What do you think?
Rate this book
Скарби #1
Таємниця замку-корабля
Унікальний замок-корабель на Тернопільщині вже кілька століть приховує свої таємниці. Місцеві кажуть: він живий і сам диктує долі тим, хто до нього приходить. Чотирнадцятилітня Ліна Блажневич приїздить у Сидорів з прифронтового Лисичанська на канікули та наважується шукати скарби Струсів, які, за переказами, заховані в замку. Але той скарб, який вона знаходить, — значно цінніший!
Подруги-суперниці, дивні дорослі, перші стосунки і зовсім недитячі питання, що не дають спокою... — Це літо запам’ятається Ліні назавжди.
Подруги-суперниці, дивні дорослі, перші стосунки і зовсім недитячі питання, що не дають спокою... — Це літо запам’ятається Ліні назавжди.
208 pages, Hardcover
Published January 1, 2023
3 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
December 9, 2025
5⭐️ #ebook
Любите читати підліткові історії - ось вам ще одна дуже хороша. У мене все менше залишається непрочитаних книг Саліпи, і однозначно можу рекомендувати вам знайомство з авторкою - для себе однозначно щось знайдете цікаве.
Двічі був біля замку-корабля у Сидорові, і з радістю читав цю історію. Дізнався цікаві історичні факти з історії замку, які не гуглив раніше. Є тут одна Гг, яка дратувала сильно (ну окей, дужеее дратувала, таких подруг краще не мати), декілька закручених інтриг, які у фіналі завершуються гепіендом. А ще згадав свої часи колись проведені у селі. Все сподобалось, дуже атмосферна вийшла історія.
Любите читати підліткові історії - ось вам ще одна дуже хороша. У мене все менше залишається непрочитаних книг Саліпи, і однозначно можу рекомендувати вам знайомство з авторкою - для себе однозначно щось знайдете цікаве.
Двічі був біля замку-корабля у Сидорові, і з радістю читав цю історію. Дізнався цікаві історичні факти з історії замку, які не гуглив раніше. Є тут одна Гг, яка дратувала сильно (ну окей, дужеее дратувала, таких подруг краще не мати), декілька закручених інтриг, які у фіналі завершуються гепіендом. А ще згадав свої часи колись проведені у селі. Все сподобалось, дуже атмосферна вийшла історія.
November 20, 2025
Прекрасна підліткова історія. І про перше кохання, і про пошук скарбів, і красиві висновки наприкінці. Гарні ці порівняння - як жилось дівчатам в Лисичанську і як провели це літо в Тернопільській області, в Сидорові з його замком-кораблем. Атмосфера безтурботного літа неймовірна! Так смачно про всі страви, які готувала бабуся Тані, аж пахли!
Ну а замок! Я знала, що це мені сподобається, бо лиш 2 тижні тому - під час одної дуже чарівної поїздки побачила і його, і Гусятин… і ця атмосфера замку, історія, життя і енергія - це все відчувалось і мені, навіть нічого на той момент про нього не знаючи! Браво авторці за те, що перенесла на сторінки книгм і так задекорувала історією. Не чекала, що мені настільки сподобається, але так є
Ну а замок! Я знала, що це мені сподобається, бо лиш 2 тижні тому - під час одної дуже чарівної поїздки побачила і його, і Гусятин… і ця атмосфера замку, історія, життя і енергія - це все відчувалось і мені, навіть нічого на той момент про нього не знаючи! Браво авторці за те, що перенесла на сторінки книгм і так задекорувала історією. Не чекала, що мені настільки сподобається, але так є
June 8, 2025
(Почнімо з того, що не я її купувала. Це був подарунок з підписом авторки. Мені навіть випала нагода з нею поспілкуватися. Насправді, дуже мила особа. І її вислів "Найближче — поруч" має багато позитиву й значення, але людина та її творчість усе ж різні речі.)
Добила її тільки на половину.
Ця історія мені не сподобалася настільки, що не змогла дочитати.
Звичайно, є різні поняття "не сподобалася". Наприклад, це може бути стиль письма, сюжет, персонажі чи теми, розкриті в цій історії. Тут усе в одному.
Якщо коротко про сюжет, то це про Ліну, яка на літо їде в село, де зустрічає нових друзів і вирушає на пошуки скарбів у старовинному замку-кораблі. Звучить непогано, так? Тому очікувала пригодницької історії з елементами першого кохання.
Виявляється, я помилялася. Перші двадцять сторінок розповідають про саму головну героїню, яка вона сором'язлива, мила та розмовляє українською, незважаючи на те, що вона з Лисичанська( майже цитую слова авторки). Далі ми зустрічаємо інших персонажів: старших дівчат і хлопців, до яких вона не вписується в групу, але дуже хоче. Аж раптом під'їжджає супер крута машина, з якої виходисть іще старший брат однієї з дівчат. Такий крутий, працює, та й вазаглі "накачаний"( слова авторки) і ще називає Ліну "малою". Йому двадцять, а їй чотирнадцять, але вже через декілька розділів вона не може припинити дивитися на нього, на те як у нього грають м'язи спини чи як він класно смажить шашлики.
Вибачте. Але їй 14. А йому 20.
Усе розумію. Але не це. І якби ж то Ліна була свідомою і краще проробленою персонажкою. Бо тут вона на кожній сторінці різна людина. То спершу тупенька, маленька, сором'язлива дівчинка, то далі імпульсивна, активна й надокучилива шукачка пригод.
Та якби список завершився на цьому, але ще не кінець.
Мені здається, що Ліні набридне витріщатися на вже зайнятого двадцятирічного хлопця, хай навіть він її майже обійняв, і нашій героїні захочеться мати більш розслудливого друга( він єдиний тут, який більш-менш гарно прописаний, і нагадує мені нормального шістнадцятирічного підлітка). Тому підозрюю, що наростає любовний трикутник, якого я особисто не люблю.
Та й у головної персонажки дуже дивні коментарі щодо російської мови, оскільки тут порушуються теми, як ставлення Заходу України до Сходу, мовні суперечки та можливість її батька служити не на тій стороні кордону, бо вони залізли в борги( історія розвивається близько 2014 року). Так, погоджуюся, що іноді важливо глянути з іншої точки зору й подумати як це людям, до яких прищеплюють українську мову( хай і лагідно), як вони почуваються далеко від дому, як це важко й болісно. Але мене дуже обурили її слова, що всім байдуже якою мовою ти розмовляєш, коли місто обстрілюють.
Проаналізувавши всі для-мене-сюжетні-мінуси за 100 сторінок, можна навести декілька плюсів. По-перше, це село. Те як приємно описані пейзажі, а особливо їжа дуже припала мені до душі, бо частково я розумію як це, й авторка змогла це відчуття передати. По-друге, це інформативна складова. Оскільки Ліна ходила в бібліотеку шукати факти про замок, то натрапила на детально написаний шмат історії хай і несправжньої( особисто не перевіряла), яка додає цілісності й якоїсь загальної картинки про замок-корабель і його цінності. І на цьому плюси закінчуються.
"Чому ж вона закинула її читати?" — спитаєте ви. Усе дуже просто. Був момент, де 20 річний молодий чоловік прихоплює її за плечі й вона відчуває легке чи то поколювання чи то якийсь жар у животі. . . Вибачте. Але це точно ні. Ні. Ні! НІ! І це не в тому сенсі, що це може бути якийсь прояв бажання чи хіті чи кохання... не знаю, мало контексту. Навпаки, я люблю читати ромкоми та роментезі, але коли це здорові стосунки й головна героїня свідома, а не, трясця, мій майже одноліток, який не може стримати в роті слюну, коли дивиться на якогось дурня з машиною. Тоді я готова була цією книгою кидати в стіну, бо вона мені зіпсувала весь день.
Проте я не з слабодухих, тому продовжила читати її до буквально наступної сторінки, де вона застукує своє "кохання" за поцілунками з іншою. Тоді вона стає такою злою, що сльози заливають їй очі, але через цю пелену люті вона готова бити, штовхати хлопця й допитуватися чому він не обрав її( на минулій сторінці вона йому в очі не могла дивитися... перепади настрою?). Тьху на всіх цих. Можливо, мої аргументи були не дуже переконливими, але той сенс змішаний зі стилем авторки, перетворив цю книгу, на те що не варто ні краплі мого часу та обурення, яке я відчувала чи не кістками під час прочитання. І вам не раджу. Саме тому в мене дуже, прям дуже упереджене ставлення до української літератури. На жаль( хоча один автор це не вся література, але я дуже гостро сприймаю погано саме українські книги)
Щоб погіршити ситуацію ще дужче, авторка й редактор вирішили загалом ігнорувати всі граматичні помилки в книзі. А я — запекла воїтелька за чистий і правильний текст, тому для мене таке було занадто. Та це й навіть не переклад! А помилки такі, що моя тринадцятирічна душа учениці хоче взяти ручку й перекреслити чи не кожну "в" на "у", виправити слово "сам-на-сам" чи типове хибне слово "пара", використане в сенсі кількості, тоді коректно й грамотно сказати "декілька". Звичайно, цій книзі я зробила виняток, бо зазвичай стараюся не зважати на помилки й просто насолоджуватися читанням, але моя ціль була проаналізувати її з точки зору простої читачки-підлітка для якої і ,власне, написана ця історія.
Одним словом, кепсько. Дуже кепсько.
2/10⭐️. Можна так обрати?
Добила її тільки на половину.
Ця історія мені не сподобалася настільки, що не змогла дочитати.
Звичайно, є різні поняття "не сподобалася". Наприклад, це може бути стиль письма, сюжет, персонажі чи теми, розкриті в цій історії. Тут усе в одному.
Якщо коротко про сюжет, то це про Ліну, яка на літо їде в село, де зустрічає нових друзів і вирушає на пошуки скарбів у старовинному замку-кораблі. Звучить непогано, так? Тому очікувала пригодницької історії з елементами першого кохання.
Виявляється, я помилялася. Перші двадцять сторінок розповідають про саму головну героїню, яка вона сором'язлива, мила та розмовляє українською, незважаючи на те, що вона з Лисичанська( майже цитую слова авторки). Далі ми зустрічаємо інших персонажів: старших дівчат і хлопців, до яких вона не вписується в групу, але дуже хоче. Аж раптом під'їжджає супер крута машина, з якої виходисть іще старший брат однієї з дівчат. Такий крутий, працює, та й вазаглі "накачаний"( слова авторки) і ще називає Ліну "малою". Йому двадцять, а їй чотирнадцять, але вже через декілька розділів вона не може припинити дивитися на нього, на те як у нього грають м'язи спини чи як він класно смажить шашлики.
Вибачте. Але їй 14. А йому 20.
Усе розумію. Але не це. І якби ж то Ліна була свідомою і краще проробленою персонажкою. Бо тут вона на кожній сторінці різна людина. То спершу тупенька, маленька, сором'язлива дівчинка, то далі імпульсивна, активна й надокучилива шукачка пригод.
Та якби список завершився на цьому, але ще не кінець.
Мені здається, що Ліні набридне витріщатися на вже зайнятого двадцятирічного хлопця, хай навіть він її майже обійняв, і нашій героїні захочеться мати більш розслудливого друга( він єдиний тут, який більш-менш гарно прописаний, і нагадує мені нормального шістнадцятирічного підлітка). Тому підозрюю, що наростає любовний трикутник, якого я особисто не люблю.
Та й у головної персонажки дуже дивні коментарі щодо російської мови, оскільки тут порушуються теми, як ставлення Заходу України до Сходу, мовні суперечки та можливість її батька служити не на тій стороні кордону, бо вони залізли в борги( історія розвивається близько 2014 року). Так, погоджуюся, що іноді важливо глянути з іншої точки зору й подумати як це людям, до яких прищеплюють українську мову( хай і лагідно), як вони почуваються далеко від дому, як це важко й болісно. Але мене дуже обурили її слова, що всім байдуже якою мовою ти розмовляєш, коли місто обстрілюють.
Проаналізувавши всі для-мене-сюжетні-мінуси за 100 сторінок, можна навести декілька плюсів. По-перше, це село. Те як приємно описані пейзажі, а особливо їжа дуже припала мені до душі, бо частково я розумію як це, й авторка змогла це відчуття передати. По-друге, це інформативна складова. Оскільки Ліна ходила в бібліотеку шукати факти про замок, то натрапила на детально написаний шмат історії хай і несправжньої( особисто не перевіряла), яка додає цілісності й якоїсь загальної картинки про замок-корабель і його цінності. І на цьому плюси закінчуються.
"Чому ж вона закинула її читати?" — спитаєте ви. Усе дуже просто. Був момент, де 20 річний молодий чоловік прихоплює її за плечі й вона відчуває легке чи то поколювання чи то якийсь жар у животі. . . Вибачте. Але це точно ні. Ні. Ні! НІ! І це не в тому сенсі, що це може бути якийсь прояв бажання чи хіті чи кохання... не знаю, мало контексту. Навпаки, я люблю читати ромкоми та роментезі, але коли це здорові стосунки й головна героїня свідома, а не, трясця, мій майже одноліток, який не може стримати в роті слюну, коли дивиться на якогось дурня з машиною. Тоді я готова була цією книгою кидати в стіну, бо вона мені зіпсувала весь день.
Проте я не з слабодухих, тому продовжила читати її до буквально наступної сторінки, де вона застукує своє "кохання" за поцілунками з іншою. Тоді вона стає такою злою, що сльози заливають їй очі, але через цю пелену люті вона готова бити, штовхати хлопця й допитуватися чому він не обрав її( на минулій сторінці вона йому в очі не могла дивитися... перепади настрою?). Тьху на всіх цих. Можливо, мої аргументи були не дуже переконливими, але той сенс змішаний зі стилем авторки, перетворив цю книгу, на те що не варто ні краплі мого часу та обурення, яке я відчувала чи не кістками під час прочитання. І вам не раджу. Саме тому в мене дуже, прям дуже упереджене ставлення до української літератури. На жаль( хоча один автор це не вся література, але я дуже гостро сприймаю погано саме українські книги)
Щоб погіршити ситуацію ще дужче, авторка й редактор вирішили загалом ігнорувати всі граматичні помилки в книзі. А я — запекла воїтелька за чистий і правильний текст, тому для мене таке було занадто. Та це й навіть не переклад! А помилки такі, що моя тринадцятирічна душа учениці хоче взяти ручку й перекреслити чи не кожну "в" на "у", виправити слово "сам-на-сам" чи типове хибне слово "пара", використане в сенсі кількості, тоді коректно й грамотно сказати "декілька". Звичайно, цій книзі я зробила виняток, бо зазвичай стараюся не зважати на помилки й просто насолоджуватися читанням, але моя ціль була проаналізувати її з точки зору простої читачки-підлітка для якої і ,власне, написана ця історія.
Одним словом, кепсько. Дуже кепсько.
2/10⭐️. Можна так обрати?
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews