What do you think?
Rate this book
Усі мої тривожні дзвіночки
Вісімнадцятирічна Христина, як і мріяла, вступила до київського вишу. Нарешті вона опинилася у новому місті, де може розправити крила та подорослішати, зануритися у студентське життя, навчитися по-справжньому дружити й знайти кохання. Перші дорослі виклики, досягнення, розчарування, спроби балансувати між роботою та навчанням. Проте… звичайні для інших речі даються Христині непросто. Є в її житті те, про що вона мовчить, про що нікому не скаже, бо, здається, про це краще мовчати довіку. Чи зможе вона вибратися із клітки, яку вибудував її розум, і відкритися світу?
Перед вами прониклива історія дорослішання дівчини, яка попри травму спромоглася жити далі. І дозволила майже безтурботному, іншому літу статися.
Перед вами прониклива історія дорослішання дівчини, яка попри травму спромоглася жити далі. І дозволила майже безтурботному, іншому літу статися.
128 pages, Hardcover
First published January 1, 2024
4 people are currently reading
371 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 94 reviews
August 16, 2024
Кожна п’ята дитина зазначає сексуального насильства. Зовсім не кожна про це говорить. Не кожній вірять. Кожне наступне свідчення, в тому числі офіційне — в судді чи в поліції — зменшує правдивість доказів. Щоразу, коли дитину змушують повторити історію, вона, переймаючись, що щось не так розказала в попередній раз, міняє свою розповідь. Більшість дітей, залякані або обдурені насильником, так ніколи про злочині не розкажуть. Подорослівши, вони перестають довіряти своїх пам’яті. Дуже часто, так часто, що це можна назвати тенденцією: діти, які зазнали сексуального насильства, роблять першу спробу свідчити про нього лише через десять-двадцять років після зґвалтування.
Христині вісімнадцять. Її зґвалтували, коли їй було вісім.
«Усі мої тривожні дзвіночки» — історія не про зґвалтування, а про людину, яка зазнала насильства. Це історія Христини. Це не історія злочину і злочинця. Та навіть вона сама знову і знову звалюється у те підпілля, де намагається придумати якісь виправдання злочинцю, зрозуміти його мотиви. Вона співвідносить свою тотожність зі злочином, а найперше — зі злочинцем. Так вона часто буває, це один із наслідків зґвалтування. І от Кріс приходить до терапевта, якого довго і свідомо обирає, і холоне на мить: його звати Андрієм, так же як і того чоловіка.
Євгенія Бабенко цю важку психологічно внутрішню робочу жертв зґвалтування пише дуже тактовно, очевидно і обережно: вона забирає у того «дядька Андрія», у ґвалтівника, інформаційний простір в романі. Ми про нього майже нікого не знаємо, ми його побачимо один раз, йому відведено дві репліка і одна смс.
Більше тут: https://knigoland.com.ua/usi-moi-triv...
Христині вісімнадцять. Її зґвалтували, коли їй було вісім.
«Усі мої тривожні дзвіночки» — історія не про зґвалтування, а про людину, яка зазнала насильства. Це історія Христини. Це не історія злочину і злочинця. Та навіть вона сама знову і знову звалюється у те підпілля, де намагається придумати якісь виправдання злочинцю, зрозуміти його мотиви. Вона співвідносить свою тотожність зі злочином, а найперше — зі злочинцем. Так вона часто буває, це один із наслідків зґвалтування. І от Кріс приходить до терапевта, якого довго і свідомо обирає, і холоне на мить: його звати Андрієм, так же як і того чоловіка.
Євгенія Бабенко цю важку психологічно внутрішню робочу жертв зґвалтування пише дуже тактовно, очевидно і обережно: вона забирає у того «дядька Андрія», у ґвалтівника, інформаційний простір в романі. Ми про нього майже нікого не знаємо, ми його побачимо один раз, йому відведено дві репліка і одна смс.
Більше тут: https://knigoland.com.ua/usi-moi-triv...
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 23, 2024
ЧОМУ ВИ НЕ КАЗАЛИ МЕНІ, ЩО ЦЕ ВАУ? 😍
Буквально: сів і вже дочитав. І в кінці такий: «я хочу ще!!» 🥹
Оповідачка (Христина) переїджає у Київ на навчання. Якась подія з дитинства не дозволяє вгамуватись тривожності дівчини і про це, власне, історія. Всьо.
Що сподобалось:
👉 живі діалоги: ти віриш, що так говорять 18 річні, і в принципі в усе, що вони роблять. Бо таке буває, сам бачив 🙂
👉 героїня дійсно перевтілюється і в цій книзі є мораль: минуле буде з тобою, поки ти сам(-а) не захочеш його позбутись.
👉 здавалось би текст важкий, але написано це так легко (прочитано за 1 годину 40 хвилин)
👉 тут Київ і Дніпро (звісно більше Києва), але це два моїх найулюбленіших міста.
Буквально: сів і вже дочитав. І в кінці такий: «я хочу ще!!» 🥹
Оповідачка (Христина) переїджає у Київ на навчання. Якась подія з дитинства не дозволяє вгамуватись тривожності дівчини і про це, власне, історія. Всьо.
Що сподобалось:
👉 живі діалоги: ти віриш, що так говорять 18 річні, і в принципі в усе, що вони роблять. Бо таке буває, сам бачив 🙂
👉 героїня дійсно перевтілюється і в цій книзі є мораль: минуле буде з тобою, поки ти сам(-а) не захочеш його позбутись.
👉 здавалось би текст важкий, але написано це так легко (прочитано за 1 годину 40 хвилин)
👉 тут Київ і Дніпро (звісно більше Києва), але це два моїх найулюбленіших міста.
Read
May 13, 2024Книга про важке, написана простим, наївним тоном. Героїня на першому курсі універу, переїжджає в омріяний Київ, трохи шукає роботу, навчається, а паралельно намагається дати раду з жахливою подіє. свого дитинства. Було багато фраз, які я відзначила собі закладинками як приємні для перечитування. Загалом дуже сподобався початок - особливо там, де йдеться про бабусю Христини, така чарівна жінка, вийшла на пенсію і доводиться знову шукати відповідь на питання "Хто я?": "Бабуся ніби заспокоїлась, а я навпаки почала переживати, бо сподівалася, що хоча б у 70 років людина вже не ставить собі таких запитань. Виявляється, вони мучать нас усе життя".
Трохи нагадує "Говори" Лорі Андерсон - схожа тематика, схожа проблема, коли людина не може говорити про те, що сталося, однак акценти розставлені по-іншому і "Усім моїм тривожним дзвіночкам", навпаки, не завадило б додати сторінок, тому що шлях героїні до одужання залишається поза полем зору читача: там, де очікуєш разом з героїнею пробиватися крізь темряву, вигулькує любовна лінія, яка закриває собою все. Як на мене, читацький "катарсис" (як би пафосно це не звучало) вдався б краще, якби були розписані розмови з психотерапевтом, а не нерозділені почуття до Макса (при цьому особистість самого Макса ніяк не розкрита, він, ну, блондин). Втім, початок і кінцівка твору дуже зайшли.
Трохи нагадує "Говори" Лорі Андерсон - схожа тематика, схожа проблема, коли людина не може говорити про те, що сталося, однак акценти розставлені по-іншому і "Усім моїм тривожним дзвіночкам", навпаки, не завадило б додати сторінок, тому що шлях героїні до одужання залишається поза полем зору читача: там, де очікуєш разом з героїнею пробиватися крізь темряву, вигулькує любовна лінія, яка закриває собою все. Як на мене, читацький "катарсис" (як би пафосно це не звучало) вдався б краще, якби були розписані розмови з психотерапевтом, а не нерозділені почуття до Макса (при цьому особистість самого Макса ніяк не розкрита, він, ну, блондин). Втім, початок і кінцівка твору дуже зайшли.
May 20, 2024
Якщо вам скажуть, що це книжка про студентку-першокурсницю, яка приїхала з маленького міста до Києва і намагається влитися в новий триб життя, не вірте.
🌟 Це книга про те, як можна багато років страждати від непроговорених травм, а потім нарешті одним кроком від них якщо й не звільнитися повністю, так хоча б послабити хибні пута самозвинувачення.
Складно? Насправді ні.
[на назву теж не дивіться, вона абсолютно абстрактна]
🌟 18-річна Христина дійсно приїхала до Києва, бо поступила до університету, і вона дійсно намагається опанувати новий темп життя та його виклики. Навчання, не надто комфортні умови у гуртожитку, які спонукають її шукати підробіток, дивні працедавці та студентське ком'юніті, де Христина знаходить своє перше неземне кохання.
🌟 Але все це відбувається майже фоном для спроб самої дівчини чи то зібрати себе в купу, чи то навести різкість на навколишній світ, який ось вже десять років постійно кудись пливе. Починаючи з того дня, як її зґвалтував рідній дядько. Це не спойлер — усі карти розкрито ще на першому десятку сторінок.
🌟 Це книжка про травму та шлях до її подолання. Нехай довгий та неправильний. Про довіру та те, як легко її зламати. Про те, що зло — це не якась далека неосяжна чорна клубочінь, чи слиз із пазурами, чи риболюд із запахом протухлих крабів, а звичайні собі люди. Які мовчать чи засуджують, закривають очі чи роблять вигляд, що побачили інше, відмахуються від проблем чи надто занурені у свої. І частіше за все ці люди — твої родичі.
🌟 Про те, що травма тебе не визначає і у злочині немає провини жертви, що б там тобі не казали моральні підвалини, не перезавантажені з славетних 16затертих років.
🌟 Це дуже хороша книжка. Місцями іронічна, місцями щемка, місцями по-підлітковому взбалмошена, а місцями дуже по-дорослому мудра.
🌟 Я рада, що вона зі мною сталася. Дякую, Vivat!
🌟 Це книга про те, як можна багато років страждати від непроговорених травм, а потім нарешті одним кроком від них якщо й не звільнитися повністю, так хоча б послабити хибні пута самозвинувачення.
Складно? Насправді ні.
[на назву теж не дивіться, вона абсолютно абстрактна]
🌟 18-річна Христина дійсно приїхала до Києва, бо поступила до університету, і вона дійсно намагається опанувати новий темп життя та його виклики. Навчання, не надто комфортні умови у гуртожитку, які спонукають її шукати підробіток, дивні працедавці та студентське ком'юніті, де Христина знаходить своє перше неземне кохання.
🌟 Але все це відбувається майже фоном для спроб самої дівчини чи то зібрати себе в купу, чи то навести різкість на навколишній світ, який ось вже десять років постійно кудись пливе. Починаючи з того дня, як її зґвалтував рідній дядько. Це не спойлер — усі карти розкрито ще на першому десятку сторінок.
🌟 Це книжка про травму та шлях до її подолання. Нехай довгий та неправильний. Про довіру та те, як легко її зламати. Про те, що зло — це не якась далека неосяжна чорна клубочінь, чи слиз із пазурами, чи риболюд із запахом протухлих крабів, а звичайні собі люди. Які мовчать чи засуджують, закривають очі чи роблять вигляд, що побачили інше, відмахуються від проблем чи надто занурені у свої. І частіше за все ці люди — твої родичі.
🌟 Про те, що травма тебе не визначає і у злочині немає провини жертви, що б там тобі не казали моральні підвалини, не перезавантажені з славетних 16затертих років.
🌟 Це дуже хороша книжка. Місцями іронічна, місцями щемка, місцями по-підлітковому взбалмошена, а місцями дуже по-дорослому мудра.
🌟 Я рада, що вона зі мною сталася. Дякую, Vivat!
July 29, 2024
«Моя травма не визначала мене як людину, вона нічого про мене не розповідала»
Ця щімка історія про одну 18-річну дівчинку і її вихід з багаторічної травми назавжди залишиться в моєму серці. Коротенька, 100 сторінок, читається легко і дуже швидко. Проте сенси, закладені в історію, можуть ще спливати в памʼяті довго.
Дуже влучно описані студентські роки, відносини першокурсників, побачення та втеча від реальності, коли тої стає забагато. Ці смішні частини дуже знижують градус напруги від розкиданих по книзі коротеньких жахливих уривків спогадів.
«Я заховаю свої рани в ковдру підтримки, закрию їх обіймами друзів, випалю їх згадками про перше кохання. І настане день, коли я їх не помічатиму, а вони не стануть нагадувати про себе»
Я раджу прочитати як підліткам, так і дорослим.
Ця щімка історія про одну 18-річну дівчинку і її вихід з багаторічної травми назавжди залишиться в моєму серці. Коротенька, 100 сторінок, читається легко і дуже швидко. Проте сенси, закладені в історію, можуть ще спливати в памʼяті довго.
Дуже влучно описані студентські роки, відносини першокурсників, побачення та втеча від реальності, коли тої стає забагато. Ці смішні частини дуже знижують градус напруги від розкиданих по книзі коротеньких жахливих уривків спогадів.
«Я заховаю свої рани в ковдру підтримки, закрию їх обіймами друзів, випалю їх згадками про перше кохання. І настане день, коли я їх не помічатиму, а вони не стануть нагадувати про себе»
Я раджу прочитати як підліткам, так і дорослим.
July 6, 2024
Вау!! Книжка, яку я обрала рандомно в книгарні за описом та хештегами #сучасний Київ — про дівчинку, яка за описом дуже мені нагадувала мене: вона з Дніпра, навчається на філології, переїхала в місто мрії, має тривожний розклад та панічні атаки, не вірить, що її можуть любити. Але єдине, що нас не повʼязує, на щастя для мене — згвалтування, яке вона пережила у ранньому віці. Тепер вона намагається знайти сенс в цьому житті за призмою депресії.
Ставлю цій книжці 4/5, бо я дійсно вражена наскільки це якісно написана книжка та дуже пишаюсь, що це українська література, але хотілося б щоб історія була довшою та глибше розповідала про різні періоди життя головної героїні. (і іноді були крінж діалоги, але це життя, то вони такі, на жаль, бувають і в реальності)
Ставлю цій книжці 4/5, бо я дійсно вражена наскільки це якісно написана книжка та дуже пишаюсь, що це українська література, але хотілося б щоб історія була довшою та глибше розповідала про різні періоди життя головної героїні. (і іноді були крінж діалоги, але це життя, то вони такі, на жаль, бувають і в реальності)
June 1, 2024
у книзі піднімається дуже важка тема, хоч вона і підліткова. написана дуже добре, але не вистачило завершеності і повноти історії
3/5
3/5
May 13, 2024
Прочитала книгу рівно за дві години і це не на користь цій історії, тому що обʼєм книги викликає питання. Питання, підняті у книзі і в цілому проблематика, що висвітлюється, важлива. Але при гарній ідеї я, як читач, не отримала розкриття і наповнення історії, схоже на чернетку чи замальовку, а не повноцінну картину. Що головна героїня, що другорядні, ми навіть не маємо їх морально-психологічних портретів. Наприклад, Макс? Що ми можемо про нього сказати, окрім зовнішності і одного благородного вчинку?
Із позитиву: згадування Києва в його вулиць. Гарне оформлення, гарна закладинка тематичне, актуальна і важлива тема. І все. Ще плюс за завершення і те, яке рішення прийняла героїня.
Із позитиву: згадування Києва в його вулиць. Гарне оформлення, гарна закладинка тематичне, актуальна і важлива тема. І все. Ще плюс за завершення і те, яке рішення прийняла героїня.
October 30, 2024
Книга об’ємом всього 123 сторінки, але вмістила в собі стільки емоцій, що мене буквально розірвало на шматки. З першої сторінки я закохався в стиль написання авторки. Відкриваю книгу, а там: «Коли мама не приходила додому відразу після завершення робочого дня, я починала хвилюватися. Прокручувала у себе в голові всі можливі варіанти її викрадення, вбивства, втечі. Мені було страшно. У такі дні я ставала біля вікна, дивилася кудись у сутінки й молилася.» – це ж справжня "жиза"! Думаю, багато хто впізнає себе в цьому спогаді з дитинства.
Головна героїня Христина, до речі, з мого рідного Дніпра. Вона переїхала до Києва на навчання, і книга дуже гарно передає ті перші студентські роки: омріяна свобода, брак грошей, пошуки шіті-джобів, через які страждає навчання. А атмосфера Києва! Особливо Володимирська гірка і парк – це просто неймовірно. Я буквально відчував цей настрій, і це одне з моїх улюблених місць у столиці.
Крім цього, книга дуже глибоко торкається теми дитячих травм і того, як важко справлятися з їхніми наслідками. Хоча я чоловік, але повністю відчув увесь спектр емоцій, які переживала Христина. Відчуття несправедливості, біль, огиду – все це було так реальним, але водночас не було жодної миті, коли б я сумнівався, що вона знайде шлях до зцілення.
Цитата з книги: «Звичайно, якби люди більше говорили одне з одним, всім було б простіше. Я знаю це, я розумію. Але я не вмію говорити. Тим паче про те, що відчуваю.»
Це нагадування про те, наскільки важливо говорити про свої почуття відкрито і щиро, а головне – вчасно. Подавлення емоцій завжди приводить до поганих наслідків. І егоїстично – залишати найближчих людей без розуміння, що з тобою відбувається. Якою б складною не була розмова, її варто вести.
Неймовірно. Книга обов’язкова до прочитання! ⭐️
Головна героїня Христина, до речі, з мого рідного Дніпра. Вона переїхала до Києва на навчання, і книга дуже гарно передає ті перші студентські роки: омріяна свобода, брак грошей, пошуки шіті-джобів, через які страждає навчання. А атмосфера Києва! Особливо Володимирська гірка і парк – це просто неймовірно. Я буквально відчував цей настрій, і це одне з моїх улюблених місць у столиці.
Крім цього, книга дуже глибоко торкається теми дитячих травм і того, як важко справлятися з їхніми наслідками. Хоча я чоловік, але повністю відчув увесь спектр емоцій, які переживала Христина. Відчуття несправедливості, біль, огиду – все це було так реальним, але водночас не було жодної миті, коли б я сумнівався, що вона знайде шлях до зцілення.
Цитата з книги: «Звичайно, якби люди більше говорили одне з одним, всім було б простіше. Я знаю це, я розумію. Але я не вмію говорити. Тим паче про те, що відчуваю.»
Це нагадування про те, наскільки важливо говорити про свої почуття відкрито і щиро, а головне – вчасно. Подавлення емоцій завжди приводить до поганих наслідків. І егоїстично – залишати найближчих людей без розуміння, що з тобою відбувається. Якою б складною не була розмова, її варто вести.
Неймовірно. Книга обов’язкова до прочитання! ⭐️
February 22, 2026
Це дуже коротка книга, мабуть, одна з найкоротших, які я взагалі читала. Але вона настільки якісно написана, що я її просто проковтнула. Мені було постійно цікаво спостерігати, як авторка дуже вдало і настільки реалістично занурює в ці обставини.
Все написано просто, чесно, прямолінійно і саме цим чіпляє ❤️🩹
Було неймовірно цікаво, але водночас важко читати, бо піднімаються доволі сильні теми: сексуальне виховання, межі у стосунках, що можна, що не можна, відкритість між дітьми і батьками.
І от у такій маленькій книжці і такі важливі речі. Просто лайк!
Якби авторка написала ще щось, я б обов’язково взяла почитати 🤍
Все написано просто, чесно, прямолінійно і саме цим чіпляє ❤️🩹
Було неймовірно цікаво, але водночас важко читати, бо піднімаються доволі сильні теми: сексуальне виховання, межі у стосунках, що можна, що не можна, відкритість між дітьми і батьками.
І от у такій маленькій книжці і такі важливі речі. Просто лайк!
Якби авторка написала ще щось, я б обов’язково взяла почитати 🤍
February 23, 2026
Від мене 5⭐️
Я дуже приємно здивувалася, що така маленька книга може викликати такі сильні емоції і підіймати складну та болючу тему.
Ще й читалася на одному диханні
Я дуже приємно здивувалася, що така маленька книга може викликати такі сильні емоції і підіймати складну та болючу тему.
Ще й читалася на одному диханні
September 25, 2024
Мене пройняло. Вважаю, що це важлива історія. Точно важлива.
January 9, 2026
Така маленька книжка, а скільки в ній любові та болю! Мені дуже шкода, що деякі діти переживають такі страшні події і мають потім жити з цим все своє життя. Сподіваюсь ця книга допоможе комусь з них. Окремо хочу відзначити красу видання, особливо форзац 😍.
P.S. Пані Євгенія, дуже чекаю вашу наступну книжку. Я давно не отримувала стільки емоцій від такої короткої історії.
P.S. Пані Євгенія, дуже чекаю вашу наступну книжку. Я давно не отримувала стільки емоцій від такої короткої історії.
September 18, 2024
Просто про складне.
І про те, що гарно мати гарного терапевта :)
І про те, що гарно мати гарного терапевта :)
February 17, 2026
Така маленька книга, а в ній стільки болю і сили, я в шоці🫠
June 25, 2024
Насамперед хотілось би якогось позначення про тригери, а саме згвалтування. Можливо тоді це стане "спойлером" до головної теми книги, та для когось може стати дуже неприємним тригером.
Не дивлячись на важку тему, що піднімається в книзі читається легко на одному диханні. Занурюєшся у сюжет, що плавно і логічно перетікає з розділа в розділ. Реалістично описані будні студентів, прогулянки містом і вечірки. Можна перенестися у свій студентський час і трохи поностальгувати)
В історії йдеться про дорослішання дівчини і як вона живе з травмою дитинства.
Нагадує в якому жорстокому і несправедливому світі ми живемо, та надія все ж є і за неї варто триматися.
Не дивлячись на важку тему, що піднімається в книзі читається легко на одному диханні. Занурюєшся у сюжет, що плавно і логічно перетікає з розділа в розділ. Реалістично описані будні студентів, прогулянки містом і вечірки. Можна перенестися у свій студентський час і трохи поностальгувати)
В історії йдеться про дорослішання дівчини і як вона живе з травмою дитинства.
Нагадує в якому жорстокому і несправедливому світі ми живемо, та надія все ж є і за неї варто триматися.
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 10, 2024
Це дуже коротка історія, легко написана про дуже складне. Не знаю що додати, бо вона змусила мене плакати.
July 5, 2025
3,5/5
May 24, 2025
Маленька історія, про великі зміни однієї людини. Багато емоцій, дуже близький вайб студентських років.
July 30, 2024
Книга легко читається. Написати простою мовою на важку тему, про яку важливо говорити. І скільки б не було проговорено, насильство існує. Але можливо комусь вона стане помічною і підтримуючою. Доволі поверхнево, як на мене і я б, мабуть, сказала, що книга написана для young adults. Сподобалось про терапію: «я дійсно відчуваю, що він мені допомагає, а що ще краще - після його сеансів я дедалі більше хотіла допомогти собі сама».
June 21, 2024
Mast read для кожної дівчинки, дівчини, жінки ❤️🩹
Read
September 29, 2024не можу ставити оцінку, бо якшо в основі - особис��а історія авторки, то вона в праві розказати її так, як вважала за потрібне.
April 9, 2025
Дуже маленька, але безмежно щемка історія, де на 126 сторінках відчується безліч емоцій.
July 17, 2024
4,5 ⭐
Розмір не має значення. Вкотре підтверджую це, читаючи такі короткі історії. За дві години проковтнула і навіть трохи поплакала.
Це не історія з глибоким сенсом і з розкритими персонажами. Це просто реальна історія, зі справжніми людьми і зі справжнім відчуттям. Мета книги не завжди все пояснити, прописати читачу, бо бувають книги про емоції, про травми, про реальне життя. Ця книга наче щоденник, в якому акценти розставлені не там де цікаво читачам, а там де важливо героїні, бо це її життя
Це історія дівчини, у якої було щасливе і таке знайоме нам дитинство. Але все зруйнувалось і тепер ми читаємо не таке щасливе дорослішання, наповнене страхами і сумнівами, але і сміливість тут присутня і лишається місце дитячій інфантильності.
Для бажання жити далі інколи потрібна шкідлива їжа, улюблений серіал і близькі, які не питаючи, а просто відчуваючи, дуже дбайливо віднесуться до твого стану і просто підтримають і допоможуть.
Півбали зніму лише тому що це не найкраща книга, але вона хороша ❤️
Розмір не має значення. Вкотре підтверджую це, читаючи такі короткі історії. За дві години проковтнула і навіть трохи поплакала.
Це не історія з глибоким сенсом і з розкритими персонажами. Це просто реальна історія, зі справжніми людьми і зі справжнім відчуттям. Мета книги не завжди все пояснити, прописати читачу, бо бувають книги про емоції, про травми, про реальне життя. Ця книга наче щоденник, в якому акценти розставлені не там де цікаво читачам, а там де важливо героїні, бо це її життя
Це історія дівчини, у якої було щасливе і таке знайоме нам дитинство. Але все зруйнувалось і тепер ми читаємо не таке щасливе дорослішання, наповнене страхами і сумнівами, але і сміливість тут присутня і лишається місце дитячій інфантильності.
Для бажання жити далі інколи потрібна шкідлива їжа, улюблений серіал і близькі, які не питаючи, а просто відчуваючи, дуже дбайливо віднесуться до твого стану і просто підтримають і допоможуть.
Півбали зніму лише тому що це не найкраща книга, але вона хороша ❤️
December 18, 2024
Я ніколи не думала, що мій власний досвід можна описати словами. Я ніколи не думала, що прочитаю про нього в книжці - я не хотіла читати про нього в книжці.
Авторка з вражаючим реалізмом описує, як це - жити з травмою сексуального насильства. Життя продовжується, ти радієш, але десь на периферії щось не так, ніби пазл поставили не на те місце: він підходить за гранями, але картинка не сходиться. Рано чи пізно доводиться прийти до усвідомлення, що травму треба пережити, а не ігнорувати, тільки тоді можна справді рухатись далі.
Я дуже рада, що ця книжка існує. Не тому, що діти переживають сексуальне насильство, а тому, що з ними про це говорять, хоча б таким опосередкованим чином. Не усім вірять, не усіх підтримують, не завжди кривдники визнають свою провину, але розуміти, що таке сексуальне насильство, і усвідомлювати факт його вчинення, точно корисно.
Авторка з вражаючим реалізмом описує, як це - жити з травмою сексуального насильства. Життя продовжується, ти радієш, але десь на периферії щось не так, ніби пазл поставили не на те місце: він підходить за гранями, але картинка не сходиться. Рано чи пізно доводиться прийти до усвідомлення, що травму треба пережити, а не ігнорувати, тільки тоді можна справді рухатись далі.
Я дуже рада, що ця книжка існує. Не тому, що діти переживають сексуальне насильство, а тому, що з ними про це говорять, хоча б таким опосередкованим чином. Не усім вірять, не усіх підтримують, не завжди кривдники визнають свою провину, але розуміти, що таке сексуальне насильство, і усвідомлювати факт його вчинення, точно корисно.
February 22, 2026
4,5 ⭐️
Мене заворожувала суміш трішки безтурботного та наївного студентського життя, коли ти тільки пізнаєш реальний світ і саму себе (от дійсно в досить багатьох моментах впізнавала своє минуле) і одночасно пережиття травми героїні.
Прості слова, короткі речення, але такі що змушують задумуватися. Це гарний приклад книги, коли, щоб сказати про дійсно важливе не потрібні сотні сторінок, достатньо короткої, але глибокої історії.
Якщо ви не впізнали себе в жодній із ситуацій, тоді вам дуже повезло:
«Вам часто буває страшно? Ви оглядаєтеся через плече, коли йдете додому ввечері? Стискаєте ключі в руці? Переходите на інший бік дороги, коли бачите підозрілих людей? Скидаєте друзям номер таксі, на якому їдете до них? Заходите в ліфт із незнайомим чоловіком і думаєте, чи він не нападе на вас за ці дві хвилини? Вас колись торкалися без вашого дозволу?»
Мене заворожувала суміш трішки безтурботного та наївного студентського життя, коли ти тільки пізнаєш реальний світ і саму себе (от дійсно в досить багатьох моментах впізнавала своє минуле) і одночасно пережиття травми героїні.
Прості слова, короткі речення, але такі що змушують задумуватися. Це гарний приклад книги, коли, щоб сказати про дійсно важливе не потрібні сотні сторінок, достатньо короткої, але глибокої історії.
Якщо ви не впізнали себе в жодній із ситуацій, тоді вам дуже повезло:
«Вам часто буває страшно? Ви оглядаєтеся через плече, коли йдете додому ввечері? Стискаєте ключі в руці? Переходите на інший бік дороги, коли бачите підозрілих людей? Скидаєте друзям номер таксі, на якому їдете до них? Заходите в ліфт із незнайомим чоловіком і думаєте, чи він не нападе на вас за ці дві хвилини? Вас колись торкалися без вашого дозволу?»
Read
August 27, 2024- Навіщо ти це робиш, Арнольде? Чому ти завжди у всьому шукаєш хороше?
- Хтось же має це робити.
(с)
Хорошого в цій історії нема, однак є спроба розповісти її як хорошу історію.
Інколи просто важливо знати, що:
а) ти в цьому не винна;
б) це сталося з кимось ще (можливо, з кимось, хто дуже поруч і теж все житя про це мовчить);
в) насилля, заподіяне нам, не визначає нас.
Не те, щоб я дуже любила саме таку літературу і читання як впізнавання себе (радше - ні), але я пам"ятаю, коли мене вперше намагалася згвалтувати - мені було 10. А потім ще роки і роки претензій, що я не їжджу на родинні свята та посиденьки.
Можливл, я колись про це напишу, можливо - ні. Але який же схожий сценарій у цього лайна.
- Хтось же має це робити.
(с)
Хорошого в цій історії нема, однак є спроба розповісти її як хорошу історію.
Інколи просто важливо знати, що:
а) ти в цьому не винна;
б) це сталося з кимось ще (можливо, з кимось, хто дуже поруч і теж все житя про це мовчить);
в) насилля, заподіяне нам, не визначає нас.
Не те, щоб я дуже любила саме таку літературу і читання як впізнавання себе (радше - ні), але я пам"ятаю, коли мене вперше намагалася згвалтувати - мені було 10. А потім ще роки і роки претензій, що я не їжджу на родинні свята та посиденьки.
Можливл, я колись про це напишу, можливо - ні. Але який же схожий сценарій у цього лайна.
Read
June 2, 2025«Я заховаю свої рани в ковдру з підтримки, закрию їх обіймами друзів, випалю їх згадками про перше кохання. І настане день, коли я їх не помічатиму, а вони не стануть нагадувати про себе. Це може бути щасливий день, а за ним ще один і ще один.»
Щира й відверта спроба проговорити складні емоційні стани, з якими стикається багато молодих людей. Авторка ділиться особистими переживаннями простою мовою, що робить книгу близькою й зрозумілою. Особливо варто відзначити теплий тон оповіді та спробу знайти світло навіть у тривожних моментах. Так, текст подекуди здається дещо наївним, але саме ця наївність додає йому щирості.
Щира й відверта спроба проговорити складні емоційні стани, з якими стикається багато молодих людей. Авторка ділиться особистими переживаннями простою мовою, що робить книгу близькою й зрозумілою. Особливо варто відзначити теплий тон оповіді та спробу знайти світло навіть у тривожних моментах. Так, текст подекуди здається дещо наївним, але саме ця наївність додає йому щирості.
November 1, 2025
ближче до кінця якось погіршилося враження, на жаль.
в основному, ніби читаєш записи в особистому щоденнику, які перемежовуються з ніби книгою; це не погано, мені сподобалося, а от сюжет якось наприкінці.... шось не клеїться, як і назва книжки до самого тексту. все добре написано, важливо, просто без емоцій і ніби авторка дотримувалася якось 'правильного' принципу написання історії, де має обов'язково бути бум близько до закінчення і правильний кінець, де всі підтримують героїню, а поганець страждає, і в неї все добре тепер, точно-точно. знову ж, це не погано і не те що неможливо, просто або в мене настрій на інше, або авторка не змогла подати краще. але книжечка хороша.
в основному, ніби читаєш записи в особистому щоденнику, які перемежовуються з ніби книгою; це не погано, мені сподобалося, а от сюжет якось наприкінці.... шось не клеїться, як і назва книжки до самого тексту. все добре написано, важливо, просто без емоцій і ніби авторка дотримувалася якось 'правильного' принципу написання історії, де має обов'язково бути бум близько до закінчення і правильний кінець, де всі підтримують героїню, а поганець страждає, і в неї все добре тепер, точно-точно. знову ж, це не погано і не те що неможливо, просто або в мене настрій на інше, або авторка не змогла подати краще. але книжечка хороша.
November 24, 2025
Я така рада, що ця книжка зі мною сталася, і така засмучена, що вона так швидко закінчилась…
Уже з перших сторінок я закохалась у її стиль та таку вже живу мову!
Головна героїня, 18-річна Христина, приїздить до Києва на навчання, і авторка дуже точно передає ті перші студентські роки: омріяна свобода, вічна нестача грошей, пошуки підробітку, через які страждають оцінки.
І атмосферу Києва теж передає так тепло, так по справжньому, що аж хочеться пройтися Володимирською гіркою та посидіти на холодному піску Труханового з пляшкою вина…
Ці смішні, теплі моменти трохи пом’якшують напруження від коротких моторошних спогадів, розкиданих по тексту. «Я заховаю свої рани в ковдру підтримки, закрию їх обіймами друзів, випалю їх згадками про перше кохання. Настане день, коли я їх не помічатиму, а вони не стануть нагадувати про себе…»
Це книжка про травму й довгий шлях до зцілення. Про довіру й те, як легко її зруйнувати. Про те зло, яке може завдати людині інша людина. Про те, що травма не визначає тебе. Про те, що жертва ніколи не винна, хоч би що говорили.
Це справді хороша книжка: інколи іронічна, інколи болюча, десь трішки підлітково-бунтівна, а десь по-дорослому мудра.
Уже з перших сторінок я закохалась у її стиль та таку вже живу мову!
Головна героїня, 18-річна Христина, приїздить до Києва на навчання, і авторка дуже точно передає ті перші студентські роки: омріяна свобода, вічна нестача грошей, пошуки підробітку, через які страждають оцінки.
І атмосферу Києва теж передає так тепло, так по справжньому, що аж хочеться пройтися Володимирською гіркою та посидіти на холодному піску Труханового з пляшкою вина…
Ці смішні, теплі моменти трохи пом’якшують напруження від коротких моторошних спогадів, розкиданих по тексту. «Я заховаю свої рани в ковдру підтримки, закрию їх обіймами друзів, випалю їх згадками про перше кохання. Настане день, коли я їх не помічатиму, а вони не стануть нагадувати про себе…»
Це книжка про травму й довгий шлях до зцілення. Про довіру й те, як легко її зруйнувати. Про те зло, яке може завдати людині інша людина. Про те, що травма не визначає тебе. Про те, що жертва ніколи не винна, хоч би що говорили.
Це справді хороша книжка: інколи іронічна, інколи болюча, десь трішки підлітково-бунтівна, а десь по-дорослому мудра.
Displaying 1 - 30 of 94 reviews