Navel-gazing story time: була в мене бабуся, яка читала любовні романи погонними метрами. От якось перед Новим роком іду я купувати подарунки, вигрібаю для неї черговий погонний метр свіжовиданих романів з рожевою обкладинкою - і тут мене прямо в книгарні виморожує. Що про мене подумають? Купувати десяток любовних романів - це ж кінець репутації і відчуття власної гідності? Я собі кажу: Стріхо, ти аспірантка Гарварду, ніхто в тебе студентський не забере, навіть якби ти для себе це купувала. (Примітка: мені свого часу було не соромно купувати всі томи "Бандитського Петербургу". Любовні романи - соромно.) Врешті, я чи не Джойса до цього стосика доклала, щоб не було так ніяково це добро купувати. Я не пишаюся цим моментом у своїй біографії.
Відтоді, по-перше, мені виписали нормальні антидепресанти, тож моя самооцінка вже не залежить так болісно від того, що про мене можуть подумати працівники книгарні, а по-друге, що важливіше, стигматизація жанру почала мене дедалі більше дивувати. Жанр формульний? Такий же формульний, як і детективи чи будь-який інший маскульт (більшість сучасного маскульту вибудовується за п'ятиактною структурою, поєднання п'ятиактної структури з інформацією про жанр дає можливість передбачити не лише що відбудеться, а й коли). Формули - це не погано, ми вибираємо певні жанри саме тому, що нам подобаються їхні формули (крім тих людей, які читають виключно по дєлу чи високу полицю, я їх дуже шаную, але (а) до них не належу, (б) їх взагалі мало). Тема в любовних романів банальна? Так, звісно, нікого з нас по жизні не цікавить секс і любов, ага-ага. Коротше кажучи, "girl cooties!!!11" - найповніше пояснення стигматизації жанру, and I have so very little patience for the argument.
З того, що я вважаю за потрібне навести цю розлогу преамбулу, всім очевидно, що за пожирання кілограмами любовних романів мені все одно більш ніяково, ніж за пожирання кілограмами фентезі чи детективів, але я працюю над собою:)
А по суті: "In For a Penny" має багато з тих речей, які я, в принципі, не люблю. Наприклад, мотив reformed rake. Чи, скажімо, той факт, що головна колізія в романі розгортається довкола того, що от герой і героїня одружилися, разом ведуть господарство, дбають один про одного, скоро в них буде дитина, а при цьому кожен потайки мотає соплі на кулак на тему "Напевно, мій партнер мене не любить". Мені здається, комічні куплети це, а не драма. Попри те, що там є кілька цих топосів, які не викликають в мене симпатії, весь роман в сумі дуже милий, почасти за рахунок гендерного реверсу. Головний герой, лорд такий-то, лишається сиротою, і тут виявляється, що його батько наробив купу боргів, які сплачувати нічим. Головний герой такий: Я продав все, що міг! Крім свого тіла! Й вирішує одружитися із багатою спадкоємицею із простенької родини. Далі 2/3 роману про те, як вести бухгалтерський облік у маєтку і забезпечувати права робітників, де головна героїня намагається звести дебет з кредитом, а головний герой весь такий: Я блондинка, я тут для того, щоб робити твоє життя красивішим. Awwww.