Свідчення

by Victoria Amelina, Вікторія Амеліна, Данило Мовчан (Illustrator)

Перша поетична збірка української письменниці, документалістки та документаторки воєнних злочинів Вікторії Амеліної. Вірші з цієї книжки Вікторія почала писати на початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, а останній — був написаний за декілька днів до її загибелі від ракетного удару по Краматорську 27 червня 2023 року. Те, що ви відчуєте, коли читатимете ці вірші, — реальне. Пустку, яка залишиться на місці незрозумілих для вас емоцій після прочитання збірки, можна заповнити лише пам’яттю і боротьбою за справедливість.

Genres: Poetry, War, Ukrainian Literature, Ukraine, Contemporary

80 pages, Hardcover

Published June 6, 2024

About the author

Viktoriia Yuriivna Amelina (Ukrainian: Вікторія Юріївна Амеліна), later known as Victoria Amelina, was a Ukrainian novelist. She was the author of two novels and a children's book, a winner of the Joseph Conrad Literary Award and a European Union Prize for Literature finalist.

Viktoriia Yuriivna Amelina was born in Lviv on 1 January 1986. She emigrated to Canada with her family at the age of fourteen, then returned to Ukraine soon after. After completing a degree in computer science in Lviv, Amelina started her career in IT before becoming a full-time writer and poet in 2015.

From 2015, when her first book Синдром листопаду, або Homo Compatiens (The Fall Syndrome: about Homo Compatiens) was published, she dedicated her time solely to writing. Her debut novel deals with the events at Maidan in 2014; the foreword was written by Yurii Izdryk. The novel has received several literary awards, and was welcomed by critics and scholars from Ukraine and wider Europe.

In 2016, Amelina published a book for children called Хтось, або водяне серце (Somebody, or Water Heart).

In 2017, she published a novel Дім для Дома (Dom's Dream Kingdom) about a family of a Soviet colonel who in the 1990s lived in the former childhood apartment in Lviv of the Polish Jewish author Stanisław Lem. The novel was short-listed for the LitAkcent literary award in 2017. and European Union Prize for Literature in 2019.

Amelina was a member of PEN International. In 2018, she took part in 84th World PEN Congress in India as a delegate from Ukraine and gave a speech on Ukrainian filmmaker and political prisoner in Russia Oleg Sentsov.

In 2022, she started writing poetry as well.[11] Her prose and poems have been translated into numerous other languages.

After the Russian invasion of Ukraine started, she worked as a war crimes researcher. In September 2022, while doing research in the Izium region, she uncovered the war diary of fellow Ukrainian writer Volodymyr Vakulenko, who had been killed by the occupying forces.

As of 2022, Amelina lived in Kyiv. On 27 June 2023, she was injured during the Russian attack on Kramatorsk while she was dining at RIA Pizza together with Héctor Abad, Sergio Jaramillo and Catalina Gómez. The restaurant was hit by an Iskander missile. Amelina died due to her injuries on 1 July at the Mechnikov Hospital in Dnipro at the age of 37.

Reviews

[Ярослава]

Болить, що неможливо читати без зворотнього відліку, не рахуючи, скільки часу залишається в цій хронології, і вчитуючи відлуння того, що буде. Бо це дуже добрі вірші, які зокрема добре висловлюють і підсумовують почуття в цьому часі, вони заслуговують, щоб їх уважно читати без позатекстових знань - але не виходить.

Дуже гарно і зворушливо про роль свідків, про видивляння майбутнього, про історії, які забирають з собою, коли нічого більше не лишилося, про всі навколишні втрати. Тільки свідки легко переходять у ту категорію, яку "Не рахуватиму до нестями / і до кінця війни", і це не піддається ніякому символічному осмисленню, це не можна вписати хоч в якусь пояснювальну історію - у збірці є про ці безнадійні торги з втратами і спроби вигадати справедливість там, де її принципово нема ("Краще б тебе, у тебе немає діда") - але ні, просто їбанута Росія хоче смерті нас усіх, а тому:

з днем пам'яті та примирення
повітряна тривога
пройдіть в укриття, українці
всі інші можуть продовжити
говорити

ніколи знову

[Darka]

нам дуже пощастило мати Вікторію Амеліну з тонким відчуттям світу і потребою справедливості, але дуже не пощастило втратити. заохочую вас придбати цю збірку, вона чудова.

[Yulia Kryval]

ця збірка дуже болить. не знаю, як це пояснити, але кожен вірш ніби втискався в тіло.

дуже шкода усвідомлювати, шо ця книжка - іронічно - стала свідченням і смерті самої
авторки.

[Maria]

Вам треба ця тоненька збірочка

Бо «Сьогодні не ти, відбій»

[Iryna Chernyshova]

Поети і поетки в буквальному сенсі закривають нас своїми тілами.

[Yuliia Razinkova]

Я не уявляю, як можна оцінювати цю книгу чи ставити її у якийсь рейтинг. Ну як ти оціниш цей жмуток болю, розпачу і страждань??

[Rita]

У передмові до збірки закатованого росіянами Володимира Вакуленка-К. Вікторія написала: автор живий доти, доки його читають.

Книга, що абсолютно розриває тебе на друзки тим, що точно описує знайомий українцям біль, жах, сум. Хочеться, щоб її прочитало побільше людей, щоб Вікторія побула живою трохи довше.

[Antonina Seurat]

Ця збірка розбила моє серце❤️‍🩹

"...
Але води не буде
Не буде електрики
Газу
Сил
Інтернету
Хліба
Бинтів
Кровоспинного
Моїх дзвінків
І її дзвінків

Буде бій
У якому ти
Переможеш"

[Øleksandra Banina]

не забути
ні облич
ні імен
ні країни
ні відчуття її
у землі
що вдаряє в труну
кохану

💔

[christty]

Повітряна тривога по всій країні
так наче щоразу ведуть на розстріл
усіх
а цілять переважно в одного
переважно в того, хто скраю

Сьогодні не ти, відбій

[Mila Tsola]

This important and powerful book of the Ukrainian writer, who was killed by russians.

The poetry is sharp and painful.

[Ірина Білоусова]

Ця невелика за обсягом збірка таки залишає пустку. Залишає питання до всесвіту: «чому в нас забирають цих прекрасних людей?» відповіді немає і не буде. Нам залишається жити з цією пусткою.
Я не можу не думати про сина Вікторії, про маму Романа, про батьків Максима, про всіх хто втратив і втрачає.
«Сьогодні не ти, відбій»

[nana anastasiias]

як же болить

[Roksolana Sviato]

Нестерпно читати. Але це тепер частина історія нашої літератури.
І дуже сильна.
Від цього ще нестерпніше.

[Maryna Nizhnyk]

Є література, яка загортає нас у захисну ковдру ескапізму, екранує важку правду, якої так багато у війні. А я є література, яка повертає у реальність, б'є кудись у сонячне сплетіння, і тобі доводиться наново вчитися дихати після тимчасового паралічу діафрагми. Ця крихітна збірка - як раз така, друга. В ній так багато людяності, що хочеться тримати її десь під рукою. На випадок, якщо емпатія і пам'ять затупляться об щоденні трагедії реальності.

[Nadya]

Кожне слово в цій збірці розриває серце на шматки від горя та розпачу. Це треба читати самим, це треба читати дітям. Завжди!

[Oleksander Lysenko]

Не забути
Ні облич
Ні імен
Ні країни
Ні відчуття її
У землі
Що вдаряє труну

[Tetiana]

Давайте чесно, вам болить і так, просто разом з цією книгою ви не самі. Ми разом, нам всім болить. І нам всім відгукується «Сьогодні не ти, відбій».

***
«Десь воно має бути: майбутнє»

***
«пройдіть в укриття, українці
всі інші можуть продовжити
говорити»

***
Може, ви брати?
Ні, наші руки спліталися
не в обіймах, а у бою

***
«їхні спогади розбирають
на сувеніри
репортери»

***
«тільки ж вчилася відпускати чоловіків
а тепер відпускає цілі міста»

***
«лише здається, що він вцілілий»

***
«це він їй дзвонить в неділю
— як обіцяв»

***
Післямова Софії Челяк в кінці збірки сильна. «І у віршах вона ставала нашим голосом»

[Iryna]

Не знаю як можна це читати... Не знаю як можна це не читати...
Вірші Вікторії влучають просто в самісіньке серце, шматують його, задають безліч питань, на котрі немає відповіді й не певна чи я колись її знайду.

[Olena Churanova]

Скільки б ті всі талановиті люди могли б написати, бути совістю і словом нації, якби їх не вбила Росія.

[Kvitka]

«Десь воно має бути: майбутнє »

[Eugenia]

Коротка, але така влучна книга! Пробирає до кісток. Вражає у серце. Читайте, щоб памʼятати.

[Elina]

Великий сум

[Daria]

Вірші Вікторії викликають багато суму і сліз від усвідомлення, що:

"... це теж не поезія
лише правда
записана в стовпчик
без пунктуації
українською
(це важливо)..."


"... і десь на тому кінці країни він завмирає
вглядається в чорну тишу в чужій зеленці
вглядається в імовірності, фарт, бінокль
і пише: я завжди тобі дзвонитиму у неділю

в неділю вона зупиняється в середмісті
дзвін котиться містом, вібрує в кишенях сукні
в її животі, у ногах, голові і грудях
і жінка сміється раптом з любові й люті:
це він їй дзвонить в неділю
- як обіцяв"

Наступною книжкою, яку читатиму, буде "Дім для Дома" Вікторії Амеліної.

[Uliana Dolyniak]

Здається, що мова віршів більш точно передає реальність війни. Неймовірно боляче і сумно від того, що війна вбила Амеліну-непересічний талант. Те, що робила, як писала і про що і те, чого ніколи вже не напише.

[Михайло Якимелін]

«Повітряна тривога по всій країні
так наче щоразу ведуть на розстріл
усіх
а цілять лише в одного
переважно в того, хто скраю

Сьогодні не ти, відбій»

Для мене «Свідчення» Вікторії Амеліної — найважливіша, найгостріша та найболючіша збірка цієї війни.

Це не просто поезія — це хроніка болю, любові, втрати, війни. Це голос жінки, яка документувала злочини, евакуйовувала дітей, писала вірші між обстрілами, давала голос тим, кого вбила росія — і сама загинула від російської ракети випущеної по Краматорську 27 червня 2023 року.

Її останній вірш був написаний за кілька днів до смерті.

Її останнє рішення — видати цю збірку.
Її останнє слово — свідчити.

«я не пишу поезію
я прозаїк
просто реальність війни
з’їдає пунктуацію»

Прості, як подихи рядки. Образи, що ріжуть, неначе лезо. Це поезія, що не ховається за метафорами — вона говорить прямо, як є, але з глибиною, що не потребує додаткових поетичних прикрас.

«Наша мова згоряла живцем
скрикнувши на Майдані»

Ілюстрації Данила Мовчана — як ікони (і не тому, що Данило займається іконописом). Це стримані й мовчазні сусіди для слів, які не пояснюють — вони поруч, коли це так потрібно.

Як і ця книжка.

Вона поруч із тими, хто пам’ятає. І з тими, хто ще не знає, що пам’ятати — це теж спротив.

Прочитайте «Свідчення». Не тільки для себе — для Вікторії.

Для тих, кого вже немає. І для тих, хто ще є.

І буде.

[Kseniia Nosulenko]

Вірш "Тривога" я бачила в соцмережах ще давно, і він постійно пробирав мене до дрижаків, бо метафора, обрана поеткою, мені дуже відгукалася.

Решта вірші теж дуже гіркі та дуже життєві. Переважно вони показують жіночу перспективу війни, і завжди це так майстерно схоплено.

З одного боку дуже хочеться, щоб ці вірші переклали всіма мовами світу. З іншого - хочеться, щоб цієї збірки ніколи не було, а Вікторія була жива.

[Ihor]

Краще б таких свідчень в нас ніколи не було й вони б не відгукувались смутком в наших серцях. Але доля є, яка є, тож чудово, що ці вірші не загубились в часі, а укомплектовані в збірку й несуть правду оформлену в поетичне слово. Дуже боляче й водночас життєво.

[Nazar M]

Ця книга є, також, свідченням того, що Вікторія мала відмінне поетичне відчуття та вправність, поза тим, що її звична царина творчості обмежувалася, здебільшого, прозою. Поза всяким сумнівом і без всяких перебільшень - це величезна втрата для нашої літератури та культури.

[Пенелопа Ґарсія]

вщент