Пан Малодобрий

by Володимир Аренєв

Адам Ламперт — бакалавр Королівської академії, медик і трохи поет — повертається додому. Він ускочив у халепу і потребує батькових книжок. Батько натомість просить супроводжувати його у виправі до гірничого містечка Тарновські Штольні. Здавалося б, що може бути простіше? Але варто врахувати, що Адамів батько — кат, а дія відбувається в сімнадцятому столітті — у світі, де душі після смерті поміщають у душоміхи.

«Пан малодобрий» — нова історико-фентезійна повість Воло­димира Аренєва. Захопливий детективний сюжет, вірування й звичаї Європи ХVII століття, а ще — злочинці, можновладці, ченці, купці і, звісно ж, відьма з її котом!

Genres: Fantasy, Fiction, Ukrainian Literature, Historical

256 pages, Hardcover

First published April 22, 2024

Reviews

[Ярослава]

Українське видання буде десь скоро (наскільки я розумію, в А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ), але I don't do delayed gratification, тому прочитала польський переклад, котрий вийшов раніше, ніж оригінал.

Знаєте, як воно буває: дитина хоче вивчати, умовно кажучи, давньогрецьку, а батьки кажуть - ніт, вивчишся на щось корисне, підеш на бухгалтера. Отак і в головного героя цього історичного YA(?) фентезі, Адама: він такий весь бунтар і хоче вчитися на медика, але доля складається так, що доводиться бодай тимчасово йти по батькових стопах. Батько в нього, між іншим, кат, тобто пан малодобрий.

Насправді, звісно, головний герой - не Адам радше, і місце і епоха, виписані ретельно, колоритно і з величезною любов'ю: польське гірниче містечко Тарновські Гури і ранньомодерна індустріалізація. Місто стоїть на шахтах і кістках тих, хто вже не підніметься на поверхню після обвалів, хто своїм життям купує добробут уцілілих. Насправді, звісно, на кістках стоїть кожне місто і містечко, особливо в нашому закутку Європи, тож цей приречений вайб точно знайде відгук у душі читача. А фантастичний елемент у романі полягає в тому, що після смерті тіла душа продовжує існувати, її можна зібрати в мішок для душ і вона щось там іще може говорити, свідчити, ремствувати на історичну несправедливість. І кати в силу професійної необхідності близько стикаються з цими душами, які можуть наговорити багато незручного і невигідного для живих.

Сюжет, як на мене, трошки занадто покладається на пояснення постфактум (відбувається багато різного двіжу, дуже цікавого, але незрозумілого - і без пояснення скоромовкою в кінці ясніше не може стати), але колорит це компенсує цілком.

А ще там багато гарнезних ілюстрацій Олександра Продана:

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Ніколи в житті я не проживав нічого трансцендентного, окрім закоханостей. 

Не бачив привидів, не чув крику банші, не помічав самовільних переміщень предметів, не зустрічав чупакабру, не снив віщими снами, не розмовляв з мертвими (хіба з поетами та письменниками, коли читав їхні книги), не літав на драконі, не користувався магічними закляттями (крім вакцин, 4g та wi-fi), не бухав з ґномами, не дивився на світло в кінці безконечного тонелю, не бігав через Калиновий міст, не спілкувався з мавками та дріадами (а шкода), не мав сексу з сукубами (хоч це і не точно), не проходив крізь стіни і тому, либонь, не навчався у Гоґвортсі, не міг відчути ефіру та роздивитися аури, навіть якщо всі інші, хто був поруч в ті миті - і відчували, і бачили, не досягав Просвітлення і, звісно, не вірив у жодних богів.

І "Пан малодобрий" Володимира Арєнєва теж розпочинається наче художній репортаж на історичну тему, де всі події відбуваються у середньовічному містечку Тарнавські Штольні на теренах Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійсткого, але — в альтернативній (чи то пак паралельній, бо я хз) реальності. І доки читав, попри деякі очевидні надприродні та потойбічні обставини та події, описані в книзі, мав стійке відчуття, наче це все десь НАСПРАВДІ було і, може навіть, було ЗІ МНОЮ. Особливо яскраво це проявлялося щоразу, коли я зустрічав на полях книги крихітні котячі лапки і шукав пояснення неочевидних предметів, персоналій та явищ у словничку в кінці книги, поборюючи химерне відчуття когнітивного дисонансу на кшталт — так це історичний роман чи фентезі? 

Звісно, це фентезі, позаяк у світі "Пана малодоброго" душі померлих зберігаються в спеціальних душоміхах і дехто особливо обдарований навіть може чути, про що вони з тамтого світу продовжують говорити та звинувачувати.

В той же самий час це, звісно також історичний роман, адже, перш ніж вигадати цю пригодницьку історію з детективним сюжетом, автор опрацював дебелу монографію про щоденну працю, побут та звичаї катів в середньовічній Польщі і якісно скористався здобутими знаннями.

Отже, молодий хлопець, спудей-медик Адам та його батько — професійний кат, приїздять в невеличке шахтарське місто на замовлення місцевої влади. Роботу, звісно, має виконати кат, а його син опиняється там швидше принагідно і змушений грати роль підмайстра.

Далі про сюжет розповідати не варто і я не буду, позаяк це виглядатиме так, наче ви почали читати детектив, а я вам одразу повідомив, що убивця — дворецький. Ніхто при своєму розумі не розпатякує сюжетних ходів історії, в котрій зазвичай весь цимес і полягає в таких сюжетних ходах. 

Попри наявність на сторінках книги професійного ката, розмов про те, як якісно виконати його роботу, а відтак — шибениць та обезголовлень, відрубаних кінцівок і достатньо цинічної поведінки міських чиновників, ця книга навряд чи може претендувати на місце в ряду темного фентезі — надто вона добра і по-своєму затишна.

І нехай я, звісно, ніколи б не засвідчив нічого трансцендентного, та залюбки спробував пожити життям середньовічного "пана малодоброго", "походив у його взутті", звалив на свої плечі його відповідальність та клопоти, і мимоволі навіть взяв участь в кількох сутичках з історко-фентезійниии тітуханами...

Принаймні, доки не закінчилася книжка.

[sepagraf]

З поганого:
Детективна лінія відверто алльо. Це як 200 сторінок читати про потуги розгадати загадку, а на 201 дізнатись, що вбивця - Роджер, бо він один з усіх мокрий (виявляється, йшов дощ, про який знали всі, окрім читача). Побудувати розгадку детективної лінії на особливостях функціонування світу, а інтригу - на тому, що приховати від читача ці особливості аж до roll call'а 🤦🏼‍♀️
Ну і затягнутий епілог.

З хорошого: персонажі різні, яскраві - запам'ятовуються і чіпляють (якби продовження циклу було про тих самих персонажів і в тому ж сетинґу, вже бігла б ставити сповіщення на вихід нової частини).
Колоритний теж світ з його традиціями, нетипові магічні елементи.
Доволі ітелектуально написано - це не жуйка із 64 слів, що бува автори переминають за відсутності пристойного активного словника, дійсно багата (а тим паче - з огляду на жанр і ЦА) мова з архаїзмами і діалектизмами, де треба; чудово працює на атмосферу.
Сюжет захопливий. Особисто для мене - ідеальний баланс динаміки і наративу.

Хороше читання, надіюсь на нові історії про Адама й компанію ❤️

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

Я очікував на вихід цієї книжки ще з першим анонсом обкладинки. Потім , коли побачив ще більше ілюстрацій, почав чекати вдвічі швидше)
І от, нарешті, дочитав. Що ж це було? Середньовічне міське фентезі? Детектив? Писхологічний кубик Рубіка?
Напевно, всього по трохи. Ця історія не читається швидко. Тут є багато відступів до минулого, багато інтерпретацій одного вбивства. Є альтернативний світ, схожий на наш, тільки там Ісуса колесували (здається саме з цим пов’язаний символ на ілюстрації кухля), а душі небіжчиків зберігаються у мішках.
З цікавих посилань. Елегантний реверанс в бік "Імені рози" Еко з обігрівання гумору і жарту, як божеського блага і гріха. Вдала цитата із “Каменярів” Франка. Єронім-Пилат, що в буквальному та переносному сенсах умиває руки. Сподобалося використання латини під час бойових сцен,цікаво, що цей же прийом я застосував, коли писав деякі розділи "Тетраморфеуса", але не тільки для бойовки , але і для любовки.
Засуджений - Джекіл-Гайд в декореціях середньовічного фентезі. Головний герой – лікар з прихованим талантом медіума.
Сюжет постійно повертає на всі боки один і той же злочин, відкриваючи за щораз інші та дивніші його аспекти. Напевно цей прийом мене найбільше і виснажив. Читати цю книгу, це як натрапляти на мем “оце так поворот”, через кожні 20 сторінок, і все це все про одного й того ж засудженого…
Тут напевно далось в знаки те, що детектив – мій найнеулюбленіший жанр літератури після любовних романів. Тому, антураж, сеттинг, фольклор, мітологія – мені дуже сподобались, сама детективна складова – не дуже.
Про ілюстрації. Олександр Продан – прекрасний художник, але місцями, малюнки не відповідають текстові. Наприклад опис Маттауса Кюрсгера: “пишні, посріблені сивиною вуса звисали нижче підборіддя”. В той час, як на ілюстрації вуса не сиві і не пишні, а тоненька ледь помітна смужка. Це ж саме стосується алегоричного зображення отця Єроніма, як велетенськ��ї сколопендри, чи вартових із головами соколів – прекрасний прийом, але ж я очікував дійсно на монаха багатоніжку і вартових соколів!
З очевидних плюсів – словник вкінці! Обожнюю такі словники і шість років сам собі роблю такий же для роману. Якщо вам здається, що після прочитання я був розчарований, то це не правда. Навпаки – кинувся всюди шукати “Душницю” – попередню книгу циклу, а її ніде нема… Але на початку книги бачу анонс, що буде перевидання. Я ж у свою чергу анонсую огляд на неї в майбутньому.

[Олександр Сидоренко · Rating 5 out of 5]

Як сів читати, то й дочитав.

Не знаю чого я очікував, але не цього. Перші сторінок 80 йшла наче стандартна оповідь, а потім почалося: поворот, подія, поворот, подія, подія, подія, поворот, поворот, поворот, поворот, поворот, поворот...

Ну не трапляється мені поганих книжок в цьому році, а я й радий)

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

"Отже, якось вигребем, наївно подумав Адам"

🐾 Молодий Адам Ламперт, студент-медик і звісно що поет (бо ким йому ще бути в атмосфері Європи 17 століття?), повертається домів на канікули, провідати батька, "попити молочка з-під корівки, побігати босоніж по ранковій росі"™. А батько йому й каже "а давай, синку, з'їздимо ненадовго, чисто провітримось, у відрядження".

🐾 І поїхали. А батько в Адама — кат, себто орган виконавчої влади. Ну слухайте, які вже часи, такі й органи!

💀 Звісно, що батько дещо недомовив Адаму, а замовник відрядження теж дещо применшив розміри катастрофи. Ну так, знаєте, в межах сказати, що "кімната потребує косметичного ремонту" коли від будинку лишилися тільки північна стіна і піч.

І саме так починаються пригоди із лейтмотивом "вижити б".

🐾 Прекрасна атмосферна підлітково-доросла історія, де точно знайшлося місце Ісусу Христу, щоправда, не на кресті, а на колесі.

🐾 Тонкий гумор, пригодницько-детективна складова, інтриги! Абсолютно ненав'язлива любовна лінія (ненав'язлива хоча б вже тому, що один з фігурантів вже один раз помер👀).

🐾 Історичний фактаж, перевернутий всесвіт, дуже своєрідне поняття честі, сильні жіночі персонажі™!

В принципі, ви вже й так знаєте, що я висувала цю книгу на блогерську премію, тому додавати #Дафа_радить, здається, буде зайвим.

А тепер чому ж 4 зірочки, а не 5.
Буквально 2 речі (і майте на увазі, що тут реально спойлери!):

2️⃣ я ніфіга не пойняв™ із ситуацією побігу через вікно, ножем у шапці і раптово перерізанними мотузками.

1️⃣ епізод з собакеном також був дивний. Ну ок, бездомних собак селяне не тойво і вбили б. Але ж Кудлань вже був ЇХНІМ цобакеном! То на кой ляд було його гнати? Коротше, я злюся тут.

А решта все прекрасно. Чекаю продовження, з полиць не прибираю ☕️

[Naya · Rating 5 out of 5]

По перше - це настільки красиве видання, що просто жах!
По друге - сюжет. Він детективний з містичним нашаруваннями (бо світ такий), то ж ти повсякчас зупиняється на подумати, бо ідей та висновків у головного героя забагацько, та й він сам це розуміє.
По третє - виноски зі словника позначені відбитками котячих лапок.

[Людмила · Rating 4 out of 5]

Приємно здивувала і дуже сподобалась. Чудова історія, щоб відволіктись, розважитись і поринути в пригоди.

[Anoriadna · Rating 4 out of 5]

А часом соромлю себе: невже те, що роблю, неодмінно мусить мати сенс? Сенс, який можна вловити, відчути, обрахувати тут і зараз?

Книга вчора приїхала - а сьогодні вона вже якось випадково дочиталась. Частково, звісно, через досить малий об'єм. Але більшою мірою все-таки через захопливий сюжет.
По своїй суті історія студента-медика і трохи поета, а за сумісництвом - сина ката, переважно пригодницько-детективна, та ще й в декораціях міського фентезі альтернативної Європи 17-го століття.

Здавалося б, що може піти не так, якщо просто поїхати із батьком на виконання катівського підряду? Відповідь доволі проста - все. От прям реально все може піти не так. Тож за пригодами Адама Ламперта було цікаво спостерігати. Місцями чомусь було досить важко слідкувати саме за отими всіма можновладськими інтригами, але під кінець клубок розплутується і мотиви пояснюються, і все стає на свої місця.

Це моє перше знайомство із творчістю Володимира Аренєва і дуже тішусь, що знайомство вдале. Щодо видання книжки - то вона містить багато ілюстрацій і кольоровий зріз. Робила передзамовлення, тож тому можу ще й похизуватись книжкою з автографами автора та ілюстратора.

Якщо коротко, то було цікаво, але трішки замало.

[Volpe Nera · Rating 4 out of 5]

4,5⭐️

Починає подобатись цей історичний період «біс знає коли воно було, але кати»

Присутній вайб «Аптекаря» Винничука

Історія цікава, містична, інтрига в тому, чи існувало те надприродне, яке згадувалося

Було місцями моторошно, було місцями щемко

Кінцівка от прям твіст на твісті, твістом поганяй👍

[Віталій (Книжкаріум) · Rating 4 out of 5]

Легка, оригінальна й дуже атмосферна детективна історія в історично-фентезійній декорації Польщі початку індустріальної епохи. Гарно написана і дуже добре оформлена, потішила на багатьох рівнях. Загалом же моє враження певно найкраще описує рев'ю від Ярослави Стріхи, то ж цього разу дозволю собі залінуватись і просто пошлюсь на її відгук, який справді підкреслює всі ті ключові риси історії, які й мені впали в око.

[Dara · Rating 5 out of 5]

це дуже-дуже-дуже хороша книга, яка надзвичайно майстерно написана. цікава, захоплива, висвітлює стосунки між батьком та сином, говорить про справедливість, а вишенькою на торті — просто чудові персонажки. це просто живе підтвердження, що спокійно можна написати історію, в якій події молодше 21 століття з крутими персонажками.

окреме задоволення — це сюжетні повороти. я ВЗАГАЛІ не очікувала та не передбачила, як ця історія закрутиться.

загалом, це прекрасна книга. пан Аренєв, як завжди, на висоті.

[Iryna Chernyshova · Rating 3 out of 5]

Одна зірка за атмосферу, бо я нич нічого не зрозуміла що і навіщо все це було. І, власне, наявність читача якось не передбачена, просто автор висловився. Не мій жанр абсолютно. Картинки також не сподобались і взагалі я сьогодні в брунатному.

[Oleksandra Kryvonos · Rating 4 out of 5]

Для мене найбільша цінність «Пана малодоброго» — у його атмосфері та ретельно відтвореній історичній добі. На зустрічі книжкового клубу Володимир Арєнєв розповідав, як працював із джерелами і це дуже цікаво і захопливо.

Події розгортаються у польському гірничому містечку Тарновські Гури, що стоїть на шахтах. За сюжетом молодий поет і медик Адам приїздить до батька по книжки, але замість цього вирушає з ним у «виїзну страту» (адже батько — кат). Далі починаються дет��ктивні лінії, і події лише набирають обертів: від шахт і таверн до підземель, від архітектури й айстр до таємниць ремесла катів. Усе це створює неймовірну атмосферу, повну деталей, від яких неможливо відірватися.

Цікаво, що всі імена персонажів автор узяв із реальної історичної праці про катів XVII століття. Володимир натрапив на неї під час поїздки на фестиваль у Польщі. Саме тоді його вразило, наскільки багатогранною була ця професія: кати не лише страчували, а й опікувалися каналізацією, безпритульними тваринами, іноді навіть займалися медициною та наглядали за публічними домами. Оскільки страти траплялися нечасто, вони виїжджали «на гастролі» в інші міста.

Деякі факти справді шокують: наприклад, люди з епілепсією намагалися бути якомога ближче до страти, бо вірили, що бризки крові допоможуть від хвороби.
Видання книги теж вражає: ілюстрації, верстка, оформлення — відчувається, що автор і тут тримав руку на пульсі. Це справжня жанрова література, яка поєднує вигадку з реальністю так, що читаєш із захватом і водночас дізнаєшся нове про епоху.

Особисто мене найбільше зачарував фантастичний штрих із душами та мішками — він додає містичної глибини до історичних фактів. Після смерті душу можна зібрати в мішок (що це значить? - чекаємо на продовження). Цей образ і взагалі тема душ у романі — справжня «родзинка».
Більші відгуків і книжкових цікавинок:https://t.me/knygonos

[Oleksandr Zholud · Rating 4 out of 5]

Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)


This is a short historical detective novel with fantastic elements. The title is Pan Malodobryi (Mr Goodless), which is one of the names for executioners in Poland. The novel tells the story of the adventures of a young physician, Adam Lampert. He came home from his studies at the Royal Academy to get his father's books. His father, Thomas, is a former landsknecht and now a executioner. Instead of grabbing the books and disappearing, Adam must follow his father to the mining town of Tarnowski Stolni, in the Śląsk (Silesia) region.

The town lives off of what it gets out of the ground, and like everywhere else, mining is a dangerous profession, especially in the 17th century. Here we need to take a step back and explain that this world is not our world, although historical events, countries, and personalities have direct analogies with our world. Yes, there is a Catholic Church here with the same rules and rituals as in our world, but Jesus was not crucified but executed by being put to death on a wheel. Or there was the Thirty Years' War with the same participants, but it was called the Onion War. However, the main difference in this world is that no one can deny the existence of souls. Moreover, according to the traditions of this world, they try to hide them in a soul-sacks immediately after death, where they can even be heard, if a person has a knack for it. The author already had the idea in his novel Душниця (named after a place where soul-sacks are kept), but there is the present, and here it is the past.

The crime for which the executioner has to do his job seems simple: a local priest kills a local mine manager in public in a church, the manager was cruel enough to make no one cry, but influential enough to make the murder impossible to hide. In addition, Adam's father has some health problems, so it is possible that he will be the one to execute the killer.

Well-written, with many facts from history, and at the same time with stunning adventures, with real mining folklore and unexpected plot twists. The only thing is that it is too short!


Це – короткий історичний детективний роман з фантастичними елементами. Назва – Пан Малодобрий, то один з варіантів іменування катів у Польщі. Роман розповідає про пригоди молодого медика Адама Ламперта. Він прибув зі студій у Королівській академії додому аби дістатись батьківських книжок. Його ж батько Томас то колишній ландскнехт, а зараз – кат. І замість того аби схопити книжки і зникнути, Адам має слідувати за батьком до гірничого містечка Тарновські Штольні, що на Шльонську.

Місто живе з того, що дістане з-під землі, і як усюди – гірник то небезпечна професія, особливо у 17 столітті. Тут треба зробити крок назад і пояснити, що цей світ не є нашим світом, хоча історичні події, країни, особистості мають пряму аналогію з нашим світом. Так, тут існує католицька церква з тими ж правилами і ритуалами що і у нашому світі, проте Ісуса не розіп’яли, а стратили колесуванням. Або була Тридцятирічна війна з тими ж учасниками, проте звалася Цибулиною війною. Проте основна відмінність цього світу – ніхто не може заперечити існування душ. Більш того, за традиціями цього світу їх одразу по смерті намагаються сховати у душоміхи, звідки їх можна навіть почути, як людина має хист до цього. Сама ідея вже була у автора в його романі Душниця (місце зберігання душоміхів), проте там сучасність, а тут – минуле.

Злочин, за який кат має виконати свою роботу на перший погляд простий – привселюдно місцевий священник у церкві вбиває місцевого управителя шахт, достатньо жорстокого аби ніхто не заплакав, і водночас достатньо впливового аби вбивство не можна було приховати. На додаток, у батька Адама є певні проблеми зі здоров’ям, тож не виключено, що саме він матиме стратити вбивцю.

Добре написано, з багатьма фактами з історії, і водночас з карколомними пригодами, з реальним гірничим фольклором і неочікуваними поворотами сюжету. Єдине – мало!

[Anna Boklys · Rating 4 out of 5]

Чи багато історій ви бачили, де головним героєм був кат (майбутній, але це діла не міняє)? І так, щоб це був позитивний герой, за якого переживаєш, а не антагоніст? Та ще й щоб у сюжеті були присутні страти, адже як кат - і без роботи?

Отож, "Пан малодобрий" - це історія про те, як подорож Адама Ламперта з батьком-катом пішла зовсім не так, як було умовлено. Замість двох-трьох простеньких господарських замовлень, батькові з сином треба здійснити страту. І не одну, а дві. Та ще й не прості!

Й з моменту, як з'являються замовлення на ці страти, починаються пригоди, викриття сімейних таємниць та велика загадка. Чи зможе Адам розкрутити ситуацію на свою користь? Або кат сам стане жертвою?

Загалом книга мені сподобалась: сильна світобудова, яскраві персонажі, логічність, чудова динаміка оповіді та загальний задум. Я навіть дуже сильні моменти: система цінностей та професійних правил ката, а також ідея душоміхів, як концепція інакшого посмертного життя душі.

Водночас мені особисто не дуже підійшло те, у який спосіб були надані розгадки всіх таємниць. У "Пані малодоброму" читач - це спостерігач, ми лише рухаємося за Адамом, й ніяк самі не можемо робити припущення щодо того, що відбувається у цьому світі. Ми просто спостерігаємо за пригодами Адама, й дивуємось його здогадкам, що дає відчуття ніби ці здогадки в героя з'являються нізвідки.

Я люблю, коли я ніби й сама є детективом, коли мені автор дає ввідні дані, щоб я також намагалася розгадати причину того, що сталося в історії. Але попри ось це неспівпадіння між моїми смаками та оповіддю у книзі, я абсолютно приймаю такий спосіб розказати історію. Думаю, що для читачів 14+ такі "оце так несподіванки!" будуть цікавими та емоційними.

У цілому книга мені сподобалась. Я читала без перерв, без втрати інтересу, без суперечок з текстом та сварок на героїв. Я просто читала і була поглинута історією. І це навіть попри те, що сам текст трошки стилізований та має багато авторських неологізмів, тому читалось порівняно повільно.

Я насправді раджу цю книгу до прочитання. Особливо підліткам. Це якісне, хороше, добротне фентезі. Ну й чекаю продовження, бо, як видно, пригоди Адама тільки розпочалися😊

Більше відгуків на моєму книжковому YouTube-каналі: Boklys blog✨

[Helen Reveko · Rating 5 out of 5]

Ох і файно! Я розтягувала чтиво як могла, дуже не хотілося, щоб історія закінчувалась. Атмосфера неймовірна, в деяких моментах слонячі сироти виступали. (Хоч моя чуттєва душа має деякі питання до собак але ну що ж)
Чекатиму з нетерпінням "як Адам не хотів більше ні в чому такому брати участі і кінець пригодам"! Хай пісня душ бринить!

[Віра Балацька · Rating 5 out of 5]

Книжка має застереження: не підходить для юних читачів. Утім, я за своє життя вже встигла проковтнути стільки темної літератури, що “Малодобрий” здався мені просто милою, доброю казкою.

Особисто для мене Володимир Аренєв – це автор “Заклятого скарбу” чи “Скарбнички історій”, тобто добрих дитячих книг. Ризикую помилитися, але моя думка: ця книжка “14+” розрахована на постійних читачів автора, які підросли (і ростимуть далі). Це як “Гаррі Поттер”, який із року в рік перетворювався з милого кругловидого хлопчика на суворого підлітка. Тож не здивуюся, якщо наступні романи Арєнєва можуть виявитися з позначкою “16+”, а то й “18+”.

Книжка дуже стильна, картинки чудесні (причепитися можу хіба що до одутлуватого обличчя і вусів одного з персонажів, які на ілюстрації не збіглися з описаними у тексті).

Книжковий світ наче й схожий на певну історичну епоху, дотичну і до нашої держави, однак має певні родзинки, які цікаво досліджувати і обмірковувати: душоміхи, душниці, балакучі заблукані душі (голоси яких, однак, здатен почути далеко не кожен). А яких класних пісень співають тамтешні лютнярі! Але особисто для мене найцікавішим тут був герой, який натякнув на можливе продовження цієї історії. І мені чомусь здається, що це продовження буде ще захопливішим, адже перенесе нас на землі… Але без спойлерів!

Одним словом, читалося цікаво, чекатиму продовження. Вдячна авторові (і всім, хто працював за книгою) за кілька днів нової пригоди.

[Olena Sprite · Rating 5 out of 5]

Історичний детектив + альтернативний світ (а для когось нагадування про зацікавлення езотерикою в студентстві), гарне оформлення (ті кішчачі лапки!), дуже легка і цікава манера оповідки - це формула перетворення книги на гарний page-turner.

Історичність: насичена (ідеально для деяких зануд, як я) і при цьому не нав'язлива. (Хотілося б, щоб хоч половина тих художніх книг, які позиціонуються як "історичні", були б отак написані).
Детективна лінія: збалансовано заплутана, ти не вгадуєш з половини, чому щось сталось. Всі заплутані вузлики з часом розплутуються і потроху-потроху постає цілісне полотно історії.
Атмосфера: не дивлячись на похмуру тему (на перший погляд) читання залишає по собі легке і позитивне відчуття. Не знаю, як ця магія працює))).
Коротше, мені дуже сподобалось. Чекатиму ще!

[Анна Полегенько · Rating 4 out of 5]

Хороше історичне фентезі з неповторним гумором!

[Maria · Rating 5 out of 5]

Я не мала якихось конкретних очікувань від книги, бо анотація мене не зацікавила. Вона чомусь була зосереджена не на самій історії, а на катівському ремеслі, що само по собі для мене не є щось супер хвилююче, враховуючи мої книжкові вподобання. Але дуже часто в своєму читацькому житті переконуюсь, що це чи не найкращий спосіб читати книги — нічого про них не знаючи і не маючи жодних сподівань. Так і тут Пан Малодобрий зміг мене здивувати своєю звивистою заплутаною історією. Буквально до самого фіналу я сушила голову, будуючи різні версії того, що ж відбулось, автору вдалось цікаво закрутити перипетії сюжету і розповісти історію в ідеальному темпі, коли флешбеки не відривають від основної акції і не дратують, і основна інтрига зберігається до емоційного фіналу.

В цілому книга побудована дуже продумано, гарно збалансовані і стратегічно розташовані експозиція, екшен і погоні, діалоги і флешбеки, коли від одного гармонійно переходимо до наступного. В ній в гарних пропорціях є трохи страшного, трохи смішного, трохи життєвого і драматичного. Теж дуже потішила редакція. Буквально все працювало на загальну ідею і було по суті, мінімум води чи філерів. Єдине негативне, що можу сказати відносно Малодоброго це те, що мені хотілось би більше магії, більше дивного. Але це я швидше, як виключення, розумію, що для інших читачів в середньому її там буде як раз досить і абсолютно не замало.

Пан Малодобрий має цікавих живих персонажів з своїми власними добре прописаними мотиваціями, яким співчуваєш. Більшості учасників зі спільночитання, включно зі мною, в душу особливо запали персонажі-тварини і пані Солька. Але, на щастя, в книзі є заділ на продовження, і, судячи з усього, харизматична відьма там теж з’явиться. А ще в ній є чудові ілюстрації (шкода, що моя версія має їх менше) та цікавий словник термінів і світобудови. По всіх фронтах — солідна робота автора і взагалі всіх, хто працював над книгою. Словом Пан Малодобрий мені нагадав, що за морем англомовної фантастики не варто забувати за українську, бо у нас теж вміють зробити на рівні.

[Дана Яковенко · Rating 5 out of 5]

Книжка залетіла просто «на ура», і я тепер хочу більше історій від цього автора в цьому сеттингу.
Важко розповісти про сюжет так, щоб без спойлерів, але я спробую.

Отже, молодий Адам Ламперт, студент-медик, син ката (власне, «пана малодоброго»), погоджується допомогти батькові в одній справі й рушає з ним до міста під назвою Штольні, де кат має здійснити страту.
І там у Штольнях зненацька розгортається такий карколомний містично-медично-детективний сюжет, що й не відірватися.
Адже події відбуваються у всесвіті, де безсмертні людські душі начебто не просто існують, а ще й уміють промовляти до тих, хто здатний чути. Адам, втім, як і належить науковцеві та майбутньому лікарю, має сумнів, чи й справді світ влаштований так, як ото кажуть - чи, може, душа - то просто ефірне відлуння, що має цілковито природне пояснення?

Словом, ця книжка - детектив про природу душі. 🤔 Чи ж не чарівно?

[Olha Dubniewicz · Rating 4 out of 5]

Цікава оповідь зі світу, де буденність тісно переплетена з містикою і потойбіччям. Душоміхи, кобольди, стуканці - чули про таке? Я - ніколи досі. Тим більше тішуся, що книга потрапила мені до рук.
Після прочитання залишається відчуття незавершеності - думаю, автор продовжуватиме оповідати нам про пригоди молодого Адама Ламперта. І я з радістю про них почитаю :)

[Julia Bogdan · Rating 4 out of 5]

Чудове вийшло знайомство з новим для мене автором. Жанр сам Аренєв назвав історико-фентеційною повістю, так воно і є. І ще трохи детектива. Мені сподобався герой: Адам, син ката, який не збираєтесь йти по батьковим стопам, атмосфера 17 сторіччя, різні забобони та дивні звичаї. Оповідь сприймається більше як альтернативна історія з елементами містики.
Діалоги здались дещо сируватим і не завжди зрозумілими. Мені подобається, коли говорять натяками, але то треба вміти робити витончено.
Мені нагадало чимось Аптекаря Винничука, схожа атмосфера

[Zbestpersonever]

DNF 43%
Цікава історія, неймовірні ілюстрації, але я не люблю детективи і натяки на них. От взагалі. Можливо, колись повернусь до цієї історії, але зараз геть не йде далі

[Hanna Kyrychenko · Rating 4 out of 5]

Це хороша книжка з чудовим оформленням. Було б 5 зірок якби наприкінці оповідь не побігла б так швидко. Не виключаю що буду перечитувати, однозначно знайду багато деталей які не помітила вперше. Душницю також прихоплю як побачу.

[Сократ · Rating 3 out of 5]

Прочитав книгу за пару днів, мені не дуже зайшла, можливо треба перечитати пізніше, коли подорослішаю, таке собі.

[Karolina Kompaniets · Rating 4 out of 5]

Ця книга сподобалась мені як своєю історією, так і тим, як її видали. Історія чудова- містична, детективан, трохи пригодницька, фентезійна з духом Середньовіччя. І ця суміш- вишукана оповідь про сина ката та самого ката, відьму, як же в Середньовіччі без неї, ченців, містян, гірників та срібло, бо і тоді гроші важили. А видання чудове- шрифт, папір, малюнки. І так, це не дитяча історія, хоча і чимось нагадує страшні оповідки з дитинства.

[Natalie · Rating 2 out of 5]

Сподобалось: гостросюжетні поневіряння штольнями і міфологія світу
Не сподобалось: стилістика, сторітелінг, сюжет, персонажі, діалоги, детективна лінія

Початок - просто жах, як наче комусь дали словничок з кінця книги та змусили без підготовки написати оповідання із цими словами. Сюжетно насиченою і загалом читабельною мені видалася друга третина книги десь із 100 по 170 сторінку. Кінець книги - скоромовка.

Текст дійсно містить архаїзми, діалектизми та інші прикольні слова у великій кількості. Але якщо в погано написаному реченні два слова замінити на архаїзми, класним воно від того не стане. Коли автор забуває гратися з лексикою, виходить просто підручник для першого класу. Адам зайшов в кімнату. В кімнаті сидів білий кіт. Він був великий. Я би подумала, що це дитяча книга, якби не віковий ценз.

Дуже дратував, особливо на початках, шитий білими нитками сюжет, який автор штовхає в спину ривками, одноманітні і примітивні сторітелінгові рішення. Враження доповнювали діалоги із дитсадка.

"Ти знаєш секрет? - Я знаю секрет. - А ти мені розкажеш? - Ні, нізащо не розкажу! - Та розкажи. - Ну добре, слухай".

"Чому ти це зробила? - Я не скажу! - Ти думаєш, я дурний? Я здогадався! Ти зробила це для того, щоб... тому що... бо інакше би..."

І так не один і не два рази за текст.

На жаль, обʼємні пояснення постфактум - єдиний прийом, яким нам пояснюють дії персонажів. А діють вони в романі досить активно. Єдиний плюс: можна читати не надто уважно, все одно все перекажуть і пояснять у наступному розділі.

Мотивація головного героя пояснюється майже виключно синдромом рятівника, якихось власних інтересів брати участь у всій історії у нього немає. Причина з дуже потрібними книгами, які батько не віддасть, якщо не зробити щось (що?) звучить непереконливо. Хіба недостатньо того, що ГГ поїхав у подорож і попрацював підмайстром? Могли би порадитися з батьком, сказав би: компанію я тобі склав, у страті участь взяв, друга страта якась мутна, пропоную не встрявати. Поїхали додому, з тебе книги. Але тоді не було б сюжету, от і маємо сову на глобусі.

Насамкінець маю зазначити, що я не є шанувальницею жанру фентезі в принципі. Нічого проти не маю, але не можу належно оцінити жанрові особливості роману та прикинути, де знаходиться даний твір в літературній традиції сучасного українського фентезі. Тому оцінюю виключно як художній твір, на свій смак.

Оцінка: 2 із 5

UPD: Я сходила на книжковий клуб з автором. Задавала багато питань, прояснила для себе деякі моменти. Володимира дуже цікаво слухати, він дійсно горить своєю справою і в підготовці до написання глибоко занурюється в історичний контекст. На клуб він приніс історичні розвідки польською, які лягли в основу книги.

Ті речі, які мені під час читання скидалися на неологізми або фантазію, виявилися дійсними історичними фактами: звертання до ката "пан малодобрий", посмертники, всі імена (навіть Живогриз), будова корчми, вимога лагодити місце страти, напис на мечі, традиція з білою хусткою, те що кат займався у місті ще й проблемою вуличних тварин (хоча скупчене утримання на дворі навіть в кращі часи призвело би до того, що земля заразилася б парвовірусом і помирали би всі собаки, наявні та майбутні; як зооволонтер маю додати, що цей момент явно вигадка). Словом, все крім душоміхів і наявності кавʼярні, яка в невеликому місті не могла би зʼявитися ще 200 років, - історичні речі. Це цікаво.

Я змінила оцінку на 2.5 із 5

[Darya · Rating 4 out of 5]

У світі цього пригодницького роману - альтернативному фентезійному Шльонску ранньомодерної доби - відбувається багато чого за нашими мірками фантастичного. Наприклад, душі померлих, які залишають тіло при останньому віддиху, там збирають у міхи, які зберігають у спеціальних душницях, і деякі люди з особливими талантами можуть розбирати, що ті душі надалі говорять. Попри це цьому роману вдається якось так бути просякнутим несміливим очікуванням чудесного, як рідко коли у фентезі буває, зазвичай-бо там всяке чудесне (за нашими мірками) "просто є", як факт порядку речей у тому світі.

Адам Ламперт - студент королівської академії, а ще - син ката, "пана малодоброго". Йому щось треба від батька, тож мусить погодитися на його прохання супроводити його у поїздці на одну "халтурку" в гірниче містечко, Тарнавські Штольні, і зробити вигляд, ніби він катів підмайстер. От тільки зі своїм юнацьким ще ідеалізмом Адам не звик просто приймати за належне чийсь смертний вирок (який ще й йому виконувати!), у якому щось виглядає занадто поспішним, підозрілим, і береться за невеличке розслідування...

Це дуже крутий атмосферний текст! Оцей сеттінг ранньомодерного містечка з його власними законами (бо державні закони далеко), оце моторошне відчуття від усвідомлення того, що містечко стоїть на порожнечі в прямому і переносному сенсі. Розділ з блуканням по закинутій шахті - це одна з найпотужніших за атмосферністю сцен, які я останнім часом читала.

Чому ж 4 зірочки, а не всі 5, якщо такий захват у враженнях? У мене з Арєнєвим є якась ідіосинкразія щодо того, як він вважає за належне ділитися з читачем ходом думок персонажів, через яких історію фокалізовано. Тим, що саме персонажі раптом збагнули, коли це визначає інтерпретацію всього попередньо прочитанного (де читач нібито разом з персонажем шукав сенс певних подій), і подальші дії й мотивації цього персонажа. Шукали разом, а далі персонаж просто пішов уперед, а читач залишився на попередній сторінці. І це не стало би мені тут нарешті настільки очевидним, якби йшлося лише про цей текст, а не про ще дві цеглини, які я перед цим у Арєнєва читала. Я просто відчуваю, що мене як читача дуже часто забувають апдейтнути щодо того, що відбувається. Можливо, це щось говорить про потребу уважніше читати, і я би все і так зрозуміла по ходу діла - але (1) йдеться і про випадки, коли поміж засновками, потрібними персонажу для належних висновків, такі речі, які він пережив колись окремо і якими з читачем досі не ділився, і (2) в інших авторів я цього з такою частотою не спостерігаю.

Але я думаю, що гарно було би перечитати тепер з початку, коли я вже знаю розв'язок детективної історії, щоб просто насолодитися атмосферністю і, можливо, зацінити якісь із деталей, які зрештою складаються у фінальне розуміння, але при першому прочитанні залишаються непоміченими.