«Майстер корабля» — це реальна розповідь зі справжніми прототипами. У сюжеті можна впізнати мистецьку богему того часу: режисера Олександра Довженка, директора Одеської й Київської кінофабрик Павла Нечеса, художника, архітектора, одного із засновників Української академії мистецтв Василя Кричевського. Це історія творчості, кохання, буремної епохи появи кінематографа й життя Одеси початку минулого століття.
Повість «Байгород» має зовсім іншу атмосферу, хоча й той самий рівень кінематографічності. До міста Байгород з боями підходять анархісти, тимчасом як байгородці готуються захистити своє місто і дати їм відсіч. Кохання на тлі війни, відчуття, що жити потрібно зараз, поєднані із закоренілістю в землю, на якій живеш, і захистом того, у що віриш, навіть ціною життя.
Український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949). Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині. Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1927), далі перейшов на прозу. Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). До теми революції в Україні, але під тиском критики з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції. До Великої Вітчизняної війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940). За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947). Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956). Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931—1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958—1959).
Колись давно (ви не уявляєте наскільки) я починав читати Яновського. Здається то були Вершники і то було жахливо, але не довго. І оце зараз сталося перевідкриття автора. Це не було вау і шалений захват. Але це була гордість за українську літературу. Майстер корабля це сонет кохання для Одеси. Це написано дуже поетично і в той же час відчувалась рука сценариста (я от прям бачив як це кінематографічно). Мабуть відчувається знайомство з Довженком. Хоч жодних натяків на гомоеротичну закоханість я так і не зустрів. А хотілося. Байгород для мене був набагато слабше, але теж дуже непогано написаний. Той спробуйте, думаю що не пожалкуєте.
прочитала лише Ключ до розуміння тексту та повість «Байгород», бо «Майстра корабля» читала минулого року, а перечитувати не було охоти. мені зайшла повість навіть більше, ніж «Майстер…» це було цікаво та гарно написано кінцівка була максимально передбачуваною ну це ж українська література, камон, але і вона мені сподобалась бо правдива і чесна
Неймовірно сумно, що донедавна, зокрема і через шкільну програму, Яновського більшість знала лише як автора «Вершників» - безсумнівно важливого, але і такого важкого твору.
«Майстер корабля» ж, натомість, - це шедевр легкості, ніби сповнений морського бризу і авантюризму. Тут пʼють кисле вино, міцну чорну каву, а іноді і вживають більш міцні речовини. Тут кохають, розповідають історії, а поміж тим - будують «мистецький» корабель. Це - книга, яку варто прочитати усім, хто вважає українську літературу надміру тужливою і серйозною - щоб усвідомити, яке різноманіття від нас штучно приховувалося.
«Байгород» - більш звична для Яновського повість, з «революційними» мотивами. Повість, яка попри окремі вдалі моменти, є відверто слабшою.
Незвична, але захоплива українська література. Наповнена енергією молодості та великих сподівань. Мрія про те, якою могла б бути Україна, якби срср був нормальною державою, а не кровожерливим тоталітарним монстром. Мрія, як ми зараз розуміємо, наївна та нездійснена. Гірка іронія в тому, що молодий автор, який в цій книзі використовує художній спосіб, наче він 70-річний, що пише мемуари про свою молодість у 20-х, заледве дожив до 50 у реальному житті - і це ще йому пощастило, зважаючи на те, скільки талановитих український письменників згинули молодими у сталінських катівнях та вирі світової війни.
Читала у виданні «Vivat Класика» і хотілось, щоб передмова була післямовою.
Юрій Яновський змальовує та буквально описує все, від ефемерних відчуттів до матеріальних речей, і найчастіше ці описи нагадують мені питання вчителів з літератури: «Автор вказав, що штори були синього кольору. Що хотів цим сказати автор?».
На мою думку, ідея кінематографу та головної історії в романі більше як пересічні люди, що тимчасово зіткнулись у тісному просторі кабінки ліфта і не мають змоги розминутися, тож їдуть разом. Не думаю, що повернусь до цього роману колись ще, хоча можливо, в свої сиві роки, я прочитаю його знову.
Чудово написана книга, яка занурює вас в атмосферу Одеси.
Оповідь ведеться від імені режисера То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно - найвища посада у кінематографі), який згадує свою молодість та роботу над фільмом. Задля цього фільму у працівників кіно виникає потреба збудувати корабель. І навколо цього дійства розгортаються події. Події відбуваються в Одесі, яка просто манить своєю атмосферою.... У книзі описуються будні працівників кінематографії. Крім того, оповідь не лінійна. Автор любить перестрибувати з теперішнього в минуле і навпаки. Іноді складно слідкувати за виром подій.
Ця книга мені дуже сподобалась. Особливо стиль та мова автора. Це було знайомство з творчістю автора і воно пройшло успішно. Тому щиро рекомендую прочитати усім хто ще не знайомий з творчістю автора. Це просто відкриття року для мене.
Що ж до повісті Байгород. Це зовсім інший за атмосферою твір. Хоча теж читається легко. Про місто, яке захопили анархісти та спротив місцевих жителів.
Я записувала собі на початку, що Яновський у деяких сценах відчувається більше як кінематограф, який описує кадр, а не пише роман. А у деяких, як той, хто забув, що хтось читатиме це, а тому сильно поринає в роздуми.
Описи міста — чудесні. У ті моменти здавалось, що Яновський малює картину, і додає текстові описи як мазки акварельною фарбою, такі вони були легкі і красиві.
Описи молодих митців — прекрасні. Сумно усвідомлювати, що вони не підозрюють, що за декілька років все кардинально зміниться.
Читаючи цю книгу, треба мати під боком якийсь довідник з поясненнями, бо автор залишив надто багато "пасхалок", які зрозуміють лише справжні літературознавці та віддані читачі.
Як мазками була написала книга, такий і вийшов відгук.
Одеса, море, кіно. Три слова, що стали головною причиною освіжити в пам’яті роман Юрія Яновського.
“Майстер корабля” це та книга, яку не хочеться читати занадто швидко. А навпаки розділити окремі епізоди разом з героями, зробити невеличку паузу, понасолоджуватися атмосферою і стилем оповіді. Головний герой То-Ма-Кі пише мемуари й переповідає їх читачу. Він розказує про роки своєї молодості, коли тільки приїхав до Одеси працювати редактором на кіностудії. В усіх героях ми можемо впізнати реальних прототипів, включно із самим автором. Однак це все ж художня історія, що лише частково і дуже узагальнено стосується реальних подій. Щодо атмосфери.. вона прекрасна. Місцями здається, що ти справді чуєш шум і запах моря, звуки кінофабрики, будівництва корабля і спостерігаєш за якимось таким сакральним творчим процесом. Описи тут кінематографічно красиві. Своєю структурою роман нагадав мені розмови з найкращими друзями, коли ви говорите начебто про щось одне, але постійно зіскакуєте на якісь додаткові деталі чи історії. Тут так само. Ось ми спостерігаємо за роботою кінофабрики, ось — любовні інтриги, ось — розповідь моряка про далекі подорожі, ось — будівництво корабля, а ось — зйомка зустрічі комісара і міністра. Така фрагментарність і часті відступи можуть здатися доволі дивними і гальмувати читання. Але з часом до цього звикаєш, бо сам стиль автора доволі приємний і цікавий. Та для когось текст може бути доволі нудним, до цього теж варто бути готовим. Все ж ця книга з тих, які перш ніж сподобатися мають потрапити в настрій.
Також обов’язково варто прочитати передмову! Або хоча б якісь довідкові дані про автора та його твір. Тому що, як на мене, саме контекст написання “Майстра корабля” й історичні події, які сталися згодом, роблять його таким значущим і помітним серед української класики.
кажучи чесно, читається складно, бо розповідь ведеться то в одному місці, то в іншому. деякі гарні описи зустріла і навіть в цитати собі виписала, але чи коштували вони години нерозуміння, поки читала? не знаю
Книга читалась то надзвичайно легко, то зовсім важко, ніби я занурювалась, але місцями втрачала орієнтири, не розуміла до чого ведеться думка. Роздуми головних героїв наштовхують на думки про плинність часу, молодість, працю і творчість, процес створення фільму, любов, образи українців у творах. Мені дуже сподобались листи Тайах, її роздуми, любовна лінія. Думаю, що буду перечитувати цю книгу через кілька років, адже мені здається, що ця книга «має ідею, що її не можна цілком сказати словами».
Я позначила для себе багато цитат, сюди з хочу додати такі:
«Це був такий час, який буває в кожного, хто вперше полюбить. Його ніколи потім не можна відновити, хоч би ви зцілували всі губи і пройшли б усі школи любовної науки»;
«Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки і вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко і постійні мандри зі своєї землі-на землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не зможемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами для того, щоб заспівати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духа? Так ти думаєш?».
для мене, особливо «майстер корабля», це влучання 10/10, я прочитала його на одному диханні, а після захотілось одразу перечитати знов. можливо через те, що такого поетичного й розкішного опису одеси я ще ніде не зустрічала, але воно все разом якось так фантастично красиво лягло — і романтика кіно, і кохання, і розповіді про далекі екзотичні краї, і море з його кораблями та матросами. можливо саме через всю цю розкіш мені «байгород» пішов трохи тяжче, але попри це мені він зайшов також.
Боже дай мені сил, я точно це буду перечитувати але точно не в цьому році. Звісно в моїй оцінці грає роль те що я взагалі не цікавилось мореплавством, да Одесу я люблю, але ці розмови про кораблі це не те що як мінімум мені зайшло. Щей чесно кажучи сюжет сам по собі мені не сподобався, можливо, знову, тут моя провина ну бо читала я неуважно і погано, але основний сюжет про рятування мореплавця, кохання і суперечки про хто кого побив я запам'ятала, чесно тяжкий видих ось моя реакція, читала цей твір тільки тому шо готуюся до нмт з літератури
"Майстер корабля" - урбаністичний, маріністичний, стильний, сучасний, класний роман, із гостросюжетностями, авантюрами, піратами, любовними чотирикутниками, ревнощами й бійками - усе це із запалом монтується в кіно в гарячій сонячній Одесі, вдихаючи солоне повітря, сліпнучи від блискучої безкрайности моря.
Фрагментарний сюжет, коли у спогади багаторічної давнини раптом вриваються коментарі від дорослого сина автора, який ці спогади знайшов, прочитав і хоче дати якісь поради, як краще написати, а заодно порефлексувати про своє життя. Коли наводяться цілі листи з окремою драматичною історією кохання, в яку так вчіпляєшся, що аж підскакуєш, коли вона закінчується, бо це був лише лист, а не сюжет нашої книжки. Коли моряк, буквально виловлений із моря в шторм, розповідає безліч своїх пригод на екзотичних островах Ява та Пао, про піратів, шторми, перше кохання з безстрашною юною малазійкою, повстання, кораблетрощі і дрейфування у відкритому морі. Це якийсь інший фантастичний світ, але все це звичайне життя для українського моряка, якого трохи поносило світом, а тепер долею занесло на одеську кіностудію, щоби створити сценарій фільму з цих пригод.
Фантастична жіноча персонажка, балерина Тайах, - фантастична навіть по нинішних мірках, а для 1928 року й поготів. Сильна, горда, свідома своєї привабливости жінка, яка не дозволяє чоловікам володіти собою; вільна, пристрасна, розумна, кохає щиро й чесно й уміє отримувати від цього задоволення, але вміє і вчасно обірвати нитки, коли все згасло. Яка рефлексує про своє життя й помилки в ньому, осмислення яких дозволяє рухатися далі і змінюватися, і вміє приймати непрості рішення й нести за них відповідальність.
Вовчиці у своєму книжковому клубі добре говорять про історичну добу, в якій дія роману відбувається, - це вже совок, але ще залишається кілька років надій на веселе соціалістичне майбутнє до того, як почнуться репресії, Голодомор і гулаг.
Але мені навіть трошечки не хочеться ще про це думати. Зараз вони молоді, закохані, сповнені віри й затятости, а навколо сліпучо-прекрасне море.
Перша історія про Одесу і творення мистецтва. Текст нерідко вимальовується імпресіоністичними замальовками. які так красиво малють море та життя.
Друга історія про сучасний Кропивницький (події розгортаються під кінець Першої світової війни, та описує народне повстання 1918 р. супроти отаманських загонів) і життя у... раніше би написала "буремні часи", але деякі реалії сторічної давнини перегукуються з сучасністю і таке визначення не описує всього спектру, що пережили і за що боролися люди. У цій короткій історї вмістилося стільки всього і я надіюсь, що колись побачу по ній або виставу або фільм.
Хоча прочитати «Майстер корабля» мені вдалось лише з другої спроби, книжка просто неймовірна. Головне піймати саме той настрій - спокійний та неквапливий, з бажанням насолодитись не так самою історією, як атмосферою, що панує у ній. Яновський створює особливий світ, де кожна деталь дихає морем, вітром і свободою. А його поетична мова - це окремий вид мистецтва.
дуууже тяжко йшла, деякі моменти пропускала, бо було складно зосередитись; в деяких моментах він якось різко перескакував з однієї теми на іншу. хоча дуже сподобався опис моря, як одеситка я оцінила!!
Роман сподобався. Він життєствердний, життєрадісний, натхненний до творчості, до праці, до нових звершень. Мрійливий. Сповнений надій, сподівань, молодості. Тут немає страждань, є кохання, пригоди, творчість, праця.
Дуже сподобалися описи моря, порівняння його зі степом. Здається, роман просякнутий цієї любов’ю до моря. Також любов’ю до своєї роботи, яка приносить реалізацію, втіху, сенс життя.
Любов до життя. Розуміння того, що мрії мають втілюватися у життя, і лише тоді вони чогось ва��ті. Також тут є цінування досконалості рукотворних речей (процес побудови корабля, зйомка фільму, зйомка репортажів).
Зображені здорове спілкування та стосунки між людьми, в тому числі між чоловіком і жінкою. Що приємно, ніхто нікого не обманює, не дурить, не використовує. В очі говориться те, що є. Певна щирість, відвертість у спілкуванні та стосунках.
Роман напрочуд живий та сучасний. Сміливі злами розповідних планів – це певне новаторство у літературі, кадри змінюються, інколи було складно за цим слідкувати, та тримати всю історію вкупі.
Не знаю, чи було для мене важливим знати, що герої роману мають реальних прототипів. Що події, які описуються в романі, також відбувалися. Думаю, що роман можна сприймати і так, і так. (як мемуари, та як вигадан�� історію)
Також вплив на сприйняття роману мало розуміння того, що буде далі в історії. З автором, прототипом героїв. Що вони стоять над прірвою, ще того не знаючи. Що вони думають, що зустрічають схід Сонця, а фактично, вони спостерігають за його Заходом. І далі лише темнота, біль, страждання. І нічого світлого та обнадійливого. Голодомор, репресії, Розстріляне Відродження. На жаль, на превеликий жаль.
Але тоді це було ще не покоління Розстріляного Відродження, а окрилене покоління.
Я почала читати майстер корабля ще минулого літа. Не пішло. Надто багато тривожностей було. Зараз спробувала знову і час від часу прям проривалась через текст. Прям тяжко було. А потім так гарно що навіть в галасному наповненому транспорті все стишувалось і йшло в слоумо моменту з книжки.
Пізніше до мене дійшло що стиль написання - це алюзія на кінематограф, яким пропитаний твір. Бо тут і Одеська кіностудія і Довженко і плівка і створення фільмів. Розділи - сцени. Рвані сцени, через експериментальність підходів і динаміки мистецьких рухів того часу. І з цим розумінням стає набагато легше читати.
В якийсь момент зʼявляються листи від сина. І тут я була розгублена, думаючи, що загубила сторону розповіді. Але син - це сам автор, оповідач. Таким чином він відстронюється від себе, де є батько - колишній він: романтичний, повний вогню в тій всій революції і син — теперішній він: зрілий, який дивиться на це все через призму досвіду і часу
«Син» розказує що дивиться на батька сплячого, спостерігає за кожним рухом, поки пише ці рядки «Ти ворушишся уві сні, повертаєшся на бік, я знаю, що ти прокидаєшся. Через це кінчаю писати. Бувай» тут я мала зупинитись і кілька хвилин просто побути
В кінці ці ролі стають реальними. Але все залишається так само. Тепер цей «син» — знову жива і тілесна постать життя і вогню. Цикл. «Сиве волосся до чогось зобовʼязує»
Досить нетипово для української літератури, немає «чорно-білих» персонажів, кожен зі своїми вадами і чеснотами. Спочатку читалася важкувато, але потім затягнуло. Особливу насолоду приносили описи мариністичних пейзажів, у будинку аж пахло морем. Можливо вся справа у ностальгії, так як маю багато теплих спогадів ще з дитинства, повʼязаних із морем. У будь-якому випадку мені читання принесло задоволення. До речі, книга була частиною програми, коли я ще навчалася у школі, але історія зовсім не для дітей, тому дуже рекомендую перечитувати у дорослішому віці, точно відкриється по-новому.
«Треба засвоїти раз назавжди, що, стоячи на місці, людина рухається назад. Завше відчувати на щоках вітер шляхів. Бачити попереду просторінь. Не думати, потрапивши в пісок, що за піском немає трави. В чагарникові знати, що шлях не перетято і попереду лисніє бита путь. Коли ти сидиш біля стерна, ти відчуваєш те ж саме, що батько твій на кораблі, що й дід твій на коні. Жага за просторінню! Вперед — кричить твоя істота! Людині не властиво стояти. Не властиво відчувати розпач. Ганебно — плекати страх.» (ст.211)
«Майстер корабля» Юрія Яновського -це роман, який зачаровує з перших рядків.
Неймовірна стилістика тексту, яка вражає. «Майстер корабля» - це про сонячну Одесу, море, молодих людей, які знімають кіно,дружать, закохуються та будують корабель. Саме так, будують корабель, адже після прочитання роману починаєш розбиратися в будівництві корабля та всіх його деталях і це дуже захоплює.
Герої роману – творці нового мистецтва, які прагнуть відродити духовність української нації, але в роки коли був написаний роман 1927- 1928 рр. вони ще не знають, що попереду їх чекає розстріляне відродження і не тільки цей процес відкине цю ідею на десятки років і цим будуть займатися уже наші сучасники.
Цей твір не залишить байдужими тих, хто любить кіно, пригоди, незвичні історії кохання і... море та Одесу. «Майстер корабля» обов’язково має бути екранізований.
Яке ж зло -- те, що у шкільній програмі Яновського у мої часи представили "Чотирма шаблями". Це ж так, ніби ти вже подивився на гру футбольного клубу "Інгулець", і вже нічого не очікуєш особливо, але таки вирішуєш глянути одним оком: а там у формі "Інгульця" гравці "Барселони". Небо і земля. Відточена мова, гра з ритмом тексту, кілька рівнів змісту. А в кінці ще й додається розуміння, що в основі реальна історія, і в основі історії -- стосунки самого Яновського не з кимось, а з Олександром Довженком. А потім ще дізнаєшся про того, хто схований за одним із рівнів "Майстра", і там просто ще ухххх, яка історія з часів УНР (хоч у книжці, написаній 1928 року, звісно, про це нічичирк), історія Василя Кричевського. Як і "Меланхолійний вальс" Ольги Кобилянської, то вже в дорослому віці був один із переворотів у розумінні того, що взагалі може і вміє українська література.
Мені помірно сподобався Майстер Корабля, був вайб легкості і артхаусного фільму якогось, де ти просто йдеш за течією. Не мій типово жанр, але було цікаво.
А от Байгород…. Що це було, я досі не в курсі, але це будо нудно і незрозуміло для мене, бо я маю великий пробіл у знаннях про Анархію в Україні і певно не зрозуміла жоден посил тут. :/
"Майстер корабля" Отже, текст не з простих. Перший раз я книгу читала, другий раз слухала аудіо версію, от після другого разу трохи прояснилось. Складалось враження, що то не про Україну письмо і не український автор пише, і це те за, що цю книгу варто спробувати осилити.
"Майстер корабля" створив у відчуття спокою та затишку, переніс до моря з його неповторною атмосферою Одеси та Генуї. Незвична побудова оповіді, в якій відчуваєш себе у колі творців цієї історії. "Байгород" видається надто знайомим і близьким до реальності
Дуже важко читається текст. Він як кінострічка яку треба зняти і змонтувати щоб вийшло щось путнє . Але поки писали, монтувати певно вже й забули. Я не люблю коли сюжет рветься і стрибає тому просто не моє .