Цю книжку зрозуміють не усі, але ті народився в "єдіном могучєм" у вісімдесятих засміються не раз, згадають своє дитинство і безліч травм, які ми отримали у найвразливішому віці. І не важливо, що цю книгу написала білоруська Вольга. Я, українська Ольга, відчула немов авторка дістала з запорошених архівів моєї пам'яті знайомі об'єкти, звуки, почуття та ситуації. І нагадала про травми, про Газманова і "путану", яка звучала звідусіль, про "жандіну-гавядіну" і купу інших віршиків-глузувань та піонерських ігор російською, які тоді сприймалися цілком природно, навіть в контексті західного україномовного міста. Навіть після розпаду союзу, ми роками жили наче у мильній бульбашці, у якій усе російське і радянське - це щось близьке. Лише у 2009 після декількох тижнів у Європі я отримала досвід спілкування з українцями і росіянцями поза тією бульбашкою та зрозуміла наскільки глибокою є прірва між нашою свідомістю та культурою.
Я рада, що ознайомилася з Кэмэл-Трэвэл в оригіналі. Важко сказати, чи переклад на німецьку зможе повністю передати силу емоцій закладених у цю книжку. Мені б хотілося перекласти її на українську мову, бо я впевнена, що багато українців впізнають у Вользі себе. Якщо хтось захоче видати цю книгу українською - звертайтесь, допоможу.
Єдина причина, чому я поставила 4 зірки, це те, що мені хотілось би читати далі, згадувати дитинство, розкопувати давно забуті артефакти та усвідомлювати чому сьогодні я є такою, якою я є.