What do you think?
Rate this book
Лемберґ: мамцю, ну не плач
«Він — той, хто символізує собою покоління. Розумний, талановитий, сміливий. Цим хлопцем можна пишатися», — говорить про Лемберґа один із військових. Лемберґ і справді є представником нового покоління українців, для яких Україна — не просто слово, моральні цінності — не порожній звук, а життєвий принцип. І заради цього можна зважитись ризикнути життям. Це зробив Лемберґ, це зробили хлопці й дівчата, які замість улюбленої роботи узяли до рук зброю, а родиною їм стали бойові побратими. Ті, хто пішли на війну добровольцями, схожі між собою. Тому хтось упізнає в цій книжці свого сина, чоловіка, брата… А як тепер жити саме їм — дружинам, мамам, найріднішим? Як долати щоденну тривогу і біль, який, здається, проникає в кожну клітину тіла? Олена Чернінька ділиться своїм досвідом мами Воїна, який на час написання цієї книжки — зниклий безвісти. Вона ділиться досвідом переживання, болю, переосмислення, пошуку сенсів, світла і віри.
У цій книжці, за словами авторки, немає жодного вигаданого слова. Лише відкрита правда, як відкрита рана. І велика віра в життя.
У цій книжці, за словами авторки, немає жодного вигаданого слова. Лише відкрита правда, як відкрита рана. І велика віра в життя.
224 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
1 person is currently reading
33 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
October 24, 2024
8/10
💔Сину, а ти знаєш, я вчора дізналась, що я без тебе — сирота…
20 травня 2023, 18:20.
— Михайло сьогодні вранці загинув. Прийміть мої співчуття.
Десятки годин розмов з побратимами сина, офіційне розслідування та юридичний статус «зниклий безвісти». Лікарня, тривала психотерапія, рукопис та повільне повернення до життя попри усвідомлення, що вже нічого не буде так, як раніше.
Мабуть, з усіх книг про війну, які я прочитала, ця була найважчою.
224 сторінки болю, туги і надії матері, яка продовжує розповідати про сина в теперішньому часі, борючись з думками про те, що його назавжди забрала війна.
💔А потім я уявляла, як минає час, — тижні, місяці, — і моя кровиночка десь там, на землі Бахмута, лежить сама-самісінька. І в сонце, і в дощ, і під вітром… Я уявляла, як розвівається блискуче чорне волосся мого сина, як вітер торкається щік, як змінюється плоть… Я плакала ридма.
Багато спогадів про дитинство Михайла, інтерв'ю з його друзями, побратимами, колегами та просто знайомими. Уривки листів, повідомлень та нарисів. Пошук істини та намагання примиритись з реальністю.
Книга не ідеальна, але думаю, що не варто навіть намагатись її аналізувати. Так, тут багато Віктора Франкла, і якщо ви читали його книги, то захочеться щось пропустити, бо це вже було. Так, іноді одні і ті ж думки та факти можуть повторюватись в різних розділах. Так, іноді я не з усім написаним могла погодитись. Але не думаю, що хоча б щось з цього має значення.
Такі книги потрібні. Вони нагадують нам про одне-єдине питання, яке насправді має значення - чи є я тим громадянином, який вартий того, щоб такі люди, як Лемберґ, воювали за мене? Потрапляли в полон за мене? Помирали за мене? Я гідний такої честі?
💔Сину, а ти знаєш, я вчора дізналась, що я без тебе — сирота…
20 травня 2023, 18:20.
— Михайло сьогодні вранці загинув. Прийміть мої співчуття.
Десятки годин розмов з побратимами сина, офіційне розслідування та юридичний статус «зниклий безвісти». Лікарня, тривала психотерапія, рукопис та повільне повернення до життя попри усвідомлення, що вже нічого не буде так, як раніше.
Мабуть, з усіх книг про війну, які я прочитала, ця була найважчою.
224 сторінки болю, туги і надії матері, яка продовжує розповідати про сина в теперішньому часі, борючись з думками про те, що його назавжди забрала війна.
💔А потім я уявляла, як минає час, — тижні, місяці, — і моя кровиночка десь там, на землі Бахмута, лежить сама-самісінька. І в сонце, і в дощ, і під вітром… Я уявляла, як розвівається блискуче чорне волосся мого сина, як вітер торкається щік, як змінюється плоть… Я плакала ридма.
Багато спогадів про дитинство Михайла, інтерв'ю з його друзями, побратимами, колегами та просто знайомими. Уривки листів, повідомлень та нарисів. Пошук істини та намагання примиритись з реальністю.
Книга не ідеальна, але думаю, що не варто навіть намагатись її аналізувати. Так, тут багато Віктора Франкла, і якщо ви читали його книги, то захочеться щось пропустити, бо це вже було. Так, іноді одні і ті ж думки та факти можуть повторюватись в різних розділах. Так, іноді я не з усім написаним могла погодитись. Але не думаю, що хоча б щось з цього має значення.
Такі книги потрібні. Вони нагадують нам про одне-єдине питання, яке насправді має значення - чи є я тим громадянином, який вартий того, щоб такі люди, як Лемберґ, воювали за мене? Потрапляли в полон за мене? Помирали за мене? Я гідний такої честі?
December 23, 2024
Важко писати відгуки на такі книжки. Звісно, це не високохудожній твір. Це крик душі. Кожна сторінка просякнута чорною тугою і пекельним болем матері, що втратила єдиного сина. І здається мені, що власне сама книга є спробою полегшити цей невимовний біль та заново віднайти сенс життя, в якому тепер немає найдорожчої серцю людини 💔
February 25, 2024
Олена Чернінька написала книгу про Лемберґа. Мамську книгу. Про єдиного і найдорожчого Сина. Сина, якого вона ще чекає вдома.
4 травня 2023-го я востаннє бачив Лемберґа.
Він приїхав до Львова з Бахмута лише на кілька днів.
Обвітрений війною і побаченим.
Він багато жартував і був щасливий у колі рідних та близьких.
Короткий приїзд, короткі зустрічі.
Через два тижні після цього Міша прийняв свій останній бій у Бахмуті.
В той час, коли у Львові буяла весна, мамі Лемберґа – Олені Чернінькій подзвонили: "Міша загинув".
Відтоді минуло дев’ять місяців.
Вже озвучені різні версії того, що ж сталося з Лемберґом.
Скріни з фільмування безпілотником.
Одяг Сина, який привезли мамі.
Невідомість.
Дотепер офіційно він – пропав безвісти.
Від цього можна збожеволіти.
Прочитайте цю книжку!
4 травня 2023-го я востаннє бачив Лемберґа.
Він приїхав до Львова з Бахмута лише на кілька днів.
Обвітрений війною і побаченим.
Він багато жартував і був щасливий у колі рідних та близьких.
Короткий приїзд, короткі зустрічі.
Через два тижні після цього Міша прийняв свій останній бій у Бахмуті.
В той час, коли у Львові буяла весна, мамі Лемберґа – Олені Чернінькій подзвонили: "Міша загинув".
Відтоді минуло дев’ять місяців.
Вже озвучені різні версії того, що ж сталося з Лемберґом.
Скріни з фільмування безпілотником.
Одяг Сина, який привезли мамі.
Невідомість.
Дотепер офіційно він – пропав безвісти.
Від цього можна збожеволіти.
Прочитайте цю книжку!
November 10, 2024
5/5 ⭐️
Такі книги важливі. Такі книги потрібно читати.
Ця книга повна емоцій, вона викликає емоції. Я відчувала біль матері після втрати сина скрізь сторінки. Я відчувала її сльози на цих сторінках.
Так, ця книга не просто про військового, вона про переживання втрати, пошук нового сенсу життя, про не втрату надії.
Важко підбирати слова про цю історію, тому просто прочитайте.
Дуже боляче, що такі чоловіки гинуть на війні. Боляче, що Україна втрачає таких свідомих громадян.
Такі книги важливі. Такі книги потрібно читати.
Ця книга повна емоцій, вона викликає емоції. Я відчувала біль матері після втрати сина скрізь сторінки. Я відчувала її сльози на цих сторінках.
Так, ця книга не просто про військового, вона про переживання втрати, пошук нового сенсу життя, про не втрату надії.
Важко підбирати слова про цю історію, тому просто прочитайте.
Дуже боляче, що такі чоловіки гинуть на війні. Боляче, що Україна втрачає таких свідомих громадян.
December 9, 2024
Проплакала майже всю книжку💔
February 25, 2024
Щемко і сильно. Післясмак залишається на довго. Сумний, але з легким вітерцем надії і світла.
Read
January 28, 2025Це не книга, це чистий біль, рана, терапія. Тому оцінювати в зірках не можу. Сподіваюся, що вона стала також терапією для авторки або тих, хто прочитав
December 23, 2025
"Бахмут - це не фортеця... Бахмут - це місце хоробрості. Хто б що не казав, але хоробрість - це не відсутність страху. Хоробрість - це розуміння того, що є речі, важливіші за твій власний страх... Бахмут - це місце смерті... ти бачиш людей, які більшою чи меншою мірою помирають усередині. Більшість солдатів уже не повернеться з цієї війни настільки живими, як були до неї. Бахмут - це місце життя. Незважаючи на все, люди продовжують жити і жартувати..." (Лемберґ)
Я дізналася про цю книгу раніше, але по-справжньому захотіла її прочитати після вбивства Парубія. Як протест проти цинічної спроби вбивці прикритися іменем Героя. І водночас я боялася цієї книги. Бо читання це своєрідна втеча від реальності, спроба заховатися у вигаданому світі художньої літератури або у логічних текстах нон-фікшн... А тут я боялася зазирнути в очі тому неохопному болю, тій безжальній правді про війну, про Бахмут... Я тримала цю книгу у руках і намагалася до неї звикнути перш ніж відкрити і поринути у зміст. І з подивом для себе я побачила QR-код на буктрейлер (навіть не знала, що таке існує) - відео Лемберґа під пісню "Моя мила" від гурту "Карна". І це найкращий початок і поштовх до книги - Книги Матері про Свого Сина.
Розумію, що такі книги, як ця - написані болем - даються непросто, але вони потрібні. Це страшний досвід проживання невідомості і втрати, досвід пошуку сенсів і попри все - "гідність і відповідальність, сила і любов, мужність і добро". Це свідчення, це пам'ять і це дуже міцна опора. Це насправді про втрату вищого порядку - про втрату на рівні цілої країни.
"Лемберґ ставав уже не просто моїм сином. Він уособлював тих синів, які пішли на велику війну, жертвуючи найдорожчим, що в них є, - життям. Безцінним молодим життям. Легіон матерів і дружин, які з'явились в Україні, тепер як одна монолітна, застигла в стражданнях жінка. Я, вона, вона, і ще ось вона... Мій досвід, як і досвід усіх нас, є таким, що ним потрібно ділитись, бо він залишив в історії той слід, яким вибаглива доля дозволила йти. Шлях, окрім якого немає вибору. І водночас є конкретне право вибору: або вмерти, або вижити. Вижити на зло ворогові".
Цю книгу неможливо "оцінювати" у класичному розумінні цього слова. Цей текст - поза оцінками, над оцінками. Бо неможливо оцінювати життя, жертву, біль. Тому п'ять зірок - це не оцінка, а сигнал про те, що книга варта того, щоб її прочитати. Це вдячність за щирість і щедрість - так відкрито ділитися досвідом, болем, любов'ю і шляхом пошуку правди. Книга однозначно не для всіх, бо це дуже особистий текст - когось він підтримає, а когось може ранити. Але ця книга мала бути написана, бо "для мам немає нічого не можливого".
"...правда на цім світі тільки одна, вона - єдина. І нехай я одразу її не дізнаюсь або ж не дізнаюсь ніколи, та мені не буде соромно за себе, за те, що могла зробити вчинок і не зробила. Зрештою, і правосуддя було би більш справедливим, якби багато хто з нас не мовчав".
(А ще після цієї книги дуже захотілося перечитати Віктора Франкла і дочитати Олександра Михеда)
"Мама виховала воїна, а не сучку! Дій відповідно!" (Лемберґ)
Я дізналася про цю книгу раніше, але по-справжньому захотіла її прочитати після вбивства Парубія. Як протест проти цинічної спроби вбивці прикритися іменем Героя. І водночас я боялася цієї книги. Бо читання це своєрідна втеча від реальності, спроба заховатися у вигаданому світі художньої літератури або у логічних текстах нон-фікшн... А тут я боялася зазирнути в очі тому неохопному болю, тій безжальній правді про війну, про Бахмут... Я тримала цю книгу у руках і намагалася до неї звикнути перш ніж відкрити і поринути у зміст. І з подивом для себе я побачила QR-код на буктрейлер (навіть не знала, що таке існує) - відео Лемберґа під пісню "Моя мила" від гурту "Карна". І це найкращий початок і поштовх до книги - Книги Матері про Свого Сина.
Розумію, що такі книги, як ця - написані болем - даються непросто, але вони потрібні. Це страшний досвід проживання невідомості і втрати, досвід пошуку сенсів і попри все - "гідність і відповідальність, сила і любов, мужність і добро". Це свідчення, це пам'ять і це дуже міцна опора. Це насправді про втрату вищого порядку - про втрату на рівні цілої країни.
"Лемберґ ставав уже не просто моїм сином. Він уособлював тих синів, які пішли на велику війну, жертвуючи найдорожчим, що в них є, - життям. Безцінним молодим життям. Легіон матерів і дружин, які з'явились в Україні, тепер як одна монолітна, застигла в стражданнях жінка. Я, вона, вона, і ще ось вона... Мій досвід, як і досвід усіх нас, є таким, що ним потрібно ділитись, бо він залишив в історії той слід, яким вибаглива доля дозволила йти. Шлях, окрім якого немає вибору. І водночас є конкретне право вибору: або вмерти, або вижити. Вижити на зло ворогові".
Цю книгу неможливо "оцінювати" у класичному розумінні цього слова. Цей текст - поза оцінками, над оцінками. Бо неможливо оцінювати життя, жертву, біль. Тому п'ять зірок - це не оцінка, а сигнал про те, що книга варта того, щоб її прочитати. Це вдячність за щирість і щедрість - так відкрито ділитися досвідом, болем, любов'ю і шляхом пошуку правди. Книга однозначно не для всіх, бо це дуже особистий текст - когось він підтримає, а когось може ранити. Але ця книга мала бути написана, бо "для мам немає нічого не можливого".
"...правда на цім світі тільки одна, вона - єдина. І нехай я одразу її не дізнаюсь або ж не дізнаюсь ніколи, та мені не буде соромно за себе, за те, що могла зробити вчинок і не зробила. Зрештою, і правосуддя було би більш справедливим, якби багато хто з нас не мовчав".
(А ще після цієї книги дуже захотілося перечитати Віктора Франкла і дочитати Олександра Михеда)
"Мама виховала воїна, а не сучку! Дій відповідно!" (Лемберґ)
May 5, 2024
Неймовірна книга!!!!
Раджу всім!!!
Раджу всім!!!
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 6, 2024
і хоч це заявлено як книга про військового, як на мене, це більше про переживання й біль матері:
художньо її оцінювати важко, проте, відчутно, що кожна сторінка просякнута слізьми.
3.5/5
Теперішні тексти пишуться легко, бо не потрібно нічого вигадувати. Пишу тільки правду і нічого, крім правди. А от морально — дуже важко. Іноді це коштує мені тижня стресу помноженого на два. Боляче і порожньо.
художньо її оцінювати важко, проте, відчутно, що кожна сторінка просякнута слізьми.
3.5/5
Displaying 1 - 10 of 10 reviews