Після серії моторошних убивств минуло шість років. Здавалося б, що життя Єви нарешті владналося: тепер у неї є сім’я, друзі й новий затишний дім. Але чи всі її рани загоїлися? Чи трагічне минуле справді забуте, а темрява, яку колись посіяв у ній Садівник, не пустила коренів?
Після років спокою тихі дні міста потривожені загадковим зникненням студентки. Поліція вважає, що та втекла, але після чотирьох місяців даремних пошуків усе рвучко перевертається з ніг на голову. Доки Максим розбиратиметься з власним життям і шукатиме відповіді на свої запитання, Володі доведеться з’ясувати, що ж насправді сталося зі зниклою дівчиною, і поборотися за життя тих, кого він так сильно любить.
Незважаючі на те, що ця книга розбила мені серце, я вважаю, що це найкраща робота Поліни Кулакової.
Тут ми бачимо продовження історії Єви, Максима, Володі і Доріана. Історія життєва, де у кожного свої проблеми і страхи.
Всю книгу відчувався якийсь відчай від того, що відбувається, здавалось, що краще не буде. Авторка дуже вдало заплутала всіх в тому, хто ж насправді злочинець, я декілька разів міняла підозрюваного з одного на іншого, в процесі хвилюючись за долю героїв книги.
І хоч і все було наче і очікувано, деякі події усе одно вибивали ґрунт під ногами. А фінал книги, як на мене, дуже життєвий, може навіть більш життєвий, ніж мені б хотілось. А в епілозі стався цікавий плоттвіст, якого я взагалі не очікувала.
Ця книжка стане приємним подарунком від авторки для: 🔹 тих, хто прикипів душею до персонажів «Корсо» і хотів би дізнатись, що в їхніх життях відбувалось далі; 🔹 тих, хто цінує якісні трилери; 🔹 тих, хто полюбляє добре пропрацьовані, логічні історії з хорошим «фундаментом»; 🔹 тих, хто ще досі не познайомився з українським трилером. Повірте, варто! Колись книжка авторки розвіяла в моїй голові дурний міф «укрліт - це щось там про кріпаків та село».
Якщо ви любитель хеппі-ендів, то вам точно не сюди. Події в цій книзі відбуваються через 6 років після закінчення історії в «Корсо». Ми знову зустрічаємо Єву, Володю, Макса, Кане Корсо Доріана і їх пітьму та проблеми. Зʼявились звичайно і нові персонажі, які зробили історію ще більш щемкою і цікавою.
Тут ми дізнаємося як наша четвірка живе після подій з маніяком і справляється з наслідками подій в минулому. І звичайно тут у них також немає ніякого спокою, адже у містечку здається зʼявився новий маніяк, який руйнує їх життя. Події нагнітають і вводять в жах і коли здається, що гірше вже бути не може ви помиляєтесь, бо з кожним розділом події жахають жорстокістю життя.
Я десь на середині історії мала вже правильні здогадки щодо вбивці але це не погіршило мого враження а тільки навпаки. Від епілогу я плакала як мала дитина і ще довго не могла заспокоїтись. Але розумію, що ніякого іншого закінчення тут бути не могло, бо це б перекреслило всі враження від історії. Книга настільки жахає, бо надто велика ймовірність того, що таке могло б статись і в реальному житті.
Від мене однозначно 5+ ✨ і книга відправляється в мій топ року. Як і «Корсо» до речі. Обовʼязково буду продовжувати читати книги авторки але з невеликою паузою 😅.
Це була крута історія. З першого розділу напруга, яка тільки зростала там де потрібно. Фінал вийшов майже реалістичним, прочитаєте то погодитесь або ні. І цей текст однозначно дуже для мене ідеальний, Поліна однозначно тут виклалась добряче, під час читання це відчувалось. Та і всі життєві події тут ну дуже правдиві.
Для мене передусім це історія про травму, яка здатна зруйнувати вщент, якщо на неї закривати очі.
Гарно прописаний світ і вигадане містечко Добролів – шкодуєш, що книга не вдвічі довша, більше часу роздивлятися всі деталі.
Якщо після цього роману одразу перечитати (або прочитати) «Корсо», першу книгу у серії, – можна не тільки відмітити, як виросла авторка за цей час, а й відчути щемке усвідомлення болючішого дорослішання, втраченої наївності, через яке пройшли не тільки головні герої, а й усі ми.
«Корсо», приквел до «Ти не впізнаєш мене», моя улюблена книга з робіт Поліни. Дуже втішилась дізнавшись, що історія собаки кане-корсо Доріана отримає продовження. Мінусів не буде, я читала в запій і з великою насолодою. Тримайте переваги роману.
* динамічний, але при цьому не позбавлений описів та внутрішніх переживань героїв. Чільне місце посідає темрява, яка не полишила Єву після подій роману «Корсо», а навпаки міцно вчепилася у дівчину (вже жінку) тягнучи за собою. * реалістичні описи психологічних моментів. як людини, яка страждала (та й інколи досі страждає) панічними атаками, на описі такого нападу у Єви у мене запаморочилась голова, а на очі навернулись сльози, бо ж «ось, воно саме так виглядає, я так само його проживаю, люди так бачать мене». * злочинець гарно замаскований і авторка майстерно водить читача за носа, підсовуючи то одного, то іншого підозрюваного. Та вільного простору цілком достатньо, аби спробувати самотужки вичислити маніяка. У мене вийшло десь між 150 та 170 сторінками.
4,5⭐️ 🐕 Мої враження 🚔 Це був мій перший досвід читання трилеру, і я щаслива, що цей досвід - успішний та стався з книгою Поліни. Це потужна робота, як на мій скромний досвід.
Я не читала “Корсо”, але приблизно зрозуміла, що було в тій книзі і чому герої зараз сімʼя. Відверто скажу, я боялась читали описи, бо вони викликали фізичну реакцію мого тіла. Я боялась цього убивцю, якого провокував певний запах. Я жахнулася від опису понівеченого тіла Діани та всього, що пережила ця дівчина.
Сюжет динамічний, але в якийсь момент, я хотіла ще пришвидшити героїв, бо вони втрачали дорогоцінний час, що призвело до фатальних наслідків.
Дратував Максим і я все намагалась зрозуміти так скільки йому років, що він веде себе як ображений підліток. Дещо здивувалась його дару віщування, але це гарно спрацювало та надало додаткову емоційну нотку.
Я не плакала, але повірте, тут є моменти аби поревіти. Я не здогадалась хто вбивця, бо авторка майстерно сплутала всі сліди. Я була шокована фіналом і це розбило моє серце💔Ще раз браво пані Поліно, за цю лаконічність та точний художній постріл.
YouTube, Spotify, Apple Podcasts, Telegram. Посилання у профілі.
Книга яка просто змусила мене зустрітися з темрявою головних героїв, їхніми страхами та біллю яка не минає неважливо скільки б не пройшло років. Це історія яка відбулася через 6 років після подій описаних в "Корсо", де Максим, Єва та Володя вже є родиною і про те як минуле впливає на теперішнє. Єва яка живе все ще в полоні минулого, Володя який сумує за Євою з минулого і Максим який намагається зрозуміти хто він і що чому його в минулому покинули. І через це в��н не може прийняти себе теперішнього. Тому що навіть маніяк теж вбиває через те що минуле впливає на нього, але це дуже жорстокі вбивства. Фінал розбив моє серце, але розумію що іншого фіналу і не може бути.
Досить сильна книга, яка ймовірніше за все стане моєю улюбленою в авторки. Багато сюжетних поворотів, досить напружена атмосфера, сильні емоції від того, скільки персонажі страждали, коли здавалося, що їх би можна хоч трохи відпустити, бо й без того пережили забагато, але авторка їх лише нещадно добивала. Сподобалися сильні та глибокі описи психологічних станів персонажів унаслідок травматичних подій, які вони пережили, помітно гарно проведену роботу над дослідженням у цьому напрямку.
Але є й певні хиби, як і невеличкі невиправлені одруки десь посередині книги, так і, як на мене, закороткий обсяг самого тексту, через що деяким сюжетним поворотам, станам героїв перед і після них та ефекту, який вони спричинили не вистачило простору, аби закріпитися та усталитися до того, як стався новий. Можливо, якби книга була щонайменше 350-400 сторінок, вона би дещо втратила в напрузі, але дала би більше простору для інших речей, яких не вистачило для повноцінного занурення в історію. Трошки замало було простору для самого розслідування та розкриття хибних підозрюваних і яку роль вони мали. Та й було би цікаво все-таки почути більше про Єву часу між книгами та як усе прийшло до тієї точки, до якої прийшло в її родині. І так само про Діану та як вона взагалі вибралася від маніяка (а ще дуже зрозумів, чому вона взагалі пішла в поліцію сама, а не почекала до наступного дня чи не подзвонила спочатку чи хоч не попросила провести/підвезти її, так ніби блискавка двічі в одне місце не б'є. Мабуть єдиний не дуже логічний момент історії). І ще, так само, як і в "Проти ночі", хай і трохи краще, недостатнє знайомство з убивцею. Він ніби присутній на сторінках книги, оповідь інколи ведеться від його особи, але не було відчуття повного психологічного занурення в його особистість і деякі деталі про те, як він діяв і чому в певних ситуаціях він діяв трохи непослідовно. Можливо, якби він хоч раз або два з'явився на сторінках книги особисто, і можна було відчути враження про нього від Макса, Єви чи Володі напряму, це би додало трохи глибини.
У підсумку, досить гарний і напружений трилер, але хотілося би, аби книга була трохи довшою та мала деякі додаткові моменти до подій, що відбувалися.
🤍 Ви хочете прочитати історію про серійного маніяка, трошки підгледіти за його мисленням і розібратися, що штовхає людину до такої девіантної поведінки. Тут авторка покаже нам не тільки злочин, а й минуле злодія.
🤍Любите сіру та похмуру осінньо-зимову атмосферу в маленькому містечку, яку авторці майстерно вдалося передати.
🤍 Любите історії,де автор розвішує гачечки і можна самому побути детективом і вгадати вбивцю. Терпіти не можу,коли вбивця звалюється на голову, як цегла з даху, тут такого не буде. (А ще я, насправді, позитивно ставлюсь до детективів,де мені вдалося виявити вбивцю)
🤍 Ви не любите нереалістичних кінцівок в стилі «і жили вони довго і щасливо». За фінал я додала би цій історії окремих балів 🫶🏻
Ви маєте всі шанси закинути цю книгу якщо:
🖤 Ви не любите історії в стилі «слідство ведуть екстрасенси», де розслідування просувається за допомогою: видінь, віщих снів, телепатії і подібних речей. Тут рушійна сила-сни. Я до цього ставлюсь, на жаль, негативно.
🖤 Вам не подобається, що один з основних методів розслідування це удача, а поліція не розумна і недолуга. Ох,як же мене бісили діалоги поліціянтів і випадково виявлені докази.
🖤 Ви любите самі робити висновки і збирати докази по крихтах. Часом мені здавалось що у тексті було забагато прописаних висновків. Адже до багатьох із них, мені б хотілось дійти самостійно, без підказок авторки.
🖤 Не любите історії, де в центрі сюжету підлітки, які не гребують зайвим драматизмом і на світ дивляться скрізь чорно-білі окуляри
P.s.: Книжку цілком можна читати навіть якщо ви не читали Корсо. Авторка зробила цей текст самостійним і зрозумілим для сприйняття тих, хто не знайомий із початком історії головних героїв.
Це було дуже жорстоко, але в стилі авторки. Вона точно не буде панькатися з читачами, дарувати якусь надію, абощо. У Поліни Кулакової все так, як може бути в реальному житті, без рожевих поні та несподіваних доленосних подарунків.
Продовження книги «Корсо» для мене було емоційно важчим, бо ця темрява прямо читалася в героях, в їх житті. Ця темрява не відпускала та тягнула в свій капкан, вибратися з якого було доволі важко. В цій книзі описане життя Єви, Володі, Максима та Доріана (песа породи кане-корсо) через 6 років після подій минулого, після зустрічі Єви з маніяком.
Якщо ви думаєте, що в цій книзі маніяка не буде, то ви помиляєтеся. Він тут як тут. Його методи іноді заводять в ступор. І коли ви сподіваєтеся на якийсь промінчик світла, отримуєте з усієї сили під дих від подій, які відбуваються. Я здогадалася, хто маніяк, але це не зіпсувало моїх вражень від книги.
Фінал такий, яким мав би бути в цій книзі. Він не міг бути інакшим, бо тоді все, що було до, стало б нереалістичним. Але він жорстокий та, можливо, часом несправедливий.
Я в полоні трилерів Поліни Кулакової, тому від себе ставлю 5 з 5.
Трилери Поліни - це щось неймовірне! Я обожнюю, коли книга тримає в напрузі до останньої сторінки, коли аж долоні пітніють від хвилювання… І під час читання цієї книги це все було. А ще, Поліна - безжальна авторка 😉Хто читав, то зрозуміє про що це я. Я читала цю книгу до 3 год ночі і була справді в захваті!! Дуже дуже рекомендую любителям трилерів і детективів
Початок мені видався сильнішим у «Корсо», але тут ми більше концентруємося на вже відомих персонажах, аніж на сюжеті. Мені досі «ой, як зручно» зі снами Максима та пориви щось унюхати від собаки :(
Проте книга читалася легко, зрозуміло в чому основні конфлікти. Саме ця дилогія не прийшлася мені до душі, але все одно продовжуватиму читати книги Поліни, бо люблю їхню лаконічність та гостроту тем.
Це історія про героїв знайомих нам із «Корсо». У цій книзі ми дізнаємося, як склалася їхня доля після подій першої частини. Як і раніше, сюжет тримає у напрузі, тут знову з’являється загадковий маніяк, і розгортання подій має динамічний та захопливий характер.
Особисто для мене найбільший інтерес викликала перша половина роману, де інтрига була живою та несподіваною. Проте ближче до середини деякі події стали надто передбачуваними: я здогадалася, хто злочинець, де будуть відбуватися ключові сцени та який його мотив. Як любителька заплутаних сюжетів, я не в захваті, коли загадка розкривається завчасно. Хоча авторка й намагалася заплутати нас у фіналі. Щодо героїв, то до Єви я так і не змогла відчути особливої симпатії. Можливо, тому, що вже після «Корсу» склалася певна думка про неї, і в цій книзі не з’явилося нічого, що змогло б змінити моє ставлення. Ба більше, мене здивувала реакція її родини, яка виглядала байдужою до того, що сталося з Євою, всі були зосереджені на власних справах, тому кінець мене не здивував і не засмутив.
Загалом, книга варта прочитання – вона цікава, напружена та добре затя��ує в атмосферу подій.
Після першої книги, яка мені не дуже сподобалась, ця - знахідка! Дуже круте, динамічне та цікаве продовження. Дійсно було захопливо. Кінець звісно розбив серце💔