What do you think?
Rate this book
Ковбасокрад у Раю
Після крадіжки кільця ковбаси дрібний злодюжка потрапляє під колеса авто і гине…
Такою сценою свою книжку міг би завершити будь-хто інший, але тільки не Віталій Запека. Автор проведе свого героя через пригоди в потойбічному світі, через цікаві зустрічі, непересічні діалоги та несподівані відкриття.
Книжка «Ковбасокрад у Раю», на перший погляд, може здатися жартівливою. Але тільки на перший. Вдумливий читач розуміє, що за допомогою гумору й сатири автор розмірковує про серйозне: про релігію, про роль церкви, про наші уявлення щодо Раю та Пекла, про нас, про Людей.
Такою сценою свою книжку міг би завершити будь-хто інший, але тільки не Віталій Запека. Автор проведе свого героя через пригоди в потойбічному світі, через цікаві зустрічі, непересічні діалоги та несподівані відкриття.
Книжка «Ковбасокрад у Раю», на перший погляд, може здатися жартівливою. Але тільки на перший. Вдумливий читач розуміє, що за допомогою гумору й сатири автор розмірковує про серйозне: про релігію, про роль церкви, про наші уявлення щодо Раю та Пекла, про нас, про Людей.
288 pages, Hardcover
First published June 1, 2024
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
September 8, 2024
Історія написання "Ковбасокрада" та біографія автора Віталія Запеки мені припали до душі більше, ніж сам текст роману. Ідея ніби чудова, але місцями сюжет затягнутий. Дія, що відбувається в раю, хоч і динамічна, але одноманітна. Хотілося б більше сюжетних поворотів, описів пекла та раю, сумнівів щодо загальноприйнятих догм з філософського погляду. Усе це присутнє у книзі, але на поверхневому рівні.
Часто цікаві ідеї затіняються стереотипними випадками у бік жінок, депутатів, скульпторів та інших "груп", що згадуються. Відверто кажучи, можна було б обійтися без Мати Харі, якщо її роль зводиться лише до того, що вона — об'єкт чоловічого бажання та символ хитрості. Так само можна було б обійтися без згадок про депутатів та стоматологів, якщо їхня сутність зводиться до того, що депутати — корупціонери, а стоматологи — ласі на карієс створіння.
(Конкретно тему з депутатами варто було б розкрити глибше, зважаючи на те, що представники української держави та бюрократії заважали автору вести бізнес).
Петро і Диявол вийшли досить картонними. І, що найважливіше, вони не настільки карикатурні, щоб це було абсурдно смішно, але й не настільки глибокі, щоб бути цікавими з психологічного погляду. Головний герой, ковбаскокрад Шкурко, виписаний добре — його еволюційний шлях простежується.
Я й надалі знайомитимуся з автором. Багато що пояснює той факт, що це фактично перший роман Віталія Запеки. Маю великі сподівання щодо інших його творів.
Наостанок цікаве спостереження: якось зловив себе на думці, ніби читаю детальний сценарій до мультфільму. Зрештою, мені справді здається, що з "Ковбасокрада" вийшов би непоганий мультфільм.
Часто цікаві ідеї затіняються стереотипними випадками у бік жінок, депутатів, скульпторів та інших "груп", що згадуються. Відверто кажучи, можна було б обійтися без Мати Харі, якщо її роль зводиться лише до того, що вона — об'єкт чоловічого бажання та символ хитрості. Так само можна було б обійтися без згадок про депутатів та стоматологів, якщо їхня сутність зводиться до того, що депутати — корупціонери, а стоматологи — ласі на карієс створіння.
(Конкретно тему з депутатами варто було б розкрити глибше, зважаючи на те, що представники української держави та бюрократії заважали автору вести бізнес).
Петро і Диявол вийшли досить картонними. І, що найважливіше, вони не настільки карикатурні, щоб це було абсурдно смішно, але й не настільки глибокі, щоб бути цікавими з психологічного погляду. Головний герой, ковбаскокрад Шкурко, виписаний добре — його еволюційний шлях простежується.
Я й надалі знайомитимуся з автором. Багато що пояснює той факт, що це фактично перший роман Віталія Запеки. Маю великі сподівання щодо інших його творів.
Наостанок цікаве спостереження: якось зловив себе на думці, ніби читаю детальний сценарій до мультфільму. Зрештою, мені справді здається, що з "Ковбасокрада" вийшов би непоганий мультфільм.
November 1, 2024
Тонка межа гумору роману - це гримуча суміш тригерів та перегинів, щоб читач уважно відслідковував внутрішній відгук. Звісно, можна й побіжно прочитати, погиготіти над іронічно - сатиричним розгортанням сюжету і порекомендувати прочитати другу для підняття загального рівня позитивних емоцій. Але між рядків каламбуру та абсурду автор заховав безліч гачків для уважного читача, вільного від упереджень.
Філософська, вперемішку з схоластичною, сторона оповіді може несподівано відзеркалити ваших внутрішніх демонів (разом з ангелами), коли питання та відповіді міняються місцями і вже не зрозуміло, а що ж перше (курка чи яйце, райдуга чи світло). Де межа дозволеного пізнання? Дуже сподобалося, як автор легко зближує людину з божественною постаттю.
Заплутана роль зла в боротьбі за справедливість та роль добра в осередку грішників, що по факту не є добром. Цікаво, хоча й не ново, подана ця дволикість добра/зла. Сподобатися про «вигорання» на роботі володаря пекла та завідувача едему. Я буквально відчула їх біль і нудьгу. І ця непереборна симпатія пекельному добродію, який щодня цілу вічність здійснює вендету за скоєні злодіяння смертних.
Матеріальне в нематеріальному світі. Оце найцікавіше. Якщо б вам таки дозволили з собою щось захопити в потойбічний світ (який умовно тривав вічність, або кілька вічностей), то що це було б? Яка матеріальна річ варта вічної присутності у вашому володінні?
Тут починається найцікавіше, що ж обрати? А чи буде це вірний вибір? А ще треба врахувати, куди саме тебе занесе … щоб потім не перетворити пекло на рай, а рай на пекло …
То як? Чого вам не вистачатиме в потойбіччі?
Ще одна тема, яку підіймає автор на сторінках книжки - творчість. Обдаровуючи окремих людей талантами всевишній нагороджує, чи карає цих людей? Адже здібності, які виділяють особистість спосіб (сірої) маси, прирікає її на одвічну потребу визнання.
Митців та творчих людей не розуміють на обох сторонах світів. Їм доводиться або змиритися з інакшестю, або продовжувати борсатися в хвилях несприйняття їх генія.
Це чудове чтиво для прокачки емоційного інтелекту. Я отримала задоволення і від стилю автора, і від запропонованої поживи для роздумів.
Класні цитати:
«Шкурко не знав, що на це відповісти. Уже друга поважна особа потойбічного світу дивовижним чином визначає, що ковбасокрад упродовж життя не читав книжок.
От тільки в Пеклі цим дорікнули, а в Раю - пишаються.»
«— Не мовчи на мене так! Не смій на мене так мовчати, Диябі! Це зовсім не ввічливо. Аж зовсім! Так! Не як із найкращим другом ти мовчиш, Диябі! Адже ми друзі?
Скажи мені, Диябі!»
«- Отака недосконалість Світу, друже мій. Без жінок ніяк! Ти їх проганяєш, а вони й надалі намагаються щось корисне зробити. Щоби потім, звісно, шкоди туди додати - як же без цього? Ще й стільки, що краще б і користі від них не було. Неідеальність нашого буття в усій печалі та краси...»
P.S. Захотілося докладніше почитати про Мату Харі, що порадите?
P.P.S. З цього тексту вийде офігенна вистава, або/та фільм.
Філософська, вперемішку з схоластичною, сторона оповіді може несподівано відзеркалити ваших внутрішніх демонів (разом з ангелами), коли питання та відповіді міняються місцями і вже не зрозуміло, а що ж перше (курка чи яйце, райдуга чи світло). Де межа дозволеного пізнання? Дуже сподобалося, як автор легко зближує людину з божественною постаттю.
Заплутана роль зла в боротьбі за справедливість та роль добра в осередку грішників, що по факту не є добром. Цікаво, хоча й не ново, подана ця дволикість добра/зла. Сподобатися про «вигорання» на роботі володаря пекла та завідувача едему. Я буквально відчула їх біль і нудьгу. І ця непереборна симпатія пекельному добродію, який щодня цілу вічність здійснює вендету за скоєні злодіяння смертних.
Матеріальне в нематеріальному світі. Оце найцікавіше. Якщо б вам таки дозволили з собою щось захопити в потойбічний світ (який умовно тривав вічність, або кілька вічностей), то що це було б? Яка матеріальна річ варта вічної присутності у вашому володінні?
Тут починається найцікавіше, що ж обрати? А чи буде це вірний вибір? А ще треба врахувати, куди саме тебе занесе … щоб потім не перетворити пекло на рай, а рай на пекло …
То як? Чого вам не вистачатиме в потойбіччі?
Ще одна тема, яку підіймає автор на сторінках книжки - творчість. Обдаровуючи окремих людей талантами всевишній нагороджує, чи карає цих людей? Адже здібності, які виділяють особистість спосіб (сірої) маси, прирікає її на одвічну потребу визнання.
Митців та творчих людей не розуміють на обох сторонах світів. Їм доводиться або змиритися з інакшестю, або продовжувати борсатися в хвилях несприйняття їх генія.
Це чудове чтиво для прокачки емоційного інтелекту. Я отримала задоволення і від стилю автора, і від запропонованої поживи для роздумів.
Класні цитати:
«Шкурко не знав, що на це відповісти. Уже друга поважна особа потойбічного світу дивовижним чином визначає, що ковбасокрад упродовж життя не читав книжок.
От тільки в Пеклі цим дорікнули, а в Раю - пишаються.»
«— Не мовчи на мене так! Не смій на мене так мовчати, Диябі! Це зовсім не ввічливо. Аж зовсім! Так! Не як із найкращим другом ти мовчиш, Диябі! Адже ми друзі?
Скажи мені, Диябі!»
«- Отака недосконалість Світу, друже мій. Без жінок ніяк! Ти їх проганяєш, а вони й надалі намагаються щось корисне зробити. Щоби потім, звісно, шкоди туди додати - як же без цього? Ще й стільки, що краще б і користі від них не було. Неідеальність нашого буття в усій печалі та краси...»
P.S. Захотілося докладніше почитати про Мату Харі, що порадите?
P.P.S. З цього тексту вийде офігенна вистава, або/та фільм.
April 19, 2026
Не моє. Ніби сатира для роздумів, але ж ми вже маємо сучасний світ для цього.
June 4, 2025
Пан Шкурко одного разу вкрав з крамниці ковбасу. І за хвилину загинув безглуздою смертю під колесами вантажівки. Та для нього це був лише початок подорожі потойбіччям, де він зустрів Диявола, святого Петра й самого Бога, а ще купу історичних персонажів. І реальність посмертя виявилася зовсім не тою, про яку він чув за життя.
Книга Віталя Запеки «Ковбасокрад у раю» не те щоб гумористична, а швидше кумедна. Вона наповнена несподіваними ситуаціями, жартами, але їхній рівень не сильно вищий за «Шоу Бенні Гілла». Регулярно відбувається метушня, де раптом виринають різні персонажі, сипляють афоризмами (вони всі окремо зібрані на початку книги) та щезають. На тлі цього всього ковбасокрад Шкурко — пасивний персонаж, якого ще й часто ігнорують. Однак, саме його невиразність спонукає його задуматися про своє життя та чого він заслуговує.
Велика частка жартів пов'язана з тим, що ні рай, ні пекло, не відповідають стереотипним уявленням. У пекло не завезли дров, а дорогоцінний казан скульптор перетворив на авангардну статую. Диявола бісить його робота, а святий Петро грає в карти і править раєм — але не таким, який він мусить бути, а таким, який вийшов. Насправді перша частина (про пекло) смішніша за другу. Бо читачі і головний герой усвідомлюють, що рай і пекло не дуже-то й відрізняються одне від іншого і перспективи для праведників не такі радісні. Між рядків, однак, читається, що пригоди Шкурка були не цілком реальні, і це така вистава, щоб наставити його на істинний шлях.
Те, що можна назвати соціальним коментарем, отримує зовсім невелике місце. Про долю депутатів, тиранів і… стоматологів згадується короткими жарточками без заявленого автором осмислення. Диявол і святий Петро викликають радше жаль, ніж сміх. Вони заручники свого місця з ролями, за якими не лишається особистості. Митці теж зведені до персонажів однієї риси характеру, біля яких бігає Мата Харі.
Мова «Ковбасокрада в раю» старомодна і нагадує підписи до старих антирелігійних карикатур із журналу «Перець». З тією різницею, що книга не антирелігійна, але й не зовсім про релігію (про «нас, про людей», як написано в анотації). Жарти неглибокі та неоригінальні. Якщо з'являється Малевич, то неодмінно намалює чорний квадрат, а друг-алкоголік Шкурка говорить виключно фразами на зразок «опа, чувак, а закусь є?». В сюжет налито дуже багато «води». Коли є умовне переміщення Шкурка від одного казана до сусіднього, то кількість сторінок про це дорівнює відстані в метрах.
Якщо це книга про людей, то їхнім проблемам, їх причинам і рішенням приділено замало місця. Тож виходить не «Божественна комедія» по-новому (а вона теж по суті про людей), а збірник анекдотів (все ж частіше дотепних), нанизаних на екскурсію ковбасокрада тим світом.
Книга Віталя Запеки «Ковбасокрад у раю» не те щоб гумористична, а швидше кумедна. Вона наповнена несподіваними ситуаціями, жартами, але їхній рівень не сильно вищий за «Шоу Бенні Гілла». Регулярно відбувається метушня, де раптом виринають різні персонажі, сипляють афоризмами (вони всі окремо зібрані на початку книги) та щезають. На тлі цього всього ковбасокрад Шкурко — пасивний персонаж, якого ще й часто ігнорують. Однак, саме його невиразність спонукає його задуматися про своє життя та чого він заслуговує.
Велика частка жартів пов'язана з тим, що ні рай, ні пекло, не відповідають стереотипним уявленням. У пекло не завезли дров, а дорогоцінний казан скульптор перетворив на авангардну статую. Диявола бісить його робота, а святий Петро грає в карти і править раєм — але не таким, який він мусить бути, а таким, який вийшов. Насправді перша частина (про пекло) смішніша за другу. Бо читачі і головний герой усвідомлюють, що рай і пекло не дуже-то й відрізняються одне від іншого і перспективи для праведників не такі радісні. Між рядків, однак, читається, що пригоди Шкурка були не цілком реальні, і це така вистава, щоб наставити його на істинний шлях.
Те, що можна назвати соціальним коментарем, отримує зовсім невелике місце. Про долю депутатів, тиранів і… стоматологів згадується короткими жарточками без заявленого автором осмислення. Диявол і святий Петро викликають радше жаль, ніж сміх. Вони заручники свого місця з ролями, за якими не лишається особистості. Митці теж зведені до персонажів однієї риси характеру, біля яких бігає Мата Харі.
Мова «Ковбасокрада в раю» старомодна і нагадує підписи до старих антирелігійних карикатур із журналу «Перець». З тією різницею, що книга не антирелігійна, але й не зовсім про релігію (про «нас, про людей», як написано в анотації). Жарти неглибокі та неоригінальні. Якщо з'являється Малевич, то неодмінно намалює чорний квадрат, а друг-алкоголік Шкурка говорить виключно фразами на зразок «опа, чувак, а закусь є?». В сюжет налито дуже багато «води». Коли є умовне переміщення Шкурка від одного казана до сусіднього, то кількість сторінок про це дорівнює відстані в метрах.
Якщо це книга про людей, то їхнім проблемам, їх причинам і рішенням приділено замало місця. Тож виходить не «Божественна комедія» по-новому (а вона теж по суті про людей), а збірник анекдотів (все ж частіше дотепних), нанизаних на екскурсію ковбасокрада тим світом.
October 20, 2025
Той випадок, коли дуже шкода, що непогану ідею, яку можна було розкрутити, оздобити безліччю деталей та поворотів сюжету, реалізували не на повну. Починається все комічно та перспективно, але доволі швидко стає нудно і затягнуто. Помітно, як автор з усіх сил намагається вигадати влучні епітети та аналогії, додати тонкі жарти, всунути відомі імена та факти заради вау-ефекту, а воно не виходить.
Лайка диявола чи апостола, дії їхніх підлеглих - все це може здатися кумедним в перший раз, може в другий, в третій раз це вже нецікаво і одноманітно, а в п'ятнадцятий раз знову така ж сама репліка викликає хіба що закочування очей і бажання пропустити цей діалог.
Наприкінці книги автор подає історію створення роману. Я б радила спочатку прочитати її - хоча б декілька перших сторінок, де ще немає жодного спойлера, - щоб зрозуміти, чого очікувати від твору.
З повагою до українських митців і ветеранів АТО хочу дати шанс пізнішим книгам автора.
Лайка диявола чи апостола, дії їхніх підлеглих - все це може здатися кумедним в перший раз, може в другий, в третій раз це вже нецікаво і одноманітно, а в п'ятнадцятий раз знову така ж сама репліка викликає хіба що закочування очей і бажання пропустити цей діалог.
Наприкінці книги автор подає історію створення роману. Я б радила спочатку прочитати її - хоча б декілька перших сторінок, де ще немає жодного спойлера, - щоб зрозуміти, чого очікувати від твору.
З повагою до українських митців і ветеранів АТО хочу дати шанс пізнішим книгам автора.
July 19, 2026
Неочікувано, але сподобалось. Це смішно, іронічно, саркастично, трошки гірко. Текст нагадує п'єсу.
Післямова автора - вражає. Можна з неї починать писать "Маленьке життя В.Запеки".
Післямова автора - вражає. Можна з неї починать писать "Маленьке життя В.Запеки".
March 10, 2026
Це було незвичне читання для мене. Книги в такому стилі (сатира, гумор, абсурд) рідко трапляються в моєму списку до прочитання, чесно, навіть не пригадаю, чи читала щось подібне. Проте я весело провела час, поки блукала то пеклом, то раєм з Ковбасокрадом Шкурком.
Зав'язку всі знають. Після крадіжки ковбаси Шкурко помирає і потрапляє... Ні, спочатку він опиняється в пеклі. Диявол проводить йому там екскурсію, розповідає, як їм (Дияволу, чортам, грішникам) там ведеться. І воно виявляється зовсім не так, як собі уявляв Ковбасокрад, зовсім не так. Сам володар пітьми - самодур, не знає, чого хоче. Свита не встигає виконувати його мінливі забаганки. Ну і куди ж без жінки, яка хоче все обернути на свою користь.
А що ж там у раю? Чи набагато краще існувати під крилом Апостола Петра? А де ж є Бог? Головною інтригою весь час є, кому ж дістанеться кільце ковбаси. І що врешті-решт обере Шкурко: пекло чи рай?
Ціково було спостерігати і за змінами, які відбувались зі Шкурком. Спочатку він був нікчемним дрібним крадієм, а поступово, мандруючи тим абсурдним потойбіччям, він відчуває, що стає серйознішим, дорослішим. Та чи не запізно?
А ще мені дуже повеселили авторські слова: дірамаха, крадіяка, вродливка і п'яндилига
Не менш пізнавально, ніж самого "Ковбасокрада у раю", було читати і післямову Віталія Запеки про те, як у нього виникла ідея такої розповіді, як з часом вона дещо змінювалась і, нарешті, стала такою як ми її можемо зараз прочитати.
Зав'язку всі знають. Після крадіжки ковбаси Шкурко помирає і потрапляє... Ні, спочатку він опиняється в пеклі. Диявол проводить йому там екскурсію, розповідає, як їм (Дияволу, чортам, грішникам) там ведеться. І воно виявляється зовсім не так, як собі уявляв Ковбасокрад, зовсім не так. Сам володар пітьми - самодур, не знає, чого хоче. Свита не встигає виконувати його мінливі забаганки. Ну і куди ж без жінки, яка хоче все обернути на свою користь.
А що ж там у раю? Чи набагато краще існувати під крилом Апостола Петра? А де ж є Бог? Головною інтригою весь час є, кому ж дістанеться кільце ковбаси. І що врешті-решт обере Шкурко: пекло чи рай?
Ціково було спостерігати і за змінами, які відбувались зі Шкурком. Спочатку він був нікчемним дрібним крадієм, а поступово, мандруючи тим абсурдним потойбіччям, він відчуває, що стає серйознішим, дорослішим. Та чи не запізно?
А ще мені дуже повеселили авторські слова: дірамаха, крадіяка, вродливка і п'яндилига
Не менш пізнавально, ніж самого "Ковбасокрада у раю", було читати і післямову Віталія Запеки про те, як у нього виникла ідея такої розповіді, як з часом вона дещо змінювалась і, нарешті, стала такою як ми її можемо зараз прочитати.
August 3, 2024
І знову оповідь пана Запеки утримує увагу до останнього рядочка (навіть якщо це глупа ніч), збурює стільки думок, емоцій і почуттів, наче знаходишся в епіцентрі торнадо. І все це автор майстерно спакував у жартівливий пакуночок, який приховує дуже важливе і глибоке філософсько-психологічне начиння.
Оновлення:
Оновлення:
Displaying 1 - 8 of 8 reviews