What do you think?
Rate this book
Оринин. Роман про стелепного чоловіка
Колоритний світ української говірки, традицій, культури і забобонів (засновано на реальних собитіях)
Книжку присвячую моєму Папкóві. Він в мене дуже строгий і закальонний жизню чоловік, шо держе на своїх плечіх усю нашу родину — од минулого й онтуди, гайлеле, вперед в майбутнє, куди тіки є сил око кинути.
— Привіт, Па.
— Здоров був.
— Як твої діла?
— Та по-маленьку.
— Я тебе люблю, Па.
— Е! Та не тільопкай лишнього! Лучче ділом займися.
Па, зайнявсь. Рішив, шо нашою стелепністю треба ділицця з людьми.
Сашко Столовий
Ця книжка начинається з самого-самого рання, коли виявилось, що у дворі Козиків зняли ворота, а через недовге врем’я, як раз коли привезли буряки, на світ з’явився він — Оринин, новий козіяр на всю Козіївку. Але, як це всім відомо, то не з добра хлопця кличуть по матері… Життя Орининого — Демʼяна Козика про якого ви от-от все взнаєте — це одночасно три вєщі: історичний роман, вигадана біографія й оповідь, заснована на реальних собитіях, які відбувались раньше і продовжують відбуватися зараз. Тут вже вибирать треба вам, читачам.
Сашко Столовий, автор дебютного роману «Оринин. Роман про стелепного чоловіка», спадковий козіяр і носій локальної культури, пропонує зануритися в світ говірки, традицій, забобонів, жаги до волі й грайливої іронії, завдяки яким Демʼян і його родина проживали перипетії буремного та часом смертельно-небезпечного XX століття. Та й скільки таких Орининих розкидано по Україні!
Книжку присвячую моєму Папкóві. Він в мене дуже строгий і закальонний жизню чоловік, шо держе на своїх плечіх усю нашу родину — од минулого й онтуди, гайлеле, вперед в майбутнє, куди тіки є сил око кинути.
— Привіт, Па.
— Здоров був.
— Як твої діла?
— Та по-маленьку.
— Я тебе люблю, Па.
— Е! Та не тільопкай лишнього! Лучче ділом займися.
Па, зайнявсь. Рішив, шо нашою стелепністю треба ділицця з людьми.
Сашко Столовий
Ця книжка начинається з самого-самого рання, коли виявилось, що у дворі Козиків зняли ворота, а через недовге врем’я, як раз коли привезли буряки, на світ з’явився він — Оринин, новий козіяр на всю Козіївку. Але, як це всім відомо, то не з добра хлопця кличуть по матері… Життя Орининого — Демʼяна Козика про якого ви от-от все взнаєте — це одночасно три вєщі: історичний роман, вигадана біографія й оповідь, заснована на реальних собитіях, які відбувались раньше і продовжують відбуватися зараз. Тут вже вибирать треба вам, читачам.
Сашко Столовий, автор дебютного роману «Оринин. Роман про стелепного чоловіка», спадковий козіяр і носій локальної культури, пропонує зануритися в світ говірки, традицій, забобонів, жаги до волі й грайливої іронії, завдяки яким Демʼян і його родина проживали перипетії буремного та часом смертельно-небезпечного XX століття. Та й скільки таких Орининих розкидано по Україні!
256 pages, Hardcover
Published May 1, 2024
24 people are currently reading
325 people want to read
About the author
Сашко Столовий
2 books4 followersАвтор дебютного історико-біографічного роману «Оринин. Роман про стелепного чоловіка». За освітою архітектор, працює і проживає у Києві. Всіляко розвиває, підтримує українську культуру і поширює в суспільстві особливості культури свого регіону (Слобожанщина). Культурний амбасадор села Козіївки (де б не був — чи то в Києві, чи то в Токіо).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 67 reviews
July 4, 2024
Оце якби я писав свої твори в школі таковою мовою, як це робить Сашко Столовий в своєму дебютному романі "Оринин", то мені би нікагда в жизні не видали "золоту медаль".
Поклавши руцю на серце мушу визнати, що було трошки складно увійти в ритм читання такою (безсумнівно прекрасною) говіркою. І зовсім не через банальне незнання слів, позаяк тут все-все було якраз дуже зрозуміло з контексту. Просто це незвично. Мої закостенілі мислиннєві механізми були змушені прокидатися від п'янкого сну розуму літературної мови і реагувати на мову природну і народну.
Нехай у мене вдома ніколи не говорили аж таким чарівним "суржиком", але всілякі сталі вирази, словосполучення, прислів'я, приказки та порівняння, якими користувалися в Козіївці на Харківщині - не надто відрізняються від тих, які я чув в дитинстві (і досі впізнаю в розмовах з ріднею) на північному Поділлі.
Ставки і глибокі яри (наче той славнозвісний з "Кульбабового вина" Рея Бредбері) Козіївки мені теж було дуже легко уявити, адже не лише надивився свого часу на них під час трейлового забігу десь там зовсім неподалік — в Опішні, але й у селі на Вінниччині, де живуть мої батьки такого добра вистачає. А одного осіннього вечора, після колективного "підзбирування" буряків (якщо хтось розуміє, про що я, хоча б кліпніть), я вирішив добиратися домів через сосновий лісок, навпростець, і раптом опинився на дні глибокого темного яру, де пахло позаторішньою хвоєю, вогкою землею та кладовищами домашніх тварин...
"Оринин" — це весела і водночас сумна, відтак гіркосолодка історія звичайного українського роду Козиків, члени та членкині якого жиють посеред найбуремніших подій ХХ ст., проходять крізь світові війни та Голодомор, народжують і виховують дітей, намагаються не віддавати своїх темряві, але з всеньких сил тягнуться до світла. І розповідають історії, або ж вперто мовчать, особливо коли хтось просить розказати про війну.
Це книжка про життя в селі, атмосферна та світла, в хорошому сенсі ностальгійна та чесна. Бо я все у ній впізнаю і можу засвідчити власним досвідом — від смаженої картоплі з кислим молоком на вечерю до списків необхідної до виконання роботи, які готувала мені на ранок мама, від безконечних рядів колгоспного цукрового буряка до масових пошукових операцій еукаріотів в лісі, від скирдування сіна (і подавання його на воза або вантажівку, а згодом — пізно ввечері — на горище або в сіновал) до справжньої ініціації, яку мусив пройти кожен сільський хлопчик, щоб отримати право називатися чоловіком (і ні, мова не про пиття горівки, походеньки сусідніми селами вносі або поцілунки на лавці під кущем жасмину).
Мені подобається зараз жити у місті, пити фільтр-каву, бігати Оболонською набережною на світанку, зустрічати Сашу Кольцову на "Країні Мрій" або Васю Байдака на Ярвалу, але пам'ять про життя в селі у дитинстві — це фундамент моєї ідентичності, територія тепла та світла, де всі ще були живі, де могли співати "В саду осіннім айсти білі" під час святкування Днів народжень, де вміли щиро сміятися.
Поклавши руцю на серце мушу визнати, що було трошки складно увійти в ритм читання такою (безсумнівно прекрасною) говіркою. І зовсім не через банальне незнання слів, позаяк тут все-все було якраз дуже зрозуміло з контексту. Просто це незвично. Мої закостенілі мислиннєві механізми були змушені прокидатися від п'янкого сну розуму літературної мови і реагувати на мову природну і народну.
Нехай у мене вдома ніколи не говорили аж таким чарівним "суржиком", але всілякі сталі вирази, словосполучення, прислів'я, приказки та порівняння, якими користувалися в Козіївці на Харківщині - не надто відрізняються від тих, які я чув в дитинстві (і досі впізнаю в розмовах з ріднею) на північному Поділлі.
Ставки і глибокі яри (наче той славнозвісний з "Кульбабового вина" Рея Бредбері) Козіївки мені теж було дуже легко уявити, адже не лише надивився свого часу на них під час трейлового забігу десь там зовсім неподалік — в Опішні, але й у селі на Вінниччині, де живуть мої батьки такого добра вистачає. А одного осіннього вечора, після колективного "підзбирування" буряків (якщо хтось розуміє, про що я, хоча б кліпніть), я вирішив добиратися домів через сосновий лісок, навпростець, і раптом опинився на дні глибокого темного яру, де пахло позаторішньою хвоєю, вогкою землею та кладовищами домашніх тварин...
"Оринин" — це весела і водночас сумна, відтак гіркосолодка історія звичайного українського роду Козиків, члени та членкині якого жиють посеред найбуремніших подій ХХ ст., проходять крізь світові війни та Голодомор, народжують і виховують дітей, намагаються не віддавати своїх темряві, але з всеньких сил тягнуться до світла. І розповідають історії, або ж вперто мовчать, особливо коли хтось просить розказати про війну.
Це книжка про життя в селі, атмосферна та світла, в хорошому сенсі ностальгійна та чесна. Бо я все у ній впізнаю і можу засвідчити власним досвідом — від смаженої картоплі з кислим молоком на вечерю до списків необхідної до виконання роботи, які готувала мені на ранок мама, від безконечних рядів колгоспного цукрового буряка до масових пошукових операцій еукаріотів в лісі, від скирдування сіна (і подавання його на воза або вантажівку, а згодом — пізно ввечері — на горище або в сіновал) до справжньої ініціації, яку мусив пройти кожен сільський хлопчик, щоб отримати право називатися чоловіком (і ні, мова не про пиття горівки, походеньки сусідніми селами вносі або поцілунки на лавці під кущем жасмину).
Мені подобається зараз жити у місті, пити фільтр-каву, бігати Оболонською набережною на світанку, зустрічати Сашу Кольцову на "Країні Мрій" або Васю Байдака на Ярвалу, але пам'ять про життя в селі у дитинстві — це фундамент моєї ідентичності, територія тепла та світла, де всі ще були живі, де могли співати "В саду осіннім айсти білі" під час святкування Днів народжень, де вміли щиро сміятися.
June 18, 2024
«Жизнь отак возьме і шось миршаве тобі й підсуне. Гівéнець козинячих повні кармани́ замість ліщини в шоколаді». (с)
Уже буквально на другій сторінці я зрозуміла, що мені навіть не дуже важливо, який тут буде сюжет, бо написаний цей «роман про стелепного чоловіка» настільки чудово й колоритно, що я хочу цитувати кожне друге речення.
Проте й сама історія не розчарувала і виявилося саме такою, як я люблю, — водночас смішною і сумною, простою і складною, про справді страшні й трагічні події, але разом з тим доброю, світлою і дуже теплою. Як звичайне життя звичайних людей, про яке вона й написана.
Книжка однозначно лишається в моїй бібліотеці, іде в улюблене і точно ще буде неодноразово перечитуватися — інколи заради прекрасних описів природи, інколи заради смішних моментів, а інколи просто заради влучних фразочок та щоб насолодитися Козіївською говіркою.
П.С. До речі, щодо говірки. Адепти тези «Книжки мають бути написані лише літературною мовою, бо це неповага до тих, хто не розуміє діалект», ВАМ ЦЯ КНИЖКА НЕ НАДА. Бо ви ж вмрете від ужаса і нєпоніманія. Я прідупрідила.
Уже буквально на другій сторінці я зрозуміла, що мені навіть не дуже важливо, який тут буде сюжет, бо написаний цей «роман про стелепного чоловіка» настільки чудово й колоритно, що я хочу цитувати кожне друге речення.
Проте й сама історія не розчарувала і виявилося саме такою, як я люблю, — водночас смішною і сумною, простою і складною, про справді страшні й трагічні події, але разом з тим доброю, світлою і дуже теплою. Як звичайне життя звичайних людей, про яке вона й написана.
Книжка однозначно лишається в моїй бібліотеці, іде в улюблене і точно ще буде неодноразово перечитуватися — інколи заради прекрасних описів природи, інколи заради смішних моментів, а інколи просто заради влучних фразочок та щоб насолодитися Козіївською говіркою.
П.С. До речі, щодо говірки. Адепти тези «Книжки мають бути написані лише літературною мовою, бо це неповага до тих, хто не розуміє діалект», ВАМ ЦЯ КНИЖКА НЕ НАДА. Бо ви ж вмрете від ужаса і нєпоніманія. Я прідупрідила.
November 30, 2025
Кращої книжки зі мною вже давненько не траплялося. Я постійно голосно сміялася й пообтикала весь текст серденьками від ностальгії. Була б ще й плакала, якби не віра в те, що колись зі мною неодмінно знову станеться таке життя, як описує Сашко Столовий в "Оринині".
July 16, 2024
Чудова книга, щоб поринути в атмосферу українського села, почути про молодість людей, народжених в складні 20-ті роки 20 століття, історію життя людей, які пережили голодомор, війну, комунізм...
Цікава говірка, можливо через неї складно було читати багато тексту за раз, але знижувати оцінку не хочеться, бо автору вдалось передати атмоферу повністтю. А ще, багато разів я сміялась вголос, ну прям були дуже класні фразочки. Деякі частини тексту читала вголос чоловіку.
основна думка, яку беру: головне щоб від людей не пахло пластмасою, щоб вони залишались справжні.
Цікава говірка, можливо через неї складно було читати багато тексту за раз, але знижувати оцінку не хочеться, бо автору вдалось передати атмоферу повністтю. А ще, багато разів я сміялась вголос, ну прям були дуже класні фразочки. Деякі частини тексту читала вголос чоловіку.
основна думка, яку беру: головне щоб від людей не пахло пластмасою, щоб вони залишались справжні.
March 14, 2025
Спочатку я була в шоці, потім сміялася, потім ридала, потім розчулилася, а в підсумку ця книжка потрапила в мій топ року.
Це історія про сім'ю, яка живе в селі Козіївка Слобожанського району, за 75 км від Харкова. Події охоплюють ціле 20-те століття, і за цей час перед очима проходить не лише життя кількох поколінь, а й сама історія України — з усіма її трагедіями, радощами та звичайними буднями.
Скажу чесно, у мене був шкурний інтерес до цієї книги. Я ніколи не жила в селі і не мала сильних зв’язків із родиною, тому через цей текст я немов доторкнулася до того, чого мені бракувало. Відчуття дому, приналежності, коріння та великої родини.
"Оринин" ще і повертає людей до їхніх коренів. Сашко Столовий, коли підписує книгу, завжди питає, звідки людина, для якої її підписує. І тут починається магія: людина каже своє село/місто — і в цей момент немов згадує про себе малого, обличчя змінюється і атмосфера стає теплішою навколо.
Люблю цю книгу всім серцем(не хочу ні з ким ділитися), але працюю над своїм егоїзмом і щиро раджу❤️
Більше відгуків на тг каналі: https://t.me/knygonos
Це історія про сім'ю, яка живе в селі Козіївка Слобожанського району, за 75 км від Харкова. Події охоплюють ціле 20-те століття, і за цей час перед очима проходить не лише життя кількох поколінь, а й сама історія України — з усіма її трагедіями, радощами та звичайними буднями.
Скажу чесно, у мене був шкурний інтерес до цієї книги. Я ніколи не жила в селі і не мала сильних зв’язків із родиною, тому через цей текст я немов доторкнулася до того, чого мені бракувало. Відчуття дому, приналежності, коріння та великої родини.
"Оринин" ще і повертає людей до їхніх коренів. Сашко Столовий, коли підписує книгу, завжди питає, звідки людина, для якої її підписує. І тут починається магія: людина каже своє село/місто — і в цей момент немов згадує про себе малого, обличчя змінюється і атмосфера стає теплішою навколо.
Люблю цю книгу всім серцем(не хочу ні з ким ділитися), але працюю над своїм егоїзмом і щиро раджу❤️
Більше відгуків на тг каналі: https://t.me/knygonos
December 27, 2024
Дуже тепла книга. Мабуть, одна з найкращих серед прочитаних мною цього року.
Історія однієї родини, розказана по-домашньому затишно. На деяких моментах я згадувала своє дитинство в селі, так відкликалось прочитане.
Саму книжку в моїй голові озвучували голоси Аміла та Раміла з гурту ʼКурган і Агрегатʼ 😅
Історія однієї родини, розказана по-домашньому затишно. На деяких моментах я згадувала своє дитинство в селі, так відкликалось прочитане.
Саму книжку в моїй голові озвучували голоси Аміла та Раміла з гурту ʼКурган і Агрегатʼ 😅
February 2, 2025
Дуже інтєрєсна.
June 28, 2024
Книжка, яка огорнула теплом і родинним затишком. Історія, яка тягнеться протягом майже всього ХХ століття, яка не оминає всіх бід, які довелося пережити українському селу, але при цьому цілком життєствердна і аж випромінює любов до свого. Ці описи повсякденного життя, дрібні, але такі теплі, деталі, як-от опис як ввечері заганяють хазяйство до хліва чи як збирають гриби в осінньому лісі – моментами регочеш, а моментами так щемко, бо спогади наздоганяють. Одним словом, мені було дуже затишно з цією історією.
Любіть своє, воно лучче – каже Сашко Столовий. І його книжка тому підтвердження.
Любіть своє, воно лучче – каже Сашко Столовий. І його книжка тому підтвердження.
July 3, 2024
Життєва, глибока, місцями сумна, місцями весела історія української родини, яка охоплює три покоління протягом цілого століття.
Тут про традиції, про повсякдення у селі, про любов, про горе, і про те, як то горе пережити.
Читаючи про сімейні вечері, повертаєшся в дитинство, в бабусин дім, згадуєш й з теплом сумуєш.
А найголовніше, усвідомлюєш, наскільки важливо берегти своє, тримати історію, передаючи її крізь покоління. Адже з маленьких історій ось таких от сімей Козиків, складається історія всього українського народу.
Тут про традиції, про повсякдення у селі, про любов, про горе, і про те, як то горе пережити.
Читаючи про сімейні вечері, повертаєшся в дитинство, в бабусин дім, згадуєш й з теплом сумуєш.
А найголовніше, усвідомлюєш, наскільки важливо берегти своє, тримати історію, передаючи її крізь покоління. Адже з маленьких історій ось таких от сімей Козиків, складається історія всього українського народу.
April 24, 2025
Ця книга була, як тепла ковдра спогадів про дитинство в селі, де бабуся зранку варить галушки, де їздиш на велосипеді на річку купатись або з дідом качкам по ряску, де пиріжки з вишнями, де треба прополоти кавуни і позбирати колорадських жуків.
Весь час відчувала, що це роман про моє дитинство в селі у бабусі, книга історій від прабабусі, які вона розповідала. А ще про ті страшні речі, що вона не розказала, бо я була замала.
Я давно не відчувала такої феноменальної спорідненості з книгою, яку читаю. Ніби це про мою родину. І це правда, бо в романі описана історія сотень тисяч родин, по яким в минулому столітті катком прокотились світові війни, совєти, Голодомор, колективізації.
Але все проходить, а село лишається.
Весь час відчувала, що це роман про моє дитинство в селі у бабусі, книга історій від прабабусі, які вона розповідала. А ще про ті страшні речі, що вона не розказала, бо я була замала.
Я давно не відчувала такої феноменальної спорідненості з книгою, яку читаю. Ніби це про мою родину. І це правда, бо в романі описана історія сотень тисяч родин, по яким в минулому столітті катком прокотились світові війни, совєти, Голодомор, колективізації.
Але все проходить, а село лишається.
April 8, 2025
«Того хочу свайбу. Бути тісненько разом. Коли люди не різняться, а наоборот зшиваються в одне»
як добре зшило усе в сій книжці. таке ж вже добре чтиво!
як добре зшило усе в сій книжці. таке ж вже добре чтиво!
August 10, 2025
Якось незвично було читати книгу, написано таким от суржиком (в анотації зазначено, що говіркою, але ми на клубі разом із філологами визначили, що якщо десь на початку й була говірка, то переважно в книзі був суржик) - і це мало би бути певною родзинкою книги, але не так сталося, як гадалося. До того ж, я покладав достатньо сподівань на цю книгу, адже, крім переважно схвальних відгуків, вона потрапила в довгий список премії блогерів книжкової країни-2024. Тим не менш, і моїх вражень щодо Оринина, і вражень моїх колег по книжковим клубам, виявилось достатньо, щоби зрозуміти, що не варто сильно покладатись навіть на участь книги у всіляких рейтингах.
Отже, моя головна заувага полягала власне у використанні цього самого суржику. Тобто сам по собі він майже читабельний, якщо в невеличких дозах, але читати всю книгу на ньому мені було некомфортно. Більш того, використання суржику доцільне було застосовувати для веселих та дотепних пригод підлітків в селі, для якихось курйозних ситуацій із дорослими, але далі пішла серйозна та трагічна тема - Голодомор, і читати важкі речі, які написано тією самою лексикою, що раніше змушувала нас посміхатись, було вже геть недоречно.
Крім того, майже всі персонажі та персонажки були якимись.. одноманітними чи що.. тобто загальна позитивна атмосфера книги позначилась і на героях - вони всі були в рівній мірі позитивними, і тому однаковими - тобто і лексика, і характери, і поведінка якщо й відрізнялись між ними, то не сильно. Можливо, відсутність якоїсь драми або конфліктної ситуації і зробила цю книгу дещо прісною - але інакше і не могло би бути, адже цей смішний суржик жанрово не дозволив книзі вийти за рамки такого дискурсу.
Отже, моя головна заувага полягала власне у використанні цього самого суржику. Тобто сам по собі він майже читабельний, якщо в невеличких дозах, але читати всю книгу на ньому мені було некомфортно. Більш того, використання суржику доцільне було застосовувати для веселих та дотепних пригод підлітків в селі, для якихось курйозних ситуацій із дорослими, але далі пішла серйозна та трагічна тема - Голодомор, і читати важкі речі, які написано тією самою лексикою, що раніше змушувала нас посміхатись, було вже геть недоречно.
Крім того, майже всі персонажі та персонажки були якимись.. одноманітними чи що.. тобто загальна позитивна атмосфера книги позначилась і на героях - вони всі були в рівній мірі позитивними, і тому однаковими - тобто і лексика, і характери, і поведінка якщо й відрізнялись між ними, то не сильно. Можливо, відсутність якоїсь драми або конфліктної ситуації і зробила цю книгу дещо прісною - але інакше і не могло би бути, адже цей смішний суржик жанрово не дозволив книзі вийти за рамки такого дискурсу.
January 25, 2025
Ми так багато говорили про цю книжку на зустрічі нашого книжкового клубу міста ІФ, що я навіть не намагатимуся описати тут все-все.
Єдине, що вам потрібно знати, ця книжка в День Соборності обʼєднала за одним великим столом у франківському закладі біля 20 людей із найрізноманітніших регіонів України, і кожен на її сторінках зумів розпізнати щось своє, рідне. Майстерні описи і українських звичаїв, і всього спектру подій в українській історії 20 століття крізь призму села Козіївка, що на Слобожанщині.
Принагідно запрошую до нашого книжкового клубу та на онлайн-розмову з автором: https://www.instagram.com/citybookclu...
Єдине, що вам потрібно знати, ця книжка в День Соборності обʼєднала за одним великим столом у франківському закладі біля 20 людей із найрізноманітніших регіонів України, і кожен на її сторінках зумів розпізнати щось своє, рідне. Майстерні описи і українських звичаїв, і всього спектру подій в українській історії 20 століття крізь призму села Козіївка, що на Слобожанщині.
Принагідно запрошую до нашого книжкового клубу та на онлайн-розмову з автором: https://www.instagram.com/citybookclu...
December 18, 2024
Десь на 20 % книжки я думала її закинути, бо це був просто якийсь потік сільської говірки і я зовсім не ловила ніякого сюжету. Читалося важко через суржик і незвичну мову того регіону.
Проте далі затягнуло, стало цікаво, весело і намалювався сюжет. Дочитувала з постійною усмішкою на обличчі!
Мені дуже сподобалося! Деякі фрази можна брати за цитати і використовувати в повсякденному житті 😄
Проте далі затягнуло, стало цікаво, весело і намалювався сюжет. Дочитувала з постійною усмішкою на обличчі!
Мені дуже сподобалося! Деякі фрази можна брати за цитати і використовувати в повсякденному житті 😄
December 19, 2024
Дуже приятна і душевна книжка, коли входиш в ритм, то читається дуже легко. Особєнно приятно читать, коли сама з Харківщини, і ця говірка тобі дуже рідна й близька до душі. Автор піднімає дуже важні теми, описуючи життя героїв в 20 сторіччі. Нагадало чимось Століття Якова, тільки більше відгукується, бо ж мої родичи теж це все проживали, і розкуркулення, і голодомор, і війну. Так шо всім раджу почитати, щоб органічно погрузицця в життя слобожанського села і трошечки відчути ностальгію за затишком бабиної хати з самого дитинства.
July 24, 2025
Зараз мені важко сказати про книжку щось (ну має поваритися в голові трохи). Тому тут лишу перше враження.
Загалом, миле і ностальгічне читання. Діалект не сильно напрягав, але я знайшла б до чого домахатись, якби мала таку мету 😁
А от бракнуло мені щільності і наповненості тексту. Хотілось трохи більше глибини (як би це пафосно і дивно не звучало). Бо, здається, могла би вийти реально крута сага сторінок на 500-700.
Найбільше дратувала описовість, і моментами, надмірна наївність. Але іноді, ця наївність і підкупляла.
Загалом, миле і ностальгічне читання. Діалект не сильно напрягав, але я знайшла б до чого домахатись, якби мала таку мету 😁
А от бракнуло мені щільності і наповненості тексту. Хотілось трохи більше глибини (як би це пафосно і дивно не звучало). Бо, здається, могла би вийти реально крута сага сторінок на 500-700.
Найбільше дратувала описовість, і моментами, надмірна наївність. Але іноді, ця наївність і підкупляла.
July 15, 2025
Від цих сказань про стелепних великих козіярів мені треба було тікать якнайшвидше, але я ходжу в книжковий клуб і здолала цю біду.
По-перше, імітації живої розмови і спроба передати письмово слобожанську говірку наробили мені дірок у мозку та душі, хоч я давній фанат братів Насірових та Жеки, а також постійний фоловер інстаграм-діви Ялосовети, тому справа тут не в мені.
По-друге, якщо історія намагається бути в якомусь історичному контексті, не можна класти такий великий болт на цей самий контекст і відкривати в післявоєнному селі кахве "Сливка" (наприклад).
По-третє, дуже хочеться за щось похвалити автора, бо він приємний та симпатичний і явно хотів подарувати своїм твором вихор позитиву і собі, і людям, тож оцим і похвалю.
По-перше, імітації живої розмови і спроба передати письмово слобожанську говірку наробили мені дірок у мозку та душі, хоч я давній фанат братів Насірових та Жеки, а також постійний фоловер інстаграм-діви Ялосовети, тому справа тут не в мені.
По-друге, якщо історія намагається бути в якомусь історичному контексті, не можна класти такий великий болт на цей самий контекст і відкривати в післявоєнному селі кахве "Сливка" (наприклад).
По-третє, дуже хочеться за щось похвалити автора, бо він приємний та симпатичний і явно хотів подарувати своїм твором вихор позитиву і собі, і людям, тож оцим і похвалю.
September 27, 2024
Ото сидиш з тією книжкою в руках і відпускати її не хочеться, така вона вже рідна тобі стала і люди в ній такі знакомі, і мєсность!
І так хо в село те своє вернуцця, щоб літо і комарі в лице лізуть, і корів женуть з пазбищя, і прабаба тобі історії ті розказує, точно ті самі шо в книзі, а ти сидиш і думаєш шо вона стара вже та й не тре воно тобі, і шоб вона там вобщє понімала.
А воно то все в голові відкладались ті історії бабині: і про войну, і голодовку, і про колхоз, і про вулицю і про свайби!
І точно вся історія як та банка з яблучним кампотом, але не хочеться щоб той кампот кінчався, а хочеться ним впиться і щоб всі його покуштували!
Це точно краща книга яку я читала! Бо вона про мене, про людей таких знайомих і таких рідний!
Хочеться її гортати, перечитувати та обіймати!
І так хо в село те своє вернуцця, щоб літо і комарі в лице лізуть, і корів женуть з пазбищя, і прабаба тобі історії ті розказує, точно ті самі шо в книзі, а ти сидиш і думаєш шо вона стара вже та й не тре воно тобі, і шоб вона там вобщє понімала.
А воно то все в голові відкладались ті історії бабині: і про войну, і голодовку, і про колхоз, і про вулицю і про свайби!
І точно вся історія як та банка з яблучним кампотом, але не хочеться щоб той кампот кінчався, а хочеться ним впиться і щоб всі його покуштували!
Це точно краща книга яку я читала! Бо вона про мене, про людей таких знайомих і таких рідний!
Хочеться її гортати, перечитувати та обіймати!
December 28, 2024
Така неймовірна книга! Коли починала, то навіть уявити не могла скільки всього вона зачепить в мені. Ця книга допомага мені зібрати пам'ятні шматочки з дитинства. Така вдячна прабабусі за те, що в моєму житті хоч трошечки було українське село, хоча б ті пару розмитих дитячих спогадів. А завдяки бабусі з дідусем в моєму зросійщеному житті є вкраплення українського контексту.
І так неочікувано було зустріти тут згадку про пісню "Пане полковнику", яку я співала з бабусею💔
І так неочікувано було зустріти тут згадку про пісню "Пане полковнику", яку я співала з бабусею💔
February 16, 2025
Книга про сільський «стелепний біогеоценез» 😄
Колоритні замальовки з життя родини Козиків, приправлені надзвичайним гумором та такими влучними та смішними порівняннями, що уривки книги я зачитувала усім, хто в той час був поруч. Проте, з гірчинкою історичних подій 20 століття.
Колоритні замальовки з життя родини Козиків, приправлені надзвичайним гумором та такими влучними та смішними порівняннями, що уривки книги я зачитувала усім, хто в той час був поруч. Проте, з гірчинкою історичних подій 20 століття.
September 9, 2025
Такий приємний діалект чи суржик. Наче ти вдома, говориш із батьками.
Read
November 12, 2025тепла книжка, яка розповідає про людей дуже по-людськи, сантиментально домашня (якщо у вас був досвід чи то зростання у селі, чи хоч би бабусі у селі). ай, гарне
August 29, 2025
Як навчитися так писати, так передавати красу свого краю та свої емоції? Ну як?
Я не просто в захваті, я хочу, щоб цю книжку прочитали всі знайомі, і відчути отой колективний захват, коли хочеться обговорити кожну сторінку, розібрати кожний мовний зворот, пореготати з кожної цитати, яку позначив стікером!
Це фактично історія України у 20 столітті, що передана через життя однієї родини.
Одна з найкращих історій, які я читала за своє життя!
Пробачте мені, мої улюблені автори "Лабораторії", але "Оринін" нині посів перше місце для мене)
Читайте сучасну українську літературу, вона варта вашого часу!
Я не просто в захваті, я хочу, щоб цю книжку прочитали всі знайомі, і відчути отой колективний захват, коли хочеться обговорити кожну сторінку, розібрати кожний мовний зворот, пореготати з кожної цитати, яку позначив стікером!
Це фактично історія України у 20 столітті, що передана через життя однієї родини.
Одна з найкращих історій, які я читала за своє життя!
Пробачте мені, мої улюблені автори "Лабораторії", але "Оринін" нині посів перше місце для мене)
Читайте сучасну українську літературу, вона варта вашого часу!
August 24, 2025
Довго звикала до тексту, але це прекрасно. Я поплакала, посміялась, і маю нагальну потребу згадати, як воно, ма'ть, ліпить вареники
February 23, 2025
Книгу варто почитати заради говірки і анекдотів (багато навіть складних ситуацій розказано як анекдот, як це часто буває в селах) - за цю частину 5 зірочок. За це подяка і авторові, і видавництву.
Але от усе інше - сюжет, персонажі- все це як на мене, не пропрацьовано достатньо, або подано у невірній формі. Якби формою було обрано збірку оповідань, питань би не було.
Ну і окрім всього - є фактичні ляпи. Один з яскравих - це епізод, де головні герої у період до другої світової будують жарт навколо Олімпійських ігор, хоча останні в радянський союз прийшли лише у 50х. То як у звичайному українському селі про них могли жартувати ще до другої світової? І таких прикладів ще є.
Але от усе інше - сюжет, персонажі- все це як на мене, не пропрацьовано достатньо, або подано у невірній формі. Якби формою було обрано збірку оповідань, питань би не було.
Ну і окрім всього - є фактичні ляпи. Один з яскравих - це епізод, де головні герої у період до другої світової будують жарт навколо Олімпійських ігор, хоча останні в радянський союз прийшли лише у 50х. То як у звичайному українському селі про них могли жартувати ще до другої світової? І таких прикладів ще є.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 13, 2024
Оринин - страшенно світла і трепетна історія. Прочитала - і тепер розпирає від гордості і любові до свого села, своєї рідні і дитинства з побілкою хати, заготовкою сіна і походом за грибами. Мова - довершена. Дуже хочеться більше книжок місцевими говірками! Я не зі Слобожанщини, але читалося легко, як дихалося. Без сумніву буду ще повертатися до цієї книжки за її концентрованими українськими щастям, горем і мудрістю.
April 12, 2025
Неймовірно багата, жива мова, але через це і дуже складна для сприйняття. Не можна просто пробігати очима по рядкам - треба уважно занурюватись аби зрозуміти суть усіх фразеологізмів, слобожанських говірок, приказок і тропів. Таке читання швидко втомлює, і навіть невелика книга розтягується на довго.
Перед читачем буквально проносяться останні сто років в житті Демʼяна - села Козіївка - України. Максимально швидкою ходою рухається навколишнє середовище від Голодомору, Другої Світової, колективізації до Незалежності, жигулів та ранкових телешоу. Дуже простий калейдоскоп сімейних подій, але дуже захопливий, правдивий і близький. Як швидко змінюється світ, але при цьому і не міняється ні трохи. Рекомендую до прочитання
Перед читачем буквально проносяться останні сто років в житті Демʼяна - села Козіївка - України. Максимально швидкою ходою рухається навколишнє середовище від Голодомору, Другої Світової, колективізації до Незалежності, жигулів та ранкових телешоу. Дуже простий калейдоскоп сімейних подій, але дуже захопливий, правдивий і близький. Як швидко змінюється світ, але при цьому і не міняється ні трохи. Рекомендую до прочитання
November 24, 2024
Всі пишуть про мову, якою написано цей твір, і я не виключення) Роман оповідає історію одного чоловіка з Харківщини - від самого народження аж до смерти. Але прочитавши кілька речень, я зрозуміла, що мені не стільки важливо що буде відбуватись на сторінках цієї книги, скільки я буду насолоджуватись мовою цього твору.
Я не спеціаліст, не завше можу розрізнити суржик і говірку. Але тут я відчула що таке зсередини, щось, що знову і знову повертає мене подумки на Полтавщину. Хоч трошки і відрізняється ця говірка, але коли я бачу «хв» замість «ф», моє серце завмирає в трепеті 💔
Сама історія теж цікава, проста і водночас нелегка. Минувщина, що є до болі впізнаваною та сучасною
Я не спеціаліст, не завше можу розрізнити суржик і говірку. Але тут я відчула що таке зсередини, щось, що знову і знову повертає мене подумки на Полтавщину. Хоч трошки і відрізняється ця говірка, але коли я бачу «хв» замість «ф», моє серце завмирає в трепеті 💔
Сама історія теж цікава, проста і водночас нелегка. Минувщина, що є до болі впізнаваною та сучасною
Displaying 1 - 30 of 67 reviews