What do you think?
Rate this book
Тиша #3
Попіл та Місячне Сяйво
Світ розколовся на три королівства – Сонячне, Місячне і Чорної Діри. Триває битва між Інкарнатами та людей виснажує нова напасть, що прийшла несподівано і знищує все на своєму шляху. Чи зможе Адель, яка досі не оговталася від горя, знайти зброю, щоб перемогти Пожирачів, допомогти простим людям та знищити Тишу? Чи зможе дівчина подолати й своїх власних, внутрішніх, демонів?
Адель має взяти себе в руки, але чи вдасться їй це? На читачів чекає остання, завершальна частина трилогії, яка розкаже, чим закінчилася історія, що почалася з простої допитливості однієї дівчини.
Адель має взяти себе в руки, але чи вдасться їй це? На читачів чекає остання, завершальна частина трилогії, яка розкаже, чим закінчилася історія, що почалася з простої допитливості однієї дівчини.
- GenresFantasy
496 pages, Hardcover
First published January 1, 2020
18 people are currently reading
248 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 42 reviews
July 22, 2022
Динамичнее чем предыдущие части, персонажи и сюжет лучше прописаны, но все так же предсказуемо в пределах жанра. В целом серия получилась неровная: если бы все книги были написаны так же как третья, получилось бы неплохо. Но, такое впечатление, что авторка долго не знала что делать со своей героиней и как связать все в кучу, поэтому исправилась только под конец серии.
February 1, 2021
Чтож, в рамках бадди-рида я прочитала третью и последнюю часть серии «Тишина». Она сильно-сильно мне не понравилась, но не настолько, чтобы отказываться от текстов Редгрейн Лебовски. Потому что у автора есть хорошая черта — она любит писать.
Но — к книге.
Сюжет открывается с того, что Адель, вся из себя королева ведьм, после разрушения несчастного Шу, который она даже не любила, основала в горах у ведьм Новошуевск… в смысле, новый Шу. Видимо, потому что это дико особенный город, потому что Инкарнаты оттуда лезут пачками (как минимум трое Инкарнатов от всего мира оттуда происходят).
У них с прошлой части уже образовалось, помимо основного Солнечного Королевства, еще и Лунное (гг) и Королевство Инкарната Черной Дыры. То есть, у них государства так... знаете, за день формируются. Это прям... красиво. Как в игрухе, где базы разворачиваешь с читами за день.
Адель-королева выглядит так: пафосно входит везде, всех разгоняет, она ж королева, а ее королевские обязанности заключаются в том, что ведьмы за нее возводят дома, парни за нее патрулируют, а она сидит мрачно и думает ни о чем, никого не слушая. При этом каждый первый встречный считает своим святым долгом нахамить ей и рассказать, что она - тупое бесправное говно, слушать которое никто не намерен.
Читать эту часть еще сложнее, чем две до того, и причина своеобразная. Автор расписалась, текст стал лучше, и это больше не «так плохо, что хорошо». Это просто плохо.
По традициям плохих сериалов, у которых сюжет складывается на ходу, потому что надо тянуть сезоны, появляется новое зло — Гнилость. Это будет основная миссия книги, победить Гнилость, хотя по ощущениям весь сюжет все равно крутится вокруг злого Луки, которому что-то надо. При том, прямо кажется местами, что драма с Гнилостью придумывалась на ходу, потому что некоторые диалоги просто феерически убивают логику повествования и адекватность ситуаций. Пример:
С логикой вообще вопросы. Исайя не может управлять гнилой землей, но может той, что рядом. Почему он не может вырвать шмат земли вокруг Гнилости вместе с Гнилостью и выбросить, неясно. Почему героиня не может заморозить ничего, что надо заморозить, тоже. У героев способности работают только тогда, когда надо.
В книге, к тому же, где-то фоном как бы война шла. Но вы лучше почитайте, как гг у ворот стояла и еду людям давала. Интересно умереть как.
У автора вообще проблемы с ощущением сцен, с пониманием времени в происходящих событиях. Некоторые сцены просто рассыпаются, настолько они странные. Например, столкновение со злыми собаками зла в Новошуевске ночью.
Вот гг и парни из Джентльменов шли, говорили о том, как бы в кости игрануть в свободное время. В Тишине опасной. Потом гг отшутилась и молча задумалась, так и шла некоторое время, думая о своем. Так задумалась, что "не сразу заметила", как спутники остановились. То есть, по структуре, шла, потом поняла, что они встали, потом посмотрела, почему встали. Это время.
Оказалось, что встали, потому что монструозные монстры зла в огромном количестве стояли перед ними. "Ждали" (с) автор. Видимо, поглядывая на часы. При этом они рычали, но гг заметила их только после того, как заметила, что ее друзья встали.
Это, типа, что — они рычать начали по команде "мотор", когда она на них посмотрела?
Потрясающая подача сцены, 10/10.
Появляются новые персонажи в этой части, Инкарнаты Фобоса и Деймоса. С ними автор решила не заморачиваться — она просто скопировала марвеловских Алую Ведьму и Ртуть. Я не шучу. Скопировала. Алсо, предыстория Рафаэля это такая Микаса Аккерман на минималках. Ибо рейтинг повышать нельзя. Зачем самой что-то придумывать, да?
Старых персонажей тоже не прописывают. Единственная черта личности того же Линкольна — что у него сумасшедшая невеста. Фокс вдруг стал фрачом. Все. Половина сцен со всеми бессмысленна.
Была ситуация.
Все обтекают.
Кстати, под-арка со шпионами в королевстве гг была тупо для фразы "и тогда парни нашли всех шпионов". Это, что, у них квест-маркер висел с точным числом тех, кого пора было выловить?
Еще пример странной сцены:
Случились важные события. Исайя, мальчик с иконы, ловит чела и просит найти Адель, которая как бы тут королева, тоже на иконах, все е знают, особенно в их элитном клубе. Причем просит в формате "эй, срочно беги и приведи Адель, девушка такая-то и такая-то". Чел такой, "эээ как я ее узнаю". И Исайя, ноу факс гивен, "она ваша святая".
А сразу сказать?)
Типа, вайб ровно такой:
Сцены рушатся еще и за счет того, что автор не знает значения некоторых слов, которые использует, а редактор не потрудился указать на ошибки, и в итоге рождаются такие опусы, как «неотесанная кровать» и рядовой солдат, который говорит второму после короля лицу что-то вроде «надеюсь, вы не слишком обременительные гости».
С пропиской персонажей вообще все плохо.
Адель снова сменилась. Она была в первой части бойкой веселой журналисткой, а во второй части была замкнутой и мрачной, в третьей стала жестокой королевой эджлордов, одинокой и непринятой. Адель не существует. Это не персонаж. Это "Главная Героиня", которая меняется под тон сюжета. Она – инструмент автора. У нее нет лица, личности, характера, ничего.
В этой части мы оказались на американских горках, где тупость гг резко сменяется её крутостью, которая резко сменяется драмой, которая резко сменяется душевными излияниями, которые резко сменяются ДРУГИМИ душевными излияниями, которые резко сменяются крутостью, которая резко сменяется тупостью и т.д.
У Исайи нет характера. Он просто такой "i'm trash for Адель" и больше ничо не делает. Исайя нужен только для поддержки гг и для затыкания других персонажей. Он соглашается с каждой её тупой идеей. Настолько сюр, что на предложение гг отстрапонить его при всех, он бы наверняка "заинтересованно наблюдал"(с) и говорил охреневшим друзьям "- Подождите... Не мешайте ей"(с). ВПРОЧЕМ КАК И ВСЕГДА.
Обилие мужских фансервисных персонажей утомляет. Они не нужны, причем не нужны настолько, что во второй книге тупо пропал второй главный персонаж Исайя, всем было пох, никто не заметил, что у него в книге полторы сцены. Персонажей так много, при этом у них нет никаких отличительных черт. Про них даже не сказать «они одинаковые», потому что «одинаковые» подразумевает наличие хоть какого-то повторяющегося персонажа, а тут нет ничего, никакого.
Ведьмы - огонь просто. "Бабушка нам в детстве говорила, что в лесу есть волшебное дерево. Вот в "кошмаре перед рождеством" оно вело в страну рождества, а в нашем лесу оно ведёт в страну Рикки-Тикки-Тави. В эту часть мы верим. А ещё бабушка говорила, что надо быть достойным человеком чтоб попасть туда - и нет, эта вот часть бредятина полоумной старухи, хаха".
Бои в этот раз автор решила начисто слить. Она их просто не описывает, а суммирует.
В финале есть вообще битва Инкарната Земли со всеми ведьмами разом и Инкарнатом с силой половины других Инкарнатов, и она суммирована одним абзацем. И все.
Автор не чувствует текст. «Он рассматривал ее, затем наклонил голову и стал рассматривать», периодически какие-то сатанинские конструкции. Боевые сцены описаны вальяжно и медленно, если вообще описаны, а то и с кучей загружающих уточнений. «Она быстро атаковала. Конечно, эта атака, разумеется, была очень быстрой, быстрее, чем порой бывает то-то и то-то, но Адель, подумав то-то, смогла то-то, хотя она не умела то-то и то-то, а тогда-то на тренировках… бла бла бла».
Ну и, конечно, есть еще наш Дыраклинг. К третьей книге, когда совершенно все инкарнаты уже знают, что планета неминуемо умирает, Лука — единственный, кто продолжает доюзывать свой запас фраз с пинтереста. И в свете этого он настолько... не в адеквате выглядит. То есть... всё умрет, он будет скелетом на камне без жизни, потому что гниль убьет все живое и атмосферу Земли тоже. А он пытает гг, "покорись мне, я такой классный, садитесь-молитесь".
Персонажи будто в параллельных мирах существуют, из-за чего происходят конфликты уровня:
Пока одни в темпе создают второй ноев ковчег и пытаются спасти всю цивилизацию, вторые пытаются их зарезать за то, что у них цветы повянут на клумбе из-за тени от этого ковчега.
Помимо этого, Дыраклинг Лука – душнила, у которого заело обращение «дорогая», как будто бы автор решила в микс к Дарклингу докинуть Рисанда из АКОТАР-начала АКОМАФ. Feyre, darling. В какой-то момент он даже начал руки в карманы совать постоянно аки Рис. Он ближе всех к персонажу из всего этого каста картонок, наверное, потому что если откочерыжить по кусману от двух полноценных персонажей, есть шанс создать что-то даже при полном непонимании процесса.
Лука в конце драматично проиграл, подав это так, будто все дело в его любви к гг, но по факту у меня сильное впечатление, что у него тупо не было плана, цели, и нахер он был нужен вообще. Он что-то делал… а что? Зачем? Править? Противостоять? У Дарклинга была четкая ясная цель, он был до влетания Алины в сюжет. Лука же появился после того, как Адель что-то там на дереве посидела. АКОМАФ, начисто лишенный сюжета, хотя бы намекал на грядущую опасность, потому у Рисанда были хоть какие-то квесты с Фейрой. Этот же… Малахия ему не противник, никто ему не противник. Че делал, непонятно.
Автор упустил возможность сделать красивый финал.
Спойлер: Дыра не умирает. И гг идёт к нему в эпилоге разговоры вести, после того как она в прошлой главе решила, что он умирает, и попрощалась уже со слезами и фразами типа "я тебя никогда не забуду.... прощай мальчик-призрак...блаблабла"
Так вот. Если бы не было Исайи, если бы автор могла писать эмоции, и если бы между Дырой и гг было что-то помимо тупых фраз и неловких сцен, списанных с Дарклинга, у автора был бы идеальный недосказанный финал с намёком на дальнейший их романслайн.
Всё, обрубай тут, получай море счастливых слёз.
В книге полно событий, но они лишние и не нужны сюжету. Главная развязка какая-то… не имеет отношения к канве трилогии будто. Все срутся с Дыраклингом, а главсюжет про какой-то труп под деревом в рандомном ноунейм городе. Появляется тупо в конце.
Итого, у этой книги – трилогии – вайбы плохого фанфика. Знаете, при всем уважении к фанфикописцам, есть разница между придумыванием своего с нуля и оперированием в заданном шаблоне. Вот когда ничего, кроме плохого понимания шаблонов, в тексте нет… вот что-то такое и выходит.
Я, короче, никому ни за что не советую.
Но — к книге.
Сюжет открывается с того, что Адель, вся из себя королева ведьм, после разрушения несчастного Шу, который она даже не любила, основала в горах у ведьм Новошуевск… в смысле, новый Шу. Видимо, потому что это дико особенный город, потому что Инкарнаты оттуда лезут пачками (как минимум трое Инкарнатов от всего мира оттуда происходят).
У них с прошлой части уже образовалось, помимо основного Солнечного Королевства, еще и Лунное (гг) и Королевство Инкарната Черной Дыры. То есть, у них государства так... знаете, за день формируются. Это прям... красиво. Как в игрухе, где базы разворачиваешь с читами за день.
Адель-королева выглядит так: пафосно входит везде, всех разгоняет, она ж королева, а ее королевские обязанности заключаются в том, что ведьмы за нее возводят дома, парни за нее патрулируют, а она сидит мрачно и думает ни о чем, никого не слушая. При этом каждый первый встречный считает своим святым долгом нахамить ей и рассказать, что она - тупое бесправное говно, слушать которое никто не намерен.
Читать эту часть еще сложнее, чем две до того, и причина своеобразная. Автор расписалась, текст стал лучше, и это больше не «так плохо, что хорошо». Это просто плохо.
По традициям плохих сериалов, у которых сюжет складывается на ходу, потому что надо тянуть сезоны, появляется новое зло — Гнилость. Это будет основная миссия книги, победить Гнилость, хотя по ощущениям весь сюжет все равно крутится вокруг злого Луки, которому что-то надо. При том, прямо кажется местами, что драма с Гнилостью придумывалась на ходу, потому что некоторые диалоги просто феерически убивают логику повествования и адекватность ситуаций. Пример:
гг: По расчетам Джаспера, как оно движется, Гнилость должна была достичь нашего королевства только через пару недель!
Исайя: Да, но я тут понял, что она не движется, а вспышками рандомно появляется в независящих друг от друга местах.
С логикой вообще вопросы. Исайя не может управлять гнилой землей, но может той, что рядом. Почему он не может вырвать шмат земли вокруг Гнилости вместе с Гнилостью и выбросить, неясно. Почему героиня не может заморозить ничего, что надо заморозить, тоже. У героев способности работают только тогда, когда надо.
В книге, к тому же, где-то фоном как бы война шла. Но вы лучше почитайте, как гг у ворот стояла и еду людям давала. Интересно умереть как.
У автора вообще проблемы с ощущением сцен, с пониманием времени в происходящих событиях. Некоторые сцены просто рассыпаются, настолько они странные. Например, столкновение со злыми собаками зла в Новошуевске ночью.
Вот гг и парни из Джентльменов шли, говорили о том, как бы в кости игрануть в свободное время. В Тишине опасной. Потом гг отшутилась и молча задумалась, так и шла некоторое время, думая о своем. Так задумалась, что "не сразу заметила", как спутники остановились. То есть, по структуре, шла, потом поняла, что они встали, потом посмотрела, почему встали. Это время.
Оказалось, что встали, потому что монструозные монстры зла в огромном количестве стояли перед ними. "Ждали" (с) автор. Видимо, поглядывая на часы. При этом они рычали, но гг заметила их только после того, как заметила, что ее друзья встали.
Это, типа, что — они рычать начали по команде "мотор", когда она на них посмотрела?
Потрясающая подача сцены, 10/10.
Появляются новые персонажи в этой части, Инкарнаты Фобоса и Деймоса. С ними автор решила не заморачиваться — она просто скопировала марвеловских Алую Ведьму и Ртуть. Я не шучу. Скопировала. Алсо, предыстория Рафаэля это такая Микаса Аккерман на минималках. Ибо рейтинг повышать нельзя. Зачем самой что-то придумывать, да?
Старых персонажей тоже не прописывают. Единственная черта личности того же Линкольна — что у него сумасшедшая невеста. Фокс вдруг стал фрачом. Все. Половина сцен со всеми бессмысленна.
Была ситуация.
Гг положили в голову мысль, что в Клубе Джентльменов есть шпионы врагов. Она такая, влетает на собрание кучи Джентльменов, орет на левых людей "ВСЕ ВОН, я буду говорить со своими". Все уходят, кроме основных модных мальчиков, и гг "рассказывает" им, что случилось, но рассказ по сути такой: "партизаны врага в нашем городе сказали, что среди нас шпион". Все модные парни начинают говорить друг с другом о своем, а она тупо втыкает вникуда. Вот и весь ее срочный разговор.
Втыкание выглядит так: а кто предатель? Этот? Я про него ничего не знаю. Может, этот? А я про него тоже ничего не знаю и не хочу. А если этот? Я знаю про него... ничего, и т.п. Т.е. продолжительный внутрикнижный момент она молчит, пока все говорят о своем.
Тут Исайя, который в выходные подрабатывает детектором лжи, такой без контекста:
— Нет.
И гг ему: заткнись.
— Нет, говорю.
— Прекрати! — и сбегает, "показывая, что разговор закончен".
Все обтекают.
Кстати, под-арка со шпионами в королевстве гг была тупо для фразы "и тогда парни нашли всех шпионов". Это, что, у них квест-маркер висел с точным числом тех, кого пора было выловить?
Еще пример странной сцены:
Случились важные события. Исайя, мальчик с иконы, ловит чела и просит найти Адель, которая как бы тут королева, тоже на иконах, все е знают, особенно в их элитном клубе. Причем просит в формате "эй, срочно беги и приведи Адель, девушка такая-то и такая-то". Чел такой, "эээ как я ее узнаю". И Исайя, ноу факс гивен, "она ваша святая".
А сразу сказать?)
Типа, вайб ровно такой:
— Эй, чел, срочно приведи Вову!
— Окей, бегу.
— Вова, ну знаешь его. Невысокий, костюмы носит.
— Эээ...
— Ну Вову приведи, у него лицо круглое, лысина вон есть. Вова зовут.
— Да как я узнаю его?
— Да он президент наш.
Сцены рушатся еще и за счет того, что автор не знает значения некоторых слов, которые использует, а редактор не потрудился указать на ошибки, и в итоге рождаются такие опусы, как «неотесанная кровать» и рядовой солдат, который говорит второму после короля лицу что-то вроде «надеюсь, вы не слишком обременительные гости».
С пропиской персонажей вообще все плохо.
Адель снова сменилась. Она была в первой части бойкой веселой журналисткой, а во второй части была замкнутой и мрачной, в третьей стала жестокой королевой эджлордов, одинокой и непринятой. Адель не существует. Это не персонаж. Это "Главная Героиня", которая меняется под тон сюжета. Она – инструмент автора. У нее нет лица, личности, характера, ничего.
В этой части мы оказались на американских горках, где тупость гг резко сменяется её крутостью, которая резко сменяется драмой, которая резко сменяется душевными излияниями, которые резко сменяются ДРУГИМИ душевными излияниями, которые резко сменяются крутостью, которая резко сменяется тупостью и т.д.
У Исайи нет характера. Он просто такой "i'm trash for Адель" и больше ничо не делает. Исайя нужен только для поддержки гг и для затыкания других персонажей. Он соглашается с каждой её тупой идеей. Настолько сюр, что на предложение гг отстрапонить его при всех, он бы наверняка "заинтересованно наблюдал"(с) и говорил охреневшим друзьям "- Подождите... Не мешайте ей"(с). ВПРОЧЕМ КАК И ВСЕГДА.
Обилие мужских фансервисных персонажей утомляет. Они не нужны, причем не нужны настолько, что во второй книге тупо пропал второй главный персонаж Исайя, всем было пох, никто не заметил, что у него в книге полторы сцены. Персонажей так много, при этом у них нет никаких отличительных черт. Про них даже не сказать «они одинаковые», потому что «одинаковые» подразумевает наличие хоть какого-то повторяющегося персонажа, а тут нет ничего, никакого.
Ведьмы - огонь просто. "Бабушка нам в детстве говорила, что в лесу есть волшебное дерево. Вот в "кошмаре перед рождеством" оно вело в страну рождества, а в нашем лесу оно ведёт в страну Рикки-Тикки-Тави. В эту часть мы верим. А ещё бабушка говорила, что надо быть достойным человеком чтоб попасть туда - и нет, эта вот часть бредятина полоумной старухи, хаха".
Бои в этот раз автор решила начисто слить. Она их просто не описывает, а суммирует.
"Ведьмортут�� бросилась на Адель. Адель не могла использовать такую-то способность, поэтому пришлось рассчитывать на другую и на свои скромные способности.
— Блаблабла, — сказала ведьмортуть и сплюнула кровью."
В финале есть вообще битва Инкарната Земли со всеми ведьмами разом и Инкарнатом с силой половины других Инкарнатов, и она суммирована одним абзацем. И все.
Автор не чувствует текст. «Он рассматривал ее, затем наклонил голову и стал рассматривать», периодически какие-то сатанинские конструкции. Боевые сцены описаны вальяжно и медленно, если вообще описаны, а то и с кучей загружающих уточнений. «Она быстро атаковала. Конечно, эта атака, разумеется, была очень быстрой, быстрее, чем порой бывает то-то и то-то, но Адель, подумав то-то, смогла то-то, хотя она не умела то-то и то-то, а тогда-то на тренировках… бла бла бла».
Ну и, конечно, есть еще наш Дыраклинг. К третьей книге, когда совершенно все инкарнаты уже знают, что планета неминуемо умирает, Лука — единственный, кто продолжает доюзывать свой запас фраз с пинтереста. И в свете этого он настолько... не в адеквате выглядит. То есть... всё умрет, он будет скелетом на камне без жизни, потому что гниль убьет все живое и атмосферу Земли тоже. А он пытает гг, "покорись мне, я такой классный, садитесь-молитесь".
Персонажи будто в параллельных мирах существуют, из-за чего происходят конфликты уровня:
Пока одни в темпе создают второй ноев ковчег и пытаются спасти всю цивилизацию, вторые пытаются их зарезать за то, что у них цветы повянут на клумбе из-за тени от этого ковчега.
Помимо этого, Дыраклинг Лука – душнила, у которого заело обращение «дорогая», как будто бы автор решила в микс к Дарклингу докинуть Рисанда из АКОТАР-начала АКОМАФ. Feyre, darling. В какой-то момент он даже начал руки в карманы совать постоянно аки Рис. Он ближе всех к персонажу из всего этого каста картонок, наверное, потому что если откочерыжить по кусману от двух полноценных персонажей, есть шанс создать что-то даже при полном непонимании процесса.
Лука в конце драматично проиграл, подав это так, будто все дело в его любви к гг, но по факту у меня сильное впечатление, что у него тупо не было плана, цели, и нахер он был нужен вообще. Он что-то делал… а что? Зачем? Править? Противостоять? У Дарклинга была четкая ясная цель, он был до влетания Алины в сюжет. Лука же появился после того, как Адель что-то там на дереве посидела. АКОМАФ, начисто лишенный сюжета, хотя бы намекал на грядущую опасность, потому у Рисанда были хоть какие-то квесты с Фейрой. Этот же… Малахия ему не противник, никто ему не противник. Че делал, непонятно.
Автор упустил возможность сделать красивый финал.
Спойлер: Дыра не умирает. И гг идёт к нему в эпилоге разговоры вести, после того как она в прошлой главе решила, что он умирает, и попрощалась уже со слезами и фразами типа "я тебя никогда не забуду.... прощай мальчик-призрак...блаблабла"
Так вот. Если бы не было Исайи, если бы автор могла писать эмоции, и если бы между Дырой и гг было что-то помимо тупых фраз и неловких сцен, списанных с Дарклинга, у автора был бы идеальный недосказанный финал с намёком на дальнейший их романслайн.
" – Я хочу кое-что сделать и надеюсь, что ты пойдешь мне навстречу, – произнесла Адель, а затем протянула руку. – Меня зовут Адель Фейбер. В детстве у меня был лучший друг, и ты очень на него похож.
Лука так долго смотрел на ее ладонь, что Адель уже было почувствовала себя круглой идиоткой.
– Зачем тебе это?
– Должны же мы с чего-то начать.
– Дорогая…
– Просто попытайся.
– И что потом?
– Не представляю, – честно призналась она. – Но мы можем узнать."
Всё, обрубай тут, получай море счастливых слёз.
В книге полно событий, но они лишние и не нужны сюжету. Главная развязка какая-то… не имеет отношения к канве трилогии будто. Все срутся с Дыраклингом, а главсюжет про какой-то труп под деревом в рандомном ноунейм городе. Появляется тупо в конце.
Итого, у этой книги – трилогии – вайбы плохого фанфика. Знаете, при всем уважении к фанфикописцам, есть разница между придумыванием своего с нуля и оперированием в заданном шаблоне. Вот когда ничего, кроме плохого понимания шаблонов, в тексте нет… вот что-то такое и выходит.
Я, короче, никому ни за что не советую.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 3, 2024
Попіл та місячне сяйво🌙
Ось і настав кінець нашої пригоди. Таємниця виникнення Інкарнатів розкрита, головні герої готові зробити все, аби врятувати світ і власні життя.
Комусь доведеться обʼєднатися з ворогом, комусь - бути зрадженим власним другом.
Хтось стане королевою відьом, і ви будете кричати разом зі мною від обраної кандидатури🤣🤌🏻
Багато ліній отримають логічне завершення, а в інших пригоди навпаки тільки починаються.
Ось і настав кінець нашої пригоди. Таємниця виникнення Інкарнатів розкрита, головні герої готові зробити все, аби врятувати світ і власні життя.
Комусь доведеться обʼєднатися з ворогом, комусь - бути зрадженим власним другом.
Хтось стане королевою відьом, і ви будете кричати разом зі мною від обраної кандидатури🤣🤌🏻
Багато ліній отримають логічне завершення, а в інших пригоди навпаки тільки починаються.
March 30, 2026
Якщо ви, як і я, колись фанатіли від «Сейлор Мун» і таємно марили загадковістю Дарклінга з «Тінь та Кістка», але все одно вболівали за хорошого хлопця — вам сюди.
Якщо любите відьомські саги та історії з драконами — вам теж сюди.
Якщо хочете якісний young adult із любовною лінією, що будується на дотиках, поглядах, недосказаних словах і турботі (і жодного «люблю»), у стилі Каза та Інейдж із «Шістки воронів», де дах зносить від одного дотику — вам знову сюди.
Якщо шукаєте динамічний сюжет із логічним, щасливим фіналом із присмаком сліз — я взагалі не розумію, чому ви ще не читаєте.
І нарешті:
якщо хочете по-справжньому здивуватися, які круті вітчизняні автори живуть поруч із нами — ви просто зобов’язані прочитати цю історію.
Бо це, чесно, фірма.
Я верещала після їхнього першого поцілунку.
Плакала на фіналі й витирала сльози з легкою усмішкою надії в епілозі.
Усі сюжетні лінії завершені, відповіді отримані, повороти — влучні й небанальні.
Звісно, як і будь-який автор, вона залишила маленьку лазівку на продовження. Але навряд чи воно буде. А якщо й так — то вже про інших героїв.
Від себе — однозначно й несамовито рекомендую.
April 29, 2024
Третя книга була найцікавіша. Мабуть якщо я б читала трилогію років так 5 тому, то була б у цілковитому захваті. Зараз, звісно, під час читання я бачила банальні моменти і жоден із сюжетних ходів не був для мене неочікуваним, але я добре провела час з трилогією Тиші.
З мінусів, про які не можу не сказати - це редакторська робота. Якщо на кілька одруківок, в яких переплутаний рід предмета/персонажа можна не зважати, бо сенс речення залишається зрозумілим. То відсутність цілого рядку в одній з глав (закінчення одного речення та початок другого) справляє труднощі для розуміння всього абзацу. У всьому іншому видання Небо чудове 🤩
З мінусів, про які не можу не сказати - це редакторська робота. Якщо на кілька одруківок, в яких переплутаний рід предмета/персонажа можна не зважати, бо сенс речення залишається зрозумілим. То відсутність цілого рядку в одній з глав (закінчення одного речення та початок другого) справляє труднощі для розуміння всього абзацу. У всьому іншому видання Небо чудове 🤩
September 16, 2024
4,5⭐️
Після попередніх двох частин, які мені чесно кажучи не дуже сподобались, цю брав читати без очікувань. А на виході читалось класно, нічого не дратувало і все дуже подобалось, ну майже🫣, а ще з постійним вайбом Сандерсона, і це не може не радувати. Книга прям залетіла, досі не розумію як :) А то не можна було так дві перші писати? Авторка дописує ще одну частину, тому вкл режим «почекуна».
Після попередніх двох частин, які мені чесно кажучи не дуже сподобались, цю брав читати без очікувань. А на виході читалось класно, нічого не дратувало і все дуже подобалось, ну майже🫣, а ще з постійним вайбом Сандерсона, і це не може не радувати. Книга прям залетіла, досі не розумію як :) А то не можна було так дві перші писати? Авторка дописує ще одну частину, тому вкл режим «почекуна».
June 22, 2020
Книга очень отличается от первой части серии: задумка все еще прикольная, эстетика тоже, а вот смысла нет - большую часть книги ничего толком не происходит, все просто бесцельно носятся вокруг, тренируются, патрулируют улицы и т.д. А еще вспоминают свою печальную жизнь. А еще делятся деталями своих биографий, хотя куда логичнее было бы прописывать все это в начале серии, а не под конец, в попытке наспех раскрыть недораскрытых персонажей. Ну короче автор делал все возможное, чтобы история не сплющилась до размеров обычного рассказа на 10 страниц.
Антигерой все такой же неубедительный, зато пафосный, приемчики автора по разбиванию сердец читателей все такие же детские - ну кто будет плакать над смертью девушки, которая только что появилась и присутствовала от силы в двух главах? Бесконечные стихи (неизменная фишка этой книжной серии), конечно, были прикольными, но смысл их все же стремился к нулю - даже у самих героев голова вскипала от рифмованых загадок и пророчеств. Любовная линия все такая же протухшая и в стиле "вот она была, а вот ее нет".
Финал же, в отличие от всей книги, слишком перенасыщен событиями: тут и схватки, и разкрытие всех загадок в мире, и смерти (конечно же не главных персонажей, и не друзей главных персонажей и даже не прислужников главных персонажей... ). Итог: не стоили вся эта Тишина и Инкарнаты этого, ой не стоили.
Антигерой все такой же неубедительный, зато пафосный, приемчики автора по разбиванию сердец читателей все такие же детские - ну кто будет плакать над смертью девушки, которая только что появилась и присутствовала от силы в двух главах? Бесконечные стихи (неизменная фишка этой книжной серии), конечно, были прикольными, но смысл их все же стремился к нулю - даже у самих героев голова вскипала от рифмованых загадок и пророчеств. Любовная линия все такая же протухшая и в стиле "вот она была, а вот ее нет".
Финал же, в отличие от всей книги, слишком перенасыщен событиями: тут и схватки, и разкрытие всех загадок в мире, и смерти (конечно же не главных персонажей, и не друзей главных персонажей и даже не прислужников главных персонажей... ). Итог: не стоили вся эта Тишина и Инкарнаты этого, ой не стоили.
April 21, 2024
Це справді хороша серія. Зі своїми нюансами, але під кінець авторка досить непогано все розрулює.
Можливо я б хотіла трошки іншого закінчення, але все досить адекватно. Впевнена 4
Можливо я б хотіла трошки іншого закінчення, але все досить адекватно. Впевнена 4
October 17, 2023
Overall, I enjoyed this book, but I have some mixed feelings about it. On one hand, I found it to be the strongest book in the trilogy, with lots of action and interesting plot developments. However, the ending was a bit disappointing and some moments felt unnecessary. I was particularly frustrated with the character of Luka, who I think was a complete psycho and had an unhealthy obsession with the main heroine. It was really disturbing to see her still care for him in the end, despite everything he did. This flaw definitely impacted my overall rating of the book. I am glad that the author did not try to make a couple out of them, as that would have been a fatal mistake.
In short, out of the trilogy, this part was stronger, it would have been a 10/10 if not for the ending which had some unnecessary moments. Luka is a rare jerk, he's sick in the head, his love is unhealthy, he really wanted to kill the main heroine, and she was still worried about him in the end. He should have been buried in the garden and that's it. Because of this flaw, I am lowering my rating. Thank goodness the author didn't make them a couple because that would have been a disaster.
In short, out of the trilogy, this part was stronger, it would have been a 10/10 if not for the ending which had some unnecessary moments. Luka is a rare jerk, he's sick in the head, his love is unhealthy, he really wanted to kill the main heroine, and she was still worried about him in the end. He should have been buried in the garden and that's it. Because of this flaw, I am lowering my rating. Thank goodness the author didn't make them a couple because that would have been a disaster.
June 26, 2021
Читали «Кости и Звёздная пыль», а также «Сталь и Солнечный Шторм»? Забудьте. Серьёзно. Эта часть должна просто стоять отдельно, ибо она самая «независимая», и на удивление, хоть чем-то да привлекает.
Авторша вдруг спохватилась и начала создавать в своей истории уютную атмосферу, описывать душевное состояние персонажей, вести повествование интересно. Герои наконец-то ведут себя естественней… мда, долго же пришлось ожидать.
Эта книга не похожа на две предыдущие, но она не столь хороша, лишь на одну звезду больше, ибо прошлые косяки уже не исправить.
Самый главный плюс части – это минимальное количество сцен с Лукой, тут он появляется мало, а значит не раздражает, ведь это худший персонаж.
Отметила для себя то, что Малахия в этой книге ретировался, в основном из-за личной арки, где описывается его мысли.
Само завершение не впечатлило, слишком все легко, по-детски; вопросы к магии так и остались без ответов.
Авторша вдруг спохватилась и начала создавать в своей истории уютную атмосферу, описывать душевное состояние персонажей, вести повествование интересно. Герои наконец-то ведут себя естественней… мда, долго же пришлось ожидать.
Эта книга не похожа на две предыдущие, но она не столь хороша, лишь на одну звезду больше, ибо прошлые косяки уже не исправить.
Самый главный плюс части – это минимальное количество сцен с Лукой, тут он появляется мало, а значит не раздражает, ведь это худший персонаж.
Отметила для себя то, что Малахия в этой книге ретировался, в основном из-за личной арки, где описывается его мысли.
Само завершение не впечатлило, слишком все легко, по-детски; вопросы к магии так и остались без ответов.
April 13, 2024
У мене дуже двоякі враження від цієї книги.
Можу сміливо сказати, що найкращою для мене була перша частина трилогії, в другій було якесь нерозуміння, чому історія стала не такою захопливою, а третю книгу читала просто аби дочитати і поставити логічну крапку.
І хоча книга читається дуже легко, приємних відчуттів чи захоплення виникає не завжди. Деякі сцени/діалоги в мене викликали бажання facepalm-у. Чому саме наприкінці серії ми тільки починаємо хоча б трохи дізнаватися про Пекельних Джентельменів і їхні життєві історії - мені не зрозуміло.
Але фіналом я була приємно вражена. Саме кінцівка книги витягнула оцінку з 3 на 4. Останні сторінки допитувала з захватом, і трохи з сумом.
Загалом, прикро, що така багатообіцяюча історія місцями сильно не дотягувала до моїх очікувань. Але серію все рівно раджу, нехай кожен сам робить власні висновки. У цієї історії досить фанатів, щоб припустити, що це просто мої вподобання пішли з нею в розріз)
Можу сміливо сказати, що найкращою для мене була перша частина трилогії, в другій було якесь нерозуміння, чому історія стала не такою захопливою, а третю книгу читала просто аби дочитати і поставити логічну крапку.
І хоча книга читається дуже легко, приємних відчуттів чи захоплення виникає не завжди. Деякі сцени/діалоги в мене викликали бажання facepalm-у. Чому саме наприкінці серії ми тільки починаємо хоча б трохи дізнаватися про Пекельних Джентельменів і їхні життєві історії - мені не зрозуміло.
Але фіналом я була приємно вражена. Саме кінцівка книги витягнула оцінку з 3 на 4. Останні сторінки допитувала з захватом, і трохи з сумом.
Загалом, прикро, що така багатообіцяюча історія місцями сильно не дотягувала до моїх очікувань. Але серію все рівно раджу, нехай кожен сам робить власні висновки. У цієї історії досить фанатів, щоб припустити, що це просто мої вподобання пішли з нею в розріз)
October 8, 2021
Вот и подошло к концу моё знакомство с миром Тишины. Последняя часть действительно отличается от первых двух, но мне она действительно понравилась. Да, нет каких то крышесносных событий и поворотов сюжет, всё вполне логично приводит к необходимому завершению. Мне понравилось, что автор уделила больше внимания самим героям и развитиям их отношений, а не их действиям. Если посмотреть на всех персонажей в начале их пути и сейчас, то каждый претерпел свои собственные изменения. И да, я наконец дождалась любовную линию, и ожидания того стояли! Даже немного грустно от того, что всё закончилось, а финал оставил после себя небольшой осадок. Ловлю себя на мысли, что буду скачать по ребятам и их волшебному миру.
March 31, 2024
Як же довго чекала на цю книгу від видавництва🫠
Прочитала за ніч, напочатку було дуже цікаво, але з половини — цікавив фінал, а не сюжет. Книга не вразила. У порівнянні з першою частиною, кожна наступна — слабша. Трохи хаотична поведінка персонажів, поверхневі описи.
Ідея книги - чудова, варта екранізацій і міжнародного визнання. Але остання книга залишає післясмак сирості і поверхневості.
Прочитала за ніч, напочатку було дуже цікаво, але з половини — цікавив фінал, а не сюжет. Книга не вразила. У порівнянні з першою частиною, кожна наступна — слабша. Трохи хаотична поведінка персонажів, поверхневі описи.
Ідея книги - чудова, варта екранізацій і міжнародного визнання. Але остання книга залишає післясмак сирості і поверхневості.
April 20, 2024
люблю цей всесвіт
April 8, 2024
Ця частина сподобалась мені найбільше! Читала я її доволі повільно, з нею якось не хотілось поспішати, та і загалом це видання дуже приємно тримати в руках (ілюстрації в цій частині на мій смак теж найкращі). Сподобалось, як персонажів стало якось більше, а їхня присутність в історії відчутнішою. Загалом не варто очікувати чогось надсерйозного, легка, в якійсь мірі казкова історія.
September 25, 2024
Одна з найкращих трилогій, що була в моєму житті
July 11, 2024
Знаєте, я дуже полюбила цю серію, її персонажей, майстерність авторки так вдало змінювати сюжет, її чудесну вигадливість. І я, вже на середині книги планувала, як усім розкажу про це суперове фентезі, що захоплює своєю світобудовою і майже не поступається іноземним.
АЛЕ
Я не зможу цього зробити. Бо незважаючи на колосальне задоволення від читання - мені тричі отруїли все враження. Близько трьох разів (а може там і більше) мені трапились чіткі вказівки на те, що текст було перекладено з гнилої мови. Почитавши інформацію на перших сторінках - я не знайшла про це ніякої примітки. І саме цей факт все зіпсував і до кінця історії - не покидало враження, що мене надурили.
Ось такий гіркий післясмак.
А 4⭐️ я все одно залишила, адже книга справді чудова, якщо ж не найкраща з трьох, але як є.
АЛЕ
Я не зможу цього зробити. Бо незважаючи на колосальне задоволення від читання - мені тричі отруїли все враження. Близько трьох разів (а може там і більше) мені трапились чіткі вказівки на те, що текст було перекладено з гнилої мови. Почитавши інформацію на перших сторінках - я не знайшла про це ніякої примітки. І саме цей факт все зіпсував і до кінця історії - не покидало враження, що мене надурили.
Ось такий гіркий післясмак.
А 4⭐️ я все одно залишила, адже книга справді чудова, якщо ж не найкраща з трьох, але як є.
November 17, 2022
4,5 зірочки
15.04.2021: хоч і читала цю книгу довго (близько 2 місяців) і з великими перервами, хоч і здавалося на початку нудно, але закінчення цієї серії все ж таки викликало сльози і радість від того, що все закінчилося добре... деяких шкода, деяким подіям рада, і зараз ані трохи не шкода, що все ж таки дочитала книгу, а не закинула її на середині!
15.04.2021: хоч і читала цю книгу довго (близько 2 місяців) і з великими перервами, хоч і здавалося на початку нудно, але закінчення цієї серії все ж таки викликало сльози і радість від того, що все закінчилося добре... деяких шкода, деяким подіям рада, і зараз ані трохи не шкода, що все ж таки дочитала книгу, а не закинула її на середині!
December 16, 2024
Просто хочу сказати, що ця книга знищила мене морально. Бо я до останнього сподівалася, що моє сонце Малахія зможе стати звичайним фермером і завести сімʼю, але є але😶
Редгрейн змогла змусити мене плакати
Редгрейн змогла змусити мене плакати
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 25, 2024
Чудове завершення трилогії "Тиша"👍 Аж шкода прощатися з цими героями...
February 18, 2026
«Усім, хто бачив найтемнішу темряву, хто торкався найглибшого дна, хто зі страхом пірнав у невідоме. Ви є тим світлом серед мороку. Ви відштовхнулися від дна і дістались поверхні. Ви сильні, ви зможете…»
Нарешті ми бачимо Адель такою, якою ми б справді хотіли її бачити, — справжньою, не заляканою дівчинкою, що прогинається під силою Луки, Малахії чи дванадцяти відьом ковену. Вона сама стала силою, яка несе у собі сталь та справедливість. Вона буває деколи лютою, безпощадною, але це справжня сторона Адель, попри яку вона не втрачає своєї людяності та любові до ближніх.
«Жагу помсти часом неможливо задовольнити.»
«Страх не знає обіцянок.»
«Просто спирайся на мене, якщо закінчилися сили й треба перепочити.»
Лука — це окремий витвір чорного, темного, безжального мистецтва. Він настільки одержимий Адель, що готовий катувати її, мучити і любити нездоровою любовʼю одночасно. Прекрасно прослідковується те, як він ладен віддати усю свою силу їй, тільки щоб вона залишилась, щоб вона була його, королевою та маріонеткою в одному обличчі. Він ненавидить її, кохаючи спотвореним коханням.
«— Адель уб’є тебе, — вона стиснула губи.
— Я буду розчарований, якщо вона хоча б не спробує.»
«— Ніхто, крім мене, не має права завдавати тобі болю, — пояснив Лука у відповідь на важкий погляд Адель.»
Ісайя ж — повна протилежність Луки. Він оберігає Адель, підтримує, знає, що вона найсильніша і пройде через всі труднощі. Він дає відчуття повної захищеності, стабільності та тепла, як місце, у яке можна прийти, знаючи, що тебе приймуть таким, який ти є, навіть із «колючками» та всіма недоліками.
«Лиш Ісайя не відводив від Адель погляду. Він помічав усе: роздерте пальто, руку, вкриту чорною гидотою, гримасу болю, яку вона марно намагалася приховати. Він, як завжди, бачив надто багато.»
«Коли він бачив те, що, на його думку, бачити не мав би, Ісайя відчував, ніби вдирається у щось дуже особисте. Це було несправедливо щодо Адель. Як і кожна людина, вона мала право на почуття, про які ніхто не знає. Вистачить того, що він може отримати достатньо інформації завдяки вмінню читати міміку, розуміти емоції та помічати брехню, а решта вже переходить межу.»
«Мене ніколи не лякала темрява, — відповів він. — Але щодня, як і ти, я свідомо вибираю світло.»
Мені сподобалось, як авторка більше розкрила нам кожну з особистостей Пекельних Джентльменів. Ми дуже багато чого дізналися про Рафаеля: про його минуле та його характер (його манера спілкування смішила мене кожного разу), про Лінкольна та його відданість, про Фокса, який завжди лікував усіх (тепер ми точно впевнені у якості його настоянок 😅), про К’ю, який не переставав бути милим, і звісно ж про Джаспера, який виступив у ролі не тільки наставника, а й справжнього батька для всіх із Джентльменів.
«Якісна брехня вимагає непотьмареного емоціями розуму.»
На 24 главі мій мозок просто вибухнув і сказав bye 👋🏼 Ось вам маленький абзац, щоб трохи привідкрити завісу:
«Якось Адель попросила Ісайю пообіцяти, що він зупинить її до того, як це стане неможливо. Схоже, він щойно виконав обіцянку.»
Сюжет був доволі лаконічним, більш енергійним, ніж у минулих книжках, і сама третя книжка трохи відрізнялася від двох попередніх, але це не завадило мені ще більше проникнутися цією всією історією. В деяких моментах дії були передбачуваними, але вони мене не дратували.
«І навіть у найнепрогляднішій темряві ховається світло.»
Єдине, що я ВЗАГАЛІ не зрозуміла, — це лінію із Златою. Вона була як шумлящий фон, який тільки те й робить, що дратує своєю присутністю. Її лінія була плоскою (навіть плоскішою за лінію Яго). Цього персонажа я взагалі не зрозуміла. Авторка додала її просто для парочки мувів — і все, щоб було.
Нарешті ми бачимо Адель такою, якою ми б справді хотіли її бачити, — справжньою, не заляканою дівчинкою, що прогинається під силою Луки, Малахії чи дванадцяти відьом ковену. Вона сама стала силою, яка несе у собі сталь та справедливість. Вона буває деколи лютою, безпощадною, але це справжня сторона Адель, попри яку вона не втрачає своєї людяності та любові до ближніх.
«Жагу помсти часом неможливо задовольнити.»
«Страх не знає обіцянок.»
«Просто спирайся на мене, якщо закінчилися сили й треба перепочити.»
Лука — це окремий витвір чорного, темного, безжального мистецтва. Він настільки одержимий Адель, що готовий катувати її, мучити і любити нездоровою любовʼю одночасно. Прекрасно прослідковується те, як він ладен віддати усю свою силу їй, тільки щоб вона залишилась, щоб вона була його, королевою та маріонеткою в одному обличчі. Він ненавидить її, кохаючи спотвореним коханням.
«— Адель уб’є тебе, — вона стиснула губи.
— Я буду розчарований, якщо вона хоча б не спробує.»
«— Ніхто, крім мене, не має права завдавати тобі болю, — пояснив Лука у відповідь на важкий погляд Адель.»
Ісайя ж — повна протилежність Луки. Він оберігає Адель, підтримує, знає, що вона найсильніша і пройде через всі труднощі. Він дає відчуття повної захищеності, стабільності та тепла, як місце, у яке можна прийти, знаючи, що тебе приймуть таким, який ти є, навіть із «колючками» та всіма недоліками.
«Лиш Ісайя не відводив від Адель погляду. Він помічав усе: роздерте пальто, руку, вкриту чорною гидотою, гримасу болю, яку вона марно намагалася приховати. Він, як завжди, бачив надто багато.»
«Коли він бачив те, що, на його думку, бачити не мав би, Ісайя відчував, ніби вдирається у щось дуже особисте. Це було несправедливо щодо Адель. Як і кожна людина, вона мала право на почуття, про які ніхто не знає. Вистачить того, що він може отримати достатньо інформації завдяки вмінню читати міміку, розуміти емоції та помічати брехню, а решта вже переходить межу.»
«Мене ніколи не лякала темрява, — відповів він. — Але щодня, як і ти, я свідомо вибираю світло.»
Мені сподобалось, як авторка більше розкрила нам кожну з особистостей Пекельних Джентльменів. Ми дуже багато чого дізналися про Рафаеля: про його минуле та його характер (його манера спілкування смішила мене кожного разу), про Лінкольна та його відданість, про Фокса, який завжди лікував усіх (тепер ми точно впевнені у якості його настоянок 😅), про К’ю, який не переставав бути милим, і звісно ж про Джаспера, який виступив у ролі не тільки наставника, а й справжнього батька для всіх із Джентльменів.
«Якісна брехня вимагає непотьмареного емоціями розуму.»
На 24 главі мій мозок просто вибухнув і сказав bye 👋🏼 Ось вам маленький абзац, щоб трохи привідкрити завісу:
«Якось Адель попросила Ісайю пообіцяти, що він зупинить її до того, як це стане неможливо. Схоже, він щойно виконав обіцянку.»
Сюжет був доволі лаконічним, більш енергійним, ніж у минулих книжках, і сама третя книжка трохи відрізнялася від двох попередніх, але це не завадило мені ще більше проникнутися цією всією історією. В деяких моментах дії були передбачуваними, але вони мене не дратували.
«І навіть у найнепрогляднішій темряві ховається світло.»
Єдине, що я ВЗАГАЛІ не зрозуміла, — це лінію із Златою. Вона була як шумлящий фон, який тільки те й робить, що дратує своєю присутністю. Її лінія була плоскою (навіть плоскішою за лінію Яго). Цього персонажа я взагалі не зрозуміла. Авторка додала її просто для парочки мувів — і все, щоб було.
February 15, 2026
Це. Було. Неймовірно.
Фінальна частина серії вибила дух своєю неповторністю. У ній дійсно прекрасно все. Від загальної логіки сюжету до окремих деталей, від обʼємності атмосфери до тонко прописаних героїв.
Адель🤍 Сильна героїня, яка не боїться брати на себе відповідальність, точно знає, де межа добра і зла, але не завжди готова стояти по одну сторону, якщо того потребує ситуація. Вона жива, справжня, нею мимоволі захоплюєшся.
Ісайя🩵 Розкішний персонаж. Він впевнений, благородний, сильний, не боїться своєї сили та вміє нею розпоряджатись. Але його основна супер здібність — завжди знаходити потрібні слова і просто бути поруч.
Малахія🧡 Тисячолітній король, втілення Сонця, що не тільки світить, а ще і спалює. Яскравий приклад того, що безсмертя завжди ходить поруч з відчаєм, навіть коли самому собі в цьому зізнатись страшно.
Ну і Лука Драґомир🖤 О, це просто жахливо прекрасний персонаж. Бо, мабуть, немає страшнішої темряви, ніж та, що колись була світлом…
📌«Він був справжнісінькою загадкою, яку неможливо розгадати, адже в нього самого немає відповідей. Він не знає себе. Не розуміє. Відкидає»
Ніби гіпноз. Однозначно, найцікавіший для мене образ.
Другорядні герої теж дуже органічно вплітаються у вир подій, вони різноманітні та цікаві.
З них виділяю Рафаеля. Його історія не лишає байдужим. Класний🩶
Сюжет надзвичайно динамічний, різноплановий та багатошаровий. Тут і Тиша, яка приводить Пожирачів, і безсмертя Інкарнатів, що повʼязане з давньою казкою про Збирача Зірок Тікі Ра, і відьми, які чи то союзниці, чи вороги, і Гнилість, що знищує планету і, врешті решт, особисті історії героїв. Все переплетене у довершений візерунок, що намальований перед читачем красивою та обʼємною мовою.
Ну і почуття. Те саме повільне горіння: півтоном, поглядом, пошепки. Невимовно красиво.
Отже, мій читацький рік почався шалено прекрасно. Вже на старті планка піднята максимально високо❤️🔥
Читаймо🫶
Фінальна частина серії вибила дух своєю неповторністю. У ній дійсно прекрасно все. Від загальної логіки сюжету до окремих деталей, від обʼємності атмосфери до тонко прописаних героїв.
Адель🤍 Сильна героїня, яка не боїться брати на себе відповідальність, точно знає, де межа добра і зла, але не завжди готова стояти по одну сторону, якщо того потребує ситуація. Вона жива, справжня, нею мимоволі захоплюєшся.
Ісайя🩵 Розкішний персонаж. Він впевнений, благородний, сильний, не боїться своєї сили та вміє нею розпоряджатись. Але його основна супер здібність — завжди знаходити потрібні слова і просто бути поруч.
Малахія🧡 Тисячолітній король, втілення Сонця, що не тільки світить, а ще і спалює. Яскравий приклад того, що безсмертя завжди ходить поруч з відчаєм, навіть коли самому собі в цьому зізнатись страшно.
Ну і Лука Драґомир🖤 О, це просто жахливо прекрасний персонаж. Бо, мабуть, немає страшнішої темряви, ніж та, що колись була світлом…
📌«Він був справжнісінькою загадкою, яку неможливо розгадати, адже в нього самого немає відповідей. Він не знає себе. Не розуміє. Відкидає»
Ніби гіпноз. Однозначно, найцікавіший для мене образ.
Другорядні герої теж дуже органічно вплітаються у вир подій, вони різноманітні та цікаві.
З них виділяю Рафаеля. Його історія не лишає байдужим. Класний🩶
Сюжет надзвичайно динамічний, різноплановий та багатошаровий. Тут і Тиша, яка приводить Пожирачів, і безсмертя Інкарнатів, що повʼязане з давньою казкою про Збирача Зірок Тікі Ра, і відьми, які чи то союзниці, чи вороги, і Гнилість, що знищує планету і, врешті решт, особисті історії героїв. Все переплетене у довершений візерунок, що намальований перед читачем красивою та обʼємною мовою.
Ну і почуття. Те саме повільне горіння: півтоном, поглядом, пошепки. Невимовно красиво.
Отже, мій читацький рік почався шалено прекрасно. Вже на старті планка піднята максимально високо❤️🔥
Читаймо🫶
March 29, 2026
Я навіть не можу нормально зібрати думки після цієї книги, бо це було неймовірно🥹. Цикл "Тиша" для мене офіційно став одним із найкращих темних фентезі, які я взагалі читала.🖤
Ця книга ще жорстокіша, похмура, напружена і дуже емоційна. Вона просякнута страхом, владою й наслідками чужих рішень, протистоянням добра і зла, світла і темряви, інкарнатів та людей. Світ тут буквально тріщить по швах: руїни, смерть, небезпека, темрява, яка підбирається все ближче. І на фоні всього цього герої намагаються не просто вижити, а ще й врятувати світ. Тут є не лише зовнішня боротьба, а й внутрішня. Це не просто історія про битви й загрози, а ще й про те, як важко іноді не піддатися темряві всередині себе.
Атмосфера в книзі просто "вау". Вона густа, темна, подекуди моторошна, але водночас така красива й магнетична, що відірватися майже неможливо.
Тут відсутня романтика в звичному сенсі, але авторка змогла дуже гармонійно вплести кохання - не кіношне, не пристрасне, а якесь таке реалістичне, тихе, правильне...і від того ще більш щемке🥹
Для мене ця історія - це саме той випадок, коли книга не просто подобається, а залишається десь всередині❤️🩹. Без перебільшення - цикл "Тиша" тепер у списку моїх фаворитів🖤
Щиро рекомендую всім поціновувачам темного фентезі! Це варте вашої уваги
Ця книга ще жорстокіша, похмура, напружена і дуже емоційна. Вона просякнута страхом, владою й наслідками чужих рішень, протистоянням добра і зла, світла і темряви, інкарнатів та людей. Світ тут буквально тріщить по швах: руїни, смерть, небезпека, темрява, яка підбирається все ближче. І на фоні всього цього герої намагаються не просто вижити, а ще й врятувати світ. Тут є не лише зовнішня боротьба, а й внутрішня. Це не просто історія про битви й загрози, а ще й про те, як важко іноді не піддатися темряві всередині себе.
Атмосфера в книзі просто "вау". Вона густа, темна, подекуди моторошна, але водночас така красива й магнетична, що відірватися майже неможливо.
Тут відсутня романтика в звичному сенсі, але авторка змогла дуже гармонійно вплести кохання - не кіношне, не пристрасне, а якесь таке реалістичне, тихе, правильне...і від того ще більш щемке🥹
Для мене ця історія - це саме той випадок, коли книга не просто подобається, а залишається десь всередині❤️🩹. Без перебільшення - цикл "Тиша" тепер у списку моїх фаворитів🖤
Щиро рекомендую всім поціновувачам темного фентезі! Це варте вашої уваги
April 17, 2024
Це було фантастичне завершення, яке розбило мені серце🥹
Я настільки привʼязалась до персонажів, що мені хотілось кинутись перечитувати серію як тільки я її дочитала.
Щиро радію, що наші автори пишуть таке класне темне фентезі, яке сміливо може конкурувати з закордонним. Звісно були недоліки, деякі лінії(з Златою та відьмами) були для мене зайвими і ніяк не рухали сюжет, інколи мотивація персонажів була мені незрозумілою, проте сама історія та її персонажі були такі круті та унікальні, що відпускати їх не хотілось.
Окреме дякую авторці за slowburn між Адель та Ісаєм, за харизматичного та незвіданого Луку, за милого Кью, за діалоги з Рафом, які викликали щирий сміх, за батьківське плече Джаспера, за відданого Лінкольна та Фокса, який (майже)зажди поруч, щоб дати правильну дозу настоянки))
Люблю історії після яких важко повернутися в реальний світ, без улюблених героїв, і в авторці це чудово вдалося)
Я настільки привʼязалась до персонажів, що мені хотілось кинутись перечитувати серію як тільки я її дочитала.
Щиро радію, що наші автори пишуть таке класне темне фентезі, яке сміливо може конкурувати з закордонним. Звісно були недоліки, деякі лінії(з Златою та відьмами) були для мене зайвими і ніяк не рухали сюжет, інколи мотивація персонажів була мені незрозумілою, проте сама історія та її персонажі були такі круті та унікальні, що відпускати їх не хотілось.
Окреме дякую авторці за slowburn між Адель та Ісаєм, за харизматичного та незвіданого Луку, за милого Кью, за діалоги з Рафом, які викликали щирий сміх, за батьківське плече Джаспера, за відданого Лінкольна та Фокса, який (майже)зажди поруч, щоб дати правильну дозу настоянки))
Люблю історії після яких важко повернутися в реальний світ, без улюблених героїв, і в авторці це чудово вдалося)
July 31, 2024
Трилогія Тиша. Попіл та Місячне сяйво:
Перше, що хочу сказати, так це те, наскільки глибоко в серденько мені запала ця трилогія. І якщо чесно, дуже боляче мені відпускати Адель, Ісайю, Малахію (ОСОБЛИВО МАЛАХІЮ) й історію в цілому 😭
Ця серія однозначно варта уваги прихильників жанру фентезі, оскільки в ній є все, що може припасти до душі. Сильна ГГ, яка реально вилазить зі шкіри аби вижити й не втратити себе в процесі. Адекватні відносини (прописані відносини), боги, відьми й дракони. Магія, багато, багато магії і сюжет.
Єдине, що мене засмучує, так це те, що про цю історію не відомо в англомовному просторі. Адже на мою думку серія Тиша ні чим не гірша, а в багатьох моментах навіть набагато краща і якісніша за "сенсації" зарубіжного буктоку.
Однозначно ще повернусь до цієї історії з кавусею і пряниками в холодні осінні дні.
Перше, що хочу сказати, так це те, наскільки глибоко в серденько мені запала ця трилогія. І якщо чесно, дуже боляче мені відпускати Адель, Ісайю, Малахію (ОСОБЛИВО МАЛАХІЮ) й історію в цілому 😭
Ця серія однозначно варта уваги прихильників жанру фентезі, оскільки в ній є все, що може припасти до душі. Сильна ГГ, яка реально вилазить зі шкіри аби вижити й не втратити себе в процесі. Адекватні відносини (прописані відносини), боги, відьми й дракони. Магія, багато, багато магії і сюжет.
Єдине, що мене засмучує, так це те, що про цю історію не відомо в англомовному просторі. Адже на мою думку серія Тиша ні чим не гірша, а в багатьох моментах навіть набагато краща і якісніша за "сенсації" зарубіжного буктоку.
Однозначно ще повернусь до цієї історії з кавусею і пряниками в холодні осінні дні.
April 10, 2025
Лука у першій чи другій книзі: ці створіння не демони, вони тьма і магія.
Авторка у другій і третій книгах: демони, демони, демони, демони, демони.
Я не знайшла в книзі інформації про редакторів, чи це означає, що їх не було? на позначення вовків можна було використати "монстри", "вовки" (очевидно), "звірі", "мисливці", "вбивці", "створіння", але ні, після пояснень, що ніякі це не демони, авторка/редактори вперто продовжують називати їх демонами. Зазвичай я такі дрібниці легко ігнорую, але не тут.
Спойлери без контексту:
- Міг би й зачекати на нас. Ми разом проводили інструктаж для новачків.
- Я свій завершив.
- Тицьнути їм мечі і сказати: «Постарайтеся не вмерти» — це не інструктаж.
- Це все, що потрібно.
- Ти їх за ідіотів тримаєш? - поцікавився Рафаель. - Це взагалі-то мої обов'язки.
Авторка у другій і третій книгах: демони, демони, демони, демони, демони.
Я не знайшла в книзі інформації про редакторів, чи це означає, що їх не було? на позначення вовків можна було використати "монстри", "вовки" (очевидно), "звірі", "мисливці", "вбивці", "створіння", але ні, після пояснень, що ніякі це не демони, авторка/редактори вперто продовжують називати їх демонами. Зазвичай я такі дрібниці легко ігнорую, але не тут.
Спойлери без контексту:
- Міг би й зачекати на нас. Ми разом проводили інструктаж для новачків.
- Я свій завершив.
- Тицьнути їм мечі і сказати: «Постарайтеся не вмерти» — це не інструктаж.
- Це все, що потрібно.
- Ти їх за ідіотів тримаєш? - поцікавився Рафаель. - Це взагалі-то мої обов'язки.
May 7, 2025
3.25/5
Дочитала цю серію. Сказати чесно, фінал мене трохи розчарував. Так, ми розплутали всі ниточки, отримали відповіді, але я отримала мінімум емоційної віддачі. Всю книгу ми наче бігали туди-сюди, мали одні і ті самі пусті розмови, а той розвиток персонажів чи стосунків, який очікувала, я так і не отримала. Чесно, зараз не розумію, чому книга вийшла така довга. Загалом ця трилогія дуже цікава за світобудовою і магією, але стиль написання і емоційна прив'язка до персонажів сухувата. От не вийшло змусити мене переживати за героїв, а для мене це важливий пункт. І я не могла перестати думати про паралелі між Лукою і Адель і Дарклінгом з Аліною, занадто в них схожа динаміка, навіть в цій частині. Але якщо Дарклінг і Аліна змусили моє серце ворушитись, то ці двоє ні. Наче цитати правильні були, історія була, але все рівно не те.
Дочитала цю серію. Сказати чесно, фінал мене трохи розчарував. Так, ми розплутали всі ниточки, отримали відповіді, але я отримала мінімум емоційної віддачі. Всю книгу ми наче бігали туди-сюди, мали одні і ті самі пусті розмови, а той розвиток персонажів чи стосунків, який очікувала, я так і не отримала. Чесно, зараз не розумію, чому книга вийшла така довга. Загалом ця трилогія дуже цікава за світобудовою і магією, але стиль написання і емоційна прив'язка до персонажів сухувата. От не вийшло змусити мене переживати за героїв, а для мене це важливий пункт. І я не могла перестати думати про паралелі між Лукою і Адель і Дарклінгом з Аліною, занадто в них схожа динаміка, навіть в цій частині. Але якщо Дарклінг і Аліна змусили моє серце ворушитись, то ці двоє ні. Наче цитати правильні були, історія була, але все рівно не те.
November 3, 2025
не смотря на то, что в самом начале цикл мне напоминал Цикл Гриши, все же со второй книги, я откинула это сходство и мысли и видела уже совсем другую историю,и, видимо, она зашла мне в настроение, и мне понравилось все!
героиня не типичная героиня, которая уже к концу первой книги в цикле выводит читателя из себя. были, конечно, свои какие то проколов и у нее, но в общем и целом, она мне понравилась. Клуб Адских Джентльменов это прям особая изюминка этого цикла, я так считаю. они разбавляли тяжёлые моменты книги и давали циклу некую лёгкость. парни в этом клубе каждый со своим характером, но все остались в самом сердце. Ну и конечно же Исайя! как главный герой он мне , естественно, понравился. вот так читаешь такого рода книги и думаешь, что таких парней как И в мире и не существует!
героиня не типичная героиня, которая уже к концу первой книги в цикле выводит читателя из себя. были, конечно, свои какие то проколов и у нее, но в общем и целом, она мне понравилась. Клуб Адских Джентльменов это прям особая изюминка этого цикла, я так считаю. они разбавляли тяжёлые моменты книги и давали циклу некую лёгкость. парни в этом клубе каждый со своим характером, но все остались в самом сердце. Ну и конечно же Исайя! как главный герой он мне , естественно, понравился. вот так читаешь такого рода книги и думаешь, что таких парней как И в мире и не существует!
March 20, 2026
Не розумію чому тут досі назва і обкладинка підарською мовою))
а якщо повернутися до історії, то я задоволена тим, як все закінчилося, трошки непередбачувано вийшло з відьмами😶
3,5⭐
2 бали впевнено забирає собі Ісайя, його слово просто в серденько попали, для мене він більш яскравий персонаж ніж Адель
Загалом дуже гарна історія вийшла, душевна моментами, динамічна, і такий слоооу ми отримали
Єдине питання, я розумію що Злата була додана для розкриття минулого і почуттів персонажу, але пришла-подратувала два розділи і прибрали її, ніякого діла до неї не було
а якщо повернутися до історії, то я задоволена тим, як все закінчилося, трошки непередбачувано вийшло з відьмами😶
3,5⭐
2 бали впевнено забирає собі Ісайя, його слово просто в серденько попали, для мене він більш яскравий персонаж ніж Адель
Загалом дуже гарна історія вийшла, душевна моментами, динамічна, і такий слоооу ми отримали
Єдине питання, я розумію що Злата була додана для розкриття минулого і почуттів персонажу, але пришла-подратувала два розділи і прибрали її, ніякого діла до неї не було
June 2, 2024
мої почуття до цього циклу дуже теплі: тут і унікальна продумана світобудова, і найкраща, на мою суб'єктивну думку, любовна лінія, і достатня динамічність... ну любов!!
і авторці вдалось вивести мене на сльози, хехе) хоча це, напевно, через особистий досвід, але все одно авторка так ✨️відчула✨️ те, про що пише, що їй вдалось мене задіти!
і авторці вдалось вивести мене на сльози, хехе) хоча це, напевно, через особистий досвід, але все одно авторка так ✨️відчула✨️ те, про що пише, що їй вдалось мене задіти!
Displaying 1 - 30 of 42 reviews