What do you think?
Rate this book
Твори в 5-ох томах #3
Сестри Річинські. Том 3
Перед нами — завершальна частина сімейної саги «Сестри Річинські». У центрі сюжету — п’ять сестер, які після смерті батька-священника опиняються сам на сам з реальним життям, поза звичним побутом, на такому хиткому містку між минулим і непевним майбутнім, де в усьому доводиться робити складний вибір.
У третьому томі сестрам не вдасться уникнути ідеологічних і політичних перипетій, на тлі яких розгортається буремне історичне полотно; а проте кожна з них проявить надзвичайну силу духу й протистоятиме на позір безвихідним обставинам і знайде власний шлях у майбутнє.
У третьому томі сестрам не вдасться уникнути ідеологічних і політичних перипетій, на тлі яких розгортається буремне історичне полотно; а проте кожна з них проявить надзвичайну силу духу й протистоятиме на позір безвихідним обставинам і знайде власний шлях у майбутнє.
658 pages, Kindle Edition
Published March 29, 2024
About the author
Iryna Vilde
18 books8 followersIryna Vilde, a pen name of Daryna Dmytrivna Polotniuk (Ukrainian: Дарина Дмитрівна Полотнюк, nee Makohon Ukrainian: Макогон), was a Ukrainian writer and Soviet correspondent. She graduated from Lviv University in 1933 and then worked as a teacher and contributed to the journal Zhinocha dolia in Kolomyia (1933–9). Under Soviet rule she wrote for Pravda Ukrainy as a special correspondent and headed the Lviv branch of the Writers' Union of Ukraine. Her work was first published in 1930. Some of her prose works from the prewar period are Povist' zhyttia (The Novelette of Life, 1930), the anthology of short stories Khymerne sertse (The Whimsical Heart, 1936), the novelettes Metelyky na shpyl’kakh (Pinned Butterflies, 1936) and B’ie vos'ma (The Clock Strikes Eight, 1936), and novelettes based on the life of the intelligentsia and students, such as Povnolitni dity (Grown-up Children, 1939). Her postwar works include Istoriia odnoho zhyttia (The History of One Life, 1946), Nashi bat'ky roziishlysia (Our Parents Have Separated, 1946), Stezhynamy zhyttia (Along the Paths of Life, 1949), Iabluni zatsvily vdruhe (The Apple Trees Have Blossomed Again, 1949), Kury (Chickens, 1953), Nova Lukavytsia (1953), Zhyttia til’ky pochynaiet’sia (Life Is Just Beginning, 1961), and Troiandy i ternia (Roses and Thorns, 1961). In all of those works Vilde showed herself a master at describing the life of Galicians from a variety of social classes. The work most highly rated by literary critics is the novel Sestry Richynski (The Richynsky Sisters, 2 vols, 1958, 1964), in which she portrays the intelligentsia and townspeople from a wide range of social backgrounds. A collected edition of Vilde's works, Tvory (Works, 4 vols, 1967–8), has been published, as well as a Russian translation in five volumes (1958).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 46 reviews
March 7, 2025
Твір провисає під кінець і стає трохи виснажливим. Що ж, і на Сонці бувають плями.
А ще передмову бажано читати як післямову, а то ще й заспойлерити собі усе можна (насправді я завжди так роблю, ще й намагаюсь не дуже вчитуватися в анотації).
Але в цілому це видатна книга, яку я дуже раджу почитати. Неможливо не думати, як прийде час, що буквально зміте персонажів, симпатичних і не дуже, з надіями і сподіваннями, в вир історії, яка не буде поблажлива до них.
А ще передмову бажано читати як післямову, а то ще й заспойлерити собі усе можна (насправді я завжди так роблю, ще й намагаюсь не дуже вчитуватися в анотації).
Але в цілому це видатна книга, яку я дуже раджу почитати. Неможливо не думати, як прийде час, що буквально зміте персонажів, симпатичних і не дуже, з надіями і сподіваннями, в вир історії, яка не буде поблажлива до них.
April 1, 2025
Шедевр, який хочеться читати ще і ще (там точно немає якогось 4-го тому???)
Найбільше мене захоплює те, як філігранно Вільде спромоглася створити таких різнокольорових жіночих героїнь, кожну з яких ти розумієш, співчуваєш, злишся чи радієш. Про чоловіків в романі казати не хочеться, they are as annoying as great women are. Думаю, що цю книгу варто прочитати кожній українській жінці!
Найбільше мене захоплює те, як філігранно Вільде спромоглася створити таких різнокольорових жіночих героїнь, кожну з яких ти розумієш, співчуваєш, злишся чи радієш. Про чоловіків в романі казати не хочеться, they are as annoying as great women are. Думаю, що цю книгу варто прочитати кожній українській жінці!
November 15, 2024
Мені дуже сподобалось, навіть попри деяку ідеологічну спрямованість та пропаганду комунізмую. Видно, що текст редагувався, але це не применшує його художньої цінності. Під час читання постійно відчуваєш напругу та цікавість — що буде далі? Адже ми вже знаємо з історії, що на горизонті насувається Друга світова війна та окупація Польщі. А що ж станеться з нашими героями? Їх тут багато, і кожен по-своєму цікавий, живий, неоднозначний.
Чесно кажучи, я не могла відірватися від книги. 5/5, хочеться ще
Чесно кажучи, я не могла відірватися від книги. 5/5, хочеться ще
January 4, 2026
нарешті моя одіссея з цим твором закінчилася
як на мене, комунізму і спотвореної ідеології було ЗАНАДТО багато
як на мене, комунізму і спотвореної ідеології було ЗАНАДТО багато
June 30, 2025
Бог мусив бути пʼяний в ту годину, коли розподіляв людські долі.
це була воістину прекрасна мандрівка життям родини Річинських. цікаві персонажі, неочікувані сюжетні повороти, всі ці пристрасті і переживання, що заслуговують на екранізацію нетфліксом… я не можу сказати, що це прям найкраще, що я читала в житті, але стиль письма пані Вільде і її майстерність переплетіння стількох доль в одному творі, викликають щире захоплення)
це була воістину прекрасна мандрівка життям родини Річинських. цікаві персонажі, неочікувані сюжетні повороти, всі ці пристрасті і переживання, що заслуговують на екранізацію нетфліксом… я не можу сказати, що це прям найкраще, що я читала в житті, але стиль письма пані Вільде і її майстерність переплетіння стількох доль в одному творі, викликають щире захоплення)
November 11, 2024
не буду нічого спойлерити, але мені сподобався фінал, та і взагалі вдячна самій собі, що вв'язалась в читання цієї трилогії, це було дуже приємне reading journey
October 30, 2025
Гроші! Прокляті гроші, як вони міняють своє обличчя! Ще недавно були вони для мене тільки "кіно", "морозиво", а потім стали "хліб", "підметка", а тепер вже - "щастя"!
Жах!
Жах, що якийсь паскудний папірець бере владу над нашим життям, нашим правом на щастя, а ми мовчки погоджуємося з цим.
***
кавалер живе, як пан, а вмирає, як собака; жонатий живе, як собака, зате помирає, як пан.
***
Зірваної квітки вода не лікує, а продовжує її муки.
***
Не любити - справа серця. Зраджувати - справа честі.
***
Але завжди так було і буде, що рішуча меншість веде за собою нерішучу більшість.
***
Господь, крім талантів, наділив наш народ ще й великою терпеливістю. Бідкається і нарікає на важкі часи не сам народ, а ті, що їздять на його спині. При цьому вони водночас роблять аж дві корисні справи: відвертають увагу від свого благополуччя і нагулюють собі славу борців за щастя народу.
***
Старість приходить зарано, а розум запізно.
***
Жінка, ставши раз матірʼю, вже не може нею не бути.
***
З рідним домом, як з Батьківщиною: половину життя можна прожити на чужині, але до останнього свого віддиху треба мати свідомість, що десь є та Батьківщина.
Жах!
Жах, що якийсь паскудний папірець бере владу над нашим життям, нашим правом на щастя, а ми мовчки погоджуємося з цим.
***
кавалер живе, як пан, а вмирає, як собака; жонатий живе, як собака, зате помирає, як пан.
***
Зірваної квітки вода не лікує, а продовжує її муки.
***
Не любити - справа серця. Зраджувати - справа честі.
***
Але завжди так було і буде, що рішуча меншість веде за собою нерішучу більшість.
***
Господь, крім талантів, наділив наш народ ще й великою терпеливістю. Бідкається і нарікає на важкі часи не сам народ, а ті, що їздять на його спині. При цьому вони водночас роблять аж дві корисні справи: відвертають увагу від свого благополуччя і нагулюють собі славу борців за щастя народу.
***
Старість приходить зарано, а розум запізно.
***
Жінка, ставши раз матірʼю, вже не може нею не бути.
***
З рідним домом, як з Батьківщиною: половину життя можна прожити на чужині, але до останнього свого віддиху треба мати свідомість, що десь є та Батьківщина.
February 25, 2024
Найцікавіша, найрелевантніша книга в українській літературі, яку я коли-небудь читала.
Має неозору соціальну панораму: насичена історіями жінок різного соціального походження і показує широкі можливості розвитку і облаштування життя.
Історично роман розгортається після першої і перед другою світовою - час турбулентний, час осмислення національного, соціального, політичного і релігійного, буремний і складний. Дуже відлунює сьогоднішній.
Але найбільше мені подобається, як письменниця думає — як вона вміє розуміти своїх персонажів, як вона співчуває, як вміє бачити в жінці не жертву, але й рушійну силу, яка формується з страждань.
Феміністично письменниця делікатно, але водночас і безкомпромісно описує теми подружнього життя, сексу, здоров’я, материнства, влади, фінансів, тощо. Така розкіш читати про своє, про актуальне для жіноцтва і сьогодні.
Пейзажно-природні замальовки — окрема насолода. Сади описуються так, що хочеться ті всі сорта яблук знайти і малювати.
Сам світ села, містечка і столиці будує розуміння світу персонажів.
Має неозору соціальну панораму: насичена історіями жінок різного соціального походження і показує широкі можливості розвитку і облаштування життя.
Історично роман розгортається після першої і перед другою світовою - час турбулентний, час осмислення національного, соціального, політичного і релігійного, буремний і складний. Дуже відлунює сьогоднішній.
Але найбільше мені подобається, як письменниця думає — як вона вміє розуміти своїх персонажів, як вона співчуває, як вміє бачити в жінці не жертву, але й рушійну силу, яка формується з страждань.
Феміністично письменниця делікатно, але водночас і безкомпромісно описує теми подружнього життя, сексу, здоров’я, материнства, влади, фінансів, тощо. Така розкіш читати про своє, про актуальне для жіноцтва і сьогодні.
Пейзажно-природні замальовки — окрема насолода. Сади описуються так, що хочеться ті всі сорта яблук знайти і малювати.
Сам світ села, містечка і столиці будує розуміння світу персонажів.
October 7, 2024
page-turner, найцікавіша частина з усіх
дуже поетичне завершення, особливо фінальний абзац
дуже поетичне завершення, особливо фінальний абзац
February 16, 2026
Перечитуючи вдруге я лише впевнилася, що це один з моїх улюблених романів 🥰 я не знаю як змусити всіх це прочитати, я не знаю як пояснити, що історична пам’ять це надважливо. Але деколи я думаю що мабуть це і не потрібно. Імперія занепадають, нації вимирають, може так і має бути.
За другим прочитанням у мене виникло бажання прочитати ще хоч один умовний «сезон». На жаль нема кому його мені написати.
За другим прочитанням у мене виникло бажання прочитати ще хоч один умовний «сезон». На жаль нема кому його мені написати.
January 30, 2025
Сімейна сага, яка починає багато ліній, а завершує не всі. Мене це дратує в книзі. Так, Вільде роками її дописувала, книгу цензурували в совєтах тощо. Але в мене склалось враження, наче я була на сімейних зборах, де люди напилися і розповідають плітки, перебиваючи, забуваючи про кого і що, перестрибуючи з теми на тему.
Втім: прекрасна мова, зріз декількох соціальних верств, портрети жінок старої та нової епохи, ідеологічний розкол Галичини поміж двох світів - комуністичним "за Збручем" та польським окупаційним.
Я виснажена і рада, що це нарешті завершилось.
Втім: прекрасна мова, зріз декількох соціальних верств, портрети жінок старої та нової епохи, ідеологічний розкол Галичини поміж двох світів - комуністичним "за Збручем" та польським окупаційним.
Я виснажена і рада, що це нарешті завершилось.
April 23, 2025
Це справді сімейна сага, роман-панорама і ще багато означень.
Тут близько десяти сюжетних ліній, всі стосунки в родині і між друзями відбуваються на фоні історичних подій, соціального життя тощо.
Тобто, прочитавши ці три томи ми не просто дізнались сімейну історію сестер Річинських; як вони втратили батька і залишились без грошей; як склалось життя в кожної з них, а й побачили якою було містечко Наше (прототип Коломиї) перед другою світовою війною; яким був Львів; як жили люди; як вони заробляли; як виживали, коли з одного боку на них тиснула польська влада, а з іншого починали свою діяльність комуністи.
І це дуже-дуже цікаво.
Я раджу прочитати цю історію кожному, бо тут настільки багато шарів і граней, про цю книжку думаєш довго після її завершення, багато питань залишилось без відповідей.
Часто вона обурює, ти шокуєшся, часто тобі відверто нудно читати, а потім ти захоплюєшся і не можеш відірватись.
Це маст рід, це перлина української літератури.
І я обурена, чому про цю книжку знають так мало людей.
Тут близько десяти сюжетних ліній, всі стосунки в родині і між друзями відбуваються на фоні історичних подій, соціального життя тощо.
Тобто, прочитавши ці три томи ми не просто дізнались сімейну історію сестер Річинських; як вони втратили батька і залишились без грошей; як склалось життя в кожної з них, а й побачили якою було містечко Наше (прототип Коломиї) перед другою світовою війною; яким був Львів; як жили люди; як вони заробляли; як виживали, коли з одного боку на них тиснула польська влада, а з іншого починали свою діяльність комуністи.
І це дуже-дуже цікаво.
Я раджу прочитати цю історію кожному, бо тут настільки багато шарів і граней, про цю книжку думаєш довго після її завершення, багато питань залишилось без відповідей.
Часто вона обурює, ти шокуєшся, часто тобі відверто нудно читати, а потім ти захоплюєшся і не можеш відірватись.
Це маст рід, це перлина української літератури.
І я обурена, чому про цю книжку знають так мало людей.
July 19, 2024
Ця частина сподобалась більше за другу, бо тут більше розкриваються персонажі, аніж політика, політика тут якось більш органічно і доречно описується. За що знизила оцінку: кінець історії занадто неясний на мій смак. Я розумію, що це типу відкритий фінал, але після прочитання ~1500 сторінок мені б хотілося знати, а як же ж там ті сестри на кінець 😅 Куди пішла Неля, якщо її чоловік у тюрмі ще 8 років? Як там Слава у Львові? Що робить Зоня після скандалу? Чи вийшла заміж Ольга чи залишилась чекати?
Оцінка твору загалом: 7.5/10. Гарний стиль письма, класна ідея, яку можна було б зробити краще.
Оцінка твору загалом: 7.5/10. Гарний стиль письма, класна ідея, яку можна було б зробити краще.
December 9, 2024
Мені дуже сподобалось, не могла відірватись.
Політичний контекст, фемінізм( в який віриш!), секс, ілюзії та дуже багато іронії.
Така мова елегантна, хотілось деякі фрази просто завчити.
Читала електронні книжки, але планую купити це шикарне видання для колекції.
Політичний контекст, фемінізм( в який віриш!), секс, ілюзії та дуже багато іронії.
Така мова елегантна, хотілось деякі фрази просто завчити.
Читала електронні книжки, але планую купити це шикарне видання для колекції.
June 5, 2025
Завершення трилогії, де я чомусь очікувала логічного завершення історії кожної з 5ти сестер.
Але книга про шлях, і про те, що кожен може обрати свій, і що зростання і в одній родині не означає однаковість вибору дітей.
Можливо дещо розтягнуто на 3 томи, але чудова мова, декілька сюжетних ліній, багато соціально-політичного контексту, що дозволяє насолоджуватися історією і утримує цікавість.
Але книга про шлях, і про те, що кожен може обрати свій, і що зростання і в одній родині не означає однаковість вибору дітей.
Можливо дещо розтягнуто на 3 томи, але чудова мова, декілька сюжетних ліній, багато соціально-політичного контексту, що дозволяє насолоджуватися історією і утримує цікавість.
Read
July 13, 2025Якби передмова до першого тому не проспойлерила мені все-все-все, то фінал видався б більш приємним. Хоча розділу-епілогу дуже бракувало. Який би цікавий серіал міг вийти. [з фінальними титрами як в "Гуцулці Ксені" - "Але щастя було недовгим, бо прийшли совіти і всіх розстріляли." ]
Але яка тут мова, які тут приказки, які тут побічні лінії та живі персонажі. Тішуся, що читала.
Але яка тут мова, які тут приказки, які тут побічні лінії та живі персонажі. Тішуся, що читала.
March 13, 2025
Well, what we really need is femininomenon
Read
February 4, 2026поки що найкраща сага української літератури, яку я колись читала
June 17, 2021
Доволі цікава сага, хоча й напружує ця пропаганда. Але цікаво приблизно порівнювати силу лівих рухів тоді в реальности і з тим, що пише книжка. Як і цікаво це все накладати на особисту біографію Вільде. Оце один із тих випадків, коли біографію автора/ки варто знати неодмінно.
Загалом мені заімпонував не лише опис життя різних станів, а й опис того, наскільки відмінними можуть бути рідні люди, котрі живуть в одних й тих ж умовах, але наскільки різними є їхні бажання, очікування, характери, цінности. Якось життєво це все. Також імпонує, що головними персонажами виступають жінки і як вони дають собі раду з тією складною добою і умовами, в котрі втрапили.
Читав, що Завадку Вільде довелося додати, зі зрозумілих причин, яко позитивного лівацького персонажа. Дуже цікаво, як би книжка виглядала без нього та й без вимушеної совіцької пропаганди.
Загалом мені заімпонував не лише опис життя різних станів, а й опис того, наскільки відмінними можуть бути рідні люди, котрі живуть в одних й тих ж умовах, але наскільки різними є їхні бажання, очікування, характери, цінности. Якось життєво це все. Також імпонує, що головними персонажами виступають жінки і як вони дають собі раду з тією складною добою і умовами, в котрі втрапили.
Читав, що Завадку Вільде довелося додати, зі зрозумілих причин, яко позитивного лівацького персонажа. Дуже цікаво, як би книжка виглядала без нього та й без вимушеної совіцької пропаганди.
August 30, 2026
Дочитала! Й як сумно, що закінчуються книги, до яких линеш та зростаєшся з їхніми персонажами, історіями, думками.
В останній частині я мала дуже багато роздумів саме про історію Зоні.
Є Зоня, яка виконує всі меценасівські ролі, “якийсь злий дух переплутав наші стільці”, прагне реалізуватися в карʼєрі, але без посвідчення не може цього зробити. Є Леся, яка закопала себе в сімʼї та чоловіку, не відкривається новому та намагається щосили втримати мир в цій ракушці.
Але є зрада. Цікаво, що чоловік тут опускається, наче він незначна деталь, не більше.
Зоня помстою за свою роль жінки в тодішньому суспільстві силкується наблизити справедливість зі свого погляду.
Леся на Зоніне сприйняття зради як дрібнички дає гідну відповідь “не буду я жити з ним, краще, краще смерть”, чим піднімає себе в її очах, що сильно послабляє почуття помсти, думаю, це підсвідомо навіть викликало повагу у Зоні.
Їхні дії - це та саме квінтесенція підґрунтя та перших крочків зміни ролі жінки у суспільстві, стосунках та ставлення самої до себе. Кожен раз боляче усвідомлювати, як мало мали жінки.
Окремо ще додам, що я була дуже рада побачити дорослішання Олени, най мала більше 40 років. Вона нарешті осягнула себе, своє життя, нерозуміння власних дітей та обставин, вийшла зі стану законсервованої в моменті людини й продовжила жити.
Є Зоня, яка виконує всі меценасівські ролі, “якийсь злий дух переплутав наші стільці”, прагне реалізуватися в карʼєрі, але без посвідчення не може цього зробити. Є Леся, яка закопала себе в сімʼї та чоловіку, не відкривається новому та намагається щосили втримати мир в цій ракушці.
Але є зрада. Цікаво, що чоловік тут опускається, наче він незначна деталь, не більше.
Зоня помстою за свою роль жінки в тодішньому суспільстві силкується наблизити справедливість зі свого погляду.
І чим більш зростала її амбіція, тим більше накопичувалася в ній і якась зла енергія. Іноді хотілося їй просто підійти до стільця, на якому сидів отой бездара, зіпхнути його і самій сісти на його місце. До цього всього додалося ще й бажання помсти. Їй хотілося мстити тому суспільному ладові, що не давав їй, як жінці, можливості самій стати на чолі установи, мстити таким, як оця Леся перед нею, жінкам своїх чоловіків, що просувались у житті за титулом свого чоловіка, як за ширмою, нарешті, самому життю, що так по-мачушиному обійшлося з нею, Зонею. Але кому говорити про всі ці речі?
Леся на Зоніне сприйняття зради як дрібнички дає гідну відповідь “не буду я жити з ним, краще, краще смерть”, чим піднімає себе в її очах, що сильно послабляє почуття помсти, думаю, це підсвідомо навіть викликало повагу у Зоні.
Їхні дії - це та саме квінтесенція підґрунтя та перших крочків зміни ролі жінки у суспільстві, стосунках та ставлення самої до себе. Кожен раз боляче усвідомлювати, як мало мали жінки.
Окремо ще додам, що я була дуже рада побачити дорослішання Олени, най мала більше 40 років. Вона нарешті осягнула себе, своє життя, нерозуміння власних дітей та обставин, вийшла зі стану законсервованої в моменті людини й продовжила жити.
February 11, 2025
Я так пишаюся цією історією, в такому захваті від тонкого чуття Ірини Вільде! Навіть комуністична (читайте: штучно пришита третя нога) лінія тут не така втомлива, бо події розвиваються так швидко і всі ниточки з'єднуються так майстерно, що можна пережити. А взагалі це ще треба було вміти в совку прописати позитивного героя-націоналіста і отримати за твір Шевченківську премію. Просто квін!!!
July 27, 2025
Третій том - реабілітація за другий для всіх, хто той другий таки домучив.)
Але кілька питань у мене до третього тому все-таки лишилося.
Але кілька питань у мене до третього тому все-таки лишилося.
Read
December 3, 2024Ну, дочитала, і слава богу. Основні аспекти:
1. Словом володіє майстерно, так само гарно створює персонажів.
2. Прикро, що цю майстерність використала, аби змалювати комуністів хорошими, а всіх інших гидкими.
3. Велика форма все ж вийшла нецілісною, з обірваними сюжетними лініями, незрозумілою появою та зникненням персонажів. Лишилося загадкою, що врешті хотіла сказати авторка.
4. Практично всі персонажі неприємні, немає кому співчувати.
5. Цікаво і детально описаний побут, звичаї, місто і село тих років. Потенціал на потужний серіал на кшталт Бріджертонів.
По головним героїням:
- з Оленою все ясно, навіть певна трансформації відбулася, хоча буквально в останніх абзацах; ситуація, коли "це наклеп на мою дитину, вона не така" повторювалася буквально з кожною донькою і вже на третій раз перестала бути цікавою;
- з Катериною все ясно, але арки персонажа не бачу; було би цікаво створити фанфік, де описати, як після народження дитини змінюється і вона, і Флько;
- із Зонею все ясно, трансформація є, але там шило на мило; не хотіла би зустріти таку особу в реальності; але може стане CEO якоїсь корпорації;
- з Ольгою ясно, арка ніби ж, але як була без своєї думки, так і лишилася; була маминим пиріжечком, стала булочкою чоловіка;
- де поділася Неля?????? чому в кінці вона не живе вдома?
- дуже прикольно, що Слава пішла у світ, але як їй врешті жилося? нічого не ясно; ще й оці скиглення за Мажариним...
Дуже дивні завершення історій: Суліман, Марічка і Дмитро, Стаха, з Меланією я взагалі не зрозуміла, хто там був вагітний?
Фінт із Нестором і дружиною Сулімана дуже насмішив. Але загальне враження - все одно огида.
Масштабно, літературно, але не бачу тут добра і світла.
1. Словом володіє майстерно, так само гарно створює персонажів.
2. Прикро, що цю майстерність використала, аби змалювати комуністів хорошими, а всіх інших гидкими.
3. Велика форма все ж вийшла нецілісною, з обірваними сюжетними лініями, незрозумілою появою та зникненням персонажів. Лишилося загадкою, що врешті хотіла сказати авторка.
4. Практично всі персонажі неприємні, немає кому співчувати.
5. Цікаво і детально описаний побут, звичаї, місто і село тих років. Потенціал на потужний серіал на кшталт Бріджертонів.
По головним героїням:
- з Оленою все ясно, навіть певна трансформації відбулася, хоча буквально в останніх абзацах; ситуація, коли "це наклеп на мою дитину, вона не така" повторювалася буквально з кожною донькою і вже на третій раз перестала бути цікавою;
- з Катериною все ясно, але арки персонажа не бачу; було би цікаво створити фанфік, де описати, як після народження дитини змінюється і вона, і Флько;
- із Зонею все ясно, трансформація є, але там шило на мило; не хотіла би зустріти таку особу в реальності; але може стане CEO якоїсь корпорації;
- з Ольгою ясно, арка ніби ж, але як була без своєї думки, так і лишилася; була маминим пиріжечком, стала булочкою чоловіка;
- де поділася Неля?????? чому в кінці вона не живе вдома?
- дуже прикольно, що Слава пішла у світ, але як їй врешті жилося? нічого не ясно; ще й оці скиглення за Мажариним...
Дуже дивні завершення історій: Суліман, Марічка і Дмитро, Стаха, з Меланією я взагалі не зрозуміла, хто там був вагітний?
Фінт із Нестором і дружиною Сулімана дуже насмішив. Але загальне враження - все одно огида.
Масштабно, літературно, але не бачу тут добра і світла.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 23, 2025
Загалом сподобалось, але бракує якоїсь завершеності. Описана в перших двох книжках ціла купа героїв зовсім відсіялась в другій половині третього тому і було сумненько, бо хотілось знати трохи більше про їх долю.
Наприклад, Також не дуже зрозумілими були певні герої, представлені читачеві в третьому томі, які мали незрозумілу роль для розвитку сюжету (жінка, яка розповідала у в'язниці про молодого коханця; селянка, яка приставала до Бронка - шо це взагалі було?; працівник типографії Пєрожек).
Сподобався як завжди розкішний стиль Вільде, закінчення сюжетної лінії Олени, демонстрація антиукраїнської політики в ті часи, ну і те, що комунізму було менше, а потім взагалі не стало.
Наприклад, Також не дуже зрозумілими були певні герої, представлені читачеві в третьому томі, які мали незрозумілу роль для розвитку сюжету (жінка, яка розповідала у в'язниці про молодого коханця; селянка, яка приставала до Бронка - шо це взагалі було?; працівник типографії Пєрожек).
Сподобався як завжди розкішний стиль Вільде, закінчення сюжетної лінії Олени, демонстрація антиукраїнської політики в ті часи, ну і те, що комунізму було менше, а потім взагалі не стало.
November 11, 2022
Впродовж місяця я читала другу книгу про історію сім'ї Річинських. Читалось мені нуднувато і важкувато. Авторка на основі однієї родини показала соціально-економічне становище суспільства періоду початку 20 століття у містечку Наше десь на березі річки Прут.
Твір переобтяжений різними персонажами, яких дуже багато. І кожен герой роману інколи поставав в різних розділах, що мені часто потрібен був певний час, щоб згадати хто це і що з ним відбувалось раніше. Саме у другій частині романі мені здавалося, що головним героєм роману є Бронко, а сестри Річинські відійшли на другий план.
Я наврядчи буду у майбутньому перечитувати Річинських знову. Однозначно цей роман вартий уваги, адже саме за нього Ірина Вільде отримала Шевченківську премію у 1965 році.
Твір переобтяжений різними персонажами, яких дуже багато. І кожен герой роману інколи поставав в різних розділах, що мені часто потрібен був певний час, щоб згадати хто це і що з ним відбувалось раніше. Саме у другій частині романі мені здавалося, що головним героєм роману є Бронко, а сестри Річинські відійшли на другий план.
Я наврядчи буду у майбутньому перечитувати Річинських знову. Однозначно цей роман вартий уваги, адже саме за нього Ірина Вільде отримала Шевченківську премію у 1965 році.
March 12, 2026
Це була довга подорож, але від ще одного тому я б не відмовився.
Замість відгуку (по оцінці все зрозуміло) скажу кілька слів про героїв. Без спойлерів.
В книзі першій з усіх сестер Річинських найбільше уваги було приділено саме Катерині. А от інших чотирьох сестер ми почали серйозно пізнавати вже з другого тому.
На початку роману Катерина мені страшенно не сподобалась. Вона здавалася надто егоїстичною і надто жадібною. Проте під кінець роману (а в третьому томі її набагато менше, аніж в першому) я почав ставитись до цього персонажа прихильно. І не тому, що з нею відбулись якісь метаморфози (все таки невеликий спойлер - жадібною егоїсткою вона так і залишилась), а тому, що оглядаючись назад, можна зрозуміти, що саме Катерина з усіх п'яти сестер найкраще усвідомлювала свої слабкі сторони, і тому найкраще використовувала свої сильні.
Я намагався зрозуміти, як так вийшло, що найбільш неулюблений персонаж першого тому став чи не найулюбленішим під кінець роману. Для себе я це пояснив тією обставиною, що в третьому томі вже пахне кров'ю. Точної дати подій ми не знаємо, але цілком зрозуміло, що наближається страшний 1939 рік, і стає моторошно за долі усіх сестер. А Катерина якраз імпонує тим, що справляє враження жінки, яка якимось чином (сам не знаю, яким) змогла б проскочити. Ба більше, можливо проскочити ще з кимось. Навіть Ольга, яка нібито у виграшній позиції зважаючи на свій роман із самі знаєте ким, не здається мені настільки щасливою як Катерина. Можливо, моє враження оманливе. Цікаво було б почути думку інших ✌️
Ще кілька слів.
Олену інколи хочеться насварити, але розумію, що не зміг би.
Мариня завжди права, і на неї завжди через це зляться.
Тітка Клавда - окраса роману.
Ірина Вільде - геній.
Дякую.
Замість відгуку (по оцінці все зрозуміло) скажу кілька слів про героїв. Без спойлерів.
В книзі першій з усіх сестер Річинських найбільше уваги було приділено саме Катерині. А от інших чотирьох сестер ми почали серйозно пізнавати вже з другого тому.
На початку роману Катерина мені страшенно не сподобалась. Вона здавалася надто егоїстичною і надто жадібною. Проте під кінець роману (а в третьому томі її набагато менше, аніж в першому) я почав ставитись до цього персонажа прихильно. І не тому, що з нею відбулись якісь метаморфози (все таки невеликий спойлер - жадібною егоїсткою вона так і залишилась), а тому, що оглядаючись назад, можна зрозуміти, що саме Катерина з усіх п'яти сестер найкраще усвідомлювала свої слабкі сторони, і тому найкраще використовувала свої сильні.
Я намагався зрозуміти, як так вийшло, що найбільш неулюблений персонаж першого тому став чи не найулюбленішим під кінець роману. Для себе я це пояснив тією обставиною, що в третьому томі вже пахне кров'ю. Точної дати подій ми не знаємо, але цілком зрозуміло, що наближається страшний 1939 рік, і стає моторошно за долі усіх сестер. А Катерина якраз імпонує тим, що справляє враження жінки, яка якимось чином (сам не знаю, яким) змогла б проскочити. Ба більше, можливо проскочити ще з кимось. Навіть Ольга, яка нібито у виграшній позиції зважаючи на свій роман із самі знаєте ким, не здається мені настільки щасливою як Катерина. Можливо, моє враження оманливе. Цікаво було б почути думку інших ✌️
Ще кілька слів.
Олену інколи хочеться насварити, але розумію, що не зміг би.
Мариня завжди права, і на неї завжди через це зляться.
Тітка Клавда - окраса роману.
Ірина Вільде - геній.
Дякую.
February 11, 2025
Це була дуже класна читацька пригода. Було і тривожно, і цікаво спостерігати за розвитком та дорослішанням 6 жінок з сім'ї Річинських.
Мені дуже подобається як пише Вільде. Попри складні людські долі та обставини в творі, мені зустрілося багато затишних речень.
Не буду приховувати, що соціально-політична складова тексту була важкою: вже часто згадана у відгуках історія поширення комунізму, невдачі українських націоналістів, зневіра української інтелігенції, польська пацифікація.
Я мала бажання розібратися на що Ірина Вільде хотіла натякнути мені, читачці через 50+ років (та і взагалі чи було щось там між рядків заховане, чи ні). Для себе я зрозуміла так: Ірина Вільде подала нам дуже детальний опис політичних, соціальних подій, що відбувалися в міжвоєнний період у якості пояснення, "виправдання" чому все сталося як сталося. Впевнена, що тут може бути безліч інших думок, та і нашарування цензури додає додаткових зірочок складності цьому завданню.
В контексті цього, я не могла стримати себе аби не пофантазувати, яким би був твір без цензурних ігор. Які б були вибори перед дівчатами? з якими б проблемами стикалися? мені стало щиро шкода, що такої версії книги світ не мав можливості побачити.
Мені дуже подобається як пише Вільде. Попри складні людські долі та обставини в творі, мені зустрілося багато затишних речень.
Не буду приховувати, що соціально-політична складова тексту була важкою: вже часто згадана у відгуках історія поширення комунізму, невдачі українських націоналістів, зневіра української інтелігенції, польська пацифікація.
Я мала бажання розібратися на що Ірина Вільде хотіла натякнути мені, читачці через 50+ років (та і взагалі чи було щось там між рядків заховане, чи ні). Для себе я зрозуміла так: Ірина Вільде подала нам дуже детальний опис політичних, соціальних подій, що відбувалися в міжвоєнний період у якості пояснення, "виправдання" чому все сталося як сталося. Впевнена, що тут може бути безліч інших думок, та і нашарування цензури додає додаткових зірочок складності цьому завданню.
В контексті цього, я не могла стримати себе аби не пофантазувати, яким би був твір без цензурних ігор. Які б були вибори перед дівчатами? з якими б проблемами стикалися? мені стало щиро шкода, що такої версії книги світ не мав можливості побачити.
June 17, 2024
Тритомник Сестер Річинських – пригода на три місяці... навіть рада, що у мене було багато інших справ за цей час, що не ковтнула ці книжки за місяць і задоволення розтягнулось вимушено. Бо це було прекрасно!
Перш за все, питання риторично-обурене: Чому підліткам мого покоління підсовували спорохнявілі томи толстоєвських, коли в бібліотеках у багатьох були не менш спорохнявілі томи неперевершеної Ірини Вільде?!
У третьому томі бурлить Д Р А М А (любовна і не тільки). Всі дочки вдови каноніка Річинського намацують життєвий шлях та поступово покидають дім.
Передвоєнне галицьке суспільство рокоче невизначеністю: що буде далі, чи неминуча війна, «профашистський» уряд Польщі садить ОУН за грати у сусідні камери з комуністами, старого укладу вже немає і більше ніколи не буде... Водночас так багато політичних напрямків
Та найбільше в цьому тритомнику мене захопила грунтовність виписаних персонажів
Є вислів про рушницю, що висить у театрі на сцені та обовʼязково мусить зробити постріл до кінця вистави. У Вільде схоже, але з персонажами.
Якщо в першому томі згадано сільське немовля, яке канонік Річинський через помсту її батьку записав в метричні книги як Йосафату, а не Марічку... то відголоски її історії в дусі ефекту метелика ми будемо читати аж до трьетього тому.
Ще один момент, який робить цю книжку ще цікавішою для мене, це описи і побутові приклади політики пацифікації, що провадила Польща на Галичині. Одна з сестер шукає вчительської роботи і стикається з бюрократично-шовіністичним ставленням: "а принесіть довідку лояльності, ахаха, та ви не отримаєте цю довідку, ви ж дочка священника УГКЦ, будуте все одно своє українство пхати з довідкою чи без. Нам такі вчителі не вигідні". Або ставлення до українців у вʼязниці, порівняння з свинями.
З-за Збруча мені якось здавалось, що Львів просто є такий український бо вони тут такі молодці без особливих страждань чи боротьби, гарні будівлі – Австрійська та Польська спадщини. Цікаво дізнаватись як тут було до 1939 для українців.
Мені дуже сподобались Сестри Річинські, це однозначно кандидат на перечитування і то кілька разів впродовж життя!
Перш за все, питання риторично-обурене: Чому підліткам мого покоління підсовували спорохнявілі томи толстоєвських, коли в бібліотеках у багатьох були не менш спорохнявілі томи неперевершеної Ірини Вільде?!
У третьому томі бурлить Д Р А М А (любовна і не тільки). Всі дочки вдови каноніка Річинського намацують життєвий шлях та поступово покидають дім.
Передвоєнне галицьке суспільство рокоче невизначеністю: що буде далі, чи неминуча війна, «профашистський» уряд Польщі садить ОУН за грати у сусідні камери з комуністами, старого укладу вже немає і більше ніколи не буде... Водночас так багато політичних напрямків
Та найбільше в цьому тритомнику мене захопила грунтовність виписаних персонажів
Є вислів про рушницю, що висить у театрі на сцені та обовʼязково мусить зробити постріл до кінця вистави. У Вільде схоже, але з персонажами.
Якщо в першому томі згадано сільське немовля, яке канонік Річинський через помсту її батьку записав в метричні книги як Йосафату, а не Марічку... то відголоски її історії в дусі ефекту метелика ми будемо читати аж до трьетього тому.
Ще один момент, який робить цю книжку ще цікавішою для мене, це описи і побутові приклади політики пацифікації, що провадила Польща на Галичині. Одна з сестер шукає вчительської роботи і стикається з бюрократично-шовіністичним ставленням: "а принесіть довідку лояльності, ахаха, та ви не отримаєте цю довідку, ви ж дочка священника УГКЦ, будуте все одно своє українство пхати з довідкою чи без. Нам такі вчителі не вигідні". Або ставлення до українців у вʼязниці, порівняння з свинями.
З-за Збруча мені якось здавалось, що Львів просто є такий український бо вони тут такі молодці без особливих страждань чи боротьби, гарні будівлі – Австрійська та Польська спадщини. Цікаво дізнаватись як тут було до 1939 для українців.
Мені дуже сподобались Сестри Річинські, це однозначно кандидат на перечитування і то кілька разів впродовж життя!
September 28, 2025
Фінал цієї книги — це оповідання Вільде, яке я вже читала. Писала на «Столівників не буде» відгук, де в тому числі кажу таке: «Трохи недорозкрито все було, але дуууже цікаві теми та перспективи».
І воно якось вийшло про фінальну частину роману теж правдивим.
Багато ліній та персонажів залишилися недорозкритими. Багато політичних питань — також.
Проте як зліпок історичного періоду, одного відрізку життя купи різних сімей, жінок, чоловіків, — це чудовий роман. Мені за весь час так полюбилися ці родини та їхні історії, що можу все пробачити, виходить. А ще можу доволі чітко уявити, що на кожну й кожного чекає далі, бо психологію та характери героїв авторка прописує вміло. Вони всі живі люди, всім віриш (може окрім парочки карикатурних комуністів?).
Сестри Річинські для мене — душевна, рідна історія, у якої немає лінійного зрозумілого сюжету та грандіозного фіналу, але є все інше й навіть більше.
Шкода, що ця історія не вже не буде дописана.
І воно якось вийшло про фінальну частину роману теж правдивим.
Багато ліній та персонажів залишилися недорозкритими. Багато політичних питань — також.
Проте як зліпок історичного періоду, одного відрізку життя купи різних сімей, жінок, чоловіків, — це чудовий роман. Мені за весь час так полюбилися ці родини та їхні історії, що можу все пробачити, виходить. А ще можу доволі чітко уявити, що на кожну й кожного чекає далі, бо психологію та характери героїв авторка прописує вміло. Вони всі живі люди, всім віриш (може окрім парочки карикатурних комуністів?).
Сестри Річинські для мене — душевна, рідна історія, у якої немає лінійного зрозумілого сюжету та грандіозного фіналу, але є все інше й навіть більше.
Шкода, що ця історія не вже не буде дописана.
Displaying 1 - 30 of 46 reviews