Арктика - це, звичайно, дуже готичний простір: вічна темрява, клаустрофобія маленького гурту зрозпачених людей проти нескінченної стихії, злочинів минулого буквально неможливо позбутися, бо тіла не розкладаються, а від цинги відкриваються старі, нібито давно загоєні рани. Загалом, атмосфера загрози генерує себе сама, але тут різнопланових загроз якось забагато навернули, мені здається.
"Where the Dead Wait" дуже сильно натхненне "Терором" (і то радше не романом, а серіалом + історичними матеріалами навколо: типу чому медик тягає відра з морськими безхребетними? бо доктор Гудсер так робив; загалом, багато пасхалочок для тих, хто теж провалювався у цю кролячу нору). Сюжет у двох словах: велика експедиція в пошуках проходу з Атлантичного в Тихий океан понад північним узбережжям Канади зазнає поразки, команда полишає судно і бреде до цивілізації, потроху під'їдаючи один одного, і коли їх таки знаходить китобійне судно, ті, кого не з'їли, ще позаздрять тим, кого з'їли - бо тепер цілий світ буде їх таврувати як убивць і канібалів. Чи принаймні позаздрить свіжоспечений капітан Дей, який взагалі-то починав ту невдалу експедицію молодшим лейтенантом, але стрімко злетів у ієрархії після загибелі всіх старших офіцерів. Саме на капітана Дея покладуть основну вину, а його праву руку, персонажа, якого явно треба візуалізувати як Гікі у виконанні Адама Нагайтіса, преса якраз вибілює.
Фаст форвард на 12 років уперед, Дей отримує шанс спокутувати провину: тепер в Арктиці зник якраз той Гікі-у-виконанні-Нагайтіса, і його дружина, яка захоплюється спіритизмом, хоче спорядити експедицію на пошуки (тут багато оммажів до леді Джейн Франклін). Шукати його - експедиція з дуже спірною перспективою на успіх, тож на пошуки посилають Дея, бо йому й так втрачати нічого, в товаристві тієї самої дружини-спіритички, тупої, як пробка (я дуже не люблю цей тренд на зухвалих героїнь, які всі такі "Я не буду робити, як мені велить патріархат!!!", коли йдеться про поради рівня, умовно кажучи, "не пхай пальці в розетку"), і ще скількохсь персонажів, списаних з "Терора". Далі починає відбуватися якесь неймовірне нашарування горорних елементів, і що я можу сказати, читайте книжку очима, не слухайте аудіо, вона максимально не аудіобук-френдлі, я не певна, чи кожна окрема сцена була видінням, появою привидів, флешбеком чи чим узагалі, але мені цього нагромадження було забагато. Ведмідь-людожер + реальні загрози полярних досліджень - цього цілком досить! Якщо туди ще накурмішкати привидів і ще неясно чого, то це для мене вже переходило в пародію рівня "Щооооось страааашнеее у дрооовііітні" з "Колд комфорт фарм". Але атмосферненько, що є, то є - і в спеку +30 про вічну мерзлоту слухається цілком мрійливо.