What do you think?
Rate this book
Історії провінційного хірурга #5
Останні години
1942 рік. Проскурів. Німецькі війська окуповують місто, у середмісті створено гетто, на східній околиці — табір для військовополонених. Яків Ровнєр, якому вже пішов 73 рік, потрапляє до гетто. Однак навіть окупантам відомо, хто він, тож йому роблять пропозицію: свобода та можливість допомогти людям у концтаборі в обмін на збір інформації. Та чи
все так просто, як здається на перший погляд? Адже під час пошуку Яків розуміє, що натрапив на щось дуже серйозне, те, про що окупанти ніколи не повинні дізнатися. Чим закінчиться розвідка Якова?
все так просто, як здається на перший погляд? Адже під час пошуку Яків розуміє, що натрапив на щось дуже серйозне, те, про що окупанти ніколи не повинні дізнатися. Чим закінчиться розвідка Якова?
400 pages, Hardcover
Published April 1, 2024
2 people are currently reading
24 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
April 26, 2024
5⭐️
Читати друзів-авторів завжди непросто. Я дуже добре памʼятаю як Юрко розказував про намір написати книгу, і вже тоді він поділився декількома словами про гг Ровнєра та місце локацій майбутньої книги. У тебе все вийшло! Пʼята, завершальна книга циклу дуже сподобалась, і ти справді наскільки це було можливо «лайтово» написав про гетто та долю євреїв. Всі події у книзі розвивались якось по-доброму, і майже вийшов гепіенд у кінці, ну майже. Тепер хіба лиш перечитувати, що я поки не дуже роблю, зате однозначно Рекомендую до читання цієї серії.
Читайте українських авторів/авторок.
Читати друзів-авторів завжди непросто. Я дуже добре памʼятаю як Юрко розказував про намір написати книгу, і вже тоді він поділився декількома словами про гг Ровнєра та місце локацій майбутньої книги. У тебе все вийшло! Пʼята, завершальна книга циклу дуже сподобалась, і ти справді наскільки це було можливо «лайтово» написав про гетто та долю євреїв. Всі події у книзі розвивались якось по-доброму, і майже вийшов гепіенд у кінці, ну майже. Тепер хіба лиш перечитувати, що я поки не дуже роблю, зате однозначно Рекомендую до читання цієї серії.
Читайте українських авторів/авторок.
January 10, 2025
Це остання частина циклу, який мені дуже припав до душі. Події тут розгортаються в часи гітлерівської окупації Проскурова, які єврей Ровнєр переживає в ґетто. І, як можна зрозуміти з назви, він їх насправді не переживає. Що не дивно.
Яків Соломонович уже старенький дідусь, але рішучість і готовність заради інших піддавати себе ризику ніде не ділися. Наприкінці життя він знову опинився в Проскурові, і в цій книзі тема його єврейства сягає апогею. Якщо ви читали мої відгуки на решту частин серії (раптом що, їх можна знайти, забивши у пошук «почитеньки Даценко»), то знаєте, а як ні, то я розповім: спершу Яків Ровнєр не надто переймався національною ідентичністю. Звісно, Російська імперія, в якій він народився, була країною вельми антисемітською, однак Яків Соломонович, як на єврея, незле влаштувався: жив він на межею осілости, віру мав православну, вивчився на звичну для єврея професію лікаря, до спільнот, що приділяли своїй єврейськости увагу, не належав: юдаїзму не вивчав, івритом та їдишем не володів. Такий собі доволі зросійщений єврей, котрий не асимілювався лише тому, що це було не надто просто. Але з плином часу це змінюється — потроху, крихітними кроками. І зрештою в «Останніх годинах» ми бачимо людину, котра живе поміж інших євреїв як серед своїх, вільно володіє типовим єврейським гумором і розслідує загадку, що залишилася від видатного рабі. От де йому доведеться пошкодувати про незнання рідних мов і релігії свого народу! Але, на щастя, не всі такі забудькуваті, тож Якову Ровнєру є в кого попрохати допомоги.
Оскільки в Проскурові німці, а пригоди Якова Ровнєра завжди пов’язані з пошуками чогось містичного, либонь, нескладно здогадатися, що цього разу до нього прийдуть з Аненербе. Так, ті, хто знищує євреїв, потребує допомоги від євреїв. І хай спробують відмовити.
Яків, може, й відмовив би. Але тимчасова свобода пересування за межами ґетто, яку він отримує, щоб упоратися з завданням німців, допоможе йому зробити дещо вкрай важливе. Тому він погоджується. І починає шукати дивовижний годинник, здатний зупиняти час і незбагненним чином пов’язаний зі славетним Големом.
Ця книжка справді дуже сумна і моторошна — не могла бути іншою розповідь про життя в ґетто. А ще, як усі частини серії, динамічна, цікава, написана гарною мовою.
Втім, мені вона сподобалася менше за інші частини. Основних причин дві. Перша: надто вже події схожі на події «Життя вічного», попередньої частини. Такий самий навіжений лиходій, тільки там був комуніст, а тут німець, і так само з оргаінізації, що вивчає містичне; вони реально як близнюки. Так само важливі шматки історії падають Якову в руки, принесені іншими людьми. Та і сама мета схожа — отримати цінний артефакт, котрий допоможе режимові панувати над світом.
Друга причина: тут, як на мене, забагато прогалин, невідповідностей і нелогічностей. Ровнєр несамовито тупить. Абсолютно очевидно, що до нього приходить мертва дівчинка, котра знає, що в нього на душі, але він вперто відмовляється це помічати. Навіщо там взагалі ця дівчинка, окрім як додати щему, не зовсім ясно: все, що вона дає, Яків міг би надибати й сам, не біном Ньютона. Одна з центральних подій у книзі — місія Якова щодо порятунку дітей з ґетто. Вона викликає найбільше питань. Значну частину книжки Яків просто носиться з цією ідеєю, як курка з яйцем, намагаючись десь надибати осяяння, як би його зробити. Може, знайти когось, хто його напоумить. Планувати? — та ну, на це немає часу, треба бігать з виряченими очима. Чому тільки дітей, якщо план передбачає, що людей можна буде таємно вивести у маскувальному вбранні? Чого б не взяти з ними бодай когось із дорослих? У чому сенс відривати дітей від родин і рятувати самих, з якого дива передбачається, що вони здатні дати собі раду без допомоги рідних? Ну ОК, скількись-то часу їх переховуватимуть (невідь-хто з невідь-якими обов’язками щодо тих дітей), але що потім? Крім того, Юрій Даценко, котрий зазвичай майстерно вправляється зі словом, вжив тут вельми невдале формулювання, від якого мене аж пересмикнуло: мовляв, Якова Соломоновича мучила необхідність обирати, хто з дітей _гідний порятунку._ Бігме Боже, ну як можна таке казати навіть подумки?! Кого вдасться, хто підходить під критерії, обумовлені чимось там, кого можна безпечно чи непомітно забрати, в кого мовчазні батьки — можна було вигадати що завгодно, які в сраку гідні порятунку? Він що там, серйозно найбільш знедолених обирав? Ще там під час операції загинув один персонаж настільки дурнуватою смертю, що ну я не знаю, нахіба це було, щоб щему додати? Серйозно, треба додавати щему в розповідь про Голокост?
Ну коротше, книжка насправді хороша, але ці моменти мені її трохи підзіпсували. І коли я кажу «трохи», то маю на увазі саме це, бо Юрій Даценко як автор мені дуже до душі, тож те, що для мене стало недоліками, не завадило дочитати книжку з задоволенням.
Яків Соломонович уже старенький дідусь, але рішучість і готовність заради інших піддавати себе ризику ніде не ділися. Наприкінці життя він знову опинився в Проскурові, і в цій книзі тема його єврейства сягає апогею. Якщо ви читали мої відгуки на решту частин серії (раптом що, їх можна знайти, забивши у пошук «почитеньки Даценко»), то знаєте, а як ні, то я розповім: спершу Яків Ровнєр не надто переймався національною ідентичністю. Звісно, Російська імперія, в якій він народився, була країною вельми антисемітською, однак Яків Соломонович, як на єврея, незле влаштувався: жив він на межею осілости, віру мав православну, вивчився на звичну для єврея професію лікаря, до спільнот, що приділяли своїй єврейськости увагу, не належав: юдаїзму не вивчав, івритом та їдишем не володів. Такий собі доволі зросійщений єврей, котрий не асимілювався лише тому, що це було не надто просто. Але з плином часу це змінюється — потроху, крихітними кроками. І зрештою в «Останніх годинах» ми бачимо людину, котра живе поміж інших євреїв як серед своїх, вільно володіє типовим єврейським гумором і розслідує загадку, що залишилася від видатного рабі. От де йому доведеться пошкодувати про незнання рідних мов і релігії свого народу! Але, на щастя, не всі такі забудькуваті, тож Якову Ровнєру є в кого попрохати допомоги.
Оскільки в Проскурові німці, а пригоди Якова Ровнєра завжди пов’язані з пошуками чогось містичного, либонь, нескладно здогадатися, що цього разу до нього прийдуть з Аненербе. Так, ті, хто знищує євреїв, потребує допомоги від євреїв. І хай спробують відмовити.
Яків, може, й відмовив би. Але тимчасова свобода пересування за межами ґетто, яку він отримує, щоб упоратися з завданням німців, допоможе йому зробити дещо вкрай важливе. Тому він погоджується. І починає шукати дивовижний годинник, здатний зупиняти час і незбагненним чином пов’язаний зі славетним Големом.
Ця книжка справді дуже сумна і моторошна — не могла бути іншою розповідь про життя в ґетто. А ще, як усі частини серії, динамічна, цікава, написана гарною мовою.
Втім, мені вона сподобалася менше за інші частини. Основних причин дві. Перша: надто вже події схожі на події «Життя вічного», попередньої частини. Такий самий навіжений лиходій, тільки там був комуніст, а тут німець, і так само з оргаінізації, що вивчає містичне; вони реально як близнюки. Так само важливі шматки історії падають Якову в руки, принесені іншими людьми. Та і сама мета схожа — отримати цінний артефакт, котрий допоможе режимові панувати над світом.
Друга причина: тут, як на мене, забагато прогалин, невідповідностей і нелогічностей. Ровнєр несамовито тупить. Абсолютно очевидно, що до нього приходить мертва дівчинка, котра знає, що в нього на душі, але він вперто відмовляється це помічати. Навіщо там взагалі ця дівчинка, окрім як додати щему, не зовсім ясно: все, що вона дає, Яків міг би надибати й сам, не біном Ньютона. Одна з центральних подій у книзі — місія Якова щодо порятунку дітей з ґетто. Вона викликає найбільше питань. Значну частину книжки Яків просто носиться з цією ідеєю, як курка з яйцем, намагаючись десь надибати осяяння, як би його зробити. Може, знайти когось, хто його напоумить. Планувати? — та ну, на це немає часу, треба бігать з виряченими очима. Чому тільки дітей, якщо план передбачає, що людей можна буде таємно вивести у маскувальному вбранні? Чого б не взяти з ними бодай когось із дорослих? У чому сенс відривати дітей від родин і рятувати самих, з якого дива передбачається, що вони здатні дати собі раду без допомоги рідних? Ну ОК, скількись-то часу їх переховуватимуть (невідь-хто з невідь-якими обов’язками щодо тих дітей), але що потім? Крім того, Юрій Даценко, котрий зазвичай майстерно вправляється зі словом, вжив тут вельми невдале формулювання, від якого мене аж пересмикнуло: мовляв, Якова Соломоновича мучила необхідність обирати, хто з дітей _гідний порятунку._ Бігме Боже, ну як можна таке казати навіть подумки?! Кого вдасться, хто підходить під критерії, обумовлені чимось там, кого можна безпечно чи непомітно забрати, в кого мовчазні батьки — можна було вигадати що завгодно, які в сраку гідні порятунку? Він що там, серйозно найбільш знедолених обирав? Ще там під час операції загинув один персонаж настільки дурнуватою смертю, що ну я не знаю, нахіба це було, щоб щему додати? Серйозно, треба додавати щему в розповідь про Голокост?
Ну коротше, книжка насправді хороша, але ці моменти мені її трохи підзіпсували. І коли я кажу «трохи», то маю на увазі саме це, бо Юрій Даценко як автор мені дуже до душі, тож те, що для мене стало недоліками, не завадило дочитати книжку з задоволенням.
July 3, 2024
Заключна книга про пригоди Якова Ровнєра. 42й рік. Проскурів в окупації. Євреї замкнені в гетто. Німецький офіцер змушує головного героя відшукати чарівний годинник із старої єврейської казки, який піднесе Німеччину ще вище на п'єдисталі... Це було одночасно захопливо і боляче. Усвідомлювати, що на вулицях, по яких ти ходиш сьогодні, відбувались подібні речі. Здогадуватись, чим все закінчиться. Переживати із героями їхні страждання. Відчувати як стискається серце від фінальної сцени. Чи можу я її радити? Однозначно! А ще можу порадити прочитати увесь цикл. Поринути у атмосферу Проскурова і навколишніх міст, дізнатись більше про його історію, а також разом із Ровнєром пережити неабиякі детективно-містичні пригоди та фактично прожити із ним його життя. Перша книга Пастка для різника так мене поглинула, що я прочитала її за кілька годин.
April 21, 2024
Роман "Останні години" дивним чином сумний і оптимістичний водночас. Юрко Даценко зміг красиво нагадати про всі попередні пригоди Якова Ровнєра і дозволив йому щасливо піти в засвіти. А якщо нам захочеться зустрітися із паном Ровнєром знову, то це легко зробити — просто почати перечитувати.
В фінальній книзі серії пригод провінційного хірурга ми познайомимось з казкою про чарівний годинник (а чи казка то?), побачимо Проскурів окупований німцями, відчуємо всі складнощі життя в гетто і поринемо в останню пригодницьку частину життя Ровнєра.
В фінальній книзі серії пригод провінційного хірурга ми познайомимось з казкою про чарівний годинник (а чи казка то?), побачимо Проскурів окупований німцями, відчуємо всі складнощі життя в гетто і поринемо в останню пригодницьку частину життя Ровнєра.
January 24, 2025
Остання книга про Якова Ровнєра читалась у мене довго. Частково тому, що в окупованому німцями місті для євреїв було не так, щоб дуже багато варіантів, і я побоювалась фіналу. Частково тому, що дія відбувається не просто в окупованому місті, а в моєму окупованому місті. Я ходжу цими вулицями, знаю будівлі, які збереглись до цього часу, часто гуляю влітку по старому кладовищу, де поховані юні підпільники, які в романі допомагали головному героєві. І на тлі того, що нас знову намагаються окупувати, це особливо моторошно.
Але насправді роман виявився не аж таким важким і темним, як я боялась. Принаймні, не більше, ніж попередня книга. Читати було так само захопливо. Уже старий Ровнєр разом з іншими проскурівськими євреями опинився в гетто. Хоча містянам узагалі не солодко в окупації, жителі гетто особливо страждають від голоду, холоду, антисанітарії та відсутності найпростіших медикаментів. Та одного ранку по Ровнєра приходять німці та вимагають від нього розшукати чарівний годинник, за допомогою якого начебто можна керув��ти часом. Яків не надто вірить в цю історію, але вибору особливого не має. До того ж, окупанти видали старому лікареві аусвайс, який дозволяє вільно пересуватись містом. Ця штука давала йому нечувану для мешканця гетто свободу, тож він вирішив використати її, щоб спробувати допомогти своїм товаришам по нещастю. Хоча б витягти з цього пекла дітей.
Автор, як і завжди, дуже кінематографічно описує місто та події. А наявність двох інтриг - чи знайде Ровнєр загадковий годинник і чи вдасться йому витягти дітей з гетто, тримає читача у напрузі.
Хоча без провисань сюжету не обійшлося. Доволі довго ідея порятунку дітей не перетворювалась на конкретний план дій. Та і пошуки годинника спершу просувались не так, щоб дуже активно. Але головні мінуси для мене були в іншому. По-перше, майже відразу я зрозуміла, що з маленькою подругою Якова щось не так. Більше, того, десь на другій її появі я вже чітко розуміла, що саме з нею не так. А Яків не розумів. От не люблю я, коли розумний герой не бачить очевидних речей. І по-друге, і тут, увага, алярма, ахтунг, буде трошки спойлер, я попереджала, мені не сильно зрозуміло, чому Сара Адамівна відмовилась втікати разом з дітьми. Хай навіть вона вважала, що надто стара для всього цього лайна. Невже не зрозуміло, що ще один дорослий буде незайвим, коли треба в заметіль провести небезпечною річкою чималий гурт малюків у маскувальних костюмах, які відволікаються на будь-яку дрібницю? Це, до речі, призвело до доволі безглуздої смерті одного з персонажів. Якби один дорослий йшов попереду і показував шлях, а другий - позаду, наглядаючи, щоб ніхто не відстав, такого не сталося б.
Ну це таке, в принципі не надто критичні проблеми. "Останнім годинам" я ставлю цілком заслужені чотири зірочки. Достойний фінал для циклу і для самого Ровнєра. Обов'язково чекатиму на нові роботи Даценка.
Але насправді роман виявився не аж таким важким і темним, як я боялась. Принаймні, не більше, ніж попередня книга. Читати було так само захопливо. Уже старий Ровнєр разом з іншими проскурівськими євреями опинився в гетто. Хоча містянам узагалі не солодко в окупації, жителі гетто особливо страждають від голоду, холоду, антисанітарії та відсутності найпростіших медикаментів. Та одного ранку по Ровнєра приходять німці та вимагають від нього розшукати чарівний годинник, за допомогою якого начебто можна керув��ти часом. Яків не надто вірить в цю історію, але вибору особливого не має. До того ж, окупанти видали старому лікареві аусвайс, який дозволяє вільно пересуватись містом. Ця штука давала йому нечувану для мешканця гетто свободу, тож він вирішив використати її, щоб спробувати допомогти своїм товаришам по нещастю. Хоча б витягти з цього пекла дітей.
Автор, як і завжди, дуже кінематографічно описує місто та події. А наявність двох інтриг - чи знайде Ровнєр загадковий годинник і чи вдасться йому витягти дітей з гетто, тримає читача у напрузі.
Хоча без провисань сюжету не обійшлося. Доволі довго ідея порятунку дітей не перетворювалась на конкретний план дій. Та і пошуки годинника спершу просувались не так, щоб дуже активно. Але головні мінуси для мене були в іншому. По-перше, майже відразу я зрозуміла, що з маленькою подругою Якова щось не так. Більше, того, десь на другій її появі я вже чітко розуміла, що саме з нею не так. А Яків не розумів. От не люблю я, коли розумний герой не бачить очевидних речей. І по-друге, і тут, увага, алярма, ахтунг, буде трошки спойлер, я попереджала, мені не сильно зрозуміло, чому Сара Адамівна відмовилась втікати разом з дітьми. Хай навіть вона вважала, що надто стара для всього цього лайна. Невже не зрозуміло, що ще один дорослий буде незайвим, коли треба в заметіль провести небезпечною річкою чималий гурт малюків у маскувальних костюмах, які відволікаються на будь-яку дрібницю? Це, до речі, призвело до доволі безглуздої смерті одного з персонажів. Якби один дорослий йшов попереду і показував шлях, а другий - позаду, наглядаючи, щоб ніхто не відстав, такого не сталося б.
Ну це таке, в принципі не надто критичні проблеми. "Останнім годинам" я ставлю цілком заслужені чотири зірочки. Достойний фінал для циклу і для самого Ровнєра. Обов'язково чекатиму на нові роботи Даценка.
August 13, 2024
Вражена що вже місяць пройшов з прочитання. Але досі моменти згадуються. Завершення циклу мав бути саме таким, просто не відчуваю щоб було інакше. Але думка в кожного своя.
В кінці наревілась, хоча ще з половини мабуть здогадувалась чим закінчиться.
2019-2024 - не віриться що зібрала і прочитала цикл. Буду очікувати нові історії від Пана Юрія. А "Історії провінційного хірурга" має місце в серці.
Навіть не знаю яка улюбленіша 4-та книга чи 5-та. З одного боку всі але все ж 4-та та 5-та найбільше бо зустрічаються герої з попередніх книг)
Коли поїду до батьків відвезу її до інших 4-х книг)
Дякую Пану Юрію за історію!
Дякую видавництву КСД за те що видали!
Рекомендую!
В кінці наревілась, хоча ще з половини мабуть здогадувалась чим закінчиться.
2019-2024 - не віриться що зібрала і прочитала цикл. Буду очікувати нові історії від Пана Юрія. А "Історії провінційного хірурга" має місце в серці.
Навіть не знаю яка улюбленіша 4-та книга чи 5-та. З одного боку всі але все ж 4-та та 5-та найбільше бо зустрічаються герої з попередніх книг)
Коли поїду до батьків відвезу її до інших 4-х книг)
Дякую Пану Юрію за історію!
Дякую видавництву КСД за те що видали!
Рекомендую!
Displaying 1 - 6 of 6 reviews