Два бали - за те, що книга дійсно спонукає розширити спектр використання ШІ і ускладнити делеговані йому задачі. Зокрема зацікавила і надихнула можливість використання ШІ для системної самоосвіти. Це ж "машина" - чому б не використати її потужності для власних цілей?
Також останній розділ книги доволі чітко сформулював важливий меседж: "ШІ вас не замінить, але може замінити людина, яка застосовує ШІ". Тому автор пропонує стратегію адаптації, адже "багато високо інтелектуальних аналітичних завдань, які виконують "білі комірці", тепер можна робити на 30-80 відсотків ефективніше... Доведеться розібратися, чи можете ви за допомогою нього (ШІ) стати вдесятеро продуктивнішим". Так, незалежно від місця роботи дуже скоро нам усім знадобиться вміння "креативно скласти разом ресурси, щоб отримати щось цінне" - тобто те, що раніше було актуальним лише для підприємців стає нормою навіть для найманих працівників, щоб залишатися конкурентними на ринку праці.
Окрім того, мені сподобалися міркування про недоліки американської системи вступу до університетів, про співіснування ідей Просвітлення і рабства у батьків-засновників США, а також двозначність (в аспекті теми книги) згенерованої ШІ-Табмен фрази: "Було складно допомогти тим, хто не бачив потреби у змінах чи тим, хто надто боявся ризикувати". Також прекрасна ідея для укріплення стосунків між батьками і дітьми - вивчати щось спільно з використанням ШІ.
А тепер про мінуси... Погляд автора на використання ШІ в освіті видається надто оптимістичним. Маю право на таку думку, враховуючи п'ять років викладання в університеті, два з яких припали на еру чату GPT, бездумне використання якого з боку студентів стало однією з причин мого вигорання. (До речі, а ви знали, що "у вчителів - одні з найвищих показників професійного вигорання, на однаковому рівні з працівниками служб екстреного реагування, поліціянтами й авіадиспетчерами"?)
Я вірю в можливості ШІ, сама активно його використовую для технічної роботи та мозкових штурмів, але не розумію, яким чином змусити учнів/студентів ставитися до ШІ не як до раба, який має виконувати за них домашнє завдання і самостійні роботи, а як до асистента, який може спрямовувати у власних дослідженнях і допомагати відпрацьовувати практичні навички.
"У своїх найкращих проявах освітня ШІ-платформа здатна бути найкращим асистентом і колегою у світі, об'єктивним до оцінок і прискіпливим в аналізі, який заразом розрахований на єдину мету: відточити навички учня". Звісно, це так, але автор не відповідає на питання: а навіщо учню витрачати час на спілкування з ШІ-платформою, якщо можна відкрити паралельну вкладку і той же чат GPT виконає всю "самостійну" роботу за дві секунди?
Ключова проблема - як пробудити у дофамінового покоління здатність утримувати увагу на тривалому процесі самоосвіти? Як сформувати спосіб мислення, націлений на тривалий розвиток і зростання? Але замість комплексного бачення автор пропонує просте рішення - поміняти місцями формати "лекція" і "домашнє завдання", тобто лекції мають бути прослухані вдома, а от домашнє завдання варто робити під контролем вчителя і разом із групою. А якщо є ще якісь завдання, які вимагають самостійного виконання, але не можуть бути перенесені у клас, то виконувати їх із платформою Ханміго.
Ага, розкажіть це українським педагогам, які мають вчити дітей в умовах дистанційки, повітряних тривог і відключення електроенергії... Самі ж діти в екстраординарних умовах справді потребують підтримки, але чат GPT замість помічника чи ментора стає спокусливим швидким рішенням, щоб надолужити увесь той обсяг матеріалу, який вимагається системою освіти. І чесно, навіть я, доросла людина, не змогла впоратися з цим когнітивним дисонансом: з одного боку, від педагогів очікується вміння бути адаптивними і враховувати виключні обставини, в яких проходить навчання, але з іншого боку, сама система освіти продовжує вимагати досягнення результатів за мірками довоєнних часів... Я не знайшла у цій книзі рішення, яке могло би бути придатним для українського контексту. Але і для мирної освіти я не побачила системного підходу.
Зокрема, автор наводить приклад, що платформа буде вести учня протягом виконання письмового завдання і потім надішле звіт вчителю з описом процесу виконання і рекомендованою оцінкою, а от якщо учень просто завантажить готове виконання в програму, то платформа скаже вчителю, що це "підозріло". Тільки в тому-то й проблема, що на цих підозрах учитель не може ані знизити оцінку, ані примусити виконувати додаткову роботу, бо "підозріло" це лише припущення, а готова робота потребує конкретної оцінки. Тут потрібно повністю оновлювати методологію оцінювання і надавати ширшу дискрецію вчителю, але чи готові до цього самі учні і їх батьки?
Також хочеться прокоментувати запропоноване автором використання ШІ як способу "оживити" літературних персонажів чи історичні постаті. Але ж це не про навчання, а про гру. ШІ може придумати, нафантазувати, зрештою нагалюцинувати умовну відповідь, базуючись на вихідних даних, але ж це ілюзія освіти. По-перше, це викривлює реальність. По-друге, ніхто не стримає ні ШІ у його фантазіях, ні учня у його запитах. По-третє, я бачила навіть як дорослі люди через ШІ плутають навчання і гру, а для підлітка тримати себе у рамках освітніх цілей ще складніше.
Коли ж я дочитала до розділу, де автор очікує, що ШІ буде доповідати батькам про всі запити дитини, то це мене ще більше засмутило. Безпека, приватність, відповідальність, контроль... У цій книзі все наплутано.
Також додає мінусів той факт, що у книзі багато повторів, а ще більше - самолюбування успіхом Академії Хана і Ханміго, їх благородною метою, відкритістю до новаторства і так далі... Звісно, автор і його команда - молодці. Але що це як не реклама? Бо на питання: "як ШІ змінить освіту?", автор відповідає: "радикально", але на наступне питання: "що з цим робити вчителю та учням?", автор пропонує лише свою платформу, бо вже давно керується не освітянською, а бізнесовою логікою, в основі якої - продати свій продукт учням, школам, спонсорам.
І це головний недолік книги. Бо ніхто не сперечається, що ШІ, як і будь-яку технологію, можна навчитися використовувати з величезною користю для освіти, але для того, щоб максимізувати позитивний ефект, треба комплексно змінити підхід до освіти не лише в процесі навчання, а передусім в процесі визначення кінцевих результатів і формату оцінювання. Але на жаль, автор не йде далі потреб популяризації власної платформи... Лише однієї фразою автор підійшов до того, про що варто було б написати цю книгу: "Якщо ми оцінюватимемо навички, які довго вважалися неможливими для оцінювання, - комунікація, креативність, допитливість - це природно мотивуватиме систему приділяти більше уваги всебічному розвитку особистості".
Окремо скажу, що вважаю переклад назви українською невдалим, але натомість ця книга нагадала мені, що я вже давно додала у список бажанок Brave New World, але все ніяк не можу дійти до нього. Що ж... здається саме час... бо поки я дочитувала Brave New Words Мінцифри уже запустило ШІ-менторку на Дія.Освіта...
Для справедливості зазначу, що частково останній (дев'ятий) розділ задовольнив мій інтерес. Тут автор спробував зазирнути у майбутнє ринку праці і складно йому заперечити, що "в нашому суспільстві дуже мало хто мислить масштабами понад кілька років чи десятиліть". Автор показує неефективність традиційної піраміди трудових ресурсів і необхідність її модернізації. І мені дуже імпонує думка автора про можливість використання ШІ для побудови освіченішого, мудрішого суспільства, яке не втратить сенси, якщо ШІ забере технічну роботу, бо "люди, які мають час, але не мають мети й сенсу в житті, зазвичай нічого хорошого для себе й людей навколо не несуть". Натомість "задоволення в житті ми маємо тоді, коли ставимо ціль, наполегливо над нею працюємо й відчуваємо, що потроху покращуємо світ". І знову ж таки... Це чарівна і надихаюча думка, але як саме це зробити? (окрім масштабування Ханміго звісно) Тут автор робить делікатний пас читачу... Але можливо це й добре, що книга ставить риторичні питання, розширюючи простір для дискусії там, де ще пару років тому про жодну дискусію не могло бути й мови.
"Щоб отримати від цієї технології максимум, нам слід наново переглянути межі можливого... Змінюється і змінюватиметься все, що стосується навчання, роботи й самої мети життя людини".
"...всі ми наразі активно вирішуємо, як ми далі застосовуватимемо ШІ... Застосуймо ШІ, щоб започаткувати нову золоту епоху людства".
P.S. Цікаво, якою мірою сам автор використовував ШІ під час написання цієї книги? Може я теж хочу звіт як від Ханміго) Ми ж про прозорість використання ШІ, чи не так?..