Ця книжка Олександра Меньшова — це піврічний життєпис його родини (та і міста загалом) з дня, коли рашисти зайшли у Херсон. У щоденнику автора показано, як за ці шість місяців змінилося життя містян під окупацією. На сторінках «Я, Фокс і окупація» переплелися особисті думки автора, розповіді його рідні та знайомих, ставлення найрізноманітніших людей до "асвабадітєлєй", екскурси в минуле міста, проза і поезія, плани і сумніви, смуток і радощі...
Знаєте, коли я купувала цю книгу, то не мала абсолютно ніяких очікувань. З творчістю Олександра Меньшова я не була знайома, але книгу придбала, мабуть, насамперед із поваги до автора. Після виїзду з окупованого Херсона Олександр Меньшов долучився до лав ЗСУ. На превеликий жаль, його ім'я поповнило трагічний список представників нашого нового Розстріляного Відродження.
Цей щоденник - це книга про людей. Про підтримку, яка може виявлятися навіть у пачці макаронів, подарованій незнайомцю. Про людяність, коли покинуті на заправці такси знаходять прихисток у жінки, яка не дуже й любить собак. Про єдність, коли вся маршрутка виходить на знак протесту проти ватного водія. Про тих, хто навіть в окупації продовжував "робити Україну".
У цій книзі немає збройного протистояння російському окупанту. Натомість у ній багато історій про звичайних херсонців, які своїми вчинками щодня доводили, що Херсон - це Україна. А ще вона змушує замислитися про те, скільки таких міст і сіл досі залишаються в окупації, але продовжують вірити й чекати на ЗСУ.
Можливо ця книга і не стала моєю улюбленою, але це точно одна з тих книжок, після яких ім'я автора хочеться запам'ятати.