What do you think?
Rate this book
Полон
86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь». Для збереження життів бійців і порятунку поранених, наказом вищого військового командування, захисники припинили оборону, покинули територію заводу і мали здатися в так званий «почесний полон» у присутності міжнародних організацій і спостерігачів, з умовою обміну через 3-4 місяці. Валерія «Нава» Суботіна була в складі пресслужби полку «Азов». Їй судилося бути в полоні — спочатку в Оленівці, потім в Таганрозькій тюрмі — понад 11 місяців. Всі кола пекла, які вона пройшла за майже рік, Валерія описала в цій книжці. Постійне спостереження, контроль, приниження, нелюдські умови утримування, критичний дефіцит їжі та води, намагання ворога зламати її фізично і морально, підкорити, залякати, підштовхнути до зради — все це відбувалося з нею. Допити та катування виснажували. Неможливість контактів з друзями й рідними, дезінформація і пропаганда ворога забирали останню надію на обмін і свободу. Але неволя не зламала сміливу жінку, тепер вона — свідок злодіянь рф.
254 pages, Paperback
First published January 1, 2024
4 people are currently reading
110 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
March 18, 2024
В цьому світі не існує жодної одиниці вимірювання, жодної шкали, щоб поставити оцінку цій книзі.
Дуже важка і надзвичайно важлива книга для прочитання усім - не тільки нам, а й всьому притомному світу.
Непросто усвідомити, що тортури і знущання переживають люди зараз, і вже зараз поруч з нами живуть люди, які пережили російські катівні 21 століття.
Це книга про сталеву силу духу, біль, ненависть, про велику любов, про стежки життя і кола пекла.
Дякую авторці за правду, за захист і за кожен рядок книги!
Дуже важка і надзвичайно важлива книга для прочитання усім - не тільки нам, а й всьому притомному світу.
Непросто усвідомити, що тортури і знущання переживають люди зараз, і вже зараз поруч з нами живуть люди, які пережили російські катівні 21 століття.
Це книга про сталеву силу духу, біль, ненависть, про велику любов, про стежки життя і кола пекла.
Дякую авторці за правду, за захист і за кожен рядок книги!
January 22, 2025
Ця книга викликала в мене настільки різні емоції. Була навіть посмішка крізь сльози з дотепності авторки, яка на допитах могла триматися гідно. Я довго не могла заснути, коли читала її перед сном. Бо книга захоплює та наштовхує на роздуми, принаймі в мене так було. Точно можу сказати, що вона в моєму топі книг, які я раділа би прочитати кожному українцю.
May 21, 2024
Я би хотіла, щоб цю книгу прочитав кожен, сучасний «Сад Гетсиманський» замість «почесного полону»
Дуже важко визначити критерій за яким оцінювати твір чи це гідність і героїчність українців, чи ницість і жорстокість росіян
Дуже важко визначити критерій за яким оцінювати твір чи це гідність і героїчність українців, чи ницість і жорстокість росіян
May 17, 2024
Немає слів, якими я могла б описати цю книжку, та все ж спробую. Дуже хочеться лаятись і казати все, що я думаю про наших ворогів, та краще не буду, ви й так всі знаєте.
Ця книжка - це якийсь сюрреалізм, наче ти читаєш про Другу світову, Освенцим, нацистів, концтабори... От тільки відбувається це в твій час і з твоїми співгромадянами. Але нацистом назвуть тебе.
Дуже цікавими для мене були деякі з розмов у книжці, особливо репліки "Ви мали здатися", "от ми сильні - що захотіли те й узяли", а також "ми не можемо критикувати владу, а ви чимось постійно незадоволені" (NB: нація рабів у всій красі!)
І хоча вся ця книжка доволі жорстка та емоційно важка, розчулюють саме останні сторінки та рядки - бо ось, такі прості мрії можуть втілюватись в життя - про тюльпани, про щітку для волосся - щось банальне, що ми бачимо щоденно, але щось, що стає для тебе таким важливим, коли ти в полоні. А також це чудове нагадування, що деякі з них отримали свій "щасливий фінал" (якщо цей вираз взагалі тут доречний) полону, але багато захисників досі лишаються на землі ворога...
Крім багатьох інших емоцій, також є відчуття значущості цієї книжки, цього документування полону, як він є (якщо навіть не гірше). Дуже б хотілося, щоб її обов'язково прочитали адепти "мирних договорів", а також наші наступні покоління, щоб ніколи знову не прозвучало нічого про "єдиний народ".
Ця книжка - це якийсь сюрреалізм, наче ти читаєш про Другу світову, Освенцим, нацистів, концтабори... От тільки відбувається це в твій час і з твоїми співгромадянами. Але нацистом назвуть тебе.
Дуже цікавими для мене були деякі з розмов у книжці, особливо репліки "Ви мали здатися", "от ми сильні - що захотіли те й узяли", а також "ми не можемо критикувати владу, а ви чимось постійно незадоволені" (NB: нація рабів у всій красі!)
І хоча вся ця книжка доволі жорстка та емоційно важка, розчулюють саме останні сторінки та рядки - бо ось, такі прості мрії можуть втілюватись в життя - про тюльпани, про щітку для волосся - щось банальне, що ми бачимо щоденно, але щось, що стає для тебе таким важливим, коли ти в полоні. А також це чудове нагадування, що деякі з них отримали свій "щасливий фінал" (якщо цей вираз взагалі тут доречний) полону, але багато захисників досі лишаються на землі ворога...
Крім багатьох інших емоцій, також є відчуття значущості цієї книжки, цього документування полону, як він є (якщо навіть не гірше). Дуже б хотілося, щоб її обов'язково прочитали адепти "мирних договорів", а також наші наступні покоління, щоб ніколи знову не прозвучало нічого про "єдиний народ".
March 25, 2024
Нема слів, дуже важлива книга.
Велика вдячність Валерії, що знайшла сили написати про пролог і своє життя
Велика вдячність Валерії, що знайшла сили написати про пролог і своє життя
June 10, 2025
Вам необхідна ця книга, щоб зрозуміти, що відбувається з полоненими в Росії. Це не художній роман, це спогади Валерії Суботіної, про її перебування на Азовсталі і полон у росіян. Те, що вони роблять з українськими полоненими, як вони бачать світ. Це важко сприйняти, неможливо - не плакати наприкінці. Але найважливіше, це діяти. Діяти так, щоб вони ніколи не йшли на нашу землю більше.
April 17, 2024
must read.
залишаю 5⭐️ для привернення уваги до цього тексту, хоча за якоюсь шкалою оцінювати складно
залишаю 5⭐️ для привернення уваги до цього тексту, хоча за якоюсь шкалою оцінювати складно
July 14, 2024
Amazing book by unbelievably strong woman.
It is “must” read for anyone who wants to understand why Russian War in Ukraine is not just Putin’s War, it is Russians War against Ukrainians.
Admire Valeriya for her courage, strength and bravery.
It is very well written, and easy to read, but not easy to process… but, find the courage to get out of your comfort zone and read it, if the author had a courage to write it.
It is “must” read for anyone who wants to understand why Russian War in Ukraine is not just Putin’s War, it is Russians War against Ukrainians.
Admire Valeriya for her courage, strength and bravery.
It is very well written, and easy to read, but not easy to process… but, find the courage to get out of your comfort zone and read it, if the author had a courage to write it.
July 14, 2024
Дуже раджу до читання кожному.
August 31, 2024
Якщо у вас є час прочитати лише одну книгу за рік, будь ласка, прочитайте цю.
Читати важко, але потрібно. Наша русофобія недостатня, ця книга ще один тому доказ.
Читати важко, але потрібно. Наша русофобія недостатня, ця книга ще один тому доказ.
January 19, 2026
Ця книжка Валерії Суботіної «Полон» — важке, але надзвичайно важливе читання, яке залишає слід надовго.
Коли авторка описує, як азовці йшли у полон, у пам’яті одразу спливають ті відео, які ми всі бачили. Я пам’ятаю, як тоді кожен із нас тримався за надію: аби лише з цими героями все було добре. А тепер ми знаємо правду — які жахи вони пережили і продовжують переживати. Серце розривається від усвідомлення, як страждають українці від росіян.
Валерія пише чесно й дуже людяно — без пафосу, але з такою силою, що неможливо читати байдуже. «Полон» — це не просто книжка, це свідчення, пам’ять і голос тих, кого намагалися зламати. Рекомендую всім, хто хоче розуміти й пам’ятати — і хто вірить, що правда має звучати вголос.
Коли авторка описує, як азовці йшли у полон, у пам’яті одразу спливають ті відео, які ми всі бачили. Я пам’ятаю, як тоді кожен із нас тримався за надію: аби лише з цими героями все було добре. А тепер ми знаємо правду — які жахи вони пережили і продовжують переживати. Серце розривається від усвідомлення, як страждають українці від росіян.
Валерія пише чесно й дуже людяно — без пафосу, але з такою силою, що неможливо читати байдуже. «Полон» — це не просто книжка, це свідчення, пам’ять і голос тих, кого намагалися зламати. Рекомендую всім, хто хоче розуміти й пам’ятати — і хто вірить, що правда має звучати вголос.
January 25, 2025
Це надзвичайно важлива книга для кожного українця. Вона складна морально для прочитання, але це не порівняти з тим, як складно людям в полоні. Ця книга дозволяє зрозуміти більш детально, через що проходять полонені
October 30, 2025
Дуже сильна книга, та дуже сильна «НАВА». Рекомендую.
June 4, 2025
Дуже важка книга, але я безмежно вдячна авторці за її написання, після прочитання я можу описати цю книжку лише одним виразом Павла Петриченка «усе щоб я хотів, щоб з нами ніколи цього не сталося». Дякую Валерії за книжку, дякую Валерії за службу, дякую Валерії, що вона цією книжкою стала голосом багатьох українців в полоні
July 11, 2024
Фоліо як завжди пробиває дно, але по суті книжка хороша. Мастрід для прихильників "перемовин". Дякую Валерії за боротьбу і страждання за нас.
May 1, 2024
Однозначно рекомендую до прочитання, це не художня книжка з захопливими історіями і сюжетами. Це про життя, точніше існування в полоні…
Легкий, щирий та глибокий зміст.
Легкий, щирий та глибокий зміст.
January 21, 2025
Серед тих, хто повернувся з цього пекла на
землі є пані @nava_staleva, азовка, журналістка, письменниця, що була на Азовсталі, пройшла 8 місяців полону і повернулась, щоб надалі допомагати.
Маріуполь - Оленівка - Таганрог.
Прямо і без вуалізму вона розповіла про існування у російських тюрмах, життєві цінності тих, хто, без перебільшення, розпоряджатиметься вашим життям там і про те, як внутрішній світ здатний врятувати зовнішній.
Непроста до сприйняття, але необхідна до прочитання книга «Полон» у «всіх барвах» пояснить читачеві, чому ми повинні боротись за тих, хто досі в полоні, і чому треба допомагати тим хто на фронті, бо найкращий полон - це той якого вдалось уникнути.
землі є пані @nava_staleva, азовка, журналістка, письменниця, що була на Азовсталі, пройшла 8 місяців полону і повернулась, щоб надалі допомагати.
Маріуполь - Оленівка - Таганрог.
Прямо і без вуалізму вона розповіла про існування у російських тюрмах, життєві цінності тих, хто, без перебільшення, розпоряджатиметься вашим життям там і про те, як внутрішній світ здатний врятувати зовнішній.
Непроста до сприйняття, але необхідна до прочитання книга «Полон» у «всіх барвах» пояснить читачеві, чому ми повинні боротись за тих, хто досі в полоні, і чому треба допомагати тим хто на фронті, бо найкращий полон - це той якого вдалось уникнути.
April 23, 2025
я пишу відгук згодом, після прочитання минуло кілька місяців. Я хочу сказати найважливіше: не бійтесь будь ласка цієї книги. Вона про силу, вона не завдасть вам болю, якого ви не в змозі витримати. Навпаки, це посібник з гідності, людяності та самоповаги. І я переконана, що кожному українцю та українці необхідно її прочитати, щоб витримати просто щоденне життя і страх за близьких. Бо саме в цьому страху, а не ракетних атаках наша найбільша слабкість.
November 20, 2024
Не знаю, як можна оминати тему війни і робити вигляд, що все добре
Очі були на мокрому місці
Очі були на мокрому місці
November 18, 2024
У цій книжці Валерія "Нава" Суботіна описує свої спогади про перебування в полоні протягом понад 11 місяців після виходу з Азовсталі.
Це книжка про біль, страх, залякування, смерті, невідомість, знущання та катування, які переслідують усіх українських військових, що потрапили у полон до росіян. Але також про силу, стійкість і любов.
Цю книжку можна сміливо кидати в обличчя кожному, хто каже "какая разніца" або заїкається про переговори з ворогом ціною якихось поступок. За свободу країна платить життями. Життями полеглих, скалічених і тих, на кому на дуже довгий час залишає відбиток перебування в полоні.
Валерія пише відверто, не приховуючи нічого. Тут спогади з дитинства переплітаються з перебуванням у полоні в російських тюрмах. Нескінченні допити, побиття, приниження, постійний голод, який переслідуватиме ще довго, страх, "побут" у полоні й намагання знаходити надію, робити маленькі дива для самої себе і посестер, що знаходяться поруч.
Я не знаю, що писати про цю книжку, бо вона говорить сама за себе. Неймовірно важлива і болюча, про сміливих і незламних людей у нелюдських умовах. Тому хочу замість розлогого відгуку залишити тут кілька цитат.
✒️"Ми тут постійно голодні. Про це я вже писала і ще напишу не раз. Пройде пів року після обміну, а я так і залишуся голодною. Головною моєю інвестицією буде інвестиція в мій шлунок, і з цим важко щось буде вдіяти. Мені буде важко відмовляти собі в будь-якій їжі, якої мені хочеться в певний момент. Я хотітиму і куплятиму. Хотітиму і їстиму. Бо всі ми пережили голод і це насправді жахливо."
✒️"Він намагається втертися в довіру. От тільки це трохи по-чудному. Бо, альо. Він росіянин. Його народ вбиває мій народ. Я в тюрмі. Я в зеленій мішкуватій формі. Я ходжу зігнута. Мене б'ють і принижують. Ми не друзі, навпаки. Але з часом ти розумієш, що іноді треба все ж підігрувати, згадуєш слова Андрюші і повторюєш собі: «ти ж хороша актриса, зіграй...»"
✒️"Мабуть, це навіть добре, що я така брудна, кістлява і в мішкуватому одязі. Те, що я неприємно виглядаю і так собі пахну, наразі грає лише на руку. З іншого боку не думаю, що у приставаннях і тиску такого характеру вони всі тут керуються чиєюсь привабливістю чи непривабливістю."
✒️"Мене створила росія. Народила Україна, та створила саме росія. Саме росіяни навчили мене ненавидіти себе. Вони постійно питали мене про якісь там курси і тренінги, про пропаганду ненависті до росіян. Але їм не зрозуміти, що наші пропагандисти вони. Своїми діями вони навчили нас бути напоготові. Захищатися, бо ми не мали вибору. Ненавидіти. Лютувати. Хто я зараз? Я дзеркало. Вони дивляться на мене, і їхні обличчя спотворені ненавистю. Я їхнє відображення. Дивіться. Милуйтеся. Це ви зробили. Ви створили мене."
✒️"Колись я була одним з голосів «Азовсталі», тепер почуйте через мене тих, хто все ще в полоні. Почуйте і передайте далі захисникам Маріуполя обіцяли свободу. Вони все ще чекають."
Все що я можу сказати прочитайте цю книжку. Навіть якщо болить, навіть якщо здається, що не вистачить сил. Вона збіса важлива. Щоб знати й пам'ятати. Щоб мати наснагу боротися за тих, хто бореться за нас.
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Це книжка про біль, страх, залякування, смерті, невідомість, знущання та катування, які переслідують усіх українських військових, що потрапили у полон до росіян. Але також про силу, стійкість і любов.
Цю книжку можна сміливо кидати в обличчя кожному, хто каже "какая разніца" або заїкається про переговори з ворогом ціною якихось поступок. За свободу країна платить життями. Життями полеглих, скалічених і тих, на кому на дуже довгий час залишає відбиток перебування в полоні.
Валерія пише відверто, не приховуючи нічого. Тут спогади з дитинства переплітаються з перебуванням у полоні в російських тюрмах. Нескінченні допити, побиття, приниження, постійний голод, який переслідуватиме ще довго, страх, "побут" у полоні й намагання знаходити надію, робити маленькі дива для самої себе і посестер, що знаходяться поруч.
Я не знаю, що писати про цю книжку, бо вона говорить сама за себе. Неймовірно важлива і болюча, про сміливих і незламних людей у нелюдських умовах. Тому хочу замість розлогого відгуку залишити тут кілька цитат.
✒️"Ми тут постійно голодні. Про це я вже писала і ще напишу не раз. Пройде пів року після обміну, а я так і залишуся голодною. Головною моєю інвестицією буде інвестиція в мій шлунок, і з цим важко щось буде вдіяти. Мені буде важко відмовляти собі в будь-якій їжі, якої мені хочеться в певний момент. Я хотітиму і куплятиму. Хотітиму і їстиму. Бо всі ми пережили голод і це насправді жахливо."
✒️"Він намагається втертися в довіру. От тільки це трохи по-чудному. Бо, альо. Він росіянин. Його народ вбиває мій народ. Я в тюрмі. Я в зеленій мішкуватій формі. Я ходжу зігнута. Мене б'ють і принижують. Ми не друзі, навпаки. Але з часом ти розумієш, що іноді треба все ж підігрувати, згадуєш слова Андрюші і повторюєш собі: «ти ж хороша актриса, зіграй...»"
✒️"Мабуть, це навіть добре, що я така брудна, кістлява і в мішкуватому одязі. Те, що я неприємно виглядаю і так собі пахну, наразі грає лише на руку. З іншого боку не думаю, що у приставаннях і тиску такого характеру вони всі тут керуються чиєюсь привабливістю чи непривабливістю."
✒️"Мене створила росія. Народила Україна, та створила саме росія. Саме росіяни навчили мене ненавидіти себе. Вони постійно питали мене про якісь там курси і тренінги, про пропаганду ненависті до росіян. Але їм не зрозуміти, що наші пропагандисти вони. Своїми діями вони навчили нас бути напоготові. Захищатися, бо ми не мали вибору. Ненавидіти. Лютувати. Хто я зараз? Я дзеркало. Вони дивляться на мене, і їхні обличчя спотворені ненавистю. Я їхнє відображення. Дивіться. Милуйтеся. Це ви зробили. Ви створили мене."
✒️"Колись я була одним з голосів «Азовсталі», тепер почуйте через мене тих, хто все ще в полоні. Почуйте і передайте далі захисникам Маріуполя обіцяли свободу. Вони все ще чекають."
Все що я можу сказати прочитайте цю книжку. Навіть якщо болить, навіть якщо здається, що не вистачить сил. Вона збіса важлива. Щоб знати й пам'ятати. Щоб мати наснагу боротися за тих, хто бореться за нас.
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
December 20, 2024
256 сторінок:
Вилавництво: Фоліо
Автор: Валерія "Нава" Суботіна
Жанр: #мемуари #щоденники
Про цю книгу дізнався від своєї тітки, тематика мені доволі близька тому вирішив її одразу прочитати. Дякую подрузі, за таку можливість і такий неочікуваний подарунок🎁.
Про Валерію я ніколи не знав і про полк "Азов" також( хіба назву та декілька відео в мережі). Тому читав зацікавлено.
Я вдячний Валерії, що вона так щиро і ячсно поділилася своїм життєвим досвідом, це дуже цінно було для мене.
Страшно усвідомлювати, реалії умов життя в полоні. Про ворогів, не хочу навіть витрачати слів. Валерія чітко донесла, що нічого крім підлості, зухвалості та злості вони не можуть запропонувати.
Мене поражає їхня наглість, що після полону та всіх знущань вони ще пропонують нашим людям залишитися з ними. І ще й свято вірять в те, що ми планували напасти на них першими😐😑🤬.
Мене надихає чітке та усвідомлення ставлення Нави до цих труднощів. Те як вона "грала із ними в їхню гру і при цьому залишалася собою". Те як вона чітко розуміла, що не має права показати свій власний біль, адже тоді ворог виграє.
Ще підкорила її почуття сім'ї до своїх потратимів та свого підрозділу. Хоч я маю не великий досвід служби, але мені близькі ці почуття.
Автор дуже чітко та гармнійно поділився особистим життям та труднощами. Вона гарно ілюструє не лише життя в полоні, а й патріотичну позицію справжнього українця. За що я окремо вдячний автору.
Раджу прочитати цю книгу всім, хто хоче дізнатися більше про справжніх українців та нашого ворога.
Ви вже читали цю книгу чи книги інших авторів зі схожим змістом ?
Вилавництво: Фоліо
Автор: Валерія "Нава" Суботіна
Жанр: #мемуари #щоденники
Про цю книгу дізнався від своєї тітки, тематика мені доволі близька тому вирішив її одразу прочитати. Дякую подрузі, за таку можливість і такий неочікуваний подарунок🎁.
Про Валерію я ніколи не знав і про полк "Азов" також( хіба назву та декілька відео в мережі). Тому читав зацікавлено.
Я вдячний Валерії, що вона так щиро і ячсно поділилася своїм життєвим досвідом, це дуже цінно було для мене.
Страшно усвідомлювати, реалії умов життя в полоні. Про ворогів, не хочу навіть витрачати слів. Валерія чітко донесла, що нічого крім підлості, зухвалості та злості вони не можуть запропонувати.
Мене поражає їхня наглість, що після полону та всіх знущань вони ще пропонують нашим людям залишитися з ними. І ще й свято вірять в те, що ми планували напасти на них першими😐😑🤬.
Мене надихає чітке та усвідомлення ставлення Нави до цих труднощів. Те як вона "грала із ними в їхню гру і при цьому залишалася собою". Те як вона чітко розуміла, що не має права показати свій власний біль, адже тоді ворог виграє.
Ще підкорила її почуття сім'ї до своїх потратимів та свого підрозділу. Хоч я маю не великий досвід служби, але мені близькі ці почуття.
Автор дуже чітко та гармнійно поділився особистим життям та труднощами. Вона гарно ілюструє не лише життя в полоні, а й патріотичну позицію справжнього українця. За що я окремо вдячний автору.
Раджу прочитати цю книгу всім, хто хоче дізнатися більше про справжніх українців та нашого ворога.
Ви вже читали цю книгу чи книги інших авторів зі схожим змістом ?
March 10, 2025
Я замовила цю книгу під час перепродажу ще в березні 2024 року, але наважилася розпочати читати лише в серпні. Не можу сказати, що руки не доходили, швидше, сили волі не вистачало. Ну що ж, збиралася 5 місяців, прочитала за 2 дні. Моя рекомендація, ні, навіть не так, моє щире переконання - її варто прочитати всім нам. Бо якщо Валерія змогла все це пережити, найменше, що ми можемо зробити для неї і всіх українських полонених, колишніх і нинішніх - це прочитати, ставши додатковими свідками злочинів росіян, і пройти шлях неволі на сторінках, щоб гостро цінувати волю в житті. І боротися за неї ще дужче. Бо не завжди цінуємо те, що маємо. Цей досвід нікому не побажаєш. Безкінечна повага до авторки. Насправді, складно підібрати слова, тому краще читайте Наву, в неї вони знайшлися. І так, там описані страшні речі, але є місце і для життя, і для мрій, написано так, що не відірватися.
May 20, 2025
Після покупки книги я починала її читати, але зупинялась уже на перших сторінках. І, до речі, дарма. Книжка читається на одному диханні. І задля безпеки інших полонених багато чого не сказано.
Але нарешті я наважилася прочитати її. Навіть символічно вийшло — читала саме в дні виходу наших героїв з Азовсталі, тільки на три роки пізніше.
Щодо книги — її неможливо оцінити. Бо це досвід наших героїв, і він болючий, страшний, незручний (для багатьох людей, які думають, що війна їх не стосується). І найстрашніше — ми розуміємо, що в книжці явно не все сказано й написано, адже ще багато наших військових та цивільних перебувають у неволі. І, звісно, авторка багато разів замислювалася, що писати, а що — ні.
Хочеться обійняти кожного і кожну з наших захисників. Українки на декілька поколінь уперед повинні пам’ятати й шанувати героїзм захисників.
Але нарешті я наважилася прочитати її. Навіть символічно вийшло — читала саме в дні виходу наших героїв з Азовсталі, тільки на три роки пізніше.
Щодо книги — її неможливо оцінити. Бо це досвід наших героїв, і він болючий, страшний, незручний (для багатьох людей, які думають, що війна їх не стосується). І найстрашніше — ми розуміємо, що в книжці явно не все сказано й написано, адже ще багато наших військових та цивільних перебувають у неволі. І, звісно, авторка багато разів замислювалася, що писати, а що — ні.
Хочеться обійняти кожного і кожну з наших захисників. Українки на декілька поколінь уперед повинні пам’ятати й шанувати героїзм захисників.
February 1, 2025
Важка книга, що описує досвід річного перебування в російському полоні: знущання, побиття, приниження, лайка, психологічний тиск, спроби вербування. Написано трохи нерівно, але не варто очікувати високого художнього стилю від автобіографічної прози. Варто прочитати всім, щоб не мати зайвих ілюзій щодо наших "сусідів".
Найбільше вразило, що "сусіди" не бачать нічого поганого в тому, що вони накоїли, і сподіваються, що в майбутньому (після повної окупації) всі будуть дружити, треба тільки повернути українців у "рідне стійло". Тобто СВО - це такий собі виховний захід, самі винуваті, що не коримося.
P.S. "Фоліо" варто ліпше вичитувати тексти, дещо псується враження від необов'язкових помилок: буквально "авторський стиль і орфографію збережено".
Найбільше вразило, що "сусіди" не бачать нічого поганого в тому, що вони накоїли, і сподіваються, що в майбутньому (після повної окупації) всі будуть дружити, треба тільки повернути українців у "рідне стійло". Тобто СВО - це такий собі виховний захід, самі винуваті, що не коримося.
P.S. "Фоліо" варто ліпше вичитувати тексти, дещо псується враження від необов'язкових помилок: буквально "авторський стиль і орфографію збережено".
March 31, 2025
Це боляче читати. Це важливо читати.
Тим, хто не пережив це, ніколи не збагнути повністю. Але ця книга - страшна реальність в твердій обкладинці, для того, щоб ми краще розуміли, не ставили дурних і болючих питань, не тригерили своїми діями чи бездіяльністю. Це про розуміння, про повагу.
Це про боротьбу, про необхідність кричати, діяти і чекати кожного, завдяки кому ми живі.
Також вона для тих, хто досі шукає щось людяне в росіянах (таких рожевих окулярів давно не повинно бути, але...). Тому вкрай важливо, що книгу вже видано англійською.
А ще вона так відгукується серцю, бо сторінки наповнені любов'ю до рідного міста Марії.
Мені важко пояснити всю важливість книги і перетворити на слова всі ті думки і переживання, які вона викликає. Тож просто закликаю читати і відчувати.
Тим, хто не пережив це, ніколи не збагнути повністю. Але ця книга - страшна реальність в твердій обкладинці, для того, щоб ми краще розуміли, не ставили дурних і болючих питань, не тригерили своїми діями чи бездіяльністю. Це про розуміння, про повагу.
Це про боротьбу, про необхідність кричати, діяти і чекати кожного, завдяки кому ми живі.
Також вона для тих, хто досі шукає щось людяне в росіянах (таких рожевих окулярів давно не повинно бути, але...). Тому вкрай важливо, що книгу вже видано англійською.
А ще вона так відгукується серцю, бо сторінки наповнені любов'ю до рідного міста Марії.
Мені важко пояснити всю важливість книги і перетворити на слова всі ті думки і переживання, які вона викликає. Тож просто закликаю читати і відчувати.
January 18, 2025
Вы просто должны были сдаться
Це і є суть як книги, так і російського нападу і загалом політики і ставлення до України: нас не має існувати, ми маємо здатися, асимілюватися, змішатися, підлаштуватися, прогнутися, розчинитися, зникнути як нація, наче ніколи й не було.
І не забути подякувати за це «гражданіну начальніку» — не жартома, не з насмішкою, не з гіркотою, а цілком серйозно.
Як і багато хто до мене ставлю 5 зірочок тільки для підвищення видимості книги, бо які там оцінки.
Читайте, будь ласка, як би не було важко і попри Фоліо, бо не можна забувати, не можна розслаблятися. Не можна мовчати.
November 18, 2025
Вдячний авторці за цю відверту розповідь. Неодноразово вказувалось - ставити оцінки цьому згустку болю якось дивно, але книжка вартує просування та того, аби її читали якомога більше людей.
Авторка вправно володіє словом, видавництву - побажання примітки робити не лише як переклад русомовних, а й для тих речей, які сьогодні "в трендах", але за кілька років нові покоління читачів, наприклад, не знатимуть - до чого тут "млинці з лопати".
За дослідженнями, воєнна література втрачає популярність після завершення боїв, а під час війни багато хто не читає, бо це тільки посилює біль. Але писати, видавати та читати таку літературу потрібно - для нашої "колективної ідентичності".
Авторка вправно володіє словом, видавництву - побажання примітки робити не лише як переклад русомовних, а й для тих речей, які сьогодні "в трендах", але за кілька років нові покоління читачів, наприклад, не знатимуть - до чого тут "млинці з лопати".
За дослідженнями, воєнна література втрачає популярність після завершення боїв, а під час війни багато хто не читає, бо це тільки посилює біль. Але писати, видавати та читати таку літературу потрібно - для нашої "колективної ідентичності".
June 10, 2025
Це неймовірна, але водночас страшна і болісна історія. Важко уявити, як усе це можуть витримувати українські полонені. Читати про їхній досвід неможливо без сліз. Та попри всі жахливі випробування, сила духу Валерії вражає й надихає.
Ця книга — не просто особиста розповідь, а важливе свідчення нашої історії, яке варто знати кожному. Рекомендую прочитати всім, щоб краще усвідомити ціну свободи.
Ця книга — не просто особиста розповідь, а важливе свідчення нашої історії, яке варто знати кожному. Рекомендую прочитати всім, щоб краще усвідомити ціну свободи.
October 28, 2025
327 днів полону…
Історія, яка читається на одному диханні! Ці діалоги пані Нави із окупантами - це щось! Неймовірний характер! Неймовірно сильна і розумна жінка.
Водночас жахливо усвідомлювати, що в XXI столітті можливе таке нелюдське ставлення до людей…
Цю книгу повинен прочитати кожен!
Історія, яка читається на одному диханні! Ці діалоги пані Нави із окупантами - це щось! Неймовірний характер! Неймовірно сильна і розумна жінка.
Водночас жахливо усвідомлювати, що в XXI столітті можливе таке нелюдське ставлення до людей…
Цю книгу повинен прочитати кожен!
February 19, 2025
Мені б хотілось, щоб Нава не отримала такий досвід, але я неймовірно вдячна їй за захист та за книгу. Я не знаю як писати, що це прекрасна книга, коли вона про такий жах й про таке страшне зло. Більшу частину книги я читала зі слізьми, але казатиму кожному, щоб прочитали її
Displaying 1 - 30 of 39 reviews