What do you think?
Rate this book
Живі. Зрозуміти українську літературу
Микола Гоголь, Василь Стефаник, Олена Теліга, Іван Багряний, Михайло Коцюбинський, Микола Хвильовий — класики, про яких, здається, ми знаємо все. Однак, що буде, якщо читати їхні твори, як уперше? Пропускати їхнє життя через власні досвіди та постійно запитувати: які були стосунки з батьками? Чи свідомо вони обрали українську мову? Якими підлітками були? Чи формувала їх популярна масова література? З якими проблемами стикалися, коли їм було двадцять? Який непростий життєвий вибір стояв перед ними тридцятилітніми, коли на українську землю приходив черговий терор? Чи є призабуті й маловідомі шедеври поза звичним каноном, які так актуальні зараз?
Олександр і Павло Михеди, син і батько, письменник і літературознавець, запрошують у мандрівку двома століттями української літератури — від розповідей про життя класиків до розмови про покоління українців, на чию долю щоразу випадають жахливі випробування.
Олександр і Павло Михеди, син і батько, письменник і літературознавець, запрошують у мандрівку двома століттями української літератури — від розповідей про життя класиків до розмови про покоління українців, на чию долю щоразу випадають жахливі випробування.
384 pages, Hardcover
Published May 31, 2024
63 people are currently reading
619 people want to read
About the author
Олександр Михед
25 books111 followersОлександр Михед (нар. 1988) – культуролог, літературознавець, куратор мистецьких проектів. Співробітник відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.
Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидат філологічних наук.
Автор понад 150 публікацій у провідних українських ЗМІ та виданнях Німеччини, Сербії, Польщі, США та Білорусі. Вибрані есеї перекладено англійською, польською, сербською, російською мовами.
Куратор “АмнезіЯ project: відкрита платформа” – літературно-мистецького мультимедійного проекту, підґрунтям для якого стала художня книга «АмнезіЯ», що вийшла друком 2013 р. у видавництві “Електрокнига”. Уривки книжки перекладено англійською, італійською, німецькою, польською та фінською мовами. Проект увійшов в сімку найкращих проектів світу, за версією фестивалю “SOUNDOUT!” (м. Берлін).
Автор збірки оповідань “Понтиїзм“, що вийшла друком 2014 р. у “Видавництві Кальварія”. Оповідання друкувалися в “Кур’єрі Кривбасу” та на сайті “Українська правда. Життя“. Книга ввійшла в довгі списки премій “Книга року Бібісі-2014″ та “ЛітАкцент року”.
Автор психотрилера “Астра”, що з’явився друком 2015 р. у “Видавництві Анетти Антоненко”.
Ввійшов до списку “Молоді письменники, з якими варто познайомитись”, складеного виданням “Українська правда”.
Гостьовий редактор спеціальної української теми он-лайн журналу світової літератури Words Without Borders (м. Нью-Йорк, США).
Переклав українською романи Бориса Акуніна “Сокіл і Ластівка” та “Турецький гамбіт” (видавництво “Клуб сімейного дозвілля”, 2012).
Спільно з Богданою Матіяш переклав українською вірші американської художниці Дженні Хольцер («Есеї підбурення», редактор Антоніна Ящук, 2010). Також здійснив переклад кількох інформаційних видань PinchukArtCentre (2010-2012).
Куратор персональної виставки білоруського митця Алєксєя Шинкаренка (“Білоруська фактографія. Частина І”, галерея “Квартира 57″, 27 травня – 9 червня 2013 р.), польсько-української групової фотовиставки “EURO: дві країни – одна історія” (Музей історії міста Києва, 12-30 червня 2013 р.), арт-прогулянки “depARTments” в рамках міжнародного фестивалю “Транскавказія” (14-16 червня 2013 р.). Співкуратор виставки “АмнезіЯ project: відкрита платформа” (Leteraturhaus Lettretage, Берлін, Німеччина, 28-29 травня 2014 р.) .
Організатор, модератор і учасник численних літературно-мистецьких і освітніх заходів та міжнародних наукових конференцій. В якості куратора Літературної програми PinchukArtCentre (2010-2012) виступив куратором трьох літературних ночей в PinchukArtCentre: «Новітнє мистецтво і література: територія контакту» (17.12.2010), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 2» (18.03.2011), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 3» (24.06.2011), літературного марафону “7 про 20″ (24.12.2011), а також спеціальних проектів «Чути, щоб бути почутим» (25.11.2011), «Долі окремих людей» (02.03.2012) та «Кровні зв’язки: вечір запитань до ”Тисячі та однієї ночі”» (18.08.2012).
Експерт Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2011», учасник «Кураторської платформи» PinchukArtCentre та «Школи кінокритиків» у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю 2012 року, ментор Школи літературної критики і книжкової журналістики “Контекст-2″, куратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2013, співкуратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2014, учасник літературних резиденцій у Фінляндії та Латвії.
У своїй мультивекторній роботі за допомогою комплексного підходу ставить за мету створити цілісне бачення сучасної масової культури: література – кінематограф – мистецтво.
(Source: www.mykhed.com)
Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидат філологічних наук.
Автор понад 150 публікацій у провідних українських ЗМІ та виданнях Німеччини, Сербії, Польщі, США та Білорусі. Вибрані есеї перекладено англійською, польською, сербською, російською мовами.
Куратор “АмнезіЯ project: відкрита платформа” – літературно-мистецького мультимедійного проекту, підґрунтям для якого стала художня книга «АмнезіЯ», що вийшла друком 2013 р. у видавництві “Електрокнига”. Уривки книжки перекладено англійською, італійською, німецькою, польською та фінською мовами. Проект увійшов в сімку найкращих проектів світу, за версією фестивалю “SOUNDOUT!” (м. Берлін).
Автор збірки оповідань “Понтиїзм“, що вийшла друком 2014 р. у “Видавництві Кальварія”. Оповідання друкувалися в “Кур’єрі Кривбасу” та на сайті “Українська правда. Життя“. Книга ввійшла в довгі списки премій “Книга року Бібісі-2014″ та “ЛітАкцент року”.
Автор психотрилера “Астра”, що з’явився друком 2015 р. у “Видавництві Анетти Антоненко”.
Ввійшов до списку “Молоді письменники, з якими варто познайомитись”, складеного виданням “Українська правда”.
Гостьовий редактор спеціальної української теми он-лайн журналу світової літератури Words Without Borders (м. Нью-Йорк, США).
Переклав українською романи Бориса Акуніна “Сокіл і Ластівка” та “Турецький гамбіт” (видавництво “Клуб сімейного дозвілля”, 2012).
Спільно з Богданою Матіяш переклав українською вірші американської художниці Дженні Хольцер («Есеї підбурення», редактор Антоніна Ящук, 2010). Також здійснив переклад кількох інформаційних видань PinchukArtCentre (2010-2012).
Куратор персональної виставки білоруського митця Алєксєя Шинкаренка (“Білоруська фактографія. Частина І”, галерея “Квартира 57″, 27 травня – 9 червня 2013 р.), польсько-української групової фотовиставки “EURO: дві країни – одна історія” (Музей історії міста Києва, 12-30 червня 2013 р.), арт-прогулянки “depARTments” в рамках міжнародного фестивалю “Транскавказія” (14-16 червня 2013 р.). Співкуратор виставки “АмнезіЯ project: відкрита платформа” (Leteraturhaus Lettretage, Берлін, Німеччина, 28-29 травня 2014 р.) .
Організатор, модератор і учасник численних літературно-мистецьких і освітніх заходів та міжнародних наукових конференцій. В якості куратора Літературної програми PinchukArtCentre (2010-2012) виступив куратором трьох літературних ночей в PinchukArtCentre: «Новітнє мистецтво і література: територія контакту» (17.12.2010), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 2» (18.03.2011), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 3» (24.06.2011), літературного марафону “7 про 20″ (24.12.2011), а також спеціальних проектів «Чути, щоб бути почутим» (25.11.2011), «Долі окремих людей» (02.03.2012) та «Кровні зв’язки: вечір запитань до ”Тисячі та однієї ночі”» (18.08.2012).
Експерт Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2011», учасник «Кураторської платформи» PinchukArtCentre та «Школи кінокритиків» у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю 2012 року, ментор Школи літературної критики і книжкової журналістики “Контекст-2″, куратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2013, співкуратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2014, учасник літературних резиденцій у Фінляндії та Латвії.
У своїй мультивекторній роботі за допомогою комплексного підходу ставить за мету створити цілісне бачення сучасної масової культури: література – кінематограф – мистецтво.
(Source: www.mykhed.com)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 44 reviews
Read
December 15, 2024Михед написав одну з найкращих розмов про класику цьогоріч, дуже раджу.
Коцюбинський для basic bitches - це "Тіні забутих предків", для men of culture - "Інтермеццо", а Михед знаходить менш відомі і дуже страшні тексти про жертву, яка стає катом, і про муки тварин і людей, де страждання всього живого урівняні.
Підмогильний для basic bitches - "Місто", для men of culture - "Невеличка драма", а Михед такий: можна вам запропонувати раннє оповідання Підмогильного, як хлопчик б'є труп свого улюбленого собаки?
І навіть у Хвильового, який і так увійшов у канон з максимально травматичним текстом, Михед знаходить твір, від якого вас напевно похуйовить іще гірше, ніж від "Я (романтики)".
І так далі, і таке інше. Література (і світ) як оргія насильства, де надто легко провалити ініціацію злом, надто легко зайти в сіру зону співучасті зі злочином, де не діють звичні моральні компаси і вищі сили дивляться каламутним оком мертвої риби. Навіть якщо зазвичай автор асоціюється не з цим - насильство все одно чигає десь відразу під поверхнею.
У цьому є певна приємна тяглість читацьких перспектив - Соломія Павличко хотіла написати монографію про дискурс насильства в українській літературі, про істеричну нещадну жорстокість до іншого і до себе, на яку наша література щедра. Напевно, її монографія, якби вона встигла її написати, виглядала б геть інакше, але в цьому вчувається певний елемент підхопленої розмови, бо це і є культура - говорити в холодну байдужу безодню, знаючи, що десь там хтось підхопить голос і понесе далі. Хоча якраз, між іншим, тяглості в розмовах батька з сином (а текст почасти побудований на розмовах Михеда-молодшого з Михедом-старшим, обидва літературознавці і пристрасні читачі) мені й не вистачило. Суб'єктом інтелектуального життя виступає Михед-молодший, а Михед-старший за рідкісними винятками зведений до ролі native informant з інших країв, що звуться минулим (подекуди це дотепно, як у розмові про Тютюнника, бо Михед-старший застав ще подібне село; подекуди менш дотепно, бо припускаю, що Чернігів Коцюбинського і Чернігів, який міг застати Михед - це вже досить різні міста; а якщо не різні, то як зберігалися тяглості?)
Чи я з усіма есеями однаково згодна? Ні, але й не мушу бути згодна, що, втім, не завадить мені поскаржитися тут на те, що, наприклад, Кобилянська витягнула надто коротку соломинку, вона, мені здається, насправді цікавіша - мені трошки упередженим прочитанням здається, наприклад, щось штибу "мені складно порадити почитати ["Меланхолійний вальс"]. Бо кожен із трьох останніх коротких абзаців цього оповідання закінчується трьома крапками". Але ж три крапки самі по собі нічого не значать, вони не погані й не добрі, треба дивитися, що вони роблять у кожному конкретному тексті, бо так і від Емілі Дікінсон з довгими тире (англомовним відповідником трикрапки по суті) легко відмахнутися))
Але - незалежно від того, чи я згодна з судженнями про якісь окремі тексти - сміливішої, захопливішої і несподіванішої авторської панорами української літератури я цього року (та й в останні кілька років теж) не бачила. Ви теж напевно не бачили, тому придивіться до цієї, це дуже дискомфортна візія, але важлива й додає об'єму картинці.
Коцюбинський для basic bitches - це "Тіні забутих предків", для men of culture - "Інтермеццо", а Михед знаходить менш відомі і дуже страшні тексти про жертву, яка стає катом, і про муки тварин і людей, де страждання всього живого урівняні.
Підмогильний для basic bitches - "Місто", для men of culture - "Невеличка драма", а Михед такий: можна вам запропонувати раннє оповідання Підмогильного, як хлопчик б'є труп свого улюбленого собаки?
І навіть у Хвильового, який і так увійшов у канон з максимально травматичним текстом, Михед знаходить твір, від якого вас напевно похуйовить іще гірше, ніж від "Я (романтики)".
І так далі, і таке інше. Література (і світ) як оргія насильства, де надто легко провалити ініціацію злом, надто легко зайти в сіру зону співучасті зі злочином, де не діють звичні моральні компаси і вищі сили дивляться каламутним оком мертвої риби. Навіть якщо зазвичай автор асоціюється не з цим - насильство все одно чигає десь відразу під поверхнею.
У цьому є певна приємна тяглість читацьких перспектив - Соломія Павличко хотіла написати монографію про дискурс насильства в українській літературі, про істеричну нещадну жорстокість до іншого і до себе, на яку наша література щедра. Напевно, її монографія, якби вона встигла її написати, виглядала б геть інакше, але в цьому вчувається певний елемент підхопленої розмови, бо це і є культура - говорити в холодну байдужу безодню, знаючи, що десь там хтось підхопить голос і понесе далі. Хоча якраз, між іншим, тяглості в розмовах батька з сином (а текст почасти побудований на розмовах Михеда-молодшого з Михедом-старшим, обидва літературознавці і пристрасні читачі) мені й не вистачило. Суб'єктом інтелектуального життя виступає Михед-молодший, а Михед-старший за рідкісними винятками зведений до ролі native informant з інших країв, що звуться минулим (подекуди це дотепно, як у розмові про Тютюнника, бо Михед-старший застав ще подібне село; подекуди менш дотепно, бо припускаю, що Чернігів Коцюбинського і Чернігів, який міг застати Михед - це вже досить різні міста; а якщо не різні, то як зберігалися тяглості?)
Чи я з усіма есеями однаково згодна? Ні, але й не мушу бути згодна, що, втім, не завадить мені поскаржитися тут на те, що, наприклад, Кобилянська витягнула надто коротку соломинку, вона, мені здається, насправді цікавіша - мені трошки упередженим прочитанням здається, наприклад, щось штибу "мені складно порадити почитати ["Меланхолійний вальс"]. Бо кожен із трьох останніх коротких абзаців цього оповідання закінчується трьома крапками". Але ж три крапки самі по собі нічого не значать, вони не погані й не добрі, треба дивитися, що вони роблять у кожному конкретному тексті, бо так і від Емілі Дікінсон з довгими тире (англомовним відповідником трикрапки по суті) легко відмахнутися))
Але - незалежно від того, чи я згодна з судженнями про якісь окремі тексти - сміливішої, захопливішої і несподіванішої авторської панорами української літератури я цього року (та й в останні кілька років теж) не бачила. Ви теж напевно не бачили, тому придивіться до цієї, це дуже дискомфортна візія, але важлива й додає об'єму картинці.
October 19, 2024
Ще одна мандрівка світом української літератури закінчилась. І це була прекрасна подорож.
“Живі. Зрозуміти українську літературу” — це збірка історій про українських письменників та письменниць, заснована на базі подкасту “Станція 451”. Автори книжки та подкасту — Олександр та Павло Михеди.
Це праця, яка додає важливих контекстів як до текстів наших визначних авторів, так і до їх біографій. Картинка стає опуклою, повнішою, з 2D (сформованого у школі) перетворюється на повноцінне 3D, якого цілком достатньо на рівні звичайних читачів, а не літературознавців чи типу того. Можна обрати когось, з ким стався метч, і знайомство з ким хочеться поглибити, як от у мене з Підмогильним та Стефаником, або ж просто ясніше подивитись на людину, а не на ім’я — як от Ольга Кобилянська чи Михайло Коцюбинський. Це були цікаві, складні, харизматичні особистості. Наші.
Живі.
Тексти — це лише частинки їхнього життя. І відкривати нові клаптики та пізнавати їх глибинніше — це дуже цікаве заняття. Саме тому я й розтягував цю книжку, читаючи один розділ десь на тиждень.
Кожен розділ побудований таким чином, що спочатку ми бачимо один з моментів життя того чи іншого автора, потім вільно перестрибуємо по різних моментах та аспектах їх життя, і підсилюємо форму особистими історіями Павла Михеда про певний час, тему, думку, текст тощо. Цікава конструкція, особливо в моментах, де Сашко Михед дає собі більше свободи, і порівнює Стефаника з Джокером чи іронізує над проблемами сучасного книговидання.
Наприкінці відзначив для себе, що маю вдома в бібліотеці мінімум по одній книжці майже кожного та кожної, про кого розповідають Михеди. Просто відзначив для себе цей факт 👌
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
“Живі. Зрозуміти українську літературу” — це збірка історій про українських письменників та письменниць, заснована на базі подкасту “Станція 451”. Автори книжки та подкасту — Олександр та Павло Михеди.
Це праця, яка додає важливих контекстів як до текстів наших визначних авторів, так і до їх біографій. Картинка стає опуклою, повнішою, з 2D (сформованого у школі) перетворюється на повноцінне 3D, якого цілком достатньо на рівні звичайних читачів, а не літературознавців чи типу того. Можна обрати когось, з ким стався метч, і знайомство з ким хочеться поглибити, як от у мене з Підмогильним та Стефаником, або ж просто ясніше подивитись на людину, а не на ім’я — як от Ольга Кобилянська чи Михайло Коцюбинський. Це були цікаві, складні, харизматичні особистості. Наші.
Живі.
Тексти — це лише частинки їхнього життя. І відкривати нові клаптики та пізнавати їх глибинніше — це дуже цікаве заняття. Саме тому я й розтягував цю книжку, читаючи один розділ десь на тиждень.
Кожен розділ побудований таким чином, що спочатку ми бачимо один з моментів життя того чи іншого автора, потім вільно перестрибуємо по різних моментах та аспектах їх життя, і підсилюємо форму особистими історіями Павла Михеда про певний час, тему, думку, текст тощо. Цікава конструкція, особливо в моментах, де Сашко Михед дає собі більше свободи, і порівнює Стефаника з Джокером чи іронізує над проблемами сучасного книговидання.
Наприкінці відзначив для себе, що маю вдома в бібліотеці мінімум по одній книжці майже кожного та кожної, про кого розповідають Михеди. Просто відзначив для себе цей факт 👌
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
August 21, 2024
буду вкрай упередженою і розчуленою зараз.
це НЕ літературознавча нехудожня проза! це щирі розмови, підкріплені фактами. якщо сприймати цю книжку як виключно джерело знань, без емоцій, можна втратити багато.
я хотіла також зменшити оцінку, бо ту ж Кобилянську чи Коцюбинського, я не побачила «живими» тут. але це 2/10 постатей, інші були дивовижно обговорені! ну і мені просто рука не підіймається змінити оцінку на меншу, бо я закривала книжку, бажаючи, щоб вона ніколи не закінчувалась.
дуже чуттєво про рідне і улюблене, про те, що болить і те, що відчувається. воно також про те, що українська література масштабна. вона не може бути іншою, якщо у цій книжці зʼявились такі різні, яскраві та багатогранні автори, які працювали кожен по-різному і про різне писали.
особливо додало вражень те, що це нестандартна книжка про літературу. це книжка — зібрання розмов батька й сина про літературу і них самих, їхню родинну історію, спогади, сприйняття текстів по-різному у різних поколіннях. і це настільки круто! я відчувала наче сама сиджу там поруч з обома Михедами за столом на кухні і слухаю їх зачаровано. поміж тим, намагалась пригадати власні родинні історії завдяки цим розмовам.
не очікувала від цієї книжки практично нічого, отримала якесь плетиво різно-прекрасного. збагатилась і знаннями, і почуттями, і думками
це НЕ літературознавча нехудожня проза! це щирі розмови, підкріплені фактами. якщо сприймати цю книжку як виключно джерело знань, без емоцій, можна втратити багато.
я хотіла також зменшити оцінку, бо ту ж Кобилянську чи Коцюбинського, я не побачила «живими» тут. але це 2/10 постатей, інші були дивовижно обговорені! ну і мені просто рука не підіймається змінити оцінку на меншу, бо я закривала книжку, бажаючи, щоб вона ніколи не закінчувалась.
дуже чуттєво про рідне і улюблене, про те, що болить і те, що відчувається. воно також про те, що українська література масштабна. вона не може бути іншою, якщо у цій книжці зʼявились такі різні, яскраві та багатогранні автори, які працювали кожен по-різному і про різне писали.
особливо додало вражень те, що це нестандартна книжка про літературу. це книжка — зібрання розмов батька й сина про літературу і них самих, їхню родинну історію, спогади, сприйняття текстів по-різному у різних поколіннях. і це настільки круто! я відчувала наче сама сиджу там поруч з обома Михедами за столом на кухні і слухаю їх зачаровано. поміж тим, намагалась пригадати власні родинні історії завдяки цим розмовам.
не очікувала від цієї книжки практично нічого, отримала якесь плетиво різно-прекрасного. збагатилась і знаннями, і почуттями, і думками
July 13, 2024
Книга, яка стала великою опорою для мене. Дуже зворушливо було читати про кожного українського митця, дивитись на його творчість під іншим кутом, значно ширшим та багатограннішим, ніж я це робила перед тим. Тепер хочеться занурюватися в роботи кожного з письменників.
Величні та незламні українські автори та авторки.
Найбільш улюблена цитата з цієї книги, Івана Багряного «Ходи тільки по лінії найбільшого опору - і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт і не буде того, хто б її зміг купити».
Дуже рекомендую цю книгу. Обовʼязково до читання. Дуже болісно, але цей біль може зцілити зранене серце. Як наші попередники, ніколи не здавались, так і ми мусимо 🫂
Величні та незламні українські автори та авторки.
Найбільш улюблена цитата з цієї книги, Івана Багряного «Ходи тільки по лінії найбільшого опору - і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт і не буде того, хто б її зміг купити».
Дуже рекомендую цю книгу. Обовʼязково до читання. Дуже болісно, але цей біль може зцілити зранене серце. Як наші попередники, ніколи не здавались, так і ми мусимо 🫂
May 18, 2025
"— Ти забула мову. А що ти найбільше пам'ятаєш з отих своїх довоєнних вражень, коли ти жила в нашому селі?
...
— Стежки."
З цими текстами (а заразом і з Сашком) я вже була знайома, коли у 2021 кожного дня йдучи пішки додому з роботи, слухала в навушниках подкаст "451° за Фаренгейтом" на СаундКлауді. Це — мало не єдиний подкаст, до якого я прикипіла (бо загалом це не мій формат).
Не сприймайте цю книгу як літературознавчий екскурс, бо тут дуже багато особистої оптики. І це не лише діалог батька з сином, але й голоси тих поколінь, що були до них.
...
— Стежки."
З цими текстами (а заразом і з Сашком) я вже була знайома, коли у 2021 кожного дня йдучи пішки додому з роботи, слухала в навушниках подкаст "451° за Фаренгейтом" на СаундКлауді. Це — мало не єдиний подкаст, до якого я прикипіла (бо загалом це не мій формат).
Не сприймайте цю книгу як літературознавчий екскурс, бо тут дуже багато особистої оптики. І це не лише діалог батька з сином, але й голоси тих поколінь, що були до них.
April 24, 2025
Формат живої розмови у подкасті сподобався більше.
Сподіваюсь, Стасіневич із Чирковим не підуть стежиною Олександра😅
Сподіваюсь, Стасіневич із Чирковим не підуть стежиною Олександра😅
July 21, 2024
Олександр і Павло Михеди, син і батько, письменник і літературознавець, розмовляють між собою на сторінках цієї книги про українських класиків, показуючи їх живими людьми, а не портретами в підручниках. Книга зроблена за мотивами другого сезону подкасту станція 451.
Я натхненно починаю читати. Вступ:
Чому тут протиставлення? Чому не можна читати і "Місто", і новели, існує квота якась?
Кожний розділ розкриває письменника або письменницю з декількох сторін: родина, дитинство, захоплення, виклики часу, впливи на творчість, листування. Також в кожному розділі є аналіз і перекази деяких творів (подекуди цього навіть забагато). Наприклад, в розділі про Підмогильного я пропустила переказ пари оповідань, бо це все, що мені залишилося почитати у нього, і я не хочу знати наперед задум чи сюжет.
Взагалі було дуже багато цікавих (часто сумних і болючих) деталей про життя письменників:
- пережитий голод Тютюнника і фраза з його передсмертної записки "Помучте іншого...";
- як Хвильовий знищив свій нескінчений роман, щоб переконати себе, що в нього вистачить сил і себе знищити;
- як Олена Теліга не відділяла своє письмо та життя;
- про подвійне життя Михайло Коцюбинського (порівняння його листування з дружиною та коханкою), вплив снів та фантазій на творчість.
Мінус один бал від оцінки за розділ про Ольгу Кобилянську, який мене засмутив. Не зрозуміла мету подачі інформації таким тоном. Іншим авторам та авторці в книзі так не діставалося.
Таких нападів на твори Кобилянської я не очікувала побачити. Плюс в цій книзі подається "Земля" як її найкращий твір.
Тут я наче потрапила в паралельний всесвіт. Стільки було розмов в літературному колі, що "Земля" - це далеко не найсильніший текст, що в школі він не доречний (багато людей Кобилянську зі школи не люблять через "Землю"). Тільки нещодавно змінили шкільну програму, замінивши "Землю" на "Меланхолійний вальс", і тут отакої! Там три крапочки ...
І ще важливий момент - в розділі про кожного письменника є історія родини Михедів. Кобилянська з Чернівців - Михеди обговорюють своє відношення до цього міста. Олега Теліга поетка - розділ про те, чи Павло Михед намагався писати вірші. І цих тем десятки. Напевно, був задум дати контекст і паралелі життів, але мені цих розділів було забагато. І про родину Михедів я після книги знаю ліпше, ніж про класиків.
Я натхненно починаю читати. Вступ:
І таке перепрочитання текстів і біографій - винагороджує.
Бо ж врешті не "Місто" Валер'яна Підмогильного, а його новели.
Чому тут протиставлення? Чому не можна читати і "Місто", і новели, існує квота якась?
Кожний розділ розкриває письменника або письменницю з декількох сторін: родина, дитинство, захоплення, виклики часу, впливи на творчість, листування. Також в кожному розділі є аналіз і перекази деяких творів (подекуди цього навіть забагато). Наприклад, в розділі про Підмогильного я пропустила переказ пари оповідань, бо це все, що мені залишилося почитати у нього, і я не хочу знати наперед задум чи сюжет.
Взагалі було дуже багато цікавих (часто сумних і болючих) деталей про життя письменників:
- пережитий голод Тютюнника і фраза з його передсмертної записки "Помучте іншого...";
- як Хвильовий знищив свій нескінчений роман, щоб переконати себе, що в нього вистачить сил і себе знищити;
- як Олена Теліга не відділяла своє письмо та життя;
- про подвійне життя Михайло Коцюбинського (порівняння його листування з дружиною та коханкою), вплив снів та фантазій на творчість.
Мінус один бал від оцінки за розділ про Ольгу Кобилянську, який мене засмутив. Не зрозуміла мету подачі інформації таким тоном. Іншим авторам та авторці в книзі так не діставалося.
І "Царівна" та чимало інших класичних творів Кобилянської - це просто погано написані тексти.
І часто можна почути про "Меланхолійний вальс" як один із улюблених творів Кобилянської, але мені складно його порадити прочитати. Бо кожен зі трьох останніх коротких абзаців закінчується трьома крапками ... І зрештою зойком.
Таких нападів на твори Кобилянської я не очікувала побачити. Плюс в цій книзі подається "Земля" як її найкращий твір.
"Земля" - для мене найсильніший твір Кобилянської. Звісно, тут не без заламування рук, непогамовного багатослів'я персонажів, чиї репліки хочеться редагувати і скорочувати.
Тут я наче потрапила в паралельний всесвіт. Стільки було розмов в літературному колі, що "Земля" - це далеко не найсильніший текст, що в школі він не доречний (багато людей Кобилянську зі школи не люблять через "Землю"). Тільки нещодавно змінили шкільну програму, замінивши "Землю" на "Меланхолійний вальс", і тут отакої! Там три крапочки ...
І ще важливий момент - в розділі про кожного письменника є історія родини Михедів. Кобилянська з Чернівців - Михеди обговорюють своє відношення до цього міста. Олега Теліга поетка - розділ про те, чи Павло Михед намагався писати вірші. І цих тем десятки. Напевно, був задум дати контекст і паралелі життів, але мені цих розділів було забагато. І про родину Михедів я після книги знаю ліпше, ніж про класиків.
October 1, 2024
Пропустити через себе життя письменників чи життя Михедів?
З кожним автором моя упередженість до цієї книжки зростала і кульмінацією стала частина про Кобилянську.
Дивно, наскільки сильно в тій частині книги відчувається повна нелюбов до авторки, про яку пише Михед та до її творчості.
Загалом, багато питань викликають більшість вставок з батьком. Далеко не всі з них додають контексту автору, якого розглядають (я б сказала, що меншість), далеко не всі взагалі потрібні цій книжці – прибрати їх і цілковито нічого не зміниться. Більшість з них в результаті пропускала.
Живими з усіх авторів вдалося відчути лише кількох, але інформації мені не вистачило. Завжди здавалось, що можна було сказати більше (зайнявши "екранний" час не розмовами про першу поїздку в чернівці, а інформацією про автора), написати цікавіше і підмітити деталі, про які не знайдеш інформацію на перших сторінках інтернету, бо за текстом відчутно, що люди знають про що розповідають, але це ж не подкаст, щоб я слухала рандомні вставки про життя.
Про Хвильового та Багряного сподобалось найбільше, про інших сказано було замало.
У книзі всього лише дві авторки, але про жодну з них не написано захопливо.
Хочется окремо виділити те, що продало мені цю книгу – ілюстрації та процес їх створення, який був показаний в книгарні Сенс. Андріана Чуніс справжня майстриня.
В мене, можливо, були занадто великі очікування від цієї книги і вони не виправдали себе.
З кожним автором моя упередженість до цієї книжки зростала і кульмінацією стала частина про Кобилянську.
Дивно, наскільки сильно в тій частині книги відчувається повна нелюбов до авторки, про яку пише Михед та до її творчості.
Загалом, багато питань викликають більшість вставок з батьком. Далеко не всі з них додають контексту автору, якого розглядають (я б сказала, що меншість), далеко не всі взагалі потрібні цій книжці – прибрати їх і цілковито нічого не зміниться. Більшість з них в результаті пропускала.
Живими з усіх авторів вдалося відчути лише кількох, але інформації мені не вистачило. Завжди здавалось, що можна було сказати більше (зайнявши "екранний" час не розмовами про першу поїздку в чернівці, а інформацією про автора), написати цікавіше і підмітити деталі, про які не знайдеш інформацію на перших сторінках інтернету, бо за текстом відчутно, що люди знають про що розповідають, але це ж не подкаст, щоб я слухала рандомні вставки про життя.
Про Хвильового та Багряного сподобалось найбільше, про інших сказано було замало.
У книзі всього лише дві авторки, але про жодну з них не написано захопливо.
Хочется окремо виділити те, що продало мені цю книгу – ілюстрації та процес їх створення, який був показаний в книгарні Сенс. Андріана Чуніс справжня майстриня.
В мене, можливо, були занадто великі очікування від цієї книги і вони не виправдали себе.
August 16, 2024
Мене зачаровує те, як Сашко Михед вміє розповідати історії. Частина історій, розказаних в цій книжці, розпочались ще в подкасті Станція 451, який досі лишається моїм улюбленим літературним подкастом (після ПереФарбованого лиса, звісно).
І розмови з батьком. Був період, коли розрив поколінь ніби культивувався. Конфлікт батьків і дітей. Самоствердження за рахунок протиставлення.
Але набагато здоровіше, коли між поколіннями немає конфлікту, а є тяглість. Змінюються часи, змінюються обставини, пріоритети, країни. Але близькі люди можуть лишатись близькими і обмінюватись думками, поглядами, досвідом - кожний зі своєї позиції. І це страшенно цікаво.
Мене багато разів в житті родинні історії підживлювали. І хочеться, щоб в суспільстві міжпоколіннєве спілкування було значно більш поширеним, ніж конфлікт поколінь. Бо це збагачує.
І читати класиків зблизька, впритул — надзвичайно цінно. Це не лише про розуміння культури, це про розуміння себе, і порозуміння між людьми.
Доречі, ось наша розмова з Сашком про цю книгу в нашому подкасті https://youtu.be/paJ8DWGgm7I
І розмови з батьком. Був період, коли розрив поколінь ніби культивувався. Конфлікт батьків і дітей. Самоствердження за рахунок протиставлення.
Але набагато здоровіше, коли між поколіннями немає конфлікту, а є тяглість. Змінюються часи, змінюються обставини, пріоритети, країни. Але близькі люди можуть лишатись близькими і обмінюватись думками, поглядами, досвідом - кожний зі своєї позиції. І це страшенно цікаво.
Мене багато разів в житті родинні історії підживлювали. І хочеться, щоб в суспільстві міжпоколіннєве спілкування було значно більш поширеним, ніж конфлікт поколінь. Бо це збагачує.
І читати класиків зблизька, впритул — надзвичайно цінно. Це не лише про розуміння культури, це про розуміння себе, і порозуміння між людьми.
Доречі, ось наша розмова з Сашком про цю книгу в нашому подкасті https://youtu.be/paJ8DWGgm7I
June 13, 2024
"Хоч колись іще живі вже мертві, а ще не мертві вже давно не однаково живі. Жити."
Наші класики дійсно живі.
Тютюнник, Теліга і Стефаник — моє відкриття завдяки цій книжці. І я щиро не хотіла, щоб вона закінчувалася.
Наші класики дійсно живі.
Тютюнник, Теліга і Стефаник — моє відкриття завдяки цій книжці. І я щиро не хотіла, щоб вона закінчувалася.
July 3, 2024
Прочитавши третину книги, я була в захваті від написаного. Книга розділена на глави, кожна з яких про класика чи класикиню української літератури. Мені дуже сподобались вставки зі спогадами пана Павла, які дуже цінно доповнили матеріали про письменників.
І потім я зрозуміла, чому ця книжка не буде у мене мати найвищу оцінку – мені не вистачило життя, яке в назві так багатообіцяюче заманює читача пірнути всередину. Можна сказати, половину глави про того чи іншого класика займали розбори їхніх творів, яких і так вже достатньо в сучасному нонфікшині про літературу. Хотілося бачити наших письменників людьми, якими вони були поза шкільними портретами і своїми творами. Куди ходили пити пиво, з ким любили попліткувати за філіжанкою кави, щоденних звичок і ритуалів.
Окремо хочу виділити оформлення книги від видавництва старого лева – worth every penny 👌
І потім я зрозуміла, чому ця книжка не буде у мене мати найвищу оцінку – мені не вистачило життя, яке в назві так багатообіцяюче заманює читача пірнути всередину. Можна сказати, половину глави про того чи іншого класика займали розбори їхніх творів, яких і так вже достатньо в сучасному нонфікшині про літературу. Хотілося бачити наших письменників людьми, якими вони були поза шкільними портретами і своїми творами. Куди ходили пити пиво, з ким любили попліткувати за філіжанкою кави, щоденних звичок і ритуалів.
Окремо хочу виділити оформлення книги від видавництва старого лева – worth every penny 👌
May 4, 2025
Ця книга - справжнє переосмислення української літератури.
Олександр і Павло Михед створили чудову книгу, яка знайомить із визначними постатями української літератури: від Григора Тютюнника до Василя Стефаника. Вона відкриває нові можливості для розуміння творчості багатьох авторів. Особливістю книги є розмова батька й сина - не лише про літературу, а й про побут минулих часів.
Мені книга дуже сподобалася. Вона буквально всіяна моїми стікерами - стільки цікавих моментів я знайшла для себе. Безперечно, рекомендую до прочитання!
Олександр і Павло Михед створили чудову книгу, яка знайомить із визначними постатями української літератури: від Григора Тютюнника до Василя Стефаника. Вона відкриває нові можливості для розуміння творчості багатьох авторів. Особливістю книги є розмова батька й сина - не лише про літературу, а й про побут минулих часів.
Мені книга дуже сподобалася. Вона буквально всіяна моїми стікерами - стільки цікавих моментів я знайшла для себе. Безперечно, рекомендую до прочитання!
March 4, 2025
"Живі" дозволяють наново глянути на українських класиків, зрозуміти їх радості та болі, усвідомити, що стояло за написаними (і не написаними) текстами. Михед вдало поєднує інтерв'ю з батьком, в якому розкриває як його особисту біографію, так і історію їхнього роду, з історіями людей, що творили Україну протягом останнього століття.
У книзі відібрано багато влучних, глибоких цитат та фрагментів, що будують міст і з сучасними подіями також. А ще вона стала каталізатором прочитати кілька книг, які під час шкільної програми та юності пройшли мимо: оповідання Тютюнника, листи Лесі Українки чи "Я-Романтика" Хвильового.
Одним словом, щира рекомендація.
У книзі відібрано багато влучних, глибоких цитат та фрагментів, що будують міст і з сучасними подіями також. А ще вона стала каталізатором прочитати кілька книг, які під час шкільної програми та юності пройшли мимо: оповідання Тютюнника, листи Лесі Українки чи "Я-Романтика" Хвильового.
Одним словом, щира рекомендація.
June 3, 2025
3,5/5
Мені ця книга не зайшла настільки, наскільки я очікувала. На це є декілька причин:
1. Зважаючи на назву, я очікувала якихось захопливих маловідомих фактів про наших письменників, які допоможуть мені подивитися на них з іншого боку і побачити їх живими людьми, а не забронзовілими пам’ятниками з шкільних підручників. Натомість для мене більше ожили автори цієї книги, ніж письменники, про яких вони говорять. Безперечно, було тут і щось нове чи досі мені невідоме, але про більшість письменників я нічого особливого не дізналася. Якщо цікавитися українською літературою і читати подібні книги, слухати подкасти і т.д., то ця книга не надто інформативна.
2. Мені тут було забагато Михедів, забагато суб’єктивного ставлення О. Михеда до певних письменників та письменниць. Тобто книга мені більше допомогла зрозуміти його ставлення до наших письменників, ніж зрозуміти українську літературу. Через текст дуже відчувається, хто автору подобається, а хто ні. Твердження автора, що чимало класичних творів письменниці Х - це погано написані тексти, викликають як мінімум здивування і як максимум питання, чому тоді ця письменниця взагалі в цій книзі. Хотілося б нейтрального погляду і щоб Михеди були тут провідниками, а не нав’язувачами своєї думки. Або нехай би краще писали про тих, хто їм подобається, щоб дійсно зацікавити читачів творчістю обраних письменників. Власне цікаво було б також дізнатися, яким чином відбиралися письменники, яких нам пропонують "оживити", бо в книзі це ніяк не пояснюється.
3. Вставки з батьком не завжди додавали контексту. Я очікувала, що це буде діалог поколінь про літературу, про життя письменників, але вийшов переважно діалог просто про життя Михедів. Хотілося погляду різних поколінь на нашу літературу, але цього якраз і не вистачило, бо його витіснили спогади про власне життя.
4. Мені не до кінця незрозуміло, на яку ЦА розрахована ця книга. Тобто мені, людині, яка цікавиться українською літературою та знає трохи більше за шкільну програму, ці тексти були частіше нудними, ніж цікавими. Але для новачків вони теж можуть бути не надто інформативними, бо тут наводяться лише вибрані факти й епізоди з життя письменників, часом не в хронологічному порядку. Біографічні факти впереміш з літературною критикою і власними враженнями Михеда від текстів. Книга має більш ознайомчий характер і спонукає дізнаватися більше деінде (але часом і не спонукає).
5. Формат трохи специфічний. Книга народилася з подкасту і певною мірою залишилася подкастом, просто в письмовому вигляді. Часом важко сприймати цю фрагментарність.
Підсумовуючи, книга не є універсальною, автори в ній досить суб’єктивні та часом навіть упереджені до деяких письменників та письменниць. Є інший нонфік, який з задачею зацікавити читача українською літературою, справляєься краще. Якщо любите стиль Михеда, хочете дізнатися більше про нього та його погляд на українську літературу, то можна читати. Я для себе переконалася, що це не мій автор і його стиль мені не заходить.
#сучукрліто
Мені ця книга не зайшла настільки, наскільки я очікувала. На це є декілька причин:
1. Зважаючи на назву, я очікувала якихось захопливих маловідомих фактів про наших письменників, які допоможуть мені подивитися на них з іншого боку і побачити їх живими людьми, а не забронзовілими пам’ятниками з шкільних підручників. Натомість для мене більше ожили автори цієї книги, ніж письменники, про яких вони говорять. Безперечно, було тут і щось нове чи досі мені невідоме, але про більшість письменників я нічого особливого не дізналася. Якщо цікавитися українською літературою і читати подібні книги, слухати подкасти і т.д., то ця книга не надто інформативна.
2. Мені тут було забагато Михедів, забагато суб’єктивного ставлення О. Михеда до певних письменників та письменниць. Тобто книга мені більше допомогла зрозуміти його ставлення до наших письменників, ніж зрозуміти українську літературу. Через текст дуже відчувається, хто автору подобається, а хто ні. Твердження автора, що чимало класичних творів письменниці Х - це погано написані тексти, викликають як мінімум здивування і як максимум питання, чому тоді ця письменниця взагалі в цій книзі. Хотілося б нейтрального погляду і щоб Михеди були тут провідниками, а не нав’язувачами своєї думки. Або нехай би краще писали про тих, хто їм подобається, щоб дійсно зацікавити читачів творчістю обраних письменників. Власне цікаво було б також дізнатися, яким чином відбиралися письменники, яких нам пропонують "оживити", бо в книзі це ніяк не пояснюється.
3. Вставки з батьком не завжди додавали контексту. Я очікувала, що це буде діалог поколінь про літературу, про життя письменників, але вийшов переважно діалог просто про життя Михедів. Хотілося погляду різних поколінь на нашу літературу, але цього якраз і не вистачило, бо його витіснили спогади про власне життя.
4. Мені не до кінця незрозуміло, на яку ЦА розрахована ця книга. Тобто мені, людині, яка цікавиться українською літературою та знає трохи більше за шкільну програму, ці тексти були частіше нудними, ніж цікавими. Але для новачків вони теж можуть бути не надто інформативними, бо тут наводяться лише вибрані факти й епізоди з життя письменників, часом не в хронологічному порядку. Біографічні факти впереміш з літературною критикою і власними враженнями Михеда від текстів. Книга має більш ознайомчий характер і спонукає дізнаватися більше деінде (але часом і не спонукає).
5. Формат трохи специфічний. Книга народилася з подкасту і певною мірою залишилася подкастом, просто в письмовому вигляді. Часом важко сприймати цю фрагментарність.
Підсумовуючи, книга не є універсальною, автори в ній досить суб’єктивні та часом навіть упереджені до деяких письменників та письменниць. Є інший нонфік, який з задачею зацікавити читача українською літературою, справляєься краще. Якщо любите стиль Михеда, хочете дізнатися більше про нього та його погляд на українську літературу, то можна читати. Я для себе переконалася, що це не мій автор і його стиль мені не заходить.
#сучукрліто
June 30, 2024
До цієї книги привела Стежка. Після перегляду "Будинок Слово", де митці українського розстріляного відродження ожили на екрані, а потім голосами сучасників ожили в альбомі "МУР - Ти (Романтика)", мені було надзвичайно цікаво дізнатись, як вони оживуть в "Живих".
Незвичний захопливий формат співбесіди сина (Олександра, письменника) та його батька (Павла, літературознавця). Глибока розмова, а ніби й буденна, як на кухні під час родинних довгих посиденьок, коли згадується минувшина. Але така реальна, наче відбувається зараз. Наче я на тій кухні "німа й невидима спостерігачка".
Сподобалось про акценти на інших творах, які варті уваги (не "Містом" єдиним Підмогильного, а й його новелами, не "Valse melancolique" Кобилянської, а її "Землею"). Окрема дяка за пару сторінок з рекомендаціями в кінці, що прочитати.
Трішки більшого очікувала в розділі про Миколу Гоголя. Більше хотілось почути батька, який 40 років досліджує його творчість. Мені не вистачило його голосу тут. А, можливо, це був зумисний хід - більше погляду від сина.
Планую зануритись в рекомендації до прочитання. Люблю такі дослідження манівцями української літератури. Аби віднайти ще одну Стежку.
Незвичний захопливий формат співбесіди сина (Олександра, письменника) та його батька (Павла, літературознавця). Глибока розмова, а ніби й буденна, як на кухні під час родинних довгих посиденьок, коли згадується минувшина. Але така реальна, наче відбувається зараз. Наче я на тій кухні "німа й невидима спостерігачка".
Сподобалось про акценти на інших творах, які варті уваги (не "Містом" єдиним Підмогильного, а й його новелами, не "Valse melancolique" Кобилянської, а її "Землею"). Окрема дяка за пару сторінок з рекомендаціями в кінці, що прочитати.
Трішки більшого очікувала в розділі про Миколу Гоголя. Більше хотілось почути батька, який 40 років досліджує його творчість. Мені не вистачило його голосу тут. А, можливо, це був зумисний хід - більше погляду від сина.
Планую зануритись в рекомендації до прочитання. Люблю такі дослідження манівцями української літератури. Аби віднайти ще одну Стежку.
June 17, 2024
+1 книга до найкращого прочитаного за довгий час.
August 7, 2024
Дізналась купу нового, важко відірватись
August 10, 2025
Я бралася за цю книжку з великим натхненням, але пронести його до кінця не змогла. На Прохаську щось надломилося, темп сповільнився. На Кобилянській почало рости роздратування. А на Гоголю злість кінцево закріпилася.
Я чекала Життя, а отримала авторське бачення впереміш із аналізом творчості.
Я чекала думок на подумати, а отримала рандомні батьківські вставки та синові фекання стосовно деяких персон.
Я чекала поштовху для заглиблення у творчість різних людей, а отримала салат притягнутих суджень, порізаних біографій і повне нерозуміння ким власне були ті люди.
На щастя, на глибину мене потягне невдоволення. Я таки загорілася розібратися з усіма, кого Михед скритикував і навпаки високо оцінив. Аби порівняти та проаналізувати самій. Тому три бали за митців і ще один за моє бурчання стосовно незакритих питань. Мотивацію дав і вже добре.
Я чекала Життя, а отримала авторське бачення впереміш із аналізом творчості.
Я чекала думок на подумати, а отримала рандомні батьківські вставки та синові фекання стосовно деяких персон.
Я чекала поштовху для заглиблення у творчість різних людей, а отримала салат притягнутих суджень, порізаних біографій і повне нерозуміння ким власне були ті люди.
На щастя, на глибину мене потягне невдоволення. Я таки загорілася розібратися з усіма, кого Михед скритикував і навпаки високо оцінив. Аби порівняти та проаналізувати самій. Тому три бали за митців і ще один за моє бурчання стосовно незакритих питань. Мотивацію дав і вже добре.
July 30, 2025
Я в захваті! Надважлива книга для всіх українців!
В першу чергу я б рекомендувала її всім в міністерстві освіти і науки України і всім вчителям української літератури в школах.
Стиль написання настільки доступний і цікавий, що герої постають перед нами дійсно як живі.
Одна з улюблених цитат:
Література завжди апелює до досвіду. І буває так, що текст, як кажуть твої френди, «не зайшов». Не зайшов, тому що немає цієї теми у твоєму досвіді, вона проходить повз. Та, звісно, найцінніше — коли ти впізнаєш себе. І знову переживаєш уже відчуте. Ти починаєш краще розуміти самого себе.
Однозначно 10/10⭐
В першу чергу я б рекомендувала її всім в міністерстві освіти і науки України і всім вчителям української літератури в школах.
Стиль написання настільки доступний і цікавий, що герої постають перед нами дійсно як живі.
Одна з улюблених цитат:
Література завжди апелює до досвіду. І буває так, що текст, як кажуть твої френди, «не зайшов». Не зайшов, тому що немає цієї теми у твоєму досвіді, вона проходить повз. Та, звісно, найцінніше — коли ти впізнаєш себе. І знову переживаєш уже відчуте. Ти починаєш краще розуміти самого себе.
Однозначно 10/10⭐
May 5, 2025
Справді книга про живих людей. Відповідь, чому наші автори і авторки писали саме так, як писали. Від цих розмов до кожного твору додалось глибини, обʼєму, людяності.
August 31, 2024
Письменник Олександр Михед та його батько літературознавець Павло Михед про живих українських письменників та письменниць.
Живих — тобто, не в тому сенсі, яких нам зазвичай їх подають: іконами, ідолами, канонами. А як про звичайних людей і їхню буденність.
Тут більше про емоції, ніж про хрестоматійні факти.
Кожному з письменників — окремий розділ. І як вставки подано розповіді Павла Михеда про той чи інший часовий проміжок, політичну ситуацію, настрої в суспільстві. Подекуди ці розмови про сімʼю Михедів займають доволі багато місця в книзі, подекуди це 50/50 поряд з історією про конкретного письменника.
Мені сподобалось. Місцями потрібно було пробиратись, місцями йшло тяжко, але як завжди, обожнюю те, як пише Олександр Михед і його стиль.
Хоча насправді, є свої фаворити серед розділів. Мої — про Миколу Хвильового, Олену Телігу, Тараса Прохаська (єдиний сучасник в книзі), Івана Багряного.
Не сподобався розділ про Миколу Гоголя, подекуди через те, що було дуже багато цитат російською без зносок з перекладом. А ще напевно тому, що не до кінця я осягнула хоч трохи того, яким саме він був.
Також трохи здивувало ставлення автора до Ольги Кобилянської, бо він відверто її критикує, а також не вважає вартими уваги «Царівну» та «Меланхолійний вальс».
Подекуди мені було забагато саме розмов про твори авторів, лексичні звороти тощо, а хотілось більше їхнього «життя».
Однак, це — must read!
«Першою гине література і свобода, а затим — плоть»
Живих — тобто, не в тому сенсі, яких нам зазвичай їх подають: іконами, ідолами, канонами. А як про звичайних людей і їхню буденність.
Тут більше про емоції, ніж про хрестоматійні факти.
Кожному з письменників — окремий розділ. І як вставки подано розповіді Павла Михеда про той чи інший часовий проміжок, політичну ситуацію, настрої в суспільстві. Подекуди ці розмови про сімʼю Михедів займають доволі багато місця в книзі, подекуди це 50/50 поряд з історією про конкретного письменника.
Мені сподобалось. Місцями потрібно було пробиратись, місцями йшло тяжко, але як завжди, обожнюю те, як пише Олександр Михед і його стиль.
Хоча насправді, є свої фаворити серед розділів. Мої — про Миколу Хвильового, Олену Телігу, Тараса Прохаська (єдиний сучасник в книзі), Івана Багряного.
Не сподобався розділ про Миколу Гоголя, подекуди через те, що було дуже багато цитат російською без зносок з перекладом. А ще напевно тому, що не до кінця я осягнула хоч трохи того, яким саме він був.
Також трохи здивувало ставлення автора до Ольги Кобилянської, бо він відверто її критикує, а також не вважає вартими уваги «Царівну» та «Меланхолійний вальс».
Подекуди мені було забагато саме розмов про твори авторів, лексичні звороти тощо, а хотілось більше їхнього «життя».
Однак, це — must read!
«Першою гине література і свобода, а затим — плоть»
August 28, 2025
Як подорож музеєм. З другом. З накладенням особистих дотичних досвідів. Не все з описаного мені "сподобалось", але це і є частиною повнішого образу автора і його творів, огляду частинок з яких складались ці особистості. Хочеться почитати рекомендовані твори. Дуже мені відгукнулось читати це в час блукання Барселоною з близькою подругою, з якою ми ходили стежками наших спільних і особистих спогадів.
April 6, 2025
Неймовірна книга, яку я буду радити тепер всім.
А ще хочеться, щоб
Її прочитали вчителі української літератури, і дозволили собі розказувати про українських авторів старшокласникам ОТАК.
Не буду спойлерити, але я прям бачу, якими живими постатями, зі своїм життям, почуттями, зі своєю «невичесаною» долею могли б постати перед учнями старших класів письменники з підручника.
А ще хочеться, щоб
Її прочитали вчителі української літератури, і дозволили собі розказувати про українських авторів старшокласникам ОТАК.
Не буду спойлерити, але я прям бачу, якими живими постатями, зі своїм життям, почуттями, зі своєю «невичесаною» долею могли б постати перед учнями старших класів письменники з підручника.
June 14, 2024
Претендент на мою особисту Книгу року. 6/5
Read
January 18, 2025з хорошого - ця книга змушує взяти на читання когось з розбіраних тут українських класиків. ну і художнє оформлення, як завжди у ВСЛ, дуже на висоті
July 15, 2025
"Живі" знайомлять тебе набагато ближче з українськими класиками, проте не наближають це знайомство до рівня "бро".
August 14, 2025
Я тупо винеслася з частини про Кобилянську. Якого дідька, ти, хлопе, про неї писав, якшо явно видно, що до письменниці упереджене ставлення!? Знаки оклику і трикрапки йому не подобаються! Лише 2 жінки, згадані тут.
Про облизування Гоголя я свідомо читати не хочу.
Загалом дуже потрібна книжка, таких тре' більше.
Про облизування Гоголя я свідомо читати не хочу.
Загалом дуже потрібна книжка, таких тре' більше.
November 23, 2025
5 зірок - за нові цікаві факти, які я дізналася, за формат книги, з вставки з батьком. Мінус одна зірка - за відсутність критики Коцюбинського за його зраду, і одразу за цим критика Кобилянської за любов до жіночих романів.
February 9, 2025
Плачу, невимовний біль крізь який пробивається нестримна вітальна енергія. Всі вони стали мені ближчими. Гадаю, що ще колись перечитаю
І я все ще, здається, живий
І я все ще, здається, живий
July 30, 2024
Переплетені тонкими звʼязками між собою та нами сучасними, 10 митців слова, які існують в межах трьох сторіч — від XIX до XXI, і які попри відстань часу — ЖИВІ.
Цю живість зафіксували у своєму діалозі батько та син — Павло і Олександр Михед в книзі «Живі. Зрозуміти українську літературу» від ВСЛ. Вона є цілком вдалою спробою воскресити з ряду «нудних класиків» й навічно закарбувати словом тих, кого було жорстоко вбито або доведено до самовбивства… словом живим, бо розповідає про них цілісно — і про щоденний побут, як наприклад, М.Коцюбинський писав дружині що й коли він їв, так і про вищу месіанську мету, якої так прагнув М.Гоголь.
Переплетення звʼязків — це й згадана Михедами метафора стежок, які памʼятаєш навіть через роки, коли місць, куди вони ведуть, вже може не бути, але вони завжди будуть в нашій памʼяті. Саме з неї старший Михед на прохання молодшого виймає законсервоні, але такі ж свіжі, мов щойно схоплені, спогади. Ці спогади завжди влучно перегукуються з історіями про згаданих письменників(-ць) й поетів(-ок). Штрихами, мазками, а не чіткіми лініями — звідси може виникнути відчуття схематичності розказаних історій життя і творчості літераторів, але хіба можливо вписати в якісь рамки людину чи саме життя? Певно що ні.
Справжні історії прориваються крізь книгу — у листах з глибин душі Лесі Українки до О.Кобилянської, в незрозумілому іншим «сумному» болю В.Стефаника, у таємничих псевдонімах Лорд Лістер (він же В.Підмогильний) та І.Багряний, у голодній подорожі через півкраїни Гр.Тютюнника. І головне, ця книга відкриває нам відомих ще зі школи авторів зі сторони незнаних або прочитаних раніше без належної уваги текстів, з нових неочікуваних сторін.
До прикладу те, що В.Підмогильний виріс з бульварного чтива, а О.Кобилянська з любовних романів, і до речі, обидва з інтересом досліджували у своїх текстах ерос. Для М.Хвильового література — це ще й спосіб пошуку «запашного слова», яким він щиро смакує, для Т.Прохасько ж важливішими є слова не написані. Для О.Теліги не було роздвоєності між тим, що пишеш і як живеш, а М.Коцюбинський навпаки відчував себе більш живим, граючи в подвійне життя.
Тож «Живі» — це зібрання під однією обкладинкою тих, чиї долі були повʼязані однією ниткою життя, навіть якщо вони жили в різні часи й померли за різних обставин. Завдяки цій книзі ви зсередини текстів й самого нутра їх авторів зрозумієте, чому українська література така, яка вона є, а через неї віднайдете фрагмент відповіді на питання «хто ми?».
Окреме естетичне задоволення — це дизайн книги, який я детально розглядала задля перепочинку після прочитання складних (болючих) фрагментів.
Цю живість зафіксували у своєму діалозі батько та син — Павло і Олександр Михед в книзі «Живі. Зрозуміти українську літературу» від ВСЛ. Вона є цілком вдалою спробою воскресити з ряду «нудних класиків» й навічно закарбувати словом тих, кого було жорстоко вбито або доведено до самовбивства… словом живим, бо розповідає про них цілісно — і про щоденний побут, як наприклад, М.Коцюбинський писав дружині що й коли він їв, так і про вищу месіанську мету, якої так прагнув М.Гоголь.
Переплетення звʼязків — це й згадана Михедами метафора стежок, які памʼятаєш навіть через роки, коли місць, куди вони ведуть, вже може не бути, але вони завжди будуть в нашій памʼяті. Саме з неї старший Михед на прохання молодшого виймає законсервоні, але такі ж свіжі, мов щойно схоплені, спогади. Ці спогади завжди влучно перегукуються з історіями про згаданих письменників(-ць) й поетів(-ок). Штрихами, мазками, а не чіткіми лініями — звідси може виникнути відчуття схематичності розказаних історій життя і творчості літераторів, але хіба можливо вписати в якісь рамки людину чи саме життя? Певно що ні.
Справжні історії прориваються крізь книгу — у листах з глибин душі Лесі Українки до О.Кобилянської, в незрозумілому іншим «сумному» болю В.Стефаника, у таємничих псевдонімах Лорд Лістер (він же В.Підмогильний) та І.Багряний, у голодній подорожі через півкраїни Гр.Тютюнника. І головне, ця книга відкриває нам відомих ще зі школи авторів зі сторони незнаних або прочитаних раніше без належної уваги текстів, з нових неочікуваних сторін.
До прикладу те, що В.Підмогильний виріс з бульварного чтива, а О.Кобилянська з любовних романів, і до речі, обидва з інтересом досліджували у своїх текстах ерос. Для М.Хвильового література — це ще й спосіб пошуку «запашного слова», яким він щиро смакує, для Т.Прохасько ж важливішими є слова не написані. Для О.Теліги не було роздвоєності між тим, що пишеш і як живеш, а М.Коцюбинський навпаки відчував себе більш живим, граючи в подвійне життя.
Тож «Живі» — це зібрання під однією обкладинкою тих, чиї долі були повʼязані однією ниткою життя, навіть якщо вони жили в різні часи й померли за різних обставин. Завдяки цій книзі ви зсередини текстів й самого нутра їх авторів зрозумієте, чому українська література така, яка вона є, а через неї віднайдете фрагмент відповіді на питання «хто ми?».
Окреме естетичне задоволення — це дизайн книги, який я детально розглядала задля перепочинку після прочитання складних (болючих) фрагментів.
Displaying 1 - 30 of 44 reviews