Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати, я тебе розбуджу

by Валерій Пузік

«Мисливці за щастям» — збірка щемких оповідань про життя на фронті та на деокупованих територіях, з яких, попри звільнення, війна нікуди не пішла. Села зруйновані, поля заміновані, але там живуть люди, які вірять, турбуються одне про одного, будують плани, усміхаються всупереч усьому. На деокуповані вулиці повертаються діти й весна.
Це лаконічні історії про військових і цивільних, про те, як довіряти своє життя побратимам і незнайомцям, про звичайні буденні радості: можливість малювати, обіймати кошеня, не боятися тиші. Про обов'язок і вірність, утому і щастя, близькість смерті й наповненість життя.
Книжку присвячено Максиму «Далі» Кривцову, поету і військовослужбовцю, який загинув у січні 2024 року.

Genres: War, Ukraine, Ukrainian Literature

208 pages, Hardcover

Published June 19, 2024

About the author

Валерій Пузік — український художник, письменник, режисер.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).

Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.

Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.

Reviews

[Ярослава]

Це збірка коротких і дуже щемких автобіографічних новел з армії - деокуповані території, засіяні мінами поля, опівнічне чування й виглядання смерті, що в будь-яку мить може прилетіти з чорного неба, туга за домом і рідними, спроба на відстані договорити недоговорене. "Матеріал сам диктує текстури, мотиви та манеру виконання", - пише Пузік про свій живопис на коробках від снарядів, але це зауваження так само справедливе до його прози. Метатекстовий мотив того, як життя на війні впливає на можливості говорити й на форми тексту, - це важливий елемент цієї збірки. Якщо у живописі тут описується настанова "Не малювати війну. Малювати красу", то в прозі з ескайпізмом важче, рваний ритм життя не лишає простору для довших вигаданих сюжетів (під кінець оповідач бідкається, що ніяк не може дописати давно почате дитяче фентезі), лишається тільки те, що можна вихопити з небуття швидко, щоб залишилося щось після (бо "Перед лицем смерті, на війні, найгірше, що може бути, - не залишити сліду на цій землі"). Лишаються етнографічні записи голосів місцевих мешканців про пережите страшне і те, як вони тепер відтісняють смерть, виборюючи з великим ризиком свій простір для життя ("Ніколи не думав, що виїжджатиму на своє поле у бронежилеті. А жити якось треба. Це наш хліб"). Лишаються називні речення, перелічування болючого, з яким нічого не вдієш, його можна тільки назвати ("Хронічна втома. Хронічна нестача сну. Біль у колінах. Спина. Руки. Очі. Головний біль" чи, скажімо, "Школа розбита в друзки, бібліотека стоїть згарищем"). Лишаються стакато діалогів, з яких втома вимиває зміст, залишаючи тільки перекличка живий-живий:

- Ти би полежав.
- Не хочу. Нічого не хочу.
Костя мовчить.
Я мовчу.

Паралельно з цим - спогади про старі рови, городища й вали давніх поселень біля місць дитинства оповідача. Там теж точилися життя і війни, давно забуті. Такими самими невидимими елементами ландшафту з плином часу стануть і місця нинішніх перемог і трагедій, - натякає текст. Але як же хочеться, щоб між нинішнім моментом і тим немислимо далеким майбутнім були й інтерлюдії хорошого, і перемога, і зокрема щоб усі письменники, які зараз на війні, отримали нагоду написати все, що їм захочеться, у зручному для них ритмі, не втиснутому в прокрустове ложе обставин воєнного часу. Дуже болить це все, звичайно.

[Книжкові історії · Rating 5 out of 5]

Це збірка оповідань, нарисів, роздумів військового Валерія Пузіка про життя на фронті.

Це дуже щемливі короткі тексти, кожен з яких просякнутий болем, трагедією, надією і світлом.

Я дуже раджу вам купити і прочитати цю книжку! Тут дуже чесно про те, що відчувають і думають військові, як вони проживають свої дні, про що мріють і що їм сниться 💔

А ще самі тексти дуже потужні. Мене рідко можуть так вражати оповідання, а тут …

Хочу, щоб цю збірку прочитав/-ла кожен/кожна!

[Ivan Skyba · Rating 5 out of 5]

Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі - "Ласкаво просимо в Касл-Рок, штат Мен"

Висока оцінка для збірки оповідань Валерія Пузіка "Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати, я розбуджу" не підлягається сумнівам, питанням, претензіям.

Це сильно. Боляче. Як нестримний крик серед тиші.

Війна...Сука-війна...

Ламає долі, наче палицю об коліну. Забирає життя. Приносить полегшення. Змінює ландшафти.

Руйнує все на своєму шляху.

Втомлений оповідач, який тягне весь вантаж війни лише завдяки каві, фото сім'ї на заставці в телефоні, мистецтву та ібупрофену, вже не кричить - зірваним голосом розповідає нам про Вершника Апокаліпсису.

І не треба вірити байкам. Ніфіга той вершник не їздить на рудому коні. Він ховається в міні, в кулі, в снаряді, в тілі окупанта. Як його знищити? Автор не знає.

Але попри втому, якою просто просякнуті сторінки книжки, він та його побратими продовжують боротись. Мріяти. Будувати плани на майбутнє. Жартувати. Жити.

Мені складно описати емоції після прочитання. Любов і повага. Гордість. Сором. Чому я це відчуваю - не буду пояснювати.

Я дуже раджу прочитати цю книгу. "Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати, я розбуджу" Валерія Пузіка незаслужено обійшли стороною читачі.

[Enotka · Rating 5 out of 5]

Сильна і чесна книжка. Дуже чекаю, коли її зможуть прочитати тисячі читачів)

[Yuliia Razinkova · Rating 5 out of 5]

У мене вдома живуть два примірники цієї книги. І ні, це не помилка і не неуважність. Просто їхні долі фантастично різні: одна пережила ракетний удар по друкарні Фактор у травні 24, друга вже була віддрукована іншими виробничими потужностями.

Не дивіться на скромний об'єм цієї книжки (200 сторінок), вам не вдасться її проковтнути одним махом. Постійно треба буде зупинятися, дихати, робити перерви, гуляти, знов дихати... дихати.... дихати.
Вона позбавлена будь-яких художніх засобів мовлення. Вона про ЩОДЕННУ ВІЙНУ очима ВІЙСЬКОВИХ.
І ще, обов'язково переходять за qr посиланнями. Це додає майстерності Валери ще більше об'єму 🫶

[Христина Лончина · Rating 5 out of 5]

Незважаючи на таку гарну поетичну назву, тексти тут сумні, тривожні, з нотами надії в краще, але здебільшого такі, що ранять ❤️‍🩹, одним словом, вони про війну...

Про деокуповані міста, про людські жертви, про втрату побратимів, про бойові завдання і побут війни, про бездомних котів і собак, про дихотомію краси й смерті на фронті - щоб не зійти з розуму, автор малює картини на кришках з ящиків від снарядів.

Пейзажі. Небо й земля.

🗨️ "Мистецтво - це про вічність. Або загравання з нею. Або самообман. Але саме завдяки цим картинам слід таки залишається. Це пам'ять про нас і про час, у який ми живемо.
[...]
А ще живопис дає мені можливість не думати про смерть. Відключитися від реальності, від примітивного військового побуту, від небезпеки, яка нас оточує. Живопис - це рятівна соломинка, за яку я тримаюсь і якої не хочу відпускати".

А ще це книжка з першого накладу, який вижив під час ракетного удару росії по друкарні "Фактор-друк" у Харкові 23 травня 2024 року 💔.

У книзі є декілька qr-кодів, які перенаправляють на ютуб-канал автора, письменника і військового Валерія Пузіка, якщо будете читати книжку, обов'язково перегляньте ще й ці відео. Відчуєте атмосферу цієї книжки...

Ну і звичайно, я рекомендую її прочитати! 📚🫂❤️‍🩹

[Damiana Wayne · Rating 5 out of 5]

5⭐️ з 5
Раджу кожному прочитати ці короткі оповідання. Складно виразити те, що відчуваю від цієї книги, адже до кінця не зрозумію усіх почуттів тих людей. Стиль в пана Валерія неймовірний, він запамʼятовується і вражає в саму душу. Я скільки намагалась не плакати, але плакала. Відео неймовірно добавляють антуражу, і дають той незакінчений кінець. Спасибі за роботу та службу❤️

[Katya · Rating 5 out of 5]

сумно, бо історії Валерія – це історії тисяч військових.

[Daria · Rating 4 out of 5]

4.5
Дуже щемко та щиро.

Я не хочу писати про війну. Я розумію, Валерію.

[Anka]

У графі «Віросповідання» він написав: ЗСУ.(с)

Якщо чесно, я не читала Валерія Пузіка раніше. Хоча його “З любов’ю — тато!” уже придбана і чекає свого часу. Але я вирішила познайомитись з ним через його останню книгу “Мисливці за щастям”. Насправді повна її назва «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати, я тебе розбуджу. Це дуже потрібна книга, це дуже актуальна книга, це дуже болюча книга.

Моє імʼя — Валерій.
Позивний - Фінчер, скорочено — Фінч.
Мені тридцять шість років.
Я командир міномета.
Я малюю картини, пишу прозу.
Я український військовий, і ми перебуваємо в Херсонській області.
До Каховської ГЕС близько двох десятків кілометрів.
Надворі березень дві тисячі двадцять третього року. Це другий рік після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Перед лицем смерті, на війні, найгірше, що може бути, — не залишити сліду на цій землі. Я так думаю.

“Мисливці за щастям” – це маленькі історії з життя автора на війні. Це невеличкі сцени або ж замальовки різних ситуацій, які йому траплялись.
Ця книжка розповідає чим живуть наші захисники на війні: їх рутину, їх розмови, їх побут, їх думки, їх страхи, їх надії. Саме тому вона важлива, щоб краще розуміти, як там. А там важко, а там страшно. І це треба розуміти. Розуміти, що вони платять за наше з вами життя своїми життями, мріями, побратимами, здоровʼям. За що їм велика вдячність!

Дні минають одноманітно, тонуть у рутині. Руки пахнуть мазутом, порохом та бензином. Одяг прокопчений димом, губи обвітрені. У тілі суцільна втома, а також хронічна нестача вітамінів, дому та сімʼї. Бракує тих дрібниць, які були до повномасштабного вторгнення. Війна дуже важка робота, на межі фізіологічних можливостей. Голоси рідних у телефонній трубці ніби маяк, що пробиває своїм променем та звучанням шторм. Голоси рідних — світло в кінці тунелю.

Книга просякнута втомою. Безкінечною, безмежною, вбивчою втомою. Від війни, від нестачі сну, сил, сімʼї та друзів.
Але також просякнута підтримкою, взаємовиручкою та побратимством. Приємно читати, як щемко відносяться один до одного «хлопці». Як вони піклуються про один одного. Приносять фарби, фанери, усе це тащать, щоб їхній товариш міг просто помалювати.

Тут є розмови з місцевими, які пережили окупацію. Страшні розмови. Я не одноразово плакала через них. А як не плакати через вбиту собаку, і через дідуся, у якого все забрали, і через їх очікування наших захисників.
Хоча найважче було читати про дітей: про дівчинку, яка залишила записку захисникам, про хлопчика, який грає один в футбол, про те, як вони віддають честь захисникам.
А ще про тварин, певна річ. Про Херсона – котика, про Сірика, якого застрелили росіяни, про Арчі, який чекає на повернення своїх хазяїв і сумує за ними.

Деякі думки доволі інтимні. Вони такі особисті, щирі, щемкі, що від них боляче. Як розділ “Сину мій”, де автор пише настанови і поради своєму сину. Або ж роздуми про перемогу та мрії:

Я уявляю свою Одеську кіностудію. Маленький кінотеатр з краєвидом на море. А також Книгарню Чарівників на Французькому бульварі, яку ми з дружиною хочемо відкрити після перемоги. Я уявляю її стіни. Полиці з книжками-магічними-письменами.

Я бажаю, щоб мрії автора здійснилися. І бажано найближчим часом! Бажаю цього всім своїм серцем.

А ще дуже сподобалось, що у книзі є QR-коди, які ведуть на ютюб канал автора. Тут є відео і про картини, і про Бурого. Вони супер атмосферні.

“Мисливці за щастям”однозначно варта уваги. Це тягуча, доволі безрадісна книга. Але й справжня: щира, без прикрас, без пафосу, без надриву – на все це в автора немає сил. Атмосфера сірості… втоми… війни… Я вдячна автору за цю книгу і за те, що він нас захищає!

Мій телеграм канал КнигомАнка

[Maryna]

Тут мова не може йти ні про які зірочки, бо це соті долі реалій наших воїнів та людей, що пройшщи окупацію.

Це було щиро та щемко 💔

[Vlada · Rating 5 out of 5]

«Перед лицем смерті, на війні, найгірше, що може бути, - не залишити сліду на цій землі».

Тексти Валерія надзвичайно сильні. Вони залишають свій слід в душі, серці та історії нашої країни.

Ця збірка не лише про війну, побратимство та втому, але й про мистецтво, надію та любов.

Кожне слово торкається душі, кожна розмова залишається в пам'яті. Раджу ознайомитися з текстами автора кожному, бо це надзвичайно потужно.

У книзі є QR-коди за якими можна подивитися короткометражки автора, які були зняті і змонтовані на телефон. Також на обкладинці зображена картина, намальована ним.

Книги Валерія Пузіка для мене особливі, сподіваюсь, вони стануть такими і для вас.

«Я хочу писати дитячі книжки і... жодного, жодного, жодного слова про війну».

[Lidiia Marinat · Rating 5 out of 5]

Чудова книга! Дуже сподобались i оформлення, і qr-коди, але перш за все написане. Відчуття, ніби я проїхалась з військовими херсонськими дорогами, ночувала в покинутих хатах, мріяла про дім і переживала безсонні ночі - настільки ці епізоди майстерно передані! Тут багато втоми від вини, роздумів про неї, розмов з побратимами, історій з деокупованих селищ. І багато про мрії, творчість, спогади, сенси. Дякую за ці 200 сторінок, які зближують.

[Meness · Rating 5 out of 5]

Біль, який вповні неможливо осягнути.
Кожному треба більше читати такого, навіть якщо не хочеться.

[Yulia Kudina · Rating 5 out of 5]

хочеться, щоб цю книгу прочитав кожен цивільний. плакала і сумувала під час читання, але так і треба.

[Natalia Baidak · Rating 5 out of 5]

Оповідання військового, який є письменник, режисер та художник. Малює на ящиках від снарядів та знімає документальні міні-фільми про війну і побратимів, частину можна одразу подивитись, бо в тексті є qr-коди. Це робить книжку ще більш близькою. Збірка починається як вже, нажаль, звичні оповідання про будні війни, але далі за законами драматургії (або магії) затягує повністю, вводить в якесь заціпеніння або транс. Він болючий і прекрасний водночас:


"Ночі безжальні. Ночі стирають межі. Ночі стають твоїми безсонними снами. Мовчазним жахом, який треба перетерпіти. Ця довга й нескінченна розмова про війну, яку чув уже сотні разів, зав'язується знову, Щоночі, чуєш? Щодня. Щохвилини. Одної і тої самої Знову і знову. Розмова як символ незворотності. Розмова мовчазна, траурна, навіть коли сміється поганого жарту. Розмова, яку хотів би завершити і забути. Але вона триває постійно".

[Named Hope · Rating 5 out of 5]

Щемка пронизлива поза у рваному ритмі війни. Дуже складно читати, але й не читати неможливо.

[Anastasiia · Rating 4 out of 5]

щемко, сумно та чесно 💔

[V S · Rating 4 out of 5]

This is the book of sketches . The book of sketches about ordinary people. The book of sketches about ordinary people in whom the war has deeply settled. About people who were forced to become hunters for happiness. Forced to hunt for happiness in a world, where life and death, visions and feelings mixed up. In a world, where evil and darkness, inhumanity and barbarism have became a reality and a name of this is the Russians. Rashists.

What will victory and happiness look like though? And on this path let the AFU be with you.

[Yevhen · Rating 3 out of 5]

За великим рахунком, книга ні про що. Це схоже на скомпільовану нашвидку збірку нотаток, які автор робив під час численних поїздок у зоні бойових дій або під час відпочинку між чергуваннями. Цілісної концепції немає, розвитку персонажів немає, сюжету немає. Іноді автор навіть слово в слово повторює окремі речення з інших оповідань у цій же збірці. Перша половина розчаровує, але в другій половині якість суттєво покращується, з'являються не лише імпресіоністичні замальовки у форматі коротких речень Гемінґвея, а й глибші та щемкіші оповідання про долю цивільних і військових, тому і ставлю 3/5. На жаль, художньої цінності як такої тут мало.

[Tetiana Yashchukevych · Rating 5 out of 5]

Болісно чесний текст про війну, людську втрату, та намагання не загубити своє внутрішнє світло у темряві військових днів.


“У житті немає безвихідних ситуацій, є ситуації, вихід з яких нам не подобається”.

[Lesia M · Rating 5 out of 5]

"- Що ти потім розповідатимеш про війну своїм дітям?
- Нічого."

але книгу цю я їм точно дам прочитати...

[Roman Yashchuk · Rating 5 out of 5]

#сучукрліто
Я вдячний провидінню за те, що наші захисники в окопах, бліндажах, біля "буржуйки" творять. Вірші, оповідання, малюнки, гуморески та картини. "Херувіми в пікселі", як назвав їх В.Махно, захищають нас і "матеріально", і "духовно".
У них - "тисяча двісті п'ятдесяте лютого двадцять другого", як влучно назвав цей стан Мартін Брест, і ми не повинні "втомлюватись від війни", адже попри одноманітність, втому та головний біль, автор описує кота Херсона та пса Арчі, небо й бджоли, за яких так турбується побратим. Страшні речі, про які твій мозок не дозволяє думати, теж описані. Це не прохідне чтиво, і я розумію тих, хто каже, що зараз не в змозі читати такі книжки.
Такі твори - спроба донести до інших те, про що не розповідають у компанії, а радше мовчать.
Книжка має QR-коди на канал автора, приєднуйтесь, дивіться його картини, слухайте вірші та замальовки. Переможемо.

[Olesya · Rating 5 out of 5]

Це зовсім не з тих книжок, де побачиш звичний розвиток подій і сюжетні лінії героїв.
Але зачепить за живе - то точно.

При усій повазі до автора-військового, не хотіла такого читати. Це була одна із найважчих книжок цього року саме через те, що таких книжок не мало б існувати взагалі. Усе б мало бути НЕ так.
Тексти подібні на вивернуті назовні думки кожного, кого хоч раз діткнула війна. На жаль, дуже розумію, про що пише автор, тому зупинялася тільки поплакати і подивитися відео з QRів, вплітаючи між рядків досвід і своєї особистої боротьби.

Дякую за службу і дякую за цей час, про який пишете. Ви обов’язково побачите перемогу разом із дружиною і дітьми. Я щиро вірю в це.

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«Війна змінила все. Хто навчить із цим усім жити? Як вижити, щоб жити далі?»

Якби я міг кричати на всю планету, я б кричав про те, щоб всі прочитали «Мисливців за щастям». В міру своїх сил, я робив це на Книжковій країні, але для такої шикарної книжки цього явно недостатньо.

🤌 Її не можна описати, бо вона різна, як саме життя — от щойно викликала усмішку, а вже рве серце. Валерій Пузік вміє тримати ідеальний баланс між побутовим реалізмом з його яскравими деталями, та метафоричністю поета й образністю художника. Так, як він, це не робить взагалі ніхто, мені здається.

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Женя · Rating 5 out of 5]

"Мисливці за щастям" — це біль і скло. Справжнє "скло" (новомодне слово для опису книжки, але тут воно дуже влучне). Читати боляче, ніби ріжешся склом.
Опис бойових і не бойових буднів наших військових — це окрема рана. Як вони хочуть додому, як гинуть — і молоді, і не дуже, але всі вони такі світлі, гарні...
Є моменти про росіян, як вони ґвалтували, грабували. Тварі.
Події розгортаються на Херсонщині після звільнення. І все, що залишилося після цих "асвободітєлєй", — це жах.
Книга дуже болюча. Прямо страшна. Неможливо читати й не відчувати цей біль.

[Margaret V · Rating 5 out of 5]

..сиділа і сиділа над початком відгуку і все одно не знаю як почати і що сказати..
хотілося б, щоб ці нариси прочитали мільйони вдома і за кордоном… бо є тисячі, як я, які не вміють описати спектр почуттів викликаних війною і лиш одиниці, як Валерій, які чорними словами на білому папері (і кольоровими фарбами на ящиках від снарядів) можуть нагадати, чому і за що боремося і яка ціна цієї війни. Не абстрактна ціна, а дуже реальна.. Свій дім. Свій двір. Своя сімʼя і пес.

Влучні і щирі слова будуть боліти навіть якщо вони про надію.

[Лідія Кузьменко · Rating 5 out of 5]

Книжки про війну не завжди легко читати. Ви ж читали Ремарка? Це нелегко.
Книжку про війну, яка ще триває,звуки якої ти чуєш за вікном доволі регулярно, - читати тим більш важко.
Проте ця книга написана спокійно. Без надриву. Але реалістично і просто.
Короткі оповідання про будні захисників і цивільних в Херсонській області.
Картини на ящиках від боєкомплектів.
Лист до сина.
Складні сни.
Втрати.
Сірі будні після де-окупації.
Прибирання згорілої російської техніки.
Надії на повернення.
Мрії про мир.
Якою буде перемога.
Я вже перечитала деякі оповідання і буду ще.
Такі книги мусимо читати.

[VIKTORIA SM · Rating 5 out of 5]

немає що сказати, просто треба це читати

[Jane Rukas · Rating 5 out of 5]

Якщо у когось із сучасних авторів і читати про війну - то це у Пузіка. Сильно, правдиво, важко. Поставила 5, щоб мотивувати інших прочитати цю книгу, бо про неї незаслужено мало говорять.