What do you think?
Rate this book
Маяк
На маяку неможливо сховатися. Ані від себе, ані від них
«Надприродного не існує», — завжди був переконаний Данило Вільчинський. Але його власне життя неначе зурочили: журналістська кар’єра не склалася, тривалі стосунки опинилися під загрозою, а алкоголь щодалі глибше тягнув на дно.
Робота доглядачем маяка здалася Данилові ідеальною можливістю переосмислити життєві вибори й стати кращим. Та невдовзі після його прибуття, на маяку починають відбуватися загадкові події, які геть не піддаються поясненню, а місцеві жителі, здається, всі щось приховують. Тепер Данилові потрібно не тільки розібратися в собі, а й розкрити жахливі таємниці маяка і при цьому залишитись живим.
«Надприродного не існує», — завжди був переконаний Данило Вільчинський. Але його власне життя неначе зурочили: журналістська кар’єра не склалася, тривалі стосунки опинилися під загрозою, а алкоголь щодалі глибше тягнув на дно.
Робота доглядачем маяка здалася Данилові ідеальною можливістю переосмислити життєві вибори й стати кращим. Та невдовзі після його прибуття, на маяку починають відбуватися загадкові події, які геть не піддаються поясненню, а місцеві жителі, здається, всі щось приховують. Тепер Данилові потрібно не тільки розібратися в собі, а й розкрити жахливі таємниці маяка і при цьому залишитись живим.
288 pages, Hardcover
First published May 1, 2024
8 people are currently reading
260 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 118 reviews
August 26, 2024
Мені сподобалося! Виявляється, це ще й дебют, тому я оцінювала цю історію саме під цим кутом. Можливо, історія і не є якоюсь унікальною і єдиною в своєму роді, але оскільки я люблю трилери, горрор, містику + це ще й в українських декораціях нульових - чудовий мікс. Бажаю успіхів авторові, пишіть більше!
June 10, 2024
Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі - "Ласкаво просимо в Касл-Рок, штат Мен"
"Маяк" Віталія Дуленка - це містичний трилер з похмурою атмосферою, яка чіпляє читача за гачечок з першої сторінки і поступово бере людинку в "роботу". І для дебюту це дуже і дуже непогано.
Перші сторінки не передбачають нічого екстраординарного. В Дениса біда в житті - всьо пішло по одному місцю. Кар'єрі хана, стосунках майже хана - кінця-края в стражданням, поневіряннях та алкогольних забігах не видно. А тут підвертається ідеальний варіант для відновлення та реабілітації - посада доглядача маяку на віддаленому від провінційного містечка острові.
А далі всьо потроху починає закручуватись-заверчуватись. Дуже гарно працює поступове введення наприроднього - наче автор планомірно присолює-приперчує страву, що в кінці-кінців довести її до смаку.
Сюжет в міру закручений. Не варто очікувати мега переворотів історії - такого тут не буде. Підозрювати в гріхах доведеться всіх - один Мадагаскар однозначно не потрапляє в коло персонажів з секретиками.
Не всьо вдалося вгадати. Я до останнього сумнівався в тому, що ж буде в результаті, що за чортівня тут, бляха, відбувається.
Але от Власта я відразу розкусив😉
Єдиний малеееесенький мінус - я не відчув страху. Дискомфорт та неприємні емоції від чортівні - так, але не більше.
Герої відчуваються реальними людьми, а не слухняними декораціями в руках автора. Вони мають власну передісторію, важкий життєвий шлях, зроблені непрості рішення та ті, які ще доведеться зробити.
А маяк - це повноцінний персонаж, з норовливим характером, трагічною долею та душею.
Текст легко читається та написаний живою мовою. Описи не хочеться пропускати, а від діалогів не несе штучністю.
І як я завжди кажу в кінці, результат: "Маяк" Віталія Дуленка - потужний дебют автора, який має всі шанси дійти до Олімпу сучасної української літератури. Зальот з ноги, скажімо так😉. Книгу буду радити до прочитання.
"Маяк" Віталія Дуленка - це містичний трилер з похмурою атмосферою, яка чіпляє читача за гачечок з першої сторінки і поступово бере людинку в "роботу". І для дебюту це дуже і дуже непогано.
Перші сторінки не передбачають нічого екстраординарного. В Дениса біда в житті - всьо пішло по одному місцю. Кар'єрі хана, стосунках майже хана - кінця-края в стражданням, поневіряннях та алкогольних забігах не видно. А тут підвертається ідеальний варіант для відновлення та реабілітації - посада доглядача маяку на віддаленому від провінційного містечка острові.
А далі всьо потроху починає закручуватись-заверчуватись. Дуже гарно працює поступове введення наприроднього - наче автор планомірно присолює-приперчує страву, що в кінці-кінців довести її до смаку.
Сюжет в міру закручений. Не варто очікувати мега переворотів історії - такого тут не буде. Підозрювати в гріхах доведеться всіх - один Мадагаскар однозначно не потрапляє в коло персонажів з секретиками.
Не всьо вдалося вгадати. Я до останнього сумнівався в тому, що ж буде в результаті, що за чортівня тут, бляха, відбувається.
Але от Власта я відразу розкусив😉
Єдиний малеееесенький мінус - я не відчув страху. Дискомфорт та неприємні емоції від чортівні - так, але не більше.
Герої відчуваються реальними людьми, а не слухняними декораціями в руках автора. Вони мають власну передісторію, важкий життєвий шлях, зроблені непрості рішення та ті, які ще доведеться зробити.
А маяк - це повноцінний персонаж, з норовливим характером, трагічною долею та душею.
Текст легко читається та написаний живою мовою. Описи не хочеться пропускати, а від діалогів не несе штучністю.
І як я завжди кажу в кінці, результат: "Маяк" Віталія Дуленка - потужний дебют автора, який має всі шанси дійти до Олімпу сучасної української літератури. Зальот з ноги, скажімо так😉. Книгу буду радити до прочитання.
June 5, 2024
3,5⭐️
Як для дебюту то певно норм, багато хто ж дебютує (і я це завжди стараюсь прочитати). Тут добре хоч все зрозуміло по сюжету. Всі гг мені не сподобались зі своїм «багажем», позитиву тут нуль. Нагнітання на жахи були, проте дочитавши розумію шо все на рівному місці, бо так треба було до сюжету. А оця манічка викидати у море (бо воно ж велике, чи ще щось там) - краще таке лишній раз не згадувати у будь-яких текстах.
Читайте українських авторів/авторок.
Як для дебюту то певно норм, багато хто ж дебютує (і я це завжди стараюсь прочитати). Тут добре хоч все зрозуміло по сюжету. Всі гг мені не сподобались зі своїм «багажем», позитиву тут нуль. Нагнітання на жахи були, проте дочитавши розумію шо все на рівному місці, бо так треба було до сюжету. А оця манічка викидати у море (бо воно ж велике, чи ще щось там) - краще таке лишній раз не згадувати у будь-яких текстах.
Читайте українських авторів/авторок.
July 20, 2024
Цікавий задум, але є ляпи (наприклад: дуже важливо, щоб маяк світив, за запізнення з включенням світла гг навіть отримує наганяй від керівниці. Але водночас маяк взагалі не працював 6 місяців і якось воно собі було норм🤔). Є неточності та певні моменти по тексту, які здаються не вичитаними (русизми, дивні формулювання, тавтологія).
Персонажі не відгукнулись: дивна мотивація, дивні вчинки, купа спонтанних думок, які скачуть, як блохи: то туди, то сюди.
Поступова негативна трансформація героя (привіт, Сяйво Кінга), але все ж пафосний фінал з альтруїзмом - куди без нього? Чи повірила я в жертовність людини, яка все життя була заздрісним шматком лайна? Не дуже.
І, здається, є чітко зрозумілі глибокі мотиви, які хотів показати автор. Є зачіпки, прикольні твісти. Чи зчитує це читач самостійно? Так, але щоб вже точно бути впевненим, що його зрозуміли правильно, автор все розжовує і пояснює. Комусь - ок, я ж люблю в містичних історіях певну недомовленість.
Це не було геть погано, але й не було добре. Та й таке🤷🏻♀️
Більше про книжки у мене в тг: https://t.me/+3XJlO8beykMwNmUy
Персонажі не відгукнулись: дивна мотивація, дивні вчинки, купа спонтанних думок, які скачуть, як блохи: то туди, то сюди.
Поступова негативна трансформація героя (привіт, Сяйво Кінга), але все ж пафосний фінал з альтруїзмом - куди без нього? Чи повірила я в жертовність людини, яка все життя була заздрісним шматком лайна? Не дуже.
І, здається, є чітко зрозумілі глибокі мотиви, які хотів показати автор. Є зачіпки, прикольні твісти. Чи зчитує це читач самостійно? Так, але щоб вже точно бути впевненим, що його зрозуміли правильно, автор все розжовує і пояснює. Комусь - ок, я ж люблю в містичних історіях певну недомовленість.
Це не було геть погано, але й не було добре. Та й таке🤷🏻♀️
Більше про книжки у мене в тг: https://t.me/+3XJlO8beykMwNmUy
June 8, 2024
🌊Маяк
⭐️10/10
🔺Моя скарбничка українських авторів поповнилася ще одним письменником 😏
🔹В центрі сюжету колишній журналіст Данило якого виперли з редакції та кинула дівчина. Щоб розібратися в собі він вирішує влаштуватися доглядачем маяка.
🔺Здається, що може бути легше? Сидиш цілий день на острові, заливаєш пальне і натискаєш кнопки коли потрібно, але Маяк у Добрянці має свої секрети… не дарма всі попередня доглядачі помирали або таємничо зникали…
🔹Книга надзвичайно реалістична. Хоча за жанрам це і містичний трилер, ти все одно віриш у написане, адже бачиш реалії у яких живеш, розумієш ситуації, вчинки та мотивації героїв та інколи бачиш себе у них
🔺Захоплює та тримає у напрузі з перших сторінок. Автор використовує так званий рваний стиль оповіді, стрибаючи між персонажами та їхнім минулим, аби дати загальну картину. І обриваються ці моменти на найцікавішому.
🔹Сама оповідь нагадує хвилі, які розбиваються об маяк - спочатку хвиля інтриги, потім відплив і спокій, і так все по колу у вивіреному ритмі. Ти до кінця не розумієш де реальність а де вигадка, чи є містика тут чи це лише антураж.
🔺Я поліз шукати чи є реально Добрянка у якій стоїть маяк. Добрянку знайшов, Маяк знайшов, Добрянку і маяк - ні😁😅
🔹За атмосферою схоже на «Терапію» Фітцека та «Острів проклятих» тому якщо вам сподобалось - однозначно беріть цю.
🔺Я думав, що я вже вгадав фінал, бо бачив у деяких книгах схожі патерни, але автор все одно зміг мене здивувати. Це той вид кінцівок, коли ти не скажеш що вона погана, але і хорошою не назвеш (в плані сюжету), але саме така кінцівка виглядає реалістичною.
🔹Зважаючи на те, що це авторський дебют - дуже потужно. Буду тепер чекати інші роботи автора (казали що рукопис вже у видавництва😏)
⭐️10/10
🔺Моя скарбничка українських авторів поповнилася ще одним письменником 😏
🔹В центрі сюжету колишній журналіст Данило якого виперли з редакції та кинула дівчина. Щоб розібратися в собі він вирішує влаштуватися доглядачем маяка.
🔺Здається, що може бути легше? Сидиш цілий день на острові, заливаєш пальне і натискаєш кнопки коли потрібно, але Маяк у Добрянці має свої секрети… не дарма всі попередня доглядачі помирали або таємничо зникали…
🔹Книга надзвичайно реалістична. Хоча за жанрам це і містичний трилер, ти все одно віриш у написане, адже бачиш реалії у яких живеш, розумієш ситуації, вчинки та мотивації героїв та інколи бачиш себе у них
🔺Захоплює та тримає у напрузі з перших сторінок. Автор використовує так званий рваний стиль оповіді, стрибаючи між персонажами та їхнім минулим, аби дати загальну картину. І обриваються ці моменти на найцікавішому.
🔹Сама оповідь нагадує хвилі, які розбиваються об маяк - спочатку хвиля інтриги, потім відплив і спокій, і так все по колу у вивіреному ритмі. Ти до кінця не розумієш де реальність а де вигадка, чи є містика тут чи це лише антураж.
🔺Я поліз шукати чи є реально Добрянка у якій стоїть маяк. Добрянку знайшов, Маяк знайшов, Добрянку і маяк - ні😁😅
🔹За атмосферою схоже на «Терапію» Фітцека та «Острів проклятих» тому якщо вам сподобалось - однозначно беріть цю.
🔺Я думав, що я вже вгадав фінал, бо бачив у деяких книгах схожі патерни, але автор все одно зміг мене здивувати. Це той вид кінцівок, коли ти не скажеш що вона погана, але і хорошою не назвеш (в плані сюжету), але саме така кінцівка виглядає реалістичною.
🔹Зважаючи на те, що це авторський дебют - дуже потужно. Буду тепер чекати інші роботи автора (казали що рукопис вже у видавництва😏)
August 22, 2024
Основна проблема "Маяка" в тому, що він міг би бути краще. Саме тому "тверда" трієчка і побажання бачити ще романів, але краще 🐱
Мамина недотикомка Данило, якому всі навколо щось винні — повагу, увагу, просто час, гроші та славу — логічно опиняється без роботи, кар'єри і дівчини десь посередині осені і екзистенційного питання "то шо тепер?". На щастя, йому вдається не без труда вмовити втомлену бізнесвумен, що він відмінно впорається із вмиканням ліхтарика маяка десь на острові забутих кораблів.
🛥Мамина недотикомка впевнений, що ось тут-то йому й попре Муза й Щастя і він я-я-я-як вийде із острова з рукописом, що тут же всі медійні проекти будуть його.
📕 На щастя для медійних проектів, пити Данилу вдавалося краще, ніж писати, а острів взагалі був шо ті сови — не тим, що здається.
💙 З плюсів: мені дуже подобається робота над нашим ґрунтом — малі містечка, де пасторальні пейзажи межують із хтонью, прості люди із типово-сірою мораллю, трішки великого міста для контрасту, трішки містики, трішки реальності.
💙 З мінусів: надто швидко, надто влобно, сильно непропрацьовано по психології і часто зустрічаються ляпи та баги, які легко усуваються на етапі бетарідерства та редактури. Це, звісно, вже не той шматочок живої корови, який був в "Убивстві на поромі", але й готовим продуктом назвати також ранувато.
Наклад проданий, тому я б, може й поставила #Дафа_радить (з попередженням про мінуси, звісно), але всьо равно придбати не вийде
Мамина недотикомка Данило, якому всі навколо щось винні — повагу, увагу, просто час, гроші та славу — логічно опиняється без роботи, кар'єри і дівчини десь посередині осені і екзистенційного питання "то шо тепер?". На щастя, йому вдається не без труда вмовити втомлену бізнесвумен, що він відмінно впорається із вмиканням ліхтарика маяка десь на острові забутих кораблів.
🛥Мамина недотикомка впевнений, що ось тут-то йому й попре Муза й Щастя і він я-я-я-як вийде із острова з рукописом, що тут же всі медійні проекти будуть його.
📕 На щастя для медійних проектів, пити Данилу вдавалося краще, ніж писати, а острів взагалі був шо ті сови — не тим, що здається.
💙 З плюсів: мені дуже подобається робота над нашим ґрунтом — малі містечка, де пасторальні пейзажи межують із хтонью, прості люди із типово-сірою мораллю, трішки великого міста для контрасту, трішки містики, трішки реальності.
💙 З мінусів: надто швидко, надто влобно, сильно непропрацьовано по психології і часто зустрічаються ляпи та баги, які легко усуваються на етапі бетарідерства та редактури. Це, звісно, вже не той шматочок живої корови, який був в "Убивстві на поромі", але й готовим продуктом назвати також ранувато.
Наклад проданий, тому я б, може й поставила #Дафа_радить (з попередженням про мінуси, звісно), але всьо равно придбати не вийде
April 10, 2025
В проміжку між читанням кількох великих за розміром книжок виокремив вечір, аби прочитати щось невеличке та жанрове. Обрав “Маяк” Віталія Дуленка — дебютну книжку автора в жанрі психологічного трилеру/горору 👻
Це історія про журналіста Данила, який має проблеми з усім навколо — з алкоголем, з роботою, з дівчиною, з власним характером, зі своїм минулим (і в процесі — з теперішнім). Є такий тип людей, тому персонаж доволі реалістичний, хоча й не викликає симпатії, і це звісно для мене мінус, бо все ж в горорах хочеться співпереживати головним героям. Данило на фоні цих незгод шукає можливість усамітнитись, порефлексувати над життям, а заодно повернутись до письма. Така можливість з’являється у вигляді вакансії доглядача маяка. Жити на самоті на окремій території, без телевізора та мобільного зв’язку, в такому собі єднанні з природою і якомога далі від людей. Власне, Данило отримує цю роботу, починає працювати, ну і вже з перших днів розуміє, що на маяку відбувається щось як мінімум дивне, як максимум — надприродне і стрьомне.
Ідея хороша та цікава. Така, що врізається в пам’ять у вигляді таємничого маяка, містичного вайбу та зрозумілого сюжету. Як для дебютної книжки, реалізація вийшла непогана, як з плюсами, так і з мінусами. Серед плюсів — автор вміє розповідати історії, текст читається швидко, персонажі (якими б вони не були) запам’ятовуються, і читачу справді цікаво дізнатись, що ж буде далі. Серед мінусів — я сприймав текст переважно як статичний, а там, де була динаміка, вона рухалась радше через діалоги та думки, ніж через дії, і тому моментами ставало скучно.
Персонажі хоч і запам’ятовуються, але здаються все ж більш шаблонними, ніж глибокими та справжніми. Так, непроста доля та важке дитинство пояснюють багато чого, але персонажі ніби не пропрацьовують себе, так і живуть минулим, і не знають, що робити зі своїм життям. Але це можна пояснити тим, що події відбуваються за часів Януковича, і тоді психотерапія та інші практики ще не були такими популярними, як зараз. Проте оця тотальна важкість буття в стилі Світлани Талан впадала в око, хотілось побачити когось, в кого було нормальне дитинство та здорові стосунки з оточенням.
Коли прочитав, то десь провів паралелі з текстами Мартина Якуба та Поліни Кулакової, тому якщо вам подобається їхня творчість, то і “Маяк” має сподобатись (ну і навпаки 😅). Вау ефекту не було, але загальне враження норм, попри певні сюжетні питання, автор точно має потенціал, може згодом прочитаю нову книжку Віталія, яка скоро вийде в Лабораторії. Якщо класній формі, яку створює автор, ще надати глибини та оригінальності, то має бути люкс 👌
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
Це історія про журналіста Данила, який має проблеми з усім навколо — з алкоголем, з роботою, з дівчиною, з власним характером, зі своїм минулим (і в процесі — з теперішнім). Є такий тип людей, тому персонаж доволі реалістичний, хоча й не викликає симпатії, і це звісно для мене мінус, бо все ж в горорах хочеться співпереживати головним героям. Данило на фоні цих незгод шукає можливість усамітнитись, порефлексувати над життям, а заодно повернутись до письма. Така можливість з’являється у вигляді вакансії доглядача маяка. Жити на самоті на окремій території, без телевізора та мобільного зв’язку, в такому собі єднанні з природою і якомога далі від людей. Власне, Данило отримує цю роботу, починає працювати, ну і вже з перших днів розуміє, що на маяку відбувається щось як мінімум дивне, як максимум — надприродне і стрьомне.
Ідея хороша та цікава. Така, що врізається в пам’ять у вигляді таємничого маяка, містичного вайбу та зрозумілого сюжету. Як для дебютної книжки, реалізація вийшла непогана, як з плюсами, так і з мінусами. Серед плюсів — автор вміє розповідати історії, текст читається швидко, персонажі (якими б вони не були) запам’ятовуються, і читачу справді цікаво дізнатись, що ж буде далі. Серед мінусів — я сприймав текст переважно як статичний, а там, де була динаміка, вона рухалась радше через діалоги та думки, ніж через дії, і тому моментами ставало скучно.
Персонажі хоч і запам’ятовуються, але здаються все ж більш шаблонними, ніж глибокими та справжніми. Так, непроста доля та важке дитинство пояснюють багато чого, але персонажі ніби не пропрацьовують себе, так і живуть минулим, і не знають, що робити зі своїм життям. Але це можна пояснити тим, що події відбуваються за часів Януковича, і тоді психотерапія та інші практики ще не були такими популярними, як зараз. Проте оця тотальна важкість буття в стилі Світлани Талан впадала в око, хотілось побачити когось, в кого було нормальне дитинство та здорові стосунки з оточенням.
Коли прочитав, то десь провів паралелі з текстами Мартина Якуба та Поліни Кулакової, тому якщо вам подобається їхня творчість, то і “Маяк” має сподобатись (ну і навпаки 😅). Вау ефекту не було, але загальне враження норм, попри певні сюжетні питання, автор точно має потенціал, може згодом прочитаю нову книжку Віталія, яка скоро вийде в Лабораторії. Якщо класній формі, яку створює автор, ще надати глибини та оригінальності, то має бути люкс 👌
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
August 19, 2024
Починалося все непогано, але закінчилося «ніяк».
Як досвід — може бути. Як насолода від читання — абсолютно ні.
Хоч і були розділи від коханої (насправді не впевнена) головного героя, весь час було відчуття, що я читаю якийсь журнал про бидло-хлопів. При тому ті всі хлопи глибоко нещасні жертви, яких щиро образило життя і вони тепер шукають в нього відплати. Таке собі
Також тут всі герої в боргах. Накупляли дитячих іграшок аж так, щоб продавати квартиру. Логіка і реальність: «привіт» :)
Всю книгу були сюжетні ляпи, хоч деякі з них автор намагався прикрити, але йому не буде вийшло.
Ще один момент — скільки можна плювати і кидати недопалки в море????
Цілу книжку головний герой це робив, і питання: «шоб шо?». Шоб показати нам, який він «чоловік»?
Чоловіки, будь ласка, хтось має розірвати це порочне коло і перестати харкати і видувати носа привселюдно на асфальт. Це вже вбудоване в ваше ДНК, але це можна змінити. І тим більше не треба описувати це в кожному розділі книжки!
Весь сюжет автор лив воду, а в кінці його заштормило і він взяв та й навалив нам крінжа. Я до останнього сподівалася, що я нічого не вгадала й не передбачила, дуже хотілося, щоб Данило таки надихався газів, але, на жаль, тут все набагато містичніше
Як досвід — може бути. Як насолода від читання — абсолютно ні.
Хоч і були розділи від коханої (насправді не впевнена) головного героя, весь час було відчуття, що я читаю якийсь журнал про бидло-хлопів. При тому ті всі хлопи глибоко нещасні жертви, яких щиро образило життя і вони тепер шукають в нього відплати. Таке собі
Також тут всі герої в боргах. Накупляли дитячих іграшок аж так, щоб продавати квартиру. Логіка і реальність: «привіт» :)
Всю книгу були сюжетні ляпи, хоч деякі з них автор намагався прикрити, але йому не буде вийшло.
Ще один момент — скільки можна плювати і кидати недопалки в море????
Цілу книжку головний герой це робив, і питання: «шоб шо?». Шоб показати нам, який він «чоловік»?
Чоловіки, будь ласка, хтось має розірвати це порочне коло і перестати харкати і видувати носа привселюдно на асфальт. Це вже вбудоване в ваше ДНК, але це можна змінити. І тим більше не треба описувати це в кожному розділі книжки!
Весь сюжет автор лив воду, а в кінці його заштормило і він взяв та й навалив нам крінжа. Я до останнього сподівалася, що я нічого не вгадала й не передбачила, дуже хотілося, щоб Данило таки надихався газів, але, на жаль, тут все набагато містичніше
July 20, 2024
Я рідко читаю триллери, тому і порівнювати мені особливо ні з чим. Ефект низької бази так сказать)
Загалом було непогано, динамічно, іноді навіть занадто, бо фінал прослизнув повз мене зі швидкістю потяга, на який я не встигла сісти. І я тільки і могла, що стояти і дивитись як він віддаляється, залишивши за собою кілька питань. Наприклад, чого раптом Данило змінився і все зрозумів? Всю дорогу був мудаком знатним, а тут раптово на останніх 5 сторінках щось змінилось.
Ну і загалом мені не вистачило горору. Хотілось більше моментів, де герою страшно. Бо тільки щось траплялось, він як маніжна пані одразу лягав в обморок.
Тому загалом 3,5, але в журнал ставимо 4 і почекаємо наступну книгу автора.
Загалом було непогано, динамічно, іноді навіть занадто, бо фінал прослизнув повз мене зі швидкістю потяга, на який я не встигла сісти. І я тільки і могла, що стояти і дивитись як він віддаляється, залишивши за собою кілька питань. Наприклад, чого раптом Данило змінився і все зрозумів? Всю дорогу був мудаком знатним, а тут раптово на останніх 5 сторінках щось змінилось.
Ну і загалом мені не вистачило горору. Хотілось більше моментів, де герою страшно. Бо тільки щось траплялось, він як маніжна пані одразу лягав в обморок.
Тому загалом 3,5, але в журнал ставимо 4 і почекаємо наступну книгу автора.
June 27, 2024
Не сподобалася. Сформулювала для себе декілька спостережень, які, на жаль, є вже типовими.
Надто захоплення Кінгом. Серйозно, це в мене друга поспіль книжка автора-початківця у жанрі, яка відчутно має улюблені кінгівські тропи, котрі відверто кажучи вже давно перетворилися на штампи (я впізнала не тільки "Сяйво", але воно точно є головним джерелом натхнення). Я нічого не маю проти штампів, коли вони працюють, але ж ніт. Проблемний письменник із залежністю потрапляє до усамітненого місця, де зустрічає лицем до лиця своїх демонів. Можна навіть не сумніватися, що демони будуть родом з дитинства та не тільки. Це така, вдячна схема, бо завжди можна скористатися як атмосферою локації, так і пригніченим душевним станом героя. Чому це тут не працює, напишу далі.
Що я маю на увазі: щоб кінгівські тропи "зіграли" треба розуміти, як він це робить. Кінг завжди додає багато деталей, які працюють на атмосферу. Та він ніколи, ніколи не вдається до суто опису дій (замість власне дій) та проговорених рефлексій. Якщо спрощено - герої у Кінга ніколи не рефлексують свої обставини в дусі "мені погано, я алкоголік, ой а тут щось страшне ввижається", він це не розказує, він це п о к а з у є. Читач завжди розуміє що відбувається, тому що він переживає цей досвід разом із протагоністом, і йому пропонується зрозуміти, що саме коїться. Так само і з почуттями, читачу пропонується влізти до голови персонажа та самому все побачити.
Я розумію, чому всі люблять саме "Сяйво", бо це в певному сенсі еталонна оповідь про людину, яка сповзає у шаленство в місці, яке не дає жодної надії. Ми бачимо, як змінюється внутрішній голос Джека Торренса, як він стає дедалі злішим, ненависним, агресивним. Ми бачимо оточення готелю, яке з кожною сторінкою стає все більш зловісним. У "Маяку" все не так. Автор старанно, в лоба, проговорює як все там страшно, моторошно, герой те, герой се. І в нього немає іншого виходу, бо з тексту нічого цього не слідує. Фактично все що ми маємо, то це неврівноважений письменник (а він взагалі письменник?) не впорався із самотністю та завищеними очікуваннями від життя.
Власне це і є ключова проблема "Маяку". Тут немає містичної/горорної складової. Взагалі. Правда немає, попри обіцяне. Якщо брати сухий залишок - тут спойлер, сорі - то так все і є. Людина із алкогольною залежністю та фрустрацією через розрив стосунків просто не впоралася на самоті. Весь начебто містичний флер легко пояснюється закаламутненою свідомістю героя та можливим делірієм. Якщо взагалі прибрати всю цю історію з кромлехом чи замінити її чимось іншим, різниці не буде. Так не має бути, сорі нот сорі. Якщо ми знову повернемося до "Сяйва", то ми чітко побачимо, як божевілля Джека синхронізувалося із моторошними вайбами готелю. Ну власне хтось теж може сказати, так а Торренс просто збожеволів та намагався вбити свою родину, але прикол в тому, що всі його страшні поневіряння в готелі не можна прибрати, роману не буде. Цінне тут не те, що було чи не було, цінний саме досвід, який ми переживаємо разом із Джеком. Ну і Денні. Розуміння, що жах насувається поданий нам не тільки через ненадійного оповідача, ми бачимо його і очима Денні теж.
"Маяк" же просто розповідає як Данило намагався впоратися із собою на самоті та не зміг. Прибрати його моторошні типу видіння, і нічого не зміниться.
Кінцівка взагалі жахлива, вона так би мовити, вінчає всі наявні проблеми твору. Вона комкана, незрозуміла та головне, в ній немає жодного сенсу. Вона зроблена такою, бо це теж штамп, герой, який разом все усвідомлює (а що саме, в нас так і немає внятного підґрунтя історії) і вирішує все схлопнути ціною власного життя. Я зазвичай ніколи не прискіпуюся до чужих вчинків, але пояснити даний конкретний момент, нащо Данилові було жертвувати собою так раптово, замість того щоб поїхати зі своєю колишньою дівчиною з цього проклятого начебто місця і написати ту статтю, яку він так хотів - автор не зміг. Просто ще один штамп, використаний доволі бездумно.
Я не можу сказати, що все аж так безнадійно. Зрештою мені сподобалася ідея місця, яке будить/загострює в людях відчуття провини та жалю за нездійсненим. Бо це дійсно жахливі та руйнуючі почуття, які спроможні штовхнути на щось страшне незгірше за лють та образу. Але авторові не вдалося представити її як слід. І це сумно.
Надто захоплення Кінгом. Серйозно, це в мене друга поспіль книжка автора-початківця у жанрі, яка відчутно має улюблені кінгівські тропи, котрі відверто кажучи вже давно перетворилися на штампи (я впізнала не тільки "Сяйво", але воно точно є головним джерелом натхнення). Я нічого не маю проти штампів, коли вони працюють, але ж ніт. Проблемний письменник із залежністю потрапляє до усамітненого місця, де зустрічає лицем до лиця своїх демонів. Можна навіть не сумніватися, що демони будуть родом з дитинства та не тільки. Це така, вдячна схема, бо завжди можна скористатися як атмосферою локації, так і пригніченим душевним станом героя. Чому це тут не працює, напишу далі.
Що я маю на увазі: щоб кінгівські тропи "зіграли" треба розуміти, як він це робить. Кінг завжди додає багато деталей, які працюють на атмосферу. Та він ніколи, ніколи не вдається до суто опису дій (замість власне дій) та проговорених рефлексій. Якщо спрощено - герої у Кінга ніколи не рефлексують свої обставини в дусі "мені погано, я алкоголік, ой а тут щось страшне ввижається", він це не розказує, він це п о к а з у є. Читач завжди розуміє що відбувається, тому що він переживає цей досвід разом із протагоністом, і йому пропонується зрозуміти, що саме коїться. Так само і з почуттями, читачу пропонується влізти до голови персонажа та самому все побачити.
Я розумію, чому всі люблять саме "Сяйво", бо це в певному сенсі еталонна оповідь про людину, яка сповзає у шаленство в місці, яке не дає жодної надії. Ми бачимо, як змінюється внутрішній голос Джека Торренса, як він стає дедалі злішим, ненависним, агресивним. Ми бачимо оточення готелю, яке з кожною сторінкою стає все більш зловісним. У "Маяку" все не так. Автор старанно, в лоба, проговорює як все там страшно, моторошно, герой те, герой се. І в нього немає іншого виходу, бо з тексту нічого цього не слідує. Фактично все що ми маємо, то це неврівноважений письменник (а він взагалі письменник?) не впорався із самотністю та завищеними очікуваннями від життя.
Власне це і є ключова проблема "Маяку". Тут немає містичної/горорної складової. Взагалі. Правда немає, попри обіцяне. Якщо брати сухий залишок - тут спойлер, сорі - то так все і є. Людина із алкогольною залежністю та фрустрацією через розрив стосунків просто не впоралася на самоті. Весь начебто містичний флер легко пояснюється закаламутненою свідомістю героя та можливим делірієм. Якщо взагалі прибрати всю цю історію з кромлехом чи замінити її чимось іншим, різниці не буде. Так не має бути, сорі нот сорі. Якщо ми знову повернемося до "Сяйва", то ми чітко побачимо, як божевілля Джека синхронізувалося із моторошними вайбами готелю. Ну власне хтось теж може сказати, так а Торренс просто збожеволів та намагався вбити свою родину, але прикол в тому, що всі його страшні поневіряння в готелі не можна прибрати, роману не буде. Цінне тут не те, що було чи не було, цінний саме досвід, який ми переживаємо разом із Джеком. Ну і Денні. Розуміння, що жах насувається поданий нам не тільки через ненадійного оповідача, ми бачимо його і очима Денні теж.
"Маяк" же просто розповідає як Данило намагався впоратися із собою на самоті та не зміг. Прибрати його моторошні типу видіння, і нічого не зміниться.
Кінцівка взагалі жахлива, вона так би мовити, вінчає всі наявні проблеми твору. Вона комкана, незрозуміла та головне, в ній немає жодного сенсу. Вона зроблена такою, бо це теж штамп, герой, який разом все усвідомлює (а що саме, в нас так і немає внятного підґрунтя історії) і вирішує все схлопнути ціною власного життя. Я зазвичай ніколи не прискіпуюся до чужих вчинків, але пояснити даний конкретний момент, нащо Данилові було жертвувати собою так раптово, замість того щоб поїхати зі своєю колишньою дівчиною з цього проклятого начебто місця і написати ту статтю, яку він так хотів - автор не зміг. Просто ще один штамп, використаний доволі бездумно.
Я не можу сказати, що все аж так безнадійно. Зрештою мені сподобалася ідея місця, яке будить/загострює в людях відчуття провини та жалю за нездійсненим. Бо це дійсно жахливі та руйнуючі почуття, які спроможні штовхнути на щось страшне незгірше за лють та образу. Але авторові не вдалося представити її як слід. І це сумно.
August 17, 2024
Хотів щоб мені сподобалось, але це було нестерпно нудно. 🥱
Краплі «жахів» розчинилися в морі незацікавлюючих біографій всіх, кого тільки можна. Добре, що хоча б обійшлося без переказу історії життя кожного перехожого Добрянки.
Краплі «жахів» розчинилися в морі незацікавлюючих біографій всіх, кого тільки можна. Добре, що хоча б обійшлося без переказу історії життя кожного перехожого Добрянки.
Read
June 23, 2024Якщо в автора була ціль написати найгіршого персонажа, якому ні краплі не співчуває, то в нього вийшло. Але як ґоррор, то це повна невдача, моторошно не було, атмосфера не вийшла
July 30, 2024
Ледве дочитала. Ні стиль написання, ні персонажі ні атмосфера ні сюжет- не зачепили, не цікавили, не моє. Було нудно, а не страшно
November 24, 2024
Захопливий якісний український містичний трилер, котрий легко читається. Класна атмосфера завдяки гарним описам місця подій, це маяк, море, маленьке місто, речі та часи, котрі знайомі багатьом з нас. Цікавий динамічний сюжет, котрий тримає в напрузі. Закінчення було неочікуваним для мене, що приємно вразило. Читала велику частину книжки приймаючи ванну. Це додало атмосферності і купанню і читанню. Все таки море 🌊
Тепер дрібка солі. Деякі діалоги та персонажі мені здались занадто пласкими та трохи шаблонними. Хоча загалом все читається легко і на одному диханні. Мені приємно, що мої сучасники пишуть і публікують такі книги.
Тепер дрібка солі. Деякі діалоги та персонажі мені здались занадто пласкими та трохи шаблонними. Хоча загалом все читається легко і на одному диханні. Мені приємно, що мої сучасники пишуть і публікують такі книги.
June 4, 2024
Навіть і не скажеш, що це дебютна робота, бо написано на дуже достойному рівні. Автор каже, що текст схожий на Кінга і десь так воно і є, тільки от в короля жахів більше глибини та об‘єму, чого мені не вистачило в цій книзі, бо елементарно хотілося більше тексту, тому й 4
July 29, 2024
4/5 ⭐️
Для дебюту автора дуже непогано. Але мені й сподобалося, і в той самий час чого не вистачало.
Історія дуже добре набирала оберти, підвищувала напругу і коли ти очікував вибуху, все спадало. Тут немає різних змін сюжету, він поступово розвивається, ти ніби потроху підійматися в гору цими сходами маяка та намагаєшся знайти відповідь на питання, яке задавав головний герої собі "Що це було?". А на кінці історії все пройшло так швидко і якось жужмом, що я й не помітила, що вже остання сторінка.
Герої були цікаво описані, вони були живими, головного героя хотілося час від часу скинути з того маяку самій.
Я завжди отримую додаткове задоволення, коли читаю українських авторів, які додають маленькі елементи в свої описи, наприклад грала пісня Океан Ельзи на радіо, по тєліку шла реклама "Три корочки", банка від кукурудзи "Верес" для сирників. Кайф.
Висновок такий, що мені не вистачило якось вибуху та більш моторошної атмосфери, але історія маяка цікава вийшла.
Для дебюту автора дуже непогано. Але мені й сподобалося, і в той самий час чого не вистачало.
Історія дуже добре набирала оберти, підвищувала напругу і коли ти очікував вибуху, все спадало. Тут немає різних змін сюжету, він поступово розвивається, ти ніби потроху підійматися в гору цими сходами маяка та намагаєшся знайти відповідь на питання, яке задавав головний герої собі "Що це було?". А на кінці історії все пройшло так швидко і якось жужмом, що я й не помітила, що вже остання сторінка.
Герої були цікаво описані, вони були живими, головного героя хотілося час від часу скинути з того маяку самій.
Я завжди отримую додаткове задоволення, коли читаю українських авторів, які додають маленькі елементи в свої описи, наприклад грала пісня Океан Ельзи на радіо, по тєліку шла реклама "Три корочки", банка від кукурудзи "Верес" для сирників. Кайф.
Висновок такий, що мені не вистачило якось вибуху та більш моторошної атмосфери, але історія маяка цікава вийшла.
August 18, 2025
«Маячня це все й вигадки. Класичний жахастик про маяк і доглядача, придумайте щось нове».
July 20, 2024
Як для дебюту непогано, проте мені не вистачило містичної і жахаючої атмосфери. При цьому моментами здавалося, що зараз буде щось епічне в книзі і одразу все "падало до низу".
July 21, 2024
3,5⭐
Український Кінг на мінімалках.
Усю книгу витягнули останні 15 сторінок...
Український Кінг на мінімалках.
Усю книгу витягнули останні 15 сторінок...
December 13, 2024
зовсім погано, як на мене. стиль написання занадто простий, ніби якийсь твір-переказ читаєш, а не повноцінну книжку. місцями під кінець взагалі виникало відчуття казки, настільки по-дитячому звучав текст. оця карикатурність типу "Я ВЛАСНИК МАЯКА ха ха ха ха" - це дуже кринжово, я навіть не пояснюватиму. ніякої атмосфери тут взагалі немає, це якась дешева версія "Сяйва" Кінґа і "Маяка" Еґґерса. крім всього цього, історія зовсім коротка, як оповідання.
сюжет не цілісний. історії Насті і Данила поєднує тільки те, що їх описано в одній книжці? розслідування ніякого немає, привидів немає, загадок немає - все вирішується буквально за пів сторінки. персонажі пласкі і максимально неприємні (челендж для українських авторів-чоловіків написати нормального головного героя, Сем'янків і Павлюк, це я на вас теж дивлюсь, бо чому гг постійно ниють який світ до них несправедливий, всі їм щось винні, і взагалі вони бідні-нещасні? читати це щоразу в різних книжках втомлює, можна шось інше, пліз?).
загалом, я повелась на "трилер-детектив-горор" в замкнутому просторі (ще й маяк!) від українського автора з непоганою обкладинкою, але, на жаль. не знаю, чи читатиму наступні книжки автора, гляну на анотації, бо це ж дебют. в будь-якому випадку я НЕ не раджу читати, бо це ж українське, варто спробувати, раптом вам сподобається.
сюжет не цілісний. історії Насті і Данила поєднує тільки те, що їх описано в одній книжці? розслідування ніякого немає, привидів немає, загадок немає - все вирішується буквально за пів сторінки. персонажі пласкі і максимально неприємні (челендж для українських авторів-чоловіків написати нормального головного героя, Сем'янків і Павлюк, це я на вас теж дивлюсь, бо чому гг постійно ниють який світ до них несправедливий, всі їм щось винні, і взагалі вони бідні-нещасні? читати це щоразу в різних книжках втомлює, можна шось інше, пліз?).
загалом, я повелась на "трилер-детектив-горор" в замкнутому просторі (ще й маяк!) від українського автора з непоганою обкладинкою, але, на жаль. не знаю, чи читатиму наступні книжки автора, гляну на анотації, бо це ж дебют. в будь-якому випадку я НЕ не раджу читати, бо це ж українське, варто спробувати, раптом вам сподобається.
July 27, 2024
Навіть не дивлячись на всю мою любов до українських авторів і несвідоме бажання підтримувати їх у будь-якій ситуації - це дуже посередня книга. Ех...
August 25, 2025
Ну це прям кінговщина) І хоч дуже помітно, чим надихався автор, це все ще доволі хороша книга, особливо як для дебюту. Чимало про її захопливість говорить те, що я прочитала її за один день.
Тепер детальніше. Це страшна історія, і весь жах полягає зовсім не у містиці, а в тому, як наглядно тут висловлена думка "людина сама свій найзаклятіший ворог". Хочеться похвалити автора за роботу над персонажами: у них віриш. Головний персонаж Данило - це взагалі такий собі хрестоматійний ніким не понятий мамкин цинік-раціоналіст, безпідставно впевнений, що вартий більшого, ніж отримує, якого абсолютно всі ми хоч раз зустрічали в житті. Ти читаєш і віриш в його мотивацію, ти віриш його вчинкам, якими б тупорилими вони іноді не були - і віриш людям, які його оточують.
Для досвідченного містичний-триллер-енджоєра тут більшість сюжетних поворотів будуть доволі очікуваними, але знаєте що, це не робить їх гіршими, бо воно працює. До самої містичної лінії в мене є певні питання - не те щоб з нею було щось не так, а скоріше мені не вистачило в ній подробиць, хотілося б більшого занурення в неї, бо воно все якось доволі побіжно було.
Тому це дуже тверда 4 з плюсом, я гарно провела час з цією книгою і загалом радила б її. Ну і з'явилося бажання прочитати наступну книгу автора, яка, до речі, вже вийшла
Тепер детальніше. Це страшна історія, і весь жах полягає зовсім не у містиці, а в тому, як наглядно тут висловлена думка "людина сама свій найзаклятіший ворог". Хочеться похвалити автора за роботу над персонажами: у них віриш. Головний персонаж Данило - це взагалі такий собі хрестоматійний ніким не понятий мамкин цинік-раціоналіст, безпідставно впевнений, що вартий більшого, ніж отримує, якого абсолютно всі ми хоч раз зустрічали в житті. Ти читаєш і віриш в його мотивацію, ти віриш його вчинкам, якими б тупорилими вони іноді не були - і віриш людям, які його оточують.
Для досвідченного містичний-триллер-енджоєра тут більшість сюжетних поворотів будуть доволі очікуваними, але знаєте що, це не робить їх гіршими, бо воно працює. До самої містичної лінії в мене є певні питання - не те щоб з нею було щось не так, а скоріше мені не вистачило в ній подробиць, хотілося б більшого занурення в неї, бо воно все якось доволі побіжно було.
Тому це дуже тверда 4 з плюсом, я гарно провела час з цією книгою і загалом радила б її. Ну і з'явилося бажання прочитати наступну книгу автора, яка, до речі, вже вийшла
October 11, 2024
Всю книгу мене дратували головні герої. Жодного позитивного)
Мімтична частина була цікавою.
Фінал сподобався, витягнув оцінку з 2 на 3
Мімтична частина була цікавою.
Фінал сподобався, витягнув оцінку з 2 на 3
June 4, 2024
Потужний дебют.
Стиль письма автора неймовірно гарний. Було важко відірватися. З нетерпінням чекаю на наступні книги.
Був лише єдиний мінус, що заставив мене поставити 4 зірки. Маяк дуже сильно схожий на Сяйво. Від самого початку і до кінця не було нічого неочікуваного та непередбаченого. Єдина різниця - фінал. Фінал вже однаковий з Доктор Сон.
Сподіваюсь, що наступні книги стануть лише більш цікавими та неймовірними
Стиль письма автора неймовірно гарний. Було важко відірватися. З нетерпінням чекаю на наступні книги.
Був лише єдиний мінус, що заставив мене поставити 4 зірки. Маяк дуже сильно схожий на Сяйво. Від самого початку і до кінця не було нічого неочікуваного та непередбаченого. Єдина різниця - фінал. Фінал вже однаковий з Доктор Сон.
Сподіваюсь, що наступні книги стануть лише більш цікавими та неймовірними
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 27, 2024
Не вистачило атмосферності, персонажі плоскі, кінцівка передбачувана, а страшні моменти не лякають. Хоча перспективи на початку були хороші. Люблю історії-розслідування таємниць маленьких містечок. Але навіть розслідування тут як такого немає. На жаль 2.5⭐️
July 1, 2024
Цікава задумка, але дуже кульгає виконання. Дуже аматорсько розгортався сюжет. Сумно, повелась на рекламу ксд.
Але мабуть дивно від дебюту очікувати якості Стівена Кінга
Але мабуть дивно від дебюту очікувати якості Стівена Кінга
October 28, 2024
Віталій Дуленко "Маяк", видавництво КСД, 2024, 228 с.
Говорячи про книги, пов'язані з маяками, мені пригадується роман Стедмана "Світло між двох океанів", який свого часу дуже сподобався.
Коли побачила книгу В. Дуленка, відразу захотілося її почитати, тому що знову про загадковий маяк... Дебютний роман молодого автора.
Загалом сподобався, але були певні моменти, звичайно, коли хотілося більшого розкриття характерів персонажів (а їх, до речі, чимало у романі) і не такої поспішності в поведінці героя - Данили, що влаштувався на роботу доглядачем маяка і дуже сподівався, що зможе "вирости" в очах своєї коханої, яка вже не в силах була терпіти його запої... І тут автор торкається дуже реалістичної теми, такої болючої, як залежність від алкоголю. Данило постійно згадує своє минуле життя, бажання випити майже постійно в його думках...
Цікаво, як автор поступово вводить нових персонажів в оповідь, розповідає про їхнє життя паралельно з основною сюжетною лінією, але, інколи, мені здавалося, що їх забагато, адже прописані вони, як на мене не глибоко. Поступово ми дізнаємося про сторінки життя, почасти, доволі непрості, як самого Данила, так і його коханої...
Персонажі, з якими Данило познайомився вже, влаштувавшись на роботу, загадкові і цікаві. Сподобалися - Тетяна, бібліотекарка, Гордій Васильович (та історія з його братом). Антипатію викликала Любов Трохимівна ("хазяйка" тресту і Добрянки, містечка, де відбувалися події).
Найбільше у романі мені зачепили сцени, пов'язані якраз з описами жахів, тривоги, привідів ... Особливо, коли відбувався стукіт: "...у двері маяка впевнено постукали."
Сам образ головного героя, що намагався знайти себе, подекуди сприймався якось нерівно, ці його різкі рішення, коли кидав маяк, забував запалити ліхтар, зривався... Намагання довести свою спроможність показувало хіба слабкість його характеру, як на мене.
Образ самого маяка та його історія, вплив на оточуючих, містичні зміни з ним наприкінці - гарний поворот сюжету.
Несподіваним виявився також і фінал роману, не дарма я не довіряла одному з персонажів😍
Мені хотілося б більше містики і менше спроб щось довести, занадто швидко все це трапилося з Данилом...
Загалом автор молодець, йому вдалося скласти все в єдине ціле, але в книзі є багато чудових ідей, тем, які можна ще було б розвинути...
Успіхів, буду слідкувати за подальшим розвитком літературної діяльності Віталія Дуленка.
Говорячи про книги, пов'язані з маяками, мені пригадується роман Стедмана "Світло між двох океанів", який свого часу дуже сподобався.
Коли побачила книгу В. Дуленка, відразу захотілося її почитати, тому що знову про загадковий маяк... Дебютний роман молодого автора.
Загалом сподобався, але були певні моменти, звичайно, коли хотілося більшого розкриття характерів персонажів (а їх, до речі, чимало у романі) і не такої поспішності в поведінці героя - Данили, що влаштувався на роботу доглядачем маяка і дуже сподівався, що зможе "вирости" в очах своєї коханої, яка вже не в силах була терпіти його запої... І тут автор торкається дуже реалістичної теми, такої болючої, як залежність від алкоголю. Данило постійно згадує своє минуле життя, бажання випити майже постійно в його думках...
Цікаво, як автор поступово вводить нових персонажів в оповідь, розповідає про їхнє життя паралельно з основною сюжетною лінією, але, інколи, мені здавалося, що їх забагато, адже прописані вони, як на мене не глибоко. Поступово ми дізнаємося про сторінки життя, почасти, доволі непрості, як самого Данила, так і його коханої...
Персонажі, з якими Данило познайомився вже, влаштувавшись на роботу, загадкові і цікаві. Сподобалися - Тетяна, бібліотекарка, Гордій Васильович (та історія з його братом). Антипатію викликала Любов Трохимівна ("хазяйка" тресту і Добрянки, містечка, де відбувалися події).
Найбільше у романі мені зачепили сцени, пов'язані якраз з описами жахів, тривоги, привідів ... Особливо, коли відбувався стукіт: "...у двері маяка впевнено постукали."
Сам образ головного героя, що намагався знайти себе, подекуди сприймався якось нерівно, ці його різкі рішення, коли кидав маяк, забував запалити ліхтар, зривався... Намагання довести свою спроможність показувало хіба слабкість його характеру, як на мене.
Образ самого маяка та його історія, вплив на оточуючих, містичні зміни з ним наприкінці - гарний поворот сюжету.
Несподіваним виявився також і фінал роману, не дарма я не довіряла одному з персонажів😍
Мені хотілося б більше містики і менше спроб щось довести, занадто швидко все це трапилося з Данилом...
Загалом автор молодець, йому вдалося скласти все в єдине ціле, але в книзі є багато чудових ідей, тем, які можна ще було б розвинути...
Успіхів, буду слідкувати за подальшим розвитком літературної діяльності Віталія Дуленка.
October 22, 2024
"Маяк" - дебютний роман Віталія Дуленко, буквально з перших сторінок полонив моє серце!
По-перше, співбесіда головного героя Данила одразу навіяла мені вайби мого улюбленого Стівена Кінга, по-друге - чудові, затишні і просто неймовірні описи дитячих спогадів Данила про те, як він любив читати, як занурювався у книжки. Коли він згадував "Острів скарбів" я наче й сама відчула бриз моря і запах солі та диму, згадала свої запійні читання пригодницьких книжок.
І таких чудових описів буде не мало, повірте, написано дуже гарно і цікаво.
Отже про що книга? Данило Вільчинський - журналіст, але його кар'єра не склалася, стосунки з дівчиною також, а ще йому потрібно зав'язати з алкоголем.
Тому Данило вирішує, що йому треба побути на самоті, переосмислити своє життя, можливо навіть написати книгу, тож робота доглядачем маяка, саме те, що йому потрібно. І спочатку так і здається, але на маяку починаються відбуватися дивні і моторошні події...
Звісно Данило намагається розібратися що відбувається, він розпитує людей, відвідує бібліотеку, але місцеві жителі щось не дуже мають бажання йому допомогти, тож він ще більше прагне докопатися до істини.
Сюжет не новий, але ж як це написано!
Читається дуже швидко і легко, неймовірно цікаво, чудові описи і гарно прописані персонажі.
Мені дуже сподобалося, що окрім Данила, нам розкрили особистість його дівчини Насті, показали її точку зору та інших другорядних персонажів.
Моторошні моменти, дійсно викликали мурашки по шкірі, але було багато і затишних моментів.
А ще Данило читав "Терор" Сіммонса, одну з моїх найулюбленіших книг, тож це було наче зустріти давнього друга.
Мені дуже сподобався роман, з нетерпінням чекаю на нові твори Віталія Дуленко, бо після закінчення "Маяку" у мене нестримне бажання ще щось почитати у автора.
До речі, вайб Кінга мене не полишав до кінця книжки, але наголошую, від мене це тільки найвищий комплімент автору! А ще я дуже багато відмічала цікавих моментів, наприклад згадку про поселення Роанок, просто гарні описи та цитати, що відгукнулися.
По-перше, співбесіда головного героя Данила одразу навіяла мені вайби мого улюбленого Стівена Кінга, по-друге - чудові, затишні і просто неймовірні описи дитячих спогадів Данила про те, як він любив читати, як занурювався у книжки. Коли він згадував "Острів скарбів" я наче й сама відчула бриз моря і запах солі та диму, згадала свої запійні читання пригодницьких книжок.
І таких чудових описів буде не мало, повірте, написано дуже гарно і цікаво.
Отже про що книга? Данило Вільчинський - журналіст, але його кар'єра не склалася, стосунки з дівчиною також, а ще йому потрібно зав'язати з алкоголем.
Тому Данило вирішує, що йому треба побути на самоті, переосмислити своє життя, можливо навіть написати книгу, тож робота доглядачем маяка, саме те, що йому потрібно. І спочатку так і здається, але на маяку починаються відбуватися дивні і моторошні події...
Звісно Данило намагається розібратися що відбувається, він розпитує людей, відвідує бібліотеку, але місцеві жителі щось не дуже мають бажання йому допомогти, тож він ще більше прагне докопатися до істини.
Сюжет не новий, але ж як це написано!
Читається дуже швидко і легко, неймовірно цікаво, чудові описи і гарно прописані персонажі.
Мені дуже сподобалося, що окрім Данила, нам розкрили особистість його дівчини Насті, показали її точку зору та інших другорядних персонажів.
Моторошні моменти, дійсно викликали мурашки по шкірі, але було багато і затишних моментів.
А ще Данило читав "Терор" Сіммонса, одну з моїх найулюбленіших книг, тож це було наче зустріти давнього друга.
Мені дуже сподобався роман, з нетерпінням чекаю на нові твори Віталія Дуленко, бо після закінчення "Маяку" у мене нестримне бажання ще щось почитати у автора.
До речі, вайб Кінга мене не полишав до кінця книжки, але наголошую, від мене це тільки найвищий комплімент автору! А ще я дуже багато відмічала цікавих моментів, наприклад згадку про поселення Роанок, просто гарні описи та цитати, що відгукнулися.
July 16, 2024
Доволі непоганий дебют. Цікавий задум і читалось загалом легко. Є відчуття таємничого містечка, яке поступово занепадає. Гарно описано головний символ роману - маяк. Також сподобалась паралель між таємничим місцем і пробудженням у героя відчуття провини.
Не сподобалось, що постійно повторюються одні і ті ж думки головних персонажів. Наче вже доволі непогано їх розкрито, проте автор вкотре наголошує на їх минулому, почуттях та емоціях і це поступово набридає.
Не сподобалось, що постійно повторюються одні і ті ж думки головних персонажів. Наче вже доволі непогано їх розкрито, проте автор вкотре наголошує на їх минулому, почуттях та емоціях і це поступово набридає.
November 2, 2025
"Це не була оповідь про смирення і пошук спокою."
«Маяк» Віталія Дуленка — це, радше історія про внутрішній спротив, про людину, яка намагається вистояти серед темряви зовнішнього й внутрішнього світу. Тут немає заспокійливих істин, тільки боротьба, сумніви і бажання не зламатися, навіть коли навколо все тоне у тумані. Автор майстерно передає атмосферу ізоляції, не лише фізичної, але й душевної. Світло маяка не завжди веде до безпеки, іноді воно лише нагадує, що десь там, за обрієм.
надихає до роздумів. Як не втратити себе в тиші?!
«Маяк» Віталія Дуленка — це, радше історія про внутрішній спротив, про людину, яка намагається вистояти серед темряви зовнішнього й внутрішнього світу. Тут немає заспокійливих істин, тільки боротьба, сумніви і бажання не зламатися, навіть коли навколо все тоне у тумані. Автор майстерно передає атмосферу ізоляції, не лише фізичної, але й душевної. Світло маяка не завжди веде до безпеки, іноді воно лише нагадує, що десь там, за обрієм.
надихає до роздумів. Як не втратити себе в тиші?!
Displaying 1 - 30 of 118 reviews