What do you think?
Rate this book
Яра
Коли тікаєш від війни, що забирає у тебе дім, рідних і таке спокійне життя, а лишає хіба що спогади, тривожні сни і багато болю, мимоволі забуваєш, як жити. Сімнадцятирічна Яра жила танцями, але після переїзду з рідного міста до маленького сірого містечка мусить заново вчитися танцювати і жити. Знаходити друзів, закохуватися, бути сильною і дорослою, коли рідним навколо бракує дорослості й сили, піклуватися про тих, кого любить, вірити у світло й усміхатися Богові.
120 pages, Hardcover
Published March 1, 2024
9 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
May 5, 2024
Я дуже люблю відкривати для себе нові українські книжки і дійсно в захваті від Марусі, яка уже в 18 написала і видала стільки книг.
Але книга здалася мені слабкою. Це невелика повість, яку можна легко прочитати за кілька годин, хоча тема дуже непроста.
Сам сюжет - це досвід головної героїні Яри здобутий в перші місяці війни. І тут якраз той випадок, коли треба бути дуже обережним, аби ненароком не травмувати читача, особливо, якщо книга розрахована на підлітка/дитину.
І особисто для мене, як підлітки читати про саме підліткові будні Яри та її знайомих, їх мовлення та дії було якось неправдоподібно і вибивало із повного занурення у книгу. Можливо, я занадто прискіплива, але на те, як зображені підлітки у книзі я звертаю велику увагу.
Щодо теми війни, незважаючи на чимало моментів: подруга згоріла заживо в авто, батько пішов добровольцем на фронт - мені не вистачило певної глибини у відчуттях головної героїні і у самому сюжеті. Ніби війна є, але саме написання не чіпляє. А можливо це через любовну лінію, яка якось перекриває сюжет.
Книга не погана, у ній є багато хорошого і актуального, але на мою думку не зовсім допрацьована
Але книга здалася мені слабкою. Це невелика повість, яку можна легко прочитати за кілька годин, хоча тема дуже непроста.
Сам сюжет - це досвід головної героїні Яри здобутий в перші місяці війни. І тут якраз той випадок, коли треба бути дуже обережним, аби ненароком не травмувати читача, особливо, якщо книга розрахована на підлітка/дитину.
І особисто для мене, як підлітки читати про саме підліткові будні Яри та її знайомих, їх мовлення та дії було якось неправдоподібно і вибивало із повного занурення у книгу. Можливо, я занадто прискіплива, але на те, як зображені підлітки у книзі я звертаю велику увагу.
Щодо теми війни, незважаючи на чимало моментів: подруга згоріла заживо в авто, батько пішов добровольцем на фронт - мені не вистачило певної глибини у відчуттях головної героїні і у самому сюжеті. Ніби війна є, але саме написання не чіпляє. А можливо це через любовну лінію, яка якось перекриває сюжет.
Книга не погана, у ній є багато хорошого і актуального, але на мою думку не зовсім допрацьована
Read
July 29, 2024Історія про 17-річну Ярину і її досвід проживання початку повномасштабного вторгнення від авторки такого ж віку. Мені цікаво було б дізнатися враження про книжку і від читачів такого ж віку, бо все ж я вже давно вийшла з цієї читацької категорії, а моя донька до неї ще не доросла.
Яра з родиною тікають в більш безпечне містечко, рідне місто постійно під обстрілами. Там лишається бабуся і зв'язок з нею в якийсь момент взагалі обривається. Друзі і все минуле життя залишається десь там далеко. До того ж, Яра стає свідком страшної трагедії, а тато прийняв рішення долучитися до війська, тож хвилювань не меншає. В новому місці дівчині доводиться якось адаптуватися і захоплення танцями допомагає Ярі віднайти внутрішні сили, а також знайти нових друзів і навіть кохання.
У подяках Маруся зазначила, що історія має реального прототипа і це, звісно, не може лишати байдужим.
В книжці мені не вистачило детальнішого і повільнішого розкриття переживань головної героїні (можливо, через те, що все швидко змінювалося і я не встигла перейнятися тією чи іншою ситуацією, яка відбувалася з героїнею). Але нагадаю — я не ца. Та й головна думка повісті цілком зрозуміла — продовжуйте танцювати, вчитися, розвиватися, дружити, кохати, жити. Саме в цьому наша сила — в здатності рухатися вперед попри все.
Яра з родиною тікають в більш безпечне містечко, рідне місто постійно під обстрілами. Там лишається бабуся і зв'язок з нею в якийсь момент взагалі обривається. Друзі і все минуле життя залишається десь там далеко. До того ж, Яра стає свідком страшної трагедії, а тато прийняв рішення долучитися до війська, тож хвилювань не меншає. В новому місці дівчині доводиться якось адаптуватися і захоплення танцями допомагає Ярі віднайти внутрішні сили, а також знайти нових друзів і навіть кохання.
У подяках Маруся зазначила, що історія має реального прототипа і це, звісно, не може лишати байдужим.
В книжці мені не вистачило детальнішого і повільнішого розкриття переживань головної героїні (можливо, через те, що все швидко змінювалося і я не встигла перейнятися тією чи іншою ситуацією, яка відбувалася з героїнею). Але нагадаю — я не ца. Та й головна думка повісті цілком зрозуміла — продовжуйте танцювати, вчитися, розвиватися, дружити, кохати, жити. Саме в цьому наша сила — в здатності рухатися вперед попри все.
April 24, 2024
Танцюй, як Яра💃
Я б так означила суть цієї книжки. Вона про переселення, війну, життя в нових умовах, віднаходження внутрішніх опор, і танець як медитацію і рух вперед попри все. Чесно, аж самій захотілося танцювати під час читання💃
На початку історії сімнадцятирічна Яра постає дуже розгубленою і похнюпленою: "Яра була більш ніж певна, що просто існує. Щоранку встає, снідає, втупившись у телефон, і йде валандатися темним негарним містом. Вона забула, що таке радість. Давно не читала книжок і, здавалося, розучилася танцювати. Не помічала своїх думок, що тяглися безкінечним повторюваним ланцюжком, однакові, невеселі й туманні".
Події відбуваються навесні, саме у квітні, і Яра відчуває цей дисонанс: "Цвіт на деревах мав от-от розкритися. Квіти і війна. Весна і війна. Так дивно...".
Її рятує танець, але в тактах вона чує постріли, адже на неї сильно вплинула війна. Танці стають для неї ліками: "Крок. Іще крок. Змах рукою. Крок. Трохи відхилити спину. Крок-крок-крок. Ніжні й боязкі рухи руками в повітрі. Кроки. Поворот. Стрибок. Танець". Пам'ятаю себе навесні 2022 року - моїми ліками стали квіти на клумбах, я милувалася ними і знову вчилася радіти.
Це наполовину сумна, але й наполовину радісна книжка, бо всім нам потрібно знаходити світло у темряві і рухатися до нього, шукати нові сенси в житті і продовжувати радіти життю.
У книжці також є вірші авторки, які перегукуються з текстом і доповнюють його, особливо мені сподобався про "Частіше обіймайте книжки"📚
Хочу зауважити, що це геть інша Маруся Щербина у творчості - я вражена🔥
Ось ще кілька цитат, які запали мені в душу під час читання:
🌸Друзі важливі, кожен потребує друзів.
🌸Живи. Смійся. Танцюй. Танцюй особливо сильно.
🌸Не вірилося, що ці аромати свіжої землі, молодої трави і перших квітів ще існують. Що, окрім звуків вибухів та сирен, є ще дзижчання бджіл, спів пташок, шелест вітру.
🌸Було дивно відчувати смак щирої усмішки на губах.
🌸У тебе вийде. Головне - не бійся. Просто танцюй.
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Маруся Щербина "Яра", обкладинка Євгенії Гудкової, оформлення Яни Пласконіс, Видавництво Старого Лева, 2024, 120 с., 15+.
📚Мій книжковий інстаблог - https://www.instagram.com/oksamytka.b...
Я б так означила суть цієї книжки. Вона про переселення, війну, життя в нових умовах, віднаходження внутрішніх опор, і танець як медитацію і рух вперед попри все. Чесно, аж самій захотілося танцювати під час читання💃
На початку історії сімнадцятирічна Яра постає дуже розгубленою і похнюпленою: "Яра була більш ніж певна, що просто існує. Щоранку встає, снідає, втупившись у телефон, і йде валандатися темним негарним містом. Вона забула, що таке радість. Давно не читала книжок і, здавалося, розучилася танцювати. Не помічала своїх думок, що тяглися безкінечним повторюваним ланцюжком, однакові, невеселі й туманні".
Події відбуваються навесні, саме у квітні, і Яра відчуває цей дисонанс: "Цвіт на деревах мав от-от розкритися. Квіти і війна. Весна і війна. Так дивно...".
Її рятує танець, але в тактах вона чує постріли, адже на неї сильно вплинула війна. Танці стають для неї ліками: "Крок. Іще крок. Змах рукою. Крок. Трохи відхилити спину. Крок-крок-крок. Ніжні й боязкі рухи руками в повітрі. Кроки. Поворот. Стрибок. Танець". Пам'ятаю себе навесні 2022 року - моїми ліками стали квіти на клумбах, я милувалася ними і знову вчилася радіти.
Це наполовину сумна, але й наполовину радісна книжка, бо всім нам потрібно знаходити світло у темряві і рухатися до нього, шукати нові сенси в житті і продовжувати радіти життю.
У книжці також є вірші авторки, які перегукуються з текстом і доповнюють його, особливо мені сподобався про "Частіше обіймайте книжки"📚
Хочу зауважити, що це геть інша Маруся Щербина у творчості - я вражена🔥
Ось ще кілька цитат, які запали мені в душу під час читання:
🌸Друзі важливі, кожен потребує друзів.
🌸Живи. Смійся. Танцюй. Танцюй особливо сильно.
🌸Не вірилося, що ці аромати свіжої землі, молодої трави і перших квітів ще існують. Що, окрім звуків вибухів та сирен, є ще дзижчання бджіл, спів пташок, шелест вітру.
🌸Було дивно відчувати смак щирої усмішки на губах.
🌸У тебе вийде. Головне - не бійся. Просто танцюй.
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Маруся Щербина "Яра", обкладинка Євгенії Гудкової, оформлення Яни Пласконіс, Видавництво Старого Лева, 2024, 120 с., 15+.
📚Мій книжковий інстаблог - https://www.instagram.com/oksamytka.b...
Read
August 17, 2024Яра з родиною евакуюються з Нової Каховки на початку повномасштабного вторгнення, але дівчина встигає побачити трагічну смерть своєї старшої подруги і викладачки з танцювальної студії. Танці раніше були всім у житті дівчини, але по переїзді в маленьке сіре містечко Яра мусить ще знайти в собі сили та не, щоб повернути їх у своє життя.
Авторка і сама не набагато старша за свою героїню, тому було дуже цікаво почитати цю повістину - свого роду "own voices": не сконструйовану набагато старшим автором репрезентацію юнацького досвіду війни та внутрішнього переміщення.
Але... як на мене, ця книжка більше про танці, ніж про досвід війни. Це не погано, але це дещо розходиться з очікуваннями, які я собі заздалегідь вибудувала. [Усі подальші міркування - не в закид тексту, а в якості "думок в голос" у спробі зрозуміти, як воно працює на текстовому рівня, щоб так сприйматися.]
Справа в тому, що це могла би бути з рівною імовірністю історія про переїзд з рідного міста до "незнайомого сірого містечка" з будь-якої іншої причини, і підстави для депресії, з якої героїні спершу треба випірнути, теж могли бути будь-якими, включно зі смертю тієї ж подруги, не зумовлену військовими діями. І мені стало цікаво зрозуміти, через відсутність яких елементів ця повістина читається як така, чиєю темою є якесь індивідуальне горе, а не колективний досвід війни - попри те, що технічно згадано і процес евакуації, і рідних в окупації і на фронті, за яких героїня переживає, і комендантську годину.
Виходить, що уже з'явився певний наратив колективної пам'яті про перші місяці повномасштабного вторгнення, елементи якого мають бути відтворені, щоб історія зчитувалася як характерна для цього історичного моменту. (Щось, що є у "Залізницею додому", і "Моїх вимушених канікулах", і "Детективній агенції САМ в Ужгороді", і в "Блакитному записнику", і в "Тимчасово переселених" - to name just a few.) І мені здається, що це - створення певного колективного образу суспільства, яке переживає момент разом, колективно реагуючи на події, які викликає то зневіру, то піднесення, то почуття солідарності. Єдиний образ солідарності тут - це склад гуманітарної допомоги, який введено в історію зовсім не для того, щоб поговорити про солідарність, а для того, щоб випадково привести Яру в школу, де існувала танцювальна студія. (До речі, в школі у містечку, яке вважається безпечним і жоден раз за повістину не є об'єктом обстрілів, у березні 2022 є ціла порожня танцювальна зала, не відведена для тимчасового розміщення евакуйованих осіб? Не вірю. Не кажучи вже про те, що якесь містечко, з якого можна на пообідню автопрогулянку чкурнути на Київське море, вважається навесні 2022 безпечним і ціллю для евакуації, - не вірю.)
Можливо, в цьому сенсі ця повість більше нагадує історії про досвід евакуації з прифронтових чи окупованих територій з попередніх восьми років війни, коли герой з травматичним досвідом нібито виділяється своїми індивідуальними підставами для переживань з усіх довкола в місті, куди евакуювався, які продовжують жити своє нормальне життя, мають ресурс, аби підтримати переселенців, бо їхнє життя зачеплене суттєво менше, а в деяких історіях навіть відгороджуються, аби не "заразитися" від них горем. (Напр, "Кожна грудочка землі", "Абрикоси зацвітають уночі", навіть хоча обидві видані вже після повномасштабного, за цими ознаками (і деякими більш прямими) очевидно, що там ідеться про період війни на Сході. Інші, з попередніх років, зараз поки що не витягаються так легко з пам'яті.). Можливо, зрештою, авторка писала цю історію як таку, а згодом вирішила змінити віхи часу, і саме це дається взнаки.
В будь-якому разі вдячна, що цей текст дав мені підстави поміркувати про ці тропи.
Авторка і сама не набагато старша за свою героїню, тому було дуже цікаво почитати цю повістину - свого роду "own voices": не сконструйовану набагато старшим автором репрезентацію юнацького досвіду війни та внутрішнього переміщення.
Але... як на мене, ця книжка більше про танці, ніж про досвід війни. Це не погано, але це дещо розходиться з очікуваннями, які я собі заздалегідь вибудувала. [Усі подальші міркування - не в закид тексту, а в якості "думок в голос" у спробі зрозуміти, як воно працює на текстовому рівня, щоб так сприйматися.]
Справа в тому, що це могла би бути з рівною імовірністю історія про переїзд з рідного міста до "незнайомого сірого містечка" з будь-якої іншої причини, і підстави для депресії, з якої героїні спершу треба випірнути, теж могли бути будь-якими, включно зі смертю тієї ж подруги, не зумовлену військовими діями. І мені стало цікаво зрозуміти, через відсутність яких елементів ця повістина читається як така, чиєю темою є якесь індивідуальне горе, а не колективний досвід війни - попри те, що технічно згадано і процес евакуації, і рідних в окупації і на фронті, за яких героїня переживає, і комендантську годину.
Виходить, що уже з'явився певний наратив колективної пам'яті про перші місяці повномасштабного вторгнення, елементи якого мають бути відтворені, щоб історія зчитувалася як характерна для цього історичного моменту. (Щось, що є у "Залізницею додому", і "Моїх вимушених канікулах", і "Детективній агенції САМ в Ужгороді", і в "Блакитному записнику", і в "Тимчасово переселених" - to name just a few.) І мені здається, що це - створення певного колективного образу суспільства, яке переживає момент разом, колективно реагуючи на події, які викликає то зневіру, то піднесення, то почуття солідарності. Єдиний образ солідарності тут - це склад гуманітарної допомоги, який введено в історію зовсім не для того, щоб поговорити про солідарність, а для того, щоб випадково привести Яру в школу, де існувала танцювальна студія. (До речі, в школі у містечку, яке вважається безпечним і жоден раз за повістину не є об'єктом обстрілів, у березні 2022 є ціла порожня танцювальна зала, не відведена для тимчасового розміщення евакуйованих осіб? Не вірю. Не кажучи вже про те, що якесь містечко, з якого можна на пообідню автопрогулянку чкурнути на Київське море, вважається навесні 2022 безпечним і ціллю для евакуації, - не вірю.)
Можливо, в цьому сенсі ця повість більше нагадує історії про досвід евакуації з прифронтових чи окупованих територій з попередніх восьми років війни, коли герой з травматичним досвідом нібито виділяється своїми індивідуальними підставами для переживань з усіх довкола в місті, куди евакуювався, які продовжують жити своє нормальне життя, мають ресурс, аби підтримати переселенців, бо їхнє життя зачеплене суттєво менше, а в деяких історіях навіть відгороджуються, аби не "заразитися" від них горем. (Напр, "Кожна грудочка землі", "Абрикоси зацвітають уночі", навіть хоча обидві видані вже після повномасштабного, за цими ознаками (і деякими більш прямими) очевидно, що там ідеться про період війни на Сході. Інші, з попередніх років, зараз поки що не витягаються так легко з пам'яті.). Можливо, зрештою, авторка писала цю історію як таку, а згодом вирішила змінити віхи часу, і саме це дається взнаки.
В будь-якому разі вдячна, що цей текст дав мені підстави поміркувати про ці тропи.
November 11, 2024
War in Ukraine. Unthinkable, cruel, terrifiing... 17-year old Yara has evacuated to a safer place, but has lost everything. Her home, friends, even herself. Inna, Yara's dear friend and dance teacher, has died in fire during the evacuation, and the scene has vividly imprinted in Yara's mind. As grey March days go on with so many painful experiences, Yara plunges deep into her feelings of emtiness and disbelief. What brings her back to life is dance. Step by step, beat by beat, Yara gradually finds herself not only dancing with passion, but also teaching how to dance to her new young friens. Just like Inna would do.
Its a bright story of psychological trauma healing. Sharp and painful at the beginning, the atmosphere gradually transforms into warm and hopeful one. The war has been causing traumatic experience to all Ukraininas, and "Yara" showes us that even in the midst of despair and horror, you can still live and you can still heal. Little by little. Step by step. Beat by beat.
P.S. On the pages of the book you also can find the author's poems, full of youthful feelings, tenderness and light.
***
Війна в Україні. Немислима, жорстока, жахлива... 17-річна Яра евакуювалася в безпечніше місце, але водночас втратила все. Дім, друзів, навіть саму себе. У пам'яті Яри яскраво закарбувалася страшна загибель її дорогої подруги і вчительки танців Інни. Сірі березневі дні, сповнені болючих переживань, все сильніше сковують Яру відчаєм та безпорадністю. До життя дівчину повертають... танці. Крок за кроком, такт за тактом, Яра поступово починає не лише пристрасно танцювати, а й навчати танцям своїх нових друзів. Так, як це колись робила Інна.
Це - світла історія про зцілення психологічної травми. Гостра і болюча на початку, атмосфера поступово сповнюється тепла та надії. Війна продовжує завдавати травматичного досвіду всім українцям, і «Яра» дає відчути, що навіть серед відчаю і жаху можна знайти сили продовжувати жити. Крок за кроком. Такт за тактом.
P.S. На сторінках книги ви знайдете прекрасні вірші від Авторки, які огорнуть вас ніжністю, теплом та світлом.
Its a bright story of psychological trauma healing. Sharp and painful at the beginning, the atmosphere gradually transforms into warm and hopeful one. The war has been causing traumatic experience to all Ukraininas, and "Yara" showes us that even in the midst of despair and horror, you can still live and you can still heal. Little by little. Step by step. Beat by beat.
P.S. On the pages of the book you also can find the author's poems, full of youthful feelings, tenderness and light.
***
Війна в Україні. Немислима, жорстока, жахлива... 17-річна Яра евакуювалася в безпечніше місце, але водночас втратила все. Дім, друзів, навіть саму себе. У пам'яті Яри яскраво закарбувалася страшна загибель її дорогої подруги і вчительки танців Інни. Сірі березневі дні, сповнені болючих переживань, все сильніше сковують Яру відчаєм та безпорадністю. До життя дівчину повертають... танці. Крок за кроком, такт за тактом, Яра поступово починає не лише пристрасно танцювати, а й навчати танцям своїх нових друзів. Так, як це колись робила Інна.
Це - світла історія про зцілення психологічної травми. Гостра і болюча на початку, атмосфера поступово сповнюється тепла та надії. Війна продовжує завдавати травматичного досвіду всім українцям, і «Яра» дає відчути, що навіть серед відчаю і жаху можна знайти сили продовжувати жити. Крок за кроком. Такт за тактом.
P.S. На сторінках книги ви знайдете прекрасні вірші від Авторки, які огорнуть вас ніжністю, теплом та світлом.
February 10, 2025
Книга суцільно побудована на штампах. Нічого оригінального і унікального. Купила ст на Видавництво Старого Лева, але читати було нудно.
March 6, 2025
Була впевнена, що купила дитячу книгу, але вона викликала в мені бурю емоцій. Нагадала про спогади перших днів повномасштабного вторгнення, тому іноді читала з комом у горлі...
Написано гарно та просто, за декілька годин її можливо проковтнути дуже легко!
10/10, вона точно варта уваги.
Написано гарно та просто, за декілька годин її можливо проковтнути дуже легко!
10/10, вона точно варта уваги.
May 1, 2025
Це коротка, але глибока історія про біль головної героїні. Маруся Щербина майстерно передає її внутрішній стан, змушуючи читача не просто читати, а відчувати.
February 12, 2025
Якщо ви шукали теплу, затишну, добру історію про віру в найкраще, про любов у всіх її проявах, про сміливість і вірність, то це саме вона❤️🩹📘.
Юна авторка @marusya_shcherbyna Маруся Щербина разом із командою @stary_lev Видавництва Старого Лева створила книжку, яка допоможе вам повірити у справедливість, поверне віру в людей та підтримає в скрутну хвилину☀️.
"Яра", всього 120 сторінок, але скільки добра вміщено в кожному слові, в кожній сторінці.
Дівчина-підліток разом із маленькою сестричкою й батьками змушена тікати з дому. Війна прийшла на її рідну землю. Як складеться їхнє життя далі, які труднощі чекають усю родину, з яким горем доведеться навчитися жити? Відповіді на всі ці питання ви знайдете під цією обкладинкою з глибокою ілюстрацію🎨🖌️.
Стосунки з батьками, з меншою сестричкою, переживання за бабусю, яка залишися в окупації, нові знайомі й справжнє кохання. Безліч важливих тем і в мирному житті, а під час війни, коли почуття загострюються й відповідальність посилюється, вони стають надважливими, від них направду залежить життя.
Яра, тендітна юнка, яка бачила смерть близької людини, втратила дім, опинилася в чужому сірому місті, провела батька на війну, не знає як розрадити маму й заспокоїти маленьку сестру... Чи не багато випробувань для дівчини, яка тільки-тільки починає жити.
Авторка дуже вдало перемежовує прозовий текст зі своїми віршами, які ще краще передають стан і почуття героїв повісті.
І якщо перший вірш, присвячений пам'яті Макса "Далі" Кривцова, розбив вкотре моє серце💔, то останній - дав надію на справедливість й віру в наше майбутнє.
Кожен з нас щодня шукає чим рятуватися від постійної тривожності, горя й біди, які заполонили наше життя, що ж для Яри стане порятунком і хто зможе повернути її до життя, ні, не того, яке вона втратила, не кращого, але нового й, сподіваюся, щасливого🙏❤️.
Дякую Марусі за надзвичайно світлу історію❤️🩹.
P.S. Дорослим також читати обов'язково🤗.
Юна авторка @marusya_shcherbyna Маруся Щербина разом із командою @stary_lev Видавництва Старого Лева створила книжку, яка допоможе вам повірити у справедливість, поверне віру в людей та підтримає в скрутну хвилину☀️.
"Яра", всього 120 сторінок, але скільки добра вміщено в кожному слові, в кожній сторінці.
Дівчина-підліток разом із маленькою сестричкою й батьками змушена тікати з дому. Війна прийшла на її рідну землю. Як складеться їхнє життя далі, які труднощі чекають усю родину, з яким горем доведеться навчитися жити? Відповіді на всі ці питання ви знайдете під цією обкладинкою з глибокою ілюстрацію🎨🖌️.
Стосунки з батьками, з меншою сестричкою, переживання за бабусю, яка залишися в окупації, нові знайомі й справжнє кохання. Безліч важливих тем і в мирному житті, а під час війни, коли почуття загострюються й відповідальність посилюється, вони стають надважливими, від них направду залежить життя.
Яра, тендітна юнка, яка бачила смерть близької людини, втратила дім, опинилася в чужому сірому місті, провела батька на війну, не знає як розрадити маму й заспокоїти маленьку сестру... Чи не багато випробувань для дівчини, яка тільки-тільки починає жити.
Авторка дуже вдало перемежовує прозовий текст зі своїми віршами, які ще краще передають стан і почуття героїв повісті.
І якщо перший вірш, присвячений пам'яті Макса "Далі" Кривцова, розбив вкотре моє серце💔, то останній - дав надію на справедливість й віру в наше майбутнє.
Кожен з нас щодня шукає чим рятуватися від постійної тривожності, горя й біди, які заполонили наше життя, що ж для Яри стане порятунком і хто зможе повернути її до життя, ні, не того, яке вона втратила, не кращого, але нового й, сподіваюся, щасливого🙏❤️.
Дякую Марусі за надзвичайно світлу історію❤️🩹.
P.S. Дорослим також читати обов'язково🤗.
April 10, 2024
Це вже четверта книжка Марусі Щербини, хоча авторці лише 18. Та якщо перші три адресовані дітям, хоча я знаю дорослих, які лікуються й відволікаються добрими затишними Марусиними текстами, то «Яра» - її перший янг-едалт. Це надзвичайно цінний голос підлітки, яка переживає війну. Біль і втрати, сумніви, розпач, хвилювання за родичів, які лишилися в окупації. Книжка щира й болюча, щемка і цілюща, важка і легка водночас. Вона відгукнеться кожному, бо всі українці поламані війною. Хтось переїхав, як Яра, залишив рідне місто, друзів, захоплення… Хтось весь час заглядає в месенджер – чи виходили рідні на зв’язок? Хтось сердиться й хвилюється за тата/чоловіка/брата: як же ти міг піти, а якщо загинеш?
Цю невелику за обсягом книжку я читала зі сльозами на очах, особливо на початку, бо впізнавала свої думки. «Ще на самому початку війни Ярина сердилася на Бога, злилася на його байдужість і бездіяльність. А тоді перестала. Бог для неї помер».
А от для Яриної сестрички Рити Бог усміхається. Рита від перших сторінок додає дрібку пустощів і світла попри все. А з часом і Яра вчиться віднаходити нові сенси, знаходить нових друзів і повертається до танців, які для неї і є життям. І разом із Ярою читач бачить, що надія є…
Цю невелику за обсягом книжку я читала зі сльозами на очах, особливо на початку, бо впізнавала свої думки. «Ще на самому початку війни Ярина сердилася на Бога, злилася на його байдужість і бездіяльність. А тоді перестала. Бог для неї помер».
А от для Яриної сестрички Рити Бог усміхається. Рита від перших сторінок додає дрібку пустощів і світла попри все. А з часом і Яра вчиться віднаходити нові сенси, знаходить нових друзів і повертається до танців, які для неї і є життям. І разом із Ярою читач бачить, що надія є…
October 31, 2024
Історія, де за простими слова ховаються глибокі почуття дівчини, де описана не стільки війна і не лише біль, але сила людини, повість, де немає кривавих сцен, але відчуваєш кожною клітиною все, що героїня проживає. Тут і відчуження від батьків, вони також проживають складний період, і пошук опори в собі, і завмирання від болю, і неймовірна сила духу, дорослішання, відповідальність за близьких і за себе. Авторка проводить вас історією так, що неможливо відірватися. У книзі немає назв населених пунктів і дат. Це не документалістика. Але можна упізнати міста і містечка, які там могли би бути: Фастів, Вишневе, Боярка, Глеваха, Васильків, або якесь інше місце… книга про людину, про її зростання, про світ, якому вона опинилася, і про її внутрішній світ також. Ця історія втішає, підтримує і очищає свого читача, але і змушує глибоко відчувати. Вірші додають надзвичайної ліричності цій короткій повісті.
July 26, 2024
Як пережити і прожити втрату, і знайти сили радіти життю знову - с��огодні ми вчимося цьому, і дорослі, і діти. «Яра» поділиться з Вами натхненням і красою, дасть ресурс жити з любовʼю.
Displaying 1 - 14 of 14 reviews