Приходь без дзвінка

by Світлана Бєлоусова

Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.

Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?

Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.

Genres: Ukraine, Ukrainian Literature, Fiction

224 pages, Paperback

Published March 1, 2024

About the author

Світлана Бєлоусова — українська письменниця, авторка дебютного роману «Приходь без дзвінка». Народилася та виросла в Києві, за освітою балетмейстер-педагог. З 2017 року почала мандрувати Карпатами і вирішила змінити фах, поступово збираючи власні і почуті історії у книгу. Зараз проживає в естонському місті Таллінн.

Reviews

[Vadym Didyk · Rating 5 out of 5]

​​Є багато різних хороших книг. Вони чіпляють тебе крутим сюжетом, цікавими персонажами, потужними ідеями, якісною драматургією, класним гумором, харизмою та сміливістю авторів тощо. Післясмак після таких історій також різний — ти закриваєш книгу і кажеш собі “ну це not bad”, або декілька хвилин просто посміхаєшся в пустоту, або відразу ресьорчиш інтернет в пошуку пояснень та рецензій літкритиків…

Вчора перед сном я взяв до рук книгу Світлани Бєлоусової “Приходь без дзвінка” і подумав, що вона доволі невеличка (200 сторінок), і якраз гарно підійде до компанії інших кількох книг, які зараз читаю паралельно. Планував читати по 20-30 сторінок протягом тижня, але прочитав за вечір і ранок.

Так от, існує справді багато різних хороших книг. Але мало книг, які наповнені любов'ю та теплотою з одного боку, і біллю та мовчазним криком — з іншого. Я віртуально знайомий з авторкою, Світлана публікує дуже хороший та цікавий контент (рекомендую підписатись), і я бачив, що вона пише книгу. Але я не припускав, що дебютна книга може пробрати до скупих сліз чувака, який багато всього читав 🤷‍♂️

Але все ж передзамовив, бо щось відчував, бо детермінізм певно працює ))

На початку мені здалось, що це буде чергова непогана ностальгічна книга (як-от “Толіки” Юлії Мак), в якій вигадка перемішана з реальними спогадами, де буде сум за дитинством, любов до гір, буденні діалоги тощо. Бо починається все досить лайтово — дівчина з товаришем сідають у поїзд “Київ-Рахів”, і там знайомляться з випадковим дідусем, Василем Васильовичем. Ну буває. Я очікував на твіст, що дідусь буде якимсь особливим, і намагався за звичкою вгадати, куди все поверне...

…але не вийшло. Далі переді мною простяглась історія, яка змушувала відчувати дуже багато різних неочікуваних емоцій. Замість легкої ностальгії було проговорення болі минулого, замість романтичної історії кохання — спогади про невдалі стосунки, замість акценту на пафосі гір — транслювання краси буденності життя.

Одна з ліній, яка у звичайному фікшні була б драматичним сюжетним поворотом, лякає своєю реалістичністю та травмою. Після неї ця історія сприймається зовсім інакше, і ти, як читач, повністю розчиняєшся у людині, яка розповідає цю історію. Ти вже не хочеш думати, де метафора, де правда, а де вигадка. Це перетворюється на терапію, яку ти проходиш з авторкою сторінка за сторінкою.

У книзі пафосу було обмаль, тому я додам його як читач. Це історія про життя та смерть, про любов та біль, про травму та прощення, про силу та слабкість. Ти немов спостерігаєш за життям героїні крізь прочинені двері, які вона ж сама свідомо не зачинила. І її історія така відверта, що всі події ніби відбуваються від тебе на відстані протягнутої руки. Це історія, в якій люди виявились людьми, не більше і не менше.

❤️‍🩹 Коли дочитував, то на фоні грала “Падай” Один в каное, і я відчув у повітрі знову запах детермінізму, коли історія закінчувалась, а слова з тексту Скрябіна лились у вуха:

“Падай, падай, без пам'яті падай
Всьо шо було лишилось позаду
Падай, падай, ніколи не згадуй
То шо було далеко позаду”

[Inna · Rating 3 out of 5]

Відчувалося, що авторці хотілося поговорити про свій досвід, поділитися своїми рефлексіями. Мабуть, якби я цю книгу взяла б з собою у мандрівку Карпатами, мені б вона відгукнулася більше. А так читаю книгу у Києві, з якого головна героїня так наполегливо тікала, і вкотре радію можливості гуляти моїм найкращим містом на Землі.

[Katya · Rating 4 out of 5]

4,25 🌟
хороша, чуттєва історія.

не уважно дочитала анотацію і думала, що переважна частина цієї книги буде розгортатися в розмовах у потязі. і тут я навіть рада, що історія вийшла за ці рамки: ми дізнаємося набагато більше про життя Яни й дідуся, якого вона зустріне та спостерігаємо, як далі пересікаються їх історії.

у книзі читаємо про пригоди та проблеми, які мають наші герої, трошки повертаємося в їх дитинство й детально дізнаємося історію сімей.

переживала за героїв, але місцями відчувалося, що ми дізнаємося про певні епізоди лише клаптиками й швидко переходимо до іншого, водночас коли хотілося трошки довше побути саме в тій сюжетній лінії для більшого занурення. за це й мінус зірочка.

хоча книга сподобалася й чекатиму ще творів авторки)

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Я відверто розтягувала читання роману. Не тому, що «важко йшло», ні, зовсім навпаки! Сторінки «летіли» і важко було відірватись. Проте майже після кожної глави ніби змушувала дати собі віддихатись, нарешті набрати достатньо кисню в легені і обдумати написане. Обдумати все пережите.
Читаючи, відчувала себе десь там на «боковушці» цього плацкарту, потім в сусідній кімнаті у Рахові, що підглядала за героями, підслуховувала їх розмову. Проте це та розмова, де перебивати і вставляти щось своє зовсім не хочеться – тільки слухати, вслуховуватись і відчувати. Відчувати таких близьких незнайомців, зазирати в їх очі і все розуміти.

Це дуже майстерно та живо написано. Не злічити, скільки разів я сміялась, а скільки плакала – тому й відкладала. Бо десь так само болить, бо десь відгукується, а десь хочеться, щоб це все було не навсправжки та обійняти Яну, захистити її, передати їй своїх сил.

Коли наберусь духу, обов’язково перечитаю. Бо ця книжка того вартує ❤️‍🩹

[Kyrylo Brener · Rating 3 out of 5]

Легко читається, але книга дуже сумбурна. Історія (яка напевно є реальною, я не знаю) постійно стрибає туди-сюди, інколи зображуючи якісь начебто зовсім непотрібні сюжети (наприклад як героїня їде у потязі на новий рік і бухає з якимись мужикам, один з яких залишає їй свій номер на гривні і на цьому все). Та і загалом місцями надмірна сентиментальність цього оповідання мене сильно відштовхувала. Було ще враження що дві основні сюжетні лінії - особиста драма героїні та її знайомство з ідеальним дідом (не люблю ідеальних персонажів) не напряму повʼязані у цьому терапевтичному досвіді, але заради книги їх обʼєднали в один сюжет.
З іншого боку дуже трагічний і мрачний твіст в середині мене певним чином вразив. Плюс я завжди поважаю коли люди пишуть про старість - це цікава тема, хоча тут вона обіграна якраз нецікаво, як на мене, але загалом все одно респект.
Якщо підсумувати - не довіряйте анотації, готуйтесь до купи рефлексії та серйозної особистої драми. Не моя книга, але менше 3 ставити було б несправедливо.

[Marta]

Домучила, по-суті це особисті есе замасковані під художню літературу, сюжету як такого немає, персонаж нікуди не рухається, нічого не прагне, постійно скиглить. Не сподобалось.

[Solomiia Sabat · Rating 5 out of 5]

Коли читала роман, то постійно ловила себе на думці: “Як важливо вміти вчасно когось почути. І як життєво необхідно, аби почули тебе”.

Історія-подорож між карпатськими містечками та селами, гамірним Києвом та дорогою до справжнього себе.

Вміти почути дідуся на нижній полиці плацкарту, вміти почути свої страхи та вийти з ними на двобій, вміти почути Тису та правічну розмову гір.

Моментами роман – це суцільна оголеність авторки. Не для епатажу чи “кращих продажів”, у книзі оповідь ставала терапевтичною, щоб майже наприкінці вимовити: “я його вибачила”.

Окремою насолодою для мене були замальовки людей-персонажів, яких ми 100% бачили на власні очі: провідниці, що переписують твої дані на листочку, водії міжміських автобусів, які віднайшли дзен і більше нікуди не поспішають, колоритні сусіди по плацкарту з “Балтикою 9” в руках.

Загалом клас, пішла видивлятися квитки до Рахова!

***
Світлано, вітаю з дебютом, обіймаю та подумки загаду��, нехай наступна книга буде більшою❤️‍🩹

[Ю. · Rating 5 out of 5]

Десь серед тексту головна героїня розповідає про одне з своїх татуювань, «Цавет танем!», вірменською мовою, у перекладі - «твій біль беру на себе». Свого роду ця книжка і є розділенням оцього болю, потребою виговоритись, потребою, аби сторінки взяли біль собі і десь там виплекалось прощення, пробачення, полегшення. Свого роду вона також про те, що біль має відтінки, і вони по-різному забарвлюють полотно твого життєвого досвіду. Котрісь яскравіше, котрісь стають жирною плямою, яку не змити, не заховати, не стерти, від якої не втекти. На щастя, це саме полотно вкрите також і іншими дбайливими мазками фарб: теплий темно-зелений ліс, гори, різних відтінків, відповідно до пір року (ох, як же багато тут гір!), заспокійливий шум Тиси, і люди, які трапляються в житті випадково, і випадковістю змінюють рух життєвого шляху, щоб потім про них можна було написати: «Як, виявляється, мало потрібно для щастя: аби хтось памʼятав твоє імʼя.». Мені багато плакалось, поки читала, частково, бо вірю цим персонажам і історії, частково, бо текст торкається власних шрамів, синяків, чи страхів. До речі, обережно: книжка викликає бажання взяти квиток в Рахів, аби самостійно пересвідчитися, що «гори вчать змінювати напрямок без докору і сумління та приймати все, що стається: бо так є.». Бо так є. Дякую.

[Юлія Бернацька · Rating 5 out of 5]

Ця книжка вас водночас травмує і забезпечить курс терапії. Авторці прекрасно вдалося втримувати баланс між найгіршими проявами людства та його найдобрішими та найсвітлішими сторонами.

Як на мене, то "Приходь без дзвінка" неймовірно добре написано, тут немає нічого зайвого. Дуже сподіваюся на якусь "Книгу року BBC" чи ще якусь нагороду для цієї історії, бо вона потрапила в саме серце ❤️.

"Деколи я спостерігала за людьми й мені щиро хотілося, аби всі мали місце, у якому час завмирає. Місце, у якому ти можеш заходити босоніж у воду. Знаходити своє дерево й сідати на своє каміння. Впізнавати своє дерево і своє каміння - це так багато."

[Юлія Медвідь-Гнепа · Rating 5 out of 5]

Я мала високі очікування до цього роману, але отримала значно більше. Чекатиму наступних книжок авторки, ця написана просто чудово.
Єдине, анотація та обкладинка, як на мене, не передають, наскільки книга важка та тригерна - для мене це вийшло радше приємним сюрпризом, але, виходить, я натрапила на неї навпомацки.

[Yulia Maleta · Rating 5 out of 5]

Цю історію складно оцінити з якоїсь суто літературної точки зору. Це так, ніби оцінювати відверту розповідь подруги про своє минуле і питати чи гарно вибудувала сюжет? чи розкрила всіх героїв? а навіщо той момент там? Єдине, що тут потрібно — бути відкритим і готовим сприйняти досвід чужого життя як важливий. Будь-який досвід важливий насправді. Книги дають нам можливість зазирнути в життя людини, яка, можливо, живе з вами поряд, чи працює в улюбленій кав'ярні, чи їздить з вами маршруткою, але ми нічогісінько про них не знаємо.

Такі історії дають розуміння — хтось поряд з вами може носити в собі багато болю, а ви про це навіть не здогадуєтеся. Тож варто бути принаймні взаємокрасивими з оточуючими і не наносити чергову подряпину на душу.

Десь у відгуку я прочитала, що книга зачепить лише того, хто має схожий досвід життя. Але ні, книга зачепить всіх емпатійних, хто прочитане вміє приміряти на себе. Я примірила. Мені боліло. Дуже.

Окремим моїм тригером став опис стосунків головної героїні з її бабусею. Моєї бабусі не стало взимку перед повномасштабним вторгненням, а до того вона завжди була моєю підтримкою і опорою. Тож сльози мої при читанні цілком виправдані, бо авторка проникливо і щемко описала стосунки, які назавжди в серці.

А ще я б нізащо не пішла в гори сама. Тож для мене ця історія ще про відвагу. Відвагу шукати свій шлях і відвагу тікати. Так, на втечу часто треба теж багато сміливості. І якщо втеча дарує звільнення, треба таки наважитися.

[Діана Малюга]

Важко оцінювати книжку, коли історія справжня. Коли ловиш себе на тому, що дуже чітко чуєш голос авторки, вже знайомої за її блогом в інстаграмі та на ютюбі. Я б назвала цю історію сповіддю. Меланхолійною і, може, дещо понурою. Нехай вас не оманює яскрава обкладинка, адже за нею ховається біль від травми та втрати. Так, тут є зелені, яскраві гори, але будьте обачними, адже навіть там, в осерді Карпат, на вас може чатувати небезпека. Буде це небезпечний підйом по схилу, досі вкритому снігом, чи якісь підозрілі молодики на мотоциклах, хтозна. Але ще ви знайдете спокій. Знайдете теплих людей, які запрошуватимуть вас у гості вже після кількох хвилин розмов у вагоні потяга Рахів-Київ. Знайдете споріднену душу. А ще відчуєте нестримний потяг обійняти бабусю. Або дідуся. Або обох одразу, а потім помчати до тих, по іншій лінії, щоб впасти в обійми й до них.
Це книга для тих, хто дивиться на мандрівку як на спробу відшукати власний голос у цьому безмірному світі. Для тих, кому важливіший власний шлях, аніж кінцева точка.
Чи було це абсолютно моє? Ні.
Але я певна, що чимало людей запам'ятає цю книгу і знайде в ній щось для себе.

[Tanya Tymoshchuk · Rating 5 out of 5]

Ця історія розтрощила моє серце на дрібні друзки.
Бо коли почала її читати, очікувала теплої ностальгічної розповіді з флером подорожей залізницею.

Натомість головна героїня взяла мене за руку і повела в гори, там поступово відкривала свою душу.
Повільно й шокуюче.
Тоді вже ми разом шукали сили, сенси та самих себе.

Ця історія про людей, справжніх, добрих і злих, таких як є.
Вона про любов і тепло.
Про страх і нерозуміння.
Про те, що говорити важливо і ще важливіше чути.

Вона така глибока! Така жива! Така справжня!

Шалено рекомендую цю неймовірно емоційну подорож.

Можливо, вона нагадає ваш захват від першої вершини, чи неочікувано відверту розмову з незнайомцем з потяга. Чи відгукнеться сум за рідними через відстань. А може розблокує спогади, які хотілось би забути.
Ця книга тепла попри всі тригерні точки. І що точно, то це те, що байдужим вона не лишить нікого.

[Zbestpersonever · Rating 2 out of 5]

На жаль, книга «не моя». Мені нічого тут не відгукується. Багато сентиментальності та рефлексії авторки.

У діалоги я не вірю, а іноді взагалі ловлю крінж. Розповідь сумбурна: історія іде то від першої особи, то від третьої. Зазвичай, я на таке не звертаю уваги, але коли тобі не заходить сюжет та настрій, ти починаєш шукати недоліки.

Стиль письма досить сирий і примітивний, наче пост в інстаграмі (але це дебютний роман, я так розумію).

Купила цю книгу за рекомендацією декількох людей, чий смак мені подобається, але тут мимо. На жаль.

Буду чекати нових творів авторки. Можливо, в інших книгах я знайду те, що мені буде відгукуватися 💔

[Di Unizhona · Rating 5 out of 5]

Почала читати книжку коли під час грози їхала потягом зі Львова до мами. Познайомилась із чоловіком у потязі, який їхав із Ужгорода до Вінниці. Беру книжку до рук, і помічаю, що один із героїв книги також вирушає до Вінниці. Вже тоді стало тепло в грудях від того, як відгукнулась книжка. Але я ще не знала, що далі вона ще безліч разів відгукуватиметься мені, пробиватиме мене на усмішку, сльозу, захоплення, і безліч емоцій, які я проживала разом із Яною. Дочитала її сьогодні, коли їду з Карпат назад до Львова, і ��ожу сказати, що книжечка зайняла маленьке містечко в моєму сердечку, адже є відчуття, що ця книга появилась в потрібний час в потрібному місці🫂

[Yuliia Tymoshenko · Rating 5 out of 5]

«чіпляюся за ось такі миті, у яких життя більше, аніж смерті»

вчасна книжка. дуже вчасна.

[Svieta · Rating 4 out of 5]

4.5

[Marta Valihura · Rating 2 out of 5]

Чесно кажучи, не розумію загального захвату цією книгою. Вирішила прочитати її через свою любов до гір, але для мене це абсолютно нецікава історія. І природи там не так вже й багато.

Головна героїня - молода дівчина, яка знайомиться у поїзді з дідом Василем Васильовичем, який живе в Рахові і чомусь вирішує приїхати до нього в гості. Вона знайомиться з його родиною і впродовж кількох років часто приїжає до них з Києва. Вони стають дуже близькими і ці дідусь і бабуся постійно дають в дорогу назад якісь смаколики, тобто це значно ближчий рівень довіри, ніж просто товариші по подорожі.

Для мене це вже виглядає дуже нав‘язано і вимушено. Можливо, травма героїні мала б якось прояснити чому вона так прив‘язується до цієї сім‘ї, але для мене це питання залишилося відкритим. З одного боку вона не можу спілкуватися з хлопцями і найменший натяк на стосунки викликає в неї тривожність, а з іншого боку — вона кілька разів приїжджає в гості в абсолютно незнайому сім‘ю, та й ще й до старших людей.

Кінцівка ніяких емоцій не викликала, тому що книжка не розкриває стосунків у родині головної героїні так добре, як їі стосунків із незнайомим дідом. Також відкритий кінець і остання фраза просто підвели лінію під усією історією – я вважаю, що це було абсолютно зайвим.
Загалом історія дуже фрагментарна, має багато несумісних подій, які ніяк не впливають на загальну сюжетну лінію (наприклад, знайомство з хлопцем у поїзді або історія з мотоциклами в горах), не розкрито описані проблеми, немає ніяких висновків чи розвитку персонажа, а також мотивація деяких героїв для мене залишилася загадкою.
Усі, хто шукає красивий опис природи Карпат також будуть розчаровані, бо в книзі буквально два епізоди з горами про блукання головної героїні – все решта це сумний настрій, спогади і якась надумана історія знайомства.

[Victoria Unizhona · Rating 4 out of 5]

Тепла і світла книжка. В багатьох моментах пробивала на сльозу.

Рекомендую до прочитання в поїзді - мені добавило до атмосфери.

[Halyna · Rating 5 out of 5]

Прочитала на одному диханні і розумію, що терміново треба їхати в гори, в Рахів, досліджувати рідне-незвідане. Як же я скучила за горами! І правду ж кажуть, що ті люди, які раз відчули гори, назавжди з ними лишаться душею.

Сама дорога, яка пронизує книгу, надихає на власні спогади про подорожі такою улюбленою та романтичною залізницею. І це щиро: скільки б років мені не було, а завжди радію поїздці, наче мені знову 6, зі мною поряд мама вже дістає готову курку гриль та свіжі сливи, а попереду на нас чекає Крим.

Сподобалося, що у досить невеликій книзі назбирала цілу жменьку цитат, які відгукнулися істинно своїм. А таке доречне запитання з 87 сторінки: "Чи не забагато ти на себе взяла?" вертає в свій коловорот думок.

Скажу чесно: спочатку мені не сподобалося закінчення, наче попередні частини розділу, або й цілий інший розділ краще впорався б з фіналом, бо і по настрою трохи не лягло, і наче якось за вуха притягнуто. Та ні. Не буде кращого закінчення ніж те, яке є. Все логічно й доречно, просто що все ще щемить усвідомлювати, що таки дійсно в лютому біль завжди якийсь концентрований та зрозумілий.

[Dmytro · Rating 5 out of 5]

Книга, залишила відбиток у моєму серці, яка змусила почути і відчути. Усе моє єство воліє закарбувати рядки книги і ніколи її не відпускати 🥹

[Mariia Ivanenko · Rating 5 out of 5]

Початок важкувато йшов, а потім я яяяяяяк проникнулась. Прям в саме серденько книжка

[Olha Tiumentseva · Rating 4 out of 5]

Книга дуже швидко читається, навіть якщо є бажання розтягнути процес - не вийде. Сплетіння двох сюжетних ліній, спокою природи, тривожності буденності занурюють в історію напрочуд сильно.
Окремо важлива для мене тема - це прекрасне зображення Рахова (46 разів зустрічається "Рахів" чи "рахівське" у книзі) та його містян: вулички, заклади, гори, звички та устрій життя місцевих - приголомшлива точність.
Також сильно зображені знайомі одній половині людства страхи, які відкривали в цій книзі ще і терапевтичну лінію.

Що в тобі такого, що ти постійно чекаєш підступу? Хто започаткував темряву, з якої проростає коріння твоїх страхів?

"Я добре" - відповідати іншим. "Я жахливо" - зізнаватися собі

[Oleksandra Kryvonos · Rating 5 out of 5]

Мені дуже пощастило обговорити цю книжку на книжковому клубі, тому сподіваюсь відгук буде більш структурований(але це не точно).


Це гарно написаний твір про травматичні події, які потрошку реалізовуються в житті, стають самим життям і впливають на рішення, на вибори, пронизують всю емоційну сферу. Також тут прослідковується елементи сімейної саги - ще одна основна лінія цієї повісті - це стосунки з сім'єю, з рідним людьми, і людьми які стають рідними, бо ми їх вибираємо собі.

Я не знаю наскільки це автобіографічна повість, але зчитуються вона саме так. І коли є сприйняття, що це не фікшн, історія стає більш живою, більш страшною і зіставити це з реальністю стає дуже просто (особливо, якщо це перегукується з досвідом читача).

Мені виглядала ця історія справжньою, максимально правдивою, з гарною рефлексією і зрозумілою(для мене) мотивацією. Коли ми говорили про цю книжку, мені не хотілось мислити категоріями хороше - погане, добре чи зле. Це життя - і воно різноманітне.

Я можу уявити, як важко писати про свій особистий досвід, тим паче,якщо він травматичний - тебе хоче поглинути сором, відчуття провини, страх. І велике дякую авторці, що вона змогла написати цю історію. Я чекаю вже на наступні ваші книги пані Світлана!

Кому б я могла порадити цю книжку? 1)Психотерапевтам, які могли б взяти цю книжку, як приклад деяких проявів травми.
2) людям, які люблять рефлексувати і копати до кінця мотивацію героїв
3) людям, які вже пройшли персональну терапію, і змогли б оцінити пророблену роботу героїні
4)людям, яким важливо отримати "інший" сімейний досвід, які достатньо багато працюють над своєю сімейною історією і розширюють досвід за допомогою книг.

Я оцінила цю книжку на 8 із 10, і забрала два бали за сюжетні склейки і за "повітря" в книзі, яке могло б бути насиченіше(мені моментами не вистачило). Також хочу підняти тему, мабуть це стосується видавництв, це немає тригер контролю в анотації. Анотація геть не репрезентує книгу, і людина взявши читати книгу про подорожі в Карпати зустрічається з насиллям і травмою, що може жорстоко повторно травмувати.

[Iryna Zinets · Rating 4 out of 5]

У книзі багато автобіографічного підґрунтя. Це розуміння примушує дещо під іншим кутом оцінити героїню.
Загалом книга непогана. Вона дебютна у авторки і цей факт дозволяє закрити очі на «але».

З мінусів:
Мені, особисто, не близькі думки героїв. Для мене тут немає хороших персонажів (навіть Васильович з дружиною маніпулювали донькою і лізли в її стосунки з її дитиною). Хоча можливо і таких життєвих історіях і не мають бути ідеальні персонажі.

[Anastasia [moonreg] · Rating 1 out of 5]

двісті сторінок безсенсовного скиглення і постулату «Життя – тлін», шоб вкінці зробити цей тлін ще тліннішим, з абсолютно ніякою відкритою кінцівкою. навіть підтягнути оцінку за га��не написання не можу. та й не хочу.

[Kateryna Kravets · Rating 3 out of 5]

Обкладинка, анотація і вайб який очікувала коли купувала цю книгу зовсім не збіглись з реальністю.

Я думала там теплі розмови дорогою в Карпати, але історія на багато глибша в місцями шокуюче відверта.

Сподобалась взаємодія і стосунки Яни з її бабусею. Вони були для мене зрозумілі та гарно описані. Історія з дідусем викликала багато питань і я нею на жаль не пройнялася.

Ця книга про потребу в близькості, але і страх до неї. Принаймні я її так побачила.

[Olena · Rating 4 out of 5]

Загалом це хороша книга.
Правда, на початку часто перечіпалась через певну невичитаність тексту, якісь клішеві фрази і нелогічні переходи. А потім історія раптом стала більш глибокою, болючою, і зрозумілою.

Та й це дебютний роман, так що, щиро вітаю Світлану!

[Svi · Rating 4 out of 5]

Я не читала цю книжку, а ковтала сторінки при кожній змозі: на дитячих майданчиках, поки син розважався, перед сном і могла б завершити за день чи два дні, та натомість намагалася звернути увагу на кожне речення, дати йому вистоятися у моїй голові.
Основну драму чомусь я вгадала ще до прочитання книжки, можливо, тому, що читаю авторку на патреоні вже довший час і ніби «знаю» її.

Моменти про гори і потребу руху у цій книжці описано настільки близько мені, що я перечитувала їх по кілька разів і робила фото.

Можна шукати в цьому тексті неідеальності та знаходити, бо це перша книга авторки, та для мене все вирівнює максимальна відвертість Світлани. Змогти написати цю книгу, випустити у світ - ось це сміливо і сильно! Хай знайдуться тобі сили на нову!

[Софійка Лучкевич · Rating 3 out of 5]

Книжка, в якій немає сюжету як такого, по суті, це просто збірка переживань; рефлексій; спогадів (не знаю чи реальних).
Тобто, по факту, тут нічого не відбувається, це просто ніби читаєш чийсь щоденник.
І мені ця історія не відгукнулась.
Я не відчула якихось сентиментів, мені була незрозумілою поведінка головної героїні, її в дечому навʼязливість тощо.