Доктор Серафікус

by В. Домонтович, В'ячеслав Левицький (упорядник)

Серце професора — це енциклопедія пристрастей, прихованих за списками літератури й примітками. У «Докторі Серафікусі» воно пульсує в унісон із вибуховими хвилями історії. Воно поривається до аудиторій і бібліотек, але не може уникнути парків і модних кав’ярень, затишних ярів і диких завулків. Чи важко натрапити на хіпстерку у 1920-х роках? Що простіше — закохатися в таку дівчину чи в місто? Як залишатися українськими інтелектуалами після навали «хороших росіян»?.. Відповіді знають В. Домонтович і його химерні, зате переконливі персонажі. Один із найзагадковіших українських романів уперше друкується з розділами й фрагментами, які дивом уціліли в архіві.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Classics, Ukraine, Audiobook, Book Club

320 pages, Hardcover

First published January 1, 1947

About the author

Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) - Ukrainian ethnographer-archeologist and fiction writer.

For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)

For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)

Reviews

[Evgen Novakovskyi]

доволі максималістський і сентиментальний текст, запакований в інтелектуальну обгортку.

я досі не вирішив як до нього ставитися. якщо це іронія, то ДУЖЕ товста. якщо це кпини романтичної традиції, то на межі фолу. та де там, за межею фолу, десь на рівні артхаусних європейських мелодрам: спроба артикулювати банальності через виєбони. в мене немає глибоких знань про внутрішнє коло Домонтовича і про кого насправді цей текст, але після прочитання та факультативного перегляду кількох відосів по темі є відчуття, що в першу чергу про нього самого. щиро вірю, що станом на 1929 рік пан Домонтович відчував світ плюс мінус так само як і його головний герой, анахоретний (sic) професор Комаха: крізь призму олдскульного das Ewig-Weibliche та непереборного бажання бути, хехе, серафічним, ефемерним, несумісним з поточною версією реальності. також треба залишатися цікавим і загадковим як супрематичний Малевич та абстрактний Кандинський, а не нудним, як будь-хто (соц)реалістичний та конвенційний: деякі фрагменти роману читаються просто як набір афірмацій. як ми знаємо з історії, панові таки вдалося виділитися, тож, виходить, спрацювало. однак не можу не згадати текст колеги пана Домонтовича, “Майстер корабля” Юрія Яновського: головний герой того роману теж встрягає в любовний три-чотирикутник й переживає приблизно ті самі почуття, що й пан Комаха, але все це навіть без натяку на іронію. штука в тому, що Юрій Яновський не цурається свого максималізму та сентиментальності, тому його текст вийшов органічним і палким, а от незграбне іронічне мруження Домонтовича ввижається мені кріповим зирканням перверта, а його майже гарячкове бажання бути не таким, як усі — відверто крінжує.

як закарбований в бурштині зріз наших двадцятих, то цей текст, безумовно, скарб. зрозуміти, що відбувалось в головах тогочасної інтелігенції — неоціненно (спойлер алерт: переважно, роздуми про закривавлені руки імперії та беззубість ліберальної русні й все це дуже дуже дуже боляче). щодо стилю: роман відмінно написаний. ні, не так. просто неймовірно написаний. текст соковитий, образний та багатий лексично. деякі звороти настільки круті, що мене аж завидки б’ють, НУ ЧОМУ НЕ Я ЦЕ ВИГАДАВ. нє, ну самі послухайте. так-так, саме послухайте, не полінуйтесь промовити цю фразу вголос:

“Він, мабуть, пройшов би повз Вер і не помітив її, коли б вона не гукнула:
— Докторе!
Вона стояла в двох кроках від Комахи й вітала його рожевою ласкавою посмішкою.
— Милий докторе, як я рада цій несподіваній зустрічі!
Але фраза лишилась нескінченою. Порив вітру розірвав її, кинув початок в обличчя Комахи, щоб, підхопивши кінець, загубити уламки слів у холодній мряці вересневого ранку.”

я розтікся.

ну й так, ця невеличка новела напхана референсами під самі пуп’янки, просто фестиваль неймдропингу. але це неймдропінг вишуканий, витриманий, майже сторічної давнини, тому гуглити невідомі речі було цікаво й пізнавально (ви ж не думаєте ніби я знав що таке das Ewig-Weibliche до знайомства з Серафікусом?) кароч, просто обожнюю такі книжки.

що у підсумку? я закохався в архітектуру та атмосферу тексту, але категорично не вивіз саму історію та персонажів. ну що ж, буває. обов’язково спробую інші тексти пана Домонтовича.

[Маx Nestelieiev · Rating 5 out of 5]

напевно, найбільш багатовимірний роман в українській літературі, бо порушує безліч тем, не закриваючи їх, а провокуючи їх осмислювати самим. передусім, це, звісно, трактат про любов і її різновиди, насамперед ті, які виникають між новим чоловіком і новою жінкою: від серафічно-раціонального (Комаха) до конструктивістсько-експериментального (Корвин-Вер) + починається все з висміювання психоаналізу на прикладі "стосунків" Ірці і Комахи. крім того, Домонтович знову пише про дві свої улюблені теми: безґрунтянство і зіткнення епох/цивілізацій. зразковий інтелектуальний роман

[Maria · Rating 5 out of 5]

Дякую упоряднику від всього серденька і за передмову, і за добірку того, що не увійшло в основний текст, і за примітки, — як же я вдячна за примітки, ви просто не уявляєте, — і за пояснення невідомих слів. Сама б я з багатьма елементами одягу та матеріалами навіть з ґуґлом не розібралася б.

Ну все, тепер треба йти за завітами укладача і вирушати на київське побачення маршрутом Домонтовича. Раптом там десь сидять Вер і Серафікус та розмовляють про щось важливе. Ну а Корвин сидить через дорогу і прикидається, що зовсім не дивиться на них обох.

[verbava · Rating 4 out of 5]

домонтович (уїдливий, недобрий, прекрасний домонтович) пише епоху, але тільки легкими штрихами, заледве мимохідь згадуючи про грушевського, супрематизм чи осоавіахім. набагато цікавіше йому те, як тепер жити і відчувати, коли в повітрі витає авангардизм і чути ляскіт заліза – чи то зброї, чи то заводів.

[Oleh Bilinkevych · Rating 4 out of 5]

Як можна прочитати в багатьох описах цього роману, перш за все відомо, що він являється одним із найкращих українських інтелектуальних романів. І це так! Манера написання дійсно незвична як для вітчизняного письменника. Під час прочитання складалось враження ніби читаєш Сомерсета, Маркеса, а місцями Гетте.

[ліда лісова · Rating 4 out of 5]

лука гуаданьїно має це екранізувати, інакше його кар'єра залишиться не до кінця реалізованою крапка

[Настасія Євдокимова · Rating 5 out of 5]

Читала нове видання від Vivat, упорядковане і прокоментоване Вʼячеславом Левицьким. Видання, якому є фрагменти із інших редакцій твору, тобто вирізані епізоди й цілі розділи, яких насправді й бракує для розуміння персонажів та обставин. У виданні є коментарі, які пояснюють значення окремих слів, роль згаданих постатей, словом, дають контекст. Страшенно цікаво зазирнути у творчу майстерню В.Домонтовича і подивитись, як він із перервою у 20 років змінив свій текст.

Це роман про інтелігента й інтелектуала доктора Серафікуса або ж Комаху, кабінетного ученого, який старанно будував свою фортецю із відлюдькуватим інтровертним способом життя (нікуди не ходив, пірнав у свою пристрасть — гру на піаніно, жив без спогадів), із тотальним зануренням у роботу (багато працював, ходив у бібліотеку, накопичував примітки у своїх працях), із відмовою від стосунків (адже шлюб — не вчинок інтелектуальної людини, а річ вульгарна). Його життя узгоджене і впорядковане, аж доки у ньому не зʼявляються жінки — курсистка-сусідка Таїсія Павлівна, не людина, а хистка туманність, яка запрошує його на прогулянку й вибиває зі звичного ритму; допитлива і вигадлива дівчика Ірця, зі своїми фантазіми і дитячим мисленням поза рамкою, вона будує умовності, бо їй достятньо слова «ніби», дивує Комаху, затягує у свою гру, натомість він саме завдяки цій зустрічі розуміє, що хоче мати дитину, а разом з тим затишок і турботу про когось; Вер — жінка-вітер, актриса, яка хоче залишатись собою, вона обирає сама, вона грає до кінця й виграє, вона диктує правила, адже бачить Комаху наскрізь — «У вашого аскета обличчя розпусної людини».

Комаха — персонаж, який виголошує сентенції, який дивує, який дратує, який зачаровує своєю дивакуватістю.

Це роман про Київ, а тому підштовухує шукати власну, індивідуальну концепцію пізнання міста.

[Kateryna Malko · Rating 5 out of 5]

Абсолютно європейський за змістом і модерністський за стилем та формою твір. Емансиповані жінки тут приходять до головного героя додому, запрошують на пікнік, зваблюють, завойовують серця, а не лише дають себе звабити.

Окремо хочеться відмітити тонкий психологізм — манери й думки Комахи видаються настільки справжніми, наскільки й неординарними. Думаю, не один сич подекуд�� впізнавав у ньому себе, коли замість іти в якусь нову каварню, знайомитися з людьми (що ще гірше — з жінками), хочеться просто піти додомцю і раніше лягти спатки.

Також цінно читати цей твір, щоб отримати зріз епохи, відчути і уявити, чим жила тодішня інтелігенція, які були настрої, сподівання, думки про майбутнє, коли воно ще здавалось світлим.

[Sofiia · Rating 5 out of 5]

Мій перший і точно не останній Домонтович. Дивовижна в усих сенсах книга.
А про автора варто написати окремий пригодницький роман, бо його біографії вистачить на кілька сезонів для нетфлікса.

[Iryna Chernyshova · Rating 5 out of 5]

Шкода що так швидко закінчилося.

Перечитала на бук клуб. Абсолютно прекрасний твір.

[Marta Kurliak · Rating 5 out of 5]

Це щось дуже незвичне для мене і для моїх уявлень щодо української літератури, але мені дуже сподобалось. Поки більше сказати не можу.

[Katya · Rating 5 out of 5]

якщо у вас нове видання від Вівату, беріть закладинки, олівчик, наліпки і відправляйтеся в цю прекрасну читацьку подорож.

пристібайте ремені, бо деколи вас укачуватиме від насиченості приміток, що стає смішною іронією після прочитання. насправді саме завдяки приміткам мені вдалося зрозуміти цей текст якнайкраще, вловити відсилки, які б так залишилися незрозумілими.

готуйтеся до того, що ця книга захоче вас здивувати.
з нею класно взаємодіяти: історія нетипова і химерна, як і самі герої.

я щаслива, що знайшли й доповнили розділи, бо з ними сюжет краще розкривається й дає більше ясності щодо фіналу, ніж якщо читати лише першу частину.

словом, я чудово провела з «Доктором Серафікусом» час і раджу всім, хто хоче теж 💜

[meowkotmarina · Rating 5 out of 5]

Історія дивного доктора Серафікуса, звісно, сподобалась. Автор вміло маневрує між легким світоглядом Корвина та аскетичним Всесвітом Комахи. Вер з її артистичністю і волелюбністю є символом епохи.
Проте тло повісті, на мою скромну думку, навіть цікавіше ніж сама історія. В. Домонтович або Віктор Петров переносить нас у буремні 20-ті. У тексті згадується Зеров, Рильський, Довженко та інші імена. Гріють душу локації Києва, де живуть, працюють і кохають дивні, але такі знайомі персонажі Домонтовича.

[Vera · Rating 4 out of 5]

"Доктор Серафікус" — роман-лабіринт, де сенс вислизає, як тінь у сутінках. Головний герой — людина, що живе в абстракціях: ніби асексуальний, ніби аутистичний, ніби просто дуже заглиблений у себе. Він блискуче мислить, але зовсім не вміє жити — і саме це викликає найбільший інтерес. Домонтович сміється крізь філософські цитати, а ми читаємо й не впевнені, з кого саме. І в цьому — справжня естетика нерозуміння.

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

"Доктора Серафікуса" перечитувала вдруге. І коли тоді, в студентські роки, головний герой мене неймовірно дратував своїм тюхтійством, то нині я його багато в чому розуміла. Ні, не про виправдання йдеться, а про набуття мною сакральних життєвих знань про те, наскільки різними можуть бути люди))) А ще розуміння потреби кожного з нас у власному світові, яким би дивним він не видавався оточуючим.

Лише небагато хто спроможний створити навколо себе капсулу такого світу й захищати його від зовнішнього втручання. А втрутитися в нього схочеться багатьом, бо саме вони знають, як ліпше, як правильно, як треба і як зробити так, аби ти був щасливим))) Комаха ж (це справжнє прізвище доктора Серафікуса) був здатен захистити свій світ. Це у нього виходило підсвідомо, а тому — досить вдало. Він розумів, що багатьох важливих для життя речей позбавлений — от узяти хоча б бажання мати дитину. Але ж суспільство часто не дає змоги отримати важливе для тебе, не зробивши при цьому низки непотрібних вчинків (у випадку дитини це — стосунки з особою протилежної статі та одруження). Коли ж такі стосунки у головного героя з’явилися... Ні, три крапки поставила не я, а автор. Роман видається обірваним на півслові й півдії, але так було, вочевидь, задумано, бо скільки б часу не ходив би Серафікус колом, намагаючись задовольнити свої дивні потеби й не перевернути при цьому світу, нічого в нього не вийшло б.

[Oleksandr Zholud · Rating 5 out of 5]

Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is an urban psychological novel, written in 1929 but published in 1947, when the author was in a (temporary) emigration in Munich, Germany. The English title is ‘Doctor Seraphicus’, the name is a pig Latin for Seraph(-im) – a six-winged angel.

I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #44 in the list, but the publication date is notably after the date of writing. I previously read his Дівчина з ведмедиком, which is also on the list. I reviewed both the book and the biography of the author HERE.

Just like Дівчина з ведмедиком, by the same author, at least the beginning of this work can be associated with Nabokov's Lolita, only if in ‘Bear…’ the heroine is 16 years old at the very beginning, here we have a meeting of five-year-old Irka (a bit dismissive name variant for formal Iryna):
- My name is Irka!
But, after a while, she made an amendment: "Irusenka! [a prettified name variant]
It seemed to her more convincing and certain, somehow both more tender and intimate.
And Professor Vasyl Khrysanfovych Komakha (the surname is translated as ‘Bug’), whom his friends call Seraphicus because he is as detached from real life as an angel. He was just sitting with his books and thoughts in Shevchenko Park (he worked at the university across the street), away from these strange and incomprehensible creatures called people, when a strange girl (no supervision!) decided to befriend him, forms in her head who he is based on his last name, and even climbs on his lap. He is attracted by her honesty for even in her fantasies she remains rational, and she is attracted by the fact that this big red-faced man is interested in her. On the one hand, everything is very innocent-even when he later sees her naked in his dreams, it is only to wash her hair and put her to bed:
But when he was carrying the little, warm, pink, helpless, trembling body wrapped in a furry sheet to bed, such boundless joy, such acute and painful tenderness for this little pile of human body, swelled in Komakha's heart that he involuntarily leaned against the wall and pressed the girl to his chest
The extent to which Dr. Seraphicus is detached from the real world can be seen in his discussions about wanting a child, but not marrying - he does not understand and is afraid of women:
It is true," Komakha said, "that even today a man of the twentieth century, like a man of the stone age, marries when he wants to have a child, but this only shows the inappropriateness of the irrational traditions that exist and nothing else. We have to overcome nature and oppose nature with the successes of mental development. What is the difference today between a marriage between a savage from Senegal and a professor at Oxford University or a full member of the College de France? There is nothing! If humanity had been more culturally developed, it would have made sure that the primitive and uncultured method of childbearing was replaced by another. Unfortunately, mankind has not taken the steps to make marriage an act worthy of an intellectual person.

Gradually, the book introduces other characters and their stories, the most striking of which is probably Ver Elsner, a woman of the new time who does not rush to get married as soon as possible, to some extent a 20s Western vamp, but much more than just this stereotype. For those who want to understand the era and the people, the book contains her biography, which can be studied sentence by sentence, as it contains so much information about what people read, discussed, and dreamed about when they were young in the 1900s to the 1920s.

It is worth emphasizing the descriptions of Kyiv during the 20s, not only the presence of coffee houses and theaters but even drug dealers:
Some vaguely suspicious people walked between the coffee shop tables: young men in coats with collars turned up and green, emaciated faces of old men, and old men in long black pastors' coats with pink faces of young men. Both had the look of theater assassins from a minor stage. They leaned into the ears of those sitting at the tables and whispered cocaine and morphine.

I have a hunch that Dr. Seraphicus is partly based on Агатангел Кримський, who was-not only a reclusive professor, but also, according to his autobiographical novel, Андрій Лаговський an asexual person.

==================

Так само як Дівчина з ведмедиком, цього ж автора прийнаймні початок цього твору може асоціюватись з Лоліта Набокова, тільки якщо у Ведмедику героїні на самому початку вже 16 років, то тут ми маємо зустріч п’ятирічної Ірки:
— Мене звуть Ірка!
Але, за деякий час, внесла поправку:— Ірусенька!
Це здавалось їй переконливіше і певніше, якось ніжніше й інтимніше.
І професора Василя Хрисанфовича Комахи, якого друзі звуть Серафікус, бо він відсторонений від реального життя наче янгол. Він просто сидів з книжками і думками у Шевченківському парку (працював у університеті навпроти), подалі від цих дивних і незрозумілих істот, що звуться людьми, коли незнайома дівчинка (жодного нагляду!) знайомиться з ним, формує у своїй голові, хто він є базуючись на його прізвищі та навіть залазить йому на коліна. Його приваблює її чесність навіть у фантазіях, її – що цей великий червонопикий дядько зацікавлений нею. З одного боку усе дуже невинно – навіть коли він її бачить голу у вісні, то лише для того аби помити голову і покласти спати:
Коли ж він ніс на руках маненьке, тепле, рожеве, безпомічне, тремтяче тільце, загорнене в мохнате простирало, щоб покласти в ліжко, в серці Комахи заколивалась така безкрая радість, така гостра й болюча ніжність до цієї маленької купки людського тіла, що він мимоволі прихилився до стінки і притиснув дівчинку до грудей
Тобто відчуття виключно батьківське (материнське?).

Наскільки доктор Серафікус відірваний від реального світу можна побачити з його дискусій про те, що він хоче дитину, ане одружуватись не входить у його наміри – він не розуміє і боїться жінок:
То правда, — казав Комаха, — що ще й досі чоловік XX-го віку, як і чоловік кам'яного, коли він хоче мати дитину, вступає у шлюб, але це свідчить тільки про недоречність нераціоналізованих традицій, що існують, і більше ні про що. Ми повинні перемогти природу й протиставити природі успіхи розумового розвитку. Чим відрізняється на сьогодні шлюбний акт дикуна з Сенеґалю й професора Оксфордського університету або дійсного члена College de France? Істотно нічим! Коли б людство було культурно розвиненіше, воно давно подбало б про те, щоб примітивний і некультурний спосіб дітонародження заступити іншим. Людство, на жаль, не вжило жадних заходів, щоб зробити з шлюбу вчинок, гідний інтелектуальної людини.

Поступово у книгу вводяться інші персонажі та їхні історії, найбільш яскравою з яких мабуть є Вер Ельснер – жінка нового часу, що не прагне по швидше вискочити заміж, якоюсь мірою західна жінка-вамп, але значно більше за цей стереотип. Для тих, хто хоче зрозуміти епоху і людей, у книзі подана її біографія, яку можна вивчати речення за реченням, стільки там інформації що читали, обговорювали, мріяли люди молодь яких припала на 1900-1920-ті роки.

Окремо варто підкреслити описи Києва періоду НЕПу, не лише наявність каварень (так у тексті) і театрів до наркоділків:
Між столиками каварні ходили якісь невизначені підозрілі особи: юнаки в пальтах з підведеними комірами і з зеленими виснаженими обличчями дідів та діди в довгих чорних сурдутах пасторів з рожевими обличчями юнаків. І ті, й ті мали вигляд театральних убивць із непершорядної сцени. Вони нахилялись до вуха тих, що сиділи за столиками, і пошепки пропонували кокаїн і морфій.

У мене є припущення, що частково доктор Серафікус базується на Агатангел Кримський – не лише професор-відлюдник, а й, згідно автобіографічному роману Андрій Лаговський – асексуальна особа.

[7etiana · Rating 4 out of 5]

Якщо ви шукаєте вишуканого розміреного читання для осінніх тужливих вечорів, то придивіться до цієї книги. «Доктор Серафікус», на перший погляд, може здатися книгою з тієї самої високої полиці, до якої не кожен може «дотягнутися», адже це інтелектуальний роман. Але його цілком можна читати, як модерністський любовний роман.
Віктор Домонтович написав текст-ребус про людину-загадку. Його головний герой, професор Василь Комаха - суцільний обʼєкт для дослідження. І з такою ж завзятістю, як Комаха досліджує слова, читачеві доводиться досліджувати емоції та дії, висувати та спростовувати теорії про самого професора.
Доктором Серафікусом знайомі називають Комаху за його відірваність від реальності, аскетизм у побуті і почуттях; вони називають його гомункулом за неспроможність покохати, адже навіть дітей він хоче завести без залучення жінки.
Домонтович так вміло грає напівтонами та натяками, що до кінця так і не вдається розгадати головного героя, його колишнього коханця чи нинішню кохану. Автор, хоч і по-доброму, але іронічно ставиться до свого персонажа, який не турбується про чистоту оселі чи може приїхати замість одного міста в інше, в той же час, його суперздатність - це дослідження та глибинний аналіз. Серафікус хоч і замкнений в собі та не знаходиться поза суспільним контекстом.
Не позбавлений текст і яскравої персонажки, емансипованої, рокової жінки. Вер - інтелектуалка, перекладачка і революціонерка, велика екпериментаторка, в яку закохані безліч чоловіків. Вона кидає сама собі виклик закохати серафічного професора в себе. Щось в її поведінці нагадує мені Дейзі з роману Фіцджеральда «Великий Ґетсбі». І це таке неперевершене відображення історичних подій і нових догм, які охоплювали Київ в 20х роках минулого сторіччя.

Окремо хочу відзначити видання від Віват. Ця серія української класики не тільки естетично приваблива. Насамперед, цінне воно тим, що надрукований оригінальний (початковий) текст, який написав Віктор Домонтович з прекрасною передмовою і примітками Вʼячеслава Левицького. Думаю, саме вони дозволили трішки краще зрозуміти книгу. Але я вже планую її перечитати ще раз.

[Ганна Кузьо · Rating 4 out of 5]

Несподівано кумедний роман про соціопата. Якось аж шкода, коли смієшся з дотепних ситуацій, у які потрапляє Комаха (головний герой). Цікаво що за легким сюжетом міститься масив роздумів та почуттів. Мені Доктор Серафікус нагадав трошки Кирпатого Мефістофеля: обидві історії відбуваються в Києві на початку ХХ століття, ще й головні герої мають клички хитромудрі, і обоє заплутано бабраються в справах любовних. Проте досить-таки протилежні персонажі. Платонічний цнотливий Серафікус супроти бабія Мефістофеля.

[Anastasiia · Rating 4 out of 5]

З творами Віктора Домонтовича я раніше не стикалася. В першу чергу, в передмові, звертаєш увагу на строкату біографію автора, подій якої вистачило би не на одне людське життя. А потім читачів завбачливо попереджають, що автор не вважав себе письменником, а скоріше літературним експериментатором. Щось в цьому є...
Головний герой з прізвищем Комаха, якого всі звуть доктор Серафікусом є дуже дивним персонажем. Він займається науковою діяльністю, пише статті, постійно знаходячись в приміщенні серед книг і пилу. Друзів у нього немає, а з жінками ще складніше. Він соромиться, лякається і взагалі не любить зайвої балаканини, що перериває його роботу. З роками, Серафікус придумав теорію, що непотрібне йому те кохання і він чудово і без цього проживе. Лише з маленькою сусідською дівчинкою Ірусею йому приємно спілкуватись. Їх кумедні стосунки описуються на початку книги.
І так би і тягнулося життя головного героя, якби не давній знайомий Корвин, який познайомив Серафікуса з симпатичною і спокусливою акторкою Вер. А Вер - жінка наполеглива, тому перед її натиском навіть такий, як Серафікус, не встояв.
З другої половини, роман, описом кохання та філософією, нагадав мені нещодавно прочитані "Недуга" Євгена Плужника та "Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного. І якщо "Недуга" мені зовсім не сподобалась, то Підмогильному "Доктор Серафікус" програє. Мені не вистачило динаміки, якихось подій і завершеності. Тим не менш, певна, що ще повернуся до прочитання творів автора.

[Юлія Бернацька · Rating 5 out of 5]

Мені подобається, як пише Домонтович, подобається його почуття гумору та дивакуваті персонажі. "Доктор Серафікус" сподобався теж, але я, напевно, прихильниця саме версії без втрачених розділів. Бо з ними ця історія стає стандартною, а в оригінальній версії дивакуватий професор зберігає свою дивакуватість. Мені це більше до серця.

З висновків, тільки мем, бо думка про це не покидала мене протягом прочитання:

[Olga · Rating 5 out of 5]

Перша прочитана книга В. Домонтовича і вже є бажання перечитати її згодом

[Софія Радіон · Rating 4 out of 5]

складна, глибока, багатошарова історія про таке різне кохання. мова В.Домонтовича прекрасна. залишає присмак роздумів, і якогось певного смутку

[Olha Tiumentseva · Rating 4 out of 5]

В центрі оповіді — професор Комаха Василь Хрисанфович, якого кличуть Доктор Серафікус. Походження цього імені закладено в слові "серафічний" (яке зустрічається в тексті частіше, ніж мені хотілося б).

Історія починається з кумедної сцени. Професор сидить на лавочці, підходить до нього дівчинка п'яти років і питає про книжку, яку Комаха тримає.

— Це, — пояснює Комаха з щирою й непідробною сумлінністю людини, що звикла ніколи не зважати на авдиторію, — це рінерит з оріньякської стоянки Реб'єр.

Відразу згадала, як нам професор фізики казав відповідати на питання "Чому небо синє?" — "По закону Релея".

Взагалі персонаж дуже цікавий — в нього є чіткий розпорядок дня, він любить самотність та уникає людей. Попри інтелектуальну працю, йому складні побутові питання й він часто щось або когось забуває чи губиться.

— Ви знаєте, я нікуди не ходжу, бо, як ото каже Сенека, побувавши серед людей, я повертаюсь додому менше людиною.

Познайомитися з жінкою?! — казав він далі: — Вам це легко сказати, вам це байдуже, а мені розмова з жінкою порушить рівновагу на три дні. Я не переношу розмовляти з жінками. Мені зовсім не легко зібрати всього себе у щось ціле, єдине. [...] Отже, я ретельно намагаюсь уникати всього того, що може вибити мене з колії. Ні, мені краще, — закінчив Комаха, — йти зараз додому. До того ж і не рано вже, мабуть, що вже одинадцята година, а я в цей час лягаю спати.

Стільки цитат шикарних, не можу обрати, тому ось ще.

Своєї самоти він не проміняв би на розмови з жінкою. Бавити жінку розмовою — тяжкий і нерадісний обов'язок. Від цієї розмови лишається тільки почуття примушеності, втоми й даремно втраченого часу. Ні, компактне видання грецьких текстів "досократиків" — найкращий супутник для прогулянок.

І не через те, що він не хотів кохати або ж уникав кохання, а просто так склалося його життя. Можна все життя своє прожити і не помітити, що ти існуєш.

Спочатку мені було важкувато гарно намалювати цього персонажа у фантазії, а потім прийшло осяяння — це Шелдон Купер з серіалу "Теорія Великого Вибуху", тільки українській варіант 20-их років XX століття (добре, добре, Шелдон нічого ніколи не забував, але все інше збігається).
Сюжет в книзі простий — любовний трикутник. Але є нюанс: трикутник з часом міняється, і складники доволі небанальні.
Також були моменти, коли я була готова дискутувати з книжкою.

Немає жінки, яка б не припускала, що в неї не сховані таланти актриси. Вер була жінка, отже, вона уявляла себе — принаймні деякий час — акторкою.

Узагальнення, брррр.

Окремо хочеться відзначити видання цієї книги. Це вперше, коли опубліковано додатковий розділ (42 сторінки), який не ввійшов у класичне видання. До того ж є й інші варіації фрагментів класичної частини. Чесно кажучи, цей додатковий розділ додав певних труднощів, адже так ми маємо дві абсолютно різні кінцівки та висновки. Тому я б радила спочатку читати чисто класичне видання і звикнутися з базовою версією.

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Ганна Довбах · Rating 5 out of 5]

Як шкода, що не відкрила для себе цей текст в ранній юності, тоді було б ще романтичніше. Київ і інтелектуальна дискусія кінця 20-х такі реалістичні і іронічні тут. А вперше опублікована у 2024 видавництвом Vivat друга частина роману із архіву - додає ще шарів сенсів і іронії.

[OValentyna · Rating 3 out of 5]

З точки зору сучасної людини роман «Доктор Серафікус» - це катастрофа. Боже бережи Віру Агеєву, яка в передмові дала пояснення сюжету, і умінню читати художню літературу як образну і метафоричну, а не як таблоїдний репортаж.

Бо посудіть самі.

Доктор Комаха - це такий немодний київський Шеллон Купер 1920-х: дивний до чортиків учений, весь у собі. Дорослий чоловік «дружить» з п’ятирічною дівчинкою Ірцею. Вона йому сниться голенька, він дуже хоче мати таку дівчинку (без жінки, вони його лякають). Пізніше доктор каже, що «кохає її», п’ятирічну дитину. Дякувати автору, дівчинка зникає з поля зору і сюжету досить швидко.

Натомість з’являється Вер. Емансипована сучасна жінка з поголеною потилицею, яка з якоїсь незрозумілої примхи хоче Серафікуса, доки він не починає хотіти її.

Цю книжку я б радила читати з цікавості - якими були хиткі післяреволюційні роки у Києві. Дезорієнтоване суспільство того часу, його прагнення і віяння - от що направду цікаво

[Rosava Doshchyk · Rating 4 out of 5]

Перш за все... хто такі "комборбезні карасинщики" і чому цей роман незавершений?!?! *рве на собі волосся і сумно дивиться на передпродаж нового віватівського видання, де мають бути опубліковані раніше невідомі уривки*



По-друге, доктор СерАфікус, а не фІкус.

По-третє, Домонтович, він же Віктор Петров, був дуже розумний дядько-науковець-філософ, писав інтелектуальні романи, якими поламає вам голову і знищить вашу впевненість у володінні українською мовою, а також, ймовірно, співпрацював з радянською розвідкою і був подвійним чи навіть потрійним агентом (документи ще засекречені, можемо лише спекулювати).

"Доктор Серафікус" — це роман про чудернацького ученого Комаху з Києва кінця 20-х років. Наш Василь Хрисанфович, за словами автора та найближчого друга Комахи Корвина, "абстракція та фікція", "манекен у капелюсі", "не людина, а так, амфібія, молюск", "паперова силюета", "тінь од людини", "гомункулус". Відлюдник, який цінує свої щоденні ритуали, має абсолютно нуль соціальних навичок, що межує з соціальною тривожністю, і перебуває в полоні химерних ідей на кшталт народити дитину без жінки і володіти всіма жінками, не володіючи жодною. Власне, кожен читач має право поставити йому власний діагноз: синдром Аспергера, аутизм та все, що ви зможете на нього натягнути.

Персонажі тут яскраві, але це інтелектуальна проза, тому нам важливий не сюжет, а теми й концепти. А поговорити тут є про що: і про кохання, і про людські стосунки, і про профанацію науки, і навіть про сучасне мистецтво (в автора одне з найцікавіших визначень, які я бачила, до речі).

Вам доведеться ґуґлити. Багато ґуґлити як на таку невеличку повість. Не лише невідомі слова на кшталт "тандитника" і "лямбриконів", а й чимало імен та назв — тут все максимально реалістично. Хто такий М. Новицький і яких "мочеморд" (тобто п'яниць) 🍷 він досліджує? Що це за культ Софії, яким у молодості захоплювався Корвин, і як це пов'язано з "вічною жіночністю"? (Повірте, якщо ви дізнаєтесь, що це, ви будете набагато краще розуміти, про що говорить цей художник в діалогах з Комахою і Вер)

"Доктор Серафікус" — це певною мірою зріз тогочасної інтелектуальної думки, соціальних віянь і трендів. Наприклад, якщо ви досі не знали, що на початку існування совка побутувала мода на вільні сексуальні стосунки, то на вас чекає сюрприз хД Навіть знайдеться кілька гейських жартиків (хоча деякі літературознавці інтерпретують стосунки Комахи й Корвина в тих пасажах як цілком гомосексуальні — в мене такого враження не склалося). Той самий культ Софії чи фройдистські сни є елементами цього полотна так само як і те, що курсистки на каву та тістечка ходили "у Франсуа або Семадені" (якщо цікаво, ґуґліть ці київські кафе).

Персонажі тут яскраві, але це інтелектуальна проза, тому нам важливий не сюжет, а теми й концепти. А поговорити тут є про що: і про кохання, і про людські стосунки, і про профанацію науки, і навіть про сучасне мистецтво (в автора одне з найцікавіших визначень, які я бачила, до речі).

Вам доведеться ґуґлити. Багато ґуґлити як на таку невеличку повість. Не лише невідомі слова на кшталт "тандитника" і "лямбриконів", а й чимало імен та назв — тут все максимально реалістично. Хто такий М. Новицький і яких "мочеморд" (тобто п'яниць) він досліджує? Що це за культ Софії, яким у молодості захоплювався Корвин, і як це пов'язано з "вічною жіночністю"? (Повірте, якщо ви дізнаєтесь, що це, ви будете набагато краще розуміти, про що говорить цей художник в діалогах з Комахою і Вер)

"Доктор Серафікус" — це певною мірою зріз тогочасної інтелектуальної думки, соціальних віянь і трендів. Наприклад, якщо ви досі не знали, що на початку існування совка побутувала мода на вільні сексуальні стосунки, то на вас чекає сюрприз хД Навіть знайдеться кілька гейських жартиків (хоча деякі літературознавці інтерпретують стосунки Комахи й Корвина в тих пасажах як цілком гомосексуальні — в мене такого враження не склалося). Той самий культ Софії чи фройдистські сни є елементами цього полотна так само як і те, що курсистки на каву та тістечка ходили "у Франсуа або Семадені" (якщо цікаво, ґуґліть ці київські кафе).

А як красиво поноситься профанація наукової діяльності!

"Примітки були прапором його наукових студій. Примітки виправдували сенс його розвідок. Здавалось, він писав статті не для того, щоб розробити яку-небудь наукову проблему, а тільки для того, щоб, деталізуючи, тішити себе накопиченням приміток. Комаха як учений існував у примітках.
Щодо цього, то Комаха не відрізнявся від своїх колег, бо їх наукова діяльність була так само не більше, як тільки приміткою до науки".

Назагал "Доктор Серафікус" нагадує мені прозу приблизно цього ж часу японських авторів: саморефлексія, розгублений чудернацький інтелектуал в новому світі, неможливість знайти своє місце в соціумі, самотність, стосунки або відсутність стосунків з жінкою нової доби і т.д. Тільки в Домонтовича набагато веселіше.

Він гадав, що рухається вперед, тим часом, рухалась епоха, а він лишався на тому ж таки місці".

У Домонтовича в принципі сильний іронічний авторський голос.

"На світі, мій друже, є гарненькі дівчатка. Кохання гарненької дівчини завжди гідне культурної людини, навіть коли людина є член двох академій".

Тепер до мінусів. Цей роман незавершений — і це найбільший мінус. Тому що ми кудись з цими всіма філософськими міркуваннями йшли, але так і не дійшли — і це страшенно мене роздратувало. Якби я могла обрати інший твір Домонтовича для знайомства, я б так і зробила (але читала на літературний клуб). Також у тексті відчувається певна недовершеність, наче це була лише перша-друга чернетка, яку автор мав ще трохи підкрутити хоча б структурно, видалити стрибучі самоповтори, але щось пішло не так, і роман вже вийшов у тому вигляді, в якому вийшов. Самі розсудіть, текст написаний у 1929 році, а опублікований аж у 1947. "Віват" обіцяє опублікувати твір з додатковими раніше неопублікованими розділами, які нещодавно знайшлись. Можливо, це допоможе, але поки я так само лишаюся відданим фаном Йогансена і ненависником Підмогильного з Домонтовичем десь посередині у нейтральному статусі.

P.S. Загадка "комборбезних карасинщиків" стає в один ряд із "думом, що гудів із-під землі" Йогансена.

Наостанок така собі форма в порожнечі від Комахи та інші цитати:

"Я усвідомив у собі серафічну довершеність себе. Коли людина почуває себе неповною, вона шукає собі жінку, одну, дві, три або ж тисячу й три. Жінка або жінки повинні врівноважити цю неповноту його, ущерть, назавжди. Я — ніхто, але я хочу бути людством. І тому моєю сповненістю хай буде моя відсутність".

"Комаха заздрить Ірці. Після тридцятьох років усі книжки здаються прочитаними й всі продуманими. Він уже пізнав ту гірку огиду пересичености перед книжками, отеє taedium libelli, що з року в рік збільшується, і що від нього попри всі зусилля вже ніколи не можна звільнитись, коли зникає колишня юнацька віра в книжки й марною стає надія, що якась нова книжка раптом, як виграш у льотерії, принесе несподіваний дар визволення".

"Хороші люди повинні бути знайомі один з одним! Це обов'язок культурних людей!"

"Він був надто працьовитою людиною, і це йому шкодило. Він був більший і цікавіший од своїх приміткових студій і свого приміткового існування, але сумлінна працьовитість і тягар приміткової традиції були більші за нього".

[Іван Синєпалов · Rating 4 out of 5]

Це все таке знайоме, шо аж жуть.

Головний герой ніби й хоче дітей, але як уявить, що для цього треба з жінками бачитись, ще й розмовляти з ними, то так западло стає, шо він сідає за книжки і думає свят-свят-свят, пронесло.

Зваблива нова сусідка заходить до нього в гості познайомитись, каже, ходім погуляєм, а він на це шось на кшталт "ти шо здуріла, у мене тут новий номер наукового журналу".

Прям-таки захопило, прочитав із задоволенням.

N.B. Окремі промені любові автору за згадку про Ахіллеса і Черепаху.

[Kateryna Kravets · Rating 4 out of 5]

"Доктор Серафікус" справив на мене сильне враження. Спершу я не одразу зрозуміла всю суть книги, але згодом, почала розпізнавати закладені ідеї і глибину. По-перше, це стосується теми сексуальності й самовизначення – дуже сучасні та актуальні роздуми, які, ймовірно, були шокуючими на момент написання, і в той же час є недостатньо осмисленими у сучасній культурі.

Жіночі образи виписані дуже яскраво й самодостатньо, незалежно від їхнього віку, статусу або життєвих досягнень, від маленької дівчинки Ірці до Вер та сусідки. Контраст між головним героєм і його другом показує різні погляди на життя, цінності, та світ. Автор підсвічує різні характери й акцентуючи на їхній взаємодії.

Серафікус, демонструє глибину внутрішнього світу на тлі скромної й непримітної зовнішності. Його боязкість і невпевненість у матеріальному світі підкреслюють конфлікт між внутрішнім і зовнішнім, що, як мені здається, може резонувати з багатьма людьми.

Найбільше дивує, як в такому невеликому обсязі тексту вдалося вмістити стільки всього. Це точно запускає потік думок і залишає тебе в них на кілька днів або навіть тижнів.

Головне відкинути педофільський вайб на початку і можна читати з задоволенням!

[Kseniia Nosulenko · Rating 4 out of 5]

Я вже читала цей роман раніше цього року, але зараз перечитувала знов, бо нарешті вийшло доповнене видання!

З другого разу роман зайшов мені трохи краще, оскільки я вже була знайома з сюжетом та героями, тому могла просто розслабитися і плисти його хвилями.

Якщо при першому прочитанні більшість героїв були мені дивними і незрозумілими, то зараз я більше прониклася образом самого Серафікуса, дуже відчувала його в деяких аспектах - зокрема болісні спроби оточуючих увірватися в його рутину. Якщо чесно, мені здається я бачила подібних персонажів, поглинутих наукою, в навколоуніверситетському осередку, коли сама навчалася на мех-маті.

Але ані Вер, ані Корвин, аня Тася не стали мені більш зрозумілими. Однак за ними цікаво спостерігати.

В цьому виданні вперше були опубліковані нові глави, які відносно нещодавно були віднайдені в архіві. З одного боку вони вони дозволяють полянути на героїв (зокрема, на Серафікуса та на Тасю) трохи по-новому, бо ми бачимо, як вони трансформуються. Але з іншого боку, не скажу, щоб це прям геть змінило моє сприйняття роману в цілому.

Важливою частиною Віватівського видання є ще й примітки (це вдвічі смішно, бо автор багато іронізує з приводу тяги до приміток головного героя). Хоч вони і не явно виділені, а винесені на кінець тексту, що їх не надто зручно шукати, та вони дають додаткові пояснення щодо згаданих місць, персоналій, тощо (хоча іноді цього аж трохи забагато).

Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads

[Аня Повх · Rating 5 out of 5]

Чому «Доктор Серафікус» ідеальний для книжкових клубів?

Бо в короткому романі зібралося дуже багато тем для обговорення!

Неоднозначні персонажі, дивні стосунки, ще більш дивна поведінка – Домонтович обирає геть небанальні шляхи в цьому тексті.

З самого початку книжка вводить читача в легкий ступор. Але автор вдало балансує на межі в своїх сюжетних рішеннях, не дає нам прямих відповідей, залишає простір для роздумів і аналізу.

А ще цілком можливо, що цей роман – це велика іронія над собою, над коханням і науковою роботою. Коли читаєш «Доктора Серафікуса», то забуваєш, що вона написана майже століття тому. Бо цей текст дуже не вкладається в стереотипне сприйняття «класики».

Ну, і це ще один міський київський роман. Що вже звучить, як причина, чому варто читати «Доктора Серафікуса».

Загалом, дуже раджу тексти Домонтовича. Вони такі ж багатогранні і подекуди неочікувані, як і його власна біографія.