What do you think?
Rate this book
Привиди
Ця повість є продовженням трилогії Анатолія Дністрового, події в якій розгортаються у вигаданому містечку на Поділлі. «Сіра пейна», яка є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми — художників, натурниць і поетів.
У «Привидах» же події відбуваються у двох паралельних часових шарах (початок 2000-х і наш час). Перший часовий шар — молодість героїв (середовище провінційних літераторів, поетів-слемерів і креативних людей), їхні творчі експерименти, неконтрольована сексуальна свобода, заперечення будь-яких авторитетів і великі плани на майбутнє.
Другий часовий шар — герої через 20 років і те, що з ними стається за цей час.
У «Привидах» же події відбуваються у двох паралельних часових шарах (початок 2000-х і наш час). Перший часовий шар — молодість героїв (середовище провінційних літераторів, поетів-слемерів і креативних людей), їхні творчі експерименти, неконтрольована сексуальна свобода, заперечення будь-яких авторитетів і великі плани на майбутнє.
Другий часовий шар — герої через 20 років і те, що з ними стається за цей час.
260 pages, Kindle Edition
Published April 18, 2024
28 people want to read
About the author
Анатолій Дністровий
36 books19 followersУкраїнський есеїст, прозаїк, поет, художник.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
May 4, 2024
Коли дуже треба і я наважуюся пригадати свої студентські роки — а це початок третього тисячоліття — то будь які прояви сексуального життя тоді існують виключно в моїй уяві — і це те єдине, чому у романі "Привиди" Анатолія Дністрового мені повірити дуже складно.
В той самий час, я добре пам'ятаю деяких своїх тодішніх кулєг, котрі перетрахали в гуртожитку всіх і вся, включно із тими дівчатами, в яких я тоді був закоханий. І спираючись на цей погляд, я дуже добре уявляю заплутаний клубок романтичних і сексуальних взаємин у альтернативній студентській реальності невеличкого обласного центру Будич (звично вжe, як це було у "Сірій пейні", розташованого десь між Хмельницьким та Вінницею).
Можливо описане у "Привидах" — такі ж фантазії, які переслідували мене в студентські роки (не дай Боже знову опинитися в такому світі), але якщо Анатолій Дністровий ділиться нехай закамуфльованим, але власним досвідом, то йому можна позаздрити (заднім числом).
Будич у двохтисячних роках культурно розвивається, як і будь-який інший обласний центр України: є там і поети-слемери, і амбітні майбутні письменники, і камерний дискусійний літературний клуб. І поруч із тим усим — і сексуальні та творчі експерименти, і пошуки себе й свого шляху в житті, і незвична для українців загалом сексуальна свобода.
В якусь мить я навіть дещо заплутався хто кому там приходиться партнером і хто кому коханка, а також не міг зрозуміти, чому вони так і не влаштували бодай один раз справжню оргію.
Історія роману розвивається у двох різних часових площинах — на початку двохтисячних і двадцять років потому. І якщо в молодості персонажі навіть і не намагаються себе стримувати та контролювати, то через два десятиліття більшість із них починають бути схожими на привидів — і мертві, і живі.
Якби я зараз спробував би повернутися в місто, де був студентом — а Кам'янець-Подільський цілком міг би зіграти роль Будича, і зустрів би там людей, з якими проводив немало часу двадцять років тому — я не певен, що кожного впізнав би, і точно не всіх би застав живими...
У "Привидах" так багато і часто займаються сексом, що аж читати їх доволі бентежно, особливо коли починаєш впізнавати, а потім і фантазувати, наче прям пригадуєш якісь ситуації. Не знаю, чи вручають зараз Золотий хрін, але Анатолій Дністровий на нього точно не заслужив.
В той самий час, я добре пам'ятаю деяких своїх тодішніх кулєг, котрі перетрахали в гуртожитку всіх і вся, включно із тими дівчатами, в яких я тоді був закоханий. І спираючись на цей погляд, я дуже добре уявляю заплутаний клубок романтичних і сексуальних взаємин у альтернативній студентській реальності невеличкого обласного центру Будич (звично вжe, як це було у "Сірій пейні", розташованого десь між Хмельницьким та Вінницею).
Можливо описане у "Привидах" — такі ж фантазії, які переслідували мене в студентські роки (не дай Боже знову опинитися в такому світі), але якщо Анатолій Дністровий ділиться нехай закамуфльованим, але власним досвідом, то йому можна позаздрити (заднім числом).
Будич у двохтисячних роках культурно розвивається, як і будь-який інший обласний центр України: є там і поети-слемери, і амбітні майбутні письменники, і камерний дискусійний літературний клуб. І поруч із тим усим — і сексуальні та творчі експерименти, і пошуки себе й свого шляху в житті, і незвична для українців загалом сексуальна свобода.
В якусь мить я навіть дещо заплутався хто кому там приходиться партнером і хто кому коханка, а також не міг зрозуміти, чому вони так і не влаштували бодай один раз справжню оргію.
Історія роману розвивається у двох різних часових площинах — на початку двохтисячних і двадцять років потому. І якщо в молодості персонажі навіть і не намагаються себе стримувати та контролювати, то через два десятиліття більшість із них починають бути схожими на привидів — і мертві, і живі.
Якби я зараз спробував би повернутися в місто, де був студентом — а Кам'янець-Подільський цілком міг би зіграти роль Будича, і зустрів би там людей, з якими проводив немало часу двадцять років тому — я не певен, що кожного впізнав би, і точно не всіх би застав живими...
У "Привидах" так багато і часто займаються сексом, що аж читати їх доволі бентежно, особливо коли починаєш впізнавати, а потім і фантазувати, наче прям пригадуєш якісь ситуації. Не знаю, чи вручають зараз Золотий хрін, але Анатолій Дністровий на нього точно не заслужив.
June 3, 2024
4,5⭐️
«Привиди живуть тільки минулим і приходять тоді, коли минуле забувається».
Друга також хороша, тут про авторів:) третя книга уже чекає.
Читайте українських авторів/авторок.
«Привиди живуть тільки минулим і приходять тоді, коли минуле забувається».
Друга також хороша, тут про авторів:) третя книга уже чекає.
Читайте українських авторів/авторок.
July 4, 2024
“Привиди” Дністрового, це роман, в якому я зміг побачити себе. Частково, не повністю, звісно. Наче альтернативна реальність, наче відповідь на запитання “а що якби я тоді вчинив інакше”, хочеш побачити як би все обернулося - читай книгу.
Спочатку я подумав, що це розповідь про повернення в рідне місто і про “Привидів” минулого, які на нас там чекають. Я і сам неодноразово курсував колись на поїзді памʼяті в своє минуле, що дивним чином збігалося за часом і напрямком з електричкою з Києва.
“Приміський поїзд Київ-Спогади відправляється з першої колії Головного мозку. Бажаємо пасажирам приємної дороги і нагадуємо остерігатися наслідків життєвих рішень прийнятих колись.”
Під розмірений стукіт коліс поїзда, чи під завивання двигуна автомобіля справді можна відлетіти назад років на 20 і згадати про те, яким ідіотом (чи ні) ти тоді був. Здається тоді. що не тільки ти-теперішній, але і ти-минулий їдете вдвох і обговорюєте старі часи. А коли ти вже приїдеш в пункт призначення і роззирнешся навколо, тебе з хлібом-сіллю зустрінуть три сестри-фрустрації: Перша - “Нічого не змінилося” її хліб теплий і запашний, дарує відчуття того, що ти тут усе знаєш, усе памʼятаєш, але її сіль гірка і неприємна, бо таки нічого не змінилося і ти згадуєш, чому ти тут більше не живеш. Друга сестра - “Люди геть інші” - смак її хліба незвичайний, завжди новий, такого ти ще не куштував, щось він нагадує, але що саме ти не можеш вловити, а сіль її майже без смаку, лише з крихтами спогадів, коли зустрічаєш в місті старого однокласника, перше кохання чи сусіда-алкоголіка. Третя сестра найбільш загадкова - “Наслідки твоїх вчинків” - саме аби побачити її ти насправді сюди і приїхав, саме її ти хотів побачити, бо тільки вона скаже тобі що ти за людина.
Саме про це роман “Привиди” про вчинки, про зроблений вибір, про відголоски цього вибору, які наздоганяють тебе через роки і або ніжно гладять по голові, або з усієї сили гамселять по макітрі важкою цеглиною. Анатолій Дністровий пише прозу, яка завжди дуже глибоко западає мені в серце. В його героях я з легкістю відшукую шматочки спогадів про власних знайомих, чи й відчуття самого себе. Ця проза завжди близька, завжди десь поруч на відстані витягнутої руки, бо щось з написаного ставалося з тобою, щось могло статися, а щось ти б хотів аби сталося. Тому ця книга наче справді багатовимірний стрибок у минуле і в своє власне і в минуле героїв. Але найголовніше, що ця книга не викликала у мене фантомного болю за моїм минулим. Мені не стало соромно, не стало ніяково, не виникло бажання термінового щось виправити. І тут можливі дві опції, або я все ж зробив свого часу правильні життєві вибори, або я такий дурень, що навіть не помічаю власних помилок. Який з цих варіантів правильний?… Покаже тільки час.
Спочатку я подумав, що це розповідь про повернення в рідне місто і про “Привидів” минулого, які на нас там чекають. Я і сам неодноразово курсував колись на поїзді памʼяті в своє минуле, що дивним чином збігалося за часом і напрямком з електричкою з Києва.
“Приміський поїзд Київ-Спогади відправляється з першої колії Головного мозку. Бажаємо пасажирам приємної дороги і нагадуємо остерігатися наслідків життєвих рішень прийнятих колись.”
Під розмірений стукіт коліс поїзда, чи під завивання двигуна автомобіля справді можна відлетіти назад років на 20 і згадати про те, яким ідіотом (чи ні) ти тоді був. Здається тоді. що не тільки ти-теперішній, але і ти-минулий їдете вдвох і обговорюєте старі часи. А коли ти вже приїдеш в пункт призначення і роззирнешся навколо, тебе з хлібом-сіллю зустрінуть три сестри-фрустрації: Перша - “Нічого не змінилося” її хліб теплий і запашний, дарує відчуття того, що ти тут усе знаєш, усе памʼятаєш, але її сіль гірка і неприємна, бо таки нічого не змінилося і ти згадуєш, чому ти тут більше не живеш. Друга сестра - “Люди геть інші” - смак її хліба незвичайний, завжди новий, такого ти ще не куштував, щось він нагадує, але що саме ти не можеш вловити, а сіль її майже без смаку, лише з крихтами спогадів, коли зустрічаєш в місті старого однокласника, перше кохання чи сусіда-алкоголіка. Третя сестра найбільш загадкова - “Наслідки твоїх вчинків” - саме аби побачити її ти насправді сюди і приїхав, саме її ти хотів побачити, бо тільки вона скаже тобі що ти за людина.
Саме про це роман “Привиди” про вчинки, про зроблений вибір, про відголоски цього вибору, які наздоганяють тебе через роки і або ніжно гладять по голові, або з усієї сили гамселять по макітрі важкою цеглиною. Анатолій Дністровий пише прозу, яка завжди дуже глибоко западає мені в серце. В його героях я з легкістю відшукую шматочки спогадів про власних знайомих, чи й відчуття самого себе. Ця проза завжди близька, завжди десь поруч на відстані витягнутої руки, бо щось з написаного ставалося з тобою, щось могло статися, а щось ти б хотів аби сталося. Тому ця книга наче справді багатовимірний стрибок у минуле і в своє власне і в минуле героїв. Але найголовніше, що ця книга не викликала у мене фантомного болю за моїм минулим. Мені не стало соромно, не стало ніяково, не виникло бажання термінового щось виправити. І тут можливі дві опції, або я все ж зробив свого часу правильні життєві вибори, або я такий дурень, що навіть не помічаю власних помилок. Який з цих варіантів правильний?… Покаже тільки час.
October 6, 2025
так знайоме
так влучно
так добре
так влучно
так добре
May 16, 2024
Книга набагато більше сподобалася ніж Сіра Пейна.
Який гарний текст. Чудово написаний роман. Хочу про нього більше подумати, перш ніж писати відгук.
Який гарний текст. Чудово написаний роман. Хочу про нього більше подумати, перш ніж писати відгук.
September 9, 2025
мені дуже сподобалось. головний герой не викликав симпатії, але дуже багато розуміння)) цікаво було спостерігати за його живою ностальгією і відчувати присмак своєї, але все ще дещо молодшої. так ніби це дає надію переглянути свої спогади наперед - написати старим друзям до того, як вони спились чи розчарувалися у всьому. але зрештою, у нас немає такого летаргічного затишшя рутини, все ще немає, все ще хочеться вірити, що ми молоді і повні майбутнього 😁 поки привиди приходять не по нас
July 1, 2024
Довго читалась. Читалась як книга ностальгійна, часом з трохи затягнутими діалогами, але важливими для автора моментами.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews