What do you think?
Rate this book
Однією ногою під Києвом #1
Однією ногою під Києвом
Київ, 2101 рік. Погоджуючись на участь у підпільних боях без правил, Свят не очікував, що стане частиною кривавого турніру, де жорстокість винагороджують грошима. Чи готовий він грати брудно заради мрії? Та чи зуміє його наставник Даня врятувати хлопцеві життя, водночас зберігши почуття, що зародилися між ними?
304 pages, Hardcover
Published April 30, 2024
20 people are currently reading
324 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 37 reviews
May 23, 2024
Мені подобаються книги про метро, тому що я часто залипаю у вікно вагона. Розглядаю деталі та шукаю таємні ходи. Уявляю, що там може бути та для чого. Це ніби мурашник під землею, частиною якого є пасажири.
Історія «Однією ногою під Києвом» майже про це. Тут таємниці метро, бої без правил, кровожерлива та снобська система через яку хтось насолоджується та заробляє цілі статки, а хтось страждає та вмирає. Ніхто не міг здихатися цього світу під землею.
Ми зануримося у 2101 рік та все побачимо зсередини від різних призм героїв. Наївної, бунтарської, безнадійної, безпорадної... Протистояння цієї наївності та бунтарства переросте у закоханість, яку попереду чекатимуть випробування на межі життя та смерті, а також дуже важливі рішення... Але виживуть не всі... Багато ластівок кружлятимуть над буденним Києвом, а спогади переслідуватимуть персонажів...
Чекаю на продовження.
Історія «Однією ногою під Києвом» майже про це. Тут таємниці метро, бої без правил, кровожерлива та снобська система через яку хтось насолоджується та заробляє цілі статки, а хтось страждає та вмирає. Ніхто не міг здихатися цього світу під землею.
Ми зануримося у 2101 рік та все побачимо зсередини від різних призм героїв. Наївної, бунтарської, безнадійної, безпорадної... Протистояння цієї наївності та бунтарства переросте у закоханість, яку попереду чекатимуть випробування на межі життя та смерті, а також дуже важливі рішення... Але виживуть не всі... Багато ластівок кружлятимуть над буденним Києвом, а спогади переслідуватимуть персонажів...
Чекаю на продовження.
July 17, 2024
неймовірна, чуттєва історія, та ще в з продовженням!
співчувала героям протягом усього часу, емоції передані просто фантастично, тримає в напрузі. ця книжка — фаворитка в моїй домашній бібліотеці.
співчувала героям протягом усього часу, емоції передані просто фантастично, тримає в напрузі. ця книжка — фаворитка в моїй домашній бібліотеці.
July 14, 2024
Київ майбутнього та секрети андерграунду Арсенальної. Історія про те, що відбувається глибоко під землею і як це повʼязано з сиротами, які не прагнуть до притулку.
Після «У Штормовому - штиль» у мене був великий кредит довіри до наступного твору Сергія Скришевського. Але на початку «ОНПК» я почала переживати, що ця книга не буде таким попаданням прямо у серденько. Сюжет мене бентежив своєю швидкоплинністю, головний герой так поспішав зі зміною думок і дій. Я запереживала: на цьому все. Проте друга частина книги поглинула мене повністю і я не помітила, як закінчила читати. Там зʼявилась і динаміка, і скло, і щире кохання. Що одразу розвіяло всі мої сумніви щодо вдалості цієї книги. З нетерпінням чекаю продовження.
Після «У Штормовому - штиль» у мене був великий кредит довіри до наступного твору Сергія Скришевського. Але на початку «ОНПК» я почала переживати, що ця книга не буде таким попаданням прямо у серденько. Сюжет мене бентежив своєю швидкоплинністю, головний герой так поспішав зі зміною думок і дій. Я запереживала: на цьому все. Проте друга частина книги поглинула мене повністю і я не помітила, як закінчила читати. Там зʼявилась і динаміка, і скло, і щире кохання. Що одразу розвіяло всі мої сумніви щодо вдалості цієї книги. З нетерпінням чекаю продовження.
July 13, 2024
Київ. 2101 рік. Станція "Арсенальна".
Поле бою, де в одному куті знедолені, покинуті, покалічені життям діти-сироти, а в іншом - "вищі" світу цього, для яких смерть, страждання, біль і відчай - тільки розваги. Мене не дивує, що навіть в 22 столітті існує така жорстокість, напевно, людство не виправне в цьому плані :) Але, навіть в такому темному, безнадійному, закинутому місці як метро - є маленький вогник світла, і це світло знаходиться в самих дітях, які, не зважаючи на всю жорстокість цього світу, несуть в собі жагу до боротьби.
В книжці, окрім всієї пітьми Арсенальної, є місце дружбі, розумінню, прощенню і... любові.
Ця історія змусить вас сміятись з двозначних фраз і діалогів, розчулюватись від ніжності, лелеяти надію на саме те рівноправне майбутнє.
Закінчивши першу частину, вже з нетерпінням хочу прочитати наступну. Адже один бій виграно, проте війна ще не скінчилась.
P.S. Коли була в Києві, не мала нагоди спуститись до Арсенальної, але наступного разу обов'язково включу її до місця для відвідин. Щоб відчути весь вайб книжки, так би мовити :)
- "Можливо, колись настане день, коли люди при владі зайдуть на землю й побачать, що насправді вартує їхньої уваги".
- "Ані ми, ані наші батьки не бачили російсько-української війни, до того як росія розпалась на менші держави. Проте, ми вивчили достатньо, щб знати, що горе-сусіди завжди мали нездоровий потяг до руйнування. Схоже, нічого не змінилося. Добре одне: прикордонні території країн, які колись контролювала москва, стали демілітаризованими зонами".
- "Від першого злого погляду я завважав наставника за ворога, та навіть не подумав, що його таким зробило. Зло бманює Примушує нас бачити погане в тому, хто насправді така сама жертва, як і ми. Воно панує зависоко, а прикуті до наших ший ланцюги не дають змоги здійсняти голови та побачити, де зло живе насправді. Не в пеклі, не на підлозі "Арсеальної" у вигляді агресивних, покалічених життям дітей, а нагорі. Прямо над нами".
- "Відважність - справа романтиків, а кли ж ми зустрічаємось зі смертю, то перша реакція - завжди виживання".
- "Парадокс людської поведіник: іншим радимо, а собі допомогти не мжемо".
- "Для щастя не потрібно ані розкішного одягу, ані зікової краси, ані люксового життя. Воля, чисте повітря в легенях і можливість робити що заманеться - ось рецепт, якго я не пізнав вчасно та від якого добровільно відмовився".
- "Найсильніше, що може зробити людина, - це прийняти свою слабкість".
- "Життя дало мені моживість отримати бажане, але в ній вдалося знайти щось набагато цінніше за гроші. Людину, якій можна довірити свою душу. Темну, скалічену, але живу".
- "Найбільша ноша людини, як виявляється, - власний розум. Втрачаєш його - і все перестає мати сенс. Нічого боятися, нічого прагнути. Спасіння в сліпій порожнечі".
Поле бою, де в одному куті знедолені, покинуті, покалічені життям діти-сироти, а в іншом - "вищі" світу цього, для яких смерть, страждання, біль і відчай - тільки розваги. Мене не дивує, що навіть в 22 столітті існує така жорстокість, напевно, людство не виправне в цьому плані :) Але, навіть в такому темному, безнадійному, закинутому місці як метро - є маленький вогник світла, і це світло знаходиться в самих дітях, які, не зважаючи на всю жорстокість цього світу, несуть в собі жагу до боротьби.
В книжці, окрім всієї пітьми Арсенальної, є місце дружбі, розумінню, прощенню і... любові.
Ця історія змусить вас сміятись з двозначних фраз і діалогів, розчулюватись від ніжності, лелеяти надію на саме те рівноправне майбутнє.
Закінчивши першу частину, вже з нетерпінням хочу прочитати наступну. Адже один бій виграно, проте війна ще не скінчилась.
P.S. Коли була в Києві, не мала нагоди спуститись до Арсенальної, але наступного разу обов'язково включу її до місця для відвідин. Щоб відчути весь вайб книжки, так би мовити :)
- "Можливо, колись настане день, коли люди при владі зайдуть на землю й побачать, що насправді вартує їхньої уваги".
- "Ані ми, ані наші батьки не бачили російсько-української війни, до того як росія розпалась на менші держави. Проте, ми вивчили достатньо, щб знати, що горе-сусіди завжди мали нездоровий потяг до руйнування. Схоже, нічого не змінилося. Добре одне: прикордонні території країн, які колись контролювала москва, стали демілітаризованими зонами".
- "Від першого злого погляду я завважав наставника за ворога, та навіть не подумав, що його таким зробило. Зло бманює Примушує нас бачити погане в тому, хто насправді така сама жертва, як і ми. Воно панує зависоко, а прикуті до наших ший ланцюги не дають змоги здійсняти голови та побачити, де зло живе насправді. Не в пеклі, не на підлозі "Арсеальної" у вигляді агресивних, покалічених життям дітей, а нагорі. Прямо над нами".
- "Відважність - справа романтиків, а кли ж ми зустрічаємось зі смертю, то перша реакція - завжди виживання".
- "Парадокс людської поведіник: іншим радимо, а собі допомогти не мжемо".
- "Для щастя не потрібно ані розкішного одягу, ані зікової краси, ані люксового життя. Воля, чисте повітря в легенях і можливість робити що заманеться - ось рецепт, якго я не пізнав вчасно та від якого добровільно відмовився".
- "Найсильніше, що може зробити людина, - це прийняти свою слабкість".
- "Життя дало мені моживість отримати бажане, але в ній вдалося знайти щось набагато цінніше за гроші. Людину, якій можна довірити свою душу. Темну, скалічену, але живу".
- "Найбільша ноша людини, як виявляється, - власний розум. Втрачаєш його - і все перестає мати сенс. Нічого боятися, нічого прагнути. Спасіння в сліпій порожнечі".
July 8, 2024
Не змогла сприйняти цю історію серйозно.
- Проблеми зі стилем автора (редактура?!) нікуди з минулої книги не ділись. Знов картонні діалоги і перевантаження тексту. Привіт чаю, що є гарячим солодко-лимонним напоєм. А скоровірдка була сковорідкою один раз, потім була металевим бар'єром, широкою міцною пластиною тощо. Всі ті жінки, зеленоокі, зеленокосі, наставники, наглядачки, нащо так багато народу в розмові двох людей?
- Проблеми із мотивацією головного героя. То він хоче кардинально одне хоч стій хоч падай, потім інше, потім знову перше. Будь-яка фраза чи дрібна подія крутить його моральний компас як дзиґу. Я не встигаю, такі щирі та такі короткі пориви.
- Оцеповорот з ненависті на дружбу і задум Дані до початку турніру... відверто смішно. Свят ще картає себе, що не зрозумів натяків. Бо там не було натяків, тебе залякували без натяків! Що він мав читати між рядками там, коли погрози звучать так само, як всі погрози в світі?
- Напевно, проблема в наївному звучанні. Об'єктивно важка тема передана якось простяцьки. Купа деталей, але не тих, які треба для підсилення враження від жорстокості суспільства.
- Дивні вставки із моралізаторством, об які перечіпляєшся й руйнуєш темп сцени (і знову до наступного повороту компасу це вже не надто важить). Особливо та, що про роздуми на порозі арени перед бійкою. Читачі не тупі, їм не треба отпрямзараз про століття несправедливих задоволень багатїв, починаючи з Колізею, коли вже автор вивів героїв на самий початок екшн-сцени.
- Герой забуває відповісти на питання за секунду після його промови? Не хоче розпитувати деталі супертаємного плану бо боїться забути деталі?! Він золота рибка? Хоча схоже на те, бо він дивується власним висновкам з позаминулої сторінки, коли доходить до висновків знову. Записуй на папірці, любий.
Це не все, що мені палає, але най вже буде. Десь з третини я читала суто дочекатись вже поцілунку, бо сюжет зрозуміло який. І автор додав навіть більше, я була вже вразилася, але настала черга "моря ліжка та хмар подушок". І все, далі дочитала по абзацу тут-там.
Наостанок. В Одесі не просто так нема метро й не буде. Сподіваюсь, автор не мав на увазі катакомби, бо ну. Він зазначив, що в кожному місті країни це саме підземні арени/зали/казарми. Нехай герої почнуть Великий Порятунок не з Одеси, бо то буде ще більший сміх.
- Проблеми зі стилем автора (редактура?!) нікуди з минулої книги не ділись. Знов картонні діалоги і перевантаження тексту. Привіт чаю, що є гарячим солодко-лимонним напоєм. А скоровірдка була сковорідкою один раз, потім була металевим бар'єром, широкою міцною пластиною тощо. Всі ті жінки, зеленоокі, зеленокосі, наставники, наглядачки, нащо так багато народу в розмові двох людей?
- Проблеми із мотивацією головного героя. То він хоче кардинально одне хоч стій хоч падай, потім інше, потім знову перше. Будь-яка фраза чи дрібна подія крутить його моральний компас як дзиґу. Я не встигаю, такі щирі та такі короткі пориви.
- Оцеповорот з ненависті на дружбу і задум Дані до початку турніру... відверто смішно. Свят ще картає себе, що не зрозумів натяків. Бо там не було натяків, тебе залякували без натяків! Що він мав читати між рядками там, коли погрози звучать так само, як всі погрози в світі?
- Напевно, проблема в наївному звучанні. Об'єктивно важка тема передана якось простяцьки. Купа деталей, але не тих, які треба для підсилення враження від жорстокості суспільства.
- Дивні вставки із моралізаторством, об які перечіпляєшся й руйнуєш темп сцени (і знову до наступного повороту компасу це вже не надто важить). Особливо та, що про роздуми на порозі арени перед бійкою. Читачі не тупі, їм не треба отпрямзараз про століття несправедливих задоволень багатїв, починаючи з Колізею, коли вже автор вивів героїв на самий початок екшн-сцени.
- Герой забуває відповісти на питання за секунду після його промови? Не хоче розпитувати деталі супертаємного плану бо боїться забути деталі?! Він золота рибка? Хоча схоже на те, бо він дивується власним висновкам з позаминулої сторінки, коли доходить до висновків знову. Записуй на папірці, любий.
Це не все, що мені палає, але най вже буде. Десь з третини я читала суто дочекатись вже поцілунку, бо сюжет зрозуміло який. І автор додав навіть більше, я була вже вразилася, але настала черга "моря ліжка та хмар подушок". І все, далі дочитала по абзацу тут-там.
Наостанок. В Одесі не просто так нема метро й не буде. Сподіваюсь, автор не мав на увазі катакомби, бо ну. Він зазначив, що в кожному місті країни це саме підземні арени/зали/казарми. Нехай герої почнуть Великий Порятунок не з Одеси, бо то буде ще більший сміх.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 14, 2025
я до останнього планувала не прискіпуватись до цієї книжки аж надто сильно, однак вона виявилась не лише слабкою у виконанні, а й пробудила в мені звіра (циніка), тож післясмак в мене лишився максимально неприємний.
написана дуже наївно й просто (not in a good way), ця оповідь не змогла мене зачепити анітрохи – у мене нуль співчуття до будь-кого з героїв, я не повірила в історію, мені було до всього б а й д у ж е. потенціал однозначно проглядався, але зрештою все дуже швидко здулось. я могла б закрити очі на мляву світобудову й дірявий сюжет, а втім ж тоді хоча б каст персонаж_ок мав би втримати мою прихильність? але ж ні :(
у мене склалоь враження, що ��втор хоче розказати важливу й серйозну історію, однак читалась вона як трохи недолугий недопрацьований мідл ґрейд. трагічністю вона не дотискає, важливістю не бере, почуття не викликають довіри.
чому я маю вірити, що яся зі святом раптом стали сім'єю для каті та віті? вони ледь перекинулись словом, аж раптом яся ні з того ні з сього "по-материнськи" їх обіймає? вони декілька разів поїли разом та поговорили, до чого ці повтори ні з того, ні з сього про те, шо вони їм наче батько з матір'ю? мені триста разів втовкмачили, що вони сім'я, вони сидять по-сімейному, а ще ви знали, що вони сім'я? бо вони сім'я, ух, така сім'я-- при тому вони знають одне одного, сука, тиждень від сили?? я могла б собі додумати, що, мовляв, стресовість ситуації ще б не до такого призвела, але бляха треба ж ПОКАЗАТИ цей розвиток якось?? у каті й віті відсутня будь-яка особистість, окрім статусу нещасних сиріток з наркоманського притону, а всі їхні взаємодії зі святом та ясею зводяться до того, шо "вони сім'я". те, наскільки ключовою була лінія з ними, та тим, як вона була зрештою виконана, це все просто курам на сміх. використання found family як тропу тут максимально недолуге й непереконливе, коротше кажучи.
лишіть вже того даню і його дохуя альтруїстичну сраку з героїчними потугами... оцей його геніальний план шо на початку, що наприкінці? очі болять від закочування. а свят? те, як блискавично мінялась його мотивація й поведінка, це просто шось з чимось. то він хоче одне, то вже йому кортить втнути інше. то він на все піде заради сестри, то він йде самовбиватись. то він хоче всім помститись, то він не хоче нікому шкодити, а даня – вбивця. його мелодраматичність під кінець почала неабияк бісити, а його бажання померти не викликало жодного співчуття – одне лиш роздратування. насправді вони обидва в принципі могли б витягнути цю історію бодай трошки, однак все зіпсували їхні "я ТебЕ коХаЮ" на третій день спілкування, лол.
взагалі, вся ця тєма з дохуя секретними й масштабними підпільними боями не витримує й дрібки scrutiny. ви хочете мені сказати, шо цим бавляться найвливовіші та найзаможніші люди країни, а те метро навіть не перевірили толком? як зручно, шо там нема камер, охоронці придурки, а також є дуже доладний тунель в місто, яким можна протаскати купи вибухівки й вивести сотню підлітків на волю, та ще й так, аби ніхто не помітив? о, а весь цей пафосний визвільний рух з їхніми кружочками? мм м, мати своїх людей в керуванні, все магічним чином вирішується, нуль проскоків, одна лиш вимушена жертовна смерть, коби додати драматизму (ні), правда ж чудово? на ділі хуйня повна, чесно кажучи.
затравочка на продовження, де наша брава групка знедолених боротиметься з системою й рятуватиме світ, викликала тільки сміх.
honorable mention: мене особливо потішило те, шо вони тут всі такі дохуя футуристичні, повсюди льотають дрони, миготять голографічні проєкції, татушки б'ють автоматизованими принтерами, їжу готують роботи, вживлюють чіпи з отрутою на дистанційному керуванні, етс етс, А ДОРОГИ Й ДАЛІ ПОСИПАЮТЬ СІЛЛЮ, лол
(читала її, коли вмирала від нудьги та не було світла, а також передзамовила була трошки зі знижкою, тож аж прям шкодувати про час та гроші НЕ ШКОДУЮ, звісно, а втім досвід однаково кепський, зітхаю)
(2.5)
написана дуже наївно й просто (not in a good way), ця оповідь не змогла мене зачепити анітрохи – у мене нуль співчуття до будь-кого з героїв, я не повірила в історію, мені було до всього б а й д у ж е. потенціал однозначно проглядався, але зрештою все дуже швидко здулось. я могла б закрити очі на мляву світобудову й дірявий сюжет, а втім ж тоді хоча б каст персонаж_ок мав би втримати мою прихильність? але ж ні :(
у мене склалоь враження, що ��втор хоче розказати важливу й серйозну історію, однак читалась вона як трохи недолугий недопрацьований мідл ґрейд. трагічністю вона не дотискає, важливістю не бере, почуття не викликають довіри.
чому я маю вірити, що яся зі святом раптом стали сім'єю для каті та віті? вони ледь перекинулись словом, аж раптом яся ні з того ні з сього "по-материнськи" їх обіймає? вони декілька разів поїли разом та поговорили, до чого ці повтори ні з того, ні з сього про те, шо вони їм наче батько з матір'ю? мені триста разів втовкмачили, що вони сім'я, вони сидять по-сімейному, а ще ви знали, що вони сім'я? бо вони сім'я, ух, така сім'я-- при тому вони знають одне одного, сука, тиждень від сили?? я могла б собі додумати, що, мовляв, стресовість ситуації ще б не до такого призвела, але бляха треба ж ПОКАЗАТИ цей розвиток якось?? у каті й віті відсутня будь-яка особистість, окрім статусу нещасних сиріток з наркоманського притону, а всі їхні взаємодії зі святом та ясею зводяться до того, шо "вони сім'я". те, наскільки ключовою була лінія з ними, та тим, як вона була зрештою виконана, це все просто курам на сміх. використання found family як тропу тут максимально недолуге й непереконливе, коротше кажучи.
лишіть вже того даню і його дохуя альтруїстичну сраку з героїчними потугами... оцей його геніальний план шо на початку, що наприкінці? очі болять від закочування. а свят? те, як блискавично мінялась його мотивація й поведінка, це просто шось з чимось. то він хоче одне, то вже йому кортить втнути інше. то він на все піде заради сестри, то він йде самовбиватись. то він хоче всім помститись, то він не хоче нікому шкодити, а даня – вбивця. його мелодраматичність під кінець почала неабияк бісити, а його бажання померти не викликало жодного співчуття – одне лиш роздратування. насправді вони обидва в принципі могли б витягнути цю історію бодай трошки, однак все зіпсували їхні "я ТебЕ коХаЮ" на третій день спілкування, лол.
взагалі, вся ця тєма з дохуя секретними й масштабними підпільними боями не витримує й дрібки scrutiny. ви хочете мені сказати, шо цим бавляться найвливовіші та найзаможніші люди країни, а те метро навіть не перевірили толком? як зручно, шо там нема камер, охоронці придурки, а також є дуже доладний тунель в місто, яким можна протаскати купи вибухівки й вивести сотню підлітків на волю, та ще й так, аби ніхто не помітив? о, а весь цей пафосний визвільний рух з їхніми кружочками? мм м, мати своїх людей в керуванні, все магічним чином вирішується, нуль проскоків, одна лиш вимушена жертовна смерть, коби додати драматизму (ні), правда ж чудово? на ділі хуйня повна, чесно кажучи.
затравочка на продовження, де наша брава групка знедолених боротиметься з системою й рятуватиме світ, викликала тільки сміх.
honorable mention: мене особливо потішило те, шо вони тут всі такі дохуя футуристичні, повсюди льотають дрони, миготять голографічні проєкції, татушки б'ють автоматизованими принтерами, їжу готують роботи, вживлюють чіпи з отрутою на дистанційному керуванні, етс етс, А ДОРОГИ Й ДАЛІ ПОСИПАЮТЬ СІЛЛЮ, лол
(читала її, коли вмирала від нудьги та не було світла, а також передзамовила була трошки зі знижкою, тож аж прям шкодувати про час та гроші НЕ ШКОДУЮ, звісно, а втім досвід однаково кепський, зітхаю)
(2.5)
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 28, 2024
Майже 5 годин дарма витраченого часу. Це було настільки сиро і нецікаво, що останні сторінок 50 я просто пробігав очима (і нічого від цього не втратив). Кринжував навіть у «найдраматичніші» моменти, бо крім іспанського сорому вони ніц не викликали - настільки жахливо це написано. І ця писанина ще матиме продовження? Після «У Штормовому - штиль» - повне розчарування.
February 13, 2025
Скажу так, очікування в мене були якнайкращі, бо а) автора захвалюють в інтернеті; б) цікавий концепт, тема і лгбт-лінія; в) красива обкладинка так і манить.
І воно все так і є: обкладинка манить, тема цікава, концепт класний, але за що автора хвалять я так і не викупила. Погнали по порядку.
СЮЖЕТ
Він присутній, він по канонам (зав'язка, кульмінація, розв'язка), і це, мабуть, єдине, до чого я могла б НЕ придратися, якби не сюжетні дірки розміром з кавуни. Для мене лишилося загадкою, чому організатор підпільних боїв настільки сліпий та глухий, що в упор не помічає буквально пролам в стіні в його супер-пупер захищеному приміщенні для боїв без правил. І як так сталося, що підлітки можуть вільно ходити туди-сюди, на поверхню та назад до арени, якщо написано, що там УСЮДИ камери, наглядачі та комендантська година. Ну прям тюряга суворого режиму, але з діркою в стіні. Перманентною. Але ж зручно!
І оця "зручність" буде в книзі постійно, ламаючи логіку та мозок читача. Персонажі будуть телепортуватися, бо так треба для сцени, а дуже помітні штуки ніхто не помічатиме, бо тут всі байдужі.
ГЕРОЇ
Герой тут тільки один. Колективний. Такий, знаєте, суцільний шматок картону, від якого відірвали шматочки картоняток, дали їм імена та пустили взаємодіяти між собою, але забули хоч якось їх розфарбувати. Вони всі однакові. Якщо замінити імена, ви не зможете впізнати, де хто і що говорить. В них немає особистостей, захоплень, мрій, минулого, смаків, манери говорити, в кінці кінців. Вони ходять болванчиками та розмовляють банальними фразами ні про що, зате разом вони — об'єкт головної драми роману.
"— Ну, ми тепер не на "Арсенальній", тут їхні правила не діють.
— Ми не на "Арсенальній", так."
Дякую, кеп.
Це все могла би врятувати якісно прописана лінія кохання між хлопцями, але... ну знову мимо. Я не вірю персонажам, які першу половину книги не розмовляють, потім перекидаються кількома фразами і... освідчуються в коханні. Таке відчуття, що там вирізано розділів десять. Їхні почуття існують у вакуумі, вони ніяк не впливають на оточення, на сюжет, на події, ставлення інших. Просто ви маєте знати, що у них велике кохання. Всьо. Не ставте питань.
ДРАМА
...заради драми. Вона тут скрізь. Якщо в якийсь момент драми бракуватиме, автор милостиво висосе її з пальця, без жодних передумов. Наприклад, якийсь герой знайде фотку колишнього його пасії та зробить мега-драму, бо він схожий на цього колишнього, ужас!
Окремо хочу виділити суїцидальні припадки одного персонажа, який пообіцяв те, чого зробити не міг фізично, а коли не виконав, то такий "піду втоплюся у річці глибокій", і це блін тривало сторінок 15-20, а потім різко попустило. ЩО ЦЕ БУЛО БЛЯХА, автор? Це триндець. Це така зневага до людей, які мають суїцидальні думки, у мене вуха горіли від іспанського сорому, наче це я написала. Ну і після спроби самогубства люди зазвичай не відходять так швидко, це блін травматична подія!
СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА
З нею все могло бути непогано, якби автор не писав, наче для п'ятирічок. ГГ постійно розходиться пафосними тирадами в дусі Гамлета у версії для ясельної групи дитсада про те, який світ несправедливий, багачі пагані, а центр Києва зажрався та потопає у розбещеності (Капітолій з ГІ, ти?). А ГГ у нас такий святий (ну Свят же ж), такий правильний, хоч до рани прикладай. Особливо прікольно було, коли він погодився на бої без правил (!!!), а потім такий "блін, а я не думав, що це буде жорстоко" 👌 (сюрпрайз мазафака)
— Битимешся у підпільних боях за гроші?
— Блябуду!
*фев моментс лете*
— А в сміслє битися прям БИТИСЯ?! Я думав ми будемо в мортал комбат шпіліть 😱
Якось так бачу.
СТИЛЬ АВТОРА
На десерт у нас найбільше горіння, прям аж ууух 🔥 Хто змерз, можете грітись.
Зазвичай я кажу "стиль не мій" або "ну, може іншим зайде", але у цьому випадку я дозволю собі безапеляційно сказати: писати автор не вміє. Штамп, підпис. Ну от не вміє. Я так писала у 18-20 років, коли строчила свій перший ориджинал, який потім сховала, аби не травмувати людей. Яким чином цей сирий текст міг опинитися у друці для мене загадка.
По-перше, у автора є погана звичка абсолютно все проговорювати як констатацію фактів з вуст героя. Тобто він не показує події, а розказує. Ще й з оцим вайбом п'ятирічки. Через це текст максимально важко читати, адже Святу прям конче необхідно дати усьому свою оцінку та все засудити / одобрити. Можете сказати, що це специфіка першої особи, а я вам скажу, що в даному випадку це невміння працювати з текстом. Бо під час екшен-сцен мені взагалі не всралася, бляха, оцінка та філософські роздуми героя, я хочу БАЧИТИ його очима, що відбувається. А замість цього отримую тиради про зле людство, яке хоче крові. Причому вже в двадцятий раз, бо читач тупий, з першого не вкурив глибину філософії.
По-друге, в книзі майже немає описів, в тому числі взаємодій героїв. А де вони є, там часто важко зрозуміти, хто куди і нащо. Не одна я три рази перечитувала сцену з арматурою, бо було просто незрозуміло, хто куди рухається. Не одна я не вкурила троп знайденої родини, бо цю родину ну, не показали?! Нам сказали, що вони родина. Все. Не ставте питань, ну що ви ставите питання?! Малчать! То так і треба.
Підсумок: це невдалий закос на Голодні ігри, який врятує тільки редактура, редактура і ще раз редактура.
І воно все так і є: обкладинка манить, тема цікава, концепт класний, але за що автора хвалять я так і не викупила. Погнали по порядку.
СЮЖЕТ
Він присутній, він по канонам (зав'язка, кульмінація, розв'язка), і це, мабуть, єдине, до чого я могла б НЕ придратися, якби не сюжетні дірки розміром з кавуни. Для мене лишилося загадкою, чому організатор підпільних боїв настільки сліпий та глухий, що в упор не помічає буквально пролам в стіні в його супер-пупер захищеному приміщенні для боїв без правил. І як так сталося, що підлітки можуть вільно ходити туди-сюди, на поверхню та назад до арени, якщо написано, що там УСЮДИ камери, наглядачі та комендантська година. Ну прям тюряга суворого режиму, але з діркою в стіні. Перманентною. Але ж зручно!
І оця "зручність" буде в книзі постійно, ламаючи логіку та мозок читача. Персонажі будуть телепортуватися, бо так треба для сцени, а дуже помітні штуки ніхто не помічатиме, бо тут всі байдужі.
ГЕРОЇ
Герой тут тільки один. Колективний. Такий, знаєте, суцільний шматок картону, від якого відірвали шматочки картоняток, дали їм імена та пустили взаємодіяти між собою, але забули хоч якось їх розфарбувати. Вони всі однакові. Якщо замінити імена, ви не зможете впізнати, де хто і що говорить. В них немає особистостей, захоплень, мрій, минулого, смаків, манери говорити, в кінці кінців. Вони ходять болванчиками та розмовляють банальними фразами ні про що, зате разом вони — об'єкт головної драми роману.
"— Ну, ми тепер не на "Арсенальній", тут їхні правила не діють.
— Ми не на "Арсенальній", так."
Дякую, кеп.
Це все могла би врятувати якісно прописана лінія кохання між хлопцями, але... ну знову мимо. Я не вірю персонажам, які першу половину книги не розмовляють, потім перекидаються кількома фразами і... освідчуються в коханні. Таке відчуття, що там вирізано розділів десять. Їхні почуття існують у вакуумі, вони ніяк не впливають на оточення, на сюжет, на події, ставлення інших. Просто ви маєте знати, що у них велике кохання. Всьо. Не ставте питань.
ДРАМА
...заради драми. Вона тут скрізь. Якщо в якийсь момент драми бракуватиме, автор милостиво висосе її з пальця, без жодних передумов. Наприклад, якийсь герой знайде фотку колишнього його пасії та зробить мега-драму, бо він схожий на цього колишнього, ужас!
Окремо хочу виділити суїцидальні припадки одного персонажа, який пообіцяв те, чого зробити не міг фізично, а коли не виконав, то такий "піду втоплюся у річці глибокій", і це блін тривало сторінок 15-20, а потім різко попустило. ЩО ЦЕ БУЛО БЛЯХА, автор? Це триндець. Це така зневага до людей, які мають суїцидальні думки, у мене вуха горіли від іспанського сорому, наче це я написала. Ну і після спроби самогубства люди зазвичай не відходять так швидко, це блін травматична подія!
СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА
З нею все могло бути непогано, якби автор не писав, наче для п'ятирічок. ГГ постійно розходиться пафосними тирадами в дусі Гамлета у версії для ясельної групи дитсада про те, який світ несправедливий, багачі пагані, а центр Києва зажрався та потопає у розбещеності (Капітолій з ГІ, ти?). А ГГ у нас такий святий (ну Свят же ж), такий правильний, хоч до рани прикладай. Особливо прікольно було, коли він погодився на бої без правил (!!!), а потім такий "блін, а я не думав, що це буде жорстоко" 👌 (сюрпрайз мазафака)
— Битимешся у підпільних боях за гроші?
— Блябуду!
*фев моментс лете*
— А в сміслє битися прям БИТИСЯ?! Я думав ми будемо в мортал комбат шпіліть 😱
Якось так бачу.
СТИЛЬ АВТОРА
На десерт у нас найбільше горіння, прям аж ууух 🔥 Хто змерз, можете грітись.
Зазвичай я кажу "стиль не мій" або "ну, може іншим зайде", але у цьому випадку я дозволю собі безапеляційно сказати: писати автор не вміє. Штамп, підпис. Ну от не вміє. Я так писала у 18-20 років, коли строчила свій перший ориджинал, який потім сховала, аби не травмувати людей. Яким чином цей сирий текст міг опинитися у друці для мене загадка.
По-перше, у автора є погана звичка абсолютно все проговорювати як констатацію фактів з вуст героя. Тобто він не показує події, а розказує. Ще й з оцим вайбом п'ятирічки. Через це текст максимально важко читати, адже Святу прям конче необхідно дати усьому свою оцінку та все засудити / одобрити. Можете сказати, що це специфіка першої особи, а я вам скажу, що в даному випадку це невміння працювати з текстом. Бо під час екшен-сцен мені взагалі не всралася, бляха, оцінка та філософські роздуми героя, я хочу БАЧИТИ його очима, що відбувається. А замість цього отримую тиради про зле людство, яке хоче крові. Причому вже в двадцятий раз, бо читач тупий, з першого не вкурив глибину філософії.
По-друге, в книзі майже немає описів, в тому числі взаємодій героїв. А де вони є, там часто важко зрозуміти, хто куди і нащо. Не одна я три рази перечитувала сцену з арматурою, бо було просто незрозуміло, хто куди рухається. Не одна я не вкурила троп знайденої родини, бо цю родину ну, не показали?! Нам сказали, що вони родина. Все. Не ставте питань, ну що ви ставите питання?! Малчать! То так і треба.
Підсумок: це невдалий закос на Голодні ігри, який врятує тільки редактура, редактура і ще раз редактура.
September 30, 2025
Відгуки різняться, але мені особисто дуже зайшло, хоч я й ненавиджу оцей вайб Голодних ігор, мене буквальн�� тригернуло в один момент, коли всім стало ясно, в якій ситуації вони насправді опинились!
Я прочитала тут деякі коментарі і була дуже здивована бачити, що цей твір називають фанфіком. Фанфік- це варіація історії ВЖЕ ІСНУЮЧИХ ПЕРСОНАЖІВ, написаний шанувальниками оригінального твору/фільму/гри тощо.
Хто читав All the young dudes, The lessons of cartography, Manacled і т.п. точно розуміють, що фанфік це не про розмір і точно не про якість. Деякі фанфіки рівнями вище, ніж оригінальні твори. Тож це твердження таке ж некоректне, як сказати, що роман - це ЖАНР.
Стосовно любовної лінії: тропу від ворогів до коханців тут немає. Чому Даня звернув увагу саме на Свята і чому, а головне, в який момент Свят зробив свій крок - пояснюється в тексті. Не хочу робити спойлерів тут, але, очевидно, дещо егоїстичне підштовхнуло героїв до 206ї сторінки. Це цікаве сюжетне рішення і дає можливість швидше розвинути стосунки персонажів в такому незначному об’ємі книги.
Свят дуже емоційний. Хтось скаже: постійно ниє. Але він осиротілий підліток, який опинивня в садистів і змушений спостерігати за смертями дітей. Справді, чого б то дах їхав🙄
Єдине, що в цій книзі погано - РЕДАКЦІЯ! Як можна було пропустити русизми?? Що це за слово: супротивлявся? А лівша? А фразерлогізми? Це категорично не годиться! Потрібно відшліфувати цей текст у грамотного україномовного редактора і нікому не спаде на думку назвати твір фанфіком. Нехай будуть діалекти, побутова мова, але КАТЕГОРИЧНО. НЕ. РУСИЗМИ.
я взяла свій примірник УШШ, щоб порівняти, бо там я такої лажі не пригадую, і дійсно, інший редактор 🧐
Буду читати наступну частину, сподіваюсь, там текст опрацьований краще, бо історія мене зачепила. На цій😏 сцені, здається, навіть вуха почервоніли, хоча я таке читала, що вже б нічого не мало збентежити😂
Я прочитала тут деякі коментарі і була дуже здивована бачити, що цей твір називають фанфіком. Фанфік- це варіація історії ВЖЕ ІСНУЮЧИХ ПЕРСОНАЖІВ, написаний шанувальниками оригінального твору/фільму/гри тощо.
Хто читав All the young dudes, The lessons of cartography, Manacled і т.п. точно розуміють, що фанфік це не про розмір і точно не про якість. Деякі фанфіки рівнями вище, ніж оригінальні твори. Тож це твердження таке ж некоректне, як сказати, що роман - це ЖАНР.
Стосовно любовної лінії: тропу від ворогів до коханців тут немає. Чому Даня звернув увагу саме на Свята і чому, а головне, в який момент Свят зробив свій крок - пояснюється в тексті. Не хочу робити спойлерів тут, але, очевидно, дещо егоїстичне підштовхнуло героїв до 206ї сторінки. Це цікаве сюжетне рішення і дає можливість швидше розвинути стосунки персонажів в такому незначному об’ємі книги.
Свят дуже емоційний. Хтось скаже: постійно ниє. Але він осиротілий підліток, який опинивня в садистів і змушений спостерігати за смертями дітей. Справді, чого б то дах їхав🙄
Єдине, що в цій книзі погано - РЕДАКЦІЯ! Як можна було пропустити русизми?? Що це за слово: супротивлявся? А лівша? А фразерлогізми? Це категорично не годиться! Потрібно відшліфувати цей текст у грамотного україномовного редактора і нікому не спаде на думку назвати твір фанфіком. Нехай будуть діалекти, побутова мова, але КАТЕГОРИЧНО. НЕ. РУСИЗМИ.
я взяла свій примірник УШШ, щоб порівняти, бо там я такої лажі не пригадую, і дійсно, інший редактор 🧐
Буду читати наступну частину, сподіваюсь, там текст опрацьований краще, бо історія мене зачепила. На цій😏 сцені, здається, навіть вуха почервоніли, хоча я таке читала, що вже б нічого не мало збентежити😂
Read
December 15, 2024Книга мене вразила у дуже хорошому сенсі. Якщо оцінювати по всіх критеріям,шрифт дуже приємний для читання,обкладинка дуже красива.🩵
Автор вміє дуже гарно описувати майбутнє,як він його бачить,та страшні події які відбувалися на Арсенальній.
Мені не сподобалась поведінка Свята,він завжди хотів всіх врятувати,обіцяв що врятує всіх,і так і того не зробив.
Кохання Свята і Дані мені не дуже сподобалося. Свят для Дані ніби Роман з минулого,він навіть сам описував і вони розмовляли про це.
Дуже шкода Катю,але до того як я купувала цю книгу,я вже знала,що з нею щось трапиться,бо автор викладав в тік тоці відео.
Якщо казати загалом ця книга варта вашої уваги,вона сповнена подіями майбутнього,та боями без правил і боротьбою за своє життя.Я дуже чекаю продаж другої частини,із задоволенням буду її читати.
А Сергію Скришевському дуже хочу подякувати за книги на квірт тематику. Він просуває такі книги в Україні,і дає нам почитати книги українських письменників на таку тему.💓
Автор вміє дуже гарно описувати майбутнє,як він його бачить,та страшні події які відбувалися на Арсенальній.
Мені не сподобалась поведінка Свята,він завжди хотів всіх врятувати,обіцяв що врятує всіх,і так і того не зробив.
Кохання Свята і Дані мені не дуже сподобалося. Свят для Дані ніби Роман з минулого,він навіть сам описував і вони розмовляли про це.
Дуже шкода Катю,але до того як я купувала цю книгу,я вже знала,що з нею щось трапиться,бо автор викладав в тік тоці відео.
Якщо казати загалом ця книга варта вашої уваги,вона сповнена подіями майбутнього,та боями без правил і боротьбою за своє життя.Я дуже чекаю продаж другої частини,із задоволенням буду її читати.
А Сергію Скришевському дуже хочу подякувати за книги на квірт тематику. Він просуває такі книги в Україні,і дає нам почитати книги українських письменників на таку тему.💓
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 21, 2025
Це могла бути відмінна янг-едалт фантастика, якби не кілька "але". Тому вона просто хороша😁
Що найбільше мені сподобалось — це задум. У футуристичному Києві існує організація підпільних боїв без правил за участю дітей-сиріт, де іноді діти вбивають одне одного за гроші. Все це відбувається на закинутій станції метро. Головний герой з сестрою, аби не потрапити після загибелі батьків до притулку, погоджуються прийняти участь у боях та переїжджають у підземний табір.
Тут я наочікувалася, що далі буде дуже багато цікавого, бо люблю сюжети про виживання людей у закритому середовищі, а коли це ще й діти, то все має буте ще драматичніше. І тут перше "але" — автор провалив цю лінію🤷🏻 Камон, це ж купа підлітків, всі вигрогідні суперники, без нагляду дорослих (камери, за якими слідкують охоронці, то таке) — є де розгулятися. А вони поводять собе, як діти-піонери з радянських оповідань про літні табори🤦🏻 Я вже мовчу про діалоги, це прям проблема пана Скришевського, та сама, що й в "У Штормовому штиль". Не спідкуються так підлітки, та й дорослі теж. Не вистачає життєвості.
Друге очікування — бої. Підготовка, тренування, стратегії. І друге "але" — ну зовсім мало цього. У нас пов від імені гг, від першої особи, хлопецеві предстоять перші в його житті бої без правил, але складається враження, що це десь там в стороні. Згодом, правда, вже коли дійшло саме до боїв, автор дає трохи напруги і драматичних поворотів.
Третє очікування виправдалося майже на 100% — романтична лінія. Оце точно тема пана Скришевського, тут навіть по тексту видно, що йому самому подобається😁 Дуже гарно і щемко❤️
Але й тут є "але". Наявність інтимної сцени, занадто інтимної для янг-едалт😁 Вона максимально прийстойна і гарна, але все ж таки, думаю, саме через це книга і заробила позначку 16+. Хоча роман цілком можна порадити і більш юним читачам, я б у віці 13-14 років проковтнула б його з захватом. В "У Штормовому штиль" автор так само поставив хрест на янг-едалт, ввівши не потрібні "дорослі" сцени.
Пане Сергій, почуйте мене, дорослі люди теж читають янг-едалт, і не обов'язково вводити у книги якісь сцени, щоб долучити більше читачів, краще це зробити підвіщенням якості самого твору😉
Що найбільше не сподобалось і це останнє "АЛЕ" — майже увесь сюжет займають пиздостраждання гг🙈 Іноді вони цікаві, але коли займають весь передній план твору — це вже перебір. Мені ж хотілося більше пояснень деяких сюжетних моментів, якими просто автор знехтував.
І останнє "але". Я хочу прочитати другу книгу😄 Я бачу у автора гарний потенціал і вірю, що він буде писати краще і краще😉
Що найбільше мені сподобалось — це задум. У футуристичному Києві існує організація підпільних боїв без правил за участю дітей-сиріт, де іноді діти вбивають одне одного за гроші. Все це відбувається на закинутій станції метро. Головний герой з сестрою, аби не потрапити після загибелі батьків до притулку, погоджуються прийняти участь у боях та переїжджають у підземний табір.
Тут я наочікувалася, що далі буде дуже багато цікавого, бо люблю сюжети про виживання людей у закритому середовищі, а коли це ще й діти, то все має буте ще драматичніше. І тут перше "але" — автор провалив цю лінію🤷🏻 Камон, це ж купа підлітків, всі вигрогідні суперники, без нагляду дорослих (камери, за якими слідкують охоронці, то таке) — є де розгулятися. А вони поводять собе, як діти-піонери з радянських оповідань про літні табори🤦🏻 Я вже мовчу про діалоги, це прям проблема пана Скришевського, та сама, що й в "У Штормовому штиль". Не спідкуються так підлітки, та й дорослі теж. Не вистачає життєвості.
Друге очікування — бої. Підготовка, тренування, стратегії. І друге "але" — ну зовсім мало цього. У нас пов від імені гг, від першої особи, хлопецеві предстоять перші в його житті бої без правил, але складається враження, що це десь там в стороні. Згодом, правда, вже коли дійшло саме до боїв, автор дає трохи напруги і драматичних поворотів.
Третє очікування виправдалося майже на 100% — романтична лінія. Оце точно тема пана Скришевського, тут навіть по тексту видно, що йому самому подобається😁 Дуже гарно і щемко❤️
Але й тут є "але". Наявність інтимної сцени, занадто інтимної для янг-едалт😁 Вона максимально прийстойна і гарна, але все ж таки, думаю, саме через це книга і заробила позначку 16+. Хоча роман цілком можна порадити і більш юним читачам, я б у віці 13-14 років проковтнула б його з захватом. В "У Штормовому штиль" автор так само поставив хрест на янг-едалт, ввівши не потрібні "дорослі" сцени.
Пане Сергій, почуйте мене, дорослі люди теж читають янг-едалт, і не обов'язково вводити у книги якісь сцени, щоб долучити більше читачів, краще це зробити підвіщенням якості самого твору😉
Що найбільше не сподобалось і це останнє "АЛЕ" — майже увесь сюжет займають пиздостраждання гг🙈 Іноді вони цікаві, але коли займають весь передній план твору — це вже перебір. Мені ж хотілося більше пояснень деяких сюжетних моментів, якими просто автор знехтував.
І останнє "але". Я хочу прочитати другу книгу😄 Я бачу у автора гарний потенціал і вірю, що він буде писати краще і краще😉
March 26, 2025
не будем
December 16, 2024
Можу сказати, що це підліткова література.Що це підійде людям які не старше 16 років. Бо далі, люди забувають про те що підлітки дуже часто нестабільні, і гг буде КОНКРЕТНО ДРАТУВАТИ своїми емоційними гойдалками і рішучістю. Я в 13 років була така сама, мій моральний стан змінювався по щьолчку пальців, і хотілося померти, бо підлітковий вік є настресовішим. І хоч я взагалі не полюбила Свята, він мене бісив, але я розумію, що він пережив забагато лайна, і хоч автор це лайно погано прописав, але можна зрозуміти поведінку Свята на кінці книги.
Початок був гарний, але потім все почало дуже сильно дратувати, особливо як поводить себе головний герой. Можна зрозуміти, що він дитина, яка взагалі не знає світ в якому живе і він у вилечезній бульбашці, але це доволі дивно, опираючись на те, що він каже про себе, що майже все життя був батьківського ока, тож... Або ця дитина просто не помічала, наскільки над ним трясуться батьки, навіть на відстані, або тут величезна дира. Так швидко згодитися на бої без правил, думаючи що вони постановачні, і що там "буде якась мораль" звучить максимально безглуздо. Взяла цю книгу, бо це наша література і + квір, тому так сильно заінтригувала. Але дарма. Мені книга не сподобалася книга, як автор прописує майбутнє (іноді я думала, нащо він взагалі його втулив?), видно, що в багатьох моментах у автора немає досвіду в тому, що він намагався туди вкласти, це максимально не моє, автор підтримує ШІ, розвиток стосунків між головним героєм і його партнером мені теж не сподобалося, це майже ніяк не відчувалося. Можливо я більше очікувала якогось чуттєвого слоуборну, більше хімії, чи щось таке. Але цього майже не було.
Початок був гарний, але потім все почало дуже сильно дратувати, особливо як поводить себе головний герой. Можна зрозуміти, що він дитина, яка взагалі не знає світ в якому живе і він у вилечезній бульбашці, але це доволі дивно, опираючись на те, що він каже про себе, що майже все життя був батьківського ока, тож... Або ця дитина просто не помічала, наскільки над ним трясуться батьки, навіть на відстані, або тут величезна дира. Так швидко згодитися на бої без правил, думаючи що вони постановачні, і що там "буде якась мораль" звучить максимально безглуздо. Взяла цю книгу, бо це наша література і + квір, тому так сильно заінтригувала. Але дарма. Мені книга не сподобалася книга, як автор прописує майбутнє (іноді я думала, нащо він взагалі його втулив?), видно, що в багатьох моментах у автора немає досвіду в тому, що він намагався туди вкласти, це максимально не моє, автор підтримує ШІ, розвиток стосунків між головним героєм і його партнером мені теж не сподобалося, це майже ніяк не відчувалося. Можливо я більше очікувала якогось чуттєвого слоуборну, більше хімії, чи щось таке. Але цього майже не було.
February 19, 2025
чесно кажучи, вона дуже слабка і більше схожа на чернетку (особливо враховуючи 2 частини, про яку пізніше). Мотивація кожного персонажа відверто сумнівна (Свят, який без жодних сумнівів погоджується на пропозицію першого ліпшого незнайомця, пропонує «угоду», який потім картає себе, що начебто не зрозумів «натяків» Дані про небезпеку, хоча той тупо гнобив його і десь в процесі примудрився закохатися у свого нещасного підопічного; сиріт, історія яких нормально так і не розкриється.).
Більшість "поворотів" висмоктані з пальця. Тобто вся ця штука з підпільними боями суперсекретна, це ціла мережа по країні, тут крутяться просто шалені гроші, АЛЕ підлітки (за якими стежать чи не цілодобово) не тільки постійно шастають у верхньому місті, а ще й розробляють масштабний план втечі. В цьому їм дійсно фактично лише одна з виконавицею (і звісно ж вона не вимагає ні в кого перемоги). Купка підлітків спокійно заносити до охороняємого (бо знову ж такі гроші-влада-вплив і "вам-звідси-не-вибратися") купу вибухівки, так само спокійно їм вдається розіпхати її по станції, щоб був епічний БУМ, в якому обов'язково драматично загине черговий персонаж, який заради цього зробить необхідною жертвою.
Поведінка і мотивація Свята настільки непостійні, що не знаю, що й думати, так він бідося, живе без батьківської любові і уваги ледве не в злиднях, втрачає їх і подальшу книгу в нього крайнощі між спробами захистити Ясю, Вітю і Катю та спробами вбити (і інші угробити)
До другої частини. Я читала невідредаговану видавництвом, тому казатиму про неї. Якщо 1 частину ще можна якось оцінювати, то з "Там, де літають ластівки" це нереально, бо сюжет там фактично відсутній. За всю книгу не відбувається практично нічого, що мало б розвинути сюжет, а ті кілька розділів, які щось поважати, можна було б з успіхом запхнути в 1 книгу і зробити її трохи наповненою. У 2 книзі можна пропустити половину розділів і це ніяк не вплине на розуміння, бо вони абсолютно порожні.
Не уявляю, як вся ця каша розрулиться за третю книгу.
Безумовно, автор намагався передати через книгу важливі соціальні теми, але вийшло посередньо. В порівнянні з дебютною книгою автора, ця серія близька до провалу. Зрештою, я думаю, що якби прибрати всю воду з обох частин і об'єднати в одну книгу, то вийшла б куди більш повноцінна історія (хоча там все ще повно сюжетних дір)
Більшість "поворотів" висмоктані з пальця. Тобто вся ця штука з підпільними боями суперсекретна, це ціла мережа по країні, тут крутяться просто шалені гроші, АЛЕ підлітки (за якими стежать чи не цілодобово) не тільки постійно шастають у верхньому місті, а ще й розробляють масштабний план втечі. В цьому їм дійсно фактично лише одна з виконавицею (і звісно ж вона не вимагає ні в кого перемоги). Купка підлітків спокійно заносити до охороняємого (бо знову ж такі гроші-влада-вплив і "вам-звідси-не-вибратися") купу вибухівки, так само спокійно їм вдається розіпхати її по станції, щоб був епічний БУМ, в якому обов'язково драматично загине черговий персонаж, який заради цього зробить необхідною жертвою.
Поведінка і мотивація Свята настільки непостійні, що не знаю, що й думати, так він бідося, живе без батьківської любові і уваги ледве не в злиднях, втрачає їх і подальшу книгу в нього крайнощі між спробами захистити Ясю, Вітю і Катю та спробами вбити (і інші угробити)
До другої частини. Я читала невідредаговану видавництвом, тому казатиму про неї. Якщо 1 частину ще можна якось оцінювати, то з "Там, де літають ластівки" це нереально, бо сюжет там фактично відсутній. За всю книгу не відбувається практично нічого, що мало б розвинути сюжет, а ті кілька розділів, які щось поважати, можна було б з успіхом запхнути в 1 книгу і зробити її трохи наповненою. У 2 книзі можна пропустити половину розділів і це ніяк не вплине на розуміння, бо вони абсолютно порожні.
Не уявляю, як вся ця каша розрулиться за третю книгу.
Безумовно, автор намагався передати через книгу важливі соціальні теми, але вийшло посередньо. В порівнянні з дебютною книгою автора, ця серія близька до провалу. Зрештою, я думаю, що якби прибрати всю воду з обох частин і об'єднати в одну книгу, то вийшла б куди більш повноцінна історія (хоча там все ще повно сюжетних дір)
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 17, 2025
Можливо, я би хотіла прочитати продовження цієї історії та заглибитися у неї надалі, побачити ріст автора у письмі, проте цього не буде. Мені не пощастило придбати цю книгу із щирим бажанням підтримати непогану квір-літературу та розчаруватися у авторі, що відкрито підтримує штучний інтелект і не бачить у цьому проблеми.
А тепер, закінчивши із маленьким ліричним відступом, я дам собі пару слів безпосередньо про книгу. Під час читання я довго вагалася між тим, що думаю про цю історію. Гадаю, наші стосунки з цією книгою можна легко описати як «то гаряче, то холодно».
Читається книга легко та невимушено, проте довгий час мене сильно дратував головний герой своєю бездумною поведінкою і часом здавалося, що це лише наївне світосприйняття автора, проте з розвитком подій до мене починало доходити, що абсолютно всі дії Свята є його непогано прописаним характером та кожен його новий вибрик має відголоски минулого. Я навіть завела собі за звичку клеїти блакитні стікери туди, де мені здається, що Святослав вкотре поводить себе як дурень.
Незабаром блакитні стікери закінчилися і прийшлося використати пачку іншого кольору, бо таких моментів було неочікувано багато.
Але, на щастя, на противагу хлопцю з’явився серйозний та абсолютно логічний Даня, через якого хотілося читати далі і між сторінками нарешті почалися з’являтися ніжні рожеві наліпки, аби повернутися до пестливих приємних моментів. Гадаю, що якби не він, то Свят не вижив би і хвилини у цій історії та повісився на гілці як бурундук, що загубив свої запаси на зиму та втратив віру у життя.
А тепер, закінчивши із маленьким ліричним відступом, я дам собі пару слів безпосередньо про книгу. Під час читання я довго вагалася між тим, що думаю про цю історію. Гадаю, наші стосунки з цією книгою можна легко описати як «то гаряче, то холодно».
Читається книга легко та невимушено, проте довгий час мене сильно дратував головний герой своєю бездумною поведінкою і часом здавалося, що це лише наївне світосприйняття автора, проте з розвитком подій до мене починало доходити, що абсолютно всі дії Свята є його непогано прописаним характером та кожен його новий вибрик має відголоски минулого. Я навіть завела собі за звичку клеїти блакитні стікери туди, де мені здається, що Святослав вкотре поводить себе як дурень.
Незабаром блакитні стікери закінчилися і прийшлося використати пачку іншого кольору, бо таких моментів було неочікувано багато.
Але, на щастя, на противагу хлопцю з’явився серйозний та абсолютно логічний Даня, через якого хотілося читати далі і між сторінками нарешті почалися з’являтися ніжні рожеві наліпки, аби повернутися до пестливих приємних моментів. Гадаю, що якби не він, то Свят не вижив би і хвилини у цій історії та повісився на гілці як бурундук, що загубив свої запаси на зиму та втратив віру у життя.
August 5, 2025
дуже гарна та ніжна історія, неймовірно легко читається :)
сюжет доволі швидко просувається, і місцями навіть занадто швидко; хочеться більшого занурення в сцену та емоції персонажів - не тільки головного героя. і навіть з урахуванням того, що саме свят і даня в центрі розповіді, хотілося б більше дізнатися про інших. причини, чому та чи інша людина опинилася на "арсенальній", і опису того, як у неї померли батьки, на жаль, недостатньо для того, щоб створити в голові їхній цілісний образ. це особливо стосується каті й віті, навіть якщо вони є дітьми й співчуття та прив'язаність до них мають виникнути відносно швидко.
сюжет доволі швидко просувається, і місцями навіть занадто швидко; хочеться більшого занурення в сцену та емоції персонажів - не тільки головного героя. і навіть з урахуванням того, що саме свят і даня в центрі розповіді, хотілося б більше дізнатися про інших. причини, чому та чи інша людина опинилася на "арсенальній", і опису того, як у неї померли батьки, на жаль, недостатньо для того, щоб створити в голові їхній цілісний образ. це особливо стосується каті й віті, навіть якщо вони є дітьми й співчуття та прив'язаність до них мають виникнути відносно швидко.
December 17, 2024
Книга про неідеальне майбутнє, з неідеальними персонажами, які роблять неідеальні вчинки, й саме тому вона мені сподобалась.
Це історія про обездолених сиріт у 2101 році, в якому всім на них начхати. На сторінках ви дізнаєтесь про їх помилки, бажання, й наївне намагання побачити хороше у світі, де його насправді так мало. Прочитання змусило мене нагадати собі, що справді важливо у житті. Приклад бійців з «Арсенальної» доводить нам, що справжнє зло не завжди легко розпізнати, воно усіляко намагається змусити нас бачити ворогів у одне одному, хоча насправді ми всі жертви системи, яка намагається перетворити людей на безамбітних коліщат.
Автор чудово передає власні побоювання про майбутнє нашого світу, якщо ми не змінимо курс, по якому йдемо, й не згадаємо, що людяність важливіша за гроші.
Це історія про обездолених сиріт у 2101 році, в якому всім на них начхати. На сторінках ви дізнаєтесь про їх помилки, бажання, й наївне намагання побачити хороше у світі, де його насправді так мало. Прочитання змусило мене нагадати собі, що справді важливо у житті. Приклад бійців з «Арсенальної» доводить нам, що справжнє зло не завжди легко розпізнати, воно усіляко намагається змусити нас бачити ворогів у одне одному, хоча насправді ми всі жертви системи, яка намагається перетворити людей на безамбітних коліщат.
Автор чудово передає власні побоювання про майбутнє нашого світу, якщо ми не змінимо курс, по якому йдемо, й не згадаємо, що людяність важливіша за гроші.
December 21, 2024
Цікавий роман, який має захоплюючий сюжет, круту розвʼязку, але для мене було багато нюансів, поділюсь самими основними.
Футуристичності немає взагалі. Замінити 2101 рік на 2025 і крім доставки дронами я суттєвої різниці не помітив, тому для мене це виглядало чисто як піар, щоб збільшити продажі, оскільки «Київ, 2101 рік» звучить заманливо і я саме тому цю книгу і купляв
Усі персонажі і їх дії якісь дитячо наївні, спілкування між ними відбуваються на примітивно очевидному рівні, все легко передбачити, а самі діалоги настільки базові, що здаються іноді штучними
Але, описи вдаються автору добре, це те, що вертало мене і давало мотивацію читати далі. Плюс сам елемент квір роману був для мене дуже вразливим, я таке читав вперше
Футуристичності немає взагалі. Замінити 2101 рік на 2025 і крім доставки дронами я суттєвої різниці не помітив, тому для мене це виглядало чисто як піар, щоб збільшити продажі, оскільки «Київ, 2101 рік» звучить заманливо і я саме тому цю книгу і купляв
Усі персонажі і їх дії якісь дитячо наївні, спілкування між ними відбуваються на примітивно очевидному рівні, все легко передбачити, а самі діалоги настільки базові, що здаються іноді штучними
Але, описи вдаються автору добре, це те, що вертало мене і давало мотивацію читати далі. Плюс сам елемент квір роману був для мене дуже вразливим, я таке читав вперше
July 8, 2024
Гарантовано розіб'є вам серце, склеїть його трошки, а потім розіб'є знову, зате ми маємо надію на щасливий фінал в другій частині! Маємо ж....?
Я таке люблю, страждати з персонажами, придумувати найгірші прогнози розвитку подій (але чесно в деякі моменти навіть і подумати таке не могла). Якшо книга змушує мене відчувати стільки емоцій, співпереживання, співчуття, розпачу, радості в дрібні моменти, то вона заслуговує окремого місця в серці.
Наявність символізму та відсилок, на щось в майбутньому чи на персонажів, стає певною асоціацією в стилі написання автора, особливо в моменти "прозріння".
Ця історія заслуговує на увагу і змусить вас думати
Я таке люблю, страждати з персонажами, придумувати найгірші прогнози розвитку подій (але чесно в деякі моменти навіть і подумати таке не могла). Якшо книга змушує мене відчувати стільки емоцій, співпереживання, співчуття, розпачу, радості в дрібні моменти, то вона заслуговує окремого місця в серці.
Наявність символізму та відсилок, на щось в майбутньому чи на персонажів, стає певною асоціацією в стилі написання автора, особливо в моменти "прозріння".
Ця історія заслуговує на увагу і змусить вас думати
March 31, 2025
Книга-шедевр. Автор-бог.
В майбутньому сама хочу стати письменником шукала книгу щоб знайти натхнення для своєї першої.
І от заходячи в магазин з книжками побачила дуже гарну обкладинку
Прочитавши анотацію навіть не звернули уваги на орієнтацію. Але то був дуже приємний сюрприз. Також маючи дуже велику чуйку, шукаючи книгу про щось біля моря або океана. Знаходжу "Уштормовому - штиль" і зараз вона лежить вже на поличці чекає свого моменту. ❤️🔥
Книга 10/10
Там і є на чим посміятись, і над чим поплакати, впасти в депресію та романтика звісно.
Підступність навіть таких вже "рідних" людей просто 🙍♀
Але заодно дуже несподівано що ті хто здавалися "шишками" і "корона світу мертвих" виявилися не такими жахливими, а навпаки дуже добрими та з усіма за одно.
Книга супер❤️🔥
В майбутньому сама хочу стати письменником шукала книгу щоб знайти натхнення для своєї першої.
І от заходячи в магазин з книжками побачила дуже гарну обкладинку
Прочитавши анотацію навіть не звернули уваги на орієнтацію. Але то був дуже приємний сюрприз. Також маючи дуже велику чуйку, шукаючи книгу про щось біля моря або океана. Знаходжу "Уштормовому - штиль" і зараз вона лежить вже на поличці чекає свого моменту. ❤️🔥
Книга 10/10
Там і є на чим посміятись, і над чим поплакати, впасти в депресію та романтика звісно.
Підступність навіть таких вже "рідних" людей просто 🙍♀
Але заодно дуже несподівано що ті хто здавалися "шишками" і "корона світу мертвих" виявилися не такими жахливими, а навпаки дуже добрими та з усіма за одно.
Книга супер❤️🔥
July 2, 2025
Книжка читається легко, сюжет динамічний, є вайб "Голодних ігор": діти б’ються, інколи вмирають, і все це лише для розваги багатіїв.
Єдиний момент, який не сподобався - це згадка російсько-української війни В ОДНОМУ ЄДИНОМУ (!) АБЗАЦІ. Типу, наші предки 100 років тому боролися з жорстокою навалою нелюдей, а тепер діти на арені! І де? В самому Києві. Виникає відчуття, що автор просто хотів додати драматизму. Тоді варто згадати й Хмельницького, і Бандеру, і Володимира Великого, який нас похрестив, щоб підкреслити, що їхні нащадки б'ються за гроші. Це виглядало абсолютно недоречно
Звернула на це увагу, бо читала іншу книгу цього ж автора, "У Штормовому - штиль". Там окупація Криму вписана в сюжет дуже органічно, і відіграє ключову роль.
Головному герою 18 років, і оповідь йде від нього. Є багато пафосних роздумів, які є виправданими для його віку та ситуації, і я це приймаю. Але саме згадка війни в цій книзі зачепила мене жахливо і дуже боляче.
Але сама історія класна, інтригує. Чекаю другу частину.
#сучукрліто
Єдиний момент, який не сподобався - це згадка російсько-української війни В ОДНОМУ ЄДИНОМУ (!) АБЗАЦІ. Типу, наші предки 100 років тому боролися з жорстокою навалою нелюдей, а тепер діти на арені! І де? В самому Києві. Виникає відчуття, що автор просто хотів додати драматизму. Тоді варто згадати й Хмельницького, і Бандеру, і Володимира Великого, який нас похрестив, щоб підкреслити, що їхні нащадки б'ються за гроші. Це виглядало абсолютно недоречно
Звернула на це увагу, бо читала іншу книгу цього ж автора, "У Штормовому - штиль". Там окупація Криму вписана в сюжет дуже органічно, і відіграє ключову роль.
Головному герою 18 років, і оповідь йде від нього. Є багато пафосних роздумів, які є виправданими для його віку та ситуації, і я це приймаю. Але саме згадка війни в цій книзі зачепила мене жахливо і дуже боляче.
Але сама історія класна, інтригує. Чекаю другу частину.
#сучукрліто
July 17, 2024
Книжка перевиправдала мої очікування, бо історія просто неймовірна! Читалася на одному диханні за дві ночі.
Майбутнє, постійна напруга, смерті, станція метро, зима, бої без бравим між неповнолітніми дітьми, надії що це якось закінчиться немає, тривога, психологічний тиск і між рядочками кохання, крихке і сповнене "сюрпризів"
Моє серденько в захваті😌
Також в цій історії мені сподобалось те що тут не так акцентовано що "вот це кохання між двома хлопцями" З цього не зробили чогось незвичного чи не нормального. Це показано як просто кохання між двома людьми і так повинно бути
Майбутнє, постійна напруга, смерті, станція метро, зима, бої без бравим між неповнолітніми дітьми, надії що це якось закінчиться немає, тривога, психологічний тиск і між рядочками кохання, крихке і сповнене "сюрпризів"
Моє серденько в захваті😌
Також в цій історії мені сподобалось те що тут не так акцентовано що "вот це кохання між двома хлопцями" З цього не зробили чогось незвичного чи не нормального. Це показано як просто кохання між двома людьми і так повинно бути
July 17, 2024
враження після себе залишила непогані. найсильніший розділ, як на мене, смерть малої, але можливо я так яскраво його запамʼятала бо читала о третій ночі і мозок, відповідно, сприймав все надто яскраво. було багато незрозумілих і невмотивованих моментів, як мінімум динаміка свята і дані на самому початку. звичайно подальші дії гг можна списувати на поїхавший дах, але все одно. сильно краще ніж емпати, але перший твір автора, ушш, пройняв сильніше.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 18, 2025
Поєднання українського сеттингу з дистопічним майбутнім, кохання між хлопцями, важливі теми про нерівність суспільства, боротьба за справедливість, неочікувані повороти, ця історія захопила мене й моїх друзів, які мені її порекомендували. Єдиний мінус, що читається так швидко й легко, що хотілося примусити себе сповільнитись. Я жартую, це навпаки чудово, бо ти ніби справді стаєш частиною цієї історії.
August 13, 2024
Це було зовсім по-іншому і це було дуже захопливо. Якщо попередню книгу автора можна порівняти з легкою прогулянкою на катамарані, то ця книга це рибацьке судно під час шторму. Однозначно рекомендую до прочитання: персонажі з неоднозначними характерами, несподівані повороти сюжету і відкрита кінцівка - це все забезпечить вам вечір читання «взахльоб».
September 11, 2024
Якби не фінал, і не те що буде продовження, я б поставила може 3,5-4. Бо книга була зовсім не тією, на яку я очікувала. Місцями навіть поплакала. Точно була в шоці 3чі. Але кінець… ну ні.
Багато дірок, місцями несправжні картонні діалоги і не завжди логічна дія персонажів трошки вибивала з колії. Але, мені здається з того б вийшов класний підлітковий бойовик.
Ставлю 3, з натяжкою.
Багато дірок, місцями несправжні картонні діалоги і не завжди логічна дія персонажів трошки вибивала з колії. Але, мені здається з того б вийшов класний підлітковий бойовик.
Ставлю 3, з натяжкою.
March 8, 2025
гарна обкладинка, прикольна задумка, добре що у нас зʼявляються такі книжки від укр авторів
достатньо скомкано, багато чого не розкрито, те що розкрито викликає питання, читала аби вже дочитати та закрити книжку…
від книжки не очікувала абсолютно нічого, тому впевнено ставлю 3/5 за цікаву ідею та гарну обкладинку 👍👍👍
достатньо скомкано, багато чого не розкрито, те що розкрито викликає питання, читала аби вже дочитати та закрити книжку…
від книжки не очікувала абсолютно нічого, тому впевнено ставлю 3/5 за цікаву ідею та гарну обкладинку 👍👍👍
May 11, 2025
Мені сподобався стиль письма — він поетичний і глибокий, але при цьому зрозумілий. Часом ловиш себе на думці, що наче сам гуляєш тими вулицями разом із героями. Книга змушує задуматися про життя, про власні страхи та надії.
Раджу цю книгу всім, хто любить нестандартні історії з атмосферою та трохи загадковості. Вона точно залишає по собі післясмак і змушує дивитися на знайомі місця по-новом
Раджу цю книгу всім, хто любить нестандартні історії з атмосферою та трохи загадковості. Вона точно залишає по собі післясмак і змушує дивитися на знайомі місця по-новом
July 20, 2024
Так, так, і ще раз так. Все, що я люблю в літературі. Дистопічний вайб, паралелі з сьогоденням, український сеттинг, інклюзивність у головних персонажах, взагалом це чудово. Читалася дуже легко, при цьому тримала в напрузі, і змусила закохатися в цю історію.
June 28, 2025
Історія, яку важко відкласти. Читається просто на одному подиху.
Враження, що ти сам стаєш частиною Києва майбутнього, відчуваючи вайб Арсенальної і проживаючи кожен момент разом із героями.
Терміново хочеться проковтнути і другу частину!
Враження, що ти сам стаєш частиною Києва майбутнього, відчуваючи вайб Арсенальної і проживаючи кожен момент разом із героями.
Терміново хочеться проковтнути і другу частину!
Displaying 1 - 30 of 37 reviews