Роман «Білі кролики» від Соні Капинус дозволяє дізнатись, як місто біля моря, Одеса, звучало 100 років тому. Де Вертинський дає свої концерти наживо, де фотоательє займають усі будинки з парними номерами на Дерибасівській, де Великий Фонтан — це галасливі літні дачі й де почалась страшна війна, яка стала Першою світовою. Про це розповідає Сонєчка у своїх листах. І вона розповідає відверто про себе, про сім’ю, про Одесу, про війну, жахливі потрясіння та про таке кохання, від якого паморочиться в голові і яке залишається назавжди.
Роман «Білі кролики» Соні Капинус звучить автентичною одеською мовою, уперше українською. Це історія у листах до дуже близького, але загадкового друга. Історія про кохання, про яке згадуєш із щемкістю у серці. Історія про життя на зламі епох та під час Великої війни. Історія про порятунок та еміграцію. Історія про Одесу. Ту Одесу, яка запам’ятовується та яку обстрілюють із моря.
Авторка роману Соня Капинус спеціалізується на одеському тексті та одеському міті в прозі 1920 –1930 років, тому «Білі кролики» — це справжній телепорт в Одесу, якої вже немає, але риси й голос якої письменниці вдалося передати завдяки ґрунтовній роботі з історією міста. Слово, абзац і… й ось ми стоїмо поруч із головною героїнею і роздивляємося кариатид на Ніжинській, 58. А до чого тут кролики? Сонєчка розповість у листах.
Давно я так не кайфувала від тексту. Це шедевр, чесно. Я повністю злилася з героїнею, хоча мене взагалі нічого з нею не повʼязує, а це ознака дуже якісної літератури. Тонко, ніжно, боляче, повітряно, важко, гарно. Дуже. Дуже. Браво авторці!!! П.с. Читала мовою оригіналу, і ніскілечки не пожалкувала, хоча був страшенний опір із зрозумілих причин. Але текст так ллється, в ньому стільки епохи і шарму, що дуже раджу