П’ять сестер після смерті батька опиняються один на один з реальним життям. У другій книзі дівчата намагаються зрозуміти, як вижити в цьому бурхливому морі. Радикальні вчинки, образи, невиправдані очікування, зрада найближчих — так не лише зовнішні обставини, але й самі стосунки стають викликом.
Цей роман — зріз епохи початку XX століття. Моменту, коли ламався патріархальний світ. Метафорою занепаду старого ладу якраз і стає руйнування родинного гнізда, дому, який вважали незрушною фортецею.
Iryna Vilde, a pen name of Daryna Dmytrivna Polotniuk (Ukrainian: Дарина Дмитрівна Полотнюк, nee Makohon Ukrainian: Макогон), was a Ukrainian writer and Soviet correspondent. She graduated from Lviv University in 1933 and then worked as a teacher and contributed to the journal Zhinocha dolia in Kolomyia (1933–9). Under Soviet rule she wrote for Pravda Ukrainy as a special correspondent and headed the Lviv branch of the Writers' Union of Ukraine. Her work was first published in 1930. Some of her prose works from the prewar period are Povist' zhyttia (The Novelette of Life, 1930), the anthology of short stories Khymerne sertse (The Whimsical Heart, 1936), the novelettes Metelyky na shpyl’kakh (Pinned Butterflies, 1936) and B’ie vos'ma (The Clock Strikes Eight, 1936), and novelettes based on the life of the intelligentsia and students, such as Povnolitni dity (Grown-up Children, 1939). Her postwar works include Istoriia odnoho zhyttia (The History of One Life, 1946), Nashi bat'ky roziishlysia (Our Parents Have Separated, 1946), Stezhynamy zhyttia (Along the Paths of Life, 1949), Iabluni zatsvily vdruhe (The Apple Trees Have Blossomed Again, 1949), Kury (Chickens, 1953), Nova Lukavytsia (1953), Zhyttia til’ky pochynaiet’sia (Life Is Just Beginning, 1961), and Troiandy i ternia (Roses and Thorns, 1961). In all of those works Vilde showed herself a master at describing the life of Galicians from a variety of social classes. The work most highly rated by literary critics is the novel Sestry Richynski (The Richynsky Sisters, 2 vols, 1958, 1964), in which she portrays the intelligentsia and townspeople from a wide range of social backgrounds. A collected edition of Vilde's works, Tvory (Works, 4 vols, 1967–8), has been published, as well as a Russian translation in five volumes (1958).
Я вже, здається, сама живу в домі Річинських на вулиці Куліша 🤪 Але не уявляю, як це я тепер маю починати ранок без цієї Gossip Girl Галичини першої пол. ХХ ст😅 Хто позичить мені третю частину??
Субʼєктивно здалось, що тут дещо більше комуністичної пропаганди, аніж у першому томі. Але якщо фільтрувати і усвідомлювати політичні обставини, в яких це видавалось, то навіть цікаво почитати. Так би мовити, "обертаючись назад" спробувати уявити, як люди на пропаганду повелись.
А так це і надалі розкішна книжка про всі суспільні прошарки галицького містечка. Котел з попівен УГКЦ, українських націоналістів, комуністів, польських націоналістів і хрунів.... а в третьому томі додається ще й поціновувач Гітлера.
Цікавезно відкривати історію краю через такі тексти!
Остання частина книги читалася дуже легко, чого не можна сказати про описи комунізму в лінії Бронка. Слава — моя рольова модель, чекаю на третій том тільки щоб дізнатися, що з нею станеться далі!
Багато думаю про роль грошей в цій книзі, шкода Маркіяна, шкода Марічку та Дмитра, шкода українців, яких не брали на посаду без зречення від власної релігії та національності.
Три! І то лише за останні 150 сторінок! В печінках цей комунізм і їхня пропаганда! Ще в першому томі я мирилася, в цьому трималася, в третьому не знаю чи витримаю.
Про Річинських тут від сили 200 сторінок. І от вони цікавезні, але це полотно Завадки біда…
Мені дуже сподобалась ця частина, хоч і не рівномірно. По-перше, лінія Бронка реально заїбала. По-друге, остання третина мене прям знову захопила, як перший том до того, тут дуже згустився сюжет і ми наче повернулися до основної теми. Оці 150 сторінок я заковтнула за вчорашній вечір і сьогоднішній ранок.
А основна тема, яку я бачу в сестрах Річинських, - це звідки взагалі у людей беруться гроші, зокрема, звідки вони беруться в пригноблених, на які компроміси їм (нам?) доводиться йти, як люди будуть своє життя навколо грошей, як доводиться крутитись, коли їх нема, як це впливає на стосунки, причому не в останню чергу батьківсько-синівські, а скоріше материнсько-дочірні.
В цьому томі розгубилась основна лінія попереднього, але додалося багато нових персонажів і персонажок, сильно розвинулися існуючі лінії, а також дуже цікавим шляхом пішла Неля. Мене поглинув світ Нашого й дуже радує, що вдома чекає третій том (а все ж трохи сумно, що він останній).
Ця книга сподобалась менше за перший том. На мій смак забагато опису політики і сюжетних ліній, які сьома вода на киселі відносно, власне, Річинських. Описи роздумів молодого-полум’яного комуніста просто тригерять і сердять.
Цього разу пролистувала комуністичні розділи з Бронком і геть нічого не втратила, ще й зберегла собі нерви. За життям сестер Річиньських спостерігати цікаво, дуже прогресивні та феміністичні дівчатка, Ірина Вільде за таке шарить👌🏼
Ця частина мені сподобалась трішки менше, ніж перша. Бо мені дуже подобаються сюжетні лінії, повʼязані з сестрами, їхньою сімʼєю, їхніми хлопцями/нареченими. Але описи комуніста Бронка і його роздумів про політику, чи просто політичні теми, які обговорює хтось інший — мені було нудно, і я вже чекала, коли це закінчиться.
Мені було відверто мало інформації про життя сестер, до прикладу, про вагітність Катерини ми дізнались випадково десь наприкінці книжки, про це буквально було одне речення.
Авторка дуже вдавалась в деталі про якихось другорядних персонажів, при тому залишаючи поза увагою якісь деталі з життя сестер.
Але загалом сподобалось, це було класно. В цієї історії прям дуже відчутний осінній вайб, тому рада, що читаю її саме зараз.
Перша частина мені сподобалась більше, оскільки там я мала більше відчуття, що читаю справді про долі Сестер Річинських.
В цій частині їхні історії були радше фоном для Броніслава і його «неймовірних» комуністичних ідей. Це було вперше за дуже багато років, коли я перегортала сторінки книжки, не читаючи, бо мій мозок просто фізично і морально відмовляється сприймати стільки інформації про «товаришів» і їхню «ідеологію».
Також, на жаль, багацько персонажів, історії яких взагалі було описані не зрозуміло для чого і загалом для сюжету вони взагалі ні про що + хаотично розписані лінії сестер.
Тим не менш, відкидаючи всі ці факти, книга тримала до кінця в напруженні і було цікаво чим же все закінчиться. Останні абзаци, звісно, зачепили і я від них відходила.
Окрім родинної теми, для мене також є цікавою історія політичного самовизначення в Галичині на початку ХХ століття. В той час, як ми розглядаємо історію України як незалежну і під впливом радянщини, на Галичині додатково ще була залежність від Польщі ( а це інша релігія, політика і навіть побут).
події все ще місцями мене захоплювали [поїздка Зоні до Львову, Неля та щоденники її коханого, останні зустрічі Слави з Мажарином!!] я не могла відірватися, але по факту — нічого не відбулося. ми (читачі та герої) в цій частині в якомусь лімбо: всі готуються почати, або навіть роблять невдалі спроби почати свої пригоди, але про ці пригоди ми читатимемо вже в наступній частині. принаймні, на це сподіваюся.
про рідність.
так вже склалося, що все життя я читаю книги, у яких рідко, дуже рідко, запамʼятовую імена героїв і локації. ще рідше — запамʼятовую більше 1-2 імен та локацій на книгу. а тут якимось чином вже знаю усіх річинських, усіх їхніх родичів і половину другорядних персонажів.
дорівнює:
роман — чудовий. «сімейний» у всіх сенсах слова.
вже всім друзям казала й тут напишу: мені шкода, що в шкільні часи доводилося читати російську літературу, коли українські авторки писали такі чудові речі.
[про погано вписану радянську пропаганду напевно напишу після останньої частини, яку, до речі, одразу після завершення цієї собі купила]
Любовна лінія Слави і Севера просто неперевершена. Вона справді чується як завиви свіжого весняного повітря — так легко, світло, сповнено надій (та, кінець кінцем, мінлива березнева погода розбиває очікування хорошої пори). Сподобалося, далебі, навіть більше ніж том перший. Люди, що дорікають комуністичній лінії, дарма що трохи рації мають, не дуже праві. Це є мистецтво — воно правом може творитися на ґрунті будь-чого. А, коли поглянемо на почуття Бронка і Мартинчучки, побачимо, що це персонажі не кічеві, не сповнені пропаґанди; вони єсуть постатями глибокими і добре написаними, а їхні сюжетні лінії вельми цікаво споглядати. Ба більше, маємо розуміти, що без них ця книга могла взагалі не побачити світу Божого. Прочитавши ще лише два томи Сестер, зостаюся при думці, що цей роман є обов'язковим для всякого, хто хоче пізнати українську клясику.
Чесно кажучи, Сулейман починає мене веселити — якийсь такий кумедний герой серед усієї серйозності. Але криза середнього віку тут відчутна.
Оля з Броньком — окрема історія: і цікаво, і напружено.
Неля постає рішучою, і тут добре видно, що коли хочеш сама приймати рішення — іноді доводиться платити за це ціною.
Зоня — її шлях зрозумілий, і я б сама обрала щось подібне… але в мене двоє дітей. Шучу! 😄
Що стосується Каті — трохи загубила момент, чи вона народила, чесно забула. А ось думки матері сестер мені дуже близькі: вона щиро відчуває, що більше відбулася як мати, ніж як дружина. І це дуже життєво та правдиво.
Другий том показує, що кожна з героїнь іде своєю дорогою, але не завжди вона веде туди, куди планувалося на початку. Тут і смішне, і серйозне, і трохи сумне — як життя.
Цей том варто було назвати не «сестрами Річинськими», бо особливу увагу присвячено точно не їм. Історію Слави й Мажарина дізнаємось тільки напочатку й у кінці тому, те саме стосується й Катерини. Забагато Завадки, Камінецького та політичних пасажів, посібник комунізму.
Інтерес до читання тримався здебільшого на знайомих вже персонажах, шкода що цей том настільки сполітизувався тодішніми умовами видання
«Як злісно з боку природи, що посилає вона здоровий розум людині лише тоді, коли вже бракує нагоди робити вжиток з нього.»
Друга книга сподобалась більше. Менше комунізму, більше романтичних переживань сестер. Історії другорядних персонажів також зацікавили (Йосафати Мартинчук, Олесі Ілаковичів, Маркіяна, вчительки…)
Ця частина сподобалась трохи менше, хотілося більше читати про сімʼю Річигських, а саме про Ольгу, її лінія найцікавіша (для мене) а не про політику. Проте книга всеодно чудова
і хоч у другому томі комуністи мене випрали, вимордували і видерли на отій радянській залізній дошці для прання з хвилястою поверхнею, - третьому томі все одно БУТИ!