What do you think?
Rate this book
Лисиця живе на межі двох світів — людського та надприродного. Вона людина, яка спеціалізується на запечатуванні могил. Звичайна робота, коли поруч з тобою в одному місті живуть відьми, вампіри, перевертні, а мертві періодично повертаються з того світу, аби полювати на живих.
І все було б добре, якби одне з таких звичайних завдань не пішло не за планом. Стікаючи кровʼю, дівчина натикається на вампіра, який чомусь рятує її від переслідувачів, замість того щоб полишити помирати. Та зрештою порятунок обертається кошмаром — дивні сни починають переслідувати Лисицю. Її отруїли? Причарували? Що з нею не так і чи можна довіряти чоловіку, який пʼє кров живих?
І все було б добре, якби одне з таких звичайних завдань не пішло не за планом. Стікаючи кровʼю, дівчина натикається на вампіра, який чомусь рятує її від переслідувачів, замість того щоб полишити помирати. Та зрештою порятунок обертається кошмаром — дивні сни починають переслідувати Лисицю. Її отруїли? Причарували? Що з нею не так і чи можна довіряти чоловіку, який пʼє кров живих?
432 pages, Paperback
Published May 20, 2024
16 people are currently reading
359 people want to read
About the author
Валерія В. Растет
3 books46 followersУкраїнська письменниця, журналістка.
Співавторка-упорядниця кількох книг у жанрі нон-фікшн, зокрема "Тарас Шевченко очима журналістів. Монографія. Анотований покажчик. 1989-2014. До 200-річчя Кобзаря" (2015), "Боєць. Всеслав Ковган — лікар, тренер, наставник" (2017), а також опрацьовувала та редагувала тексти для книги "Незламні українці" (2023).
Авторка циклу міського фентезі "Хроніки червоних лисиць" у видавництві "Віхола". До циклу на цю мить входять: «Поклик» (2024), "Засліплення" (2025) та "Вогняна Лисиця" (2025).
Співавторка-упорядниця кількох книг у жанрі нон-фікшн, зокрема "Тарас Шевченко очима журналістів. Монографія. Анотований покажчик. 1989-2014. До 200-річчя Кобзаря" (2015), "Боєць. Всеслав Ковган — лікар, тренер, наставник" (2017), а також опрацьовувала та редагувала тексти для книги "Незламні українці" (2023).
Авторка циклу міського фентезі "Хроніки червоних лисиць" у видавництві "Віхола". До циклу на цю мить входять: «Поклик» (2024), "Засліплення" (2025) та "Вогняна Лисиця" (2025).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 82 reviews
June 4, 2024
Мене книжка захопила з перших сторінок! Прочитавши її, я розумію, що це вступ до чогось грандіозного, а поки ми лише трошки привідкрили завісу до основної історії.
Місцями мені трохи не вистачило пояснень світоустрою (банальних декількох абзаців інфодампу), але розумію, що авторка пішла шляхом повного занурення читача в події без жодних прямих пояснень, і цьому також є місце бути. Ми самі по маленьких шматочках маємо збирати загальну картину. Також не вистачило описів зовнішності персонажів, я вперше за довгий час не могла уявити собі, як виглядають всі ці дійові особи.
Не знаю, чи це дебют авторки, але якщо так - то книжка дуже сильна і чудово написана (знову ж, як для вступної, бо тут дуже мало чого зрозуміло і мало чого відбулося).
Відразу помітно, що авторка продумала не тільки самі події, а ще й детальний світ, зі своєю географією, релігією, історією, економікою та расами. Окрема вдячність за глосарій позаду книжки, на початку читання він дуже виручив.
В ідеалі хотілося б, щоб книжка була обʼємнішою, щоб вміщала більше інформації саме по сеттінгу та видах міфічних істот і їх стилях життя у тому світі. А ще, в ідеалі дуже хотілося б мати відразу ДРУГУ частину, бо після останнього речення неможливо не кинутися читати продовження. Я чекатиму з нетерпінням 😀
Місцями мені трохи не вистачило пояснень світоустрою (банальних декількох абзаців інфодампу), але розумію, що авторка пішла шляхом повного занурення читача в події без жодних прямих пояснень, і цьому також є місце бути. Ми самі по маленьких шматочках маємо збирати загальну картину. Також не вистачило описів зовнішності персонажів, я вперше за довгий час не могла уявити собі, як виглядають всі ці дійові особи.
Не знаю, чи це дебют авторки, але якщо так - то книжка дуже сильна і чудово написана (знову ж, як для вступної, бо тут дуже мало чого зрозуміло і мало чого відбулося).
Відразу помітно, що авторка продумала не тільки самі події, а ще й детальний світ, зі своєю географією, релігією, історією, економікою та расами. Окрема вдячність за глосарій позаду книжки, на початку читання він дуже виручив.
В ідеалі хотілося б, щоб книжка була обʼємнішою, щоб вміщала більше інформації саме по сеттінгу та видах міфічних істот і їх стилях життя у тому світі. А ще, в ідеалі дуже хотілося б мати відразу ДРУГУ частину, бо після останнього речення неможливо не кинутися читати продовження. Я чекатиму з нетерпінням 😀
Read
June 8, 2024"Їжачки плакали, кололись, але продовжували їсти кактус" - це дуже точний опис того, як я читала "Поклик" і чекала, коли ж нарешті мені почне подобатися. На жаль, не почало, а шкода, бо я дуже чекала на цю історію.
Напевно, найбільшою моєю проблемою з цією книжкою стало те, що мені не сподобався жоден з головних персонажів. Я була в кращому випадку байдужа до них, а в гіршому вони мене дратували.
Віксена була якась відверто дурненька у дуже багатьох випадках, а її часте недоречне хихотіння неймовірно діяло на нерви. Ще вона дуже Мері Сьюшна героїня, яка звісно мега-особлива і всі її хочуть у найрізноманітніші способи (деякі хочуть її вбити і я прям дуже за них).
Тео був би з трійки головних героїв найменш бісячим, якби не його звичка називати Віксену пестливо-зменшувальними словами типу 'малеча' та 'лисеня' та загалом ставитися до неї як до дитини. І це, на хвилиночку, до людини до якої він відчуває сексуальний потяг. Мене просто передьоргувало від цих моментів і їхні сцени вибудовували зовсім не сексуальну напругу, а стійке враження, що я спостерігаю за розбещенням неповнолітньої. І так, я розумію, що я, напевно, перебільшую і пари, звісно, можуть застосовувати пестливі імена одне до одного, але 'малеча'? Якщо це мав бути еквівалент англійському baby, то, як на мене, вийшло не дуже вдало. А ще я дійсно не розуміла, чому йому Віксена взагалі сподобалася, що він так почав за неї впрягатися, тому додавши це до 'малечі' якась дуже неприємна картинка вибудувалася в моїй голові.
Ніл був просто огидний з його замашками на та що Віксена належить йому, з його постійними тупими ревнощами, з його бажанням постійно її контролювати і приступами гніву. Просто класичний аб'юзер і мені було дуже дивно, що, очевидно, я мала бачити в ньому ще й якусь вразливу сторону (судячи з післямови авторки).
У цій книжці був тільки один персонаж, який мені відразу чомусь сподобався, хоч він був і буквально на двох сторінках і це був Колін. Я вже не дізнаюся, як у нього складеться доля, бо не планую продовжувати читати цю серію, але сподіваюся у Коліна все буде добре.
Ще у мене були величезні проблеми з розумінням світу, в якому все це відбувається. Географія тут якась зовсім нова, тобто це не наш світ. Але водночас герої роблять відсилки до "Сутінок", "Гаррі Поттера", до казок з нашого світу, будинок називають вікторіанським. Є відсилка до росії, яка давно канула в Лету і ім'я Віктор вважається занадто застарілим, але яке колись існувало, тому можна було б припустити, що це якесь дуже далеке майбутнє, де географія нашого світу змінилася. Але фото вікторіанського будинку, до руїн якого герої потім їздять датоване 1912м роком. Тобто якщо руїни ще збереглися, то це в кращому випадку наш час, і однозначно не якесь дуже далеке майбутнє у якому Земля настільки змінилася, що географія повністю оновилася. Можна було б спробувати подумати, що надприродний світ просто існує у якійсь паралельній реальності до світу людей, але ж ні. Нам чітко повідомляють, що люди та надприродні живуть поруч і більшість людей навіть не здогадуються про існування надприродних створінь. Тому що це за світ, мені так і не вдалося зрозуміти.
Чи сподобалося мені тут хоч щось окрім Коліна? Так. Насправді, на початку коли була сцена зібрання голів надприродних кланів, де вони обговорювали "Неіснуючий загін" і трохи привідкрили нам завісу історії стосунків між кланами, мені було цікаво. Мені подобалося і я з нетерпінням чекала на те, як ця історія буде розвиватися. Проблема в тому, що далі воно практично не розвивалося. Мене засипали купою непотрібних і відверто нудних сцен, де Віксена якось травмується/її намагаються вбити/ її виходжує Тео або Ніл або одночасно обоє/ вона сидить на руках в Тео або Ніла або в обох по черзі/ її обіймають Тео або Ніл або одночасно обоє/ Тео і Ніл влаштовують чергове міряння прутнями/ Віксена хихоче/ Віксена закочує очі/ Віксена кричить 'досить через мене сваритися!'. Я вже мало не на стіну лізла, бо цього було так багато, що у мене вже відмовляв мозок моментами. Може, якби хоч хтось з них трьох мені подобався, ці сцени були б набагато стерпнішими. О, я ще забула сказати, що протягом усієї книжки я неймовірно крінжувала з діалогів.
Коротше, окрім сцени між главами кланів на початку, мені подобалися всі сцени, де не було трійки головних героїв і які автоматично були пов'язані з сюжетом, і сцени, де трійка головних героїв була розділена (тобто окремі сцени Віксени та окремі сцени Тео, Ніл мені в жодній варіації не подобався). Там відбувалося хоч щось цікаве.
А ще мені дуже дивно, що у світі, де люди роблять відсилки до Сутінок, ніхто очевидно не дивився шедевру, яким був 3b сезон Teen Wolf, бо інакше всі б вже давно здогадалися, ким є Віксена.
Це, звісно, жарт, але якось дуже зручно, що за всю першу частину абсолютно ніхто не розпізнав найвідомішу істоту з японської міфології, особливо враховуючи, що її буквально звати Лисиця і в неї проявляються вогняні сили.
І от на цьому моменті мені навіть було б цікаво, як оця штука буде розвинута в майбутньому і чи буде у нас також нігоцуне в цій історії, але я просто не зможу продертися ще хоча б крізь одну книжку Віксени/Тео/Ніла, не кажучи вже про шість.
P.S. на початку історії я зловила дуже потужні вайби серіалу True Blood і як же мені хотілося, щоб це була історія саме в такому руслі.
Напевно, найбільшою моєю проблемою з цією книжкою стало те, що мені не сподобався жоден з головних персонажів. Я була в кращому випадку байдужа до них, а в гіршому вони мене дратували.
Віксена була якась відверто дурненька у дуже багатьох випадках, а її часте недоречне хихотіння неймовірно діяло на нерви. Ще вона дуже Мері Сьюшна героїня, яка звісно мега-особлива і всі її хочуть у найрізноманітніші способи (деякі хочуть її вбити і я прям дуже за них).
Тео був би з трійки головних героїв найменш бісячим, якби не його звичка називати Віксену пестливо-зменшувальними словами типу 'малеча' та 'лисеня' та загалом ставитися до неї як до дитини. І це, на хвилиночку, до людини до якої він відчуває сексуальний потяг. Мене просто передьоргувало від цих моментів і їхні сцени вибудовували зовсім не сексуальну напругу, а стійке враження, що я спостерігаю за розбещенням неповнолітньої. І так, я розумію, що я, напевно, перебільшую і пари, звісно, можуть застосовувати пестливі імена одне до одного, але 'малеча'? Якщо це мав бути еквівалент англійському baby, то, як на мене, вийшло не дуже вдало. А ще я дійсно не розуміла, чому йому Віксена взагалі сподобалася, що він так почав за неї впрягатися, тому додавши це до 'малечі' якась дуже неприємна картинка вибудувалася в моїй голові.
Ніл був просто огидний з його замашками на та що Віксена належить йому, з його постійними тупими ревнощами, з його бажанням постійно її контролювати і приступами гніву. Просто класичний аб'юзер і мені було дуже дивно, що, очевидно, я мала бачити в ньому ще й якусь вразливу сторону (судячи з післямови авторки).
У цій книжці був тільки один персонаж, який мені відразу чомусь сподобався, хоч він був і буквально на двох сторінках і це був Колін. Я вже не дізнаюся, як у нього складеться доля, бо не планую продовжувати читати цю серію, але сподіваюся у Коліна все буде добре.
Ще у мене були величезні проблеми з розумінням світу, в якому все це відбувається. Географія тут якась зовсім нова, тобто це не наш світ. Але водночас герої роблять відсилки до "Сутінок", "Гаррі Поттера", до казок з нашого світу, будинок називають вікторіанським. Є відсилка до росії, яка давно канула в Лету і ім'я Віктор вважається занадто застарілим, але яке колись існувало, тому можна було б припустити, що це якесь дуже далеке майбутнє, де географія нашого світу змінилася. Але фото вікторіанського будинку, до руїн якого герої потім їздять датоване 1912м роком. Тобто якщо руїни ще збереглися, то це в кращому випадку наш час, і однозначно не якесь дуже далеке майбутнє у якому Земля настільки змінилася, що географія повністю оновилася. Можна було б спробувати подумати, що надприродний світ просто існує у якійсь паралельній реальності до світу людей, але ж ні. Нам чітко повідомляють, що люди та надприродні живуть поруч і більшість людей навіть не здогадуються про існування надприродних створінь. Тому що це за світ, мені так і не вдалося зрозуміти.
Чи сподобалося мені тут хоч щось окрім Коліна? Так. Насправді, на початку коли була сцена зібрання голів надприродних кланів, де вони обговорювали "Неіснуючий загін" і трохи привідкрили нам завісу історії стосунків між кланами, мені було цікаво. Мені подобалося і я з нетерпінням чекала на те, як ця історія буде розвиватися. Проблема в тому, що далі воно практично не розвивалося. Мене засипали купою непотрібних і відверто нудних сцен, де Віксена якось травмується/її намагаються вбити/ її виходжує Тео або Ніл або одночасно обоє/ вона сидить на руках в Тео або Ніла або в обох по черзі/ її обіймають Тео або Ніл або одночасно обоє/ Тео і Ніл влаштовують чергове міряння прутнями/ Віксена хихоче/ Віксена закочує очі/ Віксена кричить 'досить через мене сваритися!'. Я вже мало не на стіну лізла, бо цього було так багато, що у мене вже відмовляв мозок моментами. Може, якби хоч хтось з них трьох мені подобався, ці сцени були б набагато стерпнішими. О, я ще забула сказати, що протягом усієї книжки я неймовірно крінжувала з діалогів.
Коротше, окрім сцени між главами кланів на початку, мені подобалися всі сцени, де не було трійки головних героїв і які автоматично були пов'язані з сюжетом, і сцени, де трійка головних героїв була розділена (тобто окремі сцени Віксени та окремі сцени Тео, Ніл мені в жодній варіації не подобався). Там відбувалося хоч щось цікаве.
А ще мені дуже дивно, що у світі, де люди роблять відсилки до Сутінок, ніхто очевидно не дивився шедевру, яким був 3b сезон Teen Wolf, бо інакше всі б вже давно здогадалися, ким є Віксена.
Це, звісно, жарт, але якось дуже зручно, що за всю першу частину абсолютно ніхто не розпізнав найвідомішу істоту з японської міфології, особливо враховуючи, що її буквально звати Лисиця і в неї проявляються вогняні сили.
І от на цьому моменті мені навіть було б цікаво, як оця штука буде розвинута в майбутньому і чи буде у нас також нігоцуне в цій історії, але я просто не зможу продертися ще хоча б крізь одну книжку Віксени/Тео/Ніла, не кажучи вже про шість.
P.S. на початку історії я зловила дуже потужні вайби серіалу True Blood і як же мені хотілося, щоб це була історія саме в такому руслі.
May 28, 2025
Почнемо?
По-першу, підкреслюю, що це мій суб'єктивний відгук, який аж ніяк не спростовує схвальних відгуків інших читачів, які змогли зацінити Поклик. Але точно не я. І, на всяк випадок, зазначу, що я не книжковий критик, а звичайний читач, не блогер або рекламний менеджер, не подруга і не знайомий когось, кому треба розпіарити чи похвалити твір, байдуже, через які причини, включно, з внутрішніми переконаннями, що НАДА підтримувати новачків. Але, вимбачте, до порівняння: за книгу класного, досвідченого автора, який пише якісно та цікаво, я заплатила 350 грн, а за ці намагання і потуги новатора, твір якого не пройшов навіть нормальної редактури, 560? Я вже відчуваю себе обдуреною. А ще час, що зараз цінніше за гроші, я також витратила без задоволення. Будь ласка, довіряйте смакам тих блогерів, з якими ви вже маєте спільні вподобання, перевірені часом і книгами, щоб потім не було прикро.
По-друге, я можу бути різкою, але це суто мої емоції, яким я, до речі, дала остигнути, тож зважайте і не читайте, якщо ви поціновувач такого штибу роментезі.
По-третє, тут будуть СПОЙЛЕРИ (без них тут аж ніяк).
Дочитала книгу суто на впертості та необхідності підготуватися до книжкового клубу, а так - ТА НІ ЗА ЯКІ ГРОШІ не дочитувала би.
Маємо ми тут ТИПУ звичайну людську дівчину, яка від самого початку книги попадає в суцільні халепи, які, переважно, САМА собі і створює. Бідне створіння Віксена (так, саме створіння, бо ж ніхто не знає, ким вона є) ігнорує дивність завдання, яке їй передали для термінового виконання на кладовищі (запечатувати могили) та, попри жахливий стан (вона постійно в цьому стані протягом всієї книги), п*здує на кладовище. Там її підстрелюють з арбалета, з малої відстані. І вона з трьома стрілами має сили кидатися настоянками в мордяки недоперевертнів, а потім ще, звісно, ця звичайна людинка має наснаги тікати з кладовища до міста. Як на мене, вона мала би валятися в калюжі крові там, де їй живіт наскрізь проштрикнула пер��а арбалетна стріла. Зазначу, що вона на цей момент ще типу і не почала набувати свої надсили. Тож маємо аж занадто міцне дівча)
ЇЇ знаходить вікланець.
Мля, ці назви, я з них окремо постійно угарала. Вікланець - це недовамп) Зрозуміли? А як ні, то в кінці книги там вам все розжовують з назвами рас, видів і т.п.
Вікланець Тео є великим майстром😅 (протягом книги ловила себе на питанні: майстер чого??? Майстер спорту, майстер зваблення, майстер жартів? Обирайте. Все підійде!)
Один вже запах Віксени одурманює Тео. Він її накачує своєї кровушкою (що заборонено законом), відходжує, фактично рятує від смерті. Мала на ранок влаштовує істрику. Браво. Дуже по-дитячому. Хоч мужик молодець - витримує закидони цієї дівахи і відпускає з миром. Вікс ще кривавить, але, звісно, п*здує на роботу. Канєшно, робота передусім!
Є в неї наставник, з яким вона працює. Відносини з наставником, який їй, як батько (Віксена - сирота) загалом цікаві.
От що ви скажете батьку, з яким працюєте, про те, що на вас напали і смертельно поранили?
Цитатоньки з книги:
“Не гаючи часу, Віксена швидко крокувала в бік своєї роботи. Грошей у неї із собою не було. Послугами таксі чи громадського транспорту дівчина, відповідно, скористатися не могла. Лишалося тільки йти, хоча прогулянка стала цілим випробуванням. З кожним наступним кроком знесилення напосідало дедалі більше. Перед очима періодично темніло. Ноги запліталися. (ЗВИЧАЙНИЙ її стан в цій книзі, постійно в стані напівсмерті)
Байдуже на самопочуття, наставник Грегор мав знати про її форс-мажорну нічку. (Але є телефони, взагалі-то)
— Ну, на кладовищі виникли деякі проблеми…
— На кладовищі? Що ти там робила? Наскільки я пам’ятаю, з останнім запечатуванням ти успішно справилася в четвер, — спитав Грегор, торкаючись латок на тканині її комбінезона.
— Але ж я отримала термінове замовлення, погоджене тобою. На Старому кладовищі. Передбачалося на одне, а потім виявилося, що на два поховання. Одне мені вдалося закрити, а інше — те, що ближче до води, — так і не змогла. Запечатування не спрацювало, та й до всього мені завадили.
Очі Грегора округлювалися з кожним наступним словом. Чоловік згріб Вікс в обійми, принагідно обмацуючи кожний сантиметр спини, а потім відхилив так різко, що дівчині стало недобре, і прошипів:
— Хто передав конверт?
— Х-хронос… — прошепотіла Віксена у відповідь, слабко здогадуючись, що щось не так.
Обличчям наставника майнув вираз, який Лисиця не змогла розтлумачити.
—Ох і старий, — видихнув Грегор. — Я сам із ним поговорю. Нападників було кілька? Ти бліда, мов сама смерть, значить простою втечею не обійшлося. Дуже дісталося? Лікар потрібен?
— Двоє, — Вікс здригнулася від згадки про злу насмішку, що плескалася в мутних очах, але тої самої миті оговталася. — Та й не те щоб це були поранення, з якими я не змогла впоратися. Дивися, я здорова як віл.
(БЛЯДЬ, ДО ЧОГО ЦЯ ПОКАЗОВА СТІЙКІСТЬ?)
— Тобі треба поспати. Давай так: я дозволяю відпочити тиждень-другий…
Віксена розтулила рота, щоб заперечити.
— І ніяких «але», — сердито закінчив фразу Грегор, так і не давши дівчині вставити ані слова. — Ти потрібна мені живою й здоровою. За могили не переживай — я когось туди відправлю, щоб глянули, що й до чого.
— Протестую! Що я робитиму вдома так довго?
— Віксено, не створюй проблем на рівному місці. Бери приклад із Сіни — сходи в кіно, з’їздь із хлопцями та дівчатами до моря, поки тепло, побайдикуй. Одним словом, розслабся.”
СЕРЙОЗНО? Тобто те, що ті двоє нападників вижили і знають її запах, то нічого? Чи те, що вони можуть становити небезпеку іншим? Можливо,ТРЕБА було би виявити БІЛЬШЕ стурбованості цьому типу батьку та попросити описати їх, спитати обставини нападу, чим захищалась, як втекла, ДЕ ПОРАНЕНА?!!!! А їй ТРЕБА було це розказати, бо це важливо навіть для того, щоб ніхто інший не потрапив в халепу, щоб знайти цих нападників, попередити своїх співробітників про небезпеку.
Уявляю, як я оце прийшла додому і сказала батьку, що мене підстерегли на кладовищі двоє недоперевертнів, підстрелили, а кровосісь напоїв своєю незвичайною цілющою кровушкою... і я майже померла, ледь втекла, вони живі, знають мій запах.
А мій батя такий: Іди відпочинь тижня на два. Все буде ок.
П*здец.
Де логіка? Він би з мене очей не спускав, поки не знайде нападників, попросив би описати їх детально. Приставив би до мене охорону чи наглядача.
А ще яке там відпочити? Ви про шо? ЦЯ ДУЖЕ “розумна” Віксена все одно постійно поривається стати до роботи (напевно, вважає, що без її діяльності весь світ помре), знайти на сраку завдання і пригоди, шукає відповіді в найнебезпечніших місцях, особливо, коли вона в дуже поганому фізичному стані. Це в неї хобі таке: лізти в стані напівмерця в сраку до проблем, і тягнути за собою тих, які підпали під її чарівні чари (закочую очі, бо нічого особливого, окрім незвичних здібностей, я в ній не побачила).
До речі, в неї таки є наглядач - Ніл, мінливець(=перевертень) тигролак, який гірше за няньку, з власницькими закидонами, з гіперопікою та сексуальним потягом до дівчини.
Всесвіт тут прописаний суцільним нагромадженням кланів, рас, їх ворожнечою внутрішньою, зовнішньою, купа магії, експериментів та небезпекою від “Неіснуючого загону” (тут я з посмішкою згадувала про страшну, небезпечну та Неіснуючу бабу Ягу, якою дітей лякають). Коротше, розібратися, кому там брат, сват, ворог, друг - треба ще голову поламати. Мільйон своїх законів, традицій, ритуалів, правил в кожному клані, виді і т.п. А ще не вдалося зрозуміти, як влаштований цей світ, який в ньому час (Гаррі Поттер; 1912 р.; ноути). Прописано це надто сумбурно і від того, особисто для мене, нецікаво. Загалом, як і все інше.
Любовний трикутник Ніл-Віксена-Тео бісив до всирачки. Втомлювали постійні дитячі перепалки між Тео та Нілом, бо ці двоє ніяк не можуть поділити ляльку в пісочниці. І це протягом усієї книги. Вони один на одного, як ті собаки, дзявкають, коли кудись прямують, їдять, сплять та особливо, коли рятують бідосю Віксену, якій завжди треба туди, де її чекає небезпека, бажано така, що побільше та смертельніше.
Мені вже відчувалося, що між Тео і Нілом більше хімії, ніж кожного з них окремо з Віксенкою)
Тео ще нічого, особливо, коли нема Ніла поряд. Бо крововсіс хоч має дрібку здорового глузду і намагається його донести до Віксени, хоч це і марно. З нею всі панькаються, як з писаною торбою, а вона постійно при смерті кудись п*здує самостійно все вирішувати, це її “я сама” - просто верхівка дебілізму. Коли ж все-таки бере з собою компанію, то обов'язково хтось має постраждати.
Всю книгу ловила себе на думці, що Віксені притаманні неймовірні самовбивчі нахили. І як же я поржала на останніх сторінках, бо я була права)
На мій превеликий жаль, єдиний більш-менш нормальний персонаж загинув. Чому? Бо, ну, канєшно, рятував безцінну Віксенку.
В книзі описано 5 днів, а в мене було відчуття, що це вже триває вічність і тортури ніколи не закінчяться.
О! А ще спробуйте оцінити і, головне, уявити це:
"За вікном виднівся гірський пейзаж, вибілений місячним сяйвом, яке здавалося кривавим гало. Срібні нитки, наштовхуючись на віконне скло, затікали всередину кривавими потічками."
В мене візуал зламався на цьому уривку!!!
Господи, можу безкінечно писати про те, що мені тут не сподобалось. Але коротко - 1* (за гарну обкладинку).
Не продовжуватиму.
Нікому не радитиму.
По-першу, підкреслюю, що це мій суб'єктивний відгук, який аж ніяк не спростовує схвальних відгуків інших читачів, які змогли зацінити Поклик. Але точно не я. І, на всяк випадок, зазначу, що я не книжковий критик, а звичайний читач, не блогер або рекламний менеджер, не подруга і не знайомий когось, кому треба розпіарити чи похвалити твір, байдуже, через які причини, включно, з внутрішніми переконаннями, що НАДА підтримувати новачків. Але, вимбачте, до порівняння: за книгу класного, досвідченого автора, який пише якісно та цікаво, я заплатила 350 грн, а за ці намагання і потуги новатора, твір якого не пройшов навіть нормальної редактури, 560? Я вже відчуваю себе обдуреною. А ще час, що зараз цінніше за гроші, я також витратила без задоволення. Будь ласка, довіряйте смакам тих блогерів, з якими ви вже маєте спільні вподобання, перевірені часом і книгами, щоб потім не було прикро.
По-друге, я можу бути різкою, але це суто мої емоції, яким я, до речі, дала остигнути, тож зважайте і не читайте, якщо ви поціновувач такого штибу роментезі.
По-третє, тут будуть СПОЙЛЕРИ (без них тут аж ніяк).
Дочитала книгу суто на впертості та необхідності підготуватися до книжкового клубу, а так - ТА НІ ЗА ЯКІ ГРОШІ не дочитувала би.
Маємо ми тут ТИПУ звичайну людську дівчину, яка від самого початку книги попадає в суцільні халепи, які, переважно, САМА собі і створює. Бідне створіння Віксена (так, саме створіння, бо ж ніхто не знає, ким вона є) ігнорує дивність завдання, яке їй передали для термінового виконання на кладовищі (запечатувати могили) та, попри жахливий стан (вона постійно в цьому стані протягом всієї книги), п*здує на кладовище. Там її підстрелюють з арбалета, з малої відстані. І вона з трьома стрілами має сили кидатися настоянками в мордяки недоперевертнів, а потім ще, звісно, ця звичайна людинка має наснаги тікати з кладовища до міста. Як на мене, вона мала би валятися в калюжі крові там, де їй живіт наскрізь проштрикнула пер��а арбалетна стріла. Зазначу, що вона на цей момент ще типу і не почала набувати свої надсили. Тож маємо аж занадто міцне дівча)
ЇЇ знаходить вікланець.
Мля, ці назви, я з них окремо постійно угарала. Вікланець - це недовамп) Зрозуміли? А як ні, то в кінці книги там вам все розжовують з назвами рас, видів і т.п.
Вікланець Тео є великим майстром😅 (протягом книги ловила себе на питанні: майстер чого??? Майстер спорту, майстер зваблення, майстер жартів? Обирайте. Все підійде!)
Один вже запах Віксени одурманює Тео. Він її накачує своєї кровушкою (що заборонено законом), відходжує, фактично рятує від смерті. Мала на ранок влаштовує істрику. Браво. Дуже по-дитячому. Хоч мужик молодець - витримує закидони цієї дівахи і відпускає з миром. Вікс ще кривавить, але, звісно, п*здує на роботу. Канєшно, робота передусім!
Є в неї наставник, з яким вона працює. Відносини з наставником, який їй, як батько (Віксена - сирота) загалом цікаві.
От що ви скажете батьку, з яким працюєте, про те, що на вас напали і смертельно поранили?
Цитатоньки з книги:
“Не гаючи часу, Віксена швидко крокувала в бік своєї роботи. Грошей у неї із собою не було. Послугами таксі чи громадського транспорту дівчина, відповідно, скористатися не могла. Лишалося тільки йти, хоча прогулянка стала цілим випробуванням. З кожним наступним кроком знесилення напосідало дедалі більше. Перед очима періодично темніло. Ноги запліталися. (ЗВИЧАЙНИЙ її стан в цій книзі, постійно в стані напівсмерті)
Байдуже на самопочуття, наставник Грегор мав знати про її форс-мажорну нічку. (Але є телефони, взагалі-то)
— Ну, на кладовищі виникли деякі проблеми…
— На кладовищі? Що ти там робила? Наскільки я пам’ятаю, з останнім запечатуванням ти успішно справилася в четвер, — спитав Грегор, торкаючись латок на тканині її комбінезона.
— Але ж я отримала термінове замовлення, погоджене тобою. На Старому кладовищі. Передбачалося на одне, а потім виявилося, що на два поховання. Одне мені вдалося закрити, а інше — те, що ближче до води, — так і не змогла. Запечатування не спрацювало, та й до всього мені завадили.
Очі Грегора округлювалися з кожним наступним словом. Чоловік згріб Вікс в обійми, принагідно обмацуючи кожний сантиметр спини, а потім відхилив так різко, що дівчині стало недобре, і прошипів:
— Хто передав конверт?
— Х-хронос… — прошепотіла Віксена у відповідь, слабко здогадуючись, що щось не так.
Обличчям наставника майнув вираз, який Лисиця не змогла розтлумачити.
—Ох і старий, — видихнув Грегор. — Я сам із ним поговорю. Нападників було кілька? Ти бліда, мов сама смерть, значить простою втечею не обійшлося. Дуже дісталося? Лікар потрібен?
— Двоє, — Вікс здригнулася від згадки про злу насмішку, що плескалася в мутних очах, але тої самої миті оговталася. — Та й не те щоб це були поранення, з якими я не змогла впоратися. Дивися, я здорова як віл.
(БЛЯДЬ, ДО ЧОГО ЦЯ ПОКАЗОВА СТІЙКІСТЬ?)
— Тобі треба поспати. Давай так: я дозволяю відпочити тиждень-другий…
Віксена розтулила рота, щоб заперечити.
— І ніяких «але», — сердито закінчив фразу Грегор, так і не давши дівчині вставити ані слова. — Ти потрібна мені живою й здоровою. За могили не переживай — я когось туди відправлю, щоб глянули, що й до чого.
— Протестую! Що я робитиму вдома так довго?
— Віксено, не створюй проблем на рівному місці. Бери приклад із Сіни — сходи в кіно, з’їздь із хлопцями та дівчатами до моря, поки тепло, побайдикуй. Одним словом, розслабся.”
СЕРЙОЗНО? Тобто те, що ті двоє нападників вижили і знають її запах, то нічого? Чи те, що вони можуть становити небезпеку іншим? Можливо,ТРЕБА було би виявити БІЛЬШЕ стурбованості цьому типу батьку та попросити описати їх, спитати обставини нападу, чим захищалась, як втекла, ДЕ ПОРАНЕНА?!!!! А їй ТРЕБА було це розказати, бо це важливо навіть для того, щоб ніхто інший не потрапив в халепу, щоб знайти цих нападників, попередити своїх співробітників про небезпеку.
Уявляю, як я оце прийшла додому і сказала батьку, що мене підстерегли на кладовищі двоє недоперевертнів, підстрелили, а кровосісь напоїв своєю незвичайною цілющою кровушкою... і я майже померла, ледь втекла, вони живі, знають мій запах.
А мій батя такий: Іди відпочинь тижня на два. Все буде ок.
П*здец.
Де логіка? Він би з мене очей не спускав, поки не знайде нападників, попросив би описати їх детально. Приставив би до мене охорону чи наглядача.
А ще яке там відпочити? Ви про шо? ЦЯ ДУЖЕ “розумна” Віксена все одно постійно поривається стати до роботи (напевно, вважає, що без її діяльності весь світ помре), знайти на сраку завдання і пригоди, шукає відповіді в найнебезпечніших місцях, особливо, коли вона в дуже поганому фізичному стані. Це в неї хобі таке: лізти в стані напівмерця в сраку до проблем, і тягнути за собою тих, які підпали під її чарівні чари (закочую очі, бо нічого особливого, окрім незвичних здібностей, я в ній не побачила).
До речі, в неї таки є наглядач - Ніл, мінливець(=перевертень) тигролак, який гірше за няньку, з власницькими закидонами, з гіперопікою та сексуальним потягом до дівчини.
Всесвіт тут прописаний суцільним нагромадженням кланів, рас, їх ворожнечою внутрішньою, зовнішньою, купа магії, експериментів та небезпекою від “Неіснуючого загону” (тут я з посмішкою згадувала про страшну, небезпечну та Неіснуючу бабу Ягу, якою дітей лякають). Коротше, розібратися, кому там брат, сват, ворог, друг - треба ще голову поламати. Мільйон своїх законів, традицій, ритуалів, правил в кожному клані, виді і т.п. А ще не вдалося зрозуміти, як влаштований цей світ, який в ньому час (Гаррі Поттер; 1912 р.; ноути). Прописано це надто сумбурно і від того, особисто для мене, нецікаво. Загалом, як і все інше.
Любовний трикутник Ніл-Віксена-Тео бісив до всирачки. Втомлювали постійні дитячі перепалки між Тео та Нілом, бо ці двоє ніяк не можуть поділити ляльку в пісочниці. І це протягом усієї книги. Вони один на одного, як ті собаки, дзявкають, коли кудись прямують, їдять, сплять та особливо, коли рятують бідосю Віксену, якій завжди треба туди, де її чекає небезпека, бажано така, що побільше та смертельніше.
Мені вже відчувалося, що між Тео і Нілом більше хімії, ніж кожного з них окремо з Віксенкою)
Тео ще нічого, особливо, коли нема Ніла поряд. Бо крововсіс хоч має дрібку здорового глузду і намагається його донести до Віксени, хоч це і марно. З нею всі панькаються, як з писаною торбою, а вона постійно при смерті кудись п*здує самостійно все вирішувати, це її “я сама” - просто верхівка дебілізму. Коли ж все-таки бере з собою компанію, то обов'язково хтось має постраждати.
Всю книгу ловила себе на думці, що Віксені притаманні неймовірні самовбивчі нахили. І як же я поржала на останніх сторінках, бо я була права)
На мій превеликий жаль, єдиний більш-менш нормальний персонаж загинув. Чому? Бо, ну, канєшно, рятував безцінну Віксенку.
В книзі описано 5 днів, а в мене було відчуття, що це вже триває вічність і тортури ніколи не закінчяться.
О! А ще спробуйте оцінити і, головне, уявити це:
"За вікном виднівся гірський пейзаж, вибілений місячним сяйвом, яке здавалося кривавим гало. Срібні нитки, наштовхуючись на віконне скло, затікали всередину кривавими потічками."
В мене візуал зламався на цьому уривку!!!
Господи, можу безкінечно писати про те, що мені тут не сподобалось. Але коротко - 1* (за гарну обкладинку).
Не продовжуватиму.
Нікому не радитиму.
May 13, 2024
як же мені сподобалась ця історія. який тут шикарний вампір, люди! я закохалась. мені терміново треба продовження!
May 18, 2024
хороше фентезі, я вподобала!
взаємодія Тео і Ніла — моє все, хочу любовну лінію між цими двома дурачками(вибач, Вікс))))
чекаю на продовження!!
взаємодія Тео і Ніла — моє все, хочу любовну лінію між цими двома дурачками(вибач, Вікс))))
чекаю на продовження!!
Read
September 9, 2024Мені сподобався вампір в халаті
August 2, 2024
Це дуже хороша книга, як для дебюту авторки. Є куди покращуватись, але щиро радію, що в нас зʼявляються нові авторки, які пишуть хороше фентезі
July 3, 2024
одна з найбільш очікуваних мною книжок цього року, тому що сучасне українське фентезі про вампірів? дайте два! але, на жаль, я навіть не змогла дочитати історію.
з перших ж сторінок мені зовсім не сподобався стиль написання авторки. так, вона використовує багато цікавих і незвичних слів (це гарно насправді), але сам текст написано так, ніби це якийсь поганий фанфік, який я читала у 12 років.
крім цього, на нас відразу накидують якісь деталі щодо світу, не пояснюючи абсолютно нічого. а в інших моментах навпаки відбуваються величезні інфодампи щодо світобудови, коли головній героїні пояснюють, як працює її ж власний світ. океееееей????? я розумію, що це зроблено для того, щоб читач дізнався якусь інформацію, але це має дуже неприродний вигляд і відразу вибиває тебе з атмосфери історії. в кінці побачила кілька сторінок такого "довідника" по світу, але краще це було якось нормально вписати в текст, бо таке ніби для розуміння подій треба спочатку прочитати інформацію в кінці.
ну і те, що мене вибісило найбільше - герої і їхні діалоги. ЯКИЙ ЦЕ КРИНЖ. головна героїня - це типова тупенька мері сью з будь-якої підліткової книжки, яка взагалі ніяка, постійно всім хамить, але КОЖЕН хлопець її хоче, навіть старий вампір. її діалоги з Тео (цим самим вампіром) неможливо читати з першого ж рядка, бо вона постійно просто кидається на нього і поводиться, як дитина.
не звернула увагу, скільки гг років, але історію позиціонують як нью едалт. в якому місці? абсолютно всі герої поводяться як 12річні діти, включно з дуже старим і могутнім вампіром. особисто для мене всі діалоги здавались якимись неадекватними, неприродними і нереалістичними, ніби це якась комедія/пародія у фентезійному сетингу.
загалом, це дуже схоже на книжкові серії "Щоденники вампіра" (не на серіал, повторюю), "Сутінки" (не треба було писати щось схоже на "Сутінки", якщо не хочете, щоб цю історію з ними порівнювали) і "Сукі Стекхаус" (по ній зняли серіал "True Blood").
загалом, повторюсь, що мені дуже сумно, що історія мені не сподобалась (обкладинка!), і я ненавиджу писати негативні відгуки на книжки українських авторів, але погортайте ознайомчий фрагмент, може, вам навпаки зайде с:
з перших ж сторінок мені зовсім не сподобався стиль написання авторки. так, вона використовує багато цікавих і незвичних слів (це гарно насправді), але сам текст написано так, ніби це якийсь поганий фанфік, який я читала у 12 років.
крім цього, на нас відразу накидують якісь деталі щодо світу, не пояснюючи абсолютно нічого. а в інших моментах навпаки відбуваються величезні інфодампи щодо світобудови, коли головній героїні пояснюють, як працює її ж власний світ. океееееей????? я розумію, що це зроблено для того, щоб читач дізнався якусь інформацію, але це має дуже неприродний вигляд і відразу вибиває тебе з атмосфери історії. в кінці побачила кілька сторінок такого "довідника" по світу, але краще це було якось нормально вписати в текст, бо таке ніби для розуміння подій треба спочатку прочитати інформацію в кінці.
ну і те, що мене вибісило найбільше - герої і їхні діалоги. ЯКИЙ ЦЕ КРИНЖ. головна героїня - це типова тупенька мері сью з будь-якої підліткової книжки, яка взагалі ніяка, постійно всім хамить, але КОЖЕН хлопець її хоче, навіть старий вампір. її діалоги з Тео (цим самим вампіром) неможливо читати з першого ж рядка, бо вона постійно просто кидається на нього і поводиться, як дитина.
не звернула увагу, скільки гг років, але історію позиціонують як нью едалт. в якому місці? абсолютно всі герої поводяться як 12річні діти, включно з дуже старим і могутнім вампіром. особисто для мене всі діалоги здавались якимись неадекватними, неприродними і нереалістичними, ніби це якась комедія/пародія у фентезійному сетингу.
загалом, це дуже схоже на книжкові серії "Щоденники вампіра" (не на серіал, повторюю), "Сутінки" (не треба було писати щось схоже на "Сутінки", якщо не хочете, щоб цю історію з ними порівнювали) і "Сукі Стекхаус" (по ній зняли серіал "True Blood").
загалом, повторюсь, що мені дуже сумно, що історія мені не сподобалась (обкладинка!), і я ненавиджу писати негативні відгуки на книжки українських авторів, але погортайте ознайомчий фрагмент, може, вам навпаки зайде с:
June 1, 2024
Покинула цю книгу, прочитавши десь на третину, тому описую свої враження від глав 0-4.
При всій повазі до автора та інших користувачів яким сподобалося, я просто не змогла витерпіти іспанський сором за героїв. Я чекала динамічне урбан-фентезі, яке має за цільову аудиторію принаймні янг едалтс, якщо не дорослих. Але на мою думку, це книга для читачів підліткового віку, не старше. Мені нагадує фентезі цикли 2010х, які я сама читала в такому віці. Щось типу Академії Вампірів та Будинку Ночі.
Я взагалі не прониклася персонажами. На жаль, мені вони видалися занадто карикатурними, їхні проблеми не викликали жодної цікавості чи переживань.
На мій погляд, було занадто багато експозиції занадто рано в тексті. Я тільки намагаюся зрозуміти вайб головних героїв, а тут постійні інфовкиди про те, як що працює в магічному світі, хто ці всі нові персонажі, і ще й якісь політичні інтриги зверху. Навіть минуле героїні було описано без емоцій. Мені здається, мав би бути спосіб інтегрувати всі ці моменти в текст більш органічно.
Поведінка Віксени в мене викликала роздратування. Її антагонізм до любовного інтересу, Тео, мені видався поверхневим і дитячим. Така динаміка, як я розумію, мала створити між героями напругу, але я її не відчула.
Ще, з суб'єктивного, мені різануло око ось це:
«Отже, він не перший, хто повівся. Малеча справляла враження, навіть не здогадуючись про це.»
і це
«На ній не було й грама макіяжу — хіба що прозорий блиск для губ, від якого віяло підсолодженою полуницею.»
Ну я ще більш-менш можу зрозуміти «малечу», бо ну ок, він вампір, він старий, we get it. Але як саме збагачує наше розуміння персонажа цей коментар про відсутність косметики??? Вона працює на такій роботі, що мені здається і так всім було б зрозуміло, що вона не бігає по кладовищах в глем-макіяжі. Єдине пояснення, яке я можу знайти, це те, що цей опис має її відділити від інших жінок, які з'являються біля Тео. Навіщо оживляти цей токсичний троп зтравлювання жінок? Ну не треба так, будь-ласочка.
Мені шкода це казати, але Тео ніби виліз з книжки колін гувер. Цей вайб мачо-мучачо мене взагалі не вразив, а репліки, де він намагається бути супер спокусливим викликали в мене іспанський сором. По історії, йому щось за сотню років, але він розмовляє як десятикласник, який подивився туторіал з пікапу на ютубі.
З хорошого, виділю, що мені сподобалась манера письма авторки, у неї дуже багата українська мова і я зустріла чимало цікавих для себе слів і висловів.
Мені завжди сумно ставити погані оцінки українським авторам, але і мовчати коли мені щось не подобається я не вмію. На колір і смак товариш не всяк, врешті-решт. Сподіваюся комусь мій відгук стане в нагоді.
При всій повазі до автора та інших користувачів яким сподобалося, я просто не змогла витерпіти іспанський сором за героїв. Я чекала динамічне урбан-фентезі, яке має за цільову аудиторію принаймні янг едалтс, якщо не дорослих. Але на мою думку, це книга для читачів підліткового віку, не старше. Мені нагадує фентезі цикли 2010х, які я сама читала в такому віці. Щось типу Академії Вампірів та Будинку Ночі.
Я взагалі не прониклася персонажами. На жаль, мені вони видалися занадто карикатурними, їхні проблеми не викликали жодної цікавості чи переживань.
На мій погляд, було занадто багато експозиції занадто рано в тексті. Я тільки намагаюся зрозуміти вайб головних героїв, а тут постійні інфовкиди про те, як що працює в магічному світі, хто ці всі нові персонажі, і ще й якісь політичні інтриги зверху. Навіть минуле героїні було описано без емоцій. Мені здається, мав би бути спосіб інтегрувати всі ці моменти в текст більш органічно.
Поведінка Віксени в мене викликала роздратування. Її антагонізм до любовного інтересу, Тео, мені видався поверхневим і дитячим. Така динаміка, як я розумію, мала створити між героями напругу, але я її не відчула.
Ще, з суб'єктивного, мені різануло око ось це:
«Отже, він не перший, хто повівся. Малеча справляла враження, навіть не здогадуючись про це.»
і це
«На ній не було й грама макіяжу — хіба що прозорий блиск для губ, від якого віяло підсолодженою полуницею.»
Ну я ще більш-менш можу зрозуміти «малечу», бо ну ок, він вампір, він старий, we get it. Але як саме збагачує наше розуміння персонажа цей коментар про відсутність косметики??? Вона працює на такій роботі, що мені здається і так всім було б зрозуміло, що вона не бігає по кладовищах в глем-макіяжі. Єдине пояснення, яке я можу знайти, це те, що цей опис має її відділити від інших жінок, які з'являються біля Тео. Навіщо оживляти цей токсичний троп зтравлювання жінок? Ну не треба так, будь-ласочка.
Мені шкода це казати, але Тео ніби виліз з книжки колін гувер. Цей вайб мачо-мучачо мене взагалі не вразив, а репліки, де він намагається бути супер спокусливим викликали в мене іспанський сором. По історії, йому щось за сотню років, але він розмовляє як десятикласник, який подивився туторіал з пікапу на ютубі.
З хорошого, виділю, що мені сподобалась манера письма авторки, у неї дуже багата українська мова і я зустріла чимало цікавих для себе слів і висловів.
Мені завжди сумно ставити погані оцінки українським авторам, але і мовчати коли мені щось не подобається я не вмію. На колір і смак товариш не всяк, врешті-решт. Сподіваюся комусь мій відгук стане в нагоді.
August 30, 2024
Мені безмежно сподобалось! При чому з перших же сторінок! Така цікавезна світобудова! Мене неймовірно інтригує, що ж там відбувається і яка була передісторія всій подій! Ну і, звичайно, що ж там буде далі! В мене величезні сподівання на наступні книжки, я вже страшенно хочу наступні частини))). Головна любовна лінія також сподобалась як і напівгарячі сцени між героями :).
Через складну світобудову поріг входження в історію дещо великий, читати треба уважно і відмічати собі всі деталі, але мені такий масштаб сподобався! Передчуваю ще багато цікавого в наступних книгах :). Світобудова цікавезна, написано легко, сучасно та жваво. Любителям великих циклів зі складним світоустроєм рекомендую!
Через складну світобудову поріг входження в історію дещо великий, читати треба уважно і відмічати собі всі деталі, але мені такий масштаб сподобався! Передчуваю ще багато цікавого в наступних книгах :). Світобудова цікавезна, написано легко, сучасно та жваво. Любителям великих циклів зі складним світоустроєм рекомендую!
October 6, 2024
Перше міське фентезі, яке сподобалось на всі 💯💯💯. Я навіть не чекала, що історія мене настільки захопить. І як же це смачно написано. Я насолоджувалась кожною сторінкою.
Єдине питання - Коли наступна? Цей кліфхенгер в кінці не дасть мені спокійно жити😅
Єдине питання - Коли наступна? Цей кліфхенгер в кінці не дасть мені спокійно жити😅
May 31, 2025
Це не те що я читаю зазвичай
І я скептично прочитала сторінок 50 і думала, що першою книгою все і закінчиться
Як же ж сильно я помилялася
Я була абсолютно захоплена і зачарована розповіддю
Шикарний обʼємний дивний світ, який лише починає розкриватися перед нами
З одного боку- це такий собі пролог, який багато обіцяє і я вірю, що авторка точно не підведе)
З іншого боку- цей світ і так достатньо вималювався, щоб сто відсотків радіти що в тебе попереду ще шість книг
Я в передчутті від подальших подій і розгортання цієї історії
Якби не деякі моменти стилістичного характеру і логічності подій, які бентежили і дратували, я б назвала цю книгу ідеальною для себе в цьому жанрі
Але я реально давно так не кайфувала від читання
Магія якась та й годі
І я скептично прочитала сторінок 50 і думала, що першою книгою все і закінчиться
Як же ж сильно я помилялася
Я була абсолютно захоплена і зачарована розповіддю
Шикарний обʼємний дивний світ, який лише починає розкриватися перед нами
З одного боку- це такий собі пролог, який багато обіцяє і я вірю, що авторка точно не підведе)
З іншого боку- цей світ і так достатньо вималювався, щоб сто відсотків радіти що в тебе попереду ще шість книг
Я в передчутті від подальших подій і розгортання цієї історії
Якби не деякі моменти стилістичного характеру і логічності подій, які бентежили і дратували, я б назвала цю книгу ідеальною для себе в цьому жанрі
Але я реально давно так не кайфувала від читання
Магія якась та й годі
October 18, 2024
перед тим, як розказати вам свої враження про цю книгу, я хочу попередити: після прочитання у вас в голові виникне сотня теорій, нестримне бажання дізнатися що там далі, і велика любов до вампіра в халаті (тео просто THE man.).
це міське фентезі і лише перша частина великого циклу в 7 книг, що розповість історію про унікальний світ і його мешканців. вся історія тут обертається навколо віксени — дівчини, що бродить кладовищами вночі, має гострий розумі і вогняний характер. правда про її походження похована в давніх легендах, і починає лиш потроху відкриватися після зустрічі зі світом надприроднього. о так, звичайні люди тут живуть пліч-о-пліч з паранормальним світом, в якому назріває щось дуже страшне. віксена на чолі геніального тріо (вона, раціональний вампір-вікланець і дратівливий тигролак) починає своє розслідування. і там ще так багато всього відбувається на другому і третьому плані: збори великої ради надприродників, вбивства відьом, полювання за якимись артефактами, величезні магічні бібліотеки, пояснення світобудови, любовна лінія... і це так захоплює, що відірватися від читання майже не можливо.
книга починається доволі спокійно, з посиденьок у барі де бармен — ктулгу. а закінчується в шаленому ритмі з купою динамічних подій і величезним гачком який чіпляє всю увагу і змушує чекати продовження ще більше. написано легко, діалоги правдоподібні, світобудова унікальна і в ній хочеться розбиратися годинами. тут є дуже дратівливі персонажі, головну героїню треба постійно рятувати, але якщо враховувати, що це лише початок — вау. настільки масштабна історія вже виходить.
і ділюся спойлером від авторки: крім всіх вже наявних в книзі магічних істот (а повірте мені, їх багато вони всі різні, і я ніде такого не зустрічала), тут будуть ще й дракони! і я дуже чекаю їх.
тож якщо ви любите фентезі/роментезі — ця книга вам потрібна. вона цікава, не банальна, викликає купу емоцій і тримає в напрузі.
це міське фентезі і лише перша частина великого циклу в 7 книг, що розповість історію про унікальний світ і його мешканців. вся історія тут обертається навколо віксени — дівчини, що бродить кладовищами вночі, має гострий розумі і вогняний характер. правда про її походження похована в давніх легендах, і починає лиш потроху відкриватися після зустрічі зі світом надприроднього. о так, звичайні люди тут живуть пліч-о-пліч з паранормальним світом, в якому назріває щось дуже страшне. віксена на чолі геніального тріо (вона, раціональний вампір-вікланець і дратівливий тигролак) починає своє розслідування. і там ще так багато всього відбувається на другому і третьому плані: збори великої ради надприродників, вбивства відьом, полювання за якимись артефактами, величезні магічні бібліотеки, пояснення світобудови, любовна лінія... і це так захоплює, що відірватися від читання майже не можливо.
книга починається доволі спокійно, з посиденьок у барі де бармен — ктулгу. а закінчується в шаленому ритмі з купою динамічних подій і величезним гачком який чіпляє всю увагу і змушує чекати продовження ще більше. написано легко, діалоги правдоподібні, світобудова унікальна і в ній хочеться розбиратися годинами. тут є дуже дратівливі персонажі, головну героїню треба постійно рятувати, але якщо враховувати, що це лише початок — вау. настільки масштабна історія вже виходить.
і ділюся спойлером від авторки: крім всіх вже наявних в книзі магічних істот (а повірте мені, їх багато вони всі різні, і я ніде такого не зустрічала), тут будуть ще й дракони! і я дуже чекаю їх.
тож якщо ви любите фентезі/роментезі — ця книга вам потрібна. вона цікава, не банальна, викликає купу емоцій і тримає в напрузі.
September 7, 2024
Супер 🔥
Мене просто покорила ця запаморочлива хімія між персонажами, часом пробирало до мурах... Настільки круто описано, що не всім книгам 18+ вдається досягти такого результату
А Тео....цей чоловік просто цукерочка 😋
Це моя суб'єктивна думка і ви можете з нею не погоджуватись, але я вже обожнюю цю серію 🦊
Мене просто покорила ця запаморочлива хімія між персонажами, часом пробирало до мурах... Настільки круто описано, що не всім книгам 18+ вдається досягти такого результату
А Тео....цей чоловік просто цукерочка 😋
Це моя суб'єктивна думка і ви можете з нею не погоджуватись, але я вже обожнюю цю серію 🦊
September 6, 2024
Захопливо та інтригуюче! Це тільки початок історії і сподіваюсь, що наступна частина вийде скоро, бо закінчилась книга різко і на полу слові🫠
May 13, 2025
Ну мені це було якось слабенько написано і місцями досить крінжово. Поведінка ГГ була місцями дивною, як у підлітка, хоч нам говорять, що вона вже закінчила колегіум і працює там чи щось таке, тобто 20+ років точно їй має бути. Цей її дружбан Ніл ну такий 🚩🚩🚩, але нам пояснюють, що він просто молодий і не дуже вміє в контроль, окай... Але і Віксена не вміє в контроль в принципі, але вона ГГ і їй все можна і все сходить з рук, ми поняли. А ще вона якось смачно пахне і від цього до неї всякі почвари линуть як мухи на ... це мабуть єдине, що схоже на сутінки, а так дійсно це зовсім інша історія. Тео був хороший персонаж, його дійсно постаралися зробити єдиним дорослим персонажем, який щось спочатку думає, планує і розмовляє словами через рот, ну принаймні старається, хоч і не без крінжі 😅 і авторка мабуть натякає, що хлопчикам щоб вирости треба принаймні 200-300 рочків прожити.
Є друга частина і я вже почала читати, але не впевнена що буду читати весь цикл, бо на даний момент не зачепило.
Є друга частина і я вже почала читати, але не впевнена що буду читати весь цикл, бо на даний момент не зачепило.
August 29, 2024
Останнім часом мені не щастить із книгами. І ця мені також не сподобалася, хоч я її й завершила. Але оскільки вона мене зовсім не зацікавила, був час звернути увагу на недоліки. Книга загалом доволі кострубата, в тексті зустрічаються орфографічні помилки. Розповідь ведеться від імені різних героїв, і часто вони просто перескакують від одного до іншого без будь-якого попередження, а іноді розповідь ведеться від третьої особи, що дещо дратує. Бракувало карти. Іноді читаєш фентезі, і байдуже тобі на карту, а тут так і хотілося глянути, щоб зрозуміти світоустрій, а карти нема. Проте є бестіарій, над яким теж пасувало б попрацювати. І для чогось покажчик імен, у якому є персонажі, яких ще не було в першій книзі, або ж мені начисто відшибло пам’ять.
Але моя головна претензія до головної героїні, Віксени. Дівчина, яка живе на межі звичайного та надприродного світів і займається ЗАПЕЧАТУВАННЯМ МОГИЛ, щоб мертві не поверталися з потойбіччя, має надприродну силу та швидкість, здатність зцілюватися під час сну, має друга-перевертня, і водночас вважає себе стовідсотковою людиною і вперто заперечує решту надприродного світу та свою приналежність до нього. І це просто неймовірно дратувало. Абсолютно обмежена та упереджена істота, в якої трачина в голові й абсолютно відсутні інстинкт самозбереження та критичне мислення. Але "the chosen one". Лізе всюди, куди треба і не треба, і будь-якої миті чуть що сама не насаджується на вістря ножа.
В історії присутній любовний трикутник. Але вони всі якісь такі недолугі. У нас є перевертень, що ледь не мочився на ГГ, щоб показати, що вона його, та вампір, який спочатку виглядав доволі адекватним, але то було спочатку. І героїня вся така невинна ромашка, яку нагладжують хлопи, а вона вся така загублена і нещасна, і весь час поранена або вмирає. І знаєте, в чому найбільша проблема? Швидше за все, ця любовна невизначеність буде тягнутися з книги в книгу. Не люблю таке.
Я от також не зовсім зрозуміла наміри антагоніста. Мета головного лиходія цієї книги — очистити світ від монстрів, надприродників? Проте серед його поплічників є такі ж надприродники, та й сам він є якимось там чаклуном. Не зрозуміло.
А ще в нас є організація НІКС, яка ніби то наглядає за надприродним світом, а насправді просто обтяжує текст непотрібними на даному етапі деталями. Єдине, про що я думала, коли мені зустрічалася назва організації, це те, що авторка читала Креслі Коул. Та й до чого було згадувати Ктулху, персонажа творів Говарда Лавкрафта та його послідовників, ще й у такому амплуа.
А ще пам’ятаю, щось було про те, що навколо міста купол, а за ним темрява та пустота напевно наповнена якимось чудовиськами, не памятаю вже. А як тоді вони подорожують між містами?
Після прочитаного в мене немає цілісної картини ані про світоустрій, ані про порядки, що панують у цьому світі. Та і правду кажучи я не зовсім зрозуміла головну проблему. Але бажання дізнаватися ці всі речі теж відсутнє. Не знаю, що має статися, щоб я продовжила читати цю серію.
P.S. Прогнозую, що Віксена буде кіцуне, можливо, автор придумає якийсь інший термін для цієї магічної істоти, а ще, напевно, вона буде хранителькою, яку всі шукають.
Але моя головна претензія до головної героїні, Віксени. Дівчина, яка живе на межі звичайного та надприродного світів і займається ЗАПЕЧАТУВАННЯМ МОГИЛ, щоб мертві не поверталися з потойбіччя, має надприродну силу та швидкість, здатність зцілюватися під час сну, має друга-перевертня, і водночас вважає себе стовідсотковою людиною і вперто заперечує решту надприродного світу та свою приналежність до нього. І це просто неймовірно дратувало. Абсолютно обмежена та упереджена істота, в якої трачина в голові й абсолютно відсутні інстинкт самозбереження та критичне мислення. Але "the chosen one". Лізе всюди, куди треба і не треба, і будь-якої миті чуть що сама не насаджується на вістря ножа.
В історії присутній любовний трикутник. Але вони всі якісь такі недолугі. У нас є перевертень, що ледь не мочився на ГГ, щоб показати, що вона його, та вампір, який спочатку виглядав доволі адекватним, але то було спочатку. І героїня вся така невинна ромашка, яку нагладжують хлопи, а вона вся така загублена і нещасна, і весь час поранена або вмирає. І знаєте, в чому найбільша проблема? Швидше за все, ця любовна невизначеність буде тягнутися з книги в книгу. Не люблю таке.
Я от також не зовсім зрозуміла наміри антагоніста. Мета головного лиходія цієї книги — очистити світ від монстрів, надприродників? Проте серед його поплічників є такі ж надприродники, та й сам він є якимось там чаклуном. Не зрозуміло.
А ще в нас є організація НІКС, яка ніби то наглядає за надприродним світом, а насправді просто обтяжує текст непотрібними на даному етапі деталями. Єдине, про що я думала, коли мені зустрічалася назва організації, це те, що авторка читала Креслі Коул. Та й до чого було згадувати Ктулху, персонажа творів Говарда Лавкрафта та його послідовників, ще й у такому амплуа.
А ще пам’ятаю, щось було про те, що навколо міста купол, а за ним темрява та пустота напевно наповнена якимось чудовиськами, не памятаю вже. А як тоді вони подорожують між містами?
Після прочитаного в мене немає цілісної картини ані про світоустрій, ані про порядки, що панують у цьому світі. Та і правду кажучи я не зовсім зрозуміла головну проблему. Але бажання дізнаватися ці всі речі теж відсутнє. Не знаю, що має статися, щоб я продовжила читати цю серію.
P.S. Прогнозую, що Віксена буде кіцуне, можливо, автор придумає якийсь інший термін для цієї магічної істоти, а ще, напевно, вона буде хранителькою, яку всі шукають.
November 28, 2024
Думаю, це 3.5 з округленням до 3, бо хоч історія наче й цікава, але забагато речей, які дуже нервували і через які навіть була пауза в читанні.
Сетинг: надприродні істоти живуть поруч з людьми, і гг, що наче як людина, опиняється на межі цих двох світів - він окей, доволі розповсюджений. Водночас, в які часові рамки його поставлено - не зовсім зрозуміло. Нехай це умовний час, де вже є електрика, але інтернет - це іще щось складне.
Історія: в більшості цікава, події місцями розвиваються стрімко, а місцями трохи застигають, але це окей. І я розумію, що не дарма Віксена є головною героїнею і історія і має бути про неї, але на ній, все ж, занадто всі зациклені.
Коло героїні занадто вже мені нагадало повтор ситуації з "Сутінок" Маєр: чи то любовний, чи то ні, трикутник із перевертня (тут - тигролаки), що відверто закоханий в героїню, самої героїні, яка наче як людина, але має дивний дар, якого сама не розуміє, і вампіра (чи то пак тут - вікланця, що, по суті, в цьому всесвіті і є вампіром). Перевертень кидається на кожен кущ щоб всім показати, що героїня - його, а вампір, що виявляється одним з якихось супер майстрів з супер витримкою, плавиться від аромату героїні і ні в чому не може їй відмовити. Дуже схоже. Та і сама героїня, що знає перевертня _багато_ часу і наче як щось то до нього відчуває, зустрічаючись з вампіром прямо одразу відчуває до нього потяг (це тут 16+ рейтинг, певно, зіграв роль). Водночас і всі оточуючі або обожнюють героїню (вона ж вся така мила і наївна, і зовсім не усвідомлює своєї привабливості), або прямо ненавидять її (з багатьох причин). І навіть включно із таємничим антагоністом, який то віршовано зізнається Віксені в коханні, то розповідає, як саме він її знищить. Середнього не дано. Це прямо дуже часто напружує і здається дещо наївним підходом в книзі. Згодом, правда, навіть самі персонажі починають на це звертати увагу, тож може в наступних частинах буде якесь логічне пояснення чого так, але в цій перші три чверті тексту я відчувала від цього якусь долю кринджу.
Іще дуже напружує, що перевертень, не зважаючи на всі дії і поведінку гг + бачачи її взаємодію з вампіром, продовжує гнути своє і вважати її своєю. Ну я не знаю, це якось вже було надто неправдоподібно. Тобто, він міг би й далі її любити, але так відверто лізти - себе не поважати. Хоча, може далі ми побачимо не лише це самоприниження від нього.
Сам сюжет, що в часових рамках твору триває всього 5 днів!!! для 400+ сторінок, в загальному крутиться навколо спроб героїні зрозуміти своє коріння і свою природу, і того, в які небезпеки і любовні пригоди вона через це втрапляє.
Спойлерів не буде, але так закінчувати книжку, що не є фінальною у серії (а наступні наче іще тільки пишуться), не можна. Якщо останню чверть книги я відкинула криндж і списувала всякі наївності на вік цільової авдиторії, то кінець мене прямо добив. Так, я хочу знати, що ж буде далі, але цей кліебейт/далібуде-момент ну вже занадто жорстокий.
Загалом, я думаю, мені більше сподобалося ніж не сподобалося (крім кінцівки), але й покринджувала я також порядно.
Сетинг: надприродні істоти живуть поруч з людьми, і гг, що наче як людина, опиняється на межі цих двох світів - він окей, доволі розповсюджений. Водночас, в які часові рамки його поставлено - не зовсім зрозуміло. Нехай це умовний час, де вже є електрика, але інтернет - це іще щось складне.
Історія: в більшості цікава, події місцями розвиваються стрімко, а місцями трохи застигають, але це окей. І я розумію, що не дарма Віксена є головною героїнею і історія і має бути про неї, але на ній, все ж, занадто всі зациклені.
Коло героїні занадто вже мені нагадало повтор ситуації з "Сутінок" Маєр: чи то любовний, чи то ні, трикутник із перевертня (тут - тигролаки), що відверто закоханий в героїню, самої героїні, яка наче як людина, але має дивний дар, якого сама не розуміє, і вампіра (чи то пак тут - вікланця, що, по суті, в цьому всесвіті і є вампіром). Перевертень кидається на кожен кущ щоб всім показати, що героїня - його, а вампір, що виявляється одним з якихось супер майстрів з супер витримкою, плавиться від аромату героїні і ні в чому не може їй відмовити. Дуже схоже. Та і сама героїня, що знає перевертня _багато_ часу і наче як щось то до нього відчуває, зустрічаючись з вампіром прямо одразу відчуває до нього потяг (це тут 16+ рейтинг, певно, зіграв роль). Водночас і всі оточуючі або обожнюють героїню (вона ж вся така мила і наївна, і зовсім не усвідомлює своєї привабливості), або прямо ненавидять її (з багатьох причин). І навіть включно із таємничим антагоністом, який то віршовано зізнається Віксені в коханні, то розповідає, як саме він її знищить. Середнього не дано. Це прямо дуже часто напружує і здається дещо наївним підходом в книзі. Згодом, правда, навіть самі персонажі починають на це звертати увагу, тож може в наступних частинах буде якесь логічне пояснення чого так, але в цій перші три чверті тексту я відчувала від цього якусь долю кринджу.
Іще дуже напружує, що перевертень, не зважаючи на всі дії і поведінку гг + бачачи її взаємодію з вампіром, продовжує гнути своє і вважати її своєю. Ну я не знаю, це якось вже було надто неправдоподібно. Тобто, він міг би й далі її любити, але так відверто лізти - себе не поважати. Хоча, може далі ми побачимо не лише це самоприниження від нього.
Сам сюжет, що в часових рамках твору триває всього 5 днів!!! для 400+ сторінок, в загальному крутиться навколо спроб героїні зрозуміти своє коріння і свою природу, і того, в які небезпеки і любовні пригоди вона через це втрапляє.
Спойлерів не буде, але так закінчувати книжку, що не є фінальною у серії (а наступні наче іще тільки пишуться), не можна. Якщо останню чверть книги я відкинула криндж і списувала всякі наївності на вік цільової авдиторії, то кінець мене прямо добив. Так, я хочу знати, що ж буде далі, але цей кліебейт/далібуде-момент ну вже занадто жорстокий.
Загалом, я думаю, мені більше сподобалося ніж не сподобалося (крім кінцівки), але й покринджувала я також порядно.
July 24, 2024
Віксена зовсім випадково стала частиною надприродного світу Арахни. Навіть не частиною, а просто дотичною, десь тут скраєчку: запечатує мертвих і має друга-перевертня. І здається все добре: робота, дім, друзі, але довго це тривати не могло.
Що у нас тут є?
✔️ Головна героїня - звичайно ж, звичайна дівчина у незвичайному світі. В неї є кращий друг, закоханий у неї по самі вуха, звісно, що не взаємно. Звичайно, що в неї зʼявляються дивн�� надприродні проблеми, з якими вона мега круто справляється з допомогою красунчика-незнайомця. І, звичайно, що вона дуже унікальна і зі звичного в неї лиш одяг. Така собі «обрана» цього світу.
✔️Любовний трикутник між «звичайною незвичайною дівчиною», її другом перевертнем та новим загадковим незнайомцем-вампіром. Ох, «Сутінки» вриваються в наш чат. Як же ж ще будувати цю любовну лінію, як не на боротьбі двох ворогуючих створінь за одну дівчину?
✔️ Новий фантастичний світ. Це суцільний мікс сучасного світу та придуманого авторкою. Дуже гарний і якісний мікс. Мені сподобались відсилки до давньогрецької міфології та органічне вплетення сучасності. Мені подобаються відсилки еа поп-культуру, хоч вони і не дуже зрозуміло як потрапили в даний світ. А ці назви: вікланці, тигролаки, лігр. Мені подобається. Світ вийшов просто топ! Мінус - це занадто стрімке входження в всесвіт, забагато нових слів вже з першої сторінки. Це дезорієнтує.
✔️Історія головної героїні, яка до самого кінця абсолютно незрозуміла. Хто вона? Що вона? Доволі дивне поєднання дрібних пояснень і деталей в оповіді з повними провтиками героїв, щодо пошуків її минулого. Але момент з деревом - мій улюблений.
✔️ Фінал - I’m in love. Але саме фінал книги, 10 розділ. Яскраво, захопливо, хоч і з провтиками зі сторони авторки. Але емоційність сцен повністю знівелювала всі білі плями і «тупості».
Не думайте, коли читаєте цю книгу. Тут багато відсилок на вже відомі сюжети, багато нелогічності, але мегаатмосферно та захопливо. Таке собі guilty pleasure для фанатів фентезі.
Мені сподобалося 😻. Якби «Сутінки» мали такий сюжет, то я б їх не хаяла. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️/5
Чекаю на продовження. Сподіваюсь недовго 😅
October 10, 2024
Я відклала усі начаті книжки, аби дочитати цю історію! Мені сподобалось неймовірно! Дайте продовження!!
July 18, 2024
Трохи сумно, що хоч якісь цікаві події лише десь після 120 сторінки починаються. До цього нас розкачують, закидають шматки світобудови, презентують багацько героїв.
Книга загалом виглядає прологом і це розчаровує найбільше. Питання які мене цікавили лишилися без відповіді (нам не сказали хто найняв Ніла, не розкрили хто ж така Віксена за природою), головні герої мене не пройняли (Ніл арбузером був, арбузером лишився, ще й не зміг викогати одну єдину задачу - підтримати подругу в момент емоційного потрясіння в кінці І ЗВАЛИВ; Віксена часто поводила себе нелогічно, я не змогла зрозуміти чому вона казала, що дівчину з притулку, що тигролачку, подруга, бо те, як вони взаємодіють, дружбою я б не назвала; Тео, найпоміркованіший з них усіх (сердешко за пропозицію проговорювати проблеми ротом ❤️), але нам тільки говорят, що він такий кровожерливий маніпулятор та жодного разу не показали... вже і не покажуть, хіба що у флешбеках. В мене через це його образ ніяк не складався), світобудова так і не змогла скластися у щось зрозуміле бодай на якосусь рівні 🤷♀️ це все ще шматки пазла з велитенськими дірами. Довідник в кінці, на жаль, не рятує. Я хотіла б дізнаватися те все з тексту по ходу історії.
На заключення: так, мені було б цікаво дізнатися відповіді на деякі відкриті питання (особливо чи оживить Віксена Тео, бо майже впевнена, що так, і навіть як людину, а не вікланця), але поки не збираюся боатися за продовження. Звісно, не зарікаюся, - час покаже.
Книга загалом виглядає прологом і це розчаровує найбільше. Питання які мене цікавили лишилися без відповіді (нам не сказали хто найняв Ніла, не розкрили хто ж така Віксена за природою), головні герої мене не пройняли (Ніл арбузером був, арбузером лишився, ще й не зміг викогати одну єдину задачу - підтримати подругу в момент емоційного потрясіння в кінці І ЗВАЛИВ; Віксена часто поводила себе нелогічно, я не змогла зрозуміти чому вона казала, що дівчину з притулку, що тигролачку, подруга, бо те, як вони взаємодіють, дружбою я б не назвала; Тео, найпоміркованіший з них усіх (сердешко за пропозицію проговорювати проблеми ротом ❤️), але нам тільки говорят, що він такий кровожерливий маніпулятор та жодного разу не показали... вже і не покажуть, хіба що у флешбеках. В мене через це його образ ніяк не складався), світобудова так і не змогла скластися у щось зрозуміле бодай на якосусь рівні 🤷♀️ це все ще шматки пазла з велитенськими дірами. Довідник в кінці, на жаль, не рятує. Я хотіла б дізнаватися те все з тексту по ходу історії.
На заключення: так, мені було б цікаво дізнатися відповіді на деякі відкриті питання (особливо чи оживить Віксена Тео, бо майже впевнена, що так, і навіть як людину, а не вікланця), але поки не збираюся боатися за продовження. Звісно, не зарікаюся, - час покаже.
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 12, 2024
Прочитала книжку за декілька днів. Історія захоплює та затягує. Читається дуже легко. Продуманий світ.
Зраділа цьому аутентичному слову "вікланець" замість вампіра. Дуже влучно,як на мене.
Динамічний сюжет. Інтрига, на мою думку, спрацювала.
Серед мінусів для себе виділила би поведінку персонажів. Дві з трьох основних діючих осіб поводять себе якось незріло. Хоча, можливо, так й було задумано, для того, щоб підкреслити, що з ними в компанії тусується столітній дід. Але мені якось цей момент муляв очі.
А, ну і я, як читачка фанфіків, в деяких моментах цей вайб фанфікшену також зловила.
Цікаво почитати, що буде далі.
Зраділа цьому аутентичному слову "вікланець" замість вампіра. Дуже влучно,як на мене.
Динамічний сюжет. Інтрига, на мою думку, спрацювала.
Серед мінусів для себе виділила би поведінку персонажів. Дві з трьох основних діючих осіб поводять себе якось незріло. Хоча, можливо, так й було задумано, для того, щоб підкреслити, що з ними в компанії тусується столітній дід. Але мені якось цей момент муляв очі.
А, ну і я, як читачка фанфіків, в деяких моментах цей вайб фанфікшену також зловила.
Цікаво почитати, що буде далі.
December 2, 2024
Хм... відчуття ніби я прочитала дитячу версію Аніти Блєйк з домішкою Креслі Коул. Нажаль все цікаве було на другому плані, крихта там, крихта сям. Тільки від сцени збору кланів мурашки по шкірі шли (але забудьте, далі розвитку цієї ситуації немає). А на першому плані у нас один герой на відльоті, діва в біді і вампір який почав тупіти під впливом тих двох. І так на початку було цікова спостерігати за сварками, але навіть це перетворилось не на одиничні ситуації, а манеру спілкування на постійній основі. Можливо далі буде краще, але ж серия книг має чіпляти з першого тому.
December 20, 2024
головна героїня якась надзвичайно безпомічна, світобудова трохи ту мач
October 3, 2024
Ох, це було добре! Історія цікава, не заїжджений сюжет, свіжо. Трохи банальні діалоги, але це ж янг едалт, ні? Тому допустимо. Та, на мій превеликий подив, перший вампір в моїй історії читання, який запав до душі, та шо там запав, в якого майже закохалася 😱
May 18, 2025
дуже захопливе фентезі,початок до грандіозної історіії
Трохи забагато самокатувань і переливання одних і тих самих тем
закінчується кліфхендером..треба читати далі)
Трохи забагато самокатувань і переливання одних і тих самих тем
закінчується кліфхендером..треба читати далі)
May 30, 2025
Це перша книга з семи, тому варто враховувати що книга може відчуватись як пролог до загальної історії.
Загалом історія тягне на 3.5
У нас є дівчина, лисиця, Віксена, яка не знає свого минулого, не знає хто вона. І це так нагадує мені Блум… флешбеки Вінкс в студію
Біля неї є вампір Тео, який начебто і допомогає, але які його справжні мотиви не відомо. І ні, не треба оцієї історії, що по доброті. Він вампір, там добром і не віє
Є ще перевертень тигр Ніл, у якого купа секретів, почуттів та проблеми із пасивною та активною агресією. Чому він біля Вікс? А нам скажуть далі? Чи вони якась типу пара мейтів? А я хз.
В цьому і проблема, багато моментів просто відтягується до наступних книг
Тож поки це 3.5
Загалом історія тягне на 3.5
У нас є дівчина, лисиця, Віксена, яка не знає свого минулого, не знає хто вона. І це так нагадує мені Блум… флешбеки Вінкс в студію
Біля неї є вампір Тео, який начебто і допомогає, але які його справжні мотиви не відомо. І ні, не треба оцієї історії, що по доброті. Він вампір, там добром і не віє
Є ще перевертень тигр Ніл, у якого купа секретів, почуттів та проблеми із пасивною та активною агресією. Чому він біля Вікс? А нам скажуть далі? Чи вони якась типу пара мейтів? А я хз.
В цьому і проблема, багато моментів просто відтягується до наступних книг
Тож поки це 3.5
September 26, 2025
Мені цікаво було познайомитися з жанром сучасного фентезі для молоді. А ще й бачу, що авторка українка, то ж варто підтримати.
Стиль не зовсім мій. Оці всі закоханості, підліткова поведінка, недомовки.
Трохи комічно читати стосунку трійки закоханих.
Та загалом всесвіт книги зацікавив, піду почитаю другу частину. Авторці бажаю успіхів!
Стиль не зовсім мій. Оці всі закоханості, підліткова поведінка, недомовки.
Трохи комічно читати стосунку трійки закоханих.
Та загалом всесвіт книги зацікавив, піду почитаю другу частину. Авторці бажаю успіхів!
February 10, 2025
До кінця я не змогла себе примусити дочитати, друга зірка - суто подарунок
Displaying 1 - 30 of 82 reviews