What do you think?
Rate this book
Хазяїн
«Хазяїн» — це роман про Україну «нульових» і «десятих»: допандемійну, до вторгнення. Екзистенційна драма про екологію і корупцію. Портрет епохи та українського повсякдення на тлі автентики глухого Полісся і неонового кіберпанку київських «спальників». Історія про цілковитого невдаху. Дослідження ностальгії і травми. Того, як вони призводять до хибних рішень, аутсайдерства і поразок.
384 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
4 people are currently reading
53 people want to read
About the author
Markiyan Kamysh
5 books32 followersSee also Маркіян Камиш
Markiyan Kamysh (1988) is representing the Chernobyl underground in literature. Since 2010, he has been illegally investigating the Chernobyl Exclusion Zone. He has made a lot of expeditions behind the barbed wire and illegally lived in the Zone.
Markiyan Kamysh (1988) is representing the Chernobyl underground in literature. Since 2010, he has been illegally investigating the Chernobyl Exclusion Zone. He has made a lot of expeditions behind the barbed wire and illegally lived in the Zone.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
August 26, 2025
Знаєте буває настрій на читання дуже депресивних книг, «Хазяїн» як раз для такого випадку. В ній автор описує найчорнішу, найпохмурішу версію України, а заодно поступове самознищення головного героя. Корупція, бандитизм, соціальна нерівність, владна вседозволеність, жорстокість до тварин, шкільний булінг, усіляке насильство, мізогінія - всим цим просякнута книга. Автор взяв найгірше що є у нашому суспільстві та довів це до максимуму.
Вадим звичайний хлопець-невдаха, життя якого не має мети, фарб та задоволення. Він травмований, неприємний та непримітний, любить згадувати крихти свого щасливого дитинства, нарікати на долю та несправедливість оточуючих його людей. Проте він не без допомоги більш ініціативної дівчини намагається покращити Україну та суспільство. Його турбують екологічні питання, відношення до тварин, особливо диких чи безпритульних.
Поступово боротьба його ламає, отруює.. він перетворюється на ще гіршу версію себе. Втрачає будь-які орієнтири та різницю між добром та злом, втрачає крихти своїх принципів.
Мені книга втрапила дуже невчасно. Настрій був просто жахливий і безнадія та жорстокість «Хазяїна» добили його остаточно. Книга сумна, вона топить відчаєм та негативом, навіть ностальгійні теплі спогади про нульові не рятують ситуацію.
Хочу попередити про тригерні сцени смерті тварин, знаю що багато читачів їх уникають.
Але завершу відгук хочу на позитивній ноті та похвалю письменницьку майстерність автора. Мені сподобалось як він чергував сюжетні події із розлогими роздумами про все на світі. Сподобався текст, він на високому рівні і саме з технічного боку читати книгу було задоволенням.
Вадим звичайний хлопець-невдаха, життя якого не має мети, фарб та задоволення. Він травмований, неприємний та непримітний, любить згадувати крихти свого щасливого дитинства, нарікати на долю та несправедливість оточуючих його людей. Проте він не без допомоги більш ініціативної дівчини намагається покращити Україну та суспільство. Його турбують екологічні питання, відношення до тварин, особливо диких чи безпритульних.
Поступово боротьба його ламає, отруює.. він перетворюється на ще гіршу версію себе. Втрачає будь-які орієнтири та різницю між добром та злом, втрачає крихти своїх принципів.
Мені книга втрапила дуже невчасно. Настрій був просто жахливий і безнадія та жорстокість «Хазяїна» добили його остаточно. Книга сумна, вона топить відчаєм та негативом, навіть ностальгійні теплі спогади про нульові не рятують ситуацію.
Хочу попередити про тригерні сцени смерті тварин, знаю що багато читачів їх уникають.
Але завершу відгук хочу на позитивній ноті та похвалю письменницьку майстерність автора. Мені сподобалось як він чергував сюжетні події із розлогими роздумами про все на світі. Сподобався текст, він на високому рівні і саме з технічного боку читати книгу було задоволенням.
March 14, 2025
Неонуарний жорсткий реалізм.
Ця книга могла б стати гарною основою для фільму, аби лише талановиті кінороби за нього взялись. Це дивна книга, але її варто прочитати. Мене особисто вона не відпускатиме ще довго.
А, і ще сенси які я зчитала, але не впевнена до кінця, що автор їх закладав. Батьки, тримайтеся своїх дітей.
Ця книга могла б стати гарною основою для фільму, аби лише талановиті кінороби за нього взялись. Це дивна книга, але її варто прочитати. Мене особисто вона не відпускатиме ще довго.
А, і ще сенси які я зчитала, але не впевнена до кінця, що автор їх закладав. Батьки, тримайтеся своїх дітей.
November 12, 2025
Меланхолійний нуарний роман про поліські ліси, контрабанду лісу, вседозволеність місцевих «хазяїв життя», про Україну нульових та десятих, про життя в київських «спальниках», рефлексії про власні вчинки, втрати та спогади. Але для мене це передусім неймовірно щемка й сумна історія про минуле, яке ніяк не відпускає.
Головний герой Вадим на початку історії – доволі наївний та недосвідчений чувак, який ще «життя не бачив». Типовий новоявлений мамкин крипто-брокер, який зависає в нічних клубах, вважає що розуміється на кіно, музиці та зверхньо розказує всім про екологію. Він сліпо вірить, що знає краще за всіх і, звісно ж, саме тому він по-крупному вклався в біток. Закінчилося це не найкращим чином.
Але через чисельні флешбеки та спогади нам розповідається, чому і як саме він виріс таким, як виріс. Важкі травми дитинства, жорстокий булінг в школі та страшна сцена на одній з недобудов… Від усього цього Вадим тікав та знаходив прихисток у комп’ютерному клубі, які тоді в нульових набирали популярність. І це, особисто для мене, була найцікавіша та найтепліша частина цієї історії. Бо я немов знову поринув у цю ностальгічну подорож темними підвалами з рядами комп’ютерів з випуклими моніторами та кульковими мишками.
Для мене також дитинство і значною мірою студентство багато в чому асоціювалась з безсонними ночами проведених комп’ютерних клубах - вічними змаганнями терористів з контр-терористами, орків з людьми, зергів з протосами та нескінченними походеньками в третіх героїв з десятками й десятками збережених ігор, які «обов’язково колись дограються». Я добре знаю ці всі історії про наглу гопоту, яка там постійно ошивалася, про специфічну субкультуру геймерів в тих місцях, про ідеалістичні та всесильні образи адмінів, що там працювали. Все це накрило мене такою хвилею ностальгії, що відразу захотілося скачати й запустити CS і знову побігати на запилених просторах de_dust2. Ех…
Оці всі немаленькі вставки з минулого про розкладки з піратськими дисками, журнали Шпіль, збірку системників своїми руками, радіо-ринки та клуби - це щире зізнання Камиша в любові до комп’ютерних ігор, що не виникає сумнівів, і з чим у мене з автором є чимало спільного. Окрема подяка також за розділ про Morrowind – це прям в саме серденько. Дякую.
Та й загалом весь роман просякнутий ностальгією за нульовими. Автор вивалює нам буквально сторінки з переліками характерних речей, брендів та продуктів тих часів. Нескінченні спогади по кепки USA California та жуйки Turbo, годинники Montana та yo-yo galaxy, канали Тоніс та УТ-2, трансформери та капси, фантики та наклейки, приставки та картиджі, бегемотики з кіндер-сюрпризів та пружинки слінки, тамагочі та тетріси, і багато багато багато чого, чим наповнені флешбеки головного героя. Та саме в цьому і є головна проблема Вадима. Воно тягне його на дно і не дає жити далі. Тридцятирічний мужик, який застряг у своєму минулому, «чудік істерик інфант з порізаним лицем, нав’язливими ідеями і повними кишенями грошей».
Зрештою втеча від минулого і проблем теперішнього приводить героя в ліси Полісся, де він ув’язується в боротьбу з місцевим бандитським угрупованням, що контролювало вирубку лісів. Хазяїн – це і є головний барон і всесильний царьок, що купається в своїй безкарності. І саме тут і спрацьовують болючі тригери та непропрацьовані травми з дитинства – в кожному противнику Вадим бачить своїх давнішніх кривдників. Та й сам герой в кінці оповіді вже зовсім не той – злий, безрозсудний та зі сліпою жагою до помсти.
Мені сподобався роман. Щось зачепило всередині, якісь невидимі струни тієї ж ностальгії, я теж проводив паралелі зі своїм життям, довго переварював прочитане. «Хазяїн» - це така собі сповідь самому собі, машина часу, крик і шепіт минулого одночасно. Це любовна листівка зі зізнанням в любові до нульових, які, можливо, цього й не заслуговують. І водночас це історія про те, що змінити світ ти іноді просто не здатен, хай як би намагався. Щонайменше, не так, як би того хотів. І весь цей час ти залишаєшся наодинці із собою, із тінню власного минулого.
https://t.me/knepotrib
Головний герой Вадим на початку історії – доволі наївний та недосвідчений чувак, який ще «життя не бачив». Типовий новоявлений мамкин крипто-брокер, який зависає в нічних клубах, вважає що розуміється на кіно, музиці та зверхньо розказує всім про екологію. Він сліпо вірить, що знає краще за всіх і, звісно ж, саме тому він по-крупному вклався в біток. Закінчилося це не найкращим чином.
Але через чисельні флешбеки та спогади нам розповідається, чому і як саме він виріс таким, як виріс. Важкі травми дитинства, жорстокий булінг в школі та страшна сцена на одній з недобудов… Від усього цього Вадим тікав та знаходив прихисток у комп’ютерному клубі, які тоді в нульових набирали популярність. І це, особисто для мене, була найцікавіша та найтепліша частина цієї історії. Бо я немов знову поринув у цю ностальгічну подорож темними підвалами з рядами комп’ютерів з випуклими моніторами та кульковими мишками.
Для мене також дитинство і значною мірою студентство багато в чому асоціювалась з безсонними ночами проведених комп’ютерних клубах - вічними змаганнями терористів з контр-терористами, орків з людьми, зергів з протосами та нескінченними походеньками в третіх героїв з десятками й десятками збережених ігор, які «обов’язково колись дограються». Я добре знаю ці всі історії про наглу гопоту, яка там постійно ошивалася, про специфічну субкультуру геймерів в тих місцях, про ідеалістичні та всесильні образи адмінів, що там працювали. Все це накрило мене такою хвилею ностальгії, що відразу захотілося скачати й запустити CS і знову побігати на запилених просторах de_dust2. Ех…
Оці всі немаленькі вставки з минулого про розкладки з піратськими дисками, журнали Шпіль, збірку системників своїми руками, радіо-ринки та клуби - це щире зізнання Камиша в любові до комп’ютерних ігор, що не виникає сумнівів, і з чим у мене з автором є чимало спільного. Окрема подяка також за розділ про Morrowind – це прям в саме серденько. Дякую.
Та й загалом весь роман просякнутий ностальгією за нульовими. Автор вивалює нам буквально сторінки з переліками характерних речей, брендів та продуктів тих часів. Нескінченні спогади по кепки USA California та жуйки Turbo, годинники Montana та yo-yo galaxy, канали Тоніс та УТ-2, трансформери та капси, фантики та наклейки, приставки та картиджі, бегемотики з кіндер-сюрпризів та пружинки слінки, тамагочі та тетріси, і багато багато багато чого, чим наповнені флешбеки головного героя. Та саме в цьому і є головна проблема Вадима. Воно тягне його на дно і не дає жити далі. Тридцятирічний мужик, який застряг у своєму минулому, «чудік істерик інфант з порізаним лицем, нав’язливими ідеями і повними кишенями грошей».
Зрештою втеча від минулого і проблем теперішнього приводить героя в ліси Полісся, де він ув’язується в боротьбу з місцевим бандитським угрупованням, що контролювало вирубку лісів. Хазяїн – це і є головний барон і всесильний царьок, що купається в своїй безкарності. І саме тут і спрацьовують болючі тригери та непропрацьовані травми з дитинства – в кожному противнику Вадим бачить своїх давнішніх кривдників. Та й сам герой в кінці оповіді вже зовсім не той – злий, безрозсудний та зі сліпою жагою до помсти.
Мені сподобався роман. Щось зачепило всередині, якісь невидимі струни тієї ж ностальгії, я теж проводив паралелі зі своїм життям, довго переварював прочитане. «Хазяїн» - це така собі сповідь самому собі, машина часу, крик і шепіт минулого одночасно. Це любовна листівка зі зізнанням в любові до нульових, які, можливо, цього й не заслуговують. І водночас це історія про те, що змінити світ ти іноді просто не здатен, хай як би намагався. Щонайменше, не так, як би того хотів. І весь цей час ти залишаєшся наодинці із собою, із тінню власного минулого.
https://t.me/knepotrib
December 11, 2024
Маркіян Камиш "Хазяїн"
Довгий список конкурсу Книга року ВВС 2024
"Ліс їхнє море, а MAN - траулер і снасті... Став під кришу - можеш валити ліс. Заніс кому треба - можеш валити ліс. Вродився сильний, розумний і хитрий - можеш кришувати ліс. Вродився ровний парень - можеш стати під кришу і валити ліс"
📚 Це та ситуація, коли я не можу сказати, чи сподобалася мені книга - були моменти, коли вона йшла на книгу року, про що написав в одному з коментарів, а були - коли автора несло в якісь нетрі, звідки немає виходу... Але більше - це все ж таки розпач і розчарування, що автору не вистачило хисту, а може просто таланту на щось більше.
📚 Два виміри сюжету - модні останнім часом нульові (Юпак, Район Д, Лімб) і, мабуть що 2020-ті. Тут автор дещо заплутався: пише про війну і про бомбардування Маріуполя росіянами, проте одночасно, - що книга написана у 2018-2021. Тут або одне, або інше.
📚 Сподобалася відверта і безжальна розповідь про нас - безконтрольні вирубка лісу, дике браконьєрство, бурштин, жадібність, жлобство, вседозволеність "хазяїв життя":
"Ніби і лісоруб, але з годинником за тисячу євро, ніби і жаліється на життя, але в куртці відомого бренду, ніби і представник, але двох слів без мату зв'язати не може. Вічний портрет володаря вулиць... І як висмикнути його з куртки й запхати в консервну банку костюма - вийде типовий депутат облради... Завжди в справах, рука на пульсі подій, а прізвище - у списках правлячої партії, як би вона там не називалася"
📌 І купка активістів-пасіонаріїв, яким більше всіх треба - їх переслідують, б'ють, убивають..
📌 Автор нарочито намагається бути занадто відвертим і чесним, виставляючи це на позір:
"Корінь наших проблем - жирні бл@ді і мусора, які розворовують все ізнутрі, і кацапи, що давлять нас танками. Так шо одні пасіонарії лізуть в окоп хуярить свинособаку, а остальні пробують посадить бл@дей, що все розворовують. Це дві главні проблеми, рішення яких забезпечить виживання нації..."
📚 А ще від імені ��ероя постійно спілкується з читачем приблизно так:
"Та я знаю, що не отримаю ні грама симпатії, вона мені нах@й не треба, ваша симпатія, нарешті я почуваюся вільним і не сиджу на голці вашого задобрення, так що... та помовчте вже!"
📌 Гостросюжетна соціальна драма так би мовити.
📌 Але одночасно якісь беззмістовні відхилення на просторікування про все і ні про що взагалі та непояснювані провали сюжету, коли здавалося, що автор не може його розрулити і просто кидає напризволяще, починаючи з чистого аркушу.
📌 А ще і герой поводить себе як інфантильне створіння, а не чоловік 30 років - вчинює немотивовані і просто тупі дії, як от у фіналі книги - то взагалі було поза межами розуму.
📌 І це, мабуть, саме те, що не дозволило книзі попасти до короткого списку цьогорічної Книги року ВВС. Справді, жаль, тому що це дійсно, на мою думку, могло стати явищем у нашій літературі, проте залишиться ще одним прохідним романом наших 20-х.
Я згадав дев'яності-двотисячні з теплотою, якої вони не заслуговують.
https://t.me/knygitelegram
Довгий список конкурсу Книга року ВВС 2024
"Ліс їхнє море, а MAN - траулер і снасті... Став під кришу - можеш валити ліс. Заніс кому треба - можеш валити ліс. Вродився сильний, розумний і хитрий - можеш кришувати ліс. Вродився ровний парень - можеш стати під кришу і валити ліс"
📚 Це та ситуація, коли я не можу сказати, чи сподобалася мені книга - були моменти, коли вона йшла на книгу року, про що написав в одному з коментарів, а були - коли автора несло в якісь нетрі, звідки немає виходу... Але більше - це все ж таки розпач і розчарування, що автору не вистачило хисту, а може просто таланту на щось більше.
📚 Два виміри сюжету - модні останнім часом нульові (Юпак, Район Д, Лімб) і, мабуть що 2020-ті. Тут автор дещо заплутався: пише про війну і про бомбардування Маріуполя росіянами, проте одночасно, - що книга написана у 2018-2021. Тут або одне, або інше.
📚 Сподобалася відверта і безжальна розповідь про нас - безконтрольні вирубка лісу, дике браконьєрство, бурштин, жадібність, жлобство, вседозволеність "хазяїв життя":
"Ніби і лісоруб, але з годинником за тисячу євро, ніби і жаліється на життя, але в куртці відомого бренду, ніби і представник, але двох слів без мату зв'язати не може. Вічний портрет володаря вулиць... І як висмикнути його з куртки й запхати в консервну банку костюма - вийде типовий депутат облради... Завжди в справах, рука на пульсі подій, а прізвище - у списках правлячої партії, як би вона там не називалася"
📌 І купка активістів-пасіонаріїв, яким більше всіх треба - їх переслідують, б'ють, убивають..
📌 Автор нарочито намагається бути занадто відвертим і чесним, виставляючи це на позір:
"Корінь наших проблем - жирні бл@ді і мусора, які розворовують все ізнутрі, і кацапи, що давлять нас танками. Так шо одні пасіонарії лізуть в окоп хуярить свинособаку, а остальні пробують посадить бл@дей, що все розворовують. Це дві главні проблеми, рішення яких забезпечить виживання нації..."
📚 А ще від імені ��ероя постійно спілкується з читачем приблизно так:
"Та я знаю, що не отримаю ні грама симпатії, вона мені нах@й не треба, ваша симпатія, нарешті я почуваюся вільним і не сиджу на голці вашого задобрення, так що... та помовчте вже!"
📌 Гостросюжетна соціальна драма так би мовити.
📌 Але одночасно якісь беззмістовні відхилення на просторікування про все і ні про що взагалі та непояснювані провали сюжету, коли здавалося, що автор не може його розрулити і просто кидає напризволяще, починаючи з чистого аркушу.
📌 А ще і герой поводить себе як інфантильне створіння, а не чоловік 30 років - вчинює немотивовані і просто тупі дії, як от у фіналі книги - то взагалі було поза межами розуму.
📌 І це, мабуть, саме те, що не дозволило книзі попасти до короткого списку цьогорічної Книги року ВВС. Справді, жаль, тому що це дійсно, на мою думку, могло стати явищем у нашій літературі, проте залишиться ще одним прохідним романом наших 20-х.
Я згадав дев'яності-двотисячні з теплотою, якої вони не заслуговують.
https://t.me/knygitelegram
June 4, 2025
"...il est le médiateur entre le marais de l'au-delà et l'archipel tremblant de la réalité."
Je note cette phrase uniquement pour me souvenir de la beauté des mots, et de la vérité qu'ils expriment. L'écriture m'a beaucoup plue, elle est jeune, vive, parfois naïve, comme la jeunesse ! Je salue ici le savoir-faire de l'écrivain : écrire une histoire digne d'un thriller avec une telle poésie... et par la même occasion le savoir-faire du traducteur qui est en symbiose parfaite avec l'auteur.
Ce livre est à la fois écologiste, terroriste (je note que c'est parfois, même souvent, lié à la défense d'une grande cause, notamment les arbres) et surtout idéaliste. Parfois l'on meurt pour être en congruence avec soi-même...
Je note cette phrase uniquement pour me souvenir de la beauté des mots, et de la vérité qu'ils expriment. L'écriture m'a beaucoup plue, elle est jeune, vive, parfois naïve, comme la jeunesse ! Je salue ici le savoir-faire de l'écrivain : écrire une histoire digne d'un thriller avec une telle poésie... et par la même occasion le savoir-faire du traducteur qui est en symbiose parfaite avec l'auteur.
Ce livre est à la fois écologiste, terroriste (je note que c'est parfois, même souvent, lié à la défense d'une grande cause, notamment les arbres) et surtout idéaliste. Parfois l'on meurt pour être en congruence avec soi-même...
October 22, 2024
Тягучий, меланхолійний і максимально просякнутий духом 90-2000 рр. в їх найкращих та найгірших проявах текст. Чудна річ, але варта уваги
Displaying 1 - 6 of 6 reviews