10 слів про вітчизну

by Oleksij Tschupa, Олексій Чупа

Роман та Олена втекли з батьківщини і застрягли на півдорозі до очікуваного раю. Аґнєшка давно живе між світами, і випадкове знайомство з Романом — це шанс нарешті полюбити і звільнитися. Та чи знайдеться в цьому трикутнику місце для свободи?

Genres: Ukraine

240 pages, Hardcover

First published January 1, 2014

Reviews

[Elena · Rating 2 out of 5]

А вот не первый раз ВВС своим странным выбором книг играет со мной злую-незлую, но шутку. Анонсированные 10 слов про Отчизну (хотя, наверное, давно уместно писать это слово с прописной) уложились максимум в два-три вполне себе штампа, да и те утопили почти весь свой затертый смысл, надрывно гребя к концу этой небольшой книжки.

Сюжет незамысловат и хеппиэнден, что в принципе являет собой часто некий симбиоз. Два неудачника в поисках лучшей доли в зимней Варшаве (которая кстати в книге совсем не ощущается, т.е. я в нее не смогла поверить вообще - это не Варшава, а видимо Днепропетровск все же, из которого герои должны были сбежать, но... вот не сложилось с самого начала) сталкиваются со чудаковатой полькой-писательницей (столь же неубедительной как и город вокруг нее) и один из *эмигрантов* соглашается поучаствовать (не бесплатно естественно) в неком литературном эксперименте, целью которого станет новая книга польки, контракт на которую уже подписан, а вот вдохновения как нет, так нет.
И тут...
Нет, не начинается ничего интересного, более того - начинается банальная любовная стори, где слепые девушки, коты, пьющие чай, творческие муки и нечистая совесть шьется грубыми цветастыми нитками к современной политической ситуации и историческому прошлому. И все это выглядит странно и адски неорганично.

Вот и пойми теперь, что имелось ввиду, когда эту книгу вносили в длинный список книги 2014 года. То ли выбрать совсем уж не из чего, то ли еще что, сокрытое от непосвященного взгляда за 77 печатями.
Как итог - я начинаю опасаться ВВС вне мира новостей.

[Enotka · Rating 3 out of 5]

Колись читала цю книжку, а тут побачила на поличці і не втрималася, щоби не перечитати знову. Мила і місцями трохи щемка історія про любов і Варшаву. Здалася мені значно логічнішою і чеснішою за історію про Вишню)

[Adam · Rating 1 out of 5]

Zupełnie nieciekawa historia, fatalnie napisana. Coś tam jest o ojczyźnie, ale wszystko jest takie płytkie. Chłop nie jest Kunderą

[Анна · Rating 5 out of 5]

Трудова еміграція, любов, Львів та кіт
Почну з того, що я б навпаки назвала книгу "Десять слів про любов і стільки ж про вітчизну". Адже, як на мене, любові тут значно більше, але вона настільки легка і чиста, без десятків ванільних сторінок та еротичних сцен, що ти мимоволі насолоджуєшся тим, що відбувається у творі між героями.
Скажемо так, це не просто роман. Це така собі книга у книзі, яка тримає тебе і інтригує. До останніх сторінок ти не знаєш, чим все закінчиться. Яким буде фінал твору Агнешки (однієї з героїнь), а яким Чупи.
Направду, автор доволі оригінально підняв тему трудової міграції, адже так багато українців їдуть за межі країни у пошуках щастя. Але чи знаходять? Так, стабільна політична і фінансова ситуація - це багато, але ж чужа культура, мова і традиції - це теж важливо.
Цікаво, чи усвідомлював автор, коли писав ці рядки, що і йому доведеться виїхати з малої батьківщини? (хто не знає, Олексій Чупа з Донеччини і переїхав до Львова, коли вдома почались бойові дії).
Фактично, у творі три дійові особи, якщо не рахувати Пілсудського, кота Агнешки. Однак, як на мене він теж має неабияку роль і дуже харизматично вписався у канву твору.
Для мене, доволі дискусіно постало й питання Львова. Поляки вважають його своїм, адже опікуються ним краще, ніж українці. І, як не тяжко це визнавати, але в чомусь вони праві. Причому йдеться не лише про місто Лева. По Україні саме поляки відновлюють старі костели, вкладаючи чимала кошти Нашій же владі абсолютно всерівно, що руйнуються пам*ятки, якими міг би захоплюватись весь світ.
Книга має дуже оригінальний сюжет і цікаві історії. Думаю, вона варта уваги і прочитання, хоч назву я б змінила ;)

[Julia | books · Rating 4 out of 5]

Trudno mi opisać czy bohaterów da się czy nie da się lubić. Roman jest okropną postacią jeśli chodzi o morale czlowieka, ale jest też tylko czlowiekiem. Jednak po końcowce uważam, że on nie mógł tego kontrolowac. Robił co robił, bo chciał tylko doświadczyć życia, przyjemności. Nie chce wchodzić w szczegóły i spojlerować, bo jest to książka zdecydowanie godna polecenia. Ołena jest tutaj najbardziej jedna z bardziej pokrzywdzonych postaci, mimo że po końcówce uważam że manipulowała Romanem przez całą książkę. Czasami jest podstępna kobietą. Kochanowska jest mądra postacią i zdecydowanie potrzebujemy więcej takich bohaterek, które nie popełniają bezsensownych decyzji, których przemyślenia sa ciekawe i inteligentne, które przeszły przez wiele i nie zakochują sie w pierwszym momencie spotkania. Ta książka wzbudziła we mnie tyle emocji że z wielka chęcią sięgnę po wiecej literatury ukraińskiej.

[Anna Glezina · Rating 3 out of 5]

Ставлю 3 звезды только за прекрасный украинский язык, я даже несколько новых слов выучила, хотя считаю, что хорошо его знаю. Сюжет же откровенно слабый. Может, автор, как мужчина, и видит возможность влюбленности Агнешки в Романа, но я ее не вижу вообще - была бы она еще какая-нибудь старая дева в гамашах и очках, ну еще куда ни шло. А тут... Слишком много страстей вокруг совершенно никчемного создания, прямо-таки две прекрасные любвеобильные нимфы вокруг него летают и вот никак поделить не могут. Короче, кроме приятной атмосферы МЕСТ, где происходят все действия, я из этой книги ничего не вынесла. А, ну да, и еще то, что любовь строится на лжи.

[Viktoriia · Rating 5 out of 5]

В цілому книжка сподобалась, легка без викрутасів і зайвих вихилясів,але були моменти які трохи викликали покерфейс. Після слів Аґнєшки про Львів я її щиро зненавиділа, розумію що так на мене впливає наше сьогодення,цікаво якою б була моя реакція якби я прочитала цю книгу раніше.... А ще зробила висновок що Аґнєшка фігова письменниця ,так закінчити роман це просто жах)

[Микола · Rating 4 out of 5]

Я хотів прочитати цю книжку. Вона для мене знаходиться в хвилі прозових «дебютів» — більш і менш знайомі автори, відомі поетичними текстами фестивальній публіці, виходять друком у видавництвах, які готові збільшити цю публіку на порядок-два. Це цікаво.

За класичними обсяговими мірками «10 слів про Вітчизну» — повість. Твір, який можна беззаперечно атрибутувати як художній та сюжетний.
Мова ритмічна, пружна, короткі речення без надміру метафорики.
А перша асоціація, яку книжка викликає — «Волхв» Фаулза: вже у зав'язці персонажі опиняються на новому для себе місці, в нових обставинах. Вони, безперечно, якось дожили до цього моменту, але жодного посутнього значення це не має. Є він, вона, вона.
І одна з них — сліпа. Ця прикра обставина має вирішувати ряд сюжетних задач і пожвавити описи спільного життя молодої пари, які інакше б виглядали так само шаблонно, як і опис попереднього життя центрального персонажа: посередня освіта, посередня робота, «як у всіх».

Наратор у «10 словах…» постає автором-всевидою. Саме від нього ми дізнаємося, що насправді все не так, як виглядало кілька сторінок тому (з його ж слів): що Олена, сліпа дівчина, тягуче ревнує Романа, а сам Роман ніколи, насправді, не вгадує бажань своєї партнерки. І так далі.
Оповідь потроху перетворюється на розмову під час подорожі — не важливо, куди веде дорога, доки вона дозволяє нанизувати одна за одною історії.
Мандрівка як процес дозволяє, поглянувши на «випадковий» контекст, поділитися невипадковими розмислами.
Так, скажімо, ближче до середини роману ��роступає антиклерикальний пафос Романа, у його спогадах про конфлікти з корумпованими представниками Московського патріархату. Сам персонаж займає агностичну позицію, у вищі сили він наче вірить, а от діяльність «посередників» видається йому надмірною. Це більш-менш зрозуміла позиція, схожу міг би висловити і більш войовничий атеїст.
Треба було чекати на щось подібне — серед інших традицій і ця (що спирається на давність секуляризації) заслуговує на висловлення.
Причому вголос Роман більшість цих своїх спогадів не озвучує, про них знає лиш автор (а з ним і читач), ними заповнено час, проведений… в церкві, саме на православне Різдво. Цікавий прийом.
От так, на балансі між цікавим і нецікавим, розважає мене Олексій Чупа. Одні епізоди видаються несподіваними, вигадливими, кумедними (не жартівливими — загалом із гумором у романі негусто), інші — геть ні: репліка про те, що «її пальці жили окремим життям» прийшла наче не з якогось іншого тексту, а одразу з багатьох, а відтак і неідентифікованих, ім'я яким — загальне місце. А про закоханість, любощі, свіжі почуття автор пише дуже вдало.
Окремо треба сказати, що роман має в собі помітний і вагомий моральний стрижень (антиклерикальні пасажі головного героя викликані саме аморальними вчинками церковників). І цим книжка включається в ширший контекст повернення моралі в літературу.

Протагоніст, його супутниці, а разом з ними і читач постійно має вибирати — з ким бути, де залишитися, куди іти. Що добре, а що ні. Через ці вибори відбувається ідентифікація, яка тим і цінна, що часом болюча. Персонажі «10 слів…» входять у текст заручниками фатуму і виходять…
Це така собі казка для дорослих про те, що життя жорстоке, але дива все-таки бувають, і тому могла би закінчитися весіллям. Але я не скажу, чим вона закінчується. Скажу лиш, що як не читати цілком зайвої, на мою думку, передмови, одним сюжетним сюрпризом на початку буде більше.

[Iryna Khomchuk · Rating 3 out of 5]

Останнім часом мій експеримент з читанням книг сучасних авторів, вибраних наосліп, підсовує дуже вдалі екземпляри, тож поспішила ловити позитивну хвилю і не помилилася.

Судячи з назви, "10 слів про Вітчизну" мала б бути книгою про любов до Батьківщини тощо. Але вона - про просто любов. Про довіру, про брехню, про пристрасть, про щастя, про розуміння та нерозуміння і ще про багато чого. Ну, й про любов до України також, бо ж коли її, Україну, й не любити по-справжньому, як не тоді, коли знаходишся далеко від неї?

Герої - молода пара - чкурнули за кордон у пошуках кращого життя. Але якщо для хлопця "краще життя" полягало в зароблянні більшої кількості грошей, то для його супутниці - в одноосібному володінні коханим. Але, як часто буває, все пішло не так... Долею випадку утворився такий собі банальний любовний трикутник, сутність якого я вам, звісно, не розкриватиму. Скажу лишень, що в цьому плані я не повірила героєві - занадто він ідеальний (а я, як вже знають ті, хто мене читає більш-менш постійно, не вірю в ідеальність людей загалом і героїв книг зокрема))).
Цікаві роздуми автора про брехню й любов. Відчувається, що десь-колись на цьому людина спіткнулася, але у твердження, що любов тримається на брехні, я не вірю.
Задля завершеності казкового принципу триєдності я мала б згадати ще одну річ, якій не повірила, але не робитиму цього - бо все інше у книзі мене підкупило. Й нібито банальний, але все одно цікавий сюжет. І гарна мова та чудові метафори. Й розмірковування політично-історичні. І певна наївність героя. Й хеппі-енд. І вплетена в книгу ще одна книга з кількома варіантами фіналу, жоден із яких не повторився в реальному житті літературних героїв (звучить, як нонсенс, та все ж...)))

Цитату лише одну відзначила для себе, але хочу обов'язково нею поділитися: "А може, ваша [українців] проблема в тому, що ви не шукаєте відповідей у минулому? Мені завжди здавалося, що українці схожі на дітей, у будь-який період історії. У вас яскравий і свіжий погляд на реальність, але напрочуд коротка пам'ять. Ви діти. Вам легше влаштувати істерику на рівному місці, аби хоч якось досягти свого, аніж працювати, вчитися й наводити аргументи в суперечках. Тому, що не вмієте приглядатися до уроків минулого, не шукаєте там досвіду, а тільки якісь зовнішні яскраві елементи, якими намагаєтеся обгрунтувати свою велич і обраність. Кожна перемога несе людині краплю розуму, кожна поразка – ціле море! Вам залежить лише на своїх перемогах, який, до слова, не так багато, тут ми (поляки - ред.) з росіянами постаралися, визнаю. Але ж це все поверхове й легко сходить, як шпалери в тому помешканні, знаєш? І під ними раптом виявляється порожнеча, бо ви, на превеликий жаль, не вмієте вчитися на минулому, а вчитися не вмієте, бо ви його ні хріна насправді не цінуєте! Люди, які не шанують своєї історії, завжди здаються мені жебраками!"

[Оксана Сергієнко · Rating 5 out of 5]

Книга мені відверто сподобалася небанальністю сюжету, місця, у якому розгортаються подїї. Можна частину тексту розібрати на цитати, маємо влучні вислови, які мають усі шанси стати загальновідомими. Книгу просто ковтаєш. Буквально на 2-3 години неквапного читва з перервою на каву. Дуже захопливо, мова лексично багата, але не обтяжлива для пересічного читача. Книгу не розбавлено водою другордних персоналій, адже головні герої самодостатні для тих умов і того сюжету, у які їх помістив автор.
Єдине, що не сподобалося - якась ну дуже овочеподібна сліпа дівчина. Вона втратила зір доволі давно (за текстом бл. 8 років тому) і досі, вочевидь, не почала вчити шрифт Брайля, не уміє користуватсия тростиною, не здатна собі приготувати поїсти(ну то, припустім, таке), не здатна собі ванну навіть налити (ледача чи шо?) і увесь час перечіпляється через порожки. Не те щоби у чужій, а навіть у власній квартрі, з якої їх Романові довелося прибрати. Це вже, як на мене, перебільшення, бо осоисто знаю незрячих людей: у них у квартирі все блищіть та сяє, а самі вони, неначе якісь чарівні ніндзя - блискуче орієнтуються на слух у просторі, ще й до роботи ходять, мають родини, про які піклуються.
Але це псує враження від книги лише частково. Раптовість багатьох поворотів, акцент на передусім духовній близькості між людьми, обережно зачеплена тема міжнаціональних стосунків - усе це дозволяє поставити оцінку цій книзі у 5 зірочок, а паперовий примірник - у шафу.

[Natalia · Rating 3 out of 5]

W tym świecie więcej jest rozczarowań niż spełniania marzeń.

[Piotr · Rating 2 out of 5]

Nie, nie kupuję tej opowieści. Chociaż Lwów i warszawska Praga w takim miejskim kontrapunkcie, to całkiem ciekawie pomysł. Szkoda, że nie przewodni. Ale ta praska mizeria, płonące kamienice, dają do myślenia wobec tych naszych nie gasnących snów o Kresach, polskiej wielkości i wyjątkowości. I domniemanych przewagach nad sąsiadami. Szkoda, że właśnie nie o tym ta książka.

[Iryna Chernyshova · Rating 2 out of 5]

Така кавово-корична історія, навіть дивно, що її написав чоловік. 2013 рік - це Майдан, суспільство рве навпіл, а тут нічого про це, якось мене це неприємно здивувало.