Історія Криму. Коротка оповідь великого шляху

by Гульнара Абдулаєва

Від таврів, племінних союзів і перших античних міст до депортацій, репресій та зрештою окупації. Історикиня Гульнара Абдулаєва у своїй книжці змальовує тисячолітню історію Криму — від найдавніших часів і до сьогодні. Вона знайомить нас із кримськими татарами, караїмами й кримчаками, розповідає, ким були уруми та як припинило своє існування Кримське ханство.

Як Чорне озеро стало Чорним морем, якою мовою говорили корінні народи Криму та які стосунки були між козаками й кримськими татарами? Як росія завойовувала Крим і переписувала історію, вдавалася до терору, голоду, депортації…

Історикиня пише своєрідний життєпис Криму, розповідаючи, яким він був і як ми опинилися саме в цій точці нашої історії.

Genres: History, Nonfiction

224 pages, Paperback

Published January 1, 2024

Reviews

[Daria Fujino · Rating 4 out of 5]

Це дійсно дуже стислий переказ історії півострову починаючи з неандертальців, і закінчуючи окупацією наших днів. І місцями було аж занадто стисло і коротко, хоча, можливо, саме завдяки цьому книга читається дуже швидко. У мене вперше в голові сформувалася повноцінна картина історії Криму. Однозначно рекомендую, але скоріше, як поверхневе ознайомлення, а не повноцінне занурення в тему.
Перша половина, хоч і прочиталася швидко, була доволі нуднуватою. Забагато сухих фактів, жодних ілюстрацій чи цікавих історій. Стислий переказ тисячолітньої історії.
А от друга половина вразила набагато сильніше. Перш за все масштабом трагедії. А по-друге жорстокістю та несправедливістю по відношенню до кримських татар, їх культури, історії, традицій зі сторони країни 💩І відчувалась наскільки боляче авторці давались ці сторінки. Я читала зі сльозами в очах.
Єдиний недолік - занадто стисло. Місцями дуже хотілося більше деталей і подробиць, а то й ілюстрацій.

[Kateryna Sobolieva · Rating 1 out of 5]

Переважно я не пишу погані відгуки, а обираю позицію мовчання, а краще недочитання, але тут хочу сказати.

Щоб було зрозуміло, якою ця книга видавалася важливою і бажаною – я її на день народження попросила)

Завжди вагаюся із зірочками, ще не навчилася впевнено їх ставити (я на рівні третьокласника на ваших гудрідз), але мабуть тут не вагатимусь.

Тема мені катастрофічно сильно болить. Частина моєї сімʼї з Криму. І я справді дуже багато часу приділила, і ще збираюся приділити, дослідженню. Мій біль не вгамовується, а постійно мені душу роздирає.

Але, як би мені не боліло, як би авторка не старалася, їй не вдалося(

Це погано написана книга. І це друге, і мабуть найбільше моє розчарування за цей рік( Я мовчу про редакторську роботу, про ідіотські прикметники, які часто не підходять по сенсу. І вцілому, десь із середини книги було таке міцне враження недопрацьованого курсача на першому курсі поганенького універу. І мені дико шкода, що це так(

Я не раджу купувати її. Задонатьте ті триста гривень військовим(

[Jane Rukas]

ось тут є тред https://x.com/chovnovyi/status/180699..., у якому дуже детально описано, чому це погана книга, як авторка маніпулює, а редактор видавництва не допрацьовує. не рекомендую цю книгу від слова зовсім

[Yuliia Razinkova · Rating 3 out of 5]

Супер важлива книга, але місцями недопрацьована. Інколи маніпулятивна, інколи з вадами редактури, інколи з великими пробілами в історії. Хоча це не позбавляє її значущості

[Oleksandr Fediienko · Rating 4 out of 5]

Нагадало мені те, як я сам резюмував статті з Вікіпедії. Якщо недопрацювати, виходить поверхово, чи власні додумування, чи хибні висновки. Книжка знадобиться тим, хто хоче скласти загальне уявлення з історії Криму, проте вона має огріхи в деталях.

[Yaryna Zhukorska · Rating 4 out of 5]

Книжка викликала у мене дуже багато емоцій і думок - особистих та загальних.
Але підсумую лише однією.

У цьому світі все має свій початок і кінець.
І в ньому панує рівновага.
І рано чи пізно все, що кацапи заподіяли іншим народам, прийде до них самих.
У десятикратному розмірі.
Це лише питання часу.

До речі, на неї жахливі відгуки тут. І як добре, що я читаю відгуки потім)
Мені сподобалася.

[Вікторія Дудин · Rating 3 out of 5]

Місцями добре, місцями халтурно.
Чи можна щось звідси дізнатися? Так. Чи є це книгою, яка допоможе зрозуміти Крим? Ну... Еее... Подивіться Реальну історію на ютубі, може ще Історію без міфів, бо це короткий переказ більше. В цьому її суть звісно, хаотичність і манера написання трохи таке собі.

Чи потрібна ця книжка? Безперечно, але я бачу що це можна краще зробити як з історичної точки зору, так і з письменницької, що робить цей текст дуже посереднім.

Суть книжки у поверховості. Вайб поганої курсової став ще дужче відчуватися саме наприкінці. Сухий перелік подій, поверховий, а ще часом дуже різались в очі драматичні три крапки (вони мене просто бісять, тому і помічала). Тут об'єктивно бракує погляду збоку інших істориків, бо в темах, де авторка шарить ще +-, а там де ні мене починало курвити.

Згодна, це чутлива тема, але щонайменше можна було попросити інших істориків про консультацію, не дадуть в морду же, а стало би краще 😕

Ще маніпулятивно подана інформація щодо взаємин козаків з Кримським ханством. Ну це прям знаєте база, коли всі знають інфу, а авторка дуже намагається уникнути цих слів, щоб показати що козаки і Кримське ханство були союзниками (безперечно були, але закривати очі на негативні сторони співпраці це гра з дурнями, а я не певна що хтось себе хоче вважати таким).

Та й в принципі пів книжки це маніпуляції, але я не надто компетентна у цих питаннях, щоб розбирати кожну детально, це краще залишити для професійних істориків.

І в мене є питання щодо звіриного стилю і того, кому саме авторка приписала його. Можна звісно сказати що сармати і скіфи здійснювали культурний обмін і від скіфів сармати успадкували стиль, але наскільки доречно казати що це саме вони його вигадали? Як на мене це можна вважати за грубу помилку, бо зрештою не в сарматів на території України вперше спостерігається звіриний стиль.
Якщо десь було нове наукове дослідження, то звісно я помиляюсь. Або авторка, хоча мені завжди здавалось що це легка тема.

Ще одне питання до розділу з репресіями 30-х, бо спочатку починається за самі репресії, а потім під сам кінець у розділі повертаються різко до 1923-1930-х і розказують за культурний розквіт що тоді відбувався. Але ж стоп, а ми щойно були на 1937-1938? Такий різкий перехід на кілька абзаців? Їх переплутали? Бо саме таке у мене було відчуття до кінця розділу.

І книжці критично необхідні мапи, тож я не розумію чому їх не було взагалі. Коли розповідаєш за етнічне розселення це прям базова база, щоб візуально закріпити інформацію.

Це все з того, що я пам'ятаю, що добряче підхарило у самій книзі. Вона є корисною безперечною, але відчуття дуже халтурної роботи все ще є. Я знаю що часом історики пишуть занудно і тому читачів не чіпляє, але тут не така історія. Тут просто погано написано і це відчувається, хоча зазвичай я з такими претензіями до книг з історії не висловлююсь.

Наступного разу таки краще попросити консультації інших істориків, бо поганою реалізацією можна запороти чудову ініціативу.

[Katrusya Chernikova · Rating 4 out of 5]

Як мало, виявляється, ми знаємо про Крим.

Він пережив стільки карколомних подій - від розквіту за часів Кримського Ханства (сер. ХІІІ ст.) до втручання росіянців наприкінці ХVIII ст., яке продовжується донині, - що й годі описати. Крим познайомив світ з Ісмаїлом Гаспринським та Номаном Челебіджиханом в буремні 20-ті рр. ХХ ст - а ще декілька років тому я не чула про такі імена. Як і завжди, радянщина подбала про зникнення в усіх сенсах. Але добре, що пам'ять про них лишилась й Гульнара висвітлює їхній внесок у відродження культури й політики кримськотатарського народу.

Загалом багато цікавих фактів, розвінчання міфів, пояснення причин. Лаконічність викладки й подекуди сухість та стислість уповільнювали читання, але воно варте того, щоб дістатись кінця книги. Події ХХ ст. читаються швидше й болючіше водночас через близькість до сьогодення.

Раджу для глибшого розуміння історії Криму.

[Maria Velykanova · Rating 3 out of 5]

У підзаголовку прямо написано, що це дуже короткий, стислий виклад історії півострова, і так воно і є.
Власне, через це багато що авторка пробігає буквально бігом, перестрибує епохи, якісь моменти розглянуті поверхово, але це ок, бо, власне, це і обіцяно: _коротка_ історія. Дуже потрібна зараз, коли взагалі книжок про історію Криму небагато (а ті, які є, виходять такими накладами, що миттю зникають з продажу), і до того ж переважна більшість їх написана ким завгодно, але не кримськими татарами. Тому важливо, щоб такі книжки з’являлися, щоб в принципі бодай стисло, але кримську історію такою, якою її бачать корінні мешканці Криму, знало якнайбільше людей.
Я розумію, що вчилася дуже давно, але я пам’ятаю, як ми вивчали історію Криму. Ніяк. Про нього було дуже мало, якісь квапливі стислі відомості, загальні фрази. А якби кожен українець отримував про Крим бодай стільки інформації, скільки міститься в цій книжечці, було б дуже, дуже добре.
У відгуках читачі пишуть, що тут багато неточностей; я не можу судити, бо не знаю. Хай обізнані скажуть. Але й мені є, що їй закинути, а також за що похвалити. Для мене в книжки є плюси і мінуси, і я спробую розповісти про те й інше.
Плюси:
1. Історія Криму доволі заплутана, бо там у різні часи жило багато різних спільнот, причому по кілька одночасно, стосунки між ними теж були складними, і розібратися в усіх цих хитросплетіннях не так просто. Авторка знайшла форму викладу матеріалу найдоступнішим чином, щоб не заплуталася навіть людина, яка, як я, багато про що чує вперше. Що вона зробила: пішла, так би мовити, поспільнотно. Тобто вона в окремому розділі розповідає, скажімо, про Мангупське князівство, побіжно згадуючи, що воно мало контакти з отими, воювало з отими, були отакі події. Потім будуть (або перед тим булт) докладніші розділи про інших акторів, які дають глибше розуміння, хто вони такі і що там у них відбувалося, і тут уже лише згадується, що от, у них із Мангупським князівством було отаке. І потроху картина складається. Так, згадки про події повторюються. Ні, не заважає.
2. Загалом написано дуже доступною мовою. Як завжди у «Віхоли», дуже низький поріг входження, тобто навіть якщо з історії ви пам’ятаєте лише що в школі був такий предмет, і навіть ім’я вчительки не пригадаєте, вам усе одно буде зрозуміло, що до чого.
3. Дуже чітко і послідовно руйнується той патерн, який заклали, наприклад, особисто мені: що народи на теренах України змінювали один одного шляхом завоювання. Типу були скіфи, їх завоювали сармати, скіфів не стало, сармати стали жити на їхньому місці, і так весь час. Авторка не шкодує сторінок, щоб пояснити: все було зовсім не так. Різні народи довго жили поруч, перетинаючись, схрещуючись, взаємодіючи. Не завжди стосунки між ними були ворожі, а якщо й були, то не постійно: як будь-які нормальні сусіди, вони сварилися, мирилися, торгували, вступали в союзи проти когось третього, знову сварилися і воювали, мирилися, торгували… Це насправді дуже важливе знання для нас. І, до речі, без нього не зрозумієш Крим.
4. Витікає з попереднього. Крим як казан, у якому змішано не лише різні народи, а також представлено найрізноманітніші схеми співіснування, досвід замирення проти кривавих протистоянь, досвід розуміння і пробачення того, що десь інтереси вчорашніх союзників перетнулися і мир було тимчасово скасовано, вміння знову налагоджувати стосунки, шукати компроміси. І в підсумку розумієш, що народи Криму сформувалися, з одного боку, дуже мирними, себто такими, що прагнуть домовлятися, жити по-добросусідському, а з іншого, вправними вояками, здатними постояти за себе, якщо треба. Понад усе вони ставлять власні інтереси, вважаючи, що загалом в їхніх інтересах дружити з усіма сусідами, але якщо десь треба почубитися, то що ж, почубимося. Залишивши простір для майбутнього замирення. Мабуть, тому цим людям так важко було сприйняти серйозність геноцидних намірів чергового завойовника, бо ж звикли жити інакше, по-людському.
5. Відповідно через призму добросусідських відносин розглядаються і зв’язки Криму з українцями. Ну чого там, жили як сусіди, з якими сусідами ми жили інакше? То билися, то мирилися, звичне діло. Авторка підкреслює ті моменти співпраці та підтримки, які встигає підкреслити у цьому стислому викладі, і їх набирається справді чимало, щоб дати загальну картину.
6. Послідовно розглядається тема стосунків Криму і з московитами. Якраз про це я знала чимало, але тепер знаю більше. Дуже чітко видно, наскільки однаковою є політика в різні часи, цілі та методи. Нічого не змінюється. І тому добре зрозуміло, чому саме кримські татари від самого початку анексії так люто опиралися, так голосно кричали – і, на щастя, не замовкають: бо вони це все вже пережили і знали, що буде таке саме.
Мінуси:
1. У певних питаннях виклад настільки відверто суб’єктивний, що це підриває довіру до авторки. Наприклад: вона пише, що от такий-то пише про гуннів, що вони були страшні, жорстокі, все нищили на своєму шляху. І додає: але це суб’єктивна думка, адже не може бути, щоб народ, який так багато завоював і так довго утримував, був аж такий дикий і тільки все нищив! Тут я скоса поглядаю в бік Московщини і думаю, що аргумент трохи наївний. Як на мене, коли заперечуєш думку певного джерела, або наводь уже думку іншого джерела, або стримано скажи щось на кшталт: «варто пам’ятати, що це пише представник завойованого народу, тож його погляд може бути упередженим». Хоча я не певна, що така остання приписка взагалі аж настільки потрібна, бо, зрештою, погляди всіх джерел можуть бути упередженими, і пані авторки цієї книжки теж. Інший приклад. Описуються три підгрупи кримських татар, і щодо кожної наводиться опис з одного з джерел. Перша група: «такий-то описував їх осяк». Друга група, джерело те саме: «такий-то описував їх осяк, але це суб’єктивна думка автора, адже серед них є й геть інакші». Третя група, джерело те саме: «такий-то описував їх осяк, але це суб’єктивна думка автора». Я б тут теж хотіла бачити або посилання на якесь інше джерело, або формулювання штибу: «я сама з тих місць і можу сказати, що…», «мій досвід показує, що…», «опитування серед моїх знайомих, що там проживають, показують, що…», «існують статистичні дані, що базуються на…», тощо. Тобто я розумію, що це пише представниця описуваного народу, але вона заперечує джерело, ну його ж варто чимось заперечувати! Цікаво, що опис першої підгрупи викладається без коментарів; тут не згадується, що автор може бути упередженим чи суб’єктивним. Чому? Бо його спостереження справедливі? Бо в авторки немає відомостей, які протирічать його спостереженню? На жаль, у такому вигляді може скластися враження, ніби авторка відкидає ті твердження, які їй не подобаються, суто з суб’єктивних причин, а не тому, що достеменно знає, як воно насправді.
2. Зрозуміло, що через стислість розповіді якісь історичні події та періоди висвітлені менше за інші, це нормально. Але авторка знайшла можливість підсвітити стосунки кримців і українців; натомість прикро невисвітленою лишилася тема, теж вельми дражлива. Якщо спиратися лише на цю книжку (а зізнаймося чесно, багато хто спиратиметься лише на неї, бо мало в нас книжок про історію Крима, мало!), виходить якось так, що Крим Україні справді передали лише за Хрущова, а до того ми лише взаємодіяли як дві незалежні держави. І трохи незрозумілими залишаються перемовини Криму з УНР, бо так і не ясно, в якому статусі перебував Крим у ті часи. Натомість чесно згадуються всі випадки, коли його «відписували» росіянам. І виходить така викривлена картинка: буцімто Крим завжди був або незалежним, або російським, а Україна почала мати до нього стосунок лише в середині ХХ ст.
3. Ясна річ, що йдеться передусім про політичну історію, але мені забракло стислих відомостей про культуру сучасного Криму. Бодай побіжного огляду основних свят, кількох імен письменників, композиторів, художників.
4. Дуже видно, що книжка зібрана з фрагментів. Як я вже казала, певні події згадуються неодноразово, але це нормально, коли йдеться про їх згадки у розділах, присвячених різним учасникам подій, і відповідно розгляд з різних ракурсів. Однак бувають і прикрі випадки. Наприклад, у розділі про сарматів спочатку написано, що вони родичі скіфам і це добре видно в їхній культурі, от навіть прикраси вони роблять із тваринними мотивами, знаменитий «сарматський звіриний стиль». І в тому самому розділі, кількома сторінками пізніше: цікаво, що на своїх прикрасах вони зображували тварин, так і називається – звіриний стиль. Тобто очевидно, що це просто фрагменти з різних дописів, але при об’єднанні в один розділ це не вичистили. Я розумію, що питання не тільки до авторки, але й до редактора, але в підсумку маємо «недочищений» текст. Таких випадків більше одного (хоча й не те щоб надто багато).
Підсумовуючи: книжка недосконала, але досконалою вона й не мала бути. Нам потрібно багато таких видань, різних, і нехай вони полемізують одне з одним ��и, навпаки, хором доносять до читачів якісь речі, щодо яких усі погоджуються, головне – більше, дайте більше!
Головна наша проблема сьогодні – що в нас немає десятка таких «Історій Криму», написаних представниками корінних народів, і щоб у кожній книгарні можна було їх вільно придбати. Як стислий огляд історії, «вступ до теми», книжка цілком годяща, але вона не має бути єдиною такого штибу. Вона створена як одна з багатьох, і нам потрібні решта.

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Я навчалась в школі в 2000-х роках, тобто вже через достатній час з моменту Незалежності, але все одно, все що я знаю про Крим - не звідти. Історію Криму я щоліта по краплі збирала на екскурсіях, на які мене наполегливо возила мама і за що я їй зараз так вдячна ❤️ Бо тепер я маю свої особисті згадки про Крим ❤️‍🩹🇺🇦

Але, звісно, структурувати всі отримання знання було ніяк. Бо в школі на уроках історії про Крим чомусь розповідали дуже мало.

До прочитання "Історії Криму" я й не знала, що:
- перша намагання щодо окупації Криму російською владою відбулись ще у 1783 році і вже тоді були спроби винищення місцевого населення і заселення півострова росіянами;
- штучний голод 1921-1923 років, спровокований радянською владою, вбив понад 50 тисяч кримських татар;
- чутки про поголовну співпрацю кримськотатарського населення з німецькими окупантами розпустили тодішні радянські керівники, які не змогли взяти на себе відповідальність за провал радянського партизанського руху і окупацію німецькою армією;
- виявляється, сучасні розмови про бажання "відібрати Крим" ведуться росією ще з початку 90-х, а ми з вами цього і не знали... Як? Чому на це не звертали достатню увагу ті, хто тоді був при владі? Відкриті питання.

Це все сьогодні так невимовно болить...

І хоч саме період з ХVIII сторіччя мені відгукнувся найбільше, книга "Історія Криму" не тільки про це. Це скорочений у 224 сторінки літопис життя півострова від часів перших племінних союзів, до сьогоднішньої окупації російською імперією.

Книга дуже насичена фактами і часом, щоб розкласти всі їх в голові, приходить перечитувати одну сторінку двічі чи тричі :) Тобто це не легеньке чтиво, але при цьому дуже цікаве! Написано хоч і щільно, але зрозуміло, стиль викладання простий, всі терміни і обороти легкі і зрозумілі.
Мені цікаво було дізнатись, чому саме татари вважаються корінним населенням Криму і як тоді там опинився грецький Херсонес (який росія нещадно нищить сьогодні 💔). Як з'явилось Чорне море. Чому німці вважали, що мають повне право на володіння півострівом і ще багато цікавих деталей. Книга дала також повне розуміння, чому Кримське ханство досягло такого величного розквіту і як у ньому пліч-о-пліч, безконфліктно уживалось мусульманське та християнське населення ⛪️🤝🕌

"Історія Криму" Гульнари Абдулаєвої є у Віхоли в папері та електронці, тому якщо ви зараз у вимушеній міграції через чергову за 300 років істеричну спробу росії відібрати Крим - хай це не стане для вас перепоною дізнатись про півострів все, чого нас, на превеликий сум, не вчили у школі 😔

Єдине, чого мені не вистачило у книзі, - мап. Бо дуже часто інформація звідки прийшов той чи інший народ, яку територію займав - це все текстовий опис і приходиться зупинятись, щоб візуалізувати всю цю географію в голові... 🤪
Але цей недолік не завадив мені насолодитись книгою 😌

[Lazar · Rating 4 out of 5]

Я багато нового для себе відкрив з цієї короткої, а звідси й поверхневої (не в мінус їй), книжки. Зрозумів, що хотілося б більше історії Криму в шкільній програмі української історії. Події, які траплялися в Криму і з народами Криму, важливі не лише з точки зору знання історії заради історії як такої, а й тому що також дають українцям (як просто етнічним, так і політичним громадянам загалом) краще розуміння своєї власної історії.
Також мені бракувало розкриття відносин між киримли/Кримським ханством і "материковими" українцями. Не історик, тому можу помилятись, але мені здається, що книжка залишила багато недосказаного у цій не завжди простій історії між українцями і кримцями.
Майже нуль посилань, багато особистих суджень, які читаються сумнівно за відсутності цих власне посилань і фактологічних обґрунтувань. Сподіваюся побачити на українському ринку більше літератури й історичних досліджень Криму, з глибшим і менш активістським зануренням. Розумію, що авторка багато де, ймовірно, писала цю історію, тримаючи в голові російський (і тривалий час, а може й місцями й досі мейнстримний) наратив історії її народу — відповідно прагнула багато де заперечити, аніж просто розповісти. Але я це читав як частину своєї історії, мені не треба розповідати, чому російська версія неправдива. Я про неї майже не знаю.

Українська/кримська історія — навіть у такій короткій, популярній формі — заслуговує на те, щоб виходити з простору "наратив versus контрнаратив" і будуватися як самодостатній рід діяльності, який готовий тримати рівне дзеркало, у яке ми могли б дивитися на себе як суспільства, які мають довгу історію, яка не може не мати впливу на нас сучасних. Врешті-решт, не роль української/кримської історії переконувати будь-кого (тим паче імперців чи шовіністів) у неправильності їхніх уявлень про історію.
У будь-якому разі, мені як громадянину було корисно і цікаво прочитати цю книгу. Хоча, якби вона була про будь-яку іншу історію, я би поставив дещо нижчу оцінку.

[7etiana · Rating 4 out of 5]

Книга Гульнари Абдулаєвої про історію Криму й дійсно коротка - в ній стисло і дуже структуровано авторка описує історію півострова від найдавніших часів. І навіть намагається спрогнозувати його майбутнє.

Текст написаний доволі простою мовою, з багатьма поясненнями та посиланнями, зрозуміло, що авторка опрацювала кілька десятків джерел перед написанням. Стилістично книга (особливо перша її половина) має вайб підручника з Історії для 6 класу школи, що було для мене трохи неочікуваним. В другій частині - було вже більше від авторки, в тому числі причинно-наслідкових звʼязків. Я дізналася кілька цікавих фактів, які дивували, примушували задуматись чи навіть згадати… згадати те почуття розчарування і безсилля від подій в Криму і на Сході України, коли здавалося, що режим повалено і можна будувати «світле майбутнє» у вільній демократичній країні.
Але сталося так як сталося, і щоб історія не повторювалася, її потрібно знати, розуміти і робити висновки. Авторка щиро вірить в повернення Криму до складу України, дуже хочеться, щоб це дійсно було нашим найближчим майбутнім, але нам потрібно розуміти, що це буде не кінець, а початок довгого шляху. Українцям і кримським татарам доведеться шукати можливості порозумітися, і такі книги, як ця можуть стати щаблиною до цього порозуміння. Адже ми росли з певними уявленнями один про одного, які дуже часто не мали нічого спільного із дійсністю, а лише результатом довгої роботи пропаганди зі сторони імперії. Якщо вам хочеться зруйнувати кілька стереотипів у своїй голові і при відкрити для себе Крим не тільки, як «всесоюзну здравніцу» - читайте.

[Lesia Smyrnova · Rating 5 out of 5]

Ґрунтовна і детальна робота, яка описує історію Криму від перших відомих поселень і дотепер. У тексті подаються історичні факти про проживання різних етносів на півострові, а також як саме століттями формувалась культура корінних народів. Географічне положення Криму створило особливі умови, де на невеликому клаптику землі співіснували італійські факторії, кочуючі кипчаки, ординці, що були нашадками Чингізхана та торговці зі Сходу. Протягом історії тут уживались народи з численних етнічних груп, які попри релігійні та культурні відмінності здебільшого жили мирно. Створювали угоди та союзи, з повагою ставились до традицій інших та обʼєднувались перед загрозою зовнішнього ворога. За часів Кримського Ханства Крим розквітає: будують мектеби (початкові школи) та медресе (вищий навчальний заклад). Усі, хто населяли Крим були підданими Кримського Хана, але навʼязування мусульманської віри не проводили. Навіть навпаки — щороку з ханської скарбниці виділяли кошти на потреби християнської та юдейської спільнот. Доходи йшли від продажу пшениці, солі та тютюну, а ремісниче виробництво навіть набуло форми цехових організацій.

З приходом Російської імперії, а згодом і радянського союзу населення Криму потерпало від етнічних чисток, депортацій, голоду та інших політик пригнічення. Чисельність корінного населення значно зменшується. Історичні назви змінюють, а памʼятки руйнують. Політика винищення корінних народів Криму триває і досі.

Крим — особливе місце. Його культурна спадщина наповнена впливом традицій усіх народів, що проживали на півострові. І дуже прикро, що памʼять затирається й багата культура поступово стирається внаслідок політики росії.

Книгу раджу💜

[Øleksandra Banina · Rating 3 out of 5]

сподівалася, що ця книга буде важливою на моїх полицях і створить для мене чітке бачення Криму в історії світу і України зокрема. а вона створила чітке бачення фігової редактури, і судячи з великої кількості коментарів в соцмережах – ще й приклад відсутності фактчекінгу. дуже сумно, бо я ж розраховую прочитати книгу і щось для себе винести, а не гуглити потім, де правда. та і за стилем дуже сумно: мені ніби вікіпедію переповіли, додаючи власні оціночні судження

[Timur Suleimanov · Rating 5 out of 5]

Назва книги не бреше - це дійсно коротка історія Криму. Для тих, хто хотів би ознайомитися з нею, хто відчуває що занадто мало знає про Крим і національну меншинуу України - кримських татар.
Я більш-менш знайомий з історію кримськотатарського народу і мені було дуже боляче це знову читати. Росія - це країна-терорист, завжди їм була. Прикро що до більшості українців це дійшло зі вторгненням, а до всього світу досі не дійшло.

[Катерина Рубан · Rating 5 out of 5]

Цікаво, дійсно дуже коротко, я багато читала ще паралельно. Після цієї книги хочеться почитати більше, немає відповіді на все, є тільки задані напрямки та думки. Видно авторську інтерпретацію та погляд на речі крізь призму окремого досвіду, але мені таке подобається. Гарно провела з нею час, тому раджу теж. Але будьте готові працювати з перехресними джерелами і багато думати) Окремо: москалі завжди тварюки.

[Kovalyshyn · Rating 5 out of 5]

Обов'язкова до прочитання всім українцям, які мало (або нічого) знають про історію Криму. Відкрила для себе багато нового, як от першу окупацію криму ще у 18 ст., зв'зки кримців і козаків та деталі примусового переселення кримських татар. Дуже раджу ознайомитися!

[Reader · Rating 3 out of 5]

Загальний загальний огляд на події існування півострова, мені допомогло зібрати картину подій в цілому.

Але стиль, в якому написана книга, нагадує якусь курсову роботу студента. Або тексти з вікіпедіі. До деяких парафграфів і тверджень були питання звідки ця інформація.

[мері · Rating 3 out of 5]

2,5
написана погано; мало того, що не вичитана(є дуже багато помилок і одруківок), так і загалом стиль мені не зайшов. проте вона інформаційно цінна

[Andrew · Rating 1 out of 5]

Найгірша книга з виданих Віхолою - не зовсім зрозуміло, що саме робили редактори(особливо науковий).

[Mateusz · Rating 5 out of 5]

Чудова книжка, яка в цікавий спосіб описує всі найважливіші моменти в історії півострова та його мешканців.

[Ольга Павліковська · Rating 4 out of 5]

дійсно дуже коротка історія. скоріше для тих, хто не знайомий зовсім з Кримом