What do you think?
Rate this book
Борхес, неписаний
Хорхе Луїс Борхес (1899 — 1986) — культовий автор інтелектуалів, професор honoris causa провідних університетів світу й провідник Вавилонською бібліотекою й чи не всіма бібліотеками світу. Коли у 1978 році Борхесу запропонували прочитати цикл лекцій, він обрав для них теми, з якими його зріднив час. У першій великий аргентинський письменник розповідає про книжку, в другій про безсмертя, у третій про Сведенборга — візіонера, який написав, що мертві обирають пекло чи рай зі своєї власної волі. У четвертій — про детективну історію, а в п’ятій — про час.
«У нас є багато прагнень, серед них — прагнення жити і жити вічно, але також є прагнення кінця, окрім страху і його реверсу — надії. Але все це може збутися без особистого безсмертя, воно нам не потрібне. Особисто я його не бажаю і боюся; для мене було б жахливо знати, що я триватиму далі, було б жахливо думати, що я залишатимуся Борхесом. Я вже втомився від себе самого, від свого імені та своєї слави і хочу звільнитися від усього цього», — говорив Борхес, раєм для якого була бібліотека.
«У нас є багато прагнень, серед них — прагнення жити і жити вічно, але також є прагнення кінця, окрім страху і його реверсу — надії. Але все це може збутися без особистого безсмертя, воно нам не потрібне. Особисто я його не бажаю і боюся; для мене було б жахливо знати, що я триватиму далі, було б жахливо думати, що я залишатимуся Борхесом. Я вже втомився від себе самого, від свого імені та своєї слави і хочу звільнитися від усього цього», — говорив Борхес, раєм для якого була бібліотека.
76 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
About the author
Jorge Luis Borges
1,612 books14.7k followersJorge Francisco Isidoro Luis Borges Acevedo was an Argentine short-story writer, essayist, poet and translator regarded as a key figure in Spanish-language and international literature. His best-known works, Ficciones (transl. Fictions) and El Aleph (transl. The Aleph), published in the 1940s, are collections of short stories exploring motifs such as dreams, labyrinths, chance, infinity, archives, mirrors, fictional writers and mythology. Borges's works have contributed to philosophical literature and the fantasy genre, and have had a major influence on the magic realist movement in 20th century Latin American literature.
Born in Buenos Aires, Borges later moved with his family to Switzerland in 1914, where he studied at the Collège de Genève. The family travelled widely in Europe, including Spain. On his return to Argentina in 1921, Borges began publishing his poems and essays in surrealist literary journals. He also worked as a librarian and public lecturer. In 1955, he was appointed director of the National Public Library and professor of English Literature at the University of Buenos Aires. He became completely blind by the age of 55. Scholars have suggested that his progressive blindness helped him to create innovative literary symbols through imagination. By the 1960s, his work was translated and published widely in the United States and Europe. Borges himself was fluent in several languages.
In 1961, he came to international attention when he received the first Formentor Prize, which he shared with Samuel Beckett. In 1971, he won the Jerusalem Prize. His international reputation was consolidated in the 1960s, aided by the growing number of English translations, the Latin American Boom, and by the success of Gabriel García Márquez's One Hundred Years of Solitude. He dedicated his final work, The Conspirators, to the city of Geneva, Switzerland. Writer and essayist J.M. Coetzee said of him: "He, more than anyone, renovated the language of fiction and thus opened the way to a remarkable generation of Spanish-American novelists."
Born in Buenos Aires, Borges later moved with his family to Switzerland in 1914, where he studied at the Collège de Genève. The family travelled widely in Europe, including Spain. On his return to Argentina in 1921, Borges began publishing his poems and essays in surrealist literary journals. He also worked as a librarian and public lecturer. In 1955, he was appointed director of the National Public Library and professor of English Literature at the University of Buenos Aires. He became completely blind by the age of 55. Scholars have suggested that his progressive blindness helped him to create innovative literary symbols through imagination. By the 1960s, his work was translated and published widely in the United States and Europe. Borges himself was fluent in several languages.
In 1961, he came to international attention when he received the first Formentor Prize, which he shared with Samuel Beckett. In 1971, he won the Jerusalem Prize. His international reputation was consolidated in the 1960s, aided by the growing number of English translations, the Latin American Boom, and by the success of Gabriel García Márquez's One Hundred Years of Solitude. He dedicated his final work, The Conspirators, to the city of Geneva, Switzerland. Writer and essayist J.M. Coetzee said of him: "He, more than anyone, renovated the language of fiction and thus opened the way to a remarkable generation of Spanish-American novelists."
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
April 3, 2024
Я людина проста: бачу, що "Видавництво Анетти Антоненко" оголошує про видання чергової книги Борхеса — передзамовляю. Інша справа, коли доходить до читання, то там особливо й немає що читати, позаяк книга "Борхес, неписаний" містить лише цикл з п'яти лекцій, прочитаних з автором у 1978 році. І теми цих лекцій дуже типові для Борхеса: книга, безсмертя, час, детективна історія і, чомусь, Сведенборг.
Автор у притаманній йому і улюбленій для мене, як його відданого читача і поціновувача, манері, говорить на теми дуже близькі до його зацікавлень, філософсько-літературних пошуків та творчості. І якщо в розповіді про книжки, час та детективні історії я й маю з чим порівняти у власному досвіді, то з безсмертям вже не так просто, а про Еммануїла Сведенборга я сьогодні взагалі дізнався вперше в житті.
Хорхе Луїс Борхес для мене — наче Тарас Прохасько. Я читатиму все, що би він не написав, навіть якщо одного дня пан Тарас почне писати таке популярне в наші дні порнофентезі.
Автор у притаманній йому і улюбленій для мене, як його відданого читача і поціновувача, манері, говорить на теми дуже близькі до його зацікавлень, філософсько-літературних пошуків та творчості. І якщо в розповіді про книжки, час та детективні історії я й маю з чим порівняти у власному досвіді, то з безсмертям вже не так просто, а про Еммануїла Сведенборга я сьогодні взагалі дізнався вперше в житті.
Хорхе Луїс Борхес для мене — наче Тарас Прохасько. Я читатиму все, що би він не написав, навіть якщо одного дня пан Тарас почне писати таке популярне в наші дні порнофентезі.
April 11, 2024
Коли читаю Борхеса, то завжди знаю, що отримаю більше. Тобто, навіть прочитавши по декілька разів практично всі його твори, кожного разу дивуюсь і знаходжу щось нове. Здавалося б – скільки разів він вже говорив про книги, безсмертя, час, детективи, а про різновиди Пекла і Раю взагалі написав окрему антологію, яка так і називається “Книга Пекла і Раю”.
Але Борхес, це завжди легенда, це завжди несподіванка і завжди захват від мудрості та безміру знання. Навіть тоді, коли він це сліпий дід, котрому перевалило за сімдесятку і він читає лекції студентам, котрих не може бачити. Читає, майже що з пам’яті, а ангелиця Кодама тільки спостерігає десь віддалік, будучи живою музою тим самим повторюючи вічний сюжет про сліпого богонатхненного автора.
В своїй першій лекції, Борхес говорить цікаві речі - про перевідкриття і перепрочитання відомих літературних творів та сюжетів:
"Геракліт сказав, що не можна двічі увійти в ту саму річку. Не можна двічі увійти в ту саму річку, бо її води змінюються, та найжахливіше те, що ми не менш плинні, ніж річка. Щоразу, коли ми читаємо книжку, книжка вже інша, конотація слів не та,що була. До того ж книжки обтяжені минулим.
Гамлет не є саме тим «Гамлетом», якого задумав Шекспір на початку ХѴІІ сторіччя. Гамлет це «Гамлет» Колріджа, Гете і Бредлі. «Гамлет» переродився. Те саме відбувається з «Доном Кіхотом». Те саме діється з Лугонесом і Мартінесом Естрадою <<Мартін Ф'єрро» став не той, що був. Читачі потроху збагачували книжку.
Коли ми читаємо давню книжку, ми наче прочитуємо весь той час, який минув між днем, коли її було написано, і нами. Через це варто підтримувати культ книжки.
У книжці може бути багато описок, ми можемо не поділяти думок автора, та однаково у ній зберігається щось священне, щось божественне не через марновірну шану, а через бажання знайти радість, знайти мудрість."
Геніальний автор і рекомбінатор в цьому пасажі підморгує і самим читачам, адже й він, Борхес теж заново для нас переповів і переаналізував практично всю літературну традицію людства. Це він зробив у своїх численних лаконічних шедеврах, котрі з легкістю можна було б розтягнути на цілі романи, багатотомні епопеї. Тому читати Борхеса, це й як пити густий нектар із тисячею смаків та присмаків.
Колись я пообіцяв собі, що зможу грати з ним у цю гру на рівних – розуміти всі ці посилання, всі ці правдиві та фальшиві цитати, всю цю гру і ледь помітну іронію… Де, там…
Хорхе Луїс знову нагадує, що я так і не прочитав “Різноманіття релігійного досвіду” Вільяма Джеймса, занадто мало знаю про Сведенборга щоб відрізнити суть його вчення від розмірковувань Борхеса про нього, все ще не прочитав давно придбаний томик Берґсона і мушу досконало вивчити кабалу і всі сфіри.
Борхес недосяжний, Борхес занадто складний і занадто простий, він занадто багатозначний, Борхес сліпий, але бачить більше ніж будь-хто зі зрячих. Він архетип Бога, що створює світи словом.
І скільки б він не відмовлявся і говорив про своє небажання вічного життя, він приречений на безсмертя. В цих великих та малих книжках, в цитатах та містифікаціях, врешті-решт в пам’яті – моїй пам’яті і багатьох тисяч, що прийдуть після.
“Сведенборг оповідає трагічну історію чоловіка, який за життя заповзявся заслужити собі рай; тож зрікся всіх чуттєвих насолод. Усамітнився у Фіванській пустелі. Там він від усього абстрагувався. Молився, благав небеса. Тобто поступово убожів. І що стається, коли він вмирає, Після смерті він потрапляє до раю, і в раю не знають, що з ним робити. Він намагається підтримувати розмови ангелів, але не розуміє їх. Намагається опанувати мистецтва. Намагається все почути. Намагається всьогот навчитися і не може, бо він звівся нінащо. Він попросту праведний, але бідний розумом чоловік. І тоді його, як даром, наділяють здатністю створити образ пустелі. У тій пустелі він молиться, як молився на землі, але міцно тримаючись раю, бо знає, що він зробився негідним раю через свою єпитимію, бо збіднив своє життя, бо зрікся насолод і життєвих радощів, а це також погано.
Це є новацією Сведенборга. Бо завжди думали, щоьспасіння має етичний характер. Вважається, що коли людина праведна, то вона спасається. «Царство Боже належить вбогим духом» тощо. Так казав Ісус. Але Сведенборг йде далі. Він каже, що цього не досить, що людина мусить спасатися також інтелектуально. Він уявляє собі рай як передусім низку теологічних розмов між ангелами. І якщо людина не може підтримувати такітрозмови, то вона негідна раю. А отже, мусить жити сама.
Потім прийде Вільям Блейк, який додає трете спасіння.Він каже, що ми можемо, ми мусимо спасатися також через мистецтво. Блейк пояснює, що Христос також був митцем, позаяк проповідував, послуговуючись не словами, а притчами. А притчі, ясна річ, є естетичними проявами. Тобто спасіння можна знайти через розум, через етику і через заняття мистецтвами.
І тут ми згадуємо декотрі фрази, в яких Блейк коротко викладає довгі сентенції Сведенборга. Наприклад, він каже: «Дурень не потрапить до раю, хай яким святим він був би». Або: «Треба відкинути святість; треба здобутися розуму».
Дуже добре, що “Видавництво Анетти Антоненко” взялося видавати ці рідкісні перлини, хто зна, можливо вони й послухають мою пораду і вже нарешті видадуть монументальні “Хроніки Бустоса Домека” – вражаючу спільну збірку псевдорецензій від Борхеса із Касареса, котра стала натхненням для Станіслава Лема і його культової “Абсолютної порожнечі” (звідки згодом проросте український аналог – “Ідеальна У” Володимира Єшкілєва).
Нема знаття – залишається тільки насолоджуватися вже виданим, чекати ще одної збірки лекцій і перечитувати, перечитувати, перечитувати.
“Вважається, що Біблія починається з букви Б: Берешит бара Елохім¹, бо це відповідає слову «благословляти». Йдеться про книжку, в якій ніщо не є випадковим, абсолютно ніщо. Це приводить нас до кабали, приводить нас до вивчення літер, до священної книги, продиктованої Божеством, яка виявляється чимось протилежним до того, що думали про неї древні.
Їхнє уявлення про музу було доволі розпливчасте.
«Гнів оспівай, богине, Ахілла», - мовить Гомер у першому рядку «Іліади». Тут муза співзвучна натхненню.
Натомість якщо ми думаємо про Дух, то думаємо про щось конкретніше й сильніше: про Бога, який низі йшов до літератури. Про Бога, який пише книгу; у цій книзі ніщо не є випадковим: ні число літер, ні кількість складів у кожному вірші, ні те, що ми можемо гратися словами, переставляючи букви, що можемо тлумачити числове значення літер. Усе вже продумане.
Повторюю: другим великим концептом книжки є те, що вона може бути божим творінням. Можливо, він ближчий до того, що ми відчуваємо зараз, ніж до уявлення, яке було про книжку в древніх: як про простий замінник усного слова.”
Але Борхес, це завжди легенда, це завжди несподіванка і завжди захват від мудрості та безміру знання. Навіть тоді, коли він це сліпий дід, котрому перевалило за сімдесятку і він читає лекції студентам, котрих не може бачити. Читає, майже що з пам’яті, а ангелиця Кодама тільки спостерігає десь віддалік, будучи живою музою тим самим повторюючи вічний сюжет про сліпого богонатхненного автора.
В своїй першій лекції, Борхес говорить цікаві речі - про перевідкриття і перепрочитання відомих літературних творів та сюжетів:
"Геракліт сказав, що не можна двічі увійти в ту саму річку. Не можна двічі увійти в ту саму річку, бо її води змінюються, та найжахливіше те, що ми не менш плинні, ніж річка. Щоразу, коли ми читаємо книжку, книжка вже інша, конотація слів не та,що була. До того ж книжки обтяжені минулим.
Гамлет не є саме тим «Гамлетом», якого задумав Шекспір на початку ХѴІІ сторіччя. Гамлет це «Гамлет» Колріджа, Гете і Бредлі. «Гамлет» переродився. Те саме відбувається з «Доном Кіхотом». Те саме діється з Лугонесом і Мартінесом Естрадою <<Мартін Ф'єрро» став не той, що був. Читачі потроху збагачували книжку.
Коли ми читаємо давню книжку, ми наче прочитуємо весь той час, який минув між днем, коли її було написано, і нами. Через це варто підтримувати культ книжки.
У книжці може бути багато описок, ми можемо не поділяти думок автора, та однаково у ній зберігається щось священне, щось божественне не через марновірну шану, а через бажання знайти радість, знайти мудрість."
Геніальний автор і рекомбінатор в цьому пасажі підморгує і самим читачам, адже й він, Борхес теж заново для нас переповів і переаналізував практично всю літературну традицію людства. Це він зробив у своїх численних лаконічних шедеврах, котрі з легкістю можна було б розтягнути на цілі романи, багатотомні епопеї. Тому читати Борхеса, це й як пити густий нектар із тисячею смаків та присмаків.
Колись я пообіцяв собі, що зможу грати з ним у цю гру на рівних – розуміти всі ці посилання, всі ці правдиві та фальшиві цитати, всю цю гру і ледь помітну іронію… Де, там…
Хорхе Луїс знову нагадує, що я так і не прочитав “Різноманіття релігійного досвіду” Вільяма Джеймса, занадто мало знаю про Сведенборга щоб відрізнити суть його вчення від розмірковувань Борхеса про нього, все ще не прочитав давно придбаний томик Берґсона і мушу досконало вивчити кабалу і всі сфіри.
Борхес недосяжний, Борхес занадто складний і занадто простий, він занадто багатозначний, Борхес сліпий, але бачить більше ніж будь-хто зі зрячих. Він архетип Бога, що створює світи словом.
І скільки б він не відмовлявся і говорив про своє небажання вічного життя, він приречений на безсмертя. В цих великих та малих книжках, в цитатах та містифікаціях, врешті-решт в пам’яті – моїй пам’яті і багатьох тисяч, що прийдуть після.
“Сведенборг оповідає трагічну історію чоловіка, який за життя заповзявся заслужити собі рай; тож зрікся всіх чуттєвих насолод. Усамітнився у Фіванській пустелі. Там він від усього абстрагувався. Молився, благав небеса. Тобто поступово убожів. І що стається, коли він вмирає, Після смерті він потрапляє до раю, і в раю не знають, що з ним робити. Він намагається підтримувати розмови ангелів, але не розуміє їх. Намагається опанувати мистецтва. Намагається все почути. Намагається всьогот навчитися і не може, бо він звівся нінащо. Він попросту праведний, але бідний розумом чоловік. І тоді його, як даром, наділяють здатністю створити образ пустелі. У тій пустелі він молиться, як молився на землі, але міцно тримаючись раю, бо знає, що він зробився негідним раю через свою єпитимію, бо збіднив своє життя, бо зрікся насолод і життєвих радощів, а це також погано.
Це є новацією Сведенборга. Бо завжди думали, щоьспасіння має етичний характер. Вважається, що коли людина праведна, то вона спасається. «Царство Боже належить вбогим духом» тощо. Так казав Ісус. Але Сведенборг йде далі. Він каже, що цього не досить, що людина мусить спасатися також інтелектуально. Він уявляє собі рай як передусім низку теологічних розмов між ангелами. І якщо людина не може підтримувати такітрозмови, то вона негідна раю. А отже, мусить жити сама.
Потім прийде Вільям Блейк, який додає трете спасіння.Він каже, що ми можемо, ми мусимо спасатися також через мистецтво. Блейк пояснює, що Христос також був митцем, позаяк проповідував, послуговуючись не словами, а притчами. А притчі, ясна річ, є естетичними проявами. Тобто спасіння можна знайти через розум, через етику і через заняття мистецтвами.
І тут ми згадуємо декотрі фрази, в яких Блейк коротко викладає довгі сентенції Сведенборга. Наприклад, він каже: «Дурень не потрапить до раю, хай яким святим він був би». Або: «Треба відкинути святість; треба здобутися розуму».
Дуже добре, що “Видавництво Анетти Антоненко” взялося видавати ці рідкісні перлини, хто зна, можливо вони й послухають мою пораду і вже нарешті видадуть монументальні “Хроніки Бустоса Домека” – вражаючу спільну збірку псевдорецензій від Борхеса із Касареса, котра стала натхненням для Станіслава Лема і його культової “Абсолютної порожнечі” (звідки згодом проросте український аналог – “Ідеальна У” Володимира Єшкілєва).
Нема знаття – залишається тільки насолоджуватися вже виданим, чекати ще одної збірки лекцій і перечитувати, перечитувати, перечитувати.
“Вважається, що Біблія починається з букви Б: Берешит бара Елохім¹, бо це відповідає слову «благословляти». Йдеться про книжку, в якій ніщо не є випадковим, абсолютно ніщо. Це приводить нас до кабали, приводить нас до вивчення літер, до священної книги, продиктованої Божеством, яка виявляється чимось протилежним до того, що думали про неї древні.
Їхнє уявлення про музу було доволі розпливчасте.
«Гнів оспівай, богине, Ахілла», - мовить Гомер у першому рядку «Іліади». Тут муза співзвучна натхненню.
Натомість якщо ми думаємо про Дух, то думаємо про щось конкретніше й сильніше: про Бога, який низі йшов до літератури. Про Бога, який пише книгу; у цій книзі ніщо не є випадковим: ні число літер, ні кількість складів у кожному вірші, ні те, що ми можемо гратися словами, переставляючи букви, що можемо тлумачити числове значення літер. Усе вже продумане.
Повторюю: другим великим концептом книжки є те, що вона може бути божим творінням. Можливо, він ближчий до того, що ми відчуваємо зараз, ніж до уявлення, яке було про книжку в древніх: як про простий замінник усного слова.”
November 30, 2024
«книжку читають для памʼяті».
неодмінно перечитаю ці лекції колись ще раз.
неодмінно перечитаю ці лекції колись ще раз.
June 1, 2024
Ухх, це було захопливо! Це немов особисте позачасове спілкування з Борхесом про час, книги, вічність і (несподівано) Сведенборга.
"Коли ми читаємо давню книжку, ми наче прочитуємо весь той час, який минув між днем, коли її було написано, і нами. Чер��з це варто підтримувати культ книжки. У книжці може бути багато описок, ми можемо не поділяти думок автора, та однаково у ній зберігається щось священне, щось божественне — не через марновірну шану, а через бажання знайти радість, знайти мудрість" (с)
"Коли ми читаємо давню книжку, ми наче прочитуємо весь той час, який минув між днем, коли її було написано, і нами. Чер��з це варто підтримувати культ книжки. У книжці може бути багато описок, ми можемо не поділяти думок автора, та однаково у ній зберігається щось священне, щось божественне — не через марновірну шану, а через бажання знайти радість, знайти мудрість" (с)
September 4, 2025
Знайомство з автором.
Впевнений, що наступні книги сподобаються мені більше.
Якщо ви боїтеся підступатися до філософських питань, спробуйте Борхеса.
Незважаючи на маленький розмір, це прям інтелектуальний делікатес.
Давно я занурювався у філософію. І воно того вартувало.
Впевнений, що наступні книги сподобаються мені більше.
Якщо ви боїтеся підступатися до філософських питань, спробуйте Борхеса.
Незважаючи на маленький розмір, це прям інтелектуальний делікатес.
Давно я занурювався у філософію. І воно того вартувало.
May 31, 2025
Коротенькі есеї-лекції про Книгу-як-річ, безсмертя, Еммануїла Сведенборга, детективний жанр і час. Суцільне задоволення.
Пригадую, як багато років тому проводили опитування про те, що таке живопис. Запитали про це мою сестру Нору, і вона відповіла, що живопис — це мистецтво дарувати радість за допомогою обрисів і барв. Я сказав би, що література також є однією з форм радості. Якщо нам щось важко читається, то автор зазнав невдачі. Тому я вважаю, що такий письменник, як Джойс, по суті, провалився, бо його твори вимагають зусиль.
December 29, 2024
Так розпочалось моє знайомлення з автором. У видавництві АА я узяв, усіх наявних представників латиноамериканської школи магічного реалізму, Борхес, Маркес, Льйоса, Кортасар. Прогортав усіх, почитав початки, це вже справжні легенди, символи епохи та бурхливого ХХ століття. Узявся за Борхеса, оскільки про його чув лише хороше. Даний текст, це уривки з його книги Мішанина, п'ять лекцій Борхеса проведених в Буенос-Айресі в університеті Бельграно.
Такого лектора, як Борхес було дуже цікаво слухати/читати, аналізувати, продовжувати думати над сказаним.
✍ Лекція: Книга.
"Думаю, що книга - це один з шансів на щастя, які у нас є".
Історія книги налічує уже не одне тисячоліття. Парадокс, але в античності, відомі філософи більше віддавали перевагу ораторському мистецтву, та й Ісус з Назарету проповідував словом. Однак сказане колись слово філософів, проповідників, пророків, назавжди зафіксувалось в пам'яті людства у вигляді книги. Щоб забутись достатньо вина та музики, книги ж створені, щоб пам'ятати. Борхес обожнював книги, своєю лекцією про книги, можна не лише зрозуміти, що означає для Борхеса - книга, а й дати відповідь на це питання собі.
✍Далі йде лекція про Безсмертя. Як ставиться сам Борхес до цього поняття, чи жадав би він безсмертя? І яке воно на думку автора.
✍Сведенборг. Цілковите відкриття для мене, цей чоловік міг змінити усі релігії світу. У нього була унікальна концепція раю та пекла, яке обирали для себе самі люди. Щось на зразок альтруїстів та егоїстів. Однаково усі б почувались щасливо, де б вони не перебували. Шлях, щоб успадкувати рай і пекло пролягав через зокрема знання, читання книг, підвищення інтелекту та праці. Такий підхід міг би зупинити усі розбіжності та прирікання між людьми та релігіями. А враховуючи те, що Сведенборг служив при дворі шведського короля Карла XII то за хороших збігів обставин ми б мали нову релігію, і не мали б поганих сусідів. Взагалі Борхес наштовхує на думку, що скандинави не раз могли змінити теперішню історію, відкриття Америки, та подальша їх світова експансія, створення ісландських саг, як жанру європейської романістики, Карл ХІІ та його походи.
✍Детектив. Ця лекція присвячена цьому жанру, як він породився, і який внесок у це зробив Едґар Аллан По, який не лише є прабатьком - жанру детектива, а й фантастики та містики, тобто горору. Почитавши цю лекцію ми зі свого часу - теперішнього, зрозуміємо наскільки По, був новаторським, революційним в умах тодішніх читачів. Зараз його твори сприймаються наївно, через призму розвитку жанрів, про які уже згадували.
✍Час - остання лекція. Борхес розповідає про час.
"Істина в тому, що ми щодня вмираємо та народжуємося. Ми постійно перебуваємо в процесі народження та вмирання. Тому проблема часу хвилює нас найбільше, ніж інші метафізичні проблеми."
Можливо я поганий слухач/читач, але сьогодні мені оповідав найкращий лектор Хорхе Луїс Борхес.
Такого лектора, як Борхес було дуже цікаво слухати/читати, аналізувати, продовжувати думати над сказаним.
✍ Лекція: Книга.
"Думаю, що книга - це один з шансів на щастя, які у нас є".
Історія книги налічує уже не одне тисячоліття. Парадокс, але в античності, відомі філософи більше віддавали перевагу ораторському мистецтву, та й Ісус з Назарету проповідував словом. Однак сказане колись слово філософів, проповідників, пророків, назавжди зафіксувалось в пам'яті людства у вигляді книги. Щоб забутись достатньо вина та музики, книги ж створені, щоб пам'ятати. Борхес обожнював книги, своєю лекцією про книги, можна не лише зрозуміти, що означає для Борхеса - книга, а й дати відповідь на це питання собі.
✍Далі йде лекція про Безсмертя. Як ставиться сам Борхес до цього поняття, чи жадав би він безсмертя? І яке воно на думку автора.
✍Сведенборг. Цілковите відкриття для мене, цей чоловік міг змінити усі релігії світу. У нього була унікальна концепція раю та пекла, яке обирали для себе самі люди. Щось на зразок альтруїстів та егоїстів. Однаково усі б почувались щасливо, де б вони не перебували. Шлях, щоб успадкувати рай і пекло пролягав через зокрема знання, читання книг, підвищення інтелекту та праці. Такий підхід міг би зупинити усі розбіжності та прирікання між людьми та релігіями. А враховуючи те, що Сведенборг служив при дворі шведського короля Карла XII то за хороших збігів обставин ми б мали нову релігію, і не мали б поганих сусідів. Взагалі Борхес наштовхує на думку, що скандинави не раз могли змінити теперішню історію, відкриття Америки, та подальша їх світова експансія, створення ісландських саг, як жанру європейської романістики, Карл ХІІ та його походи.
✍Детектив. Ця лекція присвячена цьому жанру, як він породився, і який внесок у це зробив Едґар Аллан По, який не лише є прабатьком - жанру детектива, а й фантастики та містики, тобто горору. Почитавши цю лекцію ми зі свого часу - теперішнього, зрозуміємо наскільки По, був новаторським, революційним в умах тодішніх читачів. Зараз його твори сприймаються наївно, через призму розвитку жанрів, про які уже згадували.
✍Час - остання лекція. Борхес розповідає про час.
"Істина в тому, що ми щодня вмираємо та народжуємося. Ми постійно перебуваємо в процесі народження та вмирання. Тому проблема часу хвилює нас найбільше, ніж інші метафізичні проблеми."
Можливо я поганий слухач/читач, але сьогодні мені оповідав найкращий лектор Хорхе Луїс Борхес.
August 31, 2024
Несподівано легка і піднесена лекція від Борхеса
Displaying 1 - 8 of 8 reviews