What do you think?
Rate this book
Людолови. Том 1
Поворотна віха в українській історичній романістиці. Саме так назвали твір «Людолови» дослідники.
Першочергово задумавши його як біографію гетьмана Сагайдачного, Зінаїда Тулуб зрештою розгорнула перед читачем значно масштабніше епічне полотно. Шляхта, старшини та вільні козаки Дикого поля. Повсякденна боротьба за свої права й козацькі походи в далекі краї.
У першому томі ми зустрічаємо Петра Сагайдачного, що повертається з походу, в домі своєї нареченої Насті. На долю закоханих випадає страшне випробування: дівчину під час чергового набігу викрадають і поневолюють татари. Персональні історії переплітаються з видатними історичними подіями — заснування Київського братства, організація друкарні при Києво-Печерській лаврі та плани походу на Каффу. Авторка змальовує багатошарову панораму життя XVII століття в Україні.
Першочергово задумавши його як біографію гетьмана Сагайдачного, Зінаїда Тулуб зрештою розгорнула перед читачем значно масштабніше епічне полотно. Шляхта, старшини та вільні козаки Дикого поля. Повсякденна боротьба за свої права й козацькі походи в далекі краї.
У першому томі ми зустрічаємо Петра Сагайдачного, що повертається з походу, в домі своєї нареченої Насті. На долю закоханих випадає страшне випробування: дівчину під час чергового набігу викрадають і поневолюють татари. Персональні історії переплітаються з видатними історичними подіями — заснування Київського братства, організація друкарні при Києво-Печерській лаврі та плани походу на Каффу. Авторка змальовує багатошарову панораму життя XVII століття в Україні.
560 pages, Paperback
Published June 17, 2024
5 people are currently reading
109 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
January 30, 2025
Потужний драматичний історичний роман, який місцями дуже важко читати. Важко саме через події, які описуються, а не через стиль. Написано це доволі легко, і в той же час стандартно. Відчувалося, що авторка з усіх можливих ракурсів намагалась показати, що пани це зло, яке не втомлюється ссати кров з простих робітників. Причому, що українці, що поляки, що татари, всюди від них життя нема.
Напрочуд цікаво будо читати про те як були влаштовані цехи, як працювали ремісники, як заманювали на Січ, про боротьбу правосланої і католицької церков, як жилося панам, голоті, козакам, татарам.
Як люди жили в постійному страху набігів.
Найбільше зачепила історія Горпини та Коржа, яких продали в неволю і як по-різному склалися їхні долі.
Хочу продовження)
Напрочуд цікаво будо читати про те як були влаштовані цехи, як працювали ремісники, як заманювали на Січ, про боротьбу правосланої і католицької церков, як жилося панам, голоті, козакам, татарам.
Як люди жили в постійному страху набігів.
Найбільше зачепила історія Горпини та Коржа, яких продали в неволю і як по-різному склалися їхні долі.
Хочу продовження)
September 1, 2024
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is 1934 historical fiction titled Manhunters (formally the name of nomad riders, who capture slaves on Ukrainian lands for sale to the Ottoman empire). I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #34 in the list.
This is the first volume of a dilogy, a rather unusual epic historical novel. Historical novels began to develop actively in the era of romanticism and the emergence of national consciousness (including the first Ukrainian one, Чорна рада). This led to certain implicit rules when such novels were written on the territory of other countries, mainly empires. One of the rules is the glorification of “ours” and a rather negative attitude toward “others.” This can be seen not only in Ukrainian literature (I think it's a bit crass for today's readers, but Марко Проклятий with torture was a vivid example in its time) but also in the Polish classic of With Fire and Sword, or the Czech Proti všem (Against the Whole World). This novel, Зінаїда Тулуб writes from the mid-1920s to the mid-1930s in the Ukrainian SSR, and the first volume was published in 1934. It is interesting to note that at first the Ukrainian Soviet censors rejected it, but the author sent a Russian translation to Maxim Gorky, who gave a favorable review, and so the Russian version was prepared for publication, which led to the Ukrainian version being allowed. Of course, there could be no “bourgeois-nationalist excesses” in the novel. Instead, “armed with the only correct Marxist historical theory,” the author shows that there is inequality in each of the ethnic societies, and the poor are closer to each other, either a Ukrainian and a Jew or a Crimean Tatar, than a Cossack grunt than to his senior officer, or a poor Tatar than to Murza and Beys. This approach, which is talentedly laid down as the basis of the work, provides a new and largely unique perspective on what was happening on the Ukrainian lands in 1618-1622, a generation before Khmelnytsky's uprising.
There are many characters, and they represent a wide range of nationalities (Ukrainians, Tatars, Turks, Poles, Russians, Jews), classes (villeins, yeomanry, registrars, gentry, artisans, laborers), and religions (Orthodox, Uniates, Catholics, and Muslims). On the one hand, there is the Cossack ‘centurion’ Horlenko, who was wounded at the meeting of the local parliament (Seim), and who converts to Catholicism to preserve his land. On the other hand, there is Danylo Korzh, a registered Cossack, a participant in the Moscow campaign, who physically taught a Polish nobleman who demanded that he take off his hat, so that he first had to flee with his wife Horpyna from the revenge of the nobility, and then was captured by the Nogai horde, sold to galleys, and his wife was sold to a Tatar fisherman. A number of artisans with problems in their workshops. Halshka Hulewiczewicz, whose son was attracted to Catholicism as a “religion for the gentry” by a Jesuit, and who provided a plot of land and funds for the construction of the Orthodox Kyiv Brotherhood School, from which the Kyiv-Mohyla Academy traces its history. And of course, Petro Konashevych Sahaidachny, who in this version did not “exchange his wife for tobacco and a pipe,” as the song says, but lost her, captured as a slave...
It is very interesting to note how important cities are in this work - centers of craftsmanship, guilds, science, and trade. And not only Lviv and Kyiv, but also Kaffa. The intrigues of the gentry and the officers, who have to constantly play tricks on the poor so that they don't rebel and overthrow them, seem a bit overplayed.
Omelko thought about it. All his life he had heard that a Jew is bad, that he was not a human being, but a “parchment yid”... And now, when the disaster happened, he talked to a craftsman just like himself, and it turned out that they shared the same fate as this skinny Jew and that they understood each other well. All the usual notions went upside down, and, looking down to the bottom of his soul, Omelko was surprised to see that he had neither contempt nor enmity, but only deep pity for this poor, worn-out worker, as old and lonely as he was.
…
You are only five years younger than me, but you are still a child. Life has taught you nothing. It's not about faith: it's a sin to kill, steal, cheat... And this... But I'll get along with your Nuryali faster than with our gentry. Will our gentry let me in on their doorstep? Will they help me in my trouble? Or the first man who comes along from our stately line? He wouldn't even bat an eye if a man died at his gate. And who took pity on you? Nuryali. Why? Because he is poor himself and he understands other people's misfortunes better.
It is interesting to note that many of the documents in the book are historical originals. Among others, Агатангел Кримський, the main orientalist of the time, helped with the work, so Crimea is unusually convex and colorful, and not only Ukrainians sing about Tatar captivity, but also vice versa:
Tatar women look at each other and shake their heads in disbelief. Is it possible that the snow could be so dry and not melt for so long? After all, in the Crimea it falls once or twice a winter, but in two hours there is no trace of it. Poor Cossack women, how cold and miserable it is there! And what fools they are to be so homesick for such a bad homeland. And how terrible it is for Tatars to live in Cossack captivity...
And, recalling the Cossack attacks and the girls captured by the Cossacks, Medje starts an old Tatar song “About Cossack Captivity” in a sonorous deep voice full of oriental bliss and sadness
It is a powerful work, although one can strongly feel the compulsion to follow censorship.
Це – перший том дилогії, досить незвичного епічного історичного роману. Історичні романи активно почали розвиватись у добу романтизму і зародження національної самосвідомості (зокрема і перший український – Чорна рада). Це призвело до певних неявних правил, коли такі романи писались на терені інших країн – переважно імперій. Одне з правил – возвеличення «своїх» та доволі негативне відношення до «інших». Це можна побачити не лише в українській літературі (думаю дещо крінжовим для теперішніх читачів, але яскравим прикладом свого часу був Марко Проклятий з катуваннями) і у польській класиці Ogniem i mieczem, чи чеській Proti všem. Цей роман Зінаїда Тулуб, писався з середини 1920-х по середину 1930-х років у УСРР, перший том опубліковано у 1934. При чому цікаво – спочатку українські радянські цензори його завернули, але авторка надіслала російський переклад Максиму Горькому, який дав схвальний відгук, і тому російську версію почали готувати до друку – а це призвело до того, що дозволили і українську. Звичайно «буржуазно-націоналістичних перегинів» у романі бути не могло. Натомість, «озброївшись єдино правильною марксисткою історичною теорією» авторка показує, що у кожному з етнічних суспільств є нерівність, і бідні ближче українець до єврея чи кримського татарина, аніж козацька голота до старшини або бідні татари до мурз і беїв. Цей підхід, талановито закладений як основа твору дає новий і значною мірою унікальний погляд на те, що діялось на українських землях у 1618-1622 роках, за покоління до повстання Хмельницького.
Персонажів багато, і представляють вони широкий спектр як національно (українці, татари, турки, поляки, росіяни, євреї) станово (голота, старшина, реєстрові, шляхта, пахолки, ремісники, різнороби), релігійно (православні, уніати, католики, мусульмани). З одного боку – порубаний на соймі козацький сотник Горленко, що переходить до унії задля збереження своїх земень. З іншого – реєстровий козак, учасник московського походу Данило Корж, який фізично провчив ляха-підпанка, який вимагав скинути шапку, так що спочатку мусив тікати з дружиною Горпиною від помсти шляхти, а потім потрапив у полон до ногайської орди, був проданий на галери, а дружина – продана рибалці-татарину. Низка ремісників, з проблемами в цехах. Галшка Гулевичівна, чиєго сина привабив до католицтва як «релігії для шляхти» єзуїт, і яка надала ділянку і кошти для побудови Київської братської школи, від якої веде історію Києво-Могилянська академія. Ну і звичайно Петро Конашевич Сагайдачний, що у цій версії зовсім не «проміняв жінку на тютюн та люльку необачний» як зазначає пісня, а втратив її, захоплену як ясир…
Дуже цікаво, наскільки у цьому творі важливими є міста – осередки ремісництва, гільдій, науки і торгівлі. І не лише Львів та Київ, а й Каффа. Дещо переграними виглядають інтриги шляхти і старшини, які мають постійно задурювати голову бідним, аби ті не повстали і не скинули їх.
Омелько замислився. Все життя чув він, що єврей — поганий, що він не людина, а «жид пархатий»… І ось тепер, коли скоїлося лихо, розговорився він з таким же ремісником, як і він сам, і виявилося, що одна в них доля з цим худорлявим євреєм і що вони добре розуміють один одного. Всі звичні поняття пішли шкереберть, і, зазирнувши на дно душі, здивовано побачив Омелько, що нема в нього ані презирства, ані ворожнечі — є тільки глибока жалість до цього злиденного, спрацьованого трудівника, такого ж старого і самотнього, як і він сам.
Ти молодша за мене тільки на пять років, а така ще дитина. Нічого не нав��ило тебе життя. Справа не у вірі: гріх убивати, красти, шахраювати… А це… Та я з твоїм Нур’ялі швидше порозуміюся, ніж із нашим паном. Хіба наша шляхта пустить мене до себе на поріг? Допоможе в лихові? Або перший-ліпший з нашої статечної стapшини? Та здохни йому людина під ворітьми — він і оком не поведе. А хто тебе пожалів? Нур’ялі. А чому? Та тому, що він сам бідний і чуже лихо йому зрозуміліше.
Цікаво зауважити, що багато документів у книзі – історичні оригінали. У роботі серед інших допомагав Агатангел Кримський, основний орієнталіст того часу, тому Крим тут незвично опуклий і різнобарвний, і не лише українці співають про татарську неволю, а й навпаки:
Татарки перезираються і недовірливо хитають головами. Ну, хіба ж це можливо, щоб сніг був-таки зовсім сухий і не танув так довго? Адже ж і в Криму випадає він раз-два на зиму, але за дві години нема від нього сліду. Бідні козачки, як у них там холодно й погано!.. І які вони дурні, що так сумують за такою поганою батьківщиною. І як воно жахливо жити татаркам у козацькій неволі…
І, згадавши козацькі напади й дівчат, захоплених козаками, заводить Медже дзвінким глибоким голосом, повним східної млості і суму, старовинну татарську пісню «Про неволю козацьку»
Потужний твір, хоч сильно відчувається змушеність слідування цензурі.
This is 1934 historical fiction titled Manhunters (formally the name of nomad riders, who capture slaves on Ukrainian lands for sale to the Ottoman empire). I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #34 in the list.
This is the first volume of a dilogy, a rather unusual epic historical novel. Historical novels began to develop actively in the era of romanticism and the emergence of national consciousness (including the first Ukrainian one, Чорна рада). This led to certain implicit rules when such novels were written on the territory of other countries, mainly empires. One of the rules is the glorification of “ours” and a rather negative attitude toward “others.” This can be seen not only in Ukrainian literature (I think it's a bit crass for today's readers, but Марко Проклятий with torture was a vivid example in its time) but also in the Polish classic of With Fire and Sword, or the Czech Proti všem (Against the Whole World). This novel, Зінаїда Тулуб writes from the mid-1920s to the mid-1930s in the Ukrainian SSR, and the first volume was published in 1934. It is interesting to note that at first the Ukrainian Soviet censors rejected it, but the author sent a Russian translation to Maxim Gorky, who gave a favorable review, and so the Russian version was prepared for publication, which led to the Ukrainian version being allowed. Of course, there could be no “bourgeois-nationalist excesses” in the novel. Instead, “armed with the only correct Marxist historical theory,” the author shows that there is inequality in each of the ethnic societies, and the poor are closer to each other, either a Ukrainian and a Jew or a Crimean Tatar, than a Cossack grunt than to his senior officer, or a poor Tatar than to Murza and Beys. This approach, which is talentedly laid down as the basis of the work, provides a new and largely unique perspective on what was happening on the Ukrainian lands in 1618-1622, a generation before Khmelnytsky's uprising.
There are many characters, and they represent a wide range of nationalities (Ukrainians, Tatars, Turks, Poles, Russians, Jews), classes (villeins, yeomanry, registrars, gentry, artisans, laborers), and religions (Orthodox, Uniates, Catholics, and Muslims). On the one hand, there is the Cossack ‘centurion’ Horlenko, who was wounded at the meeting of the local parliament (Seim), and who converts to Catholicism to preserve his land. On the other hand, there is Danylo Korzh, a registered Cossack, a participant in the Moscow campaign, who physically taught a Polish nobleman who demanded that he take off his hat, so that he first had to flee with his wife Horpyna from the revenge of the nobility, and then was captured by the Nogai horde, sold to galleys, and his wife was sold to a Tatar fisherman. A number of artisans with problems in their workshops. Halshka Hulewiczewicz, whose son was attracted to Catholicism as a “religion for the gentry” by a Jesuit, and who provided a plot of land and funds for the construction of the Orthodox Kyiv Brotherhood School, from which the Kyiv-Mohyla Academy traces its history. And of course, Petro Konashevych Sahaidachny, who in this version did not “exchange his wife for tobacco and a pipe,” as the song says, but lost her, captured as a slave...
It is very interesting to note how important cities are in this work - centers of craftsmanship, guilds, science, and trade. And not only Lviv and Kyiv, but also Kaffa. The intrigues of the gentry and the officers, who have to constantly play tricks on the poor so that they don't rebel and overthrow them, seem a bit overplayed.
Omelko thought about it. All his life he had heard that a Jew is bad, that he was not a human being, but a “parchment yid”... And now, when the disaster happened, he talked to a craftsman just like himself, and it turned out that they shared the same fate as this skinny Jew and that they understood each other well. All the usual notions went upside down, and, looking down to the bottom of his soul, Omelko was surprised to see that he had neither contempt nor enmity, but only deep pity for this poor, worn-out worker, as old and lonely as he was.
…
You are only five years younger than me, but you are still a child. Life has taught you nothing. It's not about faith: it's a sin to kill, steal, cheat... And this... But I'll get along with your Nuryali faster than with our gentry. Will our gentry let me in on their doorstep? Will they help me in my trouble? Or the first man who comes along from our stately line? He wouldn't even bat an eye if a man died at his gate. And who took pity on you? Nuryali. Why? Because he is poor himself and he understands other people's misfortunes better.
It is interesting to note that many of the documents in the book are historical originals. Among others, Агатангел Кримський, the main orientalist of the time, helped with the work, so Crimea is unusually convex and colorful, and not only Ukrainians sing about Tatar captivity, but also vice versa:
Tatar women look at each other and shake their heads in disbelief. Is it possible that the snow could be so dry and not melt for so long? After all, in the Crimea it falls once or twice a winter, but in two hours there is no trace of it. Poor Cossack women, how cold and miserable it is there! And what fools they are to be so homesick for such a bad homeland. And how terrible it is for Tatars to live in Cossack captivity...
And, recalling the Cossack attacks and the girls captured by the Cossacks, Medje starts an old Tatar song “About Cossack Captivity” in a sonorous deep voice full of oriental bliss and sadness
It is a powerful work, although one can strongly feel the compulsion to follow censorship.
Це – перший том дилогії, досить незвичного епічного історичного роману. Історичні романи активно почали розвиватись у добу романтизму і зародження національної самосвідомості (зокрема і перший український – Чорна рада). Це призвело до певних неявних правил, коли такі романи писались на терені інших країн – переважно імперій. Одне з правил – возвеличення «своїх» та доволі негативне відношення до «інших». Це можна побачити не лише в українській літературі (думаю дещо крінжовим для теперішніх читачів, але яскравим прикладом свого часу був Марко Проклятий з катуваннями) і у польській класиці Ogniem i mieczem, чи чеській Proti všem. Цей роман Зінаїда Тулуб, писався з середини 1920-х по середину 1930-х років у УСРР, перший том опубліковано у 1934. При чому цікаво – спочатку українські радянські цензори його завернули, але авторка надіслала російський переклад Максиму Горькому, який дав схвальний відгук, і тому російську версію почали готувати до друку – а це призвело до того, що дозволили і українську. Звичайно «буржуазно-націоналістичних перегинів» у романі бути не могло. Натомість, «озброївшись єдино правильною марксисткою історичною теорією» авторка показує, що у кожному з етнічних суспільств є нерівність, і бідні ближче українець до єврея чи кримського татарина, аніж козацька голота до старшини або бідні татари до мурз і беїв. Цей підхід, талановито закладений як основа твору дає новий і значною мірою унікальний погляд на те, що діялось на українських землях у 1618-1622 роках, за покоління до повстання Хмельницького.
Персонажів багато, і представляють вони широкий спектр як національно (українці, татари, турки, поляки, росіяни, євреї) станово (голота, старшина, реєстрові, шляхта, пахолки, ремісники, різнороби), релігійно (православні, уніати, католики, мусульмани). З одного боку – порубаний на соймі козацький сотник Горленко, що переходить до унії задля збереження своїх земень. З іншого – реєстровий козак, учасник московського походу Данило Корж, який фізично провчив ляха-підпанка, який вимагав скинути шапку, так що спочатку мусив тікати з дружиною Горпиною від помсти шляхти, а потім потрапив у полон до ногайської орди, був проданий на галери, а дружина – продана рибалці-татарину. Низка ремісників, з проблемами в цехах. Галшка Гулевичівна, чиєго сина привабив до католицтва як «релігії для шляхти» єзуїт, і яка надала ділянку і кошти для побудови Київської братської школи, від якої веде історію Києво-Могилянська академія. Ну і звичайно Петро Конашевич Сагайдачний, що у цій версії зовсім не «проміняв жінку на тютюн та люльку необачний» як зазначає пісня, а втратив її, захоплену як ясир…
Дуже цікаво, наскільки у цьому творі важливими є міста – осередки ремісництва, гільдій, науки і торгівлі. І не лише Львів та Київ, а й Каффа. Дещо переграними виглядають інтриги шляхти і старшини, які мають постійно задурювати голову бідним, аби ті не повстали і не скинули їх.
Омелько замислився. Все життя чув він, що єврей — поганий, що він не людина, а «жид пархатий»… І ось тепер, коли скоїлося лихо, розговорився він з таким же ремісником, як і він сам, і виявилося, що одна в них доля з цим худорлявим євреєм і що вони добре розуміють один одного. Всі звичні поняття пішли шкереберть, і, зазирнувши на дно душі, здивовано побачив Омелько, що нема в нього ані презирства, ані ворожнечі — є тільки глибока жалість до цього злиденного, спрацьованого трудівника, такого ж старого і самотнього, як і він сам.
Ти молодша за мене тільки на пять років, а така ще дитина. Нічого не нав��ило тебе життя. Справа не у вірі: гріх убивати, красти, шахраювати… А це… Та я з твоїм Нур’ялі швидше порозуміюся, ніж із нашим паном. Хіба наша шляхта пустить мене до себе на поріг? Допоможе в лихові? Або перший-ліпший з нашої статечної стapшини? Та здохни йому людина під ворітьми — він і оком не поведе. А хто тебе пожалів? Нур’ялі. А чому? Та тому, що він сам бідний і чуже лихо йому зрозуміліше.
Цікаво зауважити, що багато документів у книзі – історичні оригінали. У роботі серед інших допомагав Агатангел Кримський, основний орієнталіст того часу, тому Крим тут незвично опуклий і різнобарвний, і не лише українці співають про татарську неволю, а й навпаки:
Татарки перезираються і недовірливо хитають головами. Ну, хіба ж це можливо, щоб сніг був-таки зовсім сухий і не танув так довго? Адже ж і в Криму випадає він раз-два на зиму, але за дві години нема від нього сліду. Бідні козачки, як у них там холодно й погано!.. І які вони дурні, що так сумують за такою поганою батьківщиною. І як воно жахливо жити татаркам у козацькій неволі…
І, згадавши козацькі напади й дівчат, захоплених козаками, заводить Медже дзвінким глибоким голосом, повним східної млості і суму, старовинну татарську пісню «Про неволю козацьку»
Потужний твір, хоч сильно відчувається змушеність слідування цензурі.
April 23, 2025
Історичний роман про Петра Сагайдачного та його епоху. Не всі факти у романі достовірні, навіть про реальні історичні постаті, тому треба обов'язково прочитати додадково якесь історичне джерело. Але в будь-якому разі роман вартий прочитання. Усі образи дуже яскаві, гарний опис природи, зивичаїв, побуту, традицій. Тут і татарське сватання і веслілля, уклад роботи цехів у Речі Посполитій та у Ханстві, взаємини селян та шляхти, боротьба між польською та українською шляхтою, традиції Січі. Ну, і опис історичних постатей та подій: заснування Київського братства, купівля друкарні для Києво-Печерської Лаври та початок друку українських книжок, походи Сагайдачного на Крим та у Чорне море, звільнення невільників та зруйнування Кафи, похід на Москву та Хотинська битва. Поставила 4, а не 5 через викривлення ролі старшин (проглядають ідеї марксизму-ленінізму, як маркер часу, коли писалася книга) та через сумну історію усіх персонажів. Ні, одної тобі істрії зі щасливим кінцем, хоч персонажів у книзі було предостатньо. Це створює трохи депресивний настрій. Але загалом книга дуже цікава. Рекомендую.
September 9, 2025
Цьогоріч відкрила для себе вперше Зінаїду Тулуб. Для мене це неймовірне захоплення, з нетерпінням берусь до другого тому.
August 13, 2023
це моє вагонне читво, читав його винятково в потязі - тому читав довго і насолоджувався мовою і персонажами. гарно виписані образи, соковиті виразі (7 слів виписав - мало з якої книжки стільки взяв), козаки як живі + хитрий дипломат Сагайдачний. другий том чекає на продовження подорожі.
Read
March 13, 2023посполиті всіх хуторів, єднайтесь
Displaying 1 - 6 of 6 reviews