Дим

by Міла Смолярова

Герої Міли Смолярової — наче равлики без мушель; пізнають себе, дорослішають і бояться старіти. Дещо моторошно, дещо жартівливо, емоційно та щемко. Чи знайде скрипаль черевики? Чому Ріана — фантом? Хто виживе у дуелі біля озера? Чи вдасться дикому зайцеві втекти від IVibe? Кожна новела — окрема подорож у пошуках дому-мушлі. Мандрувати разом з персонажами страшно й цікаво водночас. Адже у фіналі на всіх чекає непередбачувана розв’язка.

224 pages, Hardcover

First published June 4, 2024

Reviews

[Єлізавета Максименко · Rating 5 out of 5]

Місцями сумно, місцями смішно, щемко та глибоко.

[Данило Депутат · Rating 4 out of 5]

Палітурка гарна, сторінки намагалися перегорнутись блоками часто, проте нічого не розсипалось і навіть не рипіло — тріскотні з цієї книжки не вийшло.

Анотація така, що, гадав, унеможливлює писати відгук узагалі, най запитання і риторичні, бо подорож із героями дійсно інколи весела, але здебільшого страшна; смерть чатує майже в кожному оповіданні; іноді з неприкритим описом загибелі. А інколи фінал поганий, але могло бути й гірше; хороший, але з гіркотою; особливо, коли йдеться про гомосексуальне кохання.

Збірка настрієва, на мою думку. Важливо налаштуватися на нього. При тому передано прекрасно, щоправда, оповідання про те, чи знає чоловік людей і під час цих міркувань шукає для себе черевики мене зупинило; довелося перечитувати.

Загалом читається легко, настрій сумний; написано, як на мене, добре. Цікаво, кому книжка сподобається ще надалі.

[Victoria Unizhona · Rating 3 out of 5]

Хороша збірка - кількість питань і роздумів величезна.

[Antonina Maliei · Rating 5 out of 5]

Взяла у подруги в дорогу дві книжки. Одна з них - «Дим», збірка оповідань Міли Смолярової, авторки, про яку я досі нічого не знала. Я вражена тим, як майстерно вона використовує такий непростий короткий формат.

Колись давно, ще у школі, моя подружка, скульпторка Яна Роздобудько, зробила модель памʼятника Гоголю. Він наче завмерши вдивлявся у темряву, присвічуючи собі свічкою, а під його ногами, прямо з-під підлоги, вилізала в усі боки різна нечисть. Я бачила цей проект лише на фото і мені здалось, що це реальний памʼятник в людський зріст висотою, а він насправді був маленький. Тоді мене вразила оця монументальність в мініатюрній моделі.

В оповіданнях Смолярової теж є такий ефект: на кількох сторінках вона встигає так яскраво описати людину, її почуття, характер, думки і мотиви, що здається, наче я подивилась цілий фільм. Історії починаються з інтриги, розвиваються швидко і закінчуються часами так таємничо, що довелось навіть Ксюші писати: «Чуєш, я тут не поняла, я хочу про Олега спитать…»

Коротше рекомендую. Особливо в дорогу. Тільки мене про Олега не питайте)

[Анна Дьоміна · Rating 5 out of 5]

На презентації авторка пояснила, що збірка оповідань - це як музичний альбом. Кожне оповідання має свою емоцію, а разом створюється неповторна гама. У цій збірці чіпляє і кожне оповідання, і їхня послідовність. Коли за кривавою історією накручуєш себе й очікуєш страшного повороту, а потім смієшся від полегшення. Коли тебе проймає щемом від сонячних спогадів про Крим, а потім викидає в розслідування і підозри... Авторка дуже цікаво грає жанрами, не боїться їх міксувати і не замикає себе в рамках одного.
Найбільше сподобались оповідання "Щосереди, коли квітнуть тюльпани" і "Тіло".
А от Позирачі і вся світобудова оповідання просяться в окремий роман. Хочу дізнатися про них більше!

[Ангеліна Іванченко · Rating 4 out of 5]

Це було дуже різнорідно. І за жанрами, і за об’ємами, і за темами, і за силою текстів. Загалом мені сподобалося. Якби я не знала, що це вже друга збірка авторки, то назвала б це непоганим дебютом. Для другої книги це трохи… слабувато, чи що.

Усього маємо 10 новел, не рахуючи прологу та епілогу, що є віршами під стиль Жадана (сенсово вони мені сподобалися, але ніяк не могла відмежуватися від того, що форма підглянута в Сергія Вікторовича). І, наприклад, якщо після перших двох я відклала книжку, бо це було дуже емоційно насичено та важко, то далі якісь проходили повз, у якихось був цікавий задум, але не вистачило майстерності, аби доточити, після якихось просто сиділа з виразом обличчя “шоб шо?”. Цікаво, що останні дві новели також були класні та сильні, тобто якщо зобразити візуально мої враження від збірки, то виходить щось типу пологої параболи, яка спочатку спадає, а потім зростає.

З огляду на те, що навіть найслабші тексти не перекривають собою  ті, які сподобалися найбільше, то враження від збірки залишилися позитивні.

[Taniasonce · Rating 4 out of 5]

4,5⭐

[Anna Lytvynenko · Rating 5 out of 5]

Про книги пишу на каналі Книжковий дивокрай https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai

Книга сподобається тим, хто любить нелінійні сюжети, або сюжети з відкритим фіналом. Історії, в яких одна деталь перевертає весь сюжет догори дриґом, або історії - ескізи в моменті, просто погляд на життя з невеличкими вкрапленнями з минулого.🌷🌷
Є фантасмогоричні образи, які зачаровують своєю безглуздістю і водночас правдивістю та реальністю для героя.
Немає пояснення ситуацій, багато по-принципу : а що так можна було?!🌼🌸🌺

Книга складається з 10 оповідань. Складно виділити основну лінію. Це історії про життя різних людей і в різних побутових обставинах.💮

Тут можна побачити сільське життя в кримському селі, де на фоні роботи в полі, догляду за худобою, вирують пристрасті першого кохання.💘💔❤️
Також виникає питання, а що робити із самотніми стариканями, які збирають сміття і нагромаджують його в своїй квартирі.👿😈🙉
Можна поринути в богемне життя і спробувати змінити реальність за допомогою незаборонених речовин. А також піддивитися за роботою скульптора, який "працює" за допомогою емоції страху.👻☠️🧐
Чи здогадаєтесь ви, навіщо чоловіки збираються в домі біля озера під приводом поїздки на риболовлю?🤯🤠😱
І як познайомитись з єдиною незнайомою людиною в місті, або про що мріє паралізований чоловік?😎🥹

Не хочу дуже розкривати сюжетні лінії оповідань, бо вони насправді є неординарним та несподіваними.😁😍🤩

Завуальовано скажу, що найбільше мені сподобались історії
💓про незнайомця в знайомих чоботях,
💓про дохлого зайця,
💓 про родину медиків, які вляпались в мистецтво. 🤭🥳🤓

Мені збірка прйшлась до вподоби, але розумію, що книга зайде не всім.

[Rit Kleschaeva · Rating 4 out of 5]

Досить непоганий приклад сучасної короткої прози. Що офігенно: атмосфера нашої країни років 10-20 тому продана так, що туди повертаєшся. Що класно: добре прописані сюжети, пристойно прописані персонажі. Що хотілося б підтягнути: хотілося б більше редакторської роботи над полотном тексту:

[Oksana · Rating 4 out of 5]

5 - за мову і стиль, дуже майстерно 🖤
4 - за зміст, бо весь час було враження, що щось подібне я вже читала

[Мира Бо · Rating 5 out of 5]

Збірка починається з оповідання про вчительку математики Наташу… В мене є і своя вчителька математики Наташа – моя рідна мама, тому як я могла не полюбити цю книжку? Насправді перша збірка Міли Смолярової «Перед очима» сподобалася мені більше, і я знаю чому: «Дим» жорстокий і чесний, мабуть, занадто чесний, щоб його любити.
Читати, якщо любите:
— жорстоку правду і видумку
— цікаву мову
— деталі
Більшість оповідань про те, що ми не хочемо помічати, про чужі хвороби, секрети, дивацтва і зради. Про брудне, огидне і дуже правдиве, чого ми боїмося дізнатися про когось і про себе. Так само, як і в «Перед очима» правда нас чекає тільки в кінці, бо щоб оцінити розв’язку нам потрібно дізнатися всю історію. Деякі оповідання провокативні, наче виклик, чи змогли б ми сказати так чесно про таке… Але є в цьому всьому і неймовірна сумна ніжність, є дивні бажання, без яких не живеться, і звичайно є магія.
Після збірки «Дим» я вперше задумалася, скільки людей на цій планеті мають секрети? Ось хтось живе біля нас, і ми думаємо, що його життя просте. Але ні, цей хтось приховує історію, яка гідна бути опублікована. Мені цікаво, чи бачить авторка поза кожним із нас, перехожими на вулиці і знайомими, такі історії? Придумує чи все ж просто знає нас, як її герой оповідання «Я тебе знаю»?
Як і в першій збірці прекрасна мова, сповнена яскравих деталей. Інколи здається, що твори тільки ними і формуються, і неважливий навіть сюжет, а тільки ці маленькі частинки чужого життя.
Перебуваючи в «Диму», читаючи останнє оповідання, я зрозуміла, що люблю, коли у книгах мене обманюють. Думала раніше, що люблю правду, але ні. Хоча книга переважно має жанр магічного реалізму, насправді тут вміщується реальне життя. Якщо ви не боїтеся його – читайте! Це корисно, ви хоча б зрозумієте, що ж хочете від книги: щоб вона сказала правду чи збрехала вам…
Найулюбленішими оповіданнями цього разу стали: «Я тебе знаю», «Чи кидають у лісі рукавичку», «Я – Позирач».
Авторко, чекатиму роману в оповіданнях!

[Олексій Вишник · Rating 5 out of 5]

Чудова друга збірка авторки, відчувається легкість у стилі, більш розкута, весела, непередбачувана. Теми бомжів і дивакуватих сусідів потішили найбільше. Відчувається, що авторка дивиться на світ широко розплющеними очима, вдало вихоплює моменти, сприймаючи світ поза рамками нав'язаної норми. Герої відчуваються реальними, живими, повними людських слабкостей та почуттів, їх хочеться розуміти та співпереживати, замість моралізувати та повчати. Так тримати, Міло!

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«З ночі дощило. А вранці двічі розклався пасьянс і кава пролилася куди слід — у кухоль».

Це прекрасно!!! Якщо коротко, то це це таке читання: вас вводять у сюжет миттєво, чіпляють одразу, події вже несуться, ви переживаєте разом з героями, і тут БУМ! І ви такі «та ну йооооооой, з ким про це поговорити???». 😆

📖 Міла Смолярова подорослішала, як письменниця, тексти у цій збірці якісь рівніші, ніж у першій. Всі, про кого ви тут прочитаєте, стануть вашими добрими знайомими вже на другому абзаці, а 10 новел настільки різні й повнокровні, що це могли б бути 10 романів. Але Міла заощаджує наш час концентрованими текстами.

🏢 А ще я думаю, що ми нині маємо багато шикарної короткої прози, але у Міли — окрема кімната у цьому гуртожитку. Краща чи гірша — це справа смаку, але вона цілком окрема і не схожа на інші. ⭐️

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...