Йо-Ке-Ле-Ме-Не. 55 історій з дитинства

by Наталія Кальченко

«Йо-Ке-Ле-Ме-Не» — це збірка коротких біографічних оповідань сучасної української авторки Наталії Кальченко. Кожна історія спонукає вас усміхнутися, здивуватися, приснути від сміху або й згадати власні дитячі пригоди. Вас потішать тонка іронія, море по-дитячому світлої любові і трохи справжніх, майже забутих чудес. Для широкого загалу читачів.

“55 історій з дитинства” Наталі Кальченко - це тепла на дотик і дуже жива книжка-скарб: 186 соковитих сторінок про полуничне, книжкове, кульбабове, пригодницьке і медове літо на селі. Та й не тільки літо! А цілісіньке барвисте життя, посеред якого є сметанковий переполох, великий сніг, пуп чужих земель, височенний шовкун, глибоке серпневе дно, веселий абрикосовий первак, мухолови, гербарії в книжках, летючі стільці, радіола без пальта, вчорашній борщ, а ще - багато любові. І навіть якщо літо зрештою закінчується, ніколи не закінчується пам’ять про нього. Бо усе важливе завжди тихо живе собі десь під серцем і зігріває нас навіть у найлютіші морози і найтемніші часи. Бо усім нам не завадить трохи сонця й добра. Бо усі ми родом із того дитинств, де дерева високі, а життя безтурботне й щасливе. Бо усім нам дуже потрібні історії, щоб впізнавати себе в них, згадувати про своє і потроху зцілювати душу…" Письменниця Слава Світова.

"Наталя Кальченко – авторка хитра. Вона заманює начебто у власні веселі і зворушливі спогади, але насправді ви ризикуєте усі 55 разів попастись на цей трюк і, поклавши книжку на живіт, згадувати своє. Замість Черкас вам ввижатиметься ваше містечко, замість села Наталі – своє село, її бабуся заговорить голосом вашої ж бабусі, а вдало розставлені жуйки зі смаком дині (це були "Турбо"!), шуби, розкладачки і ліжка із сіткою створять повний ефект машини часу. Так, звичайно, нечесно, але прикольно! Нам, народженим в кінці двадцятого століття, довго здавалось, що ми такі різні, що з нас і покоління не виліпиш. Але ж ні, ми таки покоління. І це книжка - про нас" - письменниця Євгенія Кузнєцова.

Наталія Кальченко — креативна копірайтерка з досвідом більше 15 років, авторка тренінгів «Копірайтинг для СММ» та «Корпоративна журналістика». Психологиня та інформаційна менеджерка освітніх онлайн-проєктів. У психотерапії як студентка, клієнтка, професіонал 15+ років. Тренерка з розмовної української (для ведучих ТБ та заходів), викладачка креативної журналістики та творчого письма для підлітків.

184 pages, Hardcover

Published January 1, 2024

Reviews

[Sonya · Rating 5 out of 5]

Це було легко, смішно і ненав'язливо.
Книжка про 55 історій з життя Наталі
Колись дівчинки, а тепер жінки
Боже я над деякими історіями прям починала вголос сміятись
Дуже рада, що прочитала цю книжку
Вона подарувала мені гарні емоції
Сподобався цей самий український гумор
Розповіді про українське село 🥹🤌🏻 і я наче знов опинилась на літніх канікулах у бабусі в селі
Так хотілось би повернутись в ті часи
Оцінка 5/5 ⭐

[Iryna · Rating 5 out of 5]

Це історії про універсальні дитячі (автобіографічні) пригоди щедро приправлені гумором та легким авторським стилем.
Зберігає кукуху на місці і є маршруткою в часи коли все було добре і не було в житті проблем тільки безкрає поле нових відкриттів.

[iRead · Rating 3 out of 5]

Очікував чогось дуже смішного. Так, відчув певні нотки ностальгії. Так, певні моменти були дуже навіть комічними. Так, було цікаво, але не скажу, що було щось, за що можна зачепитися. Це дійсно гарна книжка. Не чудова, не прекрасна, не шедевральна, а хороша нормальна книга.

[Anna Zozulya · Rating 4 out of 5]

Трошки божевільна, дуже літня та ностальгічна збірка про дитинство.

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

​Чи знайдеться серед 55 історій з дитинства Наталії Кальченко розповідь про соковиту обкладинку цієї книги, де національний український дощовий Шаї-Хулуд відпочиває на груші-кріслі з обкладинки "Книги сміху та забуття" Мілана Кундери? Мабуть, ні. Але майже кожна із цих 55 історій перегукується з моїм власним дитинством. Ото хіба з тією відмінністю, що я частіше чув вислів "Йо-Пе-Ре-Се-Те", коли хтось з дорослих кепсько стримував емоції при дітях. 

З Наталею Кальченко я знайомий так довго, що це знайомство невдовзі сягне свого повноліття. Зазвичай, коли я озвучую тривалість знайомства десь в реальному світі, то користуюся фразою "я знаю її (його) ще з жж". Це може трохи бентежити тих, хто лякається свого віку, і щоразу смішить тих, хто належить до покоління, яке ні сном ні духом не знають про існування LiveJournal. Адже це дуже чіткий маркер часу. Розквіт українського ЖЖ припав на другу половину першого десятиліття нового тисячоліття — десь за Ющенка, але за Януковича ця спільнота поступово зійшла на пси, переселившись у фб, залишившись фантомним спогадом у пам'яті про бурхливу фестивальну молодість умовних сорокарічних.

"Йо-Ке-Ле-Ме-Не. 55 історій з дитинства" — це портал для мого покоління у світ, в якому війни бували лише у книгах, фільмах та новинах, бо наші дідусі та бабусі воліли не згадувати про війну, яку вони пережили. Звісно, якісь історії розповідали, але була радше їхня ностальгія за власною молодістю — нас не застерігали про справжні жахи та біль війни.

Як пише авторка про те, що так чи інакше проживали і бачили ми всі? Так, як ми ще ні у кого не читали. Небуденно і сміливо користується словами, образами, любов'ю, ніжністю і усім спектром переживань. Розповідає про звичайнісінькі і дуже прості, але чарівні речі.

Наталія познайомила мене з творчістю Террі Пратчетта, а я показав їй Кам'янець-Подільський так, як вмію показувати його лише я. А ще пророкувала мені письменницьке майбутнє, але осьо минуло вісімнадцять років і письменницею стала вона. Під час читання її книжки запускається Машину Часу і я починаю згадувати...

(Я почну, а ви, якщо хочете, продовжуйте пригадувати в коментарях. Або ні.)

На вихідних, або під час канікул, коли я прокидався зранку, а батьки були на роботі або десь у місті, у літній кухні на мене чекала закутана в куртки та ковдри каструля з їжею та список:
— нарвати коновку вишень;
— вичистити гній в хліві від корови;
— випустити і нагодувати курей;
— підмести подвір'я;
— натеребити квасолі на борщ;
— наносити води;
— помити посуд;
— тощо-абощо.

І я дуже любив, коли, виконавши всі завдання, з чистою совістю міг почитати, і дуже не любив, коли батьки поверталися додому і знаходили мені якусь роботу, якої не було у ранковому списку. Тоді я засмучувався і почувався трохи ошуканим.

А зараз, опинившись у ЗСУ 30 років потому, я зустрівся з обставинами, коли все може змінитися тричі за 10 хвилин, а горизонт планування часто триває не більше доби. Лиш уявіть, як це мене бісить  

[Volodymyr Korobka · Rating 4 out of 5]

Приємна історія, що залишає позитивні відчуття від кожної історії. Кожна розповідь дотепна, мова виразна. Не дивлячись на вік, кожен може знайти аналогію зі своїм життям. Не знаю подібних книжок від українських авторів і знаю, що можу порадити цю книжку кожному, хто хоче почитати щось просте і позитивне.
Єдине, на мою думку, що книжка трохи "осучаснена" - досить важко зрозуміти в якому часовому проміжку все відбувається. Наче це 90-ті, а чомусь відправляють повідомлення з великою кількістю знаків оклику. Потім згадується тікток, який мені здається з'явився на нашому просторі не так і давно. Це трохи робить історії нереалістичними чи сплутаним в часі, але робить книгу доступнішою для ширшого кола читачів.
Це добродушна і ностальгічна історія, яку ви певно шукали

[Ilona Leonova · Rating 4 out of 5]

Теплі історії з дитинства, які навівають приємну ностальгію за своїми ж пригодами. І на кожну розповідь згадується своя :)
А ще авторка дуже майстерно володіє словом!

[Olga Shkolna · Rating 3 out of 5]

Жирний мінус за шутєєчки над жорстоким поводженням з тваринами. Так, це було і в моїй родині, як і в більшості того часу. Але зараз мені ці історії болять, а тут…