What do you think?
Rate this book
Незручні. Відчайдушні. Виродки
Ця історія розповідається через уривки з тринадцяти щоденників учнів і викладачів арттерапевтичної школи маленького приморського містечка. Місто відверто ворогує з учнями цього «гетто», які жодним чином не вписуються в усталені правила і відверто бунтують проти них – своїм мистецтвом, одягом, поведінкою, власними особливостями.
Потому як директор не хоче йти на зустріч корумпованому і жорсткому меру, це протистояння переростає у справжню війну за існування. Учні беруться за пензлі та фарби й виходять на нічні вулиці, щоб уже зранку показати місту його реальне обличчя, за що й отримують удар у саме серце.
Потому як директор не хоче йти на зустріч корумпованому і жорсткому меру, це протистояння переростає у справжню війну за існування. Учні беруться за пензлі та фарби й виходять на нічні вулиці, щоб уже зранку показати місту його реальне обличчя, за що й отримують удар у саме серце.
288 pages, Hardcover
First published May 1, 2024
1 person is currently reading
181 people want to read
About the author
Ольга Войтенко (Olha Voitenko)
7 books29 followersУкраїнська письменниця та сценаристка
https://www.instagram.com/likeabirdfox/
https://www.instagram.com/likeabirdfox/
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 54 reviews
June 19, 2024
мені не сподобалася ця книжка, вона слабенька.
сюжет мав великий потенціал: школу для творчих підлітків збирається закрити лихий мер міста, тому підлітки вимушені відстояти себе. мені ідея дуже подобається, бо бути Іншим у просторі невеликого містечка справді складно, досвід боротьби за свої права важливий, а тема підлітків дозволяє авторці працювати з надміром емоцій.
книга написана у форматі коротких розділів від лиця різних персонажів. і цих персонажів - я порахувала! - ЧОТИРНАДЦЯТЬ (плюс ще є трійко героїв, які важливі для сюжету). це дуже багато, але для мене в цьому не було сенсу, бо більшість героїв не мала якогось свого унікального голосу. так, авторка приділила увагу дайвьорсіті: у нас є персонажі з розладами аутичного спектру, є герой у кріслі колісному, є геї, митці всіх видів, але при цьому майже всі вони ведуть оповідь однаково. їх просто починаєш плутати між собою, я весь час мусила згадувати хто саме постійно ходить в шапці, кого не можна торкатися, а хто не терпить гучних звуків. як на мене, то ця кількість персонажів ніяк не виправдана, їм немає що сказати. більше того, авторка їх теж подекуди плутає, наприклад, на сторінці 202 Макрель стверджує, що його зіштовхнули в море з Тихим, а на сторінці 228 Джейкоб згадує, що з пірса падав він і Макрель. і насправді абсолютно байдуже хто з них куди падав, це не грає ролі.
дратувала нереальність того, що описується. події відбуваються десь в ніде у невизначений час, просто якесь безіменне містечко біля моря. припустимо, це навіть райцентр. і ось у цьому містечку вдається відкрити супер сучасну інклюзивну мистецьку школу, де є пандуси і тьютори (щось я взагалі не помітила діяльності цих тьюторів, але нехай). нам говорять, що це школа-інтернат, але ми не зустрічаємо жодної дитини, яка була б з іншого міста і жила десь в гуртожитку. тоді виходить, що у цьому містечку абсурдно велика кількість дітей, схильних до мистецтва. можливо, справа у повітрі? у воді? опромінення?
цікаво, що у цій школі можна не вивчати алгебри взагалі, це смішно, бо як тоді отримати атестат про загальну середню освіту. незрозуміло державна ця школа чи приватна: якщо державна, то звідки гроші на тьюторів і 24 мистецьких предмети, а якщо приватна, то звідки гроші + як тоді може мер грюкнути кулаком по столі і одноосібно прийняти рішення про закриття. до того ж школа мистецька, але одна з учениць є хакеркою (я в агонії) і кіберспортсменкою, цікаво, яку ТВОРЧІСТЬ тут опановує вона.
всю книжку мене дратували викладачі у цій школі. абсолютно інфантильні люди, які не здатні робити свою роботу. директор з витонченим прізвиськом Психопат сповіщає нестабільних і чутливих школярів, що школу закривають, і каже, що вони мусять щось із цим зробити. тобто, він, доросла людина, перекладає вирішення проблем на плечі підлітків, чудово розуміючи, що вони встрягнуть у проблеми. кілька разів він потім намагається дати задню, але - очікувано - ніхто його не слухається, а потім дітям доводиться втішати очільника свого навчального закладу.
ще одна вчителька обирає курити на перервах траву з закоханим у неї школярем, а потім пити з ним пиво на пляжі, теж дуже відповідальна поведінка з її боку. вона така класна, вона все розуміє - ні, вона обирає дешеву популярність і марні надії. і все це разом із тим, що частині учнів життєво потрібен розпорядок, потрібна передбачуваність. лише один з вчителів зберіг здоровий глузд, але його показують надто суворим душнілою, який зрештою розуміє, що діти все роблять правильно.
окремо хочеться переповісти історію одного з учнів, якого б'є батько. про це знають ВСІ в школі, він приходить з розбитим лицем регулярно, про це точно знає директор, який постійно повторює як він буде захищати своїх дітей, як не дозволить, аби їх образили. і ніхто з цим нічого не робить в цьому безпечному інклюзивному відкритому для всіх просторі. кілька разів повторюються діалоги в стилі "-боляче?/ -як завжди". зрештою ця ситуація вирішується ОДНИМ викликом поліції, а хлопця просто так забирають жити до себе батьки його однокласника, дуже реалістично, вірю, я повірив.
припущу, що в цій книзі йдеться, що молоде покоління - це надія, це бунтарі, вони такі особливі, толерантні, вони все зрозуміли, підтримують один одного, мають 100к підписників в інстаграмі, заробляють на своїх картинах страшні гроші. шкода лише, що мізогінію перемогти їм так і не вдалося, в одної з героїнь постійно проскакують фрази "бабське", "баби", інші дівчата цькують однокласницю за початок інтимного життя, вважають "підстилкою"; також є згадка, що вчительку вважають товстою.
також у мене склалося враження, що один з епізодів тупо загубили, бо тут трапляється бійка, потім усі починають говорити про епілепсію певного учня, виглядає так, наче у нього трапився напад у цій бійці, але в самому тексті нападу немає, я тричі перечитала ці сторінки.
і зрештою вся ця історія з закриттям школи ледь тримається на доброму слові і насправді нікому особливо не є цікавою. настільки не є цікавою, що десь з половини книги учні забувають про цю боротьбу (боротьба ін квещен: намалювали портрети революціонерів на парканах поночі й зламали хвилю місцевого радіо), сам мер і його син не з'являються у сюжеті. закінчується книга - і ми так і не дізнаємося чи вдалося відстояти школу, що буде далі з нею і з учнями. обірвано ще кілька ліній, нам наче пообіцяли їхні історії, але так ніколи й не розповіли.
на мій погляд, це халтура, абиячина, такосячина. якщо ви дочитали аж сюди, то, певне, помітили, що я обрала не коментувала сприйняття світу героями, їхні реакцї - так, я можу вважати їх десь дивними, але підлітки можуть поводитися дивно, це нормально. авторка взялася за велику кількість соціальних проблем, важливих питань, але вийшло реалізувати це все дуже поверхнево, для мене ця історія не працює.
сюжет мав великий потенціал: школу для творчих підлітків збирається закрити лихий мер міста, тому підлітки вимушені відстояти себе. мені ідея дуже подобається, бо бути Іншим у просторі невеликого містечка справді складно, досвід боротьби за свої права важливий, а тема підлітків дозволяє авторці працювати з надміром емоцій.
книга написана у форматі коротких розділів від лиця різних персонажів. і цих персонажів - я порахувала! - ЧОТИРНАДЦЯТЬ (плюс ще є трійко героїв, які важливі для сюжету). це дуже багато, але для мене в цьому не було сенсу, бо більшість героїв не мала якогось свого унікального голосу. так, авторка приділила увагу дайвьорсіті: у нас є персонажі з розладами аутичного спектру, є герой у кріслі колісному, є геї, митці всіх видів, але при цьому майже всі вони ведуть оповідь однаково. їх просто починаєш плутати між собою, я весь час мусила згадувати хто саме постійно ходить в шапці, кого не можна торкатися, а хто не терпить гучних звуків. як на мене, то ця кількість персонажів ніяк не виправдана, їм немає що сказати. більше того, авторка їх теж подекуди плутає, наприклад, на сторінці 202 Макрель стверджує, що його зіштовхнули в море з Тихим, а на сторінці 228 Джейкоб згадує, що з пірса падав він і Макрель. і насправді абсолютно байдуже хто з них куди падав, це не грає ролі.
дратувала нереальність того, що описується. події відбуваються десь в ніде у невизначений час, просто якесь безіменне містечко біля моря. припустимо, це навіть райцентр. і ось у цьому містечку вдається відкрити супер сучасну інклюзивну мистецьку школу, де є пандуси і тьютори (щось я взагалі не помітила діяльності цих тьюторів, але нехай). нам говорять, що це школа-інтернат, але ми не зустрічаємо жодної дитини, яка була б з іншого міста і жила десь в гуртожитку. тоді виходить, що у цьому містечку абсурдно велика кількість дітей, схильних до мистецтва. можливо, справа у повітрі? у воді? опромінення?
цікаво, що у цій школі можна не вивчати алгебри взагалі, це смішно, бо як тоді отримати атестат про загальну середню освіту. незрозуміло державна ця школа чи приватна: якщо державна, то звідки гроші на тьюторів і 24 мистецьких предмети, а якщо приватна, то звідки гроші + як тоді може мер грюкнути кулаком по столі і одноосібно прийняти рішення про закриття. до того ж школа мистецька, але одна з учениць є хакеркою (я в агонії) і кіберспортсменкою, цікаво, яку ТВОРЧІСТЬ тут опановує вона.
всю книжку мене дратували викладачі у цій школі. абсолютно інфантильні люди, які не здатні робити свою роботу. директор з витонченим прізвиськом Психопат сповіщає нестабільних і чутливих школярів, що школу закривають, і каже, що вони мусять щось із цим зробити. тобто, він, доросла людина, перекладає вирішення проблем на плечі підлітків, чудово розуміючи, що вони встрягнуть у проблеми. кілька разів він потім намагається дати задню, але - очікувано - ніхто його не слухається, а потім дітям доводиться втішати очільника свого навчального закладу.
ще одна вчителька обирає курити на перервах траву з закоханим у неї школярем, а потім пити з ним пиво на пляжі, теж дуже відповідальна поведінка з її боку. вона така класна, вона все розуміє - ні, вона обирає дешеву популярність і марні надії. і все це разом із тим, що частині учнів життєво потрібен розпорядок, потрібна передбачуваність. лише один з вчителів зберіг здоровий глузд, але його показують надто суворим душнілою, який зрештою розуміє, що діти все роблять правильно.
окремо хочеться переповісти історію одного з учнів, якого б'є батько. про це знають ВСІ в школі, він приходить з розбитим лицем регулярно, про це точно знає директор, який постійно повторює як він буде захищати своїх дітей, як не дозволить, аби їх образили. і ніхто з цим нічого не робить в цьому безпечному інклюзивному відкритому для всіх просторі. кілька разів повторюються діалоги в стилі "-боляче?/ -як завжди". зрештою ця ситуація вирішується ОДНИМ викликом поліції, а хлопця просто так забирають жити до себе батьки його однокласника, дуже реалістично, вірю, я повірив.
припущу, що в цій книзі йдеться, що молоде покоління - це надія, це бунтарі, вони такі особливі, толерантні, вони все зрозуміли, підтримують один одного, мають 100к підписників в інстаграмі, заробляють на своїх картинах страшні гроші. шкода лише, що мізогінію перемогти їм так і не вдалося, в одної з героїнь постійно проскакують фрази "бабське", "баби", інші дівчата цькують однокласницю за початок інтимного життя, вважають "підстилкою"; також є згадка, що вчительку вважають товстою.
також у мене склалося враження, що один з епізодів тупо загубили, бо тут трапляється бійка, потім усі починають говорити про епілепсію певного учня, виглядає так, наче у нього трапився напад у цій бійці, але в самому тексті нападу немає, я тричі перечитала ці сторінки.
і зрештою вся ця історія з закриттям школи ледь тримається на доброму слові і насправді нікому особливо не є цікавою. настільки не є цікавою, що десь з половини книги учні забувають про цю боротьбу (боротьба ін квещен: намалювали портрети революціонерів на парканах поночі й зламали хвилю місцевого радіо), сам мер і його син не з'являються у сюжеті. закінчується книга - і ми так і не дізнаємося чи вдалося відстояти школу, що буде далі з нею і з учнями. обірвано ще кілька ліній, нам наче пообіцяли їхні історії, але так ніколи й не розповіли.
на мій погляд, це халтура, абиячина, такосячина. якщо ви дочитали аж сюди, то, певне, помітили, що я обрала не коментувала сприйняття світу героями, їхні реакцї - так, я можу вважати їх десь дивними, але підлітки можуть поводитися дивно, це нормально. авторка взялася за велику кількість соціальних проблем, важливих питань, але вийшло реалізувати це все дуже поверхнево, для мене ця історія не працює.
March 21, 2025
Книга, яку мені б хотілося подарувати всім, хто хоче краще зрозуміти сучасних підлітків, їхні виклики, біль та бажання бути почутими.
«Незручні. Відчайдушні. Виродки» — роман-мозаїка, складається з щоденникових записів 13 персонажів, 10 з яких – учні єдиної у своєму роді арттерапевтичної школи з мистецьким напрямком. Формат книги дуже інтимний.
Написано просто фантастично — я постійно хотіла зупинятись, перечитати, задумуватись, записати.
Особливо цінною є репрезентація підлітків і дорослих з нейровідмінностями, а також квір-людей. Авторка показує їх з неймовірною емпатією та справжністю, якої так часто бракує нашому суспільству.
Як би я хотіла, щоб у світі існували такі місця, щоб добро інколи перемагало, а школа була місцем зустрічі, а не торту.
Десь я натрапила на відгук 17-річної дівчини, яка написала, що ніколи раніше не відчувала себе настільки почутою, як під час читання цієї книги. І я повністю згодна з нею! Моя внутрішня підлітка дякувала мені за кожну сторінку, і я ніби заново пережила власний підлітковий біль і прийняття себе.
Прослухала в аудіо, маю також паперовий примірник і точно планую перечитувати. Книжка розбила мені серце і заново зцілила.
«Не важливо, який ти, родина – вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться».
Оцінка 1000 зірок з 10 🌟
«Що вони знають про нас? Що вони знають про те, що ми любимо? Про те, чим насправді займаємось? Що нас цікавить? Про те, що нам болить? Що нас хвилює? Нічого! І найбільша фігня в тому, що навіть не намагаються дізнатися — вони просто собі вирішили, що й так усе знають: і оце от «усе» сходиться лише до того, що вони більше прожили і «мають досвід», а ми — малі інтернет-залежні наркомани з пустими головами…».
P.S. я чесно можу трішки причепитися до сюжету, але не буду це робити. І вам раджу віддати цій книзі своє серце.
«Незручні. Відчайдушні. Виродки» — роман-мозаїка, складається з щоденникових записів 13 персонажів, 10 з яких – учні єдиної у своєму роді арттерапевтичної школи з мистецьким напрямком. Формат книги дуже інтимний.
Написано просто фантастично — я постійно хотіла зупинятись, перечитати, задумуватись, записати.
Особливо цінною є репрезентація підлітків і дорослих з нейровідмінностями, а також квір-людей. Авторка показує їх з неймовірною емпатією та справжністю, якої так часто бракує нашому суспільству.
Як би я хотіла, щоб у світі існували такі місця, щоб добро інколи перемагало, а школа була місцем зустрічі, а не торту.
Десь я натрапила на відгук 17-річної дівчини, яка написала, що ніколи раніше не відчувала себе настільки почутою, як під час читання цієї книги. І я повністю згодна з нею! Моя внутрішня підлітка дякувала мені за кожну сторінку, і я ніби заново пережила власний підлітковий біль і прийняття себе.
Прослухала в аудіо, маю також паперовий примірник і точно планую перечитувати. Книжка розбила мені серце і заново зцілила.
«Не важливо, який ти, родина – вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться».
Оцінка 1000 зірок з 10 🌟
«Що вони знають про нас? Що вони знають про те, що ми любимо? Про те, чим насправді займаємось? Що нас цікавить? Про те, що нам болить? Що нас хвилює? Нічого! І найбільша фігня в тому, що навіть не намагаються дізнатися — вони просто собі вирішили, що й так усе знають: і оце от «усе» сходиться лише до того, що вони більше прожили і «мають досвід», а ми — малі інтернет-залежні наркомани з пустими головами…».
P.S. я чесно можу трішки причепитися до сюжету, але не буду це робити. І вам раджу віддати цій книзі своє серце.
June 26, 2024
Так багато хочеться написати про "Незручних. Відчайдушних. Виродків", але поки залишу все лише для себе. Натомість просто поділюся однією із особливих ключових частинок історії, яка дуже відгукнулася [насправді, для мене тут було таких "моїх-моїх" думок пів книги і я буквально "розривала" її на цитати]:
«Вам говоритимуть, що в дорослому світі вам потрібна серйозна робота, що потрібно заробляти гроші, потрібно думати про майбутнє, говоритимуть, що це все не професії і що у вас нічого не вийде... Не вірте! Якщо ви зрадите себе і свою музику, свої фарби, свої тексти, то скоро зрозумієте, що ваше життя пусте, бо насправді те все і було головним. І то було єдине, що насправді й було чогось варте.
Насправді світ у вас всередині... треба його лише... вивернути назовні.
Вам говоритимуть, що потрібно йти на компроміси, що потрібно звучати більш попсово, писати стриманіше, адаптувати ідеї фільмів для телебачення або малювати сайти замість картин... Не вірте! Якщо ви зрадите себе, зрадите те, що ви любите, то усе інше, що ви створите, буде порожнім. Так, ви заробите якісь гроші, але ніколи не станете Ван Гогом чи Прайснером! Бо вони любили те,
що роблять, більше за себе і якісь там зручності чи легкий шлях. Не зраджуйте те, що любите. Тільки тоді люди повірять вам — і теж це полюблять. Не йдіть на компроміси, будьте максималістами, будьте незручними... і нічого не бійтеся. Бо якщо ви повірите у своє мистецтво, воно теж у вас повірить.
Ви маєте велику силу! Ви можете говорити! Можете говорити з величезною кількістю людей через свою творчість - надихати, рятувати життя, ділити біль та кохання... І я бажаю вам сил ні на що і ніколи це не проміняти! І так, вам, звісно ж, говоритимуть, що ваш голос не такий гучний, як у когось іншого, що це не достатньо добре чи що це нікому не потрібно. Це не так! Не вірте їм — вірте лише собі!»
🖤
«Вам говоритимуть, що в дорослому світі вам потрібна серйозна робота, що потрібно заробляти гроші, потрібно думати про майбутнє, говоритимуть, що це все не професії і що у вас нічого не вийде... Не вірте! Якщо ви зрадите себе і свою музику, свої фарби, свої тексти, то скоро зрозумієте, що ваше життя пусте, бо насправді те все і було головним. І то було єдине, що насправді й було чогось варте.
Насправді світ у вас всередині... треба його лише... вивернути назовні.
Вам говоритимуть, що потрібно йти на компроміси, що потрібно звучати більш попсово, писати стриманіше, адаптувати ідеї фільмів для телебачення або малювати сайти замість картин... Не вірте! Якщо ви зрадите себе, зрадите те, що ви любите, то усе інше, що ви створите, буде порожнім. Так, ви заробите якісь гроші, але ніколи не станете Ван Гогом чи Прайснером! Бо вони любили те,
що роблять, більше за себе і якісь там зручності чи легкий шлях. Не зраджуйте те, що любите. Тільки тоді люди повірять вам — і теж це полюблять. Не йдіть на компроміси, будьте максималістами, будьте незручними... і нічого не бійтеся. Бо якщо ви повірите у своє мистецтво, воно теж у вас повірить.
Ви маєте велику силу! Ви можете говорити! Можете говорити з величезною кількістю людей через свою творчість - надихати, рятувати життя, ділити біль та кохання... І я бажаю вам сил ні на що і ніколи це не проміняти! І так, вам, звісно ж, говоритимуть, що ваш голос не такий гучний, як у когось іншого, що це не достатньо добре чи що це нікому не потрібно. Це не так! Не вірте їм — вірте лише собі!»
🖤
June 3, 2024
Випадково НВВ стала моєю «книжкою-за-ніч» — зовсім так само, як було років 15+ тому. Довго не могла підібрати книжку під настрій, аж виявилося, ось він який. Розбила собі серце й взагалі ні на йоту не шкодую.
Це щоденники 10+ талановитих, творчих підлітків, які вирішують поборотися за щось важливе для себе й уперше стикаються з ціною вагою в ціле людське життя. Орієнтовно десь 4 любовні лінії, дуже крихкі й сплутані, як воно буває, коли ти in your teens. І дуже гарний (на мій романтично-декадентський смак) сеттінг — містечко десь у моря, пляжі, забиті графіті стіни й, звісно ж, школа. Мого улюбленого персонажа звуть Клімт.
Замість того, щоб описувати як саме я розклеїлася і скільки спогадів та тригерів книжка в мені збурила, я надам одну з відмічених цитат.
«Вам говоритимуть, що потрібно йти на компроміси, що потрібно звучати більш попсово, писати стриманіше, адаптувати ідеї фільмів для телебачення або малювати сайти замість картин… не вірте! Якщо ви зрадите себе, зрадите те, що любите, то усе інше, що ви створите, буде порожнім.»
Це щоденники 10+ талановитих, творчих підлітків, які вирішують поборотися за щось важливе для себе й уперше стикаються з ціною вагою в ціле людське життя. Орієнтовно десь 4 любовні лінії, дуже крихкі й сплутані, як воно буває, коли ти in your teens. І дуже гарний (на мій романтично-декадентський смак) сеттінг — містечко десь у моря, пляжі, забиті графіті стіни й, звісно ж, школа. Мого улюбленого персонажа звуть Клімт.
Замість того, щоб описувати як саме я розклеїлася і скільки спогадів та тригерів книжка в мені збурила, я надам одну з відмічених цитат.
«Вам говоритимуть, що потрібно йти на компроміси, що потрібно звучати більш попсово, писати стриманіше, адаптувати ідеї фільмів для телебачення або малювати сайти замість картин… не вірте! Якщо ви зрадите себе, зрадите те, що любите, то усе інше, що ви створите, буде порожнім.»
June 23, 2024
Маю сентименти до талановитих, вразливих людей, а коли історія про них ще й гарно написана й має цінні сенси - я щедро додаю книгу в категорію найкращого ❤️
June 5, 2024
трошки мене ця книга розбила 💔
August 19, 2025
Ця книжка розкриває світ підлітків. В ній такі діалоги, така дружба, такі мрії та таке прийняття і підтримка один одного, що хотілось продовження. Хотілось дочитати до моментів, де у цих дівчат і хлопців все добре, і вони знайшли місце у цьому світі. У кожного персонажу був свій цікавий внутрішній всесвіт, який хотілось більше і більше відкривати.
Я вдячна нашим письменниками за книжки, які хоч трішки відкривають двері в душу ю креативної і нестандартної молоді, які наче б то інші і незрозумілі, і вчать поважати і цінити їх.
Я вдячна нашим письменниками за книжки, які хоч трішки відкривають двері в душу ю креативної і нестандартної молоді, які наче б то інші і незрозумілі, і вчать поважати і цінити їх.
December 11, 2024
Мені 17 і я ще ніколи не відчувала себе настільки почутою, ніби мене розуміють і приймають не зважаючи ні на що. Просто прекрасна книга, здається я знайшла улюблену авторку.
June 18, 2024
Купила цю новинку майже в той самий день, коли вона з'явилася на полицях ВСЛ, а прочитала тільки сьогодні. Коли після покупки шукала її на GR, не було ще жодного відгука - рада, що вони з'являються так швидко. Видання цього однозначно заслуговує.
Прочитала за один присіст, бо затягує (та й читати легко через короткі розділи). Текст такий же патосний, як і назва, але саме так я відчувала та писала в шістнадцять. Я впізнала себе і своє оточення (а скоріше те, якими ми би хотіли бути), свої проблеми підліткового віку. Мені дуже сподобалася робота над персонажами, їхні думки та почуття, те, як вони висловлюються. Авторці чудово вдалося передати атмосферу перехідного віку, творчих збіговиськ, напруженої шкільної атмосфери.
Не згодна з порівнянням цієї книги з Дім, в якому…: звісно, якщо читалибуквар і синеньку небагато художки про підлітків, то схожість ніби-то присутня, проте насправді "... виродки" набагато глибше, реалістичніше та, як би занудно це не звучало, краще у соціально-виховному плані.
Мабуть, найбільше мені запав в душу моцний поштовх до творчості, що міститься в тексті. Книга мотивує створювати і висловлюватися, не боятися бути собою, боротися за своє місце і право на самовираження. Реалістично, але емпатійно подані проблемні ситуації підліткового життя (насилля в родині та його наслідки, розлучення батьків, адаптація нейронетипових дітей до соціуму, тощо).
Рада, що в мене є шанс поділитися цим виданням з бібліотекою фонду, що опікується дітьми в важких обставинах в Харкові (БФ "Трохи Вогню", як їхня колишня випускниця вважаю своїм обов'язком підганяти прикольні штуки для нинішніх вихованців час від часу).
Є також декілька критичних зауважень:
В цілому, я за те, якщо б ця книга була сторінок на 400 товще (враховуючи кількість ілюстрацій, то й на всі 600): тільки персонажів, щоденники яких ми читаємо, там більше десятка, а другорядних? І всім треба місце й час, щоб розвинутися. Розумію, що для видавництва це, мабуть, ризики, проте склалося враження, що персонажі б іще говорили і говорили через авторку, не вимагай ми від неї скорочень, а тоді й логічних дір та anticlimactic моментів ��тало меньше, бо було б місце все це розписати...
Коротше, я сподіваюся на другу частину!
Прочитала за один присіст, бо затягує (та й читати легко через короткі розділи). Текст такий же патосний, як і назва, але саме так я відчувала та писала в шістнадцять. Я впізнала себе і своє оточення (а скоріше те, якими ми би хотіли бути), свої проблеми підліткового віку. Мені дуже сподобалася робота над персонажами, їхні думки та почуття, те, як вони висловлюються. Авторці чудово вдалося передати атмосферу перехідного віку, творчих збіговиськ, напруженої шкільної атмосфери.
Не згодна з порівнянням цієї книги з Дім, в якому…: звісно, якщо читали
Мабуть, найбільше мені запав в душу моцний поштовх до творчості, що міститься в тексті. Книга мотивує створювати і висловлюватися, не боятися бути собою, боротися за своє місце і право на самовираження. Реалістично, але емпатійно подані проблемні ситуації підліткового життя (насилля в родині та його наслідки, розлучення батьків, адаптація нейронетипових дітей до соціуму, тощо).
Рада, що в мене є шанс поділитися цим виданням з бібліотекою фонду, що опікується дітьми в важких обставинах в Харкові (БФ "Трохи Вогню", як їхня колишня випускниця вважаю своїм обов'язком підганяти прикольні штуки для нинішніх вихованців час від часу).
Є також декілька критичних зауважень:
В цілому, я за те, якщо б ця книга була сторінок на 400 товще (враховуючи кількість ілюстрацій, то й на всі 600): тільки персонажів, щоденники яких ми читаємо, там більше десятка, а другорядних? І всім треба місце й час, щоб розвинутися. Розумію, що для видавництва це, мабуть, ризики, проте склалося враження, що персонажі б іще говорили і говорили через авторку, не вимагай ми від неї скорочень, а тоді й логічних дір та anticlimactic моментів ��тало меньше, бо було б місце все це розписати...
Коротше, я сподіваюся на другу частину!
January 30, 2025
Це дуже дуже гарно… спершу було важко зрозуміти, що і як і хто😅, але потім. Це ВАУ!!! Однозначно 5 зірок і думаю це одна з улюблених книг українських авторів❤️🥹
November 8, 2024
Я вражена
Чудова репрезентація підлітків і дорослих з нейровідмінностями та квірністю
Книга просякнута свободою та жагою до життя, а ще ідеальна для читання рдужникам ❤️
Чудова репрезентація підлітків і дорослих з нейровідмінностями та квірністю
Книга просякнута свободою та жагою до життя, а ще ідеальна для читання рдужникам ❤️
November 11, 2025
Це неймовірно атмосферна книга.
Щемка. Хвилююча. Часом дуже болюча.
І точно не без тригерів.
Здається, що за ці двісті з лишком сторінок я встигла полюбити кожного героя й віддати їм по шматочку свого серця.
Так, у книги є свої недоліки, але за той запал і небажання відкладати її хоча б на хвилину - я готова пробачити все.
За любов. За прийняття. За життя.
«Не важливо, який ти, родина — вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться. Ти зрозумів?»
Маю нову улюблену книгу. Розбите серце 💔
І дуже сподіваюся на другу частину!
Щемка. Хвилююча. Часом дуже болюча.
І точно не без тригерів.
Здається, що за ці двісті з лишком сторінок я встигла полюбити кожного героя й віддати їм по шматочку свого серця.
Так, у книги є свої недоліки, але за той запал і небажання відкладати її хоча б на хвилину - я готова пробачити все.
За любов. За прийняття. За життя.
«Не важливо, який ти, родина — вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться. Ти зрозумів?»
Маю нову улюблену книгу. Розбите серце 💔
І дуже сподіваюся на другу частину!
December 14, 2024
«Не важливо, який ти, родина - вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться.»
«…ми не можемо відповідати за те, що всередині інших людей, що вони думають чи як сприймають. І якщо ти вчасно зрозумієш, що це ніяк не стосується тебе, то одразу стає легше. Інакше це буде пекло.»
«Деякі твори мистецтва виникають з любові, інші ж - з образи або навіть з ненависті. Творчій людині не потрібні психоаналітики, вона може зробити це через творчість. І якщо інша людина не може висловити усе, що їй болить, чи усе, що хоче, то ви це можете. Ви можете станцювати біль або зіграти сум, намалювати образу чи виписати розчарування; можете зняти на камеру і змонтувати ностальгію або зіграти на сцені відчай. Бо якщо будете тримати це в собі і не випускати, воно вас зруйнує.»
«Але мені здається, ми не такі — ми вже не суспільство споживачів, ми не мріємо купити машину, скоріше мріємо створити її. Ми ті, кому нецікаво лише споживати, важливіше створювати — геть усі навколо ведуть блоги, фотографують, монтують, винаходять, малюють...»
«3 картинами легше: ти можеш їх любити без поправок на всі ці ігри і правила поведінки, ти можеш з ними плакати, сміятися, кохати і не бути ні перед ким за це винною... Можеш вкладати в них усю себе і не бояти-ся, що це занадто - занадто близько, занадто віддано, занадто чесно і відчайдушно.»
«Що вони знають про нас? Що вони знають про те, що ми любимо? Про те, чим насправді займаємось? Що нас цікавить? Про те, що нам болить? Що нас хвилює? Нічого! І найбільша фігня в тому, що навіть не намагаються дізнатися - вони просто собі вирішили, що й так усе знають: і оце от «усе» сходиться лише до того, що вони більше прожили і «мають досвід», а ми — малі інтернет-залежні наркомани з пустими головами...»
«…ми не можемо відповідати за те, що всередині інших людей, що вони думають чи як сприймають. І якщо ти вчасно зрозумієш, що це ніяк не стосується тебе, то одразу стає легше. Інакше це буде пекло.»
«Деякі твори мистецтва виникають з любові, інші ж - з образи або навіть з ненависті. Творчій людині не потрібні психоаналітики, вона може зробити це через творчість. І якщо інша людина не може висловити усе, що їй болить, чи усе, що хоче, то ви це можете. Ви можете станцювати біль або зіграти сум, намалювати образу чи виписати розчарування; можете зняти на камеру і змонтувати ностальгію або зіграти на сцені відчай. Бо якщо будете тримати це в собі і не випускати, воно вас зруйнує.»
«Але мені здається, ми не такі — ми вже не суспільство споживачів, ми не мріємо купити машину, скоріше мріємо створити її. Ми ті, кому нецікаво лише споживати, важливіше створювати — геть усі навколо ведуть блоги, фотографують, монтують, винаходять, малюють...»
«3 картинами легше: ти можеш їх любити без поправок на всі ці ігри і правила поведінки, ти можеш з ними плакати, сміятися, кохати і не бути ні перед ким за це винною... Можеш вкладати в них усю себе і не бояти-ся, що це занадто - занадто близько, занадто віддано, занадто чесно і відчайдушно.»
«Що вони знають про нас? Що вони знають про те, що ми любимо? Про те, чим насправді займаємось? Що нас цікавить? Про те, що нам болить? Що нас хвилює? Нічого! І найбільша фігня в тому, що навіть не намагаються дізнатися - вони просто собі вирішили, що й так усе знають: і оце от «усе» сходиться лише до того, що вони більше прожили і «мають досвід», а ми — малі інтернет-залежні наркомани з пустими головами...»
September 23, 2024
3,75 🌟
думаю, якби я була підліткою, мені б зайшло набагато більше.
чуттєва книга з цікавими героями і концепцією.
проте кінець відчувся змазаним, а персонажі – не до кінця розкритими. думаю, їх було забагато, тому не вдалося до кінця проникнутися історією.
хоча великий плюс, що тут розкриваються важливі теми. класно, що такі книги є від українських авторів.
думаю, якби я була підліткою, мені б зайшло набагато більше.
чуттєва книга з цікавими героями і концепцією.
проте кінець відчувся змазаним, а персонажі – не до кінця розкритими. думаю, їх було забагато, тому не вдалося до кінця проникнутися історією.
хоча великий плюс, що тут розкриваються важливі теми. класно, що такі книги є від українських авторів.
June 28, 2024
анотація відразу вполювала мою увагу й не відпустила, проте всі сподівання розбилися об написання. деякі моменти були наскільки кінематографічними, що я їх зараз відтворюю перед очима, але всю історію було відчуття, що переді мною - чернетка історії, яка могла б бути дуже хорошою
July 18, 2024
Мені важко поки що підібрати слова бо книга мене неймовірно вразила. Доречі помітила таку цікаву річ, що на погану книгу легше написати відгук ніж на гарну. Бо коли погано є до чого доскіпатися в коли добре - ну то воно просто добре!
Певно, ця книга зайде багатьом, кому вона відгукнеться у їх минулому. Хто звик бачити на собі зневажливі погляди "дивачка, нєформалка, вона одиначка, не з нашої тусовки" не така як всі. Я була в свої підліткові роки настільки "не форматна" що не вписувалася навіть у неформальні тусовки ... Я не знаходила багато розуміння, або підтримки, або хочаб якогось орієнтиру в житті.
Мені було настільки погано що я вибрала допомагати соцпрацівникам у інтернатах і сиротинцях, я допомогала знаходити контакт з "складними дітьми" мені було легко бо я їх розуміла.
Ця книга поєднує у собі щоденники 13 людей, вихователів та вихованців арттерапевтичної школи. Це збір думок, спостережень, вчинків, емоцій, пошуків та відкриттів. Через ці сторінки ми бачимо чим і як живуть підлітки з РАС, з проблемами адаптації, проблемами в сім'ї та взагалі неймовірні творчі особистості.
Для багатьох підлітків ця книга стане підтримкою, і надією що вони не одні переживають такі емоції та труднощі, для багатьох дорослих ця книга може стати шляхом, або ключиком до розуміння тонкої, чутливої, полохливої та зазвичай такої самотньої душі "не звичайної дитини"
Неймовірна щира подяка авторці за важливі соціальні теми! Хотілося б прочитати продовження ❤️
Певно, ця книга зайде багатьом, кому вона відгукнеться у їх минулому. Хто звик бачити на собі зневажливі погляди "дивачка, нєформалка, вона одиначка, не з нашої тусовки" не така як всі. Я була в свої підліткові роки настільки "не форматна" що не вписувалася навіть у неформальні тусовки ... Я не знаходила багато розуміння, або підтримки, або хочаб якогось орієнтиру в житті.
Мені було настільки погано що я вибрала допомагати соцпрацівникам у інтернатах і сиротинцях, я допомогала знаходити контакт з "складними дітьми" мені було легко бо я їх розуміла.
Ця книга поєднує у собі щоденники 13 людей, вихователів та вихованців арттерапевтичної школи. Це збір думок, спостережень, вчинків, емоцій, пошуків та відкриттів. Через ці сторінки ми бачимо чим і як живуть підлітки з РАС, з проблемами адаптації, проблемами в сім'ї та взагалі неймовірні творчі особистості.
Для багатьох підлітків ця книга стане підтримкою, і надією що вони не одні переживають такі емоції та труднощі, для багатьох дорослих ця книга може стати шляхом, або ключиком до розуміння тонкої, чутливої, полохливої та зазвичай такої самотньої душі "не звичайної дитини"
Неймовірна щира подяка авторці за важливі соціальні теми! Хотілося б прочитати продовження ❤️
August 26, 2024
Якось з перших сторінок втрапила в настрій історія. Одразу сповільнила думки, задала тон тих годин, за які одним махом прочитала книгу. Як взяти в руки горнятко - а чай в ньому точно такий теплий, як хочеться.
Були моменти, які мали б мене дратувати, точно-точно повинні були. Я бачила їх - і все одно залишалась в комфортному читанні, вони не бісили зовсім. Магія якась.
Кінцівка трохи зненацька все перетрясла, але й тут все в порядку. Не знаю, чому. Цікаво, чи розраховувати на продовження, бо ніби й хочеться, а ніби й красиво завершено.
Були моменти, які мали б мене дратувати, точно-точно повинні були. Я бачила їх - і все одно залишалась в комфортному читанні, вони не бісили зовсім. Магія якась.
Кінцівка трохи зненацька все перетрясла, але й тут все в порядку. Не знаю, чому. Цікаво, чи розраховувати на продовження, бо ніби й хочеться, а ніби й красиво завершено.
July 13, 2024
Незручні. Відчайдуші. Виродки.
Історія про дітей, підлітків, дорослих, які (не)вписуються в "рамки". Вони думають вільно, живуть вільно і прагнуть створити світ, в якому люди можуть бути собою. Вони ведуть війну проти жорстокого, консервативного та архаїчного відношення суспільства до "аутсайдерів", якими їх вважають.
Найгірше те, що розумієш наскільки цей світ злий, обмежений і не гнучкий до людей, які відрізняються чимось від прийнятого. Будь-то колір волосся, зовнішній вигляд, манера спілкування. Це перше, на що дивляться люди і відразу оцінують тебе, навіть не намагаючись пізнати. Бо вони вже поставили тебе на східець соціальної драбинки у своїй голові. Навіть чужі бажання, мрії і цілі, якщо вони не співпадають із "нормальними" бажаннями - тебе намагатимуться скорегувати у "правильне" русло.
Будь-які зміни не прийнятні для них. І, на жаль, дуже важко змінити думку, без їхнього на то бажання. З людьм взагалі важко.
І я дуже рада, що ця книжка попала мені в руки. Вона дарує вогник надії, що прочитавши її, інші задумаються про те, що люди різні, світ різний. І всі заслуговують на те, що бути видимю його частиною.
Нижче цитати, які відмітила найбільше:
- "Тому тут зі мною "знайомі" майже усі, а я не знаю майже нікого. Ні, не тому, що я такий крутий, я взагалі не крутий, мені просто це важко.
Люди - це в принципі важко".
- "Що вони знають про нас? Що вони знають про те, що ми любимо? Про те, чим насправді займаємось? Що нас цікавить? Про те, що нам болить? Що нас хвилює? Нічого! І найбільша ф��гня в тому, що навіть не намагаються дізнатися - вони просто собі вирішили, що й так усе знають: і оце от "усе" сходиться лиш до того, що вони більше прожили і "мають досвід", а ми - малі інтернет-залежні наркомани з пустими головами..."
- "Наше життя - постійна боротьба: з батьками, вчителями, однолітками, з собою".
- "Всі думають, що люди з РАС нічого не відчувають. Насправді ж ми відчуваємо багато. Забагато. Більше, ніж можемо витримати".
- "Не розумію, звідки стільки ненависті? Що ми такого робимо, що всі нас аж так сильно ненавидять? Ми ж їх не чіпаємо - наші геї їх не ґвалтують і не б'ють їх на кухнях, художники не обсцикують їхні підїзди і не вбивають за гаманець, музиканти не б'ють їх в обличчя за одяг чи зачіску, люди з аутизмом не оточують групкою і не відбивають внутрішні органи ногами за один косий погляд, наші хореографи не починають війни і не підписують нищівні закони. Що не так? Що з нами не так? Чому найбільш зло - саме ми?"
- "Якщо вона живе у світі, де люди - брудні виродки і грішники, то це лише її погляд і він більше говорить про неї саму, аніж про нас. Клімт от живе світі, де все і всі красиві - і це навіть ніяк не залежить від його умов життя. Просто він так дивиться".
- "- Маркелю, чого для тебе це аж так погано? - вибухає він, бо це - про нього, і він вважає, що університет і особиво одруження мене "врятують".
- Бо це не для мене, от і все... ти пхаєш мене в якісь рамки, а вони просто не мої. Розумієш? Мені цього не хочеться... Що тут ненормального?"
- "Що могло зібрати усіх цих людей разом? Спільні зацікавлення? Точно ні... Дружба? Ну, не знаю. Мже, те, що усі вони, по суті, одинаки і відчувають це одне в одному? Бо кожен поважає цю самотність в іншому, не дає і не бере більше, ніж потрібно?"
- "З картинами значно легше: ти можеш їх любити без поправок на всі ці ігри і правила поведінки, ти можеш з ними плакати, сміятися, кохати і не бути ні перед ким за це винною... Можеш вкладати в них усю себе і не боятися, що це занадто - занадто близько, занадто віддано, занадто чесно і відчайдушно".
- "Не важливо, який ти, родина - вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться".
- "Вони вирішили, що я... розумієш, люди вважають, що якщо ти не говориш, то ти не думаєш. Але це зовсім не так. Особливо для людей у спектрі - бо вони мислять зображеннями чи схемами, не словами. Й отак і з більшістю не нейротипових людей - вони думають, відчувають - просто проявляють це не так... і якщо ти зможеш зрозуміти, як саме вони думають і відчувають, то зможеш знайти з ними зв'язок - і тут не завжди потрібно розмовляти".
- "- З тобою все добре, - сказав він, сівши на шафку з книгами. - Любити малювати - це не хвороба. Любити яскраві фарби і одяг - це не хвороба. Любити когось і хотіти поцілувати - це не хвороба. Любити - це не хвороба".
- "Не зраджуйте те,що любите. Тільки тоді люди повірять вам - і теж це полюблять. Не йдіть на компроміси, будьте максималістами, будьте незручними... і нічого не бійтеся. Бо якщо ви повірите у своє мистецтво, воно теж у вас повірить".
- "[...] Ми повинні продовжувати боротьбу тих, хто для нас її почав. Я знаю, що в багатьох із них боротьба була і є інша і що дехто бореться не за можливість бути геєм або малювати на стінах - аж ніяк. Але ж ми насправді боролися не за це - ми боролися за правду і можливість та свободу бути собою..."
Історія про дітей, підлітків, дорослих, які (не)вписуються в "рамки". Вони думають вільно, живуть вільно і прагнуть створити світ, в якому люди можуть бути собою. Вони ведуть війну проти жорстокого, консервативного та архаїчного відношення суспільства до "аутсайдерів", якими їх вважають.
Найгірше те, що розумієш наскільки цей світ злий, обмежений і не гнучкий до людей, які відрізняються чимось від прийнятого. Будь-то колір волосся, зовнішній вигляд, манера спілкування. Це перше, на що дивляться люди і відразу оцінують тебе, навіть не намагаючись пізнати. Бо вони вже поставили тебе на східець соціальної драбинки у своїй голові. Навіть чужі бажання, мрії і цілі, якщо вони не співпадають із "нормальними" бажаннями - тебе намагатимуться скорегувати у "правильне" русло.
Будь-які зміни не прийнятні для них. І, на жаль, дуже важко змінити думку, без їхнього на то бажання. З людьм взагалі важко.
І я дуже рада, що ця книжка попала мені в руки. Вона дарує вогник надії, що прочитавши її, інші задумаються про те, що люди різні, світ різний. І всі заслуговують на те, що бути видимю його частиною.
Нижче цитати, які відмітила найбільше:
- "Тому тут зі мною "знайомі" майже усі, а я не знаю майже нікого. Ні, не тому, що я такий крутий, я взагалі не крутий, мені просто це важко.
Люди - це в принципі важко".
- "Що вони знають про нас? Що вони знають про те, що ми любимо? Про те, чим насправді займаємось? Що нас цікавить? Про те, що нам болить? Що нас хвилює? Нічого! І найбільша ф��гня в тому, що навіть не намагаються дізнатися - вони просто собі вирішили, що й так усе знають: і оце от "усе" сходиться лиш до того, що вони більше прожили і "мають досвід", а ми - малі інтернет-залежні наркомани з пустими головами..."
- "Наше життя - постійна боротьба: з батьками, вчителями, однолітками, з собою".
- "Всі думають, що люди з РАС нічого не відчувають. Насправді ж ми відчуваємо багато. Забагато. Більше, ніж можемо витримати".
- "Не розумію, звідки стільки ненависті? Що ми такого робимо, що всі нас аж так сильно ненавидять? Ми ж їх не чіпаємо - наші геї їх не ґвалтують і не б'ють їх на кухнях, художники не обсцикують їхні підїзди і не вбивають за гаманець, музиканти не б'ють їх в обличчя за одяг чи зачіску, люди з аутизмом не оточують групкою і не відбивають внутрішні органи ногами за один косий погляд, наші хореографи не починають війни і не підписують нищівні закони. Що не так? Що з нами не так? Чому найбільш зло - саме ми?"
- "Якщо вона живе у світі, де люди - брудні виродки і грішники, то це лише її погляд і він більше говорить про неї саму, аніж про нас. Клімт от живе світі, де все і всі красиві - і це навіть ніяк не залежить від його умов життя. Просто він так дивиться".
- "- Маркелю, чого для тебе це аж так погано? - вибухає він, бо це - про нього, і він вважає, що університет і особиво одруження мене "врятують".
- Бо це не для мене, от і все... ти пхаєш мене в якісь рамки, а вони просто не мої. Розумієш? Мені цього не хочеться... Що тут ненормального?"
- "Що могло зібрати усіх цих людей разом? Спільні зацікавлення? Точно ні... Дружба? Ну, не знаю. Мже, те, що усі вони, по суті, одинаки і відчувають це одне в одному? Бо кожен поважає цю самотність в іншому, не дає і не бере більше, ніж потрібно?"
- "З картинами значно легше: ти можеш їх любити без поправок на всі ці ігри і правила поведінки, ти можеш з ними плакати, сміятися, кохати і не бути ні перед ким за це винною... Можеш вкладати в них усю себе і не боятися, що це занадто - занадто близько, занадто віддано, занадто чесно і відчайдушно".
- "Не важливо, який ти, родина - вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться".
- "Вони вирішили, що я... розумієш, люди вважають, що якщо ти не говориш, то ти не думаєш. Але це зовсім не так. Особливо для людей у спектрі - бо вони мислять зображеннями чи схемами, не словами. Й отак і з більшістю не нейротипових людей - вони думають, відчувають - просто проявляють це не так... і якщо ти зможеш зрозуміти, як саме вони думають і відчувають, то зможеш знайти з ними зв'язок - і тут не завжди потрібно розмовляти".
- "- З тобою все добре, - сказав він, сівши на шафку з книгами. - Любити малювати - це не хвороба. Любити яскраві фарби і одяг - це не хвороба. Любити когось і хотіти поцілувати - це не хвороба. Любити - це не хвороба".
- "Не зраджуйте те,що любите. Тільки тоді люди повірять вам - і теж це полюблять. Не йдіть на компроміси, будьте максималістами, будьте незручними... і нічого не бійтеся. Бо якщо ви повірите у своє мистецтво, воно теж у вас повірить".
- "[...] Ми повинні продовжувати боротьбу тих, хто для нас її почав. Я знаю, що в багатьох із них боротьба була і є інша і що дехто бореться не за можливість бути геєм або малювати на стінах - аж ніяк. Але ж ми насправді боролися не за це - ми боролися за правду і можливість та свободу бути собою..."
June 17, 2024
Повірте, все що вам треба - це 280 грн і похід у книгарню за цією дивовижною книгою!
⠀
Я люблю книжки Олі Войтенко, бо вони завжди знаходять, як мене зачепити. Трилогія "У світлі світляків" зробила вагомий внесок у моєму формуванні, як особистості і думаю зрозуміло, чому я не вагалася у виборі читання нової книжки авторки.
⠀
Назва "Незручні. Відчайдушні. Виродки" говорить сама за себе. Це роман-мозаїка, який складається з щоденників 13 персонажів, 10 з них учні єдиної у своєму роді арттерапевтичної школи з мистецьким напрямом, де кожний учень - це особистість, яка має свій талант і має змогу безпечно розвивати його без булінгу або зневаги.
⠀
Центральні персонажі - це групка абсолютно різних підлітків, які так чи інакше "відрізнялися" від однолітків і лише в цій школі почуваються на своєму місці. Найчастіше це творчі особистості: художники, музиканти, танцівники, також програмісти, дизайнери, кіберспортсмени.
⠀
Але усіх їх об'єднує бунт проти встановлених правил звичайного містечка своїм мистецтвом, одягом та виглядом. Це підлітки, які у свої 16 досягли набагато більше за більшість дорослих. І вони не готові програвати бій зі звичайністю. Навіть, якщо все місто налаштоване проти них. Навіть, якщо це холодна війна.
⠀
⭐️ Кладучи руку на книгу, я урочисто заявляю, що це найкраща янг-едалт книга, яку я прочитаю цього року.
⠀
Усе було настільки добре, що єдине, що я можу ходити від квартири до квартири і питати людей: "А ви вірите в "Незручних. Відчайдушних. Виродків"?😆
⠀
Я дуже тішуся, що книга трапилася мені саме зараз. Я прожила ці напружені будні разом з учнями школи, разом з ними воювала мистецтвом, занурювалася у підліткову драму і отримала таке прийняття, що закриваючи останню сторінку шкодувала, що не маю можливості обійняти кожного і кожну.
⠀
Ця книга не стільки про школу, скільки про місце, де абсолютно різні люди мають змогу почуватися "як вдома", навіть якщо вдома усе дуже погано. Персонажі тут помиляються, але і вчаться на своїх помилках. Інколи вони ведуть себе безросудно, але в той же час розумніше за багатьох дорослих. Вони стикаються з гомофобією і сміливо протистоять їй.
⠀
А найголовніше, завжди підтримують одне одного ❤️🩹 Навіть, якщо не дуже ладять.
⠀
Тому усім читати цю новинку! Я так точно раджу.
⠀
Я люблю книжки Олі Войтенко, бо вони завжди знаходять, як мене зачепити. Трилогія "У світлі світляків" зробила вагомий внесок у моєму формуванні, як особистості і думаю зрозуміло, чому я не вагалася у виборі читання нової книжки авторки.
⠀
Назва "Незручні. Відчайдушні. Виродки" говорить сама за себе. Це роман-мозаїка, який складається з щоденників 13 персонажів, 10 з них учні єдиної у своєму роді арттерапевтичної школи з мистецьким напрямом, де кожний учень - це особистість, яка має свій талант і має змогу безпечно розвивати його без булінгу або зневаги.
⠀
Центральні персонажі - це групка абсолютно різних підлітків, які так чи інакше "відрізнялися" від однолітків і лише в цій школі почуваються на своєму місці. Найчастіше це творчі особистості: художники, музиканти, танцівники, також програмісти, дизайнери, кіберспортсмени.
⠀
Але усіх їх об'єднує бунт проти встановлених правил звичайного містечка своїм мистецтвом, одягом та виглядом. Це підлітки, які у свої 16 досягли набагато більше за більшість дорослих. І вони не готові програвати бій зі звичайністю. Навіть, якщо все місто налаштоване проти них. Навіть, якщо це холодна війна.
⠀
⭐️ Кладучи руку на книгу, я урочисто заявляю, що це найкраща янг-едалт книга, яку я прочитаю цього року.
⠀
Усе було настільки добре, що єдине, що я можу ходити від квартири до квартири і питати людей: "А ви вірите в "Незручних. Відчайдушних. Виродків"?😆
⠀
Я дуже тішуся, що книга трапилася мені саме зараз. Я прожила ці напружені будні разом з учнями школи, разом з ними воювала мистецтвом, занурювалася у підліткову драму і отримала таке прийняття, що закриваючи останню сторінку шкодувала, що не маю можливості обійняти кожного і кожну.
⠀
Ця книга не стільки про школу, скільки про місце, де абсолютно різні люди мають змогу почуватися "як вдома", навіть якщо вдома усе дуже погано. Персонажі тут помиляються, але і вчаться на своїх помилках. Інколи вони ведуть себе безросудно, але в той же час розумніше за багатьох дорослих. Вони стикаються з гомофобією і сміливо протистоять їй.
⠀
А найголовніше, завжди підтримують одне одного ❤️🩹 Навіть, якщо не дуже ладять.
⠀
Тому усім читати цю новинку! Я так точно раджу.
November 3, 2025
Вау-вау-вау! Це неймовірно круто. Я дуже давно не читала книжку за день, і от, я не могла відірватися.
За сюжетом маємо арттерапевтичну школу, де надали прихисток підліткам зі складними долями. До цієї школи хоче віддати дитину мер, але директор йому відмовляє, і з цього починається протистояння, де підлітки відіграють ключову роль.
Оповідь побудовано у форматі щоденників учнів та викладачів. І це було класно. Загалом дуже люблю цю форму. Хоча саме тут втілення не досконале тим, що голоси різних дітей були однакові та зливалися. Якби не підписи на початку розділів, то здогадуватись, хто говорить, було важче (ну і я порівнюю із «Вгору сходами, що ведуть униз», яку неймовірно люблю, і яка написана схожим чином).
Такі ці підлітки сміливі та дорослі 😍 Такі мудрі. Часом, аж занадто, і виникало питання, де це взялося в їхніх головах. Але в той же час раділа за них, бо вони вміли більше, ніж я.
P.S. Варто тільки було подумати про те, що хочеться почитати менш розкручені книжки, і обирати за тим, чого хочеться емоційно, як трапилася ця повість. Рука сама потяглась до неї на полиці, і попадання — сталося. Вже забула, наскільки класне відчуття відкривати маловідоме, і захоплюватися, яка це перлина.
За сюжетом маємо арттерапевтичну школу, де надали прихисток підліткам зі складними долями. До цієї школи хоче віддати дитину мер, але директор йому відмовляє, і з цього починається протистояння, де підлітки відіграють ключову роль.
Оповідь побудовано у форматі щоденників учнів та викладачів. І це було класно. Загалом дуже люблю цю форму. Хоча саме тут втілення не досконале тим, що голоси різних дітей були однакові та зливалися. Якби не підписи на початку розділів, то здогадуватись, хто говорить, було важче (ну і я порівнюю із «Вгору сходами, що ведуть униз», яку неймовірно люблю, і яка написана схожим чином).
Такі ці підлітки сміливі та дорослі 😍 Такі мудрі. Часом, аж занадто, і виникало питання, де це взялося в їхніх головах. Але в той же час раділа за них, бо вони вміли більше, ніж я.
P.S. Варто тільки було подумати про те, що хочеться почитати менш розкручені книжки, і обирати за тим, чого хочеться емоційно, як трапилася ця повість. Рука сама потяглась до неї на полиці, і попадання — сталося. Вже забула, наскільки класне відчуття відкривати маловідоме, і захоплюватися, яка це перлина.
December 12, 2024
"ми всі невідповідні: невідповідні цьому місту, країні...суспільству, деколи навіть власним родинам. А деколи і самим собі"
Це було потужно! Починаючи від ідеї до виконання та фіналу, у якому я просто офігіла!! В топ року, однозначно
Книга досить незвична. Персонажі з призвіськами, які важко запам'ятати на початку, а коли з'являються їх імена ти така, це хто? і намагаєшся зібрати все до купи. Але до кінця вони розкриваються, кожен зі своїми проблемами. Тут немає жодного звичайного персонажа. Всі вони особливі. У когось РАС, епілепсію, панічні атаки, а хтось не любить аби до нього торкались. Вони всі капець які різні але завдяки Скаженому Рому стають одним цілим, знають та приймають інших, такими як ті є. Він їх зібрав, витягнув із не дуже щасливих умов життя. І у цій школі з мистецьким нахилом створив дуже цікаву сім'ю
Тут є історія від кожного, його чи її емоції, переживання та думки. Ці підлітки передані неймовірно та викликають захоплення, здивування та повагу, їх не хочеться жаліти, тільки захищати та триматися поруч. Їх сила поступово заповнює сторінки, розгорається у сильну, мистецьку пожежу та цей ГОЛОС чути всюди. Вони не бояться заявити про себе та постати перед труднощами, бо вони разом
Тому дуже рекомендую книгу
"Коли тобі 16-ти живеш у пітьмі. Ніхто ні чорта не розуміє, і ти сам себе нічорта не розумієш, але відчайдушно намагаєшся це приховати"
"Деякі твори мистецтва виникають з любові, інші ж = з образи або навіть з ненависті"
Це було потужно! Починаючи від ідеї до виконання та фіналу, у якому я просто офігіла!! В топ року, однозначно
Книга досить незвична. Персонажі з призвіськами, які важко запам'ятати на початку, а коли з'являються їх імена ти така, це хто? і намагаєшся зібрати все до купи. Але до кінця вони розкриваються, кожен зі своїми проблемами. Тут немає жодного звичайного персонажа. Всі вони особливі. У когось РАС, епілепсію, панічні атаки, а хтось не любить аби до нього торкались. Вони всі капець які різні але завдяки Скаженому Рому стають одним цілим, знають та приймають інших, такими як ті є. Він їх зібрав, витягнув із не дуже щасливих умов життя. І у цій школі з мистецьким нахилом створив дуже цікаву сім'ю
Тут є історія від кожного, його чи її емоції, переживання та думки. Ці підлітки передані неймовірно та викликають захоплення, здивування та повагу, їх не хочеться жаліти, тільки захищати та триматися поруч. Їх сила поступово заповнює сторінки, розгорається у сильну, мистецьку пожежу та цей ГОЛОС чути всюди. Вони не бояться заявити про себе та постати перед труднощами, бо вони разом
Тому дуже рекомендую книгу
"Коли тобі 16-ти живеш у пітьмі. Ніхто ні чорта не розуміє, і ти сам себе нічорта не розумієш, але відчайдушно намагаєшся це приховати"
"Деякі твори мистецтва виникають з любові, інші ж = з образи або навіть з ненависті"
September 13, 2024
Наприкінці книги мені почало здаватися, що ось-ось і вона мені сподобається, однак цього так і не трапилося. Забагато персонажів, різних, яких би хотілося відчути і зрозуміти сильніше, однак, на жаль...
Це цікава і важлива для української модерної літератури робота, яка грає з форматом та представництвом різноманітних меншин, та поза тим їй не вистачає цілісності. Вона розповідає ідею, але не історію. З рештою, це міг би бути чудовий графічний роман, а велика кількість ілюстрацій натякає на цю можливість і допомогла би впоратися з купою персонажів, та як книга -- це дуже прісна, швидка і поверхнева історія.
З переваг, це те, що деякі щемкі моменти описуються аж надто гарно, та воно того не варто, навіть попри те, що книга ну дуже невеличка.
Це цікава і важлива для української модерної літератури робота, яка грає з форматом та представництвом різноманітних меншин, та поза тим їй не вистачає цілісності. Вона розповідає ідею, але не історію. З рештою, це міг би бути чудовий графічний роман, а велика кількість ілюстрацій натякає на цю можливість і допомогла би впоратися з купою персонажів, та як книга -- це дуже прісна, швидка і поверхнева історія.
З переваг, це те, що деякі щемкі моменти описуються аж надто гарно, та воно того не варто, навіть попри те, що книга ну дуже невеличка.
September 27, 2024
Книга, яка, по ідеї, розповідає про важливі та важкі теми, написана максимально по-дитячому, не розкриваючи ці проблеми глибше. До чого була сюжетка з мером і "бунтом", і яким чином ми прийшли до вбивства? Чому б не проговорити це детальніше?
Проблеми з якими стикаються ці підлітки варті кращого пропрацювання, щоб це викликало якесь розуміння чи співчуття
Проблеми з якими стикаються ці підлітки варті кращого пропрацювання, щоб це викликало якесь розуміння чи співчуття
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 1, 2025
Про книгу чула тільки найкращі відгуки, а углядівши ілюстрації А. Андріяшака не встояла і придбала. Але не жалію, навпаки, вона однозначно найкраща з прочитаного в січні.
Тож, в книзі йде мова про життя і навчання незвичних, не шаблонних підлітків, для соціалізації яких створив всі умови один небайдужий директор. Учні розумні, талановиті та співчутливі, згуртовуються для вирішення великої проблеми, тими методами, якими їх навчили такі ж відчайдушні викладачі: правдою й мистецтвом.
Про події, що відбуваються ми дізнаємося із уривків щоденників багатьох учнів. Крім авторських зносок-уточнень про історичні події чи особистості, інших пояснень не буде. Тому не сподівайтесь на швидке читання, це не шкільні пригоди, це драма… Книга розбила мені серце, й щоб написати відгук і дібрати думки купи мені знадобився час. Але я захваті! Книга Ольгі Войтенко - сучасна, незручна, але яскрава, правдива, жива!
Тож, в книзі йде мова про життя і навчання незвичних, не шаблонних підлітків, для соціалізації яких створив всі умови один небайдужий директор. Учні розумні, талановиті та співчутливі, згуртовуються для вирішення великої проблеми, тими методами, якими їх навчили такі ж відчайдушні викладачі: правдою й мистецтвом.
Про події, що відбуваються ми дізнаємося із уривків щоденників багатьох учнів. Крім авторських зносок-уточнень про історичні події чи особистості, інших пояснень не буде. Тому не сподівайтесь на швидке читання, це не шкільні пригоди, це драма… Книга розбила мені серце, й щоб написати відгук і дібрати думки купи мені знадобився час. Але я захваті! Книга Ольгі Войтенко - сучасна, незручна, але яскрава, правдива, жива!
This entire review has been hidden because of spoilers.
December 9, 2024
Цілком очевидно, що авторка дуже любить своїх героїв, проте читачці-мені вона не дала достатньо, щоб і я їх полюбила.
October 20, 2025
цікава форма, цікавий зміст, трохи утопічно, трохи хаотично, фінал не зовсім чіткий, але швидше сподобалося, ніж не сподобалося
September 21, 2025
Почну з того, що дуже гарне оформлення. Ілюстрації неймовірно пасують та доповнюють текст.
Ця книга наче мозаїка. Багато оповідачів, кожен розповідає частинку своїх переживань. Мені сподобався такий підхід, але в той же час хочу попередити, що не треба чекати тут цільного сюжету з відповідями у фіналі, а питання у вас точно будуть. Плюс історія доволі хаотична — починається з проблеми закриття школи, а закінчується… ну тим, чим вона закінчилась. Складно прокоментувати це без спойлерів.
В будь-якому разі на передньому плані тут підлітки та їхня емоційна вразливість.
Авторка піднімає тему дітей з РАС, ЛГБТ+, тут є про булінг, про спроби самогубства…
Я вважаю, що ця книга важлива, бо вона ніби промовляє до підлітків: «Дивись, ти не сам. Десь поруч є ті, хто готов тебе підтримати» і це найголовніше.
«І я хочу, щоб ти знав, що ні в чому не винен. Не важливо, який ти, родина - вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться. Ти зрозумів?»©️
P.s. от в цій книзі мені б хотілось бачити попередження про тригери, бо основна аудиторія підлітки, а вони більш вразливі ніж дорослі.
🐉 Книжкова Драконка
Ця книга наче мозаїка. Багато оповідачів, кожен розповідає частинку своїх переживань. Мені сподобався такий підхід, але в той же час хочу попередити, що не треба чекати тут цільного сюжету з відповідями у фіналі, а питання у вас точно будуть. Плюс історія доволі хаотична — починається з проблеми закриття школи, а закінчується… ну тим, чим вона закінчилась. Складно прокоментувати це без спойлерів.
В будь-якому разі на передньому плані тут підлітки та їхня емоційна вразливість.
Авторка піднімає тему дітей з РАС, ЛГБТ+, тут є про булінг, про спроби самогубства…
Я вважаю, що ця книга важлива, бо вона ніби промовляє до підлітків: «Дивись, ти не сам. Десь поруч є ті, хто готов тебе підтримати» і це найголовніше.
«І я хочу, щоб ти знав, що ні в чому не винен. Не важливо, який ти, родина - вона ж не про це. Любов не про це. Люблять ті, хто просто на це здатен. І цей хтось завжди знайдеться. Ти зрозумів?»©️
P.s. от в цій книзі мені б хотілось бачити попередження про тригери, бо основна аудиторія підлітки, а вони більш вразливі ніж дорослі.
🐉 Книжкова Драконка
May 5, 2025
«..ми всі невідповідні: невідповідні цьому місту, країні… суспільству, деколи навіть власним родинам.»
«Незручні відчайдушні виродки» - важко сухими словами говорити про цю книгу…мені важко…
Історія арттерапевтичної школи, де вчаться підлітки, яким суспільство зі своїми лінійками і нормово-типовими поглядами не знайшло місця… це так складно прилаштувати чиюсь іншу свідомість, душу в шаблон.
Кожна окрема історія в щоденниках дітей і вчителів обережно, ніби крижинку, передає та відкриває читачеві весь світ цієї школи. Світ прекрасний і крихкий, світ, що звучить лаконічними питаннями; питаннями без відповідей, які треба шукати і намагатися віднайти.
Для мене ця історія стане книгою питань, які засіли в моїй свідомості.
P.S. Окремо дякую за Маркеля та Христини, чиї почуття провокували на пошук лише їх сторінок в
«Незручні відчайдушні виродки» - важко сухими словами говорити про цю книгу…мені важко…
Історія арттерапевтичної школи, де вчаться підлітки, яким суспільство зі своїми лінійками і нормово-типовими поглядами не знайшло місця… це так складно прилаштувати чиюсь іншу свідомість, душу в шаблон.
Кожна окрема історія в щоденниках дітей і вчителів обережно, ніби крижинку, передає та відкриває читачеві весь світ цієї школи. Світ прекрасний і крихкий, світ, що звучить лаконічними питаннями; питаннями без відповідей, які треба шукати і намагатися віднайти.
Для мене ця історія стане книгою питань, які засіли в моїй свідомості.
P.S. Окремо дякую за Маркеля та Христини, чиї почуття провокували на пошук лише їх сторінок в
October 1, 2024
Згадати себе. Почути. Дозволити собі. Запитувати себе. Боляче. Правильно. Ви або зрозумієте цю історію, або відчуєте.
June 25, 2024
Це занадто. залишати історію ось так. На такій голосній ноті, залишати цих героїв один на один зі світом. Ця книга... Вона як замальовки зі школи, звичайного життя талановитих підлітків, художників, музикантів, митців. Замальовка про їхнє життя, про долі та недолі. Про успіхи, злети та падіння. Ця історія захоплює з першої секунди, не залишає на потім. Шубовсь в воду - і все. Де верх, де низ, хто всі ці люди і як вони пов'язані?
Ця історія... Ці історії, вони лише хвилька з життя підлітків. Не буде тут лінійної оповіді, не рухатиметься сюжет з однієї до іншої дати. Все не так просто. Хочеться залишатися з героями, дізнаватися про їх життя, їх проблеми та шляхи. Ця книга дає можливість кинути лише один погляд на них, і тут же швиденько її забирає.
В книги два мінуса: перший з них, мало. Мені мало їх історій, їх польоту, їх життя. Другий... Я не завжди розуміла про кого йде мова. Список персонажів з іменами та прізвиськами було б чудово мати під рукою
Ця історія... Ці історії, вони лише хвилька з життя підлітків. Не буде тут лінійної оповіді, не рухатиметься сюжет з однієї до іншої дати. Все не так просто. Хочеться залишатися з героями, дізнаватися про їх життя, їх проблеми та шляхи. Ця книга дає можливість кинути лише один погляд на них, і тут же швиденько її забирає.
В книги два мінуса: перший з них, мало. Мені мало їх історій, їх польоту, їх життя. Другий... Я не завжди розуміла про кого йде мова. Список персонажів з іменами та прізвиськами було б чудово мати під рукою
Displaying 1 - 30 of 54 reviews