What do you think?
Rate this book
Дитяча книга 18+
Є певна іронія в тому, що діти часто набувають досвіду, про який не можна писати у дитячих книжках. Тому збірку, котру ви тримаєте в руках, призначена тільки для дорослих.
Вона нагадає про темні сторони дитинства та розповість страшну казку про Чарівний Потяг, отримати квиток на який мріє кожна дитина.
Вона нагадає про темні сторони дитинства та розповість страшну казку про Чарівний Потяг, отримати квиток на який мріє кожна дитина.
- GenresHorror
314 pages, Hardcover
Published April 1, 2024
2 people are currently reading
55 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
March 19, 2025
Моментами цікаво, але для мене забагато нецензурних слів, жорстоке поводження з тваринами, байдужість батьків, вагітність у 13 років і аборт в домашніх умовах.
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 21, 2024
Страшні історії я читав здебільшого у дитинстві. Був нерозбірливий у виборі книг або просто випадково натикався на знайомі літери десь у просторі. Так, наприклад, гостюючи у бабусі, я натрапив на якусь із книжок моєї тітки, де йшлося про те, як кіт заліз у чоловіка через горлянку, а виліз через живіт, прогризши собі шлях. Вибачте, звісно, але сьогодні в мене, можливо, єдина нагода про це розповісти, бо я щойно дочитав "Дитячу книгу" Оксани Вєліт.
У мене давно лежала ця книга російською мовою, але після 2014 року я читав нею лише дописи в соцмережах. Коли побачив, що книга виходить українською — передзамовив не думаючи (зрештою, а хіба я не завжди так роблю?).
Не можу сказати, що я надто люблю страшні історії. Але після того, коли стаєш їх частиною (нехай що би це не означало) — сприйняття змінюється. Досвід відколупування лопатою примерзлих трупів ворогів, пакування в пластикові мішки і перенесення на кілька кілометрів в надії обміняти на загиблих наших — не минає безслідно. Навряд чи щось можна прочитати страшніше за потрощені ракетами і кабами міста та села України або фото з ексгумації масових захоронень. Жодна книжка не здатна налякати так, як танк, що лупить по ямі, в якій ти ховаєшся, зі ста метрів, як нескінченний потік некрологів у френдстрічці, як смерть друзів.
Світ "Дитячої книги" страшний, але водночас якийсь міфопоетичний. Цікаво, що у ньому переплітаються натяки на ймовірне післявоєнне майбутнє (хоч і писалося це все задовго до повномасштабного вторгнення) з очевидно впізнаваними сюжетами з життя дев'яностих.
Головними героями всіх оповідань є діти різного віку — від зовсім маленьких дошкільнят до старших підлітків, діти, яких огидний виворіт та жорстокість світу пережовують разом з кісточками.
Попри відверто фантастичні, а часом і постапокаліптичні вайби, читаючи "Дитячу книгу" я повертався в своє дитинство на 25-30 років у минуле. У світ, заселений тролями гопників і гоблінами алкашів, поїдений, наче червами, бідністю та безпросвітністю. У світ, в якому діти вкрай залежать від жорстокості дорослих, особливо якщо цими дорослими виявляються їхні батьки.
"Дитяча книга" повертає нас у світ, який ми вже бачили і якого не слід відторювати в реальності більше ніколи, нагадує нам про наші власні дитячі страхи та вразливості.
Всі оповідання Оксани Вєліт мені дуже сподобалися, химерно полоскотали нерви і збентежили уяву, залишиаши по собі відчуття десь посерединці між "Воно" Стівена Кінга, "Метро 2033" Дмитра Глуховського та "Не відпускай мене" Кадзуо Ішіґуро. Правдоподібно, що подібні враження може залишити по собі лише годнота.
У мене давно лежала ця книга російською мовою, але після 2014 року я читав нею лише дописи в соцмережах. Коли побачив, що книга виходить українською — передзамовив не думаючи (зрештою, а хіба я не завжди так роблю?).
Не можу сказати, що я надто люблю страшні історії. Але після того, коли стаєш їх частиною (нехай що би це не означало) — сприйняття змінюється. Досвід відколупування лопатою примерзлих трупів ворогів, пакування в пластикові мішки і перенесення на кілька кілометрів в надії обміняти на загиблих наших — не минає безслідно. Навряд чи щось можна прочитати страшніше за потрощені ракетами і кабами міста та села України або фото з ексгумації масових захоронень. Жодна книжка не здатна налякати так, як танк, що лупить по ямі, в якій ти ховаєшся, зі ста метрів, як нескінченний потік некрологів у френдстрічці, як смерть друзів.
Світ "Дитячої книги" страшний, але водночас якийсь міфопоетичний. Цікаво, що у ньому переплітаються натяки на ймовірне післявоєнне майбутнє (хоч і писалося це все задовго до повномасштабного вторгнення) з очевидно впізнаваними сюжетами з життя дев'яностих.
Головними героями всіх оповідань є діти різного віку — від зовсім маленьких дошкільнят до старших підлітків, діти, яких огидний виворіт та жорстокість світу пережовують разом з кісточками.
Попри відверто фантастичні, а часом і постапокаліптичні вайби, читаючи "Дитячу книгу" я повертався в своє дитинство на 25-30 років у минуле. У світ, заселений тролями гопників і гоблінами алкашів, поїдений, наче червами, бідністю та безпросвітністю. У світ, в якому діти вкрай залежать від жорстокості дорослих, особливо якщо цими дорослими виявляються їхні батьки.
"Дитяча книга" повертає нас у світ, який ми вже бачили і якого не слід відторювати в реальності більше ніколи, нагадує нам про наші власні дитячі страхи та вразливості.
Всі оповідання Оксани Вєліт мені дуже сподобалися, химерно полоскотали нерви і збентежили уяву, залишиаши по собі відчуття десь посерединці між "Воно" Стівена Кінга, "Метро 2033" Дмитра Глуховського та "Не відпускай мене" Кадзуо Ішіґуро. Правдоподібно, що подібні враження може залишити по собі лише годнота.
April 20, 2024
Скажу чесно - купувала книгу нічого не очікуючи. Просто хотіла підтримати видавництво і авторку. А мені зайшло!
Книга складається з різних історій, але вони об'єднані одним світом і деякими персонажами. Мені була цікава кожна. Кожна викликала спогади про власні дитячі страхи не тільки чогось конкретного, а і страх усвідомлення власної вразливості. І особливої вразливості перед дорослими навколо тебе, коли ти малеча без ніяких прав і сили.
Світ книги був химерним і цікавим. Люблю коли історія може викликати відчуття легкої паніки і параної, хоча на перший погляд нічого такого і не відбувається. (На перший погляд...)
Якщо вам подобається книга "Не озирайся і мовчи" Кідрука, то думаю і ця має бути до вподоби. Коли читала мені іноді здавалося, що у них схожа атмосфера.
За творчістю пани Оксани тепер буду уважно слідкувати! Дуже цікаво почитати її інші і майбутні твори.
Книга складається з різних історій, але вони об'єднані одним світом і деякими персонажами. Мені була цікава кожна. Кожна викликала спогади про власні дитячі страхи не тільки чогось конкретного, а і страх усвідомлення власної вразливості. І особливої вразливості перед дорослими навколо тебе, коли ти малеча без ніяких прав і сили.
Світ книги був химерним і цікавим. Люблю коли історія може викликати відчуття легкої паніки і параної, хоча на перший погляд нічого такого і не відбувається. (На перший погляд...)
Якщо вам подобається книга "Не озирайся і мовчи" Кідрука, то думаю і ця має бути до вподоби. Коли читала мені іноді здавалося, що у них схожа атмосфера.
За творчістю пани Оксани тепер буду уважно слідкувати! Дуже цікаво почитати її інші і майбутні твори.
June 24, 2024
1. Від 18+ тут виключно нецензурна лексика, яка не впливає на сюжет аж ніяк.
2. Тригер ворнінг: жорстоке поводження з тваринами в деяких оповіданнях. Все інше прописано нереалістично.
3. Відсутність вичітки перед друком - наприклад, "ньог02о".
4. Страшні історії в тоненьких книжечках, що їх я читала в дитинстві були набагато більш динамічними та страшними. І краще прописані.
Нудно. Майже заснула поки читала.
2. Тригер ворнінг: жорстоке поводження з тваринами в деяких оповіданнях. Все інше прописано нереалістично.
3. Відсутність вичітки перед друком - наприклад, "ньог02о".
4. Страшні історії в тоненьких книжечках, що їх я читала в дитинстві були набагато більш динамічними та страшними. І краще прописані.
Нудно. Майже заснула поки читала.
January 4, 2025
Одна з моїх найкращих книжок минулого року (так, це я поки що наздоганяю "борги" по відгуках)
Чесно, я нічого не знала про цю книжку, купила просто тому що спочатку привабила обкладинка, а потім побачила, що вона написана у "темному" жанрі, а для мене це завжди сигнал, що мені треба. Та я не уявляла, що буде всередині.
Це оповідання. Точніше, не так, це фактично роман у оповіданнях, тут є наскрізна тема, що об'єднує розрізнені історії в одну, точніше, в один наратив, який роз'яснює та розкриває сенси на кшалт зібраного пазлу. І це напрочуд круто, справді. Це класний прийом, яким потрібно вміти користуватися. Оксана Вєліт вміє, тому я отримала від цієї книжки стільки задоволення, що мені безумно хочеться бігати та всім радити, попри те, що все ж таки це специфічний твір у специфічному жанрі.
Це збірка історій, майже всі з котрих написані про дітей, від лиця дітей та про дитячий досвід. Таке місцями жаске поєднання страшної реальності та страшної вигадки, та саме це мене і зачарувало. Це бентежний твір, там є багато неприємних, жасних, бентежачих та тригерячих речей. Та це дійсно дуже цікаво написано, чесно, мені було не відірватися.
Я не буду розглядати окремі оповідання, бо саме в цьому випадку тут немає в цьому сенсу, це цілісна річ, яку потрібно сприймати відповідним чином, але хочу відзначити окремо оповідку "Останній молочний", образ "маленької Лізи", складеної з так би мовити відмерлих біологічних "відходів" справжньої - це такий просто в хорошому сенсі мікроскопічний шок, що не можу не відмітити, як поціновувачка. От чесно, їм можна лякати в темряві.
Та найкраще, що є у "Дитячій книзі", то атмосфера. Я навіть не можу пригадати нічого хоч на позір схожого. Це таке поєднання міських легенд, драматичних історій дорослішання, контркультурного вайбу історій про маргінальні групи, страшних казок, вірду та горору. Це щось унікальне, як на мене.
Фінал нагадав мені початок баркерівських "Книг Крові", не знаю, чи було так задумано, та зрештою це теж було добре. І так, мені б хотілося іще такого.
Чесно, я нічого не знала про цю книжку, купила просто тому що спочатку привабила обкладинка, а потім побачила, що вона написана у "темному" жанрі, а для мене це завжди сигнал, що мені треба. Та я не уявляла, що буде всередині.
Це оповідання. Точніше, не так, це фактично роман у оповіданнях, тут є наскрізна тема, що об'єднує розрізнені історії в одну, точніше, в один наратив, який роз'яснює та розкриває сенси на кшалт зібраного пазлу. І це напрочуд круто, справді. Це класний прийом, яким потрібно вміти користуватися. Оксана Вєліт вміє, тому я отримала від цієї книжки стільки задоволення, що мені безумно хочеться бігати та всім радити, попри те, що все ж таки це специфічний твір у специфічному жанрі.
Це збірка історій, майже всі з котрих написані про дітей, від лиця дітей та про дитячий досвід. Таке місцями жаске поєднання страшної реальності та страшної вигадки, та саме це мене і зачарувало. Це бентежний твір, там є багато неприємних, жасних, бентежачих та тригерячих речей. Та це дійсно дуже цікаво написано, чесно, мені було не відірватися.
Я не буду розглядати окремі оповідання, бо саме в цьому випадку тут немає в цьому сенсу, це цілісна річ, яку потрібно сприймати відповідним чином, але хочу відзначити окремо оповідку "Останній молочний", образ "маленької Лізи", складеної з так би мовити відмерлих біологічних "відходів" справжньої - це такий просто в хорошому сенсі мікроскопічний шок, що не можу не відмітити, як поціновувачка. От чесно, їм можна лякати в темряві.
Та найкраще, що є у "Дитячій книзі", то атмосфера. Я навіть не можу пригадати нічого хоч на позір схожого. Це таке поєднання міських легенд, драматичних історій дорослішання, контркультурного вайбу історій про маргінальні групи, страшних казок, вірду та горору. Це щось унікальне, як на мене.
Фінал нагадав мені початок баркерівських "Книг Крові", не знаю, чи було так задумано, та зрештою це теж було добре. І так, мені б хотілося іще такого.
September 10, 2024
Написано багатообіцяюче, проте 1) я не люблю збірки; 2) тематика, яка є спільною усіх історій мені є незрозумілою і розкритою; 3) часто це було дивно.
July 17, 2021
Наш мозг как самый лучший в мире уборщик (или наёмный убийца памяти) старательно затирает за собой все лужицы травматичного опыта. Так что некоторые моменты своей биографии и не вспомнить без помощи терапевта.
Мне кажется, что именно по этой причине многие из нас достигнув какого-то возраста напрочь забывают о том мраке, который часто сгущается в в миловидных детских черепушках.
Когда магическое восприятие окружающей среды сталкивается с неприглядной взрослостью и переносит его в жуткий сказочный мир красноносых орков из соседнего подъезда и прокуренных фей из круглосуточного киоска под домом.
Когда и уродливая серая панелька тоже своего рода замок, только в конце этой истории принцессу из него не спас итальянский усатый водопроводчик, а съели черви. Здесь такая история понятнее и правдоподобнее. И воспевают её не златокудрые барды на своих лютнях, а сипящие динамики дешёвых мобильников в три часа ночи на дворовой лавке.
Многие из нас забывают.
Но не Оксана Велит.
Мне кажется, что именно по этой причине многие из нас достигнув какого-то возраста напрочь забывают о том мраке, который часто сгущается в в миловидных детских черепушках.
Когда магическое восприятие окружающей среды сталкивается с неприглядной взрослостью и переносит его в жуткий сказочный мир красноносых орков из соседнего подъезда и прокуренных фей из круглосуточного киоска под домом.
Когда и уродливая серая панелька тоже своего рода замок, только в конце этой истории принцессу из него не спас итальянский усатый водопроводчик, а съели черви. Здесь такая история понятнее и правдоподобнее. И воспевают её не златокудрые барды на своих лютнях, а сипящие динамики дешёвых мобильников в три часа ночи на дворовой лавке.
Многие из нас забывают.
Но не Оксана Велит.
May 5, 2024
Невідоме мене видавництво, невідома нова авторка — ризикнула передзамовити з думкою, що, ну у найгіршому випадку почитаю «таборні» лякалки про труну на коліщатках і чорну руку. А отримала справді класну книгу оповідань, з яких непомітно складається цілісна історія.
Колись під час великої й страшної війни з-під землі вийшли химерні істоти — Вартові. Ці істоти поклали край війні, забезпечили країні добробут і стабільність і залишилися незримо наглядати за людьми. Хтось їх шанує, хтось — боїться, а хтось мріє потрапити на Чарівний Потяг, що раз на рік відвозить чотирьох щасливчиків у таємниче місце, де, за чутками, збуваються всі мрії.
Звучить як дитяча казка, правда? Але це не дитяча книга.
Історії під обкладинкою різні й набирають обертів як колеса того потягу. Деякі схожі на швидкі замальовки, інші більш продумані й детальні. Деякі з оповідок дійсно невловимо схожі на чорну-чорну руку. А інші дуже до болю життєві (ще й трохи з атмосферою 90-х) і від цього найбільш моторошні. «Гіркі льодяники» пробрали до сиріт своїм сплавом фантазій і реальності — різкіше за «Лабіринт фавна».
Гарний горор у впізнаваних декораціях. Гадаю, поціновувачам жанру книга має зайти. Мені дуже зайшла.
Попередження тим, кого це тригерить: є нецензурна лексіка і насильство над дітьми.
Колись під час великої й страшної війни з-під землі вийшли химерні істоти — Вартові. Ці істоти поклали край війні, забезпечили країні добробут і стабільність і залишилися незримо наглядати за людьми. Хтось їх шанує, хтось — боїться, а хтось мріє потрапити на Чарівний Потяг, що раз на рік відвозить чотирьох щасливчиків у таємниче місце, де, за чутками, збуваються всі мрії.
Звучить як дитяча казка, правда? Але це не дитяча книга.
Історії під обкладинкою різні й набирають обертів як колеса того потягу. Деякі схожі на швидкі замальовки, інші більш продумані й детальні. Деякі з оповідок дійсно невловимо схожі на чорну-чорну руку. А інші дуже до болю життєві (ще й трохи з атмосферою 90-х) і від цього найбільш моторошні. «Гіркі льодяники» пробрали до сиріт своїм сплавом фантазій і реальності — різкіше за «Лабіринт фавна».
Гарний горор у впізнаваних декораціях. Гадаю, поціновувачам жанру книга має зайти. Мені дуже зайшла.
Попередження тим, кого це тригерить: є нецензурна лексіка і насильство над дітьми.
August 2, 2025
На даний момент прочитав лише третину, але читав не відриваючись. Моментами боляче читати, бо певні події з книги траплялися зі мною або зі знайомими в тому чи іншому форматі, втім особисто для мене книга все ж має більш терапевтичний, ніж травматичний ефект, бо від дитячих травм я втік і з головою занурився у доросле життя — таким чином від них явно не позбутись. Треба вже з дорослими мізками повернутися до них, подивитись їм в очі, переварити і прийняти, чим зараз і займаюсь. Книгу раджу в категоричній формі.
October 29, 2024
Я прям відчула цю книгу і той біль, що пройшли діти. Зрозуміла, що авторка хотіла показати і це відгукнулось мені
June 3, 2021
Awesome, can I please have more?
Displaying 1 - 11 of 11 reviews