Фанатка. Біполярна історія

by Христина Морозова

«Ставитися до смерті спокійно — не означає її наближати».

Лікарі та рідні звуть її Анна. В Анни біполярний розлад. Її життя — це нескінченна гойдалка, манію змінює депресія, і це ніколи не закінчується. А ще Анна має в житті дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав.

Владислав — блискучий лектор, арткритик. Має лабрадора й страждає від алкогольної залежності. А ще він бореться за садибу Мурашка, замість якої в центрі Києва хочуть звести нову будівлю.

За звичайних обставин вони, мабуть, ніколи не зустрілися б, та випадок зводить їх разом в одній квартирі. Двоє дуже різних людей, обʼєднаних порятунком будинку і невідворотним наближенням смерті.

Це історія про життя і його завершення, свободу волі, пошуки себе й... архітектуру.

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Contemporary

248 pages, Paperback

Published February 1, 2024

Reviews

[Діана Малюга]

Дебют авторки і книга, яка залишає по собі більше питань, аніж відповідей.

Історія про дівчину Анну, в якої біполярний розлад, і котра, в момент особливої слабкості, починає захоплюватися Владом, мистецтвознавцем і активістом.
Моя головна проблема з цією книжкою - завелика кількість тем, і дуже скромне їхнє розкриття. Тема розладу героїні згадується тільки на початку книги і на розвиток сюжету аж ніяк не впливає. Перебіг подій, який зводить двох людей разом, дещо притягнутий за вуха і абсолютно нереалістичний. Персонаж Влада взагалі не відгукується. Як і його активізм заради активізму. Хотілося, щоб нам розкрили важливість захисту культурних пам'яток, якщо на меті було саме це. Пояснили, чому садиба Мурашка і її збереження важливе і для героїв, і для міста в цілому. Навіть більше - закохали у її історію, змусили відчувати на особистому рівні потребу вийти в місто і знайти цю пам'ятку. Дізнатися про неї більше. Чого, на жаль, не сталося.
Найприкріше для мене те, що я не зрозуміла самої ідеї цієї книжки. А коли з тобою не залишається жоднісінького післясмаку, це поганий знак.
Втім, це лише дебютна книжка авторки. Хтозна, може, комусь ця історія дійсно відгукнеться, але не мені.

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

​Читаючи колись під завісу дитинства "Свято, яке завжди з тобою" Ернеста Гемінґвея мені складно було наглядно уявити богемне життя Європи між світовими війнами. Отаке, коли Гертруда Стайн, Френсіс Скотт Фіцжеральд, Езра Паунд, Джеймс Джойс та купа інших людей, яких такі, як ми з вами, вивчали в школі, зустрічалися на вулицях Парижу випадково, ходили на каву, ато й перехиляли чарчину кальвадосу. 

Вже згодом, коли я чомусь став дорослим, то дізнався, що і в наші дні можна зустріти десь у вечірньому парку письменників із кальвадосом, ато й побачити знаного поета за пивом в Барбакані на Подолі. І навіть більше — гуляючи поблизу Золотих Воріт — випадково побачити у вікні книгарні book.ua, як ціла купа людей прийшли на презентацію книги Христини Морозової, з якою я хоч і не знайомий особисто, але давно "дружу" в фейсбуці. Якщо пощастить вижити, я впевнений, що прийде і такий час, коли в мене просто не буде фізичної змоги прочитувати книги всіх тих людей, кого я знаю — так їх буде багато.

Утім, доки всі ви свої книги ще пишете,  роман "Фанатка. Біполярна історія" Христини Морозової я вже із насолодою та великим задоволенням прочитав. 

Позаяк я вперше в житті дізнався про біполярний розлад щось більше, крім його назви, то став одразу ж приміряти його на себе. Щоправда у мене заміна манії на депресію і навпаки відбувається двічі в межах однієї доби: зранку я готовий перевертати світ навіть без точки опори, і якби ранок тривав не дві-три години, а вдвічі довше, я би хотів встигати побігати, сходити в спортзал, почитати, переглянути епізод "Проблеми трьох тіл" і приготувати сніданок, натомість ввечері єдине, чого я здатний хотіти — це спокою і спати.

Діагноз собі поставив, можна переходити і до роману 

"Фанатка" — це не якась там придуркувато-радісна оповідь, адже обидвом головним персонажам на її сторінках часто буває дуже зле. Але і емоційні гойдалки, і приречене очікування неминучої смерті переказані авторкою так несподівано легко, що на останніх сторінках, де між любов'ю та смертю, між весною та літом, між романом та життям стираються межі, мені хочеться, щоби і любов, і весна, і роман тривали якомога довше, і щоби активісти не гинули у посадках на сході країни, а рятували від забудовників садибу Мурашка...

Я зайшов до книгарні і загубився у натовпі потенційних майбутніх фанатів (і фанаток) авторки, доки вони сипали запитаннями і ще довго-довго стояли у черзі за афтографами, а коли повернувся додому і пережив вечірній напад депресії, наступного ж ранку взявся читати.

[Oleksandr Fediienko · Rating 5 out of 5]

Детальніше – у 28 випуску подкасту "небагатослів".

Чомусь, коли я думав, про що ця книжка, мені здалося важливішим, для кого вона. Для тих, кому не байдуже до того, що відбувається навколо. Знаючи авторку, вона, мабуть, не могла написати якось інакше. І для тих, хто не хоче, щоб їхня особистість визначалася даним від народження чи отриманим попри їхнє бажання (тобто тим, на що вони не впливають), а лише здобуте власними зусиллями. Тоді людина залишається в чужій пам'яті завдяки своїм здобуткам, а небажаний фізичний, інтелектуальний чи матеріальний стан не диктує свої умови.

[MariHR3 · Rating 5 out of 5]

Хочу подякувати авторці за цей прекрасний роман.
Не могла відірватись від читання.
Тут висвітлюється багато важливих тем. Про життя і смерть, про психічні хвороби, про фобії, лікарні, сприйняття себе і сприйняття тебе у суспільстві, що ми залишаємо після себе..
Чесно кажучи обрала цю книгу, через те що й сама маю БАР, я дуже рада що частіше починають висвітлювати ментальні та психічні проблеми, бо це дуже важливо.
Також письменниці однозначно вдалося зацікавити у історії садиби, та змусити не забувати про інші історичні пам’ятки які перебувають в аварійному стані- думаю це успіх)

[Iryna Chernyshova · Rating 3 out of 5]

+ Впізнавані персонажі (чи є вони універсальними для інших міст?) і взагалі київський вайб. Гарно написано і читається швидко.

- Остання глава не сподобалася, щось з 90-х. І ще є багато до чого можна прискипатися. Оця умовна можливість вести такий кіношній спосіб життя, майже уся медицинська тематика, особливо наостанок, «вдалі» співпадіння, ще дещо - багато, кажу.

Вердикт - непоганий неідеальний дебют. Але Грувер я полюбила більше.

UPD. Подумала тут, а що б змінилося якби у героїні не було біполярки? Та практично нічого.

[Ivan Skyba · Rating 4 out of 5]

"Фанатка. Біполярна історія" Христини Морозової - це, без сумніву, якісна інтелектуальна проза. Не без мінусів, які підступно вкрали одну зірочку з оцінки, але все ж варто відзначити - чтиво дійсно якісне.

⏩У відгуку почати хочеться саме з головних героїв - Анни ( чи то Ані, чи то Ганни, Аньки, Асі, Анюти) та Владислава, бо саме на їх особистостях і тримається історія.

🟢У Анни БАР. Сьогодні вона - енергійна та жива, готова перекидати догори ногами весь світ, летіли на інший континент без закордонного паспорту та візи, змушувати бездомних собачок дружити між собою. А завтра - безсила, аморфна какашка, яка не здатна ні фізично, ні морально піднятись з ліжка. І ця хвороба відчувається тут з клінічною точністю. Аня - головний скарб цієї книги. Ця дівчина настільки жива, настільки справжня, що її через сторінки відчуваєш. Її життя зруйновано, балансує між ейфорією та депресією, тому головна її мотивація - знайти опору в чужому житті, стати відданою фанаткою.

🟢Фанаткою Владислава. Знавця мистецтва, інтелектуала, оратора - блискучого, розумного, харизматичного. Але приреченого, трагічного. Самотнього. Головна його компанія - пес і чарка. А мета - зберегти занедбаний маєток художника Мурашка - не виглядає реалістичною, але він не здається.

⚡️І ці світи зіштовхуються. Штовхають сюжет вперед⚡️

🔴Перша половина книги -...

Продовження в моєму авторському блозі - "Ласкаво просимо в Касл-Рок, штат Мен"

[Ясум Гай · Rating 2 out of 5]

Яка цікава тема і яке сире виконання… дуже розчарована і зла через витрачений час. Ставлю дві зірочки за здатність авторки гарно складати слова в рядки і за сцену болю Влада у 9-поверхівці на сходах, це описано майстерно.

Мінусів більше. В сюжеті неймовірна кількість дірок. Є повно моментів, які як обірвані лінії взагалі нікуди не ведуть і це страшенно дратує, бо це моменти важливі для сюжету. І можна списати все на біполярний настрій книг і типу «все як в тумані», але є якісь причинно-наслідкові звʼязки мають бути!! А їх немає.

1) взагалі не показана трансформація Влада від повного небажання лікуватися до весілля і трансплантації печінки, плюс весь розділ про лікування у Штатах зʼявляється і зникає абсолютно без наслідків для героїв. Як щодо розтриньканої половини грошей фонду?? Ні обіцянок, ні пробачень? Згадується, а потім взагалі нуль про це. Докори сумління? Відсутність докорів? Наслідки? Образа Влада? Нічого.

2) авторка грішить нанизаними одне на одне порівнянним, ніби думає, що це зробить її текст поетичніше чи розумніше, але інколи їх ну дуууже забагато. А бувають взагалі недоречні типу «вона почувалась так, ніби стоїть перед кішкою, щойно збитою машиною: ти її гладиш, а вона починає муркотіти». Що????

3) герої зʼявляються і зникають, коли авторці зручно. Георгій, забудовник, Дядя… всі їхні появи штучні, а потім вони зникають, виконавши місію

4) те, як Влад переїхав жити до Ані взагалі нереалістично. От чесно. Я кілька разів ту сцену перечитала, і не вірю. Абсолютно неправдоподібно і притягнуто за вуха. А на цьому ж тримається весь сюжет

Короче, плюс за гарну мову і кілька вдалих сцен та порівнянь, але мінус за сирий недопрацьований сюжет

До прочитання не раджу.

[Ruslana Bookslover · Rating 5 out of 5]

така ця книжка... дивакувата.
але в хорошому сенсі.

[Katya · Rating 3 out of 5]

завʼязка історії видавалася цікавою, а от під кінець якось все почало блякнути.
мене трошки заплутували перенесення в часі, а також зміна оповідача посередині тексту.
хоча сам стиль написання легкий, читається швидко.

багато про Київ, цікаво про садибу Мурашка.

[Наталія Каташинська · Rating 5 out of 5]

Мене давно так не захоплювали книги. Щоб читалося легко, як ковтати воду. Наче втамовувати спрагу. Я намагалась ділитися враженнями по ходу читання, постійно губила олівець, яким усе одно не встигала підкреслювати, телефон, яким не встигала фотографувати уривки, які відгукувалися чи нотувати їх у твіттер. Здається, мені доведеться перечитати книгу знову, аби зупинитися на тих мудрих, життєвих, навіть побутових думках, які хотілося б цитувати, але я не змогла, бо я просто дивовижно швидко (як для мене) й занурено Фанатку дочитала. Читала всюди: в метро (чого теж давненько не робила), у друзів на вихідних, вдома перед сном. Читала би і замість сну й певно за ніч би й дочитала, але в нинішніх умовах сном не жертвую, коли є можливість спати.

Це цікава, складна, геть не легка по змісту, але якась дуже доступна по формі книга.
Це знову потужне жіноче авторство в сучукрліт. Це знову гарний київський текст (який існує, хаха). Це болючі й складні теми, та це щось таке живе й захопливе.
Тож якщо вам хочеться чогось, що легко читається, але не дурне - сайт видавництва Віхола або прекрасні українські книгарні вам у поміч.

P.S. Обкладинки з закладками, що відриваються – взагалі геніальне рішення👏

[Yuliia Kravchenko · Rating 5 out of 5]

Тепер треба трохи часу аби зібрати свої думки до купи...

Це дуже складна історія. Болісна. Не для всіх

Але мені сподобалась. Я отримала від неї те, чого очікувала.

[Anastasiia Pochekutova · Rating 4 out of 5]

Важко, боляче. Місцями не зрозуміло, місцями зрозуміло аж занадто. Сильна книга.

[Tetiana Kostiuk · Rating 3 out of 5]

Дуже оманлива назва книги, через яку я отримала розчарування, бо я очікувала, що я читати про біполярний розлад (він там був, звісно, але більше як декорація) і про якийсь нездоровий фанатизм, що аж лякає (ну бо ж чого Фанатка?).
А насправді тут є 3 головні персонажі:
1. Анна з її біполярним розладом, про який впринципі нічого нового не дізнаєшся
2. Владислав з його невиліковною хворобою
3. Садиба Мурашка
А ще анотація розповідає мінімум третину книги. Добре, що я її не читала, бо так би мені геть сумно було б читати.

Як наслідок, очікування і реальність не співпали, що зіпсувало враження, хоча і без цього я не думаю, що мені б історія зайшла, більш за все я просто не читала б, якби знала наперед і не псувала б рейтинг книги.

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4⭐️

Не проста історія, але декілька речень були як треба!

[Olena Brazhnyk · Rating 4 out of 5]

Книжка, яку хотілось постійно читати, яка зачарувала авторським слогом. Наприкінці я не зрозуміла, що відбулося, чи справді було весілля чи це просто фантазія Анни. Думаю треба ще раз продивитись останні розділи😅
Чекатиму наступних книжок Христини Морозової

[Alla Komarova · Rating 2 out of 5]

Тег #фанатка допоміг мені з'ясувати, коли я почала читати цю книгу — липень минулого року! І от в січні нарешті дочитала. Дива не сталося.

☕ В центрі історії — розповідь про двох хворих людей (в неї біполярний розлад, в нього рак та алкоголізм), яких об'єднує бажання врятувати від руйнації садибу Мурашка (реально існуючий в Києві об'єкт архітектурно-культурної спадщини).

🎄 Анна вийшла з лікування чергового нападу депресії, Владислав наче поборов алкоголь, волею випадку вони починають жити разом і Анну під впливом захоплення інтересами Владислава, криє тепер вже маніакальна стадія — це вона має врятувати садибу будь-яким шляхом! А тут він, рак.

☪️ Власне, сюжетні дії на цьому завершуються. І постає питання: і от штоби што? Мораль історії: не дозволяйте психічно неврівноваженим особам отримати доступ до вашої пошти, акаунтів в соцмережах та бухгалтерії Фонду?

📖 По тегу ви зможете знайти відповідь на питання, чому мені не сподобалося, як воно написано. Зараз же я уточню, що мені не сподобалося в цілому. Як виправдовуються вчинки головної героїні, якісь незрозумілі рухи героїв, якісь епізодичні з'яви персонажів, покликаних, наче той Містер Мускул, врятувати ситуацію за півгодини, роялі в кущах у вигляді щасливих випадків.

😍 Але свої законні дві зірочки книга отримує за те, що біполярний розлад показаний не романтично-загадковим фльором "біполярочки", яким часто люблять похизуватися в соцмережах йуні діви обох статей, не оцим загадковим "ах, я така вся непостійна, така вся вєтрєнна", а реально тяжким недугом, з яким дуже важко жити в суспільстві, що очікує поведінки в межах своєї усталеної норми.

#Дафа_не_радить в цілому, ну ото хіба що не буде нічого іншого під рукою.

[Andrii Piasetskyi · Rating 4 out of 5]

Прекрасний дебютний роман із нелюбовною історією про любов нееротичну. Іноді здавалось, що герої роблять відверту дічь аби якнайпатетичніше її потім виправдати у монолозі.

Мені сподобалась динаміка подій, яскраві персонажі, влучні порівняння і легкість тексту. Шкода, що після найбільшого скандалу почалось калейдоскопічне слайд-шоу, яке у мене не дуже вʼяжеться із попередньою манерою оповіді.

Загалом, Роман добре надається до запійного читання, навіть у тривожному стані.

[Victoria Unizhona · Rating 3 out of 5]

Загалом - норм книжка. У авторки явно є потенціал.

Багато влучних і не дуже метафор. Навіть невдалі мене веселили - "гладити голову як дольки апельсина" - я не сприймала це надто серйозно, а просто була на хвилі. Ну от так під настрій попала - коли я стомилася від високих філософствувань і страждань.

Чесно - очікувала триллера з маньячкою в стилі серіалу Олень. А тут фанатка така ну зовсім безобідна і навіть мила. Хотілося більше отого фанатизму, порушення меж і норм. І не хватило обєму героїв і їхньої особистості - вони ніби були більше своїми захворюваннями і цілями ніж живими людьми. Особливо наш мистецтвознавець.

Не сказала, що б у творі є щось новаторське чи незвичне, але читалося легко.

[Yaroslav · Rating 4 out of 5]

Як для першого твору, дуже непогано.
Але знову ж таки, як і в Коко, забагато піднято тем. Тільки медичних мінімум 3.
Місцями наївно.
Мене трохи дивує, трохи веселить, коли наші автори, пишучи про владу і владців, описують власне уявлення про систему влади, навіть здається не намагаючись вивчити як воно працює.
Виділив для себе кілька влучних цитат на тему життя та смерті. Мені взагалі трохи бракувало такого тексту, який так вільно, сучасною мовою говорив про смерть.
Якщо говорити про героїв, то звісно найближче мені Владислав.
Але якісь дрібнички є в мені й від Анни.
Те, що багато хто критикує у відгуках як тяжкі недоліки, я вважаю недошліфованими моментами початківця.
Скоріш за все я її точно перечитуватиму, бо навіть зараз відчуття, що я щось в тексті пропустив.
Окрема подяка авторці за Лео, бо спочатку я прийняв найгірше, і коли фінал вийшов менш трагічним, аж трохи повеселішав.

[Oksana OM · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалася книга, незважаючи на рваність історії. Я співпереживав героям і була емоційно залучена в стан Ані, що навіть не спеціально “одягала” це на себе і слід було нагадувати, що я не маю таких розладів. Аня нагадала мені Харлі Квін. Я не маю знайомих з такими психічними проблемами, але з цікавість читала про це. Дуже сподобалось, що окрім травматичності героїв було висвітлення тему громадського активізму щодо збереження архітектурної обʼєкта. Дуже відгукнулось, як всі були обʼєднані цією ідеєю. Але в той же час не вистачило глибини про цю постать. Книга зветься фанатка, але чомусь забула про те, що Аня фанатіла за Владом, хоча це очевидно. Хотілось аби більше це розкрили чому так сталось. Георгій виявився цікавим для мене персонажем і його рішення були не до кінця також розкритті. Але враження чомусь лишись лише позитивні. Кінцівка мені була геть не зрозуміла і мене скоріше обурило, що вона була такою неоднозначною, що я дійсно не зрозуміла, так що сталось.

[Ксенія Шпак]

Стиль був першим, на що я звернула увагу після інтригуючого вступного епізоду: "...не мигаючи, дивилося байдужим оком залите денним світлом вікно" - такого, як оцей приклад, тут багато і стиль мені цим сподобався, а водночас він легко веде читача за собою.
Дуже вдало й повнокровно описано Київ - крізь окуляри любові (бо з любов'ю описано й те, що я в ньому не люблю, хехе, але в тексті це зачаровувало). Міркування про смерть (їх тут багато) теж напрочуд зайшли: "Я боюся не лише того, що мене не будуть пам'ятати, але й того, що я не буду нічого пам'ятати. Все, що я дізнався за ці роки. От уяви, ми стільки знайомі, а я забуду твоє обличчя". Мені дуже зрезонувало.
Окремо згадаю персонажку Маргариту: от перед нами класична совкова жіночка з Міністерства культури, а тут їй такий цікавий бекграунд видали (натурниця в молодості, красуня, та й не те щоб зла людина) і стандартний образ заграв зовсім новими барвами. Вся лінія з боротьбою за культурну спадщину проти забудовників теж вийшла несподівано цікавою, мені здавалося, що саме на цих моментах я знуджуся, а вийшло навпаки.
Бо не сподобався тандем Ані з Владом: тут щемкість письма часто переходить у якусь мелодраму. Я хотіла полюбити цю історію цілком, однак їхня взаємодія мені була часто занадто пафосною (ще й лінія Георгія на фоні неясно для чого) і водночас в одержимість Ані Владом перестала вірити рівно тоді, як вони почали спілкуватися. Враз Аня стала дуже адекватною, в мене склалося враження, що авторський задум був зробити ненадійну оповідачку, але я в цей прийом не повірила й виглядало так, наче на початку Аня "фанатка", далі все рівнесенько (в її думках теж), а наприкінці треба знову вирулити до того, чому роман називається саме так.
Ну і деякі дрібниці дещо, ем, дивували: касирка знімає хоч убиту, але трикімнатку квартиру у центрі Києва, дівчину без досвіду в піарі беруть на роботу "за блиск в очах" - ну ок, але її ставлять на всі найприбутковіші проєкти, хех.
Загалом цікаво буде почитати наступний текст авторки.

[Микита · Rating 4 out of 5]

Книга в цілому цікава, стиль написання мені сподобався, але інколи щось розповідалося і історія обривалася, і продовжувалося про взагалі інше.

[Iryna Zinets · Rating 3 out of 5]

Вони зустрілись: експерт з усіх напрямків художнього мистецтва (від Мане до Примаченко) та касирка з супермаркету (з досвідом роботи у геошці), яка знається на юридичних аспектах історичної забудови краще експертів.
І почали втілювати великий проєкт.

Спочатку було просто не цікаво.
Дуже погано розкриті персонажі на момент їх зведення. Поспішили їх поселити разом.

Є питання «щоб прикопатись». Наприклад, діагноз онкологія по УЗД ніхто не поставить.
Але то дрібниці.

З плюсів: подача тексту хороша, якісна, без очевидних опечаток.
Хороші сюжетні повороти ближче до кінця.

[Maria Pankul · Rating 2 out of 5]

Як пов'язати між собою наліт на чашці, аборт, жир на животі і пекінеса?

Не знаєте?
Ось і я не знаю, але авторці вдалося (ні).
Не витрачайте час.

[Elizabeth Gura · Rating 2 out of 5]

Напишу відгук в стилі самої книги: Я читала цю книжку так, наче пила величезне гарбузове лате, його солодкість і постійні порівняльні обороти заважали, але продовжувати пити було легко.

[maryna ☽ · Rating 3 out of 5]

"Люди весь час повторюють, що бояться померти. Насправді вони бояться жити".

не зовсім мій стиль, не до кінця я повірила у персонажів.

хоча задумка була досить цікава: складні неідеальні хворі люди, які боряться і зі своїми внутрішніми монстрами, і за садибу Мурашка.

дещо справді дуже відгукувалось, та все ж захвату від книжки немає.

але кінцівка гарна. ледь до сліз мене не довела.

"Смерть не забирає так багато, як забирають забуття і байдужість. Мертвим усе одно, що ми потім зробимо з їхньою пам’яттю. Їм це не потрібно. Це потрібно вам, живим. Нам".

[Анна Bilenka · Rating 5 out of 5]

Бачити, як роман народжується з самої першої Літосвіти (шампанське в кімнаті та читання «шершавий язик оленя» і досі в пам’яті), спостерігати, як авторка крок за кроком відточує написане, читати як бета-рідерка, радіти публікаціям, рекомендаціям, промоціям!

Щиро вітаю тебе з таким влучним та впливовим дебютом, люба Христино!

[Valeriia Tkachenko · Rating 5 out of 5]

Це книга про двох людей, які не вписуються у «нормальне» суспільство. Анна має біполярний розлад, Влад — найвідоміший арткритик України, який також має алкогольну залежність та смертельну хворобу. А також ця книга про історію, про мистецтво, про Київ, про важливість збереження архітектурних памʼяток, а ще про корупцію і небезпечних людей.

Я проковтнула цю книгу за два дні, бо було дуже важко відірватися. Мені неймовірно полюбилися головна героїня та головний герой. Вони чудово прописані. Я відчувала всі їхні емоції у суміші з власними. Авторка дійсно круто прописала сюжет і персонажів, бо я вірила в кожне слово та кожну подію.

Так, у книзі інколи були нереалістичні моменти, але я в них вірила. Авторці вдалося дуже гарно описати хвороби, від яких страждають головні герої. Тож мені інколи було боляче, важко та тригерно читати цю книгу, адже сама маю тривожно-депресивний розлад. Тому депресивні фази Анни мені дуже відгукувалися💔

Також авторка висвітлила важливість збереження власної історії. Завдяки книзі вона привернула увагу до садиби Мурашка, про яку я, зізнаюся, раніше навіть не чула. Але опісля прочитання я поїхала в центр Києва, аби побачити цю саму садибу, яку ви зараз бачите на світлині.

Ця книга для тих, хто любить нетипових персонажів і нетипові сюжети. Ця книга для тих, хто хоче дізнатися більше про БАР, історію Києва та мистецтво. Ця книга для тих, хто любить відкривати нові та якісні книги сучукрліт. Мені дуже сподобався цей роман, тому я щиро раджу його до прочитання!❤️

[Mariia Lyshen · Rating 1 out of 5]

НАЙГІРША РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ БАР

Наразі я хочу висловити власну, особисту думку щодо "Фанатки". Вона достатньо емоційна, і я не хочу образити авторку, якщо вона коли-небудь побачить цей відгук, проте не хочу ховати свого обурення.

"Фанатка. Біполярна історія" зацікавлює деяких читачів тим, що торкається теми біполярно-афективного розладу (БАР), навіть у назві маючи натяк на нього, що, власне, і надихнуло мене на прочитання. Літератури про БАР неймовірно мало, особливо художньої, особливо в укрсегменті, тож мені було в радість побачити, що є людина, яка зібралася та захотіла вплести психічний розлад у художнє.

Мені огидно та просто прикро читати цей текст. Він романтизує, стигматизує та абсолютно не розкриває розлад. Ладно, можна подумати, що повністю розлад розкривати і не треба, бо не в цьому суть, окей, ми фокусуємося на раку та на урбаністиці, добре. Але я не можу пробачити такому жахливому, стереотипному, пласкому опису БАР. Наче БАР використали як фішку, брелок, аби заманити читача. Я не знаю, чи є у Христини Морозової БАР, чи вона стикалася з людьми, що мають БАР, чи вона читала щось про БАР деінде, але з її тексту складається враження, що ні.
"Із мозком Анни не все гаразд. Таке трапляється. (...) Перед першим візитом їй здавалося, що замість "Привіт, я ваш лікар" він скаже "Привіт, мабуть, так жахливо бути тобою?"".
Мене прямо вивели із себе закиди про те, як же жахливо мати БАР, які не продовжуються у вигляді адекватного опису. Аня катається на самокаті у квартирі, намагається пересікти кордон без паспорту, мастурбує на куртці Влада, бо у неї манія. Це все якось недолуго, романтизовано та клішовано. Подекуди — сексуалізовано. Аня описана як феєрверк, що надихає (що теж, безперечно, може бути частиною БАР), але як же мало надано адекватної інформації про страждання, через які людина може проходити. Я розумію, формат книги не дозволяє і не передбачає ретельного занурення, АЛЕ.

Складається враження, наче авторка не проробила ніякої роботи з дослідження. Якщо я помиляюся, то мої питання, чому так висвітлено та показано розлад, все ще не знімаються. Чому мені так здається? На моменті, де Анна сидить у психіатра (після того як цього психіатра показано як людину, яка абсолютно безпардонно порушила не лише лікарську, а й психіатричну таємницю, що виставляє психіатрію в жахливому світлі, бомба), він опитує її на симптоми манії (вона ж сама теж раніше зазначала, що наразі у неї "білі ночі"). Фраза психіатра вбила:
"— Зараз ваш мозок потребує побільше нових відчуттів, нової інформації. Запишіться на курси східної кухні, вивчіть італійську, сходіть у луна-парк, поїдьте на фестиваль дерунів у Коростень зрештою."
Отут я готова була кричати. Коли ти стикаєшся з БАР, важливою є рутина: вона будить тебе, коли ти в депресивному стані, і заземляє, коли ти в (гіпо)маніакальному. Психіатр НЕ БУДЕ рекомендувати ЛЮДИНІ В МАНІЇ, БЛЯТЬ, ВИВЧИТИ НОВУ МОВУ І СТВОРЮВАТИ СОБІ ПРИГОДИ.

Спроби Анни лікуватися вказані як жахливий досвід. Окей, це так буває. Таке трапляється. Але на мою думку, коли ти береш і презентуєш СЕРЙОЗНИЙ РОЗЛАД, ти береш певну відповідальність за його репрезентацію та за те, яке уявлення про розлад ти формуєш у свого читача. За цим твором складається враження, що все жахливо, як жахливо бути мною, лікування не допомагає, лікуюся тільки бо мужик поруч з'явився і це надихнуло. Лікуючись, плекаєш внутрішню бомбу. Я в ауті.

Коли до Анни приходить Георгій:
"Цього разу Георгій пішов, не дочекавшись кінця її депресивного епізоду."
Я ВИБАЧАЮСЯ, СКІЛЬКИ ВІН ЗБИРАВСЯ ЧЕКАТИ??????? ТРИ ХВИЛИНИ????? У ФАЗІ, ЩО МОЖЕ ТРИВАТИ НЕ МІСЯЦЯМИ, А РОКАМИ???????

Уже всі написали, як багато порівнянь. Я думаю, багато хто написав, як тут багато настрою, що так нагадує раф на лавандовому. Були коментарі про сюжетні діри. Коли я читала цю книгу, я робила перерви, бо моє обличчя втомлювалося тримати кислу міну.

Я не розумію, звідки і чому така недостовірність. Іще з такою купою відповідальности. Я хотіла почитати твір, у якому буде якісно окреслена значна частина мого життя. Та навіть якщо із іншим досвідом — хотіла почитати якісний опис БАР. Отримала пустку, іспанський сором, злість та обурення.

Закид навіть не про те, що на розлад дали мало екранного часу. Справа в його якості. І мені дуже дивно бачити, що "Віхола" до цього долучена, бо я дуже люблю та ціную це видавництво. Якби могла поставити нуль зірок, поставила б. Якби у світі було сто однозіркових відгуків на "Фанатку", я була б одна з них. Якби у світі був один однозірковий відгук на "Фанатку", це була б я. Якби у світі не лишилося однозіркового відгуку на "Фанатку", я померла.

[Maryna]

Мені сподобалась задумка, бо я майже не пам'ятаю творів, де б ГГ мала діагноз БАР.

Майже до самого кінця мене інтригували стосунки між головними персонажами, але в останній частині все розлетілось на шматочки.

В самій історії мені багато чого не вистачило:
Не вистачило причин, навіщо потрібен був весь цей активізм;
Не вистачило розкриття Влада. В мене склалось враження, що першу частину книги авторка його трохи романтизує, а в останній частині відкривається все. І натяків в першій половині майже не було;
Не вистачило кульмінації: рішення по садибі ми так і не дізнались, надважливе рішення Анни, яке зачіпало її здоров'я, так і не зіграло.
Не вистачило реакції оточуючих на те саме рішення Ани. Склалось враження, що вони заздалегіть знали, що не знадобиться.

В цілому, відчуття дуже протирічиві.