З нами житиме еласмотерій. Оповідання

by Роман Голубовський

Обережно, ви потрапляєте на територію непізнаваного! Тут у квартирі мешкає доісторичний звір еласмотерій; люди, які падають з верхніх полиць, об’єднуються заради помсти; на яблуні проступає лик Божої Матері — ні, Ісуса! — а ні, все ж Божої Матері; на вечірці раптом трапляється страшне, смішне і геть нестерпне; персонажі на сторінках оживають, щоб тут же помирати.

Роман Голубовський написав не просто збірку оповідань, а створив цілий альтернативний всесвіт, де абсурд легко сплутати з реальністю, а іронію — зі щирістю. Вам стане боляче, вам буде добре, ви навіть встигнете злякатися. І ви точно будете сміятися. Будь ласка, лягайте на кушетку!

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Short Stories, Fantasy, Contemporary, Humor, Ukraine

208 pages, Paperback

First published May 1, 2024

About the author

Роман Голубовський — український письменник, медійник, засновник сатиричного сайту вигаданих новин UaReview, публікації якого, попри виразно гумористичний зміст, неодноразово поширювались у ЗМІ під виглядом справжніх новин. Роман відомий такими заголовками, як: «На Житомирщині батько двох дітей вбив муху», «Десь хтось щось зробив», «У Львові люди почали ходити по воді після того, як випав дощ». Працює в маркетингу, активний користувач соціальних мереж Facebook та Twitter, живе у Львові.

Reviews

[Roman Golubovsky · Rating 5 out of 5]

Як на мене, книжка надто перехвалена, а автор пнеться зі всіх сил, щоб показати, який він дотепний та оригінальний.

Що далі — він прийде на сторінку своєї книжки на Goodreads і залишить іронічний відгук?

Все, що він пише — абсолютна маячня! Еласмотерії давно вимерли, літературних заводів не існує, в Україні немає населеного пункту Косовиця, а Степан Бандера не дожив до Незалежності. Це елементарні істини, дуже дивно їх не знати.

Колись автор писав сатиричні новини на UaReview типу «На Житомирщині батько двох дітей вбив муху» і «У Львові люди почали ходити по воді після того, як випав дощ» — то хай і продовжував би собі!

Для чого йти в літературу і починати писати про те, що «у кожному селі є атеїсти», «мистецтво тисне на усіх» і «тут є текст і підтекст»?

Який ще підтекст?!

Словом, книжка залишила мене абсолютно байдужим. Навіть розповідати не хочеться.

Тому ставлю 5 зірочок — в надії, що автор вдовольнить своє его і більше ніколи не писатиме книжок.

І вас закликаю робити те ж саме: ставимо 5 зірочок, на більше книжка не тягне!

[sepagraf · Rating 2 out of 5]

Сумно, що в 24 році автор-гуморист вважає адекватним сміятись над "кобилами" і "тьолками" (угу, ви правильно подумали, про кого це), писати жінок, які роздягаються перед незнайомим чоловіком, а отже "зовсім не проти", затягують перших ліпших знайомих в ліжко, затискають чужі обличчя між своїми оголеними грудьми. Сумно бачити, що смішними є жарти про сідниці і пах на фоні розглядання "доволі звабливої" оголеної моделі в маршрутці. Навіть оповідання про грьобаного еласмотерія сексуалізоване: "грізний вигляд його єдиного рогу, що стирчить угору, ще не означає, що він безумовно цікавиться темою сексу" - так, це ж так нетипово й свіжо - надати рогу символізм фалосу, талант!
Дві зірочки за два чудових оповідання - В'язень і Вечірка. Все інше - шлак, в якому сексизм і тупі інтимні жарти перекривають хороші сенси, що там, безумовно, були.

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Є у мене один улюблений, але занадто олдівський вислів, який звучить приблизно так: "я знаю його/її ще з жж". Утім, щодо Романа Голубовського я його використати не можу, бо не годен пригадати, чи зустрічав в жж автора збірки оповідань "З нами житиме еласмотерій".

Натомість його UaRewiev я читаю давно і не раз бачив, як новини звідти поширюються мережею — від інформаційних помийок до поважних видань. Набутий впродовж багатьох років потенціал вигадування пародійних новин, невпинне перетворення дійсності на сатиру та виробництво іронії в промислових масштабах рано або пізно мусили завести Романа Голубовського на вихилясту й слизьку стежку письменницької праці. Прочитавши всі 21 оповідання, які увійшли в збірку, я змушений (повинен і зобов'язаний) без краплі іронії проголосити — Автор народився! Славімо його!

Кожне з оповідань має особливу атмосферу та вайб: гойдаючись на хвилях цих прекрасних історій — від самоіронії до театру абсурду — читачам доведеться лізти крізь прорубану автором у розповіді про картонного персонажа дірку в четвертій стіні, через паркани метафор та перелази евфемізмів, крізь тексти і підтексти пройти разом з автором весь шлях — від забацаного вагону Укрзалізниці до того дзеркала, в якому одночасно будуть відображатися Роман Голубовський і кожен та кожна, хто прочитає цю книжку.

"Начитаються всякого! І що з нього потім виросте?"

Одна широко поширена у вузьких колах легенда про мене стверджує, що я давно мав би теж написати якусь книгу, але доки такі автори, як Роман Голубовський — дай Боже їм міцного здоровля і гострих пер — писатимуть всі ці класні тексти, котрі я просто зобов'язаний прочитати, то на власну писанину в мене просто не залишиться часу.

Я міг би пройтися по кожному з оповідань, поділитися своїми знахідками та читацькою радістю, але — як казав мій дід, тобто дід Романа Голубовського, тобто дід персонажа Романа Голубовського з оповідання "Як казав мій дід": хто я такий, щоби забирати у вас час, який ви могли б використати для читання оригінальних текстів?

Тож не зволікайте!

[Юля Проліт · Rating 5 out of 5]

Пишу цей відгук тільки, щоб його лайкнув Роман Голубовський.

[Vadym Didyk · Rating 4 out of 5]

Те, що Роман Голубовський — знаю його віртуально по дуже кумедним дописам у ФБ і як кріейтора Uareview — має почуття гумору та хист до написання, я зрозумів ще зі збірки “Переступи”, в якій його оповідання ввійшло в топ 10 найкращих серед маси інших. От приблизно яке враження справив на мене той текст (називається “Чоловік, який впав з верхньої полиці”, воно є і в цій збірці також), таке ж враження у мене лишилось і після прочитання усіх 21 оповідань зі збірки "З нами житиме еласмотерій".

І це переважно позитивне враження. З урахуванням усіх моментів та факторів — різні рівні гумору, різні рівні абсурду, різні рівні гіперболізації — оповідання чіпляють, працюють, говорять з читачем. Так, десь говорять зрозумілою мовою і на твоєму рівні сприйняття вищезгаданих чинників, десь йде перегин і текст нічого тобі не каже, але за ним йде наступний, і оця маса в 21 коротких оповідань зрештою накриває тебе хвилею. Це той випадок, коли беруть кількістю. Більшість класних історій перемагає меншість слабкіших історій. Для мене просте, але з дуже смішним фінальним панчем “Як казав мій дід” перемагає сатиричну, але прямолінійну “Венеру Мілевську”, а сумна і щира “Особливість” перемагає викличну “Як мовчить Косовиця”, і так далі 🙌

Варто відзначити сміливість автора — піти в жанр літературного абсурду, свідомо розуміючи, що не так багато людей дружить з цим рівнем наративів, ще й в короткій прозі, це, як на мене виклик. Історії можуть бути нелінійними, з неоднозначними фіналами або зовсім без чіткого сюжету, а це часто болісно сприймається читачем. Тому респект Роману.

Ну і щодо моментів з сексуалізацією, про які згадують у відгуках на Goodreads. Мені здається відповіддю може бути рядок в подяці, де Роман дякує Максиму Нестелеєву за переклади Дональда Бартелмі, адже цей постмодерніст надихнув його писати. Так, можливо без певних моментів можна було обійтись, але це лише в кількох оповіданнях, і це сюжетно-виправдані речі, які вочевидь автор не міг викинути, і використовував радше для висміювання, ніж для прямолінійного сприйняття. Ну і зважте, що це дебют автора, який пише в такому непростому жанрі, тому певні помилки та погрішності цілком можуть бути. Думаю Емма Антонюк на обговоренні книжки краще і детальніше пояснить про це )) 😉

Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі

[Alyona · Rating 2 out of 5]

Хм. Старий добрий casual sexism як рису персонажів оповідань я би хотіла лишити в анектодах із 'ярмаркі красвордов' в 00х. А а якому десятилітті лишити стигматизацію переселенців, через який міняється сприйняття рідного міста до "незатишного, ніби по твоїй квартирі ходять гості. Вимушені гості."?
Крч, книжка добряче тригернула.
Гротеск як декорація сподобався though

[Yulia Pryadko · Rating 5 out of 5]

Ця книжка подарує вам широкий спектр емоцій і відчуттів: від роздратування до повного захвату, від шоку до сміху (і не такого тихесенького внутрішнього смішка, а справжнього гучного «Ахаха!»). Тож навіть якщо ви - не фанат книг оповідань (як я!), ви нізащо не пошкодуєте, що «Еласмотерій» (скорочена назва) опинився у ваших руках.
Я не знаю на українському ринку нічого дивнішого, непередбачуванішого та іронічнішого. Місцями вам здаватиметься, що все просто та очевидно, що ось він - фінал, на який ви розраховуєте. Та Роман Голубовський не просто в��равний, а ще й хитрий автор) Бо, ніби передбачивши ваш хід думок, один за одним видаватиме найнесподіваніші сюжетні повороти. І раптом його герой перетвориться на антигероя, від якого ви точно втекли б у парку, а інший герой - живіший за всіх живих - виявиться звичайнісіньким вигаданим персонажем, а не справжньою людиною.
«Тут є текст і підтекст» - одна з ключових цитат з цієї книжки. І підтексти на її сторінках я вам раджу шукати ретельно - а то раптом щось проґавите?😉

[Victoria Dembrovska · Rating 5 out of 5]

Святий праведний гнів людей на сюжети типу "ерекція на плакат з голою жінкою" я можу пояснити тільки браком почуття гумору, тому що різниця між злісним сексизмом/об'єктивізацією і цими оповіданнями є, її навіть можна помітити, якщо злізти з кенсел потяга і потрогати траву.

Навіть оце про біженців, яке таке тригерне для багатьох (і може тригерне rightfully so), це фрагмент внутрішнього діалогу наратора, який дрочить по кущах, чому ж тоді цей персонаж повинен виголошувати/думати морально-правильні речі? І чому читач автоматично утотожнює це з позицією автора? Лол.

Не знаю. Одна пані тут написала, що це як "Love Death Robots" і, я думаю, це дуже влучне порівняння.

Попаяна крута книжечка.

[Дмитро Удалих · Rating 4 out of 5]

У РАЙОННОМУ ЦЕНТРІ ПРОЯВИЛАСЯ СОЦІАЛЬНА САТИРА (поруч з образом Божої Матері, що з’явилася на яблуні)

Минулого тижня, близько 17:30, у дворі одного з мешканців райцентру, просто між літнім душем і та яблуневим садом, з’явився не лише чіткий образ Діви Марії (чи все таки Ісуса Христа), а й книжка Романа Голубовського «З нами житиме еласмотерій», яка несподівано почала промовляти до присутніх гострою соціальною сатирою.

Очевидці стверджують, що спочатку всі сміялися — бо ж у передмові йшлося про абсурд, і заголовки рецензій обіцяли легке чтиво для маршрутки. Але вже після другого оповідання дві жінки впали в мовчання (одна — в катарсис), а третій чоловік побачив у тексті алюзію на всю свою сімейну лінію по материній гілці.

«Я думав, що це про гопників і “Божу Матір на дереві”, а це, виявляється, про насильство, пам’ять поколінь і культурну травму! — каже місцевий житель, хресний свата кума троюрідної тітки. — Так глибоко, що я навіть забув, що сміявся. І знову почав сміятись».

На місці працює комісія з культурних алюзій. За попередніми висновками, читати книгу можна, але з кругозором. І бажано, щоб той кругозір був не пластиковий. Бо алюзії — всюди: на Лободу (чи все таки Полякову), на літературні заводи, на 200-2010-ті, суспільство, на себе самого. Без широкого контексту читач може побачити лише веселу мішуру, не помітивши, що це — дзеркало, в яке треба довго вдивлятись, поки воно не блисне тобі міжбрів’ям.

Наразі відомо, що серед найяскравіших:
— «Чоловік, що впав з верхньої полиці» (сходження віри в теорії змов),
— «Регіон» (індустріальний культ з алюзією на радянське несвідоме),
— «Венера Мілевська» (привид Лободи?),
— «Кров» (генеалогічний трилер),
— «Марія на яблуні» (само собою, джерело всього руху),
— та «Вечірка», після якої кілька читачів звернулися до терапевта

Одночасно, в електричці «Козятин – Київ», пройшов з’їзд братства осіб, що впали з верхньої полиці. Вони читали збірку Голубовського й урочисто шукали в ній підтвердження свого болісно горизонтального досвіду. Пан Іван, старший братчик і хранитель аптечки, запевнив, що після падіння почав бачити алюзії навіть у графіку прибуття потягу «Мукачево–Київ» і що кожне оповідання — це шифр, зашифрований у шифрі, як начинка в пиріжку з нічого. Особливе місце в їхньому культі займає образ картонного персонажа: вони носять із собою вирізану фігуру, знайдену вночі на пероні станції Угринів, і вірять, що це втілений герой оповідання — той самий, що «надто картонний», щоб бути правдою, і занадто справжній, щоб падати з верхньої полиці. У вагоні її ставлять на дерев’яний столик, де досі лишився липкий слід від лимонаду «Живчик» — офіційного спонсора всіх нічних падінь та просвітлень. Стіл урочисто застелено єдиним примірником районної газети, в якій якраз і надруковано цю новину, тим самим замикаючи коло події, символу й друкованого слова в герметичний ритуальний жест.

Якщо серйозно, то за цією «абсурдністю» — надзвичайно гострі теми: домашнє насильство, соціальна нерівність, сексизм, травма поколінь. І показані вони через абсурд — як інструмент, через який викривається логіка повсякденного абсурду нашого суспільства. Мені дуже імпонує стиль Голубовського: це суміш чорного гумору, гротеску, іронії та культурних алюзій — і цей набір працює як годинник.

Ще один важливий для мене момент — ностальгія. Автор з величезною любов’ю описує культурний зліпок часу: гопники, районні центри, клуби, дискотеки, тамагочі, старі абсурдні новини. І це не просто ностальгія — це вдячна пам’ять, влучно і щемко передана.

Тут є теорії змов, які настільки смішні, що вже й не смішні. І вечірки, на яких тости замінено на травми поколінь. І мовчазні косовиці, які кричать про те, що ми всі трохи персонажі — тільки не знаємо, чийого оповідання.

І тепер щоразу, коли ви чуєте звук падіння десь у купе, знайте: можливо, хтось знову відкрив для себе цю книжку. І розпочав своє читання з головного. Тобто — з головою.

[Marta · Rating 1 out of 5]

Якби то був далекий 2005ий, якби я не читала Кобо Абе і Муракамі, то мабуть мені б сподобалось, але ні. Не торкнуло, не побачила я ніяких глибоких сенсів, таке собі посереднє чтиво на раз, перечитувати точно не буду. І так, дуже підсмерджувало 90ими-2000ими 💩

«А тепер усе інакше, інакше, просто, просто, просто навпаки!». От так-от.

[wow_42 · Rating 2 out of 5]

мені сподобалось лише 2 оповідання з усіх.

якось максимально не моя книга.

та й від сексистських моментів в тексті у мене зводило щелепу.

[Kateryna Moisiuk · Rating 5 out of 5]

Видати свою дебютну збірку у жанрі абсурдизму - сміливо і навіть трохи ризиковано. Вперше за довгий час повернулась до читання літератури абсурду після Камю та Кафки, і вибір книги не розчарував. Дуже сподобалась стилістика текстів. Оповідання, наповнені гротеском, іронією, гіперболами, складають один єдиний альтернативний світ, який зачіпає читача меланхолійно та сатирично; світ, у якому ти ностальгуєш, смієшся, сумуєш і знаходиш своє.

[Jane Rukas · Rating 2 out of 5]

якось смішно не було. особливо, коли темою були спонтанна жіноча оголеність, тілесність та стигматизація переселенців. а це точно книжка 2024 року, а не 1994? дві зірочки за гротеск, химерність та інтертекстуальність

з цією книжкою сталось як в тому мемі:
"- алєг, ти шо, плачєш?
- нє, бля, сміюся"

[Masha Pogorielova · Rating 5 out of 5]

Ледве дочитавши до середини, я вже почала перечитувати, а окремі оповідання і чоловіку вголос 💛 а скоро почну бігати за знайомими, змушуючи це читати. От тільки визначусь з першою жертвою 🙃

Це прям отой крок до «воннеґута» (чорного гумору з нотками буфонади і постмодернізму), про необхідність появи якого в укрліті я вже стільки років говорю. З тим де вмінням потоптатись по всьому святму, при цьому ні на що не наступивши! І такий кайфово український. Закінчувати сучасними Рекреаціями — яка нямка!, я чогось такого після міст-побратимів прям дуже чекала 💛
На протиставленні постмодернізму, магічного реалізму, метамодернізму, сюрреалізму — бракованому романтизму я почала попискувати від задоволення. Бо «я не читаю всяку фігню типу фантастики (дада воннеґут при цьому і адамс то теж ота всяка фантастика) і детективчиків — я капєц умна бо читаю найбільше жанр класику і серйозну психологічну прозу про соціально важливі теми» — це такий мій біль, що словами не передати 🫠 а тут бальзамчик на всі мозолі — повизгую

Про Богдана оповідання я вважатиму епічним стьобом з усіх тих, хто носиться зараз як з іконою, а сам ні рядка з біографії жодного разу не гуглив (дякую журналу Локальна історія і чоловіку, бо я теж незагляданням в біографії грішу)

Про еласмотерія — так болісно і по справжньому — аж сльози навертались і голос дрижав, коли читала.

Lepus слово я вже всіма можливими способами загуглила, блін, розкажіть мені, чого оповідання так називається 🤣🙈 а то я ж не засну

Страшно уявити, як я поміщатиму відгук в інстаграмні кількості слів, хоч на кожне оповідання окремо пиши 💛

[Кирило Половінко · Rating 4 out of 5]

У вас картонний персонаж!

Збірка оповідань Романа Голубовського — це до абсурду глибокий гумор, в який необхідно вчитуватись. Загалом, парадоксальність історій характеризує факт, що найкраще (вертикально) інтегрується під келих чогось веселого (автор рецензії, звичайно ж, не про алкоголь. Кефір з солоним (в жодному разі не малосольним) огірком та медом). Від оповідки до оповідки не покидало відчуття, що я стою десь в пʼятницю під баром, а мій доволі не тверезий (бухий в айно, що смачно затягується стіком без пристрою нагрівання тютюну) намагається переповісти події чи то дня, чи то тижня, чи то взагалі пояснити свої стосунки з вихователькою з дитячого садка. Ця збірка пробудила в мені спогади про «неадекватів» з особистого життя. Був у нас в компанії один генератор абсурдних оповідок: «Приїхав до своєї до села на «Яві», глушу мотор, дверима БАХ». Аж сльозу пустив. Потім рохнув та продовжив іржати витираючи сльози.

Від деяких оповідок я волав уголос, перечитував. Деякі не розумів, бо здавалось надто помороченими. Але я впевнений, що це все діло стану.

Друзі, подруги, якщо вам хочеться абсурдного, неплаского гумору, то вперед! Але до цієї книжки треба бути готовим чи готовою, та, «привіт, абсурд!», читати вдумливо.

Тут мала б бути пафосна думка, що завершує відгук, але я згадав пару оповідок та рохкаю. Сорян.

[Katya · Rating 2 out of 5]

майже дві зірочки за декілька оповідань, які більш-менш сподобалися або для мене були з цікавим задумом.

плюс цієї книжки: бісилася на неї, а не на повітряну тривогу.

мінуси:
• тисяча сто мільйонів згадок сексу і його бажання, а також грудей-жоп-завуальованих пенісів. якщо рахувати, то напевно десь 3 оповідання без цих згадок.

• персонажки, які або а) виставлені тупими, б) дуже красиві і привабливі, в) мовчазні і розумні. звісно ж, всі персонажки охочі до сексу або абсолютно адекватно сприймають його бажання до себе у будь-якій формі.

• стереотипні стереотипи і ніби як їх висміювання, але здається, що підкріплення.

не мінуси, але варто знати: у книзі є такі згадки сцен війни, які можуть когось тригернути. мені ще місцями згадки подій здалися не дуже доречними чи обережними до читача.

було якось тривожно-неприємно читати цю книжку через все це.

[Yulia Kryval · Rating 3 out of 5]

2.5

якісь оповідання зайшли, якісь взагалі не зачепили, якісь відверто не сподобались.

від більшості все ж віддавало "хоба, диви, як вмію", шо (особисто для мене, звісно ж) дещо підмиває приємність читацького досвіду.

на жаль, попри природу абсурду, мені було забагато "ляскань по сідницях" незнайомок, "прохань потриматись за груди", "припадань до губ і жадібних цілунків" сплячих жінок і іншої беззмістовної об'єктивації і сексуалізації (щиро не розумію, нашо цей наратив був у кожній другій історії)

[Yaroslav · Rating 5 out of 5]

Пане Романе, я став Вашим фанатом.

Можливо, це й не 5/5 і не найкраща книга місяця — але вона мені дуже сподобалась.

Збірка вийшла нерівною, і це, радше, її особливість, а не вада. Оповідання дуже різнопланові: якісь просто зайшли, якісь не зачепили, якісь не сподобались узагалі, а деякі — просто порвали. Серед останніх для мене — «В’язень» та «Вечірка».

Водночас не менше половини, а то й дві третини текстів під машкарою сарказму, гумору й «сміхуйочків» підіймають настільки гострі й важливі питання, що буквально перехоплює подих. Це проза, яка часто смішить — але сміх тут майже завжди нервовий і дуже впізнаваний.

На мою думку, це важлива книга, яку варто читати багатьом — можливо, навіть кожному. Я розумію, чому для частини читачів вона може здаватися сексистською. Але мені це саме здавалося художнім прийомом, а не позицією автора. Втім, я чоловік і цілком можу помилятися — і ця неоднозначність теж частина розмови, яку книжка запускає.

Мені подобається, як Голубовський працює з інтонацією:
це ніжна, іронічна, трохи меланхолійна проза, дуже тілесна й водночас інтелектуальна. Вона не про сюжет у класичному сенсі, а про стан, про співприсутність, про те, як люди тримаються одне одного в крихкому світі.

Ще мені здається важливим, що ця книжка абсолютно не позує. Вона не намагається бути «великим романом», але саме тому й потрапляє так точно. Це текст для читача, який уже щось прожив, багато відчував і не потребує пояснень кожної емоції.

Якщо чесно, я б поставив її поруч із тією прозою, яку читають не для втечі, а для впізнавання себе. І так, після неї залишається дуже тихе, тепле післясмакування — ніби хтось обережно взяв тебе за руку і не відпускає.

[Dima Katerusha · Rating 4 out of 5]

Дисклеймер: ця книга — збірка сатиричних, абсурдних оповідань, подекуди дуже-дуже дивних, смішних і таких, що ти задаси питання: «ЯЯЯЯЯК ТАКЕ МОЖНА ПРИДУМАААТИ?».
Важливо, що не кожному подібний стиль подобається і не кожен зрозуміє, яка проблематика захована в кожному оповіданні. Сенс все таки є! Тут і про абʼюз і про нашу війну для вестернів, про віру, є і самоіронія - прям збірна солянка тем.

Роман Голубовський - засновник сайту з вигаданими новинами UaReview, з нещодавнього один із заголовків: “Безугла не підтвердила, що Арестович надсилав їй дікпіки”. Можете приблизно зрозуміти стиль цих оповідань.
Хіхікав я дуже часто.

Я обожнюю усе незвичне! Я обожнюю, коли автори пишуть щось не шаблонне, а щось де потрібно подумати, щось, що запамʼятається. «З нами житиме еласмотерій» - це саме те, що запамʼятається. Оповідання, як дружина без згоди чоловіка заводить у них вдома носоріга? Ок.
Оповідання про автора, який написав про буквально картонного персонажа? Ок.

Тож мені книга зайшла. Моментами вона складно написана, тому що ти стараєшся шукати сенс, якісь приховані елементи, тому що кожна історія різна і по своєму цікава.
Але в той же час, кожне оповідання якесь кінематографічне. Я запросто міг уявити сюжет якогось оповідання у кінокартині.
За 2-3 сторінки якогось оповідання автор зміг мені повністю передати, що я маю бачити, які емоції відчувати.

Останнє оповідання взагалі топ із топів. Я лише міг сидіти і рухати головою «тааак, тааак, реально, так і є, тааак…».

[Maryna Datsiuk · Rating 4 out of 5]

Абсурд трохи не мій жанр, але рекомендації та маркетинг переконали мене прочитати.

Книга залишила неоднозначні відчуття. Більшість пишуть, що сміялися, але мені смішно майже не було, зате було багато тригерів з моєї особистої реальності.
У кожному оповіданні насправді відображені ситуації з нашої реальності, які настільки гіперболізовані, що здаються абсурдними, але по своїй суті такими не є.

Зняла бал за те, що не зустріла оповідання, де жінка була б людиною/особистістю, а не обʼєктом. Не зняла за це більше балів, бо певно в тому є якась задумка, якої я не зрозуміла.

В цілому непогано, майже всі оповідання змусили мене задуматися, а я таке люблю.

[_in_sane · Rating 5 out of 5]

Це справді класна збірка оповідань. Як і обіцяно - дуже легко і дотепно. Всі історії дуже різні, цікаві, вигадливі, кумедні. Неначе із різних світів. Мабуть, саме такою і має бути хороша збірка оповідань: різнобарвною арабескою, експедиційною мандрівкою.

Тут не все про абсурд. Роман Голубовський чудово проявив себе в різних жанрах гумору. Тут і сатира на воєнну тематику, і легкі дотепні буденні історії, і кумедні нариси. Тим не менше, мені абсурдні історії зайшли найбільше. «Не все так однозначно» - це просто Кафка у сучасності! «Як мовчить Косовиця, «Кишеньковий злодій» - це такі приколюхи, що їх не очікуєш побачити в книзі із книгарні.

Автор дуже класно комбінує інтернетські дотепи (а ми знаємо, що найсмішніше в інтернеті) з вправним літературним письмом.

Коротше, як казав мій дід, «лайк!»

[Yevhenia Vepretska · Rating 4 out of 5]

За оповідання «Роман Голубовський» окремо хочу поставити 10/10. Це геніально 😂
«Як казав мій дід» - теж дуже смішно, нагадало якийсь бородатий анекдот. Але автентично 😁
«Чоловік що впав з верхньої полиці» - ідеальний початок 👏🏻
А про Еласмотерія дуже сумне оповідання вийшло.

[Dariia Zinchenko · Rating 5 out of 5]

Перечитую збірку вдруге. Ох, і добре. Як і положено абсурдним оповіданням, вони викликають яскраві, суперечливі емоції. Мене кидало по спектру від дикого реготу до екзистенційної туги. Беріть, не пожалкуєте:)

Найулюбленіші оповідання: "Кров", "Не все так однозначно", "Як мовчить Косовиця" та "Вечірка":)

[Bohdan Shkabarnia · Rating 4 out of 5]

Уявіть оцю стереотипну та клішовану ситуацію, коли вчитель/ка каже: «А голову ти дома не забув?», і тут нам показують учня без голови і другим кадром показують голову, яка сумує, що залишилась одна. Оце десь такий стиль мають абсурдні оповідання Голубовського, які, до речі, нагадали жарти Василя Байдака (недаремно на звороті книги є його коментар)

Деякі відгуки звинувачують автора в сексизмі та вульгарщині. Але, на жаль, в нашому суспільстві є такі явища, так що тепер, не писати про них і створювати рожеву картинку? Або ж, наприклад, смішно заперечувати, що чоловіку може подобатись жіноче тіло, від якого буває важко відвести погляд. І це ніяка не об’єктивізація. В нормального та адекватного чоловіка в такі моменти мозок не відключається.
Коротше, за чесність і сміливість від мене Роману Голубовському ВЕЛИКИЙ респект🤝

Отож, не зважаючи на те, що десь половина оповідань пройшла повз і нічим не зачепила, все одно вважаю цю збірку приємним здивуванням

[Yuliia Poplavska · Rating 5 out of 5]

Cute :)
З Романом Голубовським можна і посміятися, а можна і посумувати. Не бійтеся заводити еласмотеріїв! Експериментуйте!

[Ilonka Sheleshko · Rating 4 out of 5]

навіть якщо я ображу Романа Голубовського, я все одно це скажу: найцікавішим у цій книжці було читати чужі відгуки і потім те все порівнювати з своїми враженнями і баченням.

і якщо вже враження настільки контрастні, то книжка або справді дуже погана, або справді дуже добра, але поки не прочитаєте самі — не дізнаєтесь :)

от у мене вийшла дуже добра:
проблематика така, що завжди десь навколо мене, гумор точно мій, і ще й прийшла до мене у правильний час

деякі оповідання пройшли повз, від деяких реготала вголос, але найдивовижніше для мене — більшість таки запамʼятались (а не як завжди)

і якщо такий дебют, то не можу не чекати на наступні книжки автора

[Юлія Бернацька · Rating 4 out of 5]

Я підходила до цієї книжки з неймовірними упередженнями, бо ні коротку прозу не люблю, ні абсурдистський гумор, але в результаті мені дуже навіть сподобалося.

[Анна Bilenka · Rating 5 out of 5]

Іронія+сарказм+метафоричність = ВАУ-ефект!
Це було чу-до-во!
Рекомендую від душі.

[Lilia Chekh · Rating 5 out of 5]

Це було чудове знайомство із абсурдистською літературою.

Ця книжка вимагала від мене трохи зусиль. Найперше: припинити шукати всьому описаному раціональну причину.

З абсурдом не так просто, як із навіть багатошаровим нелінійним, але реалістичним сюжетом — тут треба трошки вивернути свою уяву й просто спробувати прийняти абсурд.

Інша штука, що деякі оповідання таки були фактично повним відтворенням реальності, просто обрамленим у вивернуту метафору (а часом і без метафори).

Тема конспірологічних теорій та змов, гіперболізація промисловості як центру життя (вивернута, знов-таки, але не дуже то й абсурдна насправді), релігія, насилля, кітч, цинізм, абʼюз і сліпота до нього, совість, співчуття, принцип дії пропаганди й війна як шоу — геть неповний список вшитих у ці оповідання підтекстів (так, тут є текст і підтекст).

Цікаві письменницькі прийоми, як у диптиху «План №2» і «Персонаж» додають ще глибшого відчуття перебування у всесвіті абсурду чи принаймні виходу за звичну рамку читання.

А ще кожне з цих оповідань цінне контекстом, який вплетений у наші життя.
Укрзалізниця і характерні запахи варених яєць, знайомий ландшафт і ментальність, а музичний супровід чого лиш вартий! І хоч я не те покоління, яке слухало «Фантом-2» і про «Територію А» вже читаю довідково, але тим не менш цінно відчувати це занурення в питомо свою ностальгію. Українську.
Також гарно знаходити такі деталі, як от назва кафе «Синій етюд» (Роман Голубовський махає рукою Хвильовому, і не лише йому насправді, а я там навіть Шевченка побачила 🫢).

Це усе сприймається як незла й не демонізовано кітчева (не «квартальна» й не «дизельна») сатира на самих себе. Така оптика вимагає глибинного розуміння зсередини, а не зверхнього погляду ззовні — цей же зовнішній і творить по собі кітч.

Парадоксально (чи то абсурдно😅), що, читаючи «Еласмотерія», я таки добре відволікалась — відбувалося повне занурення в оповіді й абсолютна втеча з реальності, але тим не менш про ту реальність по прочитанню дуже багато думається.

Ну і ще мені тепер не так лячно записувати Кафку в список читання, за що дякую Роману Голубовському! Тепер зі мною житиме не тільки книжка Голубовського, а й поняття про абсурдистську літературу, яка лише з першого погляду видається чтивом для розваги, стаючи натомість гарною екскурсією у межі свого сприйняття, гумору й уміння вийти за рамки звичних уявлень про текст.

А ще почитайте гарний матеріал про «Еласмотерія» на Сенсорі. І зведіть собі вдома книжку Голубовського, Еласмотерія не обовʼязково 😁

[Yevhen · Rating 3 out of 5]

Проблема цієї збірки полягає в тому, що вона не є тим, як її позиціонували видавці: так, абсурду тут не бракує, але не будь-який абсурдний сюжет є вдалим. Я особисто ціную формат коротких оповідань за можливість розповісти про коротку подію з життя (або вигаданого всесвіту) з незвичного ракурсу або з якимсь прихованим вмістом. Обсяг обмежує, і саме тут можна бачити майстерність автора/авторки. І що ми тут бачимо: вигадані абсурдні сюжети (де сенсу немає за визначенням), погано прихований сексизм, алюзії на секс мало не в половині оповідань, картонні герої (іноді навіть буквально). Так, я розумію, що критикам треба було за щось хвалити цей витвір сучукрліту, тим більше це дебютна збірка автора, як же не підтримати відомого творця фейкових новин на інтернет-порталі. Але від цього неприємний присмак, що залишається після прочитання збірки, не зникає: я не побачив тут глибини, гумор специфічний і почасти побудований на сороміцьких жартах, є відсилки до ПМВ (дуже побіжні), власне, це і все. Ці оповідання ні про що, просто ще один витвір випускника курсів "Літосвіти", який привернув до себе увагу медіа та видавців. Сподіваюсь, наступна книга автора буде якіснішою. Я особисто читати його більше не збираюсь.