Однією ногою під Києвом

Однією ногою під Києвом #1

by Сергій Скришевський

Київ, 2101 рік. Погоджуючись на участь у підпільних боях без правил, Свят не очікував, що стане частиною кривавого турніру, де жорстокість винагороджують грошима. Чи готовий він грати брудно заради мрії? Та чи зуміє його наставник Даня врятувати хлопцеві життя, водночас зберігши почуття, що зародилися між ними?

Genres: LGBT, Young Adult, Queer, Dystopia, Ukraine

304 pages, Hardcover

Published April 30, 2024

Reviews

[Tania]

Мені подобаються книги про метро, тому що я часто залипаю у вікно вагона. Розглядаю деталі та шукаю таємні ходи. Уявляю, що там може бути та для чого. Це ніби мурашник під землею, частиною якого є пасажири.

Історія «Однією ногою під Києвом» майже про це. Тут таємниці метро, бої без правил, кровожерлива та снобська система через яку хтось насолоджується та заробляє цілі статки, а хтось страждає та вмирає. Ніхто не міг здихатися цього світу під землею.

Ми зануримося у 2101 рік та все побачимо зсередини від різних призм героїв. Наївної, бунтарської, безнадійної, безпорадної... Протистояння цієї наївності та бунтарства переросте у закоханість, яку попереду чекатимуть випробування на межі життя та смерті, а також дуже важливі рішення... Але виживуть не всі... Багато ластівок кружлятимуть над буденним Києвом, а спогади переслідуватимуть персонажів...

Чекаю на продовження.

[Ryta]

неймовірна, чуттєва історія, та ще в з продовженням!
співчувала героям протягом усього часу, емоції передані просто фантастично, тримає в напрузі. ця книжка — фаворитка в моїй домашній бібліотеці.

[Olga]

Київ майбутнього та секрети андерграунду Арсенальної. Історія про те, що відбувається глибоко під землею і як це повʼязано з сиротами, які не прагнуть до притулку.
Після «У Штормовому - штиль» у мене був великий кредит довіри до наступного твору Сергія Скришевського. Але на початку «ОНПК» я почала переживати, що ця книга не буде таким попаданням прямо у серденько. Сюжет мене бентежив своєю швидкоплинністю, головний герой так поспішав зі зміною думок і дій. Я запереживала: на цьому все. Проте друга частина книги поглинула мене повністю і я не помітила, як закінчила читати. Там зʼявилась і динаміка, і скло, і щире кохання. Що одразу розвіяло всі мої сумніви щодо вдалості цієї книги. З нетерпінням чекаю продовження.

[pani tet]

Не змогла сприйняти цю історію серйозно.

- Проблеми зі стилем автора (редактура?!) нікуди з минулої книги не ділись. Знов картонні діалоги і перевантаження тексту. Привіт чаю, що є гарячим солодко-лимонним напоєм. А скоровірдка була сковорідкою один раз, потім була металевим бар'єром, широкою міцною пластиною тощо. Всі ті жінки, зеленоокі, зеленокосі, наставники, наглядачки, нащо так багато народу в розмові двох людей?

- Проблеми із мотивацією головного героя. То він хоче кардинально одне хоч стій хоч падай, потім інше, потім знову перше. Будь-яка фраза чи дрібна подія крутить його моральний компас як дзиґу. Я не встигаю, такі щирі та такі короткі пориви.

- Оцеповорот з ненависті на дружбу і задум Дані до початку турніру... відверто смішно. Свят ще картає себе, що не зрозумів натяків. Бо там не було натяків, тебе залякували без натяків! Що він мав читати між рядками там, коли погрози звучать так само, як всі погрози в світі?

- Напевно, проблема в наївному звучанні. Об'єктивно важка тема передана якось простяцьки. Купа деталей, але не тих, які треба для підсилення враження від жорстокості суспільства.

- Дивні вставки із моралізаторством, об які перечіпляєшся й руйнуєш темп сцени (і знову до наступного повороту компасу це вже не надто важить). Особливо та, що про роздуми на порозі арени перед бійкою. Читачі не тупі, їм не треба отпрямзараз про століття несправедливих задоволень багатїв, починаючи з Колізею, коли вже автор вивів героїв на самий початок екшн-сцени.

- Герой забуває відповісти на питання за секунду після його промови? Не хоче розпитувати деталі супертаємного плану бо боїться забути деталі?! Він золота рибка? Хоча схоже на те, бо він дивується власним висновкам з позаминулої сторінки, коли доходить до висновків знову. Записуй на папірці, любий.

Це не все, що мені палає, але най вже буде. Десь з третини я читала суто дочекатись вже поцілунку, бо сюжет зрозуміло який. І автор додав навіть більше, я була вже вразилася, але настала черга "моря ліжка та хмар подушок". І все, далі дочитала по абзацу тут-там.

Наостанок. В Одесі не просто так нема метро й не буде. Сподіваюсь, автор не мав на увазі катакомби, бо ну. Він зазначив, що в кожному місті країни це саме підземні арени/зали/казарми. Нехай герої почнуть Великий Порятунок не з Одеси, бо то буде ще більший сміх.

[Tori]

Київ. 2101 рік. Станція "Арсенальна".

Поле бою, де в одному куті знедолені, покинуті, покалічені життям діти-сироти, а в іншом - "вищі" світу цього, для яких смерть, страждання, біль і відчай - тільки розваги. Мене не дивує, що навіть в 22 столітті існує така жорстокість, напевно, людство не виправне в цьому плані :) Але, навіть в такому темному, безнадійному, закинутому місці як метро - є маленький вогник світла, і це світло знаходиться в самих дітях, які, не зважаючи на всю жорстокість цього світу, несуть в собі жагу до боротьби.
В книжці, окрім всієї пітьми Арсенальної, є місце дружбі, розумінню, прощенню і... любові.
Ця історія змусить вас сміятись з двозначних фраз і діалогів, розчулюватись від ніжності, лелеяти надію на саме те рівноправне майбутнє.
Закінчивши першу частину, вже з нетерпінням хочу прочитати наступну. Адже один бій виграно, проте війна ще не скінчилась.
P.S. Коли була в Києві, не мала нагоди спуститись до Арсенальної, але наступного разу обов'язково включу її до місця для відвідин. Щоб відчути весь вайб книжки, так би мовити :)

- "Можливо, колись настане день, коли люди при владі зайдуть на землю й побачать, що насправді вартує їхньої уваги".

- "Ані ми, ані наші батьки не бачили російсько-української війни, до того як росія розпалась на менші держави. Проте, ми вивчили достатньо, щб знати, що горе-сусіди завжди мали нездоровий потяг до руйнування. Схоже, нічого не змінилося. Добре одне: прикордонні території країн, які колись контролювала москва, стали демілітаризованими зонами".

- "Від першого злого погляду я завважав наставника за ворога, та навіть не подумав, що його таким зробило. Зло бманює Примушує нас бачити погане в тому, хто насправді така сама жертва, як і ми. Воно панує зависоко, а прикуті до наших ший ланцюги не дають змоги здійсняти голови та побачити, де зло живе насправді. Не в пеклі, не на підлозі "Арсеальної" у вигляді агресивних, покалічених життям дітей, а нагорі. Прямо над нами".

- "Відважність - справа романтиків, а кли ж ми зустрічаємось зі смертю, то перша реакція - завжди виживання".

- "Парадокс людської поведіник: іншим радимо, а собі допомогти не мжемо".

- "Для щастя не потрібно ані розкішного одягу, ані зікової краси, ані люксового життя. Воля, чисте повітря в легенях і можливість робити що заманеться - ось рецепт, якго я не пізнав вчасно та від якого добровільно відмовився".

- "Найсильніше, що може зробити людина, - це прийняти свою слабкість".

- "Життя дало мені моживість отримати бажане, але в ній вдалося знайти щось набагато цінніше за гроші. Людину, якій можна довірити свою душу. Темну, скалічену, але живу".

- "Найбільша ноша людини, як виявляється, - власний розум. Втрачаєш його - і все перестає мати сенс. Нічого боятися, нічого прагнути. Спасіння в сліпій порожнечі".

[пташатко]

я до останнього планувала не прискіпуватись до цієї книжки аж надто сильно, однак вона виявилась не лише слабкою у виконанні, а й пробудила в мені звіра (циніка), тож післясмак в мене лишився максимально неприємний.

написана дуже наївно й просто (not in a good way), ця оповідь не змогла мене зачепити анітрохи – у мене нуль співчуття до будь-кого з героїв, я не повірила в історію, мені було до всього б а й д у ж е. потенціал однозначно проглядався, але зрештою все дуже швидко здулось. я могла б закрити очі на мляву світобудову й дірявий сюжет, а втім ж тоді хоча б каст персонаж_ок мав би втримати мою прихильність? але ж ні :(

у мене склалоь враження, що автор хоче розказати важливу й серйозну історію, однак читалась вона як трохи недолугий недопрацьований мідл ґрейд. трагічністю вона не дотискає, важливістю не бере, почуття не викликають довіри.

чому я маю вірити, що яся зі святом раптом стали сім'єю для каті та віті? вони ледь перекинулись словом, аж раптом яся ні з того ні з сього "по-материнськи" їх обіймає? вони декілька разів поїли разом та поговорили, до чого ці повтори ні з того, ні з сього про те, шо вони їм наче батько з матір'ю? мені триста разів втовкмачили, що вони сім'я, вони сидять по-сімейному, а ще ви знали, що вони сім'я? бо вони сім'я, ух, така сім'я-- при тому вони знають одне одного, сука, тиждень від сили?? я могла б собі додумати, що, мовляв, стресовість ситуації ще б не до такого призвела, але бляха треба ж ПОКАЗАТИ цей розвиток якось?? у каті й віті відсутня будь-яка особистість, окрім статусу нещасних сиріток з наркоманського притону, а всі їхні взаємодії зі святом та ясею зводяться до того, шо "вони сім'я". те, наскільки ключовою була лінія з ними, та тим, як вона була зрештою виконана, це все просто курам на сміх. використання found family як тропу тут максимально недолуге й непереконливе, коротше кажучи.

лишіть вже того даню і його дохуя альтруїстичну сраку з героїчними потугами... оцей його геніальний план шо на початку, що наприкінці? очі болять від закочування. а свят? те, як блискавично мінялась його мотивація й поведінка, це просто шось з чимось. то він хоче одне, то вже йому кортить втнути інше. то він на все піде заради сестри, то він йде самовбиватись. то він хоче всім помститись, то він не хоче нікому шкодити, а даня – вбивця. його мелодраматичність під кінець почала неабияк бісити, а його бажання померти не викликало жодного співчуття – одне лиш роздратування. насправді вони обидва в принципі могли б витягнути цю історію бодай трошки, однак все зіпсували їхні "я ТебЕ коХаЮ" на третій день спілкування, лол.

взагалі, вся ця тєма з дохуя секретними й масштабними підпільними боями не витримує й дрібки scrutiny. ви хочете мені сказати, шо цим бавляться найвливовіші та найзаможніші люди країни, а те метро навіть не перевірили толком? як зручно, шо там нема камер, охоронці придурки, а також є дуже доладний тунель в місто, яким можна протаскати купи вибухівки й вивести сотню підлітків на волю, та ще й так, аби ніхто не помітив? о, а весь цей пафосний визвільний рух з їхніми кружочками? мм м, мати своїх людей в керуванні, все магічним чином вирішується, нуль проскоків, одна лиш вимушена жертовна смерть, коби додати драматизму (ні), правда ж чудово? на ділі хуйня повна, чесно кажучи.

затравочка на продовження, де наша брава групка знедолених боротиметься з системою й рятуватиме світ, викликала тільки сміх.

honorable mention: мене особливо потішило те, шо вони тут всі такі дохуя футуристичні, повсюди льотають дрони, миготять голографічні проєкції, татушки б'ють автоматизованими принтерами, їжу готують роботи, вживлюють чіпи з отрутою на дистанційному керуванні, етс етс, А ДОРОГИ Й ДАЛІ ПОСИПАЮТЬ СІЛЛЮ, лол

(читала її, коли вмирала від нудьги та не було світла, а також передзамовила була трошки зі знижкою, тож аж прям шкодувати про час та гроші НЕ ШКОДУЮ, звісно, а втім досвід однаково кепський, зітхаю)

(2.5)

[Vladyslav Haidai]

Майже 5 годин дарма витраченого часу. Це було настільки сиро і нецікаво, що останні сторінок 50 я просто пробігав очима (і нічого від цього не втратив). Кринжував навіть у «найдраматичніші» моменти, бо крім іспанського сорому вони ніц не викликали - настільки жахливо це написано. І ця писанина ще матиме продовження? Після «У Штормовому - штиль» - повне розчарування.

[Кіра Ендрю]

Скажу так, очікування в мене були якнайкращі, бо а) автора захвалюють в інтернеті; б) цікавий концепт, тема і лгбт-лінія; в) красива обкладинка так і манить.

І воно все так і є: обкладинка манить, тема цікава, концепт класний, але за що автора хвалять я так і не викупила. Погнали по порядку.

СЮЖЕТ

Він присутній, він по канонам (зав'язка, кульмінація, розв'язка), і це, мабуть, єдине, до чого я могла б НЕ придратися, якби не сюжетні дірки розміром з кавуни. Для мене лишилося загадкою, чому організатор підпільних боїв настільки сліпий та глухий, що в упор не помічає буквально пролам в стіні в його супер-пупер захищеному приміщенні для боїв без правил. І як так сталося, що підлітки можуть вільно ходити туди-сюди, на поверхню та назад до арени, якщо написано, що там УСЮДИ камери, наглядачі та комендантська година. Ну прям тюряга суворого режиму, але з діркою в стіні. Перманентною. Але ж зручно!

І оця "зручність" буде в книзі постійно, ламаючи логіку та мозок читача. Персонажі будуть телепортуватися, бо так треба для сцени, а дуже помітні штуки ніхто не помічатиме, бо тут всі байдужі.

ГЕРОЇ

Герой тут тільки один. Колективний. Такий, знаєте, суцільний шматок картону, від якого відірвали шматочки картоняток, дали їм імена та пустили взаємодіяти між собою, але забули хоч якось їх розфарбувати. Вони всі однакові. Якщо замінити імена, ви не зможете впізнати, де хто і що говорить. В них немає особистостей, захоплень, мрій, минулого, смаків, манери говорити, в кінці кінців. Вони ходять болванчиками та розмовляють банальними фразами ні про що, зате разом вони — об'єкт головної драми роману.

"— Ну, ми тепер не на "Арсенальній", тут їхні правила не діють.
— Ми не на "Арсенальній", так."

Дякую, кеп.

Це все могла би врятувати якісно прописана лінія кохання між хлопцями, але... ну знову мимо. Я не вірю персонажам, які першу половину книги не розмовляють, потім перекидаються кількома фразами і... освідчуються в коханні. Таке відчуття, що там вирізано розділів десять. Їхні почуття існують у вакуумі, вони ніяк не впливають на оточення, на сюжет, на події, ставлення інших. Просто ви маєте знати, що у них велике кохання. Всьо. Не ставте питань.

ДРАМА

...заради драми. Вона тут скрізь. Якщо в якийсь момент драми бракуватиме, автор милостиво висосе її з пальця, без жодних передумов. Наприклад, якийсь герой знайде фотку колишнього його пасії та зробить мега-драму, бо він схожий на цього колишнього, ужас!

Окремо хочу виділити суїцидальні припадки одного персонажа, який пообіцяв те, чого зробити не міг фізично, а коли не виконав, то такий "піду втоплюся у річці глибокій", і це блін тривало сторінок 15-20, а потім різко попустило. ЩО ЦЕ БУЛО БЛЯХА, автор? Це триндець. Це така зневага до людей, які мають суїцидальні думки, у мене вуха горіли від іспанського сорому, наче це я написала. Ну і після спроби самогубства люди зазвичай не відходять так швидко, це блін травматична подія!

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА

З нею все могло бути непогано, якби автор не писав, наче для п'ятирічок. ГГ постійно розходиться пафосними тирадами в дусі Гамлета у версії для ясельної групи дитсада про те, який світ несправедливий, багачі пагані, а центр Києва зажрався та потопає у розбещеності (Капітолій з ГІ, ти?). А ГГ у нас такий святий (ну Свят же ж), такий правильний, хоч до рани прикладай. Особливо прікольно було, коли він погодився на бої без правил (!!!), а потім такий "блін, а я не думав, що це буде жорстоко" 👌 (сюрпрайз мазафака)

— Битимешся у підпільних боях за гроші?
— Блябуду!
*фев моментс лете*
— А в сміслє битися прям БИТИСЯ?! Я думав ми будемо в мортал комбат шпіліть 😱

Якось так бачу.

СТИЛЬ АВТОРА

На десерт у нас найбільше горіння, прям аж ууух 🔥 Хто змерз, можете грітись.

Зазвичай я кажу "стиль не мій" або "ну, може іншим зайде", але у цьому випадку я дозволю собі безапеляційно сказати: писати автор не вміє. Штамп, підпис. Ну от не вміє. Я так писала у 18-20 років, коли строчила свій перший ориджинал, який потім сховала, аби не травмувати людей. Яким чином цей сирий текст міг опинитися у друці для мене загадка.

По-перше, у автора є погана звичка абсолютно все проговорювати як констатацію фактів з вуст героя. Тобто він не показує події, а розказує. Ще й з оцим вайбом п'ятирічки. Через це текст максимально важко читати, адже Святу прям конче необхідно дати усьому свою оцінку та все засудити / одобрити. Можете сказати, що це специфіка першої особи, а я вам скажу, що в даному випадку це невміння працювати з текстом. Бо під час екшен-сцен мені взагалі не всралася, бляха, оцінка та філософські роздуми героя, я хочу БАЧИТИ його очима, що відбувається. А замість цього отримую тиради про зле людство, яке хоче крові. Причому вже в двадцятий раз, бо читач тупий, з першого не вкурив глибину філософії.

По-друге, в книзі майже немає описів, в тому числі взаємодій героїв. А де вони є, там часто важко зрозуміти, хто куди і нащо. Не одна я три рази перечитувала сцену з арматурою, бо було просто незрозуміло, хто куди рухається. Не одна я не вкурила троп знайденої родини, бо цю родину ну, не показали?! Нам сказали, що вони родина. Все. Не ставте питань, ну що ви ставите питання?! Малчать! То так і треба.

Підсумок: це невдалий закос на Голодні ігри, який врятує тільки редактура, редактура і ще раз редактура.

[Yuliia Matys]

Відгуки різняться, але мені особисто дуже зайшло, хоч я й ненавиджу оцей вайб Голодних ігор, мене буквально тригернуло в один момент, коли всім стало ясно, в якій ситуації вони насправді опинились!

Я прочитала тут деякі коментарі і була дуже здивована бачити, що цей твір називають фанфіком. Фанфік- це варіація історії ВЖЕ ІСНУЮЧИХ ПЕРСОНАЖІВ, написаний шанувальниками оригінального твору/фільму/гри тощо.
Хто читав All the young dudes, The lessons of cartography, Manacled і т.п. точно розуміють, що фанфік це не про розмір і точно не про якість. Деякі фанфіки рівнями вище, ніж оригінальні твори. Тож це твердження таке ж некоректне, як сказати, що роман - це ЖАНР.

Стосовно любовної лінії: тропу від ворогів до коханців тут немає. Чому Даня звернув увагу саме на Свята і чому, а головне, в який момент Свят зробив свій крок - пояснюється в тексті. Не хочу робити спойлерів тут, але, очевидно, дещо егоїстичне підштовхнуло героїв до 206ї сторінки. Це цікаве сюжетне рішення і дає можливість швидше розвинути стосунки персонажів в такому незначному об’ємі книги.
Свят дуже емоційний. Хтось скаже: постійно ниє. Але він осиротілий підліток, який опинивня в садистів і змушений спостерігати за смертями дітей. Справді, чого б то дах їхав🙄

Єдине, що в цій книзі погано - РЕДАКЦІЯ! Як можна було пропустити русизми?? Що це за слово: супротивлявся? А лівша? А фразерлогізми? Це категорично не годиться! Потрібно відшліфувати цей текст у грамотного україномовного редактора і нікому не спаде на думку назвати твір фанфіком. Нехай будуть діалекти, побутова мова, але КАТЕГОРИЧНО. НЕ. РУСИЗМИ.
я взяла свій примірник УШШ, щоб порівняти, бо там я такої лажі не пригадую, і дійсно, інший редактор 🧐

Буду читати наступну частину, сподіваюсь, там текст опрацьований краще, бо історія мене зачепила. На цій😏 сцені, здається, навіть вуха почервоніли, хоча я таке читала, що вже б нічого не мало збентежити😂

[Yaroslav]

Це було боляче.
Продовження читати буду. Потім.

[Kuromisk]

Книга мене вразила у дуже хорошому сенсі. Якщо оцінювати по всіх критеріям,шрифт дуже приємний для читання,обкладинка дуже красива.🩵

Автор вміє дуже гарно описувати майбутнє,як він його бачить,та страшні події які відбувалися на Арсенальній.

Мені не сподобалась поведінка Свята,він завжди хотів всіх врятувати,обіцяв що врятує всіх,і так і того не зробив.
Кохання Свята і Дані мені не дуже сподобалося. Свят для Дані ніби Роман з минулого,він навіть сам описував і вони розмовляли про це.

Дуже шкода Катю,але до того як я купувала цю книгу,я вже знала,що з нею щось трапиться,бо автор викладав в тік тоці відео.

Якщо казати загалом ця книга варта вашої уваги,вона сповнена подіями майбутнього,та боями без правил і боротьбою за своє життя.Я дуже чекаю продаж другої частини,із задоволенням буду її читати.

А Сергію Скришевському дуже хочу подякувати за книги на квірт тематику. Він просуває такі книги в Україні,і дає нам почитати книги українських письменників на таку тему.💓

[Hanna Norova]

Це могла бути відмінна янг-едалт фантастика, якби не кілька "але". Тому вона просто хороша😁

Що найбільше мені сподобалось — це задум. У футуристичному Києві існує організація підпільних боїв без правил за участю дітей-сиріт, де іноді діти вбивають одне одного за гроші. Все це відбувається на закинутій станції метро. Головний герой з сестрою, аби не потрапити після загибелі батьків до притулку, погоджуються прийняти участь у боях та переїжджають у підземний табір.

Тут я наочікувалася, що далі буде дуже багато цікавого, бо люблю сюжети про виживання людей у закритому середовищі, а коли це ще й діти, то все має буте ще драматичніше. І тут перше "але" — автор провалив цю лінію🤷🏻 Камон, це ж купа підлітків, всі вигрогідні суперники, без нагляду дорослих (камери, за якими слідкують охоронці, то таке) — є де розгулятися. А вони поводять собе, як діти-піонери з радянських оповідань про літні табори🤦🏻 Я вже мовчу про діалоги, це прям проблема пана Скришевського, та сама, що й в "У Штормовому штиль". Не спідкуються так підлітки, та й дорослі теж. Не вистачає життєвості.

Друге очікування — бої. Підготовка, тренування, стратегії. І друге "але" — ну зовсім мало цього. У нас пов від імені гг, від першої особи, хлопецеві предстоять перші в його житті бої без правил, але складається враження, що це десь там в стороні. Згодом, правда, вже коли дійшло саме до боїв, автор дає трохи напруги і драматичних поворотів.

Третє очікування виправдалося майже на 100% — романтична лінія. Оце точно тема пана Скришевського, тут навіть по тексту видно, що йому самому подобається😁 Дуже гарно і щемко❤️
Але й тут є "але". Наявність інтимної сцени, занадто інтимної для янг-едалт😁 Вона максимально прийстойна і гарна, але все ж таки, думаю, саме через це книга і заробила позначку 16+. Хоча роман цілком можна порадити і більш юним читачам, я б у віці 13-14 років проковтнула б його з захватом. В "У Штормовому штиль" автор так само поставив хрест на янг-едалт, ввівши не потрібні "дорослі" сцени.

Пане Сергій, почуйте мене, дорослі люди теж читають янг-едалт, і не обов'язково вводити у книги якісь сцени, щоб долучити більше читачів, краще це зробити підвіщенням якості самого твору😉

Що найбільше не сподобалось і це останнє "АЛЕ" — майже увесь сюжет займають пиздостраждання гг🙈 Іноді вони цікаві, але коли займають весь передній план твору — це вже перебір. Мені ж хотілося більше пояснень деяких сюжетних моментів, якими просто автор знехтував.

І останнє "але". Я хочу прочитати другу книгу😄 Я бачу у автора гарний потенціал і вірю, що він буде писати краще і краще😉

[Isa Hud]

Можу сказати, що це підліткова література.Що це підійде людям які не старше 16 років. Бо далі, люди забувають про те що підлітки дуже часто нестабільні, і гг буде КОНКРЕТНО ДРАТУВАТИ своїми емоційними гойдалками і рішучістю. Я в 13 років була така сама, мій моральний стан змінювався по щьолчку пальців, і хотілося померти, бо підлітковий вік є настресовішим. І хоч я взагалі не полюбила Свята, він мене бісив, але я розумію, що він пережив забагато лайна, і хоч автор це лайно погано прописав, але можна зрозуміти поведінку Свята на кінці книги.

Початок був гарний, але потім все почало дуже сильно дратувати, особливо як поводить себе головний герой. Можна зрозуміти, що він дитина, яка взагалі не знає світ в якому живе і він у вилечезній бульбашці, але це доволі дивно, опираючись на те, що він каже про себе, що майже все життя був батьківського ока, тож... Або ця дитина просто не помічала, наскільки над ним трясуться батьки, навіть на відстані, або тут величезна дира. Так швидко згодитися на бої без правил, думаючи що вони постановачні, і що там "буде якась мораль" звучить максимально безглуздо. Взяла цю книгу, бо це наша література і + квір, тому так сильно заінтригувала. Але дарма. Мені книга не сподобалася книга, як автор прописує майбутнє (іноді я думала, нащо він взагалі його втулив?), видно, що в багатьох моментах у автора немає досвіду в тому, що він намагався туди вкласти, це максимально не моє, автор підтримує ШІ, розвиток стосунків між головним героєм і його партнером мені теж не сподобалося, це майже ніяк не відчувалося. Можливо я більше очікувала якогось чуттєвого слоуборну, більше хімії, чи щось таке. Але цього майже не було.

[Марія]

чесно кажучи, вона дуже слабка і більше схожа на чернетку книги. Мотивація кожного персонажа відверто сумнівна (Свят, який без жодних сумнівів погоджується на пропозицію першого ліпшого незнайомця, що пропонує «угоду»; який потім картає себе, що начебто не зрозумів «натяків» Дані про небезпеку, хоча той банально гнобив його і десь в процесі примудрився закохатися у свого нещасного підопічного; сиріт, історія яких нормально так і не розкриється.).

Більшість "поворотів" висмоктані з пальця. Тобто вся ця штука з підпільними боями суперсекретна, це ціла мережа по країні, тут крутяться просто шалені гроші, АЛЕ підлітки (за якими стежать чи не цілодобово) не тільки постійно шастають у верхньому місті, а ще й розробляють масштабний план втечі. Купка підлітків спокійно заносить до охороняємого (бо знову ж такі гроші-влада-вплив і "вам-звідси-не-вибратися") сектору купу вибухівки, так само спокійно їм вдається розіпхати її по станції, щоб був епічний БУМ, в якому обов'язково драматично загине черговий персонаж, якого заради цього зроблять необхідною жертвою.

Поведінка і мотивація Свята настільки непостійні, що не знаю, що й думати, так він бідося, живе без батьківської любові і уваги, ледве не в злиднях, втрачає їх і подальшу книгу в нього крайнощі між спробами захистити Ясю, Вітю і Катю та спробами вбити (і інших угробити).

Безумовно, автор намагався передати через книгу важливі соціальні теми, але вийшло посередньо. В порівнянні з дебютною книгою автора, початок цієї серії близький до провалу.

[Анна войнаровська]

Книга мені геть не зайшла, ані герої, ані сюжет, ані стиль автора. Найбільше шкодую, що повелась на велику кількість позитивних відгуків і купила одразу обидві частини🥲

[Наталя Білецька]

Я напевне нічого не буду писати, бо тут до мене вже все сказали.
Просто дуже погано.

[Ольга К.]

не будем

[Vittoria]

Крінжатіна

[Yehor Domachuk]

Цікавий роман, який має захоплюючий сюжет, круту розвʼязку, але для мене було багато нюансів, поділюсь самими основними.

Футуристичності немає взагалі. Замінити 2101 рік на 2025 і крім доставки дронами я суттєвої різниці не помітив, тому для мене це виглядало чисто як піар, щоб збільшити продажі, оскільки «Київ, 2101 рік» звучить заманливо і я саме тому цю книгу і купляв

Усі персонажі і їх дії якісь дитячо наївні, спілкування між ними відбуваються на примітивно очевидному рівні, все легко передбачити, а самі діалоги настільки базові, що здаються іноді штучними

Але, описи вдаються автору добре, це те, що вертало мене і давало мотивацію читати далі. Плюс сам елемент квір роману був для мене дуже вразливим, я таке читав вперше

[Nika Voronova]

Якби не фінал, і не те що буде продовження, я б поставила може 3,5-4. Бо книга була зовсім не тією, на яку я очікувала. Місцями навіть поплакала. Точно була в шоці 3чі. Але кінець… ну ні.
Багато дірок, місцями несправжні картонні діалоги і не завжди логічна дія персонажів трошки вибивала з колії. Але, мені здається з того б вийшов класний підлітковий бойовик.
Ставлю 3, з натяжкою.

[happy]

гарна обкладинка, прикольна задумка, добре що у нас зʼявляються такі книжки від укр авторів

достатньо скомкано, багато чого не розкрито, те що розкрито викликає питання, читала аби вже дочитати та закрити книжку…

від книжки не очікувала абсолютно нічого, тому впевнено ставлю 3/5 за цікаву ідею та гарну обкладинку 👍👍👍

[kr4nar]

взагалі, у мене ще ніколи не було такого, щоб я прочитала книгу, а потім сиділа й не розуміла, як правильно сформулювати свої думки. зазвичай вони йдуть просто потоком і так з’являються всі мої відгуки. а зараз мені чомусь дуже складно, але я спробую. мені дуже подобається, як у цій книжці показані такі проблеми, як жорстокість, людяність крізь жорстокість, те, на що здатні люди заради грошей. мені дуже відгукується саме боротьба між мрією і мораллю. головний герой майже пів книги говорить про те, що через свою жадність він прийшов на ці бої без правил, що через цю жорстокість його сестра також тут опинилася. але, чесно кажучи, я цього до кінця не відчула. коли я читала, мені здавалося, що свят пішов на це не через бажання розбагатіти чи жадність до грошей, а через страх залишитися в притулку. він ніби ступає у ці бої, сподіваючись просто здобути шанс на краще життя. можливо, я неуважно читала, але саме так я це сприйняла.
і тут якраз дуже добре розкривається питання: чи варто грати брудно заради мрії, чи все ж зберегти вірність своїм принципам? людяність серед жорстокості ще одна дуже сильна тема в цій книжці. вона показує, що навіть у найтемніших обставинах, серед крові й насильства, здатність любити, мати принципи й залишатися людиною — це, по суті, найсильніша зброя.
у центрі сюжету не лише бої, а й стосунки між Святом і Данею, які мають глибший емоційний сенс. (ось тут хочу наголосити, що це суто моя думка) і от тут у мене з’явилися дуже дивні, неоднозначні відчуття. коли я була вже ближче до кінця й почали зароджуватися їхні стосунки, я не до кінця це зрозуміла. можливо я фанатка слоуберну, і для мене все відбулося надто швидко. через це я довгий час не могла сказати, подобається мені ця пара чи ні.
можливо, мені було б спокійніше, якби це була класична схема: перша книга друзі, половина другої теж друзі, і вже потім коханці. але після моменту, де свят дізнався про деякі обставили(не хочу сильно спойлерити), моє ставлення до цієї пари змінилося, і я зрозуміла, що, можливо, їхня близькість у першій книзі все ж має сенс.
попри це все, я точно буду читати далі. мені дуже відгукується ще й те, як Сергій вплітає в книгу тему війни. як людині, яка живе у реальності війни, мені було дуже тепло й водночас боляче читати моменти про те, що війна нібито закінчилася, що росія розпалася на дрібні частини. від цього стає спокійніше, ніби так і має бути, але водночас розумієш, що поки що це лише в книжках. дуже хочеться, щоб колись це стало реальністю!
напевно, це все, що я зараз можу сказати. думок багато, емоцій ще більше, але одне я знаю точно. ця книга мене не залишила байдужою

[Ancel]

дізналась про цю історію я від важливої для мене людини, яка ще давно порекомендувала мені її. та зараз я дуже вдячна їй.
моментами книга була трохи повсякденною, ну чи я не знаю як це описати. але з 200 сторінки почався весь епік, в за 50 сторінок(які я прочитала за вечір) сталось ну дуже багато всього. я не можу сказати що темп тут справді не ідеальний. та я сама починаюча авторка(і також пишу дистопічну по планах трилогію), і мене насправді все ще вражає те як такі короткі події можна умістити на таку кількість сторінок, очевидно мене у самої проблеми з темпом розповіді.
ще я можу точно сказати, що таких емоцій при читанні мені ще не змогла подарувати жодна інша книга. це щось зовсім унікальне, та дуже скляне. ридала я не раз.
ще згадуючи те, що я також авторка можу похвалити весь екшн. бо о так, я б хотіла вміти так писати напружені моменти.
побудова світу також просто чудова, усі ці описи того, як що працює просто шикарні. я сама обожнюю реально прописані світи.
і не можу не згадати те як я знаходила себе в діях та рішеннях свята. він навіть зайняв почесне місце серед моїх кіннів. впринципі за персонажів я можу дати залізне 10/10. навіть другорядні герої отримують непогані конфлікти, та якесь розкриття(я до цього йду).
я можу точно сказати, що ця книга навчила мене багато чому. та я дуже рада, що прочитала її. дуже рекомендую усім хто любить антиутопії, з хорошою репрезентацією квір репрезентації.

[Olena Trofymovych]

Якось давно, я побачила анонс виходу першої частини "Однією ногою під Києвом" в тіктоці, і захотіла її одразу. Читаю відверто небагато, але люблю фантастику і підліткове кохання, а коли це все про рідний Київ майбутнього - підкупає одразу.

З перших сторінок занурюєшся в атмосферу даного всесвіту. Описи всіх процесів, починаючи від літаючих таксі до політичної ситуації країни - створюють дуже цікавий фон до розвитку подій.
Тема підпільних боїв сама по собі несе вайб емоційних гойдалок, та "хартбрекінгу". Прочитавши деякі коментарі щодо нелогічності вчинків і незрозумілої мотивації Свята, можу сказати:
- Мене ця історія дуже захоплює своїм місцем подій, і життєвою ситуацією в якій опинилися герої.
- Персонажі з якими ми знайомимось на станції, мають гарно прописану індивідуальність, і ти можеш передбачити їхні дії чи поведінку (не можу стверджувати добре це чи погано).
- Я згодна, що місцями події ідуть надто швидко і незрозуміло, накладаються одна на одну, і логіка деяких сюжетних поворотів втрачається.
Але я думаю, задача такого сюжету - викликати емоцію. В моменті я не думала, чи правильно/логічно вчиняють герої чи ні. Я відчувала постійно мінливі емоції - з цим книга справляється дуже добре. І плакала і сміялась, і однозначно зрозуміла що буду читати другу частину.

[Ksenia]

«Однією ногою під Києвом» книги, які мені складно назвати просто антиутопією чи підлітковою історією про кохання. У ній є і похмуре майбутнє України, і соціальна нерівність, і боротьба за виживання, і дуже багато особистих переживань героїв.
При цьому найбільше мене зачепило саме відчуття світу.
Київ майбутнього тут не просто місто, де відбуваються події, а щось дійсно прекрасне, всі деталі описані там, дуже додають атмосфери обстановці.

Перша книга, на мою думку, значно динамічніша. Її головна перевага атмосфера.
Підземний Київ, Арсенальна, таємниці метро, підпільні бої, система, у якій людське життя перетворюється на спосіб заробітку, це створює цікаву картину
Особливо сподобалося, що майбутнє не виглядає просто красивою фантастикою
Воно досить похмуре й показує, до чого можуть привести нерівність, байдужість і статус лише завдяки грошам.
Мабуть одним із мінусів є те, що Свят іноді надто багато страждає.
Так, частина його переживань справді важлива для розуміння персонажа але часом складається враження, що сюжет спиняться, аби він ще раз все обдумав, понервував, або посумував
Але книга просто чарівна, сторінки просто пролітають одна за одною. Першу частину я просто проковтнула. Разом із сльозами звісно(

[Reader]

Цікавий початок трилогії. Дивне відчуття, наче ти не просто читаєш якусь історію, а з серцем поринаєш в неї. Автор наче відтворив світ, у якому постійно почувається напруга, небезпека та невизначеність, але з тим, герої залишаються тими звичайними людьми, зі своїми страхами та переживаннями, завдяки чому історія не перетворюється звичайну, чергову та банальну пригоду. Окремо поринаєш в світ, вигаданий автором, завдяки створеній ідеї підземного життя: глибокі тунелі, темні підвали, станції які утворюють єдиний організм. Чим більше я читав - тим більше занурювався в цю історію і мене неможливо було відірвати. Кожен раз чекаєш нового повороту чи інших відкритих тунелів) В цілому, міг би порадити цю історію тим, хто любить виживання, підземні світи або просто полоскотати собі нерви та серце. Після прочитання чергової глави, завжди задаєшся питанням "що ж там далі...." і читаєш розділ за розділом на одному подиху

[(А)Льоньчик]

Раніше я не любила читати. Бувало, читала лише манги/манхви, але про книги і мови не йшло, бо вони мене дратували. Але все дуже змінилося, коли я натрапила на цю. Я її прочитала дуже швидко і в сльозах і радощах робила передзамовлення на нову (читала в травні 2025). Можливо, через те, що це була перша купівля книги, вона стала улюбленою.
Сам сюжет змушував мене кусати пальці. Кожен розділ як на голках, але мені це й сподобалося) Я дуже переживала за героїв книги, і хоч емоції, думки та дії персонажів іноді здавались мені дурними, це давало відчуття того, що персонажі живі, і є такими ж підлітками, як і я.
Також мені дуже сподобалась романтична лінія, яка обвивала весь сюжет. Я обожнюю твори, де є така лінія, але вона не є головною в сюжеті, адже можна спостерігати за взаємодією персонажів у зовсім різних ситуаціях.
Згадую, скільки емоцій мала під час прочитання, тому ця книга надовго залишиться в серденьку 😭

[Кориця та сторінки]

Книга про неідеальне майбутнє, з неідеальними персонажами, які роблять неідеальні вчинки, й саме тому вона мені сподобалась.

Це історія про обездолених сиріт у 2101 році, в якому всім на них начхати. На сторінках ви дізнаєтесь про їх помилки, бажання, й наївне намагання побачити хороше у світі, де його насправді так мало. Прочитання змусило мене нагадати собі, що справді важливо у житті. Приклад бійців з «Арсенальної» доводить нам, що справжнє зло не завжди легко розпізнати, воно усіляко намагається змусити нас бачити ворогів у одне одному, хоча насправді ми всі жертви системи, яка намагається перетворити людей на безамбітних коліщат.

Автор чудово передає власні побоювання про майбутнє нашого світу, якщо ми не змінимо курс, по якому йдемо, й не згадаємо, що людяність важливіша за гроші.

[Lina]

Вже після дебютного роману було ясно, що автор писати не вміє і треба дуже багато чому вчитись. Я чесно була в шоці, що це вийшло в той самий рік, що і перший роман, який ноунейм взагалі отримує дві публікації за рік? І якби ж це були хороші (та хоча би близькі до середніх) книжки, так ні - абсолютно сирий матеріал типу фігово написаних у підліткові роки фанфіків з ватпаду, який, можливо, врятує суттєва коректура (а, може, і ні). Проблеми ті ж самі, що і у першій книзі - картонні персонажі, симпатія між героями просто з повітря, сюжет розтягнутий і нецікавий. Схоже, що так буде і надалі. У нас мало українських квір-авторів, тому дана книга явно "рак на безриб'ї", але як на мене, просто те, що твір на квір-тематику, не має давати йому захисну броню захваляння. Особливо якщо твір, м'яко кажучи, таке собі.

[Yaroslava Popova]

Дуже вайбово, сумно й гарно. Сюжетні повороти спочатку були трошечки непередбачуваними, але потім я вже звикла й трохи сама почала вгадувати деякі події. Дуже радію за Свята й Даню, хоча кінець трошки змусив зажуритися, але то ненадовго. Дуже подобаються описи й бачення майбутнього (не хочеться визнавати, але є відчуття, що так і буде). Весь час, читаючи книгу, мала відчуття, ніби хтось спостерігає за мною за допомогою якоїсь прихованої камери🤭, атмосфера найглибшої станції пронизувала своїм холодом і ворожнечею✨️. У кінці, коли Свят повернувся до квартири ненадовго, я постійно думала, що щось іще станеться, якась переломна подія, тому була напружена, але потім лишилося відчуття пустоти, тож я хутко побігла читати другу частину...