What do you think?
Rate this book
Колесо року #2
Серце весни
Роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл сучасного урбаністичного міфу «Колеса року». Втім, як і кожен із творів цього циклу, він є цілком самостійним і його можна читати окремо.
Знайома реальність знову химерно дробиться й віддзеркалюється у прадавніх звичаях, правилах і ритуалах, які, переживши тисячоліття, і досі невидимим мереживом вплітаються у повсякденність, обертаючи таким чином могутнє Колесо року, разом з яким у вічному русі обертається все суще. Та реальність потроху зношується, і все частіше збоїть її спрацьований механізм, через що натужне скрипіння Колеса року сповнює неспокоєм дитячі сни й змушує дорослих неспокійно перевертатися в ліжку і тривожно вдивлятися у пітьму за вікном.
З кожним роком Весні все важче приходити в це місто, кращі дні якого давно минули, так само, як минула юність самої Весни. Їй усе складніше здобувати своє серце з плутаних нетрищ відповідних інстанцій, давно вражених паразитом корупції та бюрократії, а без серця Весна не зможе зцілити місто від лихих зимових чарів і дарувати весняне відродження. Лише діти тут ще можуть чимось зарадити, адже це саме пломенисті вогники їхнього єства не дають цьому місту і його мешканцям остаточно розчинитися в сірій каламуті Міжсезоння, що повсякчас чаїться десь поруч за обшарпаним запиналом втомленої реальності. Проте й з дітьми останнім часом також не все гаразд, бо десь на околиці міста звила кубло Відьма і збирає свою досі небачену колекцію моторошних див…
Усе це почалося не так давно, коли одного сльотавого надвечір’я передчуття близької біди в родині змусило Малого піти за підозрілою старою, яка обіцяла йому допомогу. Звісно, як це часто буває, стара виявиться геть не тією, за кого себе видавала, а Малий ще тричі про все пошкодує, адже Відьма завжди все пам’ятає, а надто про легковажно дані обіцянки. Тепер вона не дозволить Малому так просто забути ту дивну жаску пригоду і постійно нагадуватиме йому про те, що він обіцяв, поволі занурюючи його у темне провалля божевілля й безвиході.
Створений на перетині магічного реалізму та химерної прози, роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл «Колеса року» і веде хроніку останніх подій, що сталися в цьому місті. Про це мало хто знає, ще менше про це говорять, адже такі речі зазвичай ретельно приховуються від людського ока. Але саме з цього й починається ця заплутана історія про те, як Весна повертала своє серце, діти намагалися виборсатися з тенет Відьми, які та розкинула чи не по всьому місту, а надто на його околицях, а муніципальна еліта збиралася в садах Золотоверхої Лаври на щорічний традиційний бенкет Весняного рівнодення.
Знайома реальність знову химерно дробиться й віддзеркалюється у прадавніх звичаях, правилах і ритуалах, які, переживши тисячоліття, і досі невидимим мереживом вплітаються у повсякденність, обертаючи таким чином могутнє Колесо року, разом з яким у вічному русі обертається все суще. Та реальність потроху зношується, і все частіше збоїть її спрацьований механізм, через що натужне скрипіння Колеса року сповнює неспокоєм дитячі сни й змушує дорослих неспокійно перевертатися в ліжку і тривожно вдивлятися у пітьму за вікном.
З кожним роком Весні все важче приходити в це місто, кращі дні якого давно минули, так само, як минула юність самої Весни. Їй усе складніше здобувати своє серце з плутаних нетрищ відповідних інстанцій, давно вражених паразитом корупції та бюрократії, а без серця Весна не зможе зцілити місто від лихих зимових чарів і дарувати весняне відродження. Лише діти тут ще можуть чимось зарадити, адже це саме пломенисті вогники їхнього єства не дають цьому місту і його мешканцям остаточно розчинитися в сірій каламуті Міжсезоння, що повсякчас чаїться десь поруч за обшарпаним запиналом втомленої реальності. Проте й з дітьми останнім часом також не все гаразд, бо десь на околиці міста звила кубло Відьма і збирає свою досі небачену колекцію моторошних див…
Усе це почалося не так давно, коли одного сльотавого надвечір’я передчуття близької біди в родині змусило Малого піти за підозрілою старою, яка обіцяла йому допомогу. Звісно, як це часто буває, стара виявиться геть не тією, за кого себе видавала, а Малий ще тричі про все пошкодує, адже Відьма завжди все пам’ятає, а надто про легковажно дані обіцянки. Тепер вона не дозволить Малому так просто забути ту дивну жаску пригоду і постійно нагадуватиме йому про те, що він обіцяв, поволі занурюючи його у темне провалля божевілля й безвиході.
Створений на перетині магічного реалізму та химерної прози, роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл «Колеса року» і веде хроніку останніх подій, що сталися в цьому місті. Про це мало хто знає, ще менше про це говорять, адже такі речі зазвичай ретельно приховуються від людського ока. Але саме з цього й починається ця заплутана історія про те, як Весна повертала своє серце, діти намагалися виборсатися з тенет Відьми, які та розкинула чи не по всьому місту, а надто на його околицях, а муніципальна еліта збиралася в садах Золотоверхої Лаври на щорічний традиційний бенкет Весняного рівнодення.
368 pages, Hardcover
Published May 2, 2024
74 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
March 26, 2025
Щоразу, коли видавництво Жупанського традиційно робить знижки на свої книги у дні рівнодення та сонцестояння, я внутрішньо посміхаюся, бо й сам здавна маю непояснювану але особливу симпатію до цих астрономічних точок перетину між сезонами.
Після "Осіннього заціпеніння", яке зачепило мене неповторно похмурою атмосферою, я вирішив читати все, що Олексій Жупанський створить для циклу "Колесо року".
Події у книзі "Серце весни (Відьма з околиці)" відбуваються в час весняного рівнодення, після якого, зазвичай (я не братиму зараз до уваги 2013 рік, коли Зима зненацька отримала так багато сили та влади, аж довелося викурювати її посіпак з владних кабінетів під час Вогнехреща Революції Гідності) стає тепліше, дні стають трішки довшими щодня, а ночі — щоночі коротшають, аж прокльовуються ніжні листочки оптимізму та надії на краще (навіть у такі часи, як ото зараз, на четвертому році повномасштабної геноцидальної агресії з боку російських зомбаків, яка мала б знести сам Інститут Надії до фундаменту).
Якщо читаючи першу книгу циклу я навіть не встиг толком злякатися, адже начальник жеку у вигляді членистоногого виглядає цілком реалістично, а армія мертвих, яка шукає справедливості та тепла у день початку опалювального сезону, навіть викликає співчуття, то у книзі "Серце весни" автор трошки полоскотав мені нерви інструментами горору.
Київ у світі цього роману виглядає більш універсально: не такий безнадійно гнітючий, яким був у 90-х, щедро оздоблений "бетонними залупами" у дворах столітньої забудови, яскраво освітлений на центральних вулицях та проспектах, яких персонажі здебільшого уникають, бо частіше пересуваються лабіринтами проходів у дворах.
Попри те, що в романі називаються конкретні вулиці та місця, особисто для мене Київ виглядав так стрьомно, небезпечно, загрозливо та безнадійно лише один раз в житті — навесні 2022 року. Тоді здавалося, що хтонічний жах і хаос атакували місто рівносильно з армією Мордора — ми, мабуть, ніколи не дізнаємося, скільки людей в ті дні загинуло від "дружнього" вогню через нагнітання паніки безтолковими командирами, невміння користуватися зброєю, загальну розгубленість всіх навколо...
Київ у "Серці весни" темний, похмурий та небезпечний, особливо для дітей, які ще мають у собі бодай іскорку щирих мрій, адже на околиці міста поселилася відьма, для якої вогники дитячих душ — важкий але вкрай бажаний наркотик.
Троє дітей — Малий, який страждає від невпинних сварок батьків і готовий піти на все, щоб їх припинити, загадкова і безстрашна Світлана та її молодша сестричка Муха (яка весь час шепочеться із дивною лялькою Фіфі) — опиняються в епіцентрі стародавньої містерії, без якої неможливий нормальний прихід у місто Весни.
Блукаючи заплутаним маршрутом між цвинтарними лендлордами, чиновниками могутньої Санепідемстанції, загадковим Капітоном та відьмою з околиці, діти приносять серце Весни на велелюдне (якщо можна назвати людьми всіх цих монструозниз бюрократів та корупціонерів, без яких не існує жодна державна інституція та бізнесова структура, не виживе жодна церква чи некомерційна організація) свято весняного рівнодення, де все мусить спершу якось закінчитися, а потім розпочатися знову.
І цей новий початок, а також всі діти, до яких не добралася відьми з околиці — це та єдина надія, яка у нас ще є.
P S. А всім, хто впізнав видавця, котрий затусувався в садах Золотоверхої Лаври серед слимаків, павуків, жуків та інших щупальцеголових істот нашої політичної, бізнесової та чиновницької еліти — 😉
Після "Осіннього заціпеніння", яке зачепило мене неповторно похмурою атмосферою, я вирішив читати все, що Олексій Жупанський створить для циклу "Колесо року".
Події у книзі "Серце весни (Відьма з околиці)" відбуваються в час весняного рівнодення, після якого, зазвичай (я не братиму зараз до уваги 2013 рік, коли Зима зненацька отримала так багато сили та влади, аж довелося викурювати її посіпак з владних кабінетів під час Вогнехреща Революції Гідності) стає тепліше, дні стають трішки довшими щодня, а ночі — щоночі коротшають, аж прокльовуються ніжні листочки оптимізму та надії на краще (навіть у такі часи, як ото зараз, на четвертому році повномасштабної геноцидальної агресії з боку російських зомбаків, яка мала б знести сам Інститут Надії до фундаменту).
Якщо читаючи першу книгу циклу я навіть не встиг толком злякатися, адже начальник жеку у вигляді членистоногого виглядає цілком реалістично, а армія мертвих, яка шукає справедливості та тепла у день початку опалювального сезону, навіть викликає співчуття, то у книзі "Серце весни" автор трошки полоскотав мені нерви інструментами горору.
Київ у світі цього роману виглядає більш універсально: не такий безнадійно гнітючий, яким був у 90-х, щедро оздоблений "бетонними залупами" у дворах столітньої забудови, яскраво освітлений на центральних вулицях та проспектах, яких персонажі здебільшого уникають, бо частіше пересуваються лабіринтами проходів у дворах.
Попри те, що в романі називаються конкретні вулиці та місця, особисто для мене Київ виглядав так стрьомно, небезпечно, загрозливо та безнадійно лише один раз в житті — навесні 2022 року. Тоді здавалося, що хтонічний жах і хаос атакували місто рівносильно з армією Мордора — ми, мабуть, ніколи не дізнаємося, скільки людей в ті дні загинуло від "дружнього" вогню через нагнітання паніки безтолковими командирами, невміння користуватися зброєю, загальну розгубленість всіх навколо...
Київ у "Серці весни" темний, похмурий та небезпечний, особливо для дітей, які ще мають у собі бодай іскорку щирих мрій, адже на околиці міста поселилася відьма, для якої вогники дитячих душ — важкий але вкрай бажаний наркотик.
Троє дітей — Малий, який страждає від невпинних сварок батьків і готовий піти на все, щоб їх припинити, загадкова і безстрашна Світлана та її молодша сестричка Муха (яка весь час шепочеться із дивною лялькою Фіфі) — опиняються в епіцентрі стародавньої містерії, без якої неможливий нормальний прихід у місто Весни.
Блукаючи заплутаним маршрутом між цвинтарними лендлордами, чиновниками могутньої Санепідемстанції, загадковим Капітоном та відьмою з околиці, діти приносять серце Весни на велелюдне (якщо можна назвати людьми всіх цих монструозниз бюрократів та корупціонерів, без яких не існує жодна державна інституція та бізнесова структура, не виживе жодна церква чи некомерційна організація) свято весняного рівнодення, де все мусить спершу якось закінчитися, а потім розпочатися знову.
І цей новий початок, а також всі діти, до яких не добралася відьми з околиці — це та єдина надія, яка у нас ще є.
P S. А всім, хто впізнав видавця, котрий затусувався в садах Золотоверхої Лаври серед слимаків, павуків, жуків та інших щупальцеголових істот нашої політичної, бізнесової та чиновницької еліти — 😉
March 25, 2025
4.5/5
Вже третій шикарний (на маю думку) текст від пана Жупанського, який я готовий рекомендувати всім! Не всім зайде, але все одно рекомендую спробувати😁🤝🏼
Це не пряме, але все ж таки продовження циклу «Колесо року», а саме друга з чотирьох книг. І якщо ви вже хочете спробувати - я таки рекомендую починати з першої частини - «Осіннє заціпеніння». По вайбу вони взагалі однакові👀
Вже третій шикарний (на маю думку) текст від пана Жупанського, який я готовий рекомендувати всім! Не всім зайде, але все одно рекомендую спробувати😁🤝🏼
Це не пряме, але все ж таки продовження циклу «Колесо року», а саме друга з чотирьох книг. І якщо ви вже хочете спробувати - я таки рекомендую починати з першої частини - «Осіннє заціпеніння». По вайбу вони взагалі однакові👀
March 21, 2025
Якщо в Осінньому заціпенінні фігурував початок опалювального сезону, то кульмінація Серця весни приходиться на весняне рівнодення, коли Весна остаточно приймає свої обв'язки.
Але все те що мені дуже сподобалось в Осені, є і в Весні - діти, яких примушують розв'язувати проблеми дорослих, моторошні містичні сили, монструозна (в будь-яких сенсах) бюрократія ну і Київ, бо як же без нього.
Але все те що мені дуже сподобалось в Осені, є і в Весні - діти, яких примушують розв'язувати проблеми дорослих, моторошні містичні сили, монструозна (в будь-яких сенсах) бюрократія ну і Київ, бо як же без нього.
May 25, 2024
Книга сподобалася більше за першу з серії, видалася більш цікавою та цілісною, а більший обсяг дав краще познайомитися з героями та подіями. Недолік хіба в редактурі, є певні досить помітні одруки (зокрема на останній сторінці у фразі "Відповідальний редактор").
August 26, 2024
Я не знала, що думати про Осіннє Заціпеніння свого часу. Але тішусь повідомити, що ця книга у всьому краща. Окрім фірмової атмосфери і прози, вона ще й має цікавий сюжет з емоційною розв'язкою.
Проза теж стала більш вигладжена. Бо в Заціпенінні я думала, здурію, якщо ще раз прочитаю фразу "хлопчик з тріснутою губою". :D Пасаж про те, як грішно брехати самому собі, мені напевно на все життя запам'ятається. Люблю такі тексти: грубо, по ділу і без реверансів та виправдань.
Єдине, що мене вбивало трохи, це суцільні стіни тексту без натяку на абзаци в історіях персонажів. Розумію, чому так написано, але мій мозок просто збивається на такому. А все решта було супер. З нетерпінням чекаю третьої книги. :3
Проза теж стала більш вигладжена. Бо в Заціпенінні я думала, здурію, якщо ще раз прочитаю фразу "хлопчик з тріснутою губою". :D Пасаж про те, як грішно брехати самому собі, мені напевно на все життя запам'ятається. Люблю такі тексти: грубо, по ділу і без реверансів та виправдань.
Єдине, що мене вбивало трохи, це суцільні стіни тексту без натяку на абзаци в історіях персонажів. Розумію, чому так написано, але мій мозок просто збивається на такому. А все решта було супер. З нетерпінням чекаю третьої книги. :3
April 22, 2025
Вийшло приємне знайомство з автором. Історія дуже атмосферна, нагадала супер химерний мультфільм від Хідео Міядзакі. Мені сподобалось, проте радити буду обережно )
May 3, 2025
Це було дуже химерне читання. Не просто лінійна оповідь про відьму, що живе на околицях Києва і заманює дітей у своє лігво, ні, це основна історія, але не єдина. Вона переплітається з багатьма іншими, на перший погляд не пов'язаними історіями важливих і не дуже для сюжету персонажів. Але кожна з них - це шматочок цілої картини, і лише зібравши їх до купи, читач дійсно зрозуміє що відбувається та побачить справжнє обличчя міста і його еліти.
Мені подобається, що підлітки з небагатих сімей тут не спілкуються, наче доктори філологічних наук, а користуються нормальною розмовною мовою. Те ж саме стосується і колишніх "братків", а нині поважних чиновників та бізнесменів. Це робить книгу реалістичнішою, попри всю дичину, яка в ній відбувається. У цьому романі персонажі мають індивідуальність і ви не заплутаєтесь у репліках під час довгого діалогу.
Також Жупанський ідеально передав атмосферу вогких, холодних, похмурих і все ще досить коротких днів першого весняного місяця, які, здається, все навколо забарвлюють у сірий колір.
В принципі, коли я дійшла до трьохсотої сторінки, то збиралась оцінити книгу на 6 із 10. Це майстерно написана, але надто вже дивакувата історія. Однак під кінець автор зробив таке надзвичайне відсилання до одного відомого видавця, що не накинути ще бал за це я не могла. Він тут з'явився в абсолютно божевільній формі, але кожен, хто хоча б мінімально цікавиться книжковою сферою в Україні, відразу зрозуміє про кого йдеться.
Тож ставлю 7/10, але не ризикну беззастережно радити.
Мені подобається, що підлітки з небагатих сімей тут не спілкуються, наче доктори філологічних наук, а користуються нормальною розмовною мовою. Те ж саме стосується і колишніх "братків", а нині поважних чиновників та бізнесменів. Це робить книгу реалістичнішою, попри всю дичину, яка в ній відбувається. У цьому романі персонажі мають індивідуальність і ви не заплутаєтесь у репліках під час довгого діалогу.
Також Жупанський ідеально передав атмосферу вогких, холодних, похмурих і все ще досить коротких днів першого весняного місяця, які, здається, все навколо забарвлюють у сірий колір.
В принципі, коли я дійшла до трьохсотої сторінки, то збиралась оцінити книгу на 6 із 10. Це майстерно написана, але надто вже дивакувата історія. Однак під кінець автор зробив таке надзвичайне відсилання до одного відомого видавця, що не накинути ще бал за це я не могла. Він тут з'явився в абсолютно божевільній формі, але кожен, хто хоча б мінімально цікавиться книжковою сферою в Україні, відразу зрозуміє про кого йдеться.
Тож ставлю 7/10, але не ризикну беззастережно радити.
August 19, 2024
Це просто чудово, один з найкращих романів що читав останнім часом.
March 29, 2025
Я щиро захоплююсь світотворенням Олексія Жупанського. Великий простір для інтерпретацій, стрибки з однієї історії всередину іншої, що дає краще зрозуміти химерний світ, який він створює. Дуже хочу прочитати ще 🕷️🕸️
March 29, 2025
Коли небудь я виділю стіну в своєму помешканні, перечитаю всі його книги, і буду будувати іншому сітку зв'язків і паралелей в книгах пана Олексія. Коли небудь, але не сьогодні і не завтра. Поки що, я буду просто тонути в магії цих творів.
July 25, 2024
Після "Осіннього заціпеніння", яке ковтнула за пару голин, мала великі сподівання на цю книгу. Не те, щоб вони зовсім не справдилися, але вона сподобалася набагато менше. Дуже дратувало те, що шматки історії автор вклав в уста персонажів, але розказують вони ці історії не своїми голосами, а голосом автора. Тобто персонаж, який до цього в усіх діалогах говорив, наприклад, суржиком, починає розказувати історію пишномовним стилем Жупанського, з усіма цими порівняннями, зворотами і т.д. Для мене це виглядало натужно й ненатурально, дуже відволікало. Мені було б легше поринути в історію, якби це була "закадрова" мова автора, а персонажі лишалися вірні своєму стилю.
В іншому - сюжет цікавий, текст ритмічний, приємно заколисує, створюючи сіру атмосферу втрачених надій. Дуже резонує з нинішнім станом))
В іншому - сюжет цікавий, текст ритмічний, приємно заколисує, створюючи сіру атмосферу втрачених надій. Дуже резонує з нинішнім станом))
Displaying 1 - 11 of 11 reviews