What do you think?
Rate this book
Всі мої Ключі і Ґайя #2
Вогонь Півночі
Іґніс Еміліуш повертається й дізнається, що його життя змінилося до невпізнання: дім зруйновано, батьки зникли, а його самого звинувачують у вбивстві наступника великого роду. Магічна спільнота балансує на грані масштабного зіткнення, й Іґніс мусить розплутати павутину інтриг, щоб загасити полум’я. Тим часом не стихає і погоня за Ґайєю, яку бажають захопити великі роди й не гребують ніякими методами.
Ключі ламаються, Двері відчиняються, а Іґнісові слід вирішити, хто для нього ця загадкова дівчина, яка хоче отримати все, включно з його серцем, а навзамін обіцяє тільки рік. Та чи згоден він сам на такий кінець? Коли мандрівка чаклуна й людини наблизиться до фіналу, світ піде обертом, легенди оживуть, великі роди згадають про давні клятви, а Іґніс Еміліуш збагне найважливіше: дім належить захищати. Навіть на порозі Пітьми.
Ключі ламаються, Двері відчиняються, а Іґнісові слід вирішити, хто для нього ця загадкова дівчина, яка хоче отримати все, включно з його серцем, а навзамін обіцяє тільки рік. Та чи згоден він сам на такий кінець? Коли мандрівка чаклуна й людини наблизиться до фіналу, світ піде обертом, легенди оживуть, великі роди згадають про давні клятви, а Іґніс Еміліуш збагне найважливіше: дім належить захищати. Навіть на порозі Пітьми.
544 pages, Hardcover
Published July 1, 2024
7 people are currently reading
79 people want to read
About the author
Наталія Матолінець
19 books354 followersЛьвівська письменниця, авторка двох поетичних збірок й фентезійних романів.
Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», який опублікувало видавництво Vivat у 2018.
Роман «Варта у Грі» отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя», опублікований у видавництві АССА у 2018 році.
Фіналістка І конкурсу фентезійних оповідань «Брама», за підсумками якого вийшла збірка у видавництві Vivat у 2018.
Роман «Гессі» увійшов до довгого списку премії Дитяча книга року BBC-2018 та був відзначений ІІІ премією Запорізької книжкової толоки 2018 серед підліткових книг.
Авторка отримала відзнаку порталу Barabooka як «Дебют року у прозі 2018» за роман «Варта у Грі».
Роман "Академія Аматерасу" увійшов у топ-5 Дитяча Книга Року BBC 2019.
Роман "Варта у Грі. Артефакти Праги" увійшов до короткого списку Топ Барабуки.
Авторка здобула ІІ місце у конкурсі урбан-фентезі оповідань "Гардарикі" (2019)
Серія "Варта у Грі" здобув відзнаку "Серія року 2021" від порталу БараБука.
Учасниця фестивалів «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «LiTerraCon», «Книжкова толока», «Брама: фестиваль фентезі», «Книжковий Миколай» та інших, а також фіналістка конкурсів фантастичних оповідань від об'єднання «Зоряна Фортеця». Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (2007). Твори друкувалися в численних ЗМІ, альманахах і антологіях.
Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», який опублікувало видавництво Vivat у 2018.
Роман «Варта у Грі» отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя», опублікований у видавництві АССА у 2018 році.
Фіналістка І конкурсу фентезійних оповідань «Брама», за підсумками якого вийшла збірка у видавництві Vivat у 2018.
Роман «Гессі» увійшов до довгого списку премії Дитяча книга року BBC-2018 та був відзначений ІІІ премією Запорізької книжкової толоки 2018 серед підліткових книг.
Авторка отримала відзнаку порталу Barabooka як «Дебют року у прозі 2018» за роман «Варта у Грі».
Роман "Академія Аматерасу" увійшов у топ-5 Дитяча Книга Року BBC 2019.
Роман "Варта у Грі. Артефакти Праги" увійшов до короткого списку Топ Барабуки.
Авторка здобула ІІ місце у конкурсі урбан-фентезі оповідань "Гардарикі" (2019)
Серія "Варта у Грі" здобув відзнаку "Серія року 2021" від порталу БараБука.
Учасниця фестивалів «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «LiTerraCon», «Книжкова толока», «Брама: фестиваль фентезі», «Книжковий Миколай» та інших, а також фіналістка конкурсів фантастичних оповідань від об'єднання «Зоряна Фортеця». Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (2007). Твори друкувалися в численних ЗМІ, альманахах і антологіях.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 30 reviews
April 13, 2025
Досконалість, легенда, ідеал. Це буде короткий відгук, бо мені так багато хочеться сказати, і одночасно не хочеться казати нічого.
Пані Матолінець мені влаштувала справжню феєрію емоцій та почуттів. Я сміялась, хвилювалась, сумувала, ридала і посміхалась
Як обожнюю цю історію всім серцем, ця книжка набагато сильніше першої і посідає ще більш глибоке місце в моєму серденьку
Пані Матолінець мені влаштувала справжню феєрію емоцій та почуттів. Я сміялась, хвилювалась, сумувала, ридала і посміхалась
Як обожнюю цю історію всім серцем, ця книжка набагато сильніше першої і посідає ще більш глибоке місце в моєму серденьку
November 24, 2024
4,5⭐️
Почну з того, що трилогія «Варта у грі» таки сподобалась більше, але і тут все дуже «заточено» під іноземний переклад, і точно не поступається аналогам янгедалту. Класне завершення і всі питання прям розжовані, і…… віконце точно привідкрите на якесь продовження у майбутньому. Матолінець точно цих Гг так просто не відпустить.
Читайте українських авторів/авторок.
Почну з того, що трилогія «Варта у грі» таки сподобалась більше, але і тут все дуже «заточено» під іноземний переклад, і точно не поступається аналогам янгедалту. Класне завершення і всі питання прям розжовані, і…… віконце точно привідкрите на якесь продовження у майбутньому. Матолінець точно цих Гг так просто не відпустить.
Читайте українських авторів/авторок.
December 8, 2024
Всі мої ключі і Ґайя. Вогонь півночі - Наталія Матолінець 🗝
сюжет: друга частина дилогії і ми знову поринаємо в світ магії з Іґнісом та Ґайєю. Ось тільки тепер все звичне знову перевернулось з ніг на голову - батьки Іґніса зникли, домівки більше не існує, а його самого вважають вбивцею. Та й на Ґайю досі полюють. То ж тепер перед ними обома постає ще більше запитань та завдань, які потрібно розв'язати
мої враження: ця книга об'ємніша за першу, але й більш насичена сюжетними поворотами. мене переповнювали емоції практично від кожного розділу, особливо, коли відбувся розвиток любовної лінії - бо полум'я між Іґнісом та Ґайєю наростало вже давно.
Чим ближче я підбиралась до кінцівки книги, тим менше мені хотілося прощатися з героями, та й не лише з головними - Стрей та Марні знайшли окреме місце в моєму читацькому серці.
Ця частина наповнена кількома магічними світами - Екваторіальний Альянс, Академія Аматерасу - все це лише вдало доповнювало сюжет.
Кінцівка спочатку розбила мені серце, а потім - зцілила. І ця дилогія обов'язково варта вашої уваги.
Щиро раджу до прочитання ❤️
5/5
сюжет: друга частина дилогії і ми знову поринаємо в світ магії з Іґнісом та Ґайєю. Ось тільки тепер все звичне знову перевернулось з ніг на голову - батьки Іґніса зникли, домівки більше не існує, а його самого вважають вбивцею. Та й на Ґайю досі полюють. То ж тепер перед ними обома постає ще більше запитань та завдань, які потрібно розв'язати
мої враження: ця книга об'ємніша за першу, але й більш насичена сюжетними поворотами. мене переповнювали емоції практично від кожного розділу, особливо, коли відбувся розвиток любовної лінії - бо полум'я між Іґнісом та Ґайєю наростало вже давно.
Чим ближче я підбиралась до кінцівки книги, тим менше мені хотілося прощатися з героями, та й не лише з головними - Стрей та Марні знайшли окреме місце в моєму читацькому серці.
Ця частина наповнена кількома магічними світами - Екваторіальний Альянс, Академія Аматерасу - все це лише вдало доповнювало сюжет.
Кінцівка спочатку розбила мені серце, а потім - зцілила. І ця дилогія обов'язково варта вашої уваги.
Щиро раджу до прочитання ❤️
5/5
September 29, 2024
Я дуже хотіла, щоб Вогонь Півночі мені сподобався, але не сталося як гадалося, тож розпочнімо.
Перші 150 сторінок відбувається купу всього, що в цілому жодним чином не впливає на розвиток подій. Ти не встигаєш оговтатись, як тебе знову засипають якимись фактами-подіями-випадковими зустрічами. А те, що і справді було важливим, не встигає настоятись і ти просто маєш сприймати все за дійсне.
АЛЕ потім основна частина книги??? Chef’s kiss! 300 сторінок суцільного щастя. Це було неймовірно, я відчувала купу емоцій, все було послідовним і логічним, хоча й не втрачало чарівність цього світу і його персонажів. І якби враження від книги не зіпсувалось кінцем тут мене би неможливо було спинити.
Зараз буде дуже вагомий спойлер, тож приготуйтеся або закрийте відгук.
Стрей помирає. Одразу попереджаю: люблю його всім серцем, мій улюблений персонаж на рівні з Ґайєю. І все було б добре, але його воскрешають😀 Я знаю, я мала б радіти, але ця подія не несла жодного смислового навантаження, це було зроблено просто ну тому що. Ось він ДУЖЕ трагічно вмирає і ось за п’ять сторінок його воскрешають, ніби нічого і не сталось. І після воскресіння Стрея ось ця сумбурність і розкидання персонажами направо і наліво продовжується.
Кінцівка знову-таки нагромаджена купою непослідовних подій, як і початок книги. Ти наче знаєш куди це все ведеться, а через дві сторінки тобі кажуть ні ти помиляєшся, і так по колу десять разів. Ось це намагання перехитрити своїх читачів і показати, що не все так передбачувано, воно просто непотрібне. Щиро не розумію цей твіст з Ґайєю-не-богинею-цього-всесвіту-а-богинею-яка-дуже-налажала. На цьому моменті я вже остаточно розчарувалась і зрозуміла, що не виправдаю собі цю книгу, бо останні 50 сторінок просто закопують її глибше і глибше.
Хотіла ще відмітити, що мені також не сподобалося, але я закривала на це очі в основній частині. Ненависті до людей у Іґніса і його сім’ї як не бувало. Це ніби і пояснили тим, що це сталося, бо вони всі поспілкувались з Ґайєю і Лінном і зрозуміли проблему, але це взагалі не було переконливо? Іґніс з кінця першої частини і початку другої це буквально дві різних особистості? А ось ці намагання нашвидкоруч щось зробити з Лінна... Just no. Взагалі багато сюжетних ліній які мали б закладатися в першій частині для гармонійного розвитку, закладалися тільки тут, через що все виглядало занадто поспішно і не реалістично.
Отже, загальна картинка мене не переконала і я дуже розчарувалася, що все закінчується таким чином для серії Академії.
Перші 150 сторінок відбувається купу всього, що в цілому жодним чином не впливає на розвиток подій. Ти не встигаєш оговтатись, як тебе знову засипають якимись фактами-подіями-випадковими зустрічами. А те, що і справді було важливим, не встигає настоятись і ти просто маєш сприймати все за дійсне.
АЛЕ потім основна частина книги??? Chef’s kiss! 300 сторінок суцільного щастя. Це було неймовірно, я відчувала купу емоцій, все було послідовним і логічним, хоча й не втрачало чарівність цього світу і його персонажів. І якби враження від книги не зіпсувалось кінцем тут мене би неможливо було спинити.
Зараз буде дуже вагомий спойлер, тож приготуйтеся або закрийте відгук.
Стрей помирає. Одразу попереджаю: люблю його всім серцем, мій улюблений персонаж на рівні з Ґайєю. І все було б добре, але його воскрешають😀 Я знаю, я мала б радіти, але ця подія не несла жодного смислового навантаження, це було зроблено просто ну тому що. Ось він ДУЖЕ трагічно вмирає і ось за п’ять сторінок його воскрешають, ніби нічого і не сталось. І після воскресіння Стрея ось ця сумбурність і розкидання персонажами направо і наліво продовжується.
Кінцівка знову-таки нагромаджена купою непослідовних подій, як і початок книги. Ти наче знаєш куди це все ведеться, а через дві сторінки тобі кажуть ні ти помиляєшся, і так по колу десять разів. Ось це намагання перехитрити своїх читачів і показати, що не все так передбачувано, воно просто непотрібне. Щиро не розумію цей твіст з Ґайєю-не-богинею-цього-всесвіту-а-богинею-яка-дуже-налажала. На цьому моменті я вже остаточно розчарувалась і зрозуміла, що не виправдаю собі цю книгу, бо останні 50 сторінок просто закопують її глибше і глибше.
Хотіла ще відмітити, що мені також не сподобалося, але я закривала на це очі в основній частині. Ненависті до людей у Іґніса і його сім’ї як не бувало. Це ніби і пояснили тим, що це сталося, бо вони всі поспілкувались з Ґайєю і Лінном і зрозуміли проблему, але це взагалі не було переконливо? Іґніс з кінця першої частини і початку другої це буквально дві різних особистості? А ось ці намагання нашвидкоруч щось зробити з Лінна... Just no. Взагалі багато сюжетних ліній які мали б закладатися в першій частині для гармонійного розвитку, закладалися тільки тут, через що все виглядало занадто поспішно і не реалістично.
Отже, загальна картинка мене не переконала і я дуже розчарувалася, що все закінчується таким чином для серії Академії.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 12, 2026
У мене виникли питання ще на першому розділі. Треба було тоді й кинути, але було цікаво як закінчиться ця історія.
Отже. Починається книжка зі звертання Ґайї до брата. Нічого цінного ми наче не дізнаємося. Вже після прочитання епілогу я глянула на пролог ще раз і речення "Колись я розповім тобі, що це за місце - Академія Аматерасу" звернуло увагу, бо в кінці Ґайя каже Іґнісу, що його не вб'є перехід між світами, оскільки її брат із допомогою якогось могутнього й підступного бога опинився в Академії. То Закс знає, що то за місце чи ні? Єдине пояснення, яке я маю, - він побував у Академії за час відсутності Ґайї (події головного сюжету). Але певною бути важко, багато деталей не пояснюється. Історія - суцільний хаос. Хоча комусь таке може й подобається.
Далі читаємо як Селесту розпитують стосовно родини. Немає зовсім ніяких описів оточення, хто конкретно розпитує, що думає Селеста. Але ок.
Після цього повертаємося в часі до Меріарії Міретті. Не знаю як кому, але мені не були цікаві деталі її життя. Про події того часу потрібно знати, щоб розуміти, що буде далі, але це міг спокійно пояснити Іґніс для Ґайї. І взагалі це варто було б подати в першій частині, а то наче нізвідки звалилося. Хоча не виключаю, що щось таки було і я просто забула.
І знову непотрібна інформація - минуле батьків Іґніса. Чи треба було нам знати, що ці п'ятнадцятирічні підлітки до пуття не знали одне одного, але він заступився за неї, тож вона захотіла зайнятися сексом?
Далі ми нарешті в теперішньому з повом Іґніса. Сюжет рушив. Не минає багато часу, як головні герої починають знову бігати. Добре, це знайомо нам із першої частини. Але через якийсь час біготня починає набридати.
З'являються батьки Іґніса, але практично одразу вирушають до Альянсу. Які нормальні батьки залишать сина самого розбиратися з приписаним на нього вбивством та головою роду, який хоче його вбити? Вони потім ще й пустили свою тринадцятирічну дочку на війну. Допустимо, що вона вміє гарно переконувати. Мати погано почувається через вагітність, але чому тоді хоча б батько не пішов із Селестою? А якби вони за раз втратили всіх трьох дітей? Така думка до них не прийшла.
Серйозність подій не відчувається. Іґніс знову та знову виснажений і поранений, але їм кожного разу щастить або з'ясовується, що небезпеки по суті й не було. Взагалі для головних героїв та їхніх близьких є мало які наслідки від подій. Іґнісові ключі ламають, а тоді ремонтують. Ашер зривається, але місто рятують боги. Леннові відрубують руки й цілителі відрощують їх назад. Стрей помирає і повертається, хоч і стає вампіром. Селеста відмовляється від Ашера, ключа, яким неодноразово лякають, але той просто ображається та повертається до її матері. Іґніс помирає і теж повертається до живих (про епілог буде детальніше далі).
Те, як незрозуміло перетинаються часові лінії, хороше враження теж не складає.
Богиня буквально створила світ Іґніса, контролювала як довго Ґайя могла використовувати свої божествені сили, але однаково виправити шкоду для світу могла тільки Ґайя, бо типу найсильніша. Та богиня каже, що віра - найсильніша магія. То може хай би зробила так, щоб населення її ж світу вірило в неї, а не духів чи Абсолют? Історик надто вже зручний персонаж, а ми навіть не знаємо його толком. І тут допоміг, і там допоміг, а все чому? Ну бо просто допомагає божествам.
Зневага магів до людей. Надто легко вона вивітрилася. Ну добре ще Іґніс, Селеста, а інші з якого дива так легко змінили думку? Ще трохи були ко��флікти, але цього мало.
Знову повернуся до Стрея. Він не один раз казав, що хоче бути великим, але коли прокинувся вампіром, то єдиною проблемою стала потреба пити кров. І Марні спочатку сказала, що проситиме вибачення, а потім махнула рукою і сказала здихати раз не хоче пити кров. Що за різкі зміни в поведінці?
Розсмішило як богиня цього світу сказала Ґайї його покинути, бо вона загроза. Та пішла. І повернулася. Двічі. Другий раз провела в цьому світі 21 рік. І та богиня нічого більше не сказала.
Епілог. Без нього книжка залишила б значно кращі враження. Конфлікт розв'язано, історія дилогії завершилася тим, що головних героїв чекають нові пригоди. Здавалося б, що ще треба? Але ні, раптом нам розповідають, що під час мандр із Ґайєю Іґніс загинув. Як? А навіщо нам знати? Далі Ґайя вимолила в Стовпів Всесвіту повернути його до живих. Чому найбільша та найстрашніша сила над усіма божествами її послухала? А тому що вона має заступництво Історика. Не розумію чому він не полагодив той світ сам якщо вже ніхто йому не рівня. І після цього відбувається ще більший абсурд - Іґніс перероджується сином своєї кузини, яка його не пам'ятає (власне, його не пам'ятають всі окрім вампірів). Минає 21 рік, він згадує попереднє життя та йде до Ґайї. Ну і очевидно, що вони знову вирушать мандрувати світами, тож його всі забудуть вдруге. Шоб шо це було?
І це навіть не всі моменти, які викликали питання. А я взагалі зазвичай мало помічаю проблемні місця в книжках. Мабуть, просто не вийшло як слід зануритися в цю історію, не знаю. Якщо щось із написаного вище пояснювалося, а я забула, то напишіть.
Загалом задум хороший, світ цікавий. Є гарні цитати. Але в мене з цією книжкою взагалі не склалося.
Отже. Починається книжка зі звертання Ґайї до брата. Нічого цінного ми наче не дізнаємося. Вже після прочитання епілогу я глянула на пролог ще раз і речення "Колись я розповім тобі, що це за місце - Академія Аматерасу" звернуло увагу, бо в кінці Ґайя каже Іґнісу, що його не вб'є перехід між світами, оскільки її брат із допомогою якогось могутнього й підступного бога опинився в Академії. То Закс знає, що то за місце чи ні? Єдине пояснення, яке я маю, - він побував у Академії за час відсутності Ґайї (події головного сюжету). Але певною бути важко, багато деталей не пояснюється. Історія - суцільний хаос. Хоча комусь таке може й подобається.
Далі читаємо як Селесту розпитують стосовно родини. Немає зовсім ніяких описів оточення, хто конкретно розпитує, що думає Селеста. Але ок.
Після цього повертаємося в часі до Меріарії Міретті. Не знаю як кому, але мені не були цікаві деталі її життя. Про події того часу потрібно знати, щоб розуміти, що буде далі, але це міг спокійно пояснити Іґніс для Ґайї. І взагалі це варто було б подати в першій частині, а то наче нізвідки звалилося. Хоча не виключаю, що щось таки було і я просто забула.
І знову непотрібна інформація - минуле батьків Іґніса. Чи треба було нам знати, що ці п'ятнадцятирічні підлітки до пуття не знали одне одного, але він заступився за неї, тож вона захотіла зайнятися сексом?
Далі ми нарешті в теперішньому з повом Іґніса. Сюжет рушив. Не минає багато часу, як головні герої починають знову бігати. Добре, це знайомо нам із першої частини. Але через якийсь час біготня починає набридати.
З'являються батьки Іґніса, але практично одразу вирушають до Альянсу. Які нормальні батьки залишать сина самого розбиратися з приписаним на нього вбивством та головою роду, який хоче його вбити? Вони потім ще й пустили свою тринадцятирічну дочку на війну. Допустимо, що вона вміє гарно переконувати. Мати погано почувається через вагітність, але чому тоді хоча б батько не пішов із Селестою? А якби вони за раз втратили всіх трьох дітей? Така думка до них не прийшла.
Серйозність подій не відчувається. Іґніс знову та знову виснажений і поранений, але їм кожного разу щастить або з'ясовується, що небезпеки по суті й не було. Взагалі для головних героїв та їхніх близьких є мало які наслідки від подій. Іґнісові ключі ламають, а тоді ремонтують. Ашер зривається, але місто рятують боги. Леннові відрубують руки й цілителі відрощують їх назад. Стрей помирає і повертається, хоч і стає вампіром. Селеста відмовляється від Ашера, ключа, яким неодноразово лякають, але той просто ображається та повертається до її матері. Іґніс помирає і теж повертається до живих (про епілог буде детальніше далі).
Те, як незрозуміло перетинаються часові лінії, хороше враження теж не складає.
Богиня буквально створила світ Іґніса, контролювала як довго Ґайя могла використовувати свої божествені сили, але однаково виправити шкоду для світу могла тільки Ґайя, бо типу найсильніша. Та богиня каже, що віра - найсильніша магія. То може хай би зробила так, щоб населення її ж світу вірило в неї, а не духів чи Абсолют? Історик надто вже зручний персонаж, а ми навіть не знаємо його толком. І тут допоміг, і там допоміг, а все чому? Ну бо просто допомагає божествам.
Зневага магів до людей. Надто легко вона вивітрилася. Ну добре ще Іґніс, Селеста, а інші з якого дива так легко змінили думку? Ще трохи були ко��флікти, але цього мало.
Знову повернуся до Стрея. Він не один раз казав, що хоче бути великим, але коли прокинувся вампіром, то єдиною проблемою стала потреба пити кров. І Марні спочатку сказала, що проситиме вибачення, а потім махнула рукою і сказала здихати раз не хоче пити кров. Що за різкі зміни в поведінці?
Розсмішило як богиня цього світу сказала Ґайї його покинути, бо вона загроза. Та пішла. І повернулася. Двічі. Другий раз провела в цьому світі 21 рік. І та богиня нічого більше не сказала.
Епілог. Без нього книжка залишила б значно кращі враження. Конфлікт розв'язано, історія дилогії завершилася тим, що головних героїв чекають нові пригоди. Здавалося б, що ще треба? Але ні, раптом нам розповідають, що під час мандр із Ґайєю Іґніс загинув. Як? А навіщо нам знати? Далі Ґайя вимолила в Стовпів Всесвіту повернути його до живих. Чому найбільша та найстрашніша сила над усіма божествами її послухала? А тому що вона має заступництво Історика. Не розумію чому він не полагодив той світ сам якщо вже ніхто йому не рівня. І після цього відбувається ще більший абсурд - Іґніс перероджується сином своєї кузини, яка його не пам'ятає (власне, його не пам'ятають всі окрім вампірів). Минає 21 рік, він згадує попереднє життя та йде до Ґайї. Ну і очевидно, що вони знову вирушать мандрувати світами, тож його всі забудуть вдруге. Шоб шо це було?
І це навіть не всі моменти, які викликали питання. А я взагалі зазвичай мало помічаю проблемні місця в книжках. Мабуть, просто не вийшло як слід зануритися в цю історію, не знаю. Якщо щось із написаного вище пояснювалося, а я забула, то напишіть.
Загалом задум хороший, світ цікавий. Є гарні цитати. Але в мене з цією книжкою взагалі не склалося.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 23, 2024
Друга частина просто вау! Нема слів, одні емоції❤️🔥❤️🔥❤️🔥
«Я лише встиг подумати: добре, що роблю цей крок не сам.
Добре, що Гайя знайшла мене — чи знайшлася - того грудневого вечора, коли все зрушило з місця. І, мабуть, добре, що зрушило. Бо так би я й досі скнів у плині буднів, не знаючи, що життя яскравішає, коли відбувається. А тепер мені страх кортіло дізнатися, що станеться далі...»
«Я лише встиг подумати: добре, що роблю цей крок не сам.
Добре, що Гайя знайшла мене — чи знайшлася - того грудневого вечора, коли все зрушило з місця. І, мабуть, добре, що зрушило. Бо так би я й досі скнів у плині буднів, не знаючи, що життя яскравішає, коли відбувається. А тепер мені страх кортіло дізнатися, що станеться далі...»
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 27, 2024
Це дуже потужно та емоційно. Суцільний вир пригод, гойдалки між скляними і ламповими моментами, а разом із тим багато важливих виборів:
Захищати дім
Обирати справжню сутність, а не більш статусну
Не зрікатися свого досвіду, яка б Пітьма у ньому не ховалась, бо поряд з Пітьмою завжди є Світло.
Крутезні персонажі (окрім головних, мій топ - Селеста), круговорот красивих локацій... Книга, яка напевно залишається у пам'яті і потрапляє у топ прочитаного за рік.
Захищати дім
Обирати справжню сутність, а не більш статусну
Не зрікатися свого досвіду, яка б Пітьма у ньому не ховалась, бо поряд з Пітьмою завжди є Світло.
Крутезні персонажі (окрім головних, мій топ - Селеста), круговорот красивих локацій... Книга, яка напевно залишається у пам'яті і потрапляє у топ прочитаного за рік.
February 3, 2025
«колись давно я вирушив у небезпечну мандрівку з незвичайною людиною, яка в певному сенсі відкрила мені світ. а я відчиняв десятки дверей і потрапляв у десятки битв»
рев’ю до першої частини вже містить усі мої загальні враження, як виявилося, тож ця частина буде суто про другий том – зі спойлерами і реакціями на повну, завершену історію.
після першої книжки я жалілася на надмірне пояснення очевидного, і, на жаль, це залишилося. розтлумачуються речі, які й так зрозумілі, тоді як дійсно важливі події лишаються розмитими, уривчастими. ніби авторка намагалася вмістити дві книги в одну, скоротивши половину тексту й залишивши лише загальні риси подій. результат? 544 сторінки суцільних битв, втеч і полону, без (майже) жодної передишки. а ще ці часові злами, переміщення, спотворення – це треба пояснювати не двадцятьма сторінками, ну на бога, це ж весь сюжет!
але! хай не зовсім так, як я очікувала, але всі питання, які я ставила собі після першої частини, отримали відповіді:
– інші боги академії аматерасу;
– брат-близнюк ленна фабʼєна;
– загадковий історик, що роздає підказки (хоча хотіла б знати про нього більше);
– пророцтво ворожки для іґніса;
– напад невідомого мага з дублікатом ключів;
– крила таріса і їхній звʼязок із пітьмою;
– доля ашера і батьків іґніса після фіналу першої частини;
– кровопивця марні;
– як марк попав на екватор.
другорядні персонажі стали більш окресленими, отримали свої маленькі, але значущі сцени. вони все ще доволі шаблонні, проте деякі стали ближчими. вдалося трохи привʼязатися до цікавої кровопивці марні, до архіваріуса ленна фабʼєна, навіть до стрея... can you believe? me neither.
настрій книги незмінний: ніби читаєш листи від молодшого брата, що розповідає про своє божевільне життя. іґнісу тут +/- 19, але він досі балансує на межі підліткових реакцій. внутрішні зміни в ньому відбулися, та відчувається це скоріше як старт дорослішання, а не його завершення. ґайя, як і раніше, для мене радше головна біда-любовний інтерес, ніж рівноцінна героїня, iykyk. простору для розвитку їхніх стосунків з іґнісом знову було мало, тож я не відчула їхньої динаміки.
«дай мені піти вперед, іґнісе. дай мені все — і я все заберу, бо нічого немає, бо спрага висотує і виснажує, і там, де інші мають відповіді та своє місце, я маю тільки пустку. і тебе»
якщо колись буде додрук, то для покращення сприйняття раджу додати ще і карту. точно зайвою не буде, бо географічних назв тут доволі багато і легко втратити розуміння відстаней між однією та іншою точками переходу.
епізод, який викликав у мене дикий ick, – поцілунок 13-річної дівчинки і 17-річного хлопця, якому от-от 18. ну, такоє. ще й вагітні у 16.
що ж до фіналу… якби не епізод із переродженням, книга для мене була б на рівень вище. ґайя повертається, іґніс відновлює спогади, і вони якось розбираються зі своїм життям – чудово, логічно, мило. але раптово: іґніс помирає, перероджується в якоїсь родички, хтось втрачає пам’ять про нього, хтось ні, а через 21 рік він згадує все і знову зустрічається з ґайєю… і от нашо це було? видаляю епілог з голови, бо інакше мавпа хапається за голову.
енівей, всі плюси, які я відзначала в першій книзі, залишаються. і всі мінуси теж. тож тільки вам вирішувати, чи підійде ця підліткова, насичена пригодами історія для вашої читацької мандрівки. мене вона не зачепила, але витрачений час не відчувається змарнованим.
«тому просто зараз — дух вогню, зроби так, аби все було добре.
або дай сил — і я сам зроблю. адже нарешті в мене знову є всі мої ключі. і ґайя»
тв: насильство, кров, смерть.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 5, 2024
Чудове та динамічне продовження першої частини.
Тепер чекаю на спін-офф про Стрея і Марту 😈
Тепер чекаю на спін-офф про Стрея і Марту 😈
October 20, 2024
Це було епічно😭💔🤯😍😱🔥
January 8, 2025
У мене було відчуття, наче взяли викладену мозаїку, добряче її потрусити — і все змішалося на купу, а елементи переплуталися. Я свідома того, що скоріше за все воно так і мало бути, щоб занурити читача у зламаність світу. А проте мені таки було трохи забагато всього 🙈 Наче це мала бути трилогія, яку врешті перетворили на дилогію, втиснувши в одну книгу дві й скоротивши багато сцен. Якби деякі з них прибрати, можливо, стало б трохи спокійніше, бо там шматок, там шматок — і мозок вибухає від кількості подій вкупі з шаленою динамікою. Все кудись несеться, а ти просто не встигаєш. Як результат дратуєшся, відкладаєш книгу і читаєш довго, бо треба віддихатися й трохи пригальмувати. В такому шаленому темпі я не відчула потрібної рефлексії (до прикладу, сцена звільнення після полону й одразу ж шалений розвиток особистих стосунків Ґайї та Іґніса) 🤯 Через це я не повірила їхнім почуттям… Можливо, в цьому й була суть, адже певною мірою це дещо несправжнє: Ґайя — незвичайна людина, і коли відкриється її суть, все посиплеться… Але факт лишається — я не вірю в їхню пару, вони не збурюють у мені почуттів 🤷🏼���♀️
.
Загалом, у другій частини все дуже сумбурно… І якщо в першій динаміка сприймається як належне, то в другій — цієї динаміки було забагато. Хоча, озираючись на загальну картину, логіка була присутня. Зайвим мені також здалася зміна оповідачів (коли лише між Ґайєю та Іґнісом — це ок, але сторінка оповіді від інших персонажів, та ще й від першої особи…) — це лише заплутувало й додавало хаотичності 🫣
.
Книга аж ніяк не погана. І зрештою звʼязання сюжетних ниток і фінал порозставляли крапки над і (окрім епілогу… хоч це й цікаве обрамлення усієї історії, але є в тому щось дуже дивне, я зроблю вигляд, що його не було, бо закінчення останньої глави мені було цілком досить 😅). Проте, можливо, такий темп не підійшов саме мені. Я не отримала бажаної сатисфакції… Люблю усі книжки пані Наталії, але ця виявилася просто не зовсім моєю. Та це ніяк не означає, що вона не виявиться ВАШОЮ 🫵🏻
.
Загалом, у другій частини все дуже сумбурно… І якщо в першій динаміка сприймається як належне, то в другій — цієї динаміки було забагато. Хоча, озираючись на загальну картину, логіка була присутня. Зайвим мені також здалася зміна оповідачів (коли лише між Ґайєю та Іґнісом — це ок, але сторінка оповіді від інших персонажів, та ще й від першої особи…) — це лише заплутувало й додавало хаотичності 🫣
.
Книга аж ніяк не погана. І зрештою звʼязання сюжетних ниток і фінал порозставляли крапки над і (окрім епілогу… хоч це й цікаве обрамлення усієї історії, але є в тому щось дуже дивне, я зроблю вигляд, що його не було, бо закінчення останньої глави мені було цілком досить 😅). Проте, можливо, такий темп не підійшов саме мені. Я не отримала бажаної сатисфакції… Люблю усі книжки пані Наталії, але ця виявилася просто не зовсім моєю. Та це ніяк не означає, що вона не виявиться ВАШОЮ 🫵🏻
January 19, 2026
102 сторінки і днф...
Все десь несеться, героїв купа купезна, не пам'ятаю їх з попередньої частини ніяк, не розумію, що воно всі роблять і як влаштований світ, поки всі бігають, потрапляють, б'ються, втікають, і десь на фоні п'ятнадцятирічні займаються сексом. Мене втомлює така кількість подій на двох сторінках, і то без розкриття персонажів (що страждає в тому числі через купу подій)... Ця книга цілком і повністю не в моєму смаку, і я не знаю, де ділася та Матолінець, яку я прочитала, і якщо не була у захваті, то це було нормально. Ґайя, від тебе я такого не чекала, але і мучити 500 сторінок не хочу, бо 100 були надто втомлюючими, і не викликали жодних почуттів.
Все десь несеться, героїв купа купезна, не пам'ятаю їх з попередньої частини ніяк, не розумію, що воно всі роблять і як влаштований світ, поки всі бігають, потрапляють, б'ються, втікають, і десь на фоні п'ятнадцятирічні займаються сексом. Мене втомлює така кількість подій на двох сторінках, і то без розкриття персонажів (що страждає в тому числі через купу подій)... Ця книга цілком і повністю не в моєму смаку, і я не знаю, де ділася та Матолінець, яку я прочитала, і якщо не була у захваті, то це було нормально. Ґайя, від тебе я такого не чекала, але і мучити 500 сторінок не хочу, бо 100 були надто втомлюючими, і не викликали жодних почуттів.
February 5, 2025
Дуже хороше пригодницьке і затишне фентезі з притаманною Наталі Матолінець теплою атмосферою ❤️
January 20, 2025
Друга книга сподобалась мені навіть більше. Підліткове добре пригодницьке фентезі. Хороша розвага. 100% ескапізм.
«Але навіть якщо світ піде обертом. Навіть тоді не час падати.»
«Але навіть якщо світ піде обертом. Навіть тоді не час падати.»
November 2, 2024
💙 Це вау×2!
Я не втомлюсь говорити - настільки точно й деталізовано письменниця створює нові книжкові світи!
Обожнюю, коли книжки затягують тебе всередину, коли ти занурюєшся у сюжет так, що повертатися у реальність стає прям боляче 🥲. Коли ти, відкладаючи книжку, робиш швидко-швидко всі справи, щоб повернутися назад!
👀 Коли ти помічаєш маленькі деталі, які потім так класно спрацьовують у сюжеті! Коли ти читаєш і тобі хочеться виділяти цілі абзаци! 40 стикерів я залишила в цій книзі (на що - можете глянути декілька в каруселі). Коли ти ще декілька днів після прочитання, на емоціях, ходиш й думаєш про героїв і події.
А подій тут дофігіщє різних сталося! Подекуди я офігівала, оцініть мої фрази на полях книжки:
«Наталю, ну нащо ж стільки всього?!»,
«О, духи, тільки не це»,
«ого!», «от, як заговорив»,
«вогонь розгортання, хехе»,
«бляха, ого!», «бл*ть, а на маєш»,
«а так все гарно починалося, йой»
«ахахах, нарешті!»
«гарно і страшно», «бляхааааа»,
«він не помер, він за екватором»
«воу, він ж його, як води боявся»,
«вампірка??», «гарно»,
«щооооо? огооо!», «моцно»
«от ти і знайшовся, Марку, курвий ти сину», «ну хоч вони в безпеці»,
«ох, кохання тут, попри все, дуже багато!»
«воу, так їм!», «яй, що ж, не помрете, але покалічить вас знатно»,
«бляяяя, це шо таке?»,
«воу, цікаво, як вона це зробить»,
«блять.», «урааа! супер!»,
«оце капець сильно!»,
«шоооооооо? шо відбувається?»,
«ура! хвала Духам!».
❤️🔥Проте вкінці кайфанула, бо цей сюжет не відпускає, тримає в напрузі, суцільні баталії, пригоди, переміщення, битви, повороти ключів, поцілунки, смерті, воскресіння й новонародження. І це все викликає таку шалену лавину емоцій! Вау!
Просто переказувати сюжет я не хочу, бо ще й наспойлерю все і всім. Вмію, знаю, практикую 👀🤝🏻. Проте скажу: Ґайя така ж проста людина, як і Іґніс (ха! тут трактувати можна і дуже різні сторони).
Селеста крута, взагалі весь рід С з цієї сторони - крутяцький, і Селеста, і Іґніс, і Стрей, і їхні батьки, і - спойлер - майбутня сестра, впевнена, також!
Очікувано-неочікуваний поворот у стосунках між братами - суперові, як і Марні з її тіньовими!
Екваторіальний Альянс, Академія Аматерасу, Історик - це взагалі можна розбирати ще нв декілька відгуків.
Ну і звичайно ж, стосунки Ґаїй і Іґніса! Наталю, дякую, дякую, дякую, що вони були саме такими, що саме таким чином, вони розвивалися! Я не можу цілком без спойлерів, вже вибачте (🥲), однак це так гарно й поступово все було, так акуратно, що поверни ключ чучуть не туди і все воно розвіється...
Ха! До речі, після лекції про бета-рідинг, я вловила суть триактної структури сюжету і ще більше кайфанула, бо щоразу ловила себе на думці - тут погано, але далі має бути краще, або - такс, тут все дуже добре, значить далі буде капздець якийсь. Ну і це все так і спрацьовувало, і це читати це було в задоволення! Рекомендасьйон!
Я не втомлюсь говорити - настільки точно й деталізовано письменниця створює нові книжкові світи!
Обожнюю, коли книжки затягують тебе всередину, коли ти занурюєшся у сюжет так, що повертатися у реальність стає прям боляче 🥲. Коли ти, відкладаючи книжку, робиш швидко-швидко всі справи, щоб повернутися назад!
👀 Коли ти помічаєш маленькі деталі, які потім так класно спрацьовують у сюжеті! Коли ти читаєш і тобі хочеться виділяти цілі абзаци! 40 стикерів я залишила в цій книзі (на що - можете глянути декілька в каруселі). Коли ти ще декілька днів після прочитання, на емоціях, ходиш й думаєш про героїв і події.
А подій тут дофігіщє різних сталося! Подекуди я офігівала, оцініть мої фрази на полях книжки:
«Наталю, ну нащо ж стільки всього?!»,
«О, духи, тільки не це»,
«ого!», «от, як заговорив»,
«вогонь розгортання, хехе»,
«бляха, ого!», «бл*ть, а на маєш»,
«а так все гарно починалося, йой»
«ахахах, нарешті!»
«гарно і страшно», «бляхааааа»,
«він не помер, він за екватором»
«воу, він ж його, як води боявся»,
«вампірка??», «гарно»,
«щооооо? огооо!», «моцно»
«от ти і знайшовся, Марку, курвий ти сину», «ну хоч вони в безпеці»,
«ох, кохання тут, попри все, дуже багато!»
«воу, так їм!», «яй, що ж, не помрете, але покалічить вас знатно»,
«бляяяя, це шо таке?»,
«воу, цікаво, як вона це зробить»,
«блять.», «урааа! супер!»,
«оце капець сильно!»,
«шоооооооо? шо відбувається?»,
«ура! хвала Духам!».
❤️🔥Проте вкінці кайфанула, бо цей сюжет не відпускає, тримає в напрузі, суцільні баталії, пригоди, переміщення, битви, повороти ключів, поцілунки, смерті, воскресіння й новонародження. І це все викликає таку шалену лавину емоцій! Вау!
Просто переказувати сюжет я не хочу, бо ще й наспойлерю все і всім. Вмію, знаю, практикую 👀🤝🏻. Проте скажу: Ґайя така ж проста людина, як і Іґніс (ха! тут трактувати можна і дуже різні сторони).
Селеста крута, взагалі весь рід С з цієї сторони - крутяцький, і Селеста, і Іґніс, і Стрей, і їхні батьки, і - спойлер - майбутня сестра, впевнена, також!
Очікувано-неочікуваний поворот у стосунках між братами - суперові, як і Марні з її тіньовими!
Екваторіальний Альянс, Академія Аматерасу, Історик - це взагалі можна розбирати ще нв декілька відгуків.
Ну і звичайно ж, стосунки Ґаїй і Іґніса! Наталю, дякую, дякую, дякую, що вони були саме такими, що саме таким чином, вони розвивалися! Я не можу цілком без спойлерів, вже вибачте (🥲), однак це так гарно й поступово все було, так акуратно, що поверни ключ чучуть не туди і все воно розвіється...
Ха! До речі, після лекції про бета-рідинг, я вловила суть триактної структури сюжету і ще більше кайфанула, бо щоразу ловила себе на думці - тут погано, але далі має бути краще, або - такс, тут все дуже добре, значить далі буде капздець якийсь. Ну і це все так і спрацьовувало, і це читати це було в задоволення! Рекомендасьйон!
March 14, 2025
В загальному склалося враження, що це мала бути не дилогія, а трилогія. Бо в другій книзі, особливо в першій половині, стільки всього хаотично намішано, що збивало з пантелику.
Сюжет динамічний і багатий на події, тому нудьгувати не доводилося. Хоча все ж є місця, де хотілось прогортати кілька сторінок вперед не читаючи, але про це буде трохи пізніше.
Розкрилися деякі персонажі, що з'являлися ще з першої книги. Трохи шкода, що з деякими новими персонажами ми познайомилися майже похапцем, а хотілось би детальніше.
Окремий плюс цієї історії є Стрей, а також його відносини із молодшим братом (є звичайно питання до того як вони чубились в дитинстві, але як то кажуть - старший брат, то вам не тато і не мама 😀). Також вболівала за стосунки між Стреєм і Мартою. Чи можна сподіватися на окрему книгу про Стрея і його буремну молодість і знайомство з Мартою ❤️? Де треба підписати петицію? Я все підпишу 😁😄
Але попри те, що мені загалом сподобався сюжет, сподобалися персонажі та їх діалоги, сподобався нетиповий світоустрій (Ключі, двері, дзеркала, декорації), в кохання Ґайї та Іґніса я не повірила взагалі. В першій книзі він її ледь терпить, а на початку другої без прилюдій вже в неї безтямно закоханий. Часових проміжків по типу "пройшов рік" не було. На чому закінчили в першій книжці, на тому і продовжили в другій. Тому так зване "кохання" тут чисто як інструмент - ну треба щоб вони уклали вічний зв'язок/союз, то значить вони тепер закохані, все, змиріться з цим, любі читачі. Тому для мене взагалі не спрацювали усі їх милі моменти і вся ця подальша любовна лінія також. А разом з тим також і кінечні поворотні повороти з тим як Ґайя повертається до Іґніса і він все згадує, іде з нею, помирає і перероджується. Варто було дати вже спокій Іґнісу... І, на жаль, це все трохи, але попсувало враженні про книгу загалом. Тому не 5/5.
Сюжет динамічний і багатий на події, тому нудьгувати не доводилося. Хоча все ж є місця, де хотілось прогортати кілька сторінок вперед не читаючи, але про це буде трохи пізніше.
Розкрилися деякі персонажі, що з'являлися ще з першої книги. Трохи шкода, що з деякими новими персонажами ми познайомилися майже похапцем, а хотілось би детальніше.
Окремий плюс цієї історії є Стрей, а також його відносини із молодшим братом (є звичайно питання до того як вони чубились в дитинстві, але як то кажуть - старший брат, то вам не тато і не мама 😀). Також вболівала за стосунки між Стреєм і Мартою. Чи можна сподіватися на окрему книгу про Стрея і його буремну молодість і знайомство з Мартою ❤️? Де треба підписати петицію? Я все підпишу 😁😄
Але попри те, що мені загалом сподобався сюжет, сподобалися персонажі та їх діалоги, сподобався нетиповий світоустрій (Ключі, двері, дзеркала, декорації), в кохання Ґайї та Іґніса я не повірила взагалі. В першій книзі він її ледь терпить, а на початку другої без прилюдій вже в неї безтямно закоханий. Часових проміжків по типу "пройшов рік" не було. На чому закінчили в першій книжці, на тому і продовжили в другій. Тому так зване "кохання" тут чисто як інструмент - ну треба щоб вони уклали вічний зв'язок/союз, то значить вони тепер закохані, все, змиріться з цим, любі читачі. Тому для мене взагалі не спрацювали усі їх милі моменти і вся ця подальша любовна лінія також. А разом з тим також і кінечні поворотні повороти з тим як Ґайя повертається до Іґніса і він все згадує, іде з нею, помирає і перероджується. Варто було дати вже спокій Іґнісу... І, на жаль, це все трохи, але попсувало враженні про книгу загалом. Тому не 5/5.
This entire review has been hidden because of spoilers.
December 5, 2024
Я шалено полюбила ці книги. Не так, як трилогію про Варту, але історія Ґайї та Іґніса впевнено посідає в моєму серденьку друге місце. Пам'ятаєте, який яскравий зимовий вайб мала перша книга? Через нього я вирішила другу відкласти до грудня. І, як виявилось, абсолютно дарма, бо тут зима давно закінчилась і більша частина пригод наших героїв відбувається в теплу пору року, вони навіть час від часу скаржаться на спеку. Але багато важливих подій відбуватиметься в маєтку родини С високо в горах, а такий пейзаж я так чи інакше візуалізую для себе засніженим. Тому маленьку частинку зимової атмосфери все ж одержала.
В другій книзі для читачів по-новому розкриються старі знайомці (особливо Стрей, ага), а також з'являться нові, не менш яскраві та цікаві герої. У фіналі всі якось зручненько розбились на парочки, що я в цілому не дуже люблю, та тут це виглядало доволі органічно. Але до того ще треба дожити, що буде не та�� просто, як здається. Бо на наших героїв і їхніх друзів чекають політичні інтриги, переходи до давно втрачених земель, втеча від Комісії, що переслідує їх через підозри у вбивстві, та облога родинного маєтку ворожою армією. Словом, нудьгувати не доведеться точно.
Фінал для цієї історії, як на мене, ідеальний. Саме так вона і мала завершитись. Хоча багато хто хотів би бачити продовження, сама авторка каже, що шлях Іґніса і Ґайї закінчено. Але ми, можливо, побачимо в майбутньому окрему книгу про Стрея і Марні. Було б чудово.
А цій дилогії від мене найвища оцінка і найпалкіша рекомендація.
В другій книзі для читачів по-новому розкриються старі знайомці (особливо Стрей, ага), а також з'являться нові, не менш яскраві та цікаві герої. У фіналі всі якось зручненько розбились на парочки, що я в цілому не дуже люблю, та тут це виглядало доволі органічно. Але до того ще треба дожити, що буде не та�� просто, як здається. Бо на наших героїв і їхніх друзів чекають політичні інтриги, переходи до давно втрачених земель, втеча від Комісії, що переслідує їх через підозри у вбивстві, та облога родинного маєтку ворожою армією. Словом, нудьгувати не доведеться точно.
Фінал для цієї історії, як на мене, ідеальний. Саме так вона і мала завершитись. Хоча багато хто хотів би бачити продовження, сама авторка каже, що шлях Іґніса і Ґайї закінчено. Але ми, можливо, побачимо в майбутньому окрему книгу про Стрея і Марні. Було б чудово.
А цій дилогії від мене найвища оцінка і найпалкіша рекомендація.
September 27, 2024
просто чудове продовження та завершення серії! усе в стилі пані Наталії: події несуцця, а герої намагаються за ними встигнути. якщо вам в кінці першої книги здалось, що все більш-менш вирішилось, то вам здалось :)))
а тепер увага: тут. ще. більше. СТРЕЯ!! який він тут прикольний. і оця динаміка братерських стосунків просто чудова!
в другій частині взагалі більше розкривають усіх персонажів (і мою бусінку Селесту!).
ще був один неочікуваний поворот, який мене водночас і здивував, і порадував. скажу одне: це з приводу спойлерного оверлею. тому коли дочитаєте, філ фрі коментувати, так сказати 👀
ця частина (бо після розчарування з «дует наш темний» від Шваб було страшно трошки!) мені сподобалась навіть більше ніж друга. тут вже знайомі та рідні персонажі, яких кидає у вир подій. ти ще більше за них переживаєш. ну і, звісно, ще більше нашої чарівної Ґайї. я, їй-богу, хочу колись досягнути її рівня дзену та життєрадісності.
ой, а ще! нам розкажуть історію кохання батьків Іґніса (що ж вони там натворили).
загалом, якщо ви полюбили першу частину — вам сподобається. якщо перша частина була для вас занадто спокійною, то, повірте, друга точно сподобається. подій там хоч відбавляй. я читала запоєм цю дилогію до шостої ранку, поки не вирубилась. а потім щойно прокинулась, то одразу продовжила читання. тому раджу!
а тепер увага: тут. ще. більше. СТРЕЯ!! який він тут прикольний. і оця динаміка братерських стосунків просто чудова!
в другій частині взагалі більше розкривають усіх персонажів (і мою бусінку Селесту!).
ще був один неочікуваний поворот, який мене водночас і здивував, і порадував. скажу одне: це з приводу спойлерного оверлею. тому коли дочитаєте, філ фрі коментувати, так сказати 👀
ця частина (бо після розчарування з «дует наш темний» від Шваб було страшно трошки!) мені сподобалась навіть більше ніж друга. тут вже знайомі та рідні персонажі, яких кидає у вир подій. ти ще більше за них переживаєш. ну і, звісно, ще більше нашої чарівної Ґайї. я, їй-богу, хочу колись досягнути її рівня дзену та життєрадісності.
ой, а ще! нам розкажуть історію кохання батьків Іґніса (що ж вони там натворили).
загалом, якщо ви полюбили першу частину — вам сподобається. якщо перша частина була для вас занадто спокійною, то, повірте, друга точно сподобається. подій там хоч відбавляй. я читала запоєм цю дилогію до шостої ранку, поки не вирубилась. а потім щойно прокинулась, то одразу продовжила читання. тому раджу!
November 17, 2024
На перших 20 ст в нас дві 16-17 річні вагітні героїні... Хіба обов’язково в черговий раз укорінювати оцю сюжетну лінію діти у 16 років :( а загалом якісь події відбуваються, одні герої рандомно зникають бо так треба, інші рандомно ні звідки заявляють, а поранень, крові і смертей стільки, що вже їх і не помічаєш
April 28, 2025
Одним словом - це розйоб!!!
Це безкінечність з 5 🌟
Я прочитала останні три слова перед словом «Кінець» і розридалась як ненормальна від того, як же це добре 🥹
А ще, я безмежно тішуся що ОЦЕ написала якась поцілована Богом україночка, а я тепер її фанатка ❤️
Це безкінечність з 5 🌟
Я прочитала останні три слова перед словом «Кінець» і розридалась як ненормальна від того, як же це добре 🥹
А ще, я безмежно тішуся що ОЦЕ написала якась поцілована Богом україночка, а я тепер її фанатка ❤️
March 10, 2025
Я рідко читаю фентезі, до того ж це роман-подорож. Написано справді цікаво. Аж так, що захотілося прибдати другу частину і більше дізнатися про цей всесвіт
April 21, 2025
неймовірно захоплююче та тепле завершення дилогії❤️🩹 це було неймовірно і дуже боляче. проте у мене залишилися ще питання і деякі сюжетні лінії були незрозумілими..
April 29, 2025
Обожнюю цю історію усім серцем❤️
June 16, 2025
Навідміну від першої частини, ця читається рівно. Немає зайвих спотикань, вузли загадок і сюжету заплутані логічно і цікаво.
June 22, 2025
Друга частина настільки класна, що я не могла відірватися!
March 31, 2025
Захоплююча фантастична пригода, в якій сподобалися більшість персонажів, їхня взаємодія, за всіма було цікаво спостерігати. Наталія Матолінець - одна з авторок, історії якої читати затишно, це не затишне фентезі, тут стиль оповіді, розвиток подій і герої такі, які не залишають байдужими читачів, і мабуть тому хочеться уявляти, розмірковувати, читати більше.
Єдиний складний момент саме для мене - все, що пов'язане з Академією Аматерасу і навчання богинь та богів, про що йдеться в іншій книзі, тут згадується, але не впливає на події. Все ж це круто, що авторка розширює створений фантастичний світ, і є інші історії, що чекають своєї черги.
Єдиний складний момент саме для мене - все, що пов'язане з Академією Аматерасу і навчання богинь та богів, про що йдеться в іншій книзі, тут згадується, але не впливає на події. Все ж це круто, що авторка розширює створений фантастичний світ, і є інші історії, що чекають своєї черги.
June 23, 2025
Це було неймовірно - набагато-набагато краще, ніж я могла собі уявити. Я прочитала обидві частини в грудні минулого року - і це дуже зимове читання і ця дилогія відкрила для мене Авторку. Книга написана так, що я була там, наче це одне з моїх життів. Останні 50 сторінок я ридала - від щастя, від суму, від розвʼязок. Найважливіше для мене - ця книга геть не тривожна. У світі фентезі, де так багато смерті, війни й трагічного кохання, я завжди відчуваю цю фантомну загрозу, стаю тривожною і злою, але з Ґайєю такого не відбулося і за це я дуже дякую Авторці! Незважаючи на дуже різні події - це чудове пригодницьке фентезі, де лінія кохання йде тонкою ниткою і язик не повернеться назвати його «роментезі», але при цьому ми бачимо, що заради кохання все в цьому світі і відбувається (як це ви втілено, Духи-и😁). Так майстерно вплісти цікавий сюжет, взаємовідносини і затишок - це талант і у Наталії Матолінець він є. Світоустрій прописаний теж дуже цікаво, дуже автентично. Зацикленість сюжету, різні гілки реальності, а також різні світи - я хочу побачити цього більше (і так, цей зациклений вчинок Іґніуса, на який він сам себе пнув - поки мій улюблений. Але чи не означає це, що вони вже тут були, що ця подія так само буде програватися мільйони й мільйони разів?). І, не зважаючи на те, що нам дали відповіді на всі основні запитання, у мене залишилося ще багацько. Та нова богиня - це Рем (якщо так, то «Академія Аматерасу» - це те, що було з нею до цього - я тільки буду читати цю книжку)? Де Торі і Ленн і чи потрапили до Аматерасу разом і там зустрінуться з Іґнісом і Ґайєю? Що сталося з Манвестом в Пітьмі? Чи буде приквел про життя Іґніуса і Ґайї до всіх подій (я памʼятаю її згадки про нього разом з її братом)?
Короткій підсумок:
Чи читати цю ділогію? Однозначно ТАК.
Чи схожа вона на щось інше? Ні, але трохи з вайбом серіалу Локі і зовсім трохи «Так програють війну часів».
Я точно буду читати інші книжки Авторки і чекати на нові книжки про Всесвіт Ґайї, Іґніса, Стрея, Марні, всієї великої родини, богів і Істориків. Я впевнена, там ще багато історій, які мають розламати і зцілити чужі світи, як це зробила Ґайя, і змінити свій власний світ, як це зробили брати і сестри великої родини С.
Люблю безмежно, читайте і насолоджуйтесь ❤️
Короткій підсумок:
Чи читати цю ділогію? Однозначно ТАК.
Чи схожа вона на щось інше? Ні, але трохи з вайбом серіалу Локі і зовсім трохи «Так програють війну часів».
Я точно буду читати інші книжки Авторки і чекати на нові книжки про Всесвіт Ґайї, Іґніса, Стрея, Марні, всієї великої родини, богів і Істориків. Я впевнена, там ще багато історій, які мають розламати і зцілити чужі світи, як це зробила Ґайя, і змінити свій власний світ, як це зробили брати і сестри великої родини С.
Люблю безмежно, читайте і насолоджуйтесь ❤️
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 2, 2026
до самого кінця книжка тримала в охапці і не відпускала. вже з більшим розумінням всесвіту читалося набагато легше і швидше ніж перша частина, при цьому так само ж затягуюче.
було цікаво нарешті побачити більше стрея та марні, та ще й отримати глави від них. вони та торі пік книжки!
війна між сім'ями дуже затягнула, не відірватися! хто, кого, як, чи всі залишаться живими (а хто ні - що з цим вирішать, не залишать же так?), як з ціїє халепи вибратися взагалі. може хоч на цей раз великий с признає онуків?
і ще один плюс! дуже рада, що селеста в кінці стала наступною головою родини! хто-хто, а вона на це заслуговує. women in male dominated fields, show them girl!
невеликим мінусом для мене став фінал — я тропи з переродженнями не те щоб люблю, завжди для мене залишають неприємний післясмак для історії. тим не меньш! народження і останні сторінки з приходом у квартиру виявилися для мене дуже сентиментальними!
було цікаво нарешті побачити більше стрея та марні, та ще й отримати глави від них. вони та торі пік книжки!
війна між сім'ями дуже затягнула, не відірватися! хто, кого, як, чи всі залишаться живими (а хто ні - що з цим вирішать, не залишать же так?), як з ціїє халепи вибратися взагалі. може хоч на цей раз великий с признає онуків?
і ще один плюс! дуже рада, що селеста в кінці стала наступною головою родини! хто-хто, а вона на це заслуговує. women in male dominated fields, show them girl!
невеликим мінусом для мене став фінал — я тропи з переродженнями не те щоб люблю, завжди для мене залишають неприємний післясмак для історії. тим не меньш! народження і останні сторінки з приходом у квартиру виявилися для мене дуже сентиментальними!
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 1, 2026
Моя оцінка: 10/10 ⭐️
Цитати книги:
Ось і закінчилася історія. Я люблю цю історію всім серцем. Але для головних героїв мені хотілося б іншого завершення. Мабуть, так і народжуються фанатські альтернативні фінали.
Офіційно заявляю: Іґніс Еміліуш С вкрав моє сердечко. Люблю його.
Оскільки це друга частина, без спойлерів. Скажу лише одне — у книзі є зміст. Уже за назвами розділів можна багато чого надумати. Ти очікуєш одне, а у фіналі отримуєш зовсім інше. І це було неймовірно. Мені дуже сподобалося.
Я буду сумувати за цією історією. Обов’язково колись перечитаю. Але, ймовірно, не дочитуватиму кілька останніх розділів — продовжу історію у своїй голові так, як хочу я.
Книга прекрасна. Українська авторка. Читати — обов’язково.
Цитати книги:
"Я вже бачив твою думавку: гори все, я пруся по неї!"
"Ану! Повалив! За нею!"
Ось і закінчилася історія. Я люблю цю історію всім серцем. Але для головних героїв мені хотілося б іншого завершення. Мабуть, так і народжуються фанатські альтернативні фінали.
Офіційно заявляю: Іґніс Еміліуш С вкрав моє сердечко. Люблю його.
Оскільки це друга частина, без спойлерів. Скажу лише одне — у книзі є зміст. Уже за назвами розділів можна багато чого надумати. Ти очікуєш одне, а у фіналі отримуєш зовсім інше. І це було неймовірно. Мені дуже сподобалося.
Я буду сумувати за цією історією. Обов’язково колись перечитаю. Але, ймовірно, не дочитуватиму кілька останніх розділів — продовжу історію у своїй голові так, як хочу я.
Книга прекрасна. Українська авторка. Читати — обов’язково.
Displaying 1 - 30 of 30 reviews