Мрії з піску, #1

by Ірина Кацімон

Пригодницьке фентезі з елементами антиутопії. Вас чекають подорожі пустелею, бункерами, зустрічі з мутованими тваринами та людьми. Видання містить 40 чорно-білих ілюстрацій від авторки книги.

Черговий замовник виявився покидьком. Мені не шкода було розпороти пазурами його горлянку. Скільки ще таких зустріну на шляху до знищення Центрального Королівства? Не знаю, адже сьогодні я зустріла принца. Він думає, мені потрібні лише гроші. Його Високість не виборює кожну краплю води, тож і цікавиться лише вцілілими в наших пісках квіточками.
Вона думає, мені потрібні тільки квіточки. Та я впевнений, що мені знадобиться вона. Мутовані тварини на нашому материку зустрічаються незручно часто, а ось змінені люди не виживають. З такими пазурами багато чого можна провернути. Як шкода, що їй потрібні лише гроші.

408 pages, Hardcover

Published June 6, 2024

About the author

Привіт, мене звати Ірина Кацімон. Я видаю свої книги у форматі самвидав і сама ж малюю до них ілюстрації. Пишу в жанрі фентезі.

Маю пʼять котів. Я агностик, феміністка та підтримую ЛГБТ. Також я активно веду соціальні мережі, в яких розповідаю більше про свої книги.

Reviews

[Світлана · Rating 5 out of 5]

​​«Поки від світу неможливо втекти, варто спробувати його змінити»

Отримавши книгу, я була здивована її якістю — перше враження було таке, що це не може бути самвидав! Гарна обкладинка, карта на форзацах, ілюстрації, хороший папір та розкриття книги на 180 градусів. Який же крутий у нас зараз самвидав є, але дуже хочеться, щоб такі історії побачили видавництва!

«Мрії з піску» — для мене апокаліптика з елементами антиутопії. Авторка змалювала світ після катастрофи, яка сталась з невідомих причин багато років тому. Вона забруднила океан, повітря і призвела до мутацій людей і тварин. Тож зараз найцінніше — вода, хто її має, той має і владу. Події відбувається у країні, яка, по суті, є пустелею.

Головна героїня — Азалія. Вона не проста дівчина, адже через мутацію може відрощувати кігті й це їй дуже допомагає, бо Азі доводиться постійно боротися за своє життя. Вона — найманка. І вона — ненавидить Центральне королівство і мріє знищити його. Та одного разу — дівчині доводиться співпрацювати з принцом цього королівства Валерієм. І це приводить Азу до певних думок і рішень.

Мені б хотілось, аби в книзі було краще розкрито минуле Ази, а також на початку більше побачити її в дії. Вона каже, що найкраща найманка і пізніше загалом це доводить, але мені хотілось перед знайомством із Валерієм, щоб нам показали як раз одну з її успішних місій, а не просто вбивство. Валерій був для мене навпаки більш спокійним і врівноваженим. Вони обидва — травмовані, але по-своєму. Валерій — принц, має всі вигоди, але все одно страждає і в замку — ніби в клітці. Аза ж навпаки вільна від Королівства, але свободи не відчуває теж.

Взагалі Азалія дуже сильна, наполеглива, напориста і безстрашна. А ще вона — бісексуалка. У цій історії маємо любовний трикутник між нею, її подругою та хлопцем. А ще Аза має двох мам. Тож книга буде цікава тим, хто любить ЛГБТ-літературу ❤️‍🔥

Книга написана від обличчя Ази і Валерія. Розділи чергуються. Мені подвійний POV подобається, бо так я можу відразу слідкувати за емоціями обох героїв. Єдине, що мене трішки вже під кінець напрягало це «мій»/«моя» по відношенню до героїв. Інколи для мене це було надміру й вживалось тоді, коли наче для цього не було ще особливих причин; що вони хочуть цим сказати було зрозуміло б і від одноразового вжиття цього займенника.

Сюжет — цікавий. Було багато поворотів, яких я не очікувала. Багато і сумного було, від чого прямо хотілось плакати.

У книзі на вас чекає:
▪️цікавий та детально прописаний світ, динамічність;
▪️небезпечні бункери і вилазки до них;
▪️безмежна пустеля;
▪️динамічність;
▪️любовна лінія із тропами «від ненависті до кохання», «любовний трикутник»;
▪️багато битв і виживання;
▪️палацові інтриги;
▪️зради;
▪️внутрішній бунт та спротив;
▪️мутовані тварини і люди.

Мені книга сподобалась, особливо цей світ після апокаліпсису, коли люди боряться за ресурси і намагаються вижити. У книзі також на початку подано плейліст до історії, тож якщо ви любите читати під музику — це буде великий плюс.

💭А ви читали, плануєте? Любите книги про апокаліптику, які читали такі? Читаєте самвидав?

[KatieEmer · Rating 1 out of 5]

Ох з чого ж почати...
Що найперше кидається в очі і що заважає читати це повість від першого обличчя. Постійні "я" і "моє" заважають сприймати героїв. Таким чином для нас герой це розкритий аркуш, такий само білий, зрозумілий і плаский. З 4 глави ми вже знаємо таємні наміри і плани обох головних персонажів, через що втрачається інтрига. Автор забирає у читача можливість самому додумати і придумати, навіщо герой робить ту чи іншу дію.
Наступне, що мені не сподобалось, це те як нас познайомили з героями. З перших же сторінок автор переконує що героїня є найкращою найманкою, яка тільки існує, не давши абсолютно ніяких підстав в це вірити. Героїня занадто самозакохана, як для тої хто виживає з самого малку. Ось ця цитата наглядно це демонструє:
"Але моя реакція блискавична. Природна схильність та тренування з дитинства роблять мене найкращою найманкою з усіх, кого я знаю. Можу принести артефакт навіть зі зруйнованого й забутого бункера. В таких місцях я готова до всього.".
В ці слова не віриться, адже ми не бачили жодного доказу цього. Від таких виразів тільки закочуються очі. Ми не знаємо ні її минулого, ні на що вона здатна. Ми знаємо що вона супер вбивця, але лише за словами автора. І через це у читача немає можливості скласти власне враження про героя: полюбити його чи зненавидіти.
Я її не буду дочитувати, так як вона мені не сподобалась з самого початку. Вона не викликала ні захвату ні бажання прочитати ще одну главу🥲😔

[Anna · Rating 5 out of 5]

Ну з чого почати... Напевно з того, що це антиутопія і в головної героїні є прекрасні кігтики, якими можна вбивати😉

Колись давно сталась якась катастрофа, що отруїла всю воду і дуже обмежила ресурси, тож зараз люди виживають, лише завдяки чуду.

У книзі 40 чудових ілюстрацій, карта, цікаві істоти, антураж. Кожен персонаж історії викликає свої емоції, та що говорити я полюбила коня з книги😅

Не було ні секунди щоб я думала що мені щось нудно, смакуєш кожну емоцію,  подію. Є з чого посміятися, є над чим задуматись, я навіть плакала. Дуже цікаво, що авторка придумає у другій частині дилогії🫣

[Vlada Matyashova · Rating 5 out of 5]

Чудова книга! Я ніколи ще не читала годинами, не відриваючись. Цікавий, захоплюючий сюжет, події розвиваються динамічно і не знаєш, що відбудеться наступної сторінки.

[Ганна Федоренко · Rating 5 out of 5]

Дуже сподобалось.
Події в книзі розвиваються динамічно, тримали в напрузі до останньої сторінки.
Автор переносить нас в світ після глобальної катастрофи, жителі якого боряться за своє існування.
Але все ж таки є ті , хто мають мрію побудувати кращий світ , коли не потрібно буде щодня намагатися вижити. На шляху до мрії головним героям потрібно буде вбивати, знаходити, втрачати, вчитися довіряти і звісно кохати...
З нетерпінням чекаю на продовження

[Roksolana Hrydnova · Rating 5 out of 5]

Валєрчик закохав у себе, Левко теж краш. Сцена під «дощем» досі в моїх думках, хоча я вже давно прочитала. Ця книга ще краща за «Доторкнутись до небес». Я справді можу від чистого серця порадити цю книгу шукачам приход та цікавого тропу в коханні. Чекаю на другу частину!!!

[Vivi ✨ · Rating 1 out of 5]

Я вже зарікалася, що не буду читати самвидав, але на цю книгу стільки хороших відгуків літало в повітрі, що я вирішила її прочитати.

І тепер вже точно ніякого самвидаву.
Проблема не в тому, що написано, а як воно написано.
Історія насправді непогана, але пошматована і несеться так швидко, що не встигаєш зрозуміти, як рухається час. Купа сюжетних дір, персонажі-картонки, які не несуть за собою нічого, лиш відбивають від себе головну героїню так, як вигідно авторці, без жодної логіки.

Найбільше мене злив всю дорогу текст, над яким не було проведено абсолютно ніякої роботи, хоч зазначається 4 (!) редактора. Дуже погано побудовані речення, купа повторів і непотрібних описів чи регалій, що лиш погіршують сприйняття. Немає ніякої структури, лиш хаос. І враження, що мене, як читачку, тримають за ідіотку
Оцінка могла би бути вищою, якби зазначалось, що це підліткова історія (хоч якісний текст має бути для всіх), але тут є кілька жорстоких сцен, які точно для аудиторії 18+, тож і оцінюю книжку як для дорослих і більше, на жаль, поставити не можу, хоч дуже хотіла

[Frankie Speaking · Rating 4 out of 5]

Зізнаюсь, я дуже приємно здивована 🥰

Минулого року я читала першу книгу Ірини «Доторкнутись до небес». На жаль, вона виявилась абсолютно не моєю. І я не люблю історії про ангелів, але придбала, бо люблю підтримувати авторів-початківців 🙃

Ця ж книга, «Мрії з піску» – зовсім інша. Відразу видно супермегапрогрес Ірини як письменниці 💪 Я у своєму житті прочитала десяток книг у форматі самвидав, і ця поки що найкраща. Крім того, дуже гарне саме видання, якісне, таке добротне)) І у порівнянні з першою книгою – потужно вичитане, відредаговане)

Звісно, є якісь недоліки, але не вважаю їх суттєвими. Також мене трохи глючило, коли POV мінявся, але не було підписано від кого розділ. Наче по черзі йшло, але все одно іноді задумувалась 😅

Але загалом книга дуже файна 🫰Навіть трошечки вайбів з «Дюни» зловила )

[Kathrine · Rating 5 out of 5]

Почну з того, що я не люблю ані фентезі, ані фантастику. Продовжу тим, що від ЦІЄЇ книги я просто в захваті.
По-перше, сюжет. Світ продумано і допрацьовано, немає відчуття, що автор вигадує щось на ходу, щоб рухати події далі.
По-друге, герої. Як же я вдячна за Азалію! Нарешті головна героїня сильна і мужня не лише на словах. Вони з Валерієм доповнюють одне одного, рятують одне одного, гармонійно взаємодіють, враховуючи їхні бекграунди та риси характеру. Другорядні персонажі теж не видалися пласкими чи картонними. Кожен має свою сюжетну лінію, або завершену в кінці книги, або з натяком на продовження у наступній.
По-третє, оформлення! Від обкладинки до малюночків перед кожним розділом - вони просто ідеальні. Це вже я мовчу про мапу світу на форзаці, особисто я звірялася з нею, коли головні герої кудись вирушали. Дуже зручно та продумано. Окреме дякую за стрічечку-закладку - абсолютно те, що треба.
Загалом, мені сподобалося. Все. Дуже сильно!
Тепер з нетерпінням чекаю на другу частину, натхнення автору! І дякую за прекрасну книгу :)

[Book Bech 🖤 · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалось, на цьому все😌
Та жартую, жартую, зараз спробую пояснити 😇

Скажу відверто, спочатку йшло важко. Виявилось, що тут подвійний POV, але на початку розділу це не вказано, тому в мене був ерор🤨
Також трішки незрозумілі були почуття головних героїв. Напочатку вони були якісь наче сумбурні, але потім все так пішло, завертілось закрутилось, що мені не хотілося відкладати книгу 🔥

Отож, у нас є постапокаліптичний світ. Наші предки таки знищили майже все, особливо забруднили воду (нічого дивного, правда). І як завжди буває в таких випадках, щось тай залишилось і це все привласнив божевільний 👑

Але його син Валеріан, любитель квіточок та різного зілля, бажає скинути свого батька та зробити світ кращим. А домогти йому в цьому має Азалія (символічно), найманка, але незвичайна, дівчина народилась мутованою і вміє відрощувати дуже місці та довгі кігтики (я собі уявляю це як в Росомахи, але менші. Так я в курсі, що в Логана були не кігті, але сенс ви зрозуміли) 🌸

Взагалі, тут дуже багато різних персонажів та різних кланів. У кожного свої мутації та свої особливості, свій світогляд та свої таємниці. А ще є закинути бункери, які збереглись з наших часів і які приховують важливу інформацію. Саме такі бункери шукають Валеріан та Аза. Але скільки ж перешкод випадає на їхній шлях 🥲

Тут є все, що я люблю: насамперед антиутопія; сильна головна героїня; неочікувані союзники; політичні інтриги; пошук правди; вдавані союзники; зради; секрети, які можуть змінити світ та багато іншого 💜

Однозначно рекомендую до прочитання 🧐

По оформленню. Книга неймовірно красива і це самвидав. А всі ілюстрації та обкладинку авторка малювала сама 🥰

[Олександра Усманова · Rating 4 out of 5]

Книга мені сподобалася, хочу другу частину. Це кажу одразу, бо таки у мене є до неї запитання.

Така собі постапокаліптика. Деталі нам розкривають потроху, помалу, влучними репліками, думками або зауваженнями Це не виглядає штучно, натягнуто або розтягнуто.

Наразі світ суворий і дуже непривабливий. Кругом піски, спека, суховії. Вода цінніша за все. І вода є лише у Центральному королівстві. І за воду луплять навіть на три - сто шкур. Головна героїня - молода жінка, мутантка, яка зуміла вижити. Головний герой - принц Центрального королівства. Вони зустрічаються не випадково і починають співпрацювати. Розвиток відносин між героями прописаний добре, характери людей - також.

Але… Ну я таки біолог за освітою, моя “профдеформація” дається взнаки. Жуки-чорнотілки, які мають три метри зросту; мокриці - чорити-п'ять метрів завдовжки і пропорційної висоти… Ну не зможуть такі гігантели вижити в звичайних земних умовах. Їх розчавить вагою власного хітину.

Ще мені не вистачило соціалки, як то: відмінності побуту в реаліях постапока. Звідки береться їдло, якщо нема річок для риболовлі, нема землеробства і скотарства в описаних краях. Тобто, все треба купувати? Чим, до речі, заробляють на життя не найманці, якщо нема роботи, як такої, крім бару і готелю, аби платити за ту саму воду? До речі, ціни на алкоголь мали б бути космічними, зважаючи, що для виготовлення алкоголю потрібна вода, яка і так на вагу золота буквально. Як зовні змінились “не мутовані” люди, бо ж мутації, насправді, нікого не обійдуть, за 500 років життя у пустельних умовах плюс міжрасове схрещування, плюс, як ми дізналися наприкінці книги, вплив на гени живих організмів отої “установки предків”. Тобто, по перше, люди мали б трохи іншу зовнішність, по друге, були б “мутанти” типу людей з “хвостиками”, шістьма пальцями, трьома цицьками. І вони були б видимі… Хіба що їх одразу б “вибраковували” після народження. Та ж ні, нам це особливо підкреслюють, що жителі Пустельних Пусток немовлят з видимими відхиленнями від норми вбивають, а у селищах - ні. Саме тому Азалія і вижила.

Ще такі побутові моменти: багато оголеності (не в плані ню, а в плані незакритих ділянок шкіри). Азалія взагалі бува по пустелі розсікає у коротенькому топчику і шортах. У спеку. Угу, я повірила. Всі з непокритими головами. Якщо лише людиська не набули мутацій, які дозволяють пережити спеку і сонце “без нічого”, то сонячні удари та опіки - гарантовані. А взагалі, де береться тканина для одягу поселян, якщо ми не бачимо рослин і тварин, крім коней.

О! Коні! І багато. А коням треба багато води і їдла. Вони і зараз дорогі в утриманні, а в постапоку + генне виродження мають бути взагалі дуже цінними і в малій кількості. Тут майже кіннота. І скоро ще пришлють, бо принц переспав з принцесою з королівства, де цих коней розводять.

Імена. Як за роки ізоляції, взаємного схрещування та змішування мов вони збереглися в “недоторканності”? В ізольованих Пустельних Пустках - так, аж бігом. У селищах - ні. Мали б бути чорнявий курчавий Роман, скуластий Джо, “циган” Хон Гіль Дон і т.інш. Хоча, взагалі навіть не так, а якось на кшталт Роумен, Джіо, Хонге Лео абощо.

І, звісно, моє улюблене “життя знайде вихід”. Тут життя вихід не знаходить. Чомусь. Його стає менше, воно вироджується. Он беркути можуть відкласти одне яйце за життя… З такою мутацією вони б зникли, в найкращому випадку, років за сто, а то й набагато менше. Адже не з кожного яйця вилупиться пташеня; не кожне пташеня виросте до статевої зрілості, не кожне знайде пару. Коротше, через 500 років після “часу хе” їх би точно вже не було.

До речі, а звідки Азалія знає про таку мутацію? Тут спостереженнями не обмежишся, потрібен експеримент і розтин.

Можливо, це є в другій книзі.

Відстані. Вони теж “плаваючі”. Одного разу принц і Азалія їдуть з пункта А в Б умовні півдня, в інший раз - за тих самих умов, що і в попередній - день або півтора.

Книга цікава, але через безліч оцих дрібниць, на трієчку з плюсом.
І, так, повторюся другу книгу я б хотіла прочитати.

[Kaplain · Rating 3 out of 5]

На мою думку, книга дещо недопрацьована — насамперед у діалогах, персонажах і логіці подій. Деякі сцени здавалися різкими або такими, що відбуваються не тому, що цього вимагає внутрішня логіка історії, а тому, що так потрібно сюжету.
Супер-пупер-найманка поводиться занадто... По-дитячому. Її взаємодія з Лесею натягнута, наче їх силою змушують до контакту, а не тому, що вони таємно кохають одна одна тисячі років.
Герой не чіпляє та не викликає "краш-ефекту". Йому чогось не вистачає, можливо "магнетизму" який має задавати героїня своїми емоціями і відчуттями, замість "я його ненавиджу". Між ними має бути хімія, якщо це "від ненависті до кохання". А не просто "він класно зав'язав моє волосся і це на перший/другий день знайомства, але я його ненавиджу". Тим паче якщо з зовнішністю героя пов'язане травматичне дитинство героїні, то вона мала б реагувати на нього гостро і дико, а не відразу побігти за ним. І тільки в середині книги ми дізнаємося одну з причин, чому вона його ненавидить.
Я не розумію чому вони називають один одного "мій/моя" - знову таки між ними немає хімії, та і події відбуваються занадто швидко - всього кілька днів і це без кохання з першого погляду. Просто співпраця, основана на ненависті, що мала б закінчитись тим, що вони розійшлися як в морі кораблі. Як це буває в дорослому житті - тобі не подобається начальство, але ж воно платить гроші і ти маєш працювати, а не закохуватися в нього, при тому що з дитинства кохаєш іншого/іншу.
Чому найкраща найманка, з певною чуйкою, не відчувала тварин (жуків) з самого початку, а лише коли побачила чи він почав рухатись?
Про поселення Вільних і Пустельників хотілось би дізнатись більше. Як вони розуміють мову жестів, якщо не можуть бачити? Чи я не так зрозуміла, бо вчитувалась багато разів і так не дійшло.
Чому ж на Валерія так справив враження лідер Пусток, якщо я прочитала це швидко і без емоцій (а я взагалі деякі абзаци перечитувала по два або три рази).
І чому люди бродять пустелею в чорному одязі, а не використовують камуфляж чи щось на подобі цього? Може так було б простіше?
І ще хочу додати, що сама задумка про кінець світу - це завжди щось цікаве. Я обожнюю цей жанр. Але якщо події відбуваються в пустелі, то замало згадок про це. Я не відчула, що персонажу спекотно чи душно. Наприклад, не відчула як коні грузнуть в піску, а вони просто скачуть, ще й галопом. Я ще не читала другу частину, але надіюсь, що автор дещо більше описує ті самі бункери (от про них я читала з захопленням, жаль, що мало, та і самі вони малі)

[Sаша · Rating 1 out of 5]

Відчуття таке, ніби авторка постійно кудись поспішає — події розвиваються надто швидко, без логічних переходів. Редактура тексту залишає бажати кращого, а сама ідея книги тримається буквально на ниточці. Початок — максимально банальний, головні герої виписані поверхнево. Авторка намагається зробити персонажів «крутими», додаючи в їхні діалоги грубуваті або відверті коментарі, але це зовсім не працює — виглядає штучно й недоречно.

Складається враження, що перед публікацією книги редактори навіть не поставили авторці елементарні запитання, які могли б зробити історію менш поверхневою та «пластиковою», а більш живою й правдоподібною.

Наприклад:

Чому принц, з’явившись у барі на самому початку, вдягнений у дороге вбрання, не привернув уваги відвідувачів? Ніхто навіть не намагався його обікрасти, хоча на вулиці стояв його білий кінь— як сказала Азалія, перший раз бачить такого, він коштує чималі гроші. І при цьому в селищі ніхто навіть не спробував його викрасти?

Навіщо вже в першому розділі розкривати, що Валерій — принц? Усі карти та мотиви головних героїв розкриті надто рано, і далі просто не цікаво читати. Навіть не зрозуміло, куди вони планують подорожувати.

Чому він запропонував Азалії поїхати з ним? Тільки тому, що побачив, як вона вбила чоловіка в барі. Як його взагалі самого випускають без нагляду з королівства він же єдиний принц.

Подорож, про яку йде мова, навіть не обговорена — ні куди вони їдуть, ні з якої причини. Він просто щось сказав — і вона одразу погоджується, бо він обіцяє гроші.

У результаті історія виглядає поспішною, герої — недопрацьованими, а сюжет — поверхневим і нелогічним.

Книга мене максимально розчарувала. Я відчула себе обманутою — після всіх захоплених відгуків куплених блогерів, які розхвалювали цей самвидав, очікуєш чогось справді цікавого. А насправді — ледве можеш дочитати перший розділ.

[Olga · Rating 5 out of 5]

Мені здається, що цю книгу і першу книгу авторки,«Доторкнутись до небес», писало дві зовсім інші людини. Тут інший стиль написання, більш пропрацьовані герої й цікавіший сюжет. І вбивства!👌
А ще, який тут, бляха, неймовірний світ. Ці мутовані тварини, пустелі, Пустки і бари - то любов. Такої атмосфери я не зустрічала ще ніде. Хочеться самій всюди побувати. І авторка затягує нас зі всіма героями, які тут, власне, теж неперевершені. Кожен такий особливий, деяких хочеться обійняти, а деяких голіруч задушити або вбити кинджалом Валерія:))
🌺Азалія - це ще той вогник. Смілива, непередбачувана, розкута і з почуттям гумору.
🪴Валерій тепер теж мій новий книжковий чоловік.

Просто дякую Ірині за оформлення, плейлист, з якого я багато нових пісень собі взяла, за чудовий текст, продуманий світ, з якого не хочеться виходити і за героїв, в кожному з яких можна знайти частину себе.💕

Авторка росте на очах. Її стиль не схожий ні на який інший. 🏆А ця книга точно ввійде в мій топ найкращих за 2024 рік😌

[Natalia · Rating 5 out of 5]

Якісна, цікава та інтригуюча історія про наші з вами помилки, чому ми їх робимо і якими будуть наслідки.

Ті, хто вижили - мутовані та пристосовані, але не вільні. Ніхто не вільний у цьому жорстокому світі, посеред Чорного океану. Але прагнення свободи, навіть у того, хто має все - принца Королівства, непереборне і благородне.
Багато хто має спільну мету - змінити світ на краще.
Але ви можете мати одну мету, проте йти до неї різними шляхами, а отже в різні сторони і це призведе до катастрофи.
Хто друг, а хто ворог - дізнатись можна тільки у кризовій ситуації, розбивши собі серце і втративши абсолютно все, що було твоїм життям.

[Natalia · Rating 5 out of 5]

Офігєнні жуки, дуже сподобалося. І сюжет теж, іноді дуже реалістично, аж до сліз 💜