Проковтнула, майже не зупиняючись — автор дуже гарно пише: точно, зрозуміло, захоплююче, з достатньою спробою бути справедливим в описі подій.
Тим, хто активно вписує себе на сторінках поточної історії (тієї, що з підручників), розуміє всю брєдовість «ісконних зємєль» і «прідумал лєнін» і усвідомлює, що таке гібрідна війна й повзуча окупація, книга, можливо, нічого нового не скаже. Можливо, де в чому навіть захочеться посперечатися — як мені з фразою «Перший постріл у російсько-українській війні пролунав 13 квітня». Бо український прапорщик Сергій Кокурін загинув, захищаючи свою військову частину у Сімферополі, 18 березня 2014 року.
Та головне, що ця книга не дасть забути. І пробачити. Жодного голуба миру, жодного ордену дружби народів. Бо нам це легко, ми збіса добра й толерантна нація.
Поскаржуся трохи на коректуру, бо тут стільки одруків, що фрази часом втрачають сенс. Наприклад: «Навряд чи Симоненко мріяв про таке завершення втягнути політичної кар'єри в Україні».
Дуже це прикро, книга заслуговує на краще.