У книзі зібрано двадцять історій жінок, які стали військовими, щоби боротися проти російської агресії. В основі текстів – відеосюжети проєкту «Жінки на війні», що виходили на телеканалі «Еспресо».
Ця книга - збірка історій жінок-військовослужбовиць. Їхні історії дуже лаконічні. Не усі зараз із них живі, хто був ще живий у час формування збірки. Це пам'ятка вже, а за рік-другий буде джерелом для студентів-істориків.
Одразу прочитала половину, а потім довго кружляла навколо книги, адже далі на сторінках та дівчина, якої вже немає, бо її вбили росіяни, і свідком рішення приєднатися до війська якої я була. Бачила, як це рішення сформувалося, як вона радилася про це з тим, кого у травні 2022 також вбили росіяни — ветераном АТО на той час. Христина Парубій зібрала гарні історії неймовірних, яскравих дівчат. У кожної був свій шлях і свої причини стати до лав Збройних Сил України. Кожній з них я до неба вдячна за захист. До кожного тексту є записане відео з циклу «Жінки на війні» каналу «Еспресо», і дуже шкода, що ці відео не просто не з'являться у національному ефірі (адже канал від нього відрізаний з березня 2022, без причини і пояснень), а не крутять телемарафоном постійно, щоденно. Україна має знати ці і всі інші імена. Ми маємо розуміти, завдяки кому ще стоїмо, ще тримаємось, і бити на звук при перших тільки нотах «я вас туди не посилав». Книга чудово оформлена: папір, якість друку, купа кольорових фото (знову повторюся, які ж ці жінки прекрасні!). Дякую авторці за неї. Єдине, що здалося зайвим: післямова Ірини Берлянд — насмикані цитати з книги і згадка про Алєксієвич як п'яте колесо до возу.