У цій книжці є багатоповерхівки і старі піаніно, полуниці й гранати, незручні пальці, тьмяні дзеркала, токсичні стосунки й невловимі слова, законсервовані на потім. А ще є жінки. Бо там, де є жінки, завжди є їхні історії. Іноді ці жінки нам не знайомі. А іноді у них, як і у їхніх історій, є імена.
Збірка малої прози Слави Світової — путівник у світ дуже різної жіночності: часом шерехатої й зашкарублої, часом тонкої, майже невловної. Бо такою і є кожна жінка: багатоликою й багатоіменною — як для світу, так і для себе самої.
3,7* Спочатку подобалося, хотіла бігти усім радити, аж потім героїні стали зліплюватися (жужмом, так)) в якийсь одноманітний архетип недолугої простої жіночки (дівчини) і в щось в стилі Cosmo. Я таке не дуже.
Тут 10 коротких історій про різних жінок, яких названо на імена. І мені хочеться обійняти їх усіх. Шкода їх загони, проблеми, стосунки, неприйняття власних тіл, пошуки себе. (Також потім дві історії подовше, одна дуже сумна, а друга доволі світла про чудову міжпоколіннєву жіночу дружбу + ще одна коротенька про теперішню війну.)
історії ніби про різних і жінок (і жіночність) - проте склалося враження, шо все ж насправді про одну.
книжка читається легко; сподобалась художня увага до деталей, особливо про побутові страхи і неприємні речі, які не прийнято підсвічувати.
в останньому оповіданні прийом зі словом "каже", на жаль, трохи дратував, мені ніби хотілось позбутись цього слова, дочитати оповідання якнайшвидше, він дещо затьмарив саму історію і символізм. мені здалось, шо це не зовсім те завершальне враження, на яке заслуговує книжка
[ Відпивши ковток чаю, Ганна думала про те, що не просто так люди не люблять переїздити. Разом із численними коробками й пакунками, вантажами й пакетами, загубленими шкарпетками, втраченими назавжди чайними ложечками і зламаними в дорозі фікусами, їм доводиться також перевозити за собою все своє минуле і розкладати його на поличках на новому місці. І як же помиляється той, хто думає, що, змінивши оселю, можна залишити валізи з минулим за дверима. Не вийде. Спогади примарами стукатимуть уночі у вікна, приходитимуть у сни й нитимуть під серцем на дощ. І тоді доведеться відчинити якщо не вхідні двері то бодай кватирку. І впустити їх. Сьогодні усі її спогади були з нею. ]
Смілива книжка про страхи - серйозні, глибокі, зрілі, зібрані під однією обкладинкою.
Страхи втрати контролю, незворотних змін у власному тілі, самотності, старості, самотньої старості, смерті коханих, смерті дітей. Неприйняття себе у чомусь, законсервовування у власній мушлі.
І все це з такими близькими, знайомими героїнями. Яких то хотілося обійняти, то поаплодувати їм, а то й добряче струснути за плечі: "Прокинься, жінко!"
Для мене ця книжка - шанс на самопсихотерапію. Читаю ці оповідання і сканую себе, свої власні страхи.
Ми з моїм хлопцем читали деякі оповідання одне одному вголос. І дізналися щось нове і одне про одного, і про самих себе.
Моє улюблене оповідання "Яблука". Болюче, сміливе, дуже чесне і від того неймовірно прекрасне.
Мова книжки дуже красива, до речі. Так що чіпляє, коли ти, ще не читавши, просто прогортуєш сторінки. Мова красива насамперед своєю точністю. (А для мене це важить найбільше.) Слава змальовує різні внутрішні стани дуже майстерно. Тож відсилаю до книжки ще й любителів/ьок щось у собі прокачати. З нею ви збагатите свій емоційний інтелект. І людяність.
Я купила цю книгу на презентації у суботу і тут таки її прочитала. Не хотіла, щоб розвіялися чари від тієї затишної й дуже інтимної зустрічі із авторкою. Але ця книга не з тих, що погладять чи зігріють, «Імена» - з тих книг, які проникнуть у серце і будуть «муляти» тобі в груди, як кісточка від бюстгальтера. Ця книга про багато речей, які не прийнято обговорювати, як кісточки від бюстгальтера, наприклад. Про речі, почуття і думки, які прийнято ховати від людей і від себе самої. «Імена» - книга про зранені тіла і понівечені душі, які належать нам, нашим мамам чи сусідській бабусі. Слава Світова написала гарний текст із великим розумінням, прийняттям і любовʼю до жінок в будь-якій із їх ролей. І кожна із її героїнь не просто абстрактна жінка, а конкретна Фаня чи Марія (не Маша і не Марічка), яка в цей конкретний час переживає свій особистий злет чи падіння і хоче, щоб її підтримали, пораділи чи погорювали із нею, повірили в її сили або просто зрозуміли її.
Книга "Імена" описує різні відтінки незадоволення власним тілом, життям, та життєвими обставинами. Інколи було досить неприємно і важко читати через переповнення отим гидуванням, заниженою самооцінкою героїнь та переживаннями. Читання книги мені розтягнулося на півтора місяця.
В деякій мірі книга "Імена" мені нагадує збірку історій "Про що вона мовчить", тільки цього разу це історії одної авторки.
Певне, з кожного оповідання збірки можна було б зробити повістину. Деякі й за розміром більші - "Яблука" і "Пляма". Усі різні - різні імена, різні голоси, різні історії. З одними - смієшся, з іншими - сльози на очі набігають. Деякі думки видаються ніби трохи дивними, а деякі - настільки суголосними, аж жахаєшся, як Слава Світова зуміла їх підслухати, якщо й самій собі боїшся їх озвучувати? Щемка й глибока коротка проза.
Давно мене так не торкала книга. Приязні, але несолодкаві історії про жіночий досвід, прив'язаність і сім'ю. Про те, як іноді любов робить боляче, коли люди не вчаться її виражати, інакше, ніж вимогами. Жодного моралізаторства. Щирі й ніжні тексти.