Чи є місце для любові та співчуття у підвалах зруйнованого росіянами Маріуполя? Чи може вдячність за час із коханим бути більшою за горе від його втрати на війні? Що дає сили підтримувати людей, які щойно вирвалися з окупації, коли в ці самі хвилини твій син переживає пекло на «Азовсталі»? І як це — приймати в цей світ дитя, коли за вікном обстріли, а вдома ні світла, ні води? У цій книжці звучать голоси двадцяти п’яти жінок — військових, медиків, волонтерок, переселенок, журналісток, — жінок, які пройшли полон або які чекають із полону найрідніших, які зазнали непоправних втрат на цій війні, але мають стільки сили й любові, що діляться ними з іншими.
У цих історіях багато болю: обстрілів, підвалів, ран, вибухів, смерті, — але так само в них багато світла: вдячності, віри, доброти, любові та — головного — надії. Кожна історія — унікальна, але водночас усі вони — про наш спільний досвід цієї війни, про наші спільні рани і сподівання.
У книжці вміщено історії: Валерія Зеленська, Ольга Меняйло, Ірина Язова, Анастасія Заудальська, Валерія “Оса” Васильченко, Леся “Карамелька”, Анастасія Блищик, Ярина Чорногуз, Ірина Юрченко, Вікторія Головіна, Олена Петяк, Аліна Смоленська, Ярина Мелентьєва, Олександра Безсмертна, Оксана Чорна, Євгенія Вірлич, Олена Авілова, Тамара (Ізюм), Ольга Мазенкова, Оксана Бондар, Ірина Рибакова, Наталія Попова, Євгенія Таліновська, Олена Розвадовська.
Тепер уже я повторювала: ви маєте зробити все, що від вас залежить, аби зло було переможене і показане. Раз і назавжди. Без компромісів. Бо лише тоді «знову» не повернеться ніколи.
Євгенія Подобна. Історія двадцять п'ята, про силу і світло.
Дуже складно, але дуже потрібно. 25 історій жінок - різних: військових, дружин, матерів, волонтерок і багато багато інших. Воно болить, бо воно отут зараз, по живому. І хоча боляче, але такі книжки треба писати, щоб памʼятати чим українці платять за волю.
Війна вплинула на життя кожного й кожної з нас. Для когось все змінилося ще у 2014, для когось вже у 2022 році, але не помічати досвід жінок у цій війні, вже не вийде за жодних обставин. За різними даними, на початок 2024 року кількість жінок в ЗСУ оцінюють від 62 до майже 70 тисяч. Що вже казати, коли ще більше жінок залучено у волонтерстві, медицині, журналістиці й ще багатьох-багатьох сферах.
Ця книжка саме про це, про досвід 25 жінок з різних галузей і професій, у чиї життя прийшла війна, але вони гідно зустріли її й надалі працюють на перемогу.
Багато історій тут починаються 24 лютого, але в багатьох це лише точка старту для самого тексту, в той час, як історія героїнь про їх становлення й взаємодію з війною та її наслідками починається задовго до.
Я очікувала, що тут буде про те, як жінки у війську стикалися зі знецінюванням та дискримінацією. Звісно, без цього не обійшлося, але це книжка не про це. Це книжка про силу, стійкість, сміливість і любов, із якими героїні приймали усі виклики. Це про те, як вони просто робили свою роботу.
Кожна історія зачіпає й не лишає без емоцій. Розповіді про евакуацію лбдей та тварин, роботу з дітьми, волонтерство, історії життя військових та медикинь, тих, хто пройшли полон чи чекають з полону коханих, хто шукає пропалого безвісти чоловіка.
Це водночас болюча й надихаюча збірка. Болюча, бо героїні розповідають про те, як на власні очі бачили усе те, що робили й роблять із нашою країною росіяни. Тут є історії про Маріуполь, Херсон, Ізюм, Ірпінь та ще багато інших міст, за які досі болить й болітиме ще довго. Але в цих жінках стільки сили й світла, що точно розумієш: майбутнє буде й воно буде хорошим, хай би там що.
9/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Книга,яка розбиває серце з перших сторінок.Історії про людяність,сміливість,відвагу та любов.Недивлячись на те,яка важка тема книги вона читалась швидко.На жаль,як і в житті не всі 25 історій закінчуються хепіендом.Кожна історія викликає купу емоцій і торкається глибини душі.Попри те, що головною спільною темою є війна,підтеми різні - бої, евакуація тварин, евакуація людей,втрата рідної людини але у всіх історіях меседж один - боротись далі попри біль і втому.Рекомендую всім до прочитання щоб не забути який наш ворог,за що ми воюємо і яка ціна нашої свободи.
Було важко читати цю книгу. Цей свіжий біль, історії з місць, які ти знаєш з новин, які віддаються болем, бо ця клята війна з росіянами встигли погубити так багато людей, твоїх близьких людей в том числі. Після деяких історій я брала павзу і просто плакала. Напевно, я б не радила читати людям, котрих це може ретравматизувати. А-ля ця книга важлива, бо люди швидко забувають і «ніколи знову» повторюється знову в режимі онлайн. І виправдань цьому немає. Світ має знати і пам’ятати. Ми маємо пам’ятати і нагадувати.