La Vieillesse de l'Axolotl

by Jacek Dukaj, Caroline Raszka-Dewez (Traduction)

Juste avant qu’une catastrophe cosmique éradique tous les organismes vivants de la Terre, un petit nombre d'humains copie des versions numérisées de leur esprit sur du matériel informatique. Privés de corps, ils continuent d'exister en se téléchargeant sur des robots industriels, des drones militaires, des stars troopers et autres méchas inspirés de mangas japonais.

Le premier roman à paraître en France de Jacek Dukaj (né en 1974), l’auteur de SF polonais le plus important de sa génération, véritable monument national injustement méconnu à l’étranger.

Genres: Science Fiction, Fiction, Polish Literature, Cyberpunk, Fantasy, Post Apocalyptic, Poland

336 pages, Paperback

First published March 9, 2015

About the author

Jacek Dukaj is one of Poland’s most interesting contemporary prose writers, whose books are always eagerly anticipated events. Dukaj studied philosophy at the Jagiellonian University. He successfully debuted at the age of 16 with a short story Złota Galera (Golden Galley). He is known for the complexity of his books, and it is often said that a single short story of Dukaj contains more ideas than many other writers put into their books in their lifetime. Popular themes in his works include the technological singularity, nanotechnology and virtual reality, and because of this his books often can be classified as hard science fiction.

Reviews

[kimera · Rating 5 out of 5]

Ale byłby kosmos, gdyby Dukaj pisał swoje Neon Genesis Evangelion.

[Tijana]

Najpre nešto što treba naglasiti: prevod je odličan, što je utoliko veći plus kad se ima u vidu da su prevodi sa slovenskih jezika na engleski obično... ne baš sjajni. Ovde tekst niti štuca, niti je nezgrapan, niti deluje kao da je uprošćavan za ljubav strane publike.
A to je bila realna opasnost jer je Stari aksolotl naučna fantastika u klasičnom lemovskom ključu, dakle bavi se manje pojedincima a više jednom konkretnom premisom koju prilično rigorozno istražuje: šta bi se desilo kad bi iznenadno zračenje iz kosmosa za 24 h spržilo sav, ali sav, bez ostatka, organski život na Zemlji (prvih desetak strana knjige), ali bi desetak-dvadesetak hiljada gejmera i programera stiglo da se (kljakavo, delimično) aplouduje na net?
Dukaj nije previše zainteresovan za uobičajen zaplet, za likove se ne bi trebalo odviše vezivati (iako sve vreme pratimo Barteka, odnosno Bartekov konstrukt posle apokalipse) niti očekivati neke velike avanture, svaki put kad naivni čitalac pomisli "Aha! evo sad ćemo se ovim problemom baviti!" autor to razreši uz akademsku hladnokrvnost i idemo dalje. Njega zanimaju... pa... mogući pravci razvoja čovečanstva pod takvim okolnostima. Nije nimalo slučajno što je moto preuzet baš od Stejpldona. I treba reći da Dukaj na vrlo malo prostora (ovo moje izdanje ima nekih 140 strana sa ilustracijama) uspeva da nabaca neverovatan broj intrigantnih koncepata, svaki malo osvetli i gura dalje. Recimo, neki od gikova uspeli su da aplouduju i svoju decu, tako da po opustelom svetu u raznoraznim robotskim telima, od dizalica do seks-botova, tetura i nekoliko desetina večite virtuelne dece od dve-tri godine... i jedan ker. Frakcije se formiraju prema ideološkim i verskim ubeđenjima koja su u početku prepoznatljiva (jao, on je od onih linuksovskih fundamentalista) ali ubrzo evoluiraju, baš kao i sami post-ljudski likovi. Ponovno stvaranje organskog života i kloniranje ljudskih bića rešeno je ubrzo i sasvim uzgred - i tu Dukaj samo odškrine vrata prema bezbrojnim implikacijama koju nosi takvo stvaranje čoveka 2.0 i nastavlja da se bavi svojim ni-ljudima-ni-robotima koji nikako da se odluče šta su i da li uopšte žele da to budu. Jedan fenomenalno apsurdan momenat jeste formiranje novog horoskopa u zavisnosti od toga čime se neko aploudovao - tako npr. svi koji su koristili Xbox imaju suicidalne sklonosti, korisnici uralske piratske verzije s vremenom padaju u depresiju (usporavaju im se procesori, koje god da koriste) i tako dalje. Drugi takav momenat jeste potraga za programom koji bi mogao da zameni spavanje i sanjanje i koji, posredno, vodi do naslovnog motiva aksolotla.
Pred kraj romana pojavljuje se i srazmerno neočekivani momenat koji možda najviše podseća na Lema i njegov nihilizam:
To što je Zemlja uništena nije bilo slučajno. Upornim istraživanjem i dedukcijom potvrđena je hipoteza da su napredni vanzemaljci procenili da je ljudski rod teška štetočina (živa istina) i da je najbezbednije spržiti nas na vreme. I tu gde bi neko tek zapodenuo SF serijal - ne, zapravo, na polovini nekog hipotetičkog serijala - Dukaj zaključi da je stigao do logičnog završetka razvoja svog junaka, počasti nas sa još nekoliko elegično-filozofskih stranica u stilu Lema ili pre Bredberija i aj ćao.

Roman je sjajan. Roman vrca ludačkim idejama. Roman nije zadovoljavajući na onom osnovnom zaplet-rasplet-da-li-su-se-na-kraju-uzeli nivou, ali Dukaj pljucka na to, njegovo je da nas podstakne na razmišljanje i na svađe u kafani oko ova ili ona tri reda knjige.

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Почну одразу з головного:
Старість аксолотля - найкраща книга мого читацького року.
Таке трапляється не кожен рік. Наприклад, в 2023 жодна книга не вразила мене так, щоб стати книгою року. Але Старість аксолотля - це той текст, який має бути в домашній бібліотеці

А тепер щодо деталей.
Яцек Дукай не був моїм улюбленим автором. Крига вразила атмосферою, але розчарувала нерівністю сюжету та банальністю фіналу. В краю невірних я не зміг здолати, бо вже перше оповідання відштовхувало фірмовими Дукаївськими неологізмами, а також відсутністю зрозумілого сюжету 
Тому я мав сильні побоювання щодо Старості аксолотля

І на це було дві причини:
1) рейтинг книги на goodreads - 3.47. погодьтеся: доволі низький, особливо для такого автора як Дукай;
2) анотація обіцяє, що читачів чекає суміш кіберпанку та постапокаліпсису.

Останнє особливо насторожувало. Тому що цього року я вирішив, що кіберпанк як жанр вмер. 
По-перше, я прочитав Віртуальне світло Ґібсона - і зрозумів, що навіть Ґібсон вдається до самоповторів. Я чекав нового витка чи слова в кіберпанку, а отримав леґо з тим же набором деталей (сюжетні ходи, персонажі, декорації). Тільки без вагомого центрального конфлікту. Бліда копія Нейроманта.
По-друге, я прочитав Периферала того ж Ґібсона - і остаточно впевнився, що від жанру годі чогось очікувати. Якщо в ХХІ столітті Ґібсон не може розповісти цікавої і вражаючої історії, то що чекати від інших?!
Тим більше, що я вже встиг прочитати пародію на жанр - Снігопад Ніла Стівенсона, а також серйозну спробу реанімувати жанр - Видозмінений вуглець. Останній, написаний 2003 р., видався зовсім марним: автор наче й вміє вигадати конфлікти, які відповідають духові кіберпанку, але повністю їх ігнорує в сюжеті!

До чого ж тут Старість аксолотля ?

Дукай пише навдивовижу оригінальний твір. Одного дня все органічне життя на Землі знищує загадковий Промінь Смерті. Звідки він взявся? Невідомо. Але результатом стало тотальне вимирання всього живого

А це точно початок, а не фінал?
Так! Близько 18 тисяч людей встигли оцифрувати себе завдяки нейрософту, який записує свідомість людини. Насправді, це мала бути цікава примочка для онлайн ігор, але хакери такі хакери: вони цей пристрій почали використовувати для створення власних цифрових копій.
Толку з цього було небагато, поки не почався апокаліпсис. В частини землян було кілька годин - на оцифрування.
З цього й починається сюжет!

Нас чекають чотири розділи: 
1. Одразу після апокаліпсису
2. Три роки після апокаліпсису
3. Двадцять сім років після апокаліпсису
4. Двісті сімдесят три роки після апокаліпсису

Кожен з них розповідає іншу історію - за настроєм та образністю.
І це важлива частина сюжету! Не хочу спойлерити, а тому просто скажу: уважно стежте за зміною атмосфери та описом декорацій. Це одна з головних ідей твору!
А щодо самого сюжету… Напозір його немає. Оцифровані люди, що живуть після апокаліпсису. Але, насправді, сюжет є. Просто він дещо схований під поверхнею.
Дукай починає з простого питання: як виглядатиме майбутнє для людей, які стали чистими цифровим свідомостями? Тепер вони зберігаються на сервері, але можуть “залогінитися” в різні механізми, які залишилися після біологічних людей.
Дукай навіть вигадує різні (квазі)релігії для оцифрованих людей (трансформерів, як вони звуть себе в тексті):
1) heavy metal: вірять у вищість неорганічного життя над органічним;
2) black metal: радикальна течія геві металу, яка активно нищить все органічне;
3) soft metal: трансформери, що вірять, що органічне життя вище від неорганічного;
4) треш метал: трансформери, які вірять, що роботи - перегній, з якого має вирости нове органічне життя.
Так, в Дукая треш як “сміття”, хоча в оригіналі напрям металу - thrash, а не trash. Трохи непередавана гра слів.
Дукай має багато іронічних жартів і кпинів з канону кіберпанку
Взагалі, тут багато інтертекстуальності: відсилок до канону фантастики - з фокусом на кіберпанку та постапокаліпсисі

Чому ж для мене це книга року?
Через кілька причин.
1. Розділ 1K ПостАпо має виразну, гостру і сильну атмосферу Нейроманта Ґібсона. Такого відчуття безсилля і непевності перед цифровими технологіями я не читав більше ні в кого. Вже тільки за це Дукая можна вважати майстром. Адже жодна деталь не нагадує Нейроманта. Але весь розділ - омаж Ґібсону
2. Розділи 10K ПостАпо та 100K ПостАпо - це новий голос в кіберпанку. Дукай ставить питання, які зробили Ґібсона гуру в 1980-х. Але він їх ставить з врахуванням технологій ХХІ століття (з чим Ґібсон просто не впорався). І це дуже гострі питання:
Що робить людину людиною? Цікавитеся питаннями трансгуманізму? Дукай їх не уникає, а навпаки - цілиться саме в них 
В чому сенс людського буття? Тут і пояснювати не треба! Що робити, коли весь світ - руїна? В чому тоді ціль і покликання людини?
Наскільки органіка важлива для існування Землі? Питання екології, але на порядок вище від Дюни Герберта. Дукай розповідає і про генетику, і про роль планктону (в океані) в таненні льодовиків… І так далі! Дукай широкими мазками ставить питання екології, про які я раніше й не здогадувався
Що таке геноцид? Найнес��одіваніша ідея в книзі. Дукай ставить її з такої перспективи, що спершу навіть не розумієш, що ж за поняття він описує. І це було найбільш болісним у всьому тексті

Дукай пише дуже сумний текст.
Але він не є песимістичним.
Дукай пише з надією: можливо, його слова зможуть змінити думки хоча б кількох людей - і цим змінити долю людства в майбутньому

Після розділу 1К ПостАпо обв'язково прочитайте, хто такі аксолотлі. Це дозволить швидше помітити, що ж нам хоче сказати Дукай. Від цього занурення в текст стане набагато інтенсивнішим

Чому ж на goodreads 3.47, якщо це такий шедевр?
З прочитаних відгуків я виокремив дві головні причини:
1) погано зверстаний epub від польського видавця. Читачі просто лаються на якість самого файлу. Розумію обурення, але не вважаю справедливим занижувати оцінку самому твору;
2) неуважність до головної ідеї твору. Деякі читачі обурювалися, що головним героям бракує людяності. Власне, це й був задум автора! Адже ми читаємо твір не про людей, а про оцифровані свідомості в тілах роботів!

[Sebastian Gebski · Rating 4 out of 5]

A clear proof that Dukaj is the best polish sf&f author these days.

* In this review I put aside all the hype around the book in Poland, additional media content (3D printing, PI videos, etc.). These are additional elements I find supplementary at most. *

Back to the book itself.

Pros:

1.) Perfect worldcrafting - this is what Dukaj is the most famous from. I wasn't disappointed.
2.) Evolving - as the story (& time) is progressing, everything changes: way of thinking, systems of values, priorities, language itself. It may sound ridiculous, but this can be as engaging as the good plot itself :)
3.) Length of the book is well tuned to the actual content. Obviously, I'd like to read more, but sometimes form exceeds the content by too far (vide "Lod" <"Ice">, also by Dukaj).

Cons:

1.) The ending seems "overphilosophized" :>
2.) This is the another (consecutive) Dukaj's book that neglects the aspect of main chars' motivation
3.) Overall plot idea is VERY interesting, but there are some inconsistencies / oversimplifications that could have been avoided or walked around (I think)

Strongly recommended anyway.

[Patryk · Rating 4 out of 5]

Roboty bawią się w kreacjonizm, bo nie mogą pić wódki. 4/5.

[Oriente · Rating 4 out of 5]

Posztapokaliptikus transzformerek.
Beszívnak, aztán a világmindenségről filóznak.
És nem viccből. Ez a történet teljesen komolyra, sőt, melankolikusra lett hangolva, egyáltalán nincs kedvünk heherészni a jobb híján szexbotokba és többtonnás munkagépekbe tömörülő tudatok emotikon-párbajai felett.

A kötet szokatlan szerkesztésmódjával nem egészen vagyok kibékülve. Eleinte nagyon tetszett a fura kéthasábos megoldás, később már erőltetettnek éreztem, ráadásul egy ilyen formabontásnak mindig nagy az ára is: fókuszvesztést, töredezett olvasási élményt okoz. Nem biztos, hogy megérte. Inkább érzem úgy utólag, hogy valamiféle naplózási fájlokat olvastam, mintsem hogy egy regényt. Persze lehet, hogy pont ez volt a cél.

A stílusról Rajaniemi ugrott be, csakúgy mint az Extensa olvasásakor. De a finn ecset valahogy vastagabban, színesebben fogott, nekem ez a Dukaj-verzió túlságosan be volt zárva egy fémtojásba, egyetlen robot fejébe - aki hát valljuk be nem a legvagányabb indián a poszthumanista klubban.

Összességében tehát inkább közepes volt az irodalmi élmeny, mint jó, viszont az alapötlet kibontása, vagyis a világépítés eléggé eredeti és zseniális ahhoz, hogy mint kortárs sci-fi, messze kiemelkedjen a mezőnyből.

[Philipp · Rating 4 out of 5]

I've picked this up because somewhere, I read that Jacek Dukaj would be the new Stanislaw Lem. Whoever wrote that was a liar, because this is much closer to a mix of Philip K Dick and Peter Watts. No focus on the impossibility of understanding alien life, much more focus on the philosophy of mind, and the possibility of a self.

It's the near future, we have a sudden apocalypse which kills all life on earth. While the 'wave' arrives a few hundred people copy their minds with various hacky VR machines. These people survive as programs who can inhibit, or control?, robots. While the hundreds and thousands of years go past we follow Bartek, one of those 'originals', while various alliances come together and fall apart, trying to use the old knowledge to resurrect life.

It's not an easy read. I can be confusing as the main character is a program never really in 'one' body, which is why the story often jumps (think of Ancillary Justice). It can be even more confusing once the main character obtains a dream module, after that the novel is constantly hallucinating. There's no real motivation or character development or even anything close to a 'character' here, but that is part of the message:

It feels like here there are both kinds of 'Artificial Intelligence' - the 'classic' one, which is a thinking, perhaps reasoning computer, think Asimov's robots. The other is the 'current' one, the one termed machine learning, where you have an algorithm that 'learns' and 'learns' until it overfits to the point of purely imitating what it has been fed, with no power of extrapolating, no chance of originality. In philosophy of mind terms, p-zombies. The kicker in this book is that the 'humans' themselves struggle with this distinction, and it takes them a long time to learn which one they are.

Other fun questions are raised - how would voting in a democracy work if you can copy yourself, and your voice? Is copying someone else 'theft'? Is progress a myth?
The language is too functional to make this recommendable to many people, but still, I enjoyed it.

Recommended for: people who liked Blindsight

P.S.: A biologist nitpicking here:
The robots begin their resurrection campaign with endangered animals, as supposedly these are the best-researched. Among those is the axolotl, which is where the name of the book comes from, and which is a success. The problem is that this would never work - the Axolotl genome is one of the biggest and complex known genomes, 32 gigabase pairs (32 billion letters of A,T,G,C) with just 23,251 genes (for comparison: humans have 3 gigabase pairs with about 20,000 genes, wheat has 16 gigabase pairs with about 140,000 to 334,000 genes). In other words, the axolotl genome is massive in size, but not in gene content, due to abundant transposons and other repetitive elements. Why not start with something much simpler?

[Майя Ставитская]

Ballet of non-Euclidean spaces
If you and I were creating this world, it would look better, wouldn't it?
Jacek Dukai rises like Everest in the talent-rich modern Polish fiction, and it is also difficult to find his equal in modern English-speaking fiction. This extraordinarily complex, reference-rich intellectual prose, while being solid fiction, is at the same time exquisitely decadent postmodernism - not much for everyone, but very cool. Dukai captures and holds attention without involving the emotional sphere. All his key characters are more or less things in themselves: Zamoyski's "Perfect Imperfection", Difficult "As Long As the Night", Benedict "Ice", Kshavras "Vyzhryn Kshavras", Hunt and Wassone's "Black Ocean", Berbelek "Other Songs". Maybe you feel a little more sympathy and sympathy for the heroes of the "Cathedral" and "School", but they are also far from you, like the Decembrists from the people. However, there is something in his prose that does not allow you to move away, and after the first book you can no longer refuse, you read everything that you can reach. A little bit about each of the five things in the collection.

"The Old Age of the Axolotl." The apocalypse, which boiled up the protein forms of life, began from the opposite hemisphere. which gave the others a temporary head start of several hours, mostly spent in fruitless despair. Here, an employee of a large computer company used his time differently, digitized his consciousness. So he's not a programmer, in general by hardware, but access to power and some strays + crazy luck worked a miracle, the guy survived by coming to himself in a mechanical body of something like a loader. A novel in four parts: "Apo", "1K PostApo", "10K PostApo", "100K PostApo", which corresponds to the number of days that have passed since the Death. Gradually finding out that he is not the only one, the hero adapts his body to walking upright - humaneness is what a person subconsciously strives for. And then, with the help of other patriarchs, his main partner in this business, SoulEater (evaluate), begins to recreate a new Garden of Eden based on inorganic compounds: "Before Death, biochemists had already synthesized chains of deonucleotides. The cubes are ready, all this chemistry of the original components, the transition from inorganic to organic. And there is a recipe – accurate DNA maps from the Human Genome Project. It is necessary, of course, to synthesize the egg itself and prepare the uterus in incubators, but this technology also already existed. Exists."He becomes a God, not the kind that will be worshipped, it's not interesting, but the kind that creates.

"Aguerre at dawn" If you have read "Cathedral", then you are familiar with the concept of Zhivokriste, if not, in a nutshell - a unique substance, a cross between a substance and a being, which allows you to grow whole worlds from nanoscale - Earth-like planets in space. People with the ability to work with a derivative of Larvocrystal grains - Clay - are also unique, one in a billion. Their work is paid accordingly, the discovery of abilities coincides with the loss of the ability to sleep. In the hierarchy of this world, they are equal to the gods, and a crime against one of them is unthinkable. Nevertheless, the story begins with the murder of one of the representatives of this elite. Aguerre, the commander of the order, is investigating, faced with the problem of a split among the Sleepless. Several young members of the Order are preparing a coup, which is fraught with mega-earthquakes: from universal stock market crises to revolutions, wars, and genocides. Someone intends to disappear into deep space on a paradise planet created for themselves, and at least there is a flood, someone is in a panic. And then it turns out something about the larkspur and clay that reverses all previous ideas, and for worse or for worse, you can understand. What's ahead: Sunset or a New Dawn?

"The Eye of the monster." Cosmopera, homage to the "Diaries of John the Quiet" and "Terminus" (this is about the pilot Pirx, if anything) Lem. The interstellar flight of the Behemoth (a class of heavy ships, in fact, a barge pushing biomass ahead of itself for terraforming in Deep Space. The current flight is complicated by universal suspicion, which is not uncommon for such flights: one crew fell victim to hypochondriac paranoia, endlessly testing themselves for viruses, the other used torture, trying to figure out a pest among themselves. The narrator, the ship's doctor, finds abnormal activity at the very beginning"The Eye of the monster." Cosmopera, homage to the "Diaries of John the Quiet" and "Terminus" (this is about the pilot Pirx, if anything) Lem. The interstellar flight of the Behemoth (a class of heavy ships, in fact, a barge pushing biomass ahead of itself for terraforming in Deep Space. The current flight is complicated by universal suspicion, which is notn for such flights: one crew fell victim to hypochondriac paranoia, endlessly testing themselves for viruses, the other used torture, trying to figure out a pest among themselves. The narrator, the ship's doctor, finds abnormal activity at the very beginning. Intentional damage to the onboard computer causes it to deviate from its original course. As it turned out, in order to intersect with the orbit of the Astromancer, space legends like the Wish Ball from "Picnic on the Sidelines". Normal people will call it old wives' tales, but there are no normal ones there. Well, they'll cross paths with the Astromancer. Although it would be better not.

"School". A little "Oliver Twist", a little "Flowers for Algernon", a little "Clockwork Orange", but on the whole a completely original novel in concept and execution. An asperger's boy from the slums, who miraculously lived to the age of eight"School". A little "Oliver Twist", a little "Flowers for Algernon", a little "Clockwork Orange", but on the whole a completely original novel in concept and execution. An asperger's boy from the slums, who miraculously lived to the age of eight and was doomed to death by filming a porn snuff, who escaped from his "patrons", is taken to a closed special school, where they begin to teach languages, higher mathematics and all that. You might think that they are preparing for a career as a diplomat or a spy (which, in general, is the same thing), and thinking about it, you can't make a mistake. With one, but very significant, nuance.

"Heart of Darkness" is homage again, this time, well, you get it. The future of an alternative world in which World War II did not happen or it ended the wrong way, the leading world powers colonize Hell (the planet has an official name, but those who find themselves here do not use anything other than Hell. The darkness, the stench, the extraordinary diversity of the local protein life is incompatible with human metabolism (you can't eat local game, you'll die). A Reichs officer with knowledge of the Polish language arrived on a mission to destroy a fugitive non-commissioned officer from the Poles, who, despite everything, did not die in this jungle, b

Балет неэвклидовых пространств
Если бы мы с тобой создавали этот мир, он выглядел бы лучше, не правда ли?
В богатой талантами современной польской фантастике Яцек Дукай возвышается как Эверест, в современной англоязычной тоже трудно найти ему равного. Эта необыкновенно сложная, богатая на референции интеллектуальная проза, будучи твердой фантастикой, одновременно изысканно декадентский постмодернизм - сильно не для всех, но очень круто. Дукай схватывает и удерживает внимание, не задействуя эмоциональной сферы. Все ключевые персонажи у него в большей или меньшей степени вещи в себе: Замойский "Идеальное несовершенство", Трудный "Покуда ночь", Бенедикт "Лед", Кшаврас "Выжрын Кшаврас", Хант и Вассоне "Черный океан", Бербелек "Иные песни". Может чуть больше симпатии и сочувствия испытываешь к героям "Собора" и "Школы", но и они далеки от тебя, как декабристы от народа. Однако что-то есть в его прозе, не позволяющее отодвинуть, и после первой книги уже не можешь отказаться, читаешь все, до чего умеешь дотянуться. Немного о каждой из пяти вещей сборника.

"Старость Аксолотля". Апокалипсис, вскипятивший белковые формы жизни, начался с противоположного полушария. что дало остальным временную фору в несколько часов, главным образом потраченные на бесплодное отчаяние. Гжесь, сотрудник крупной компьютерной фирмы распорядился временем иначе, оцифровал свое сознание. Так-то он не программер, вообще по железу, но доступ к мощностям и кое-каким приблудам+безумное везение сотворили чудо, парень выжил, придя в себя в механическом теле чего-то, вроде погрузчика. Роман в четырех частях: "Апо", "1К ПостАпо", "10К ПостАпо", "100К ПостАпо", что соответствует количеству дней, прошедших с момента Погибели. Постепенно выяснив, что он такой не один, герой приспосабливает тело к прямохождению - человекоподобие это то, к чему человек подсознательно стремится. А затем, с помощью других патриархов, главный его партнер в этом деле SoulEater (оцените) начинает воссоздавать новый Эдемский сад на основе неорганических соединений: "До Погибели биохимики уже синтезировали цепочки дезонуклеотидов. Кубики уже готовы, вся эта химия изначальных компонентов, переход от неорганики к органике. И есть рецептура – точные карты ДНК из «Human Genome Project». Нужно, естественно, синтезировать также саму яйцеклетку и подготовить матки в инкубаторах, но эта технология тоже уже существовала. Существует." Становится Богом, не таким, какому будут поклоняться, это неинтересно, но таким, какой творит.

"Агерре в рассвете" Если вы читали "Собор", то знакомы с концепцией Живокриста, если нет, в двух словах - уникальная субстанция, среднее между веществом и существом, позволяющая выращивать из нанозерен целые миры - землеподобные планеты в космосе. Люди со способностью работать с производным от зерен Живокриста - Глиной так же уникальны, один на миллиард. Оплачивается их работа соответственно, открытие способностей совпадает с утратой способности спать. В иерархии этого мира они равны богам, а преступление против кого-то из них немыслимо. Тем не менее, история начинается с убийства одного из представителей этой элиты. Агерре, командор ордена, ведет расследование, сталкиваясь с проблемой раскола среди Неспящих. Несколько молодых членов Ордена готовят переворот, что чревато мегапотрясениями: от вселенских биржевых кризисов до революций, войн, геноцидов. Кто-то намерен исчезнуть в дальнем космосе на созданной под себя райской планете, а там хоть потоп, кто-то в панике. И тут еще выясняется о живокристе и глине такое, что переворачивает все прежние представления, а к худу или к жобру - под пойми. Что впереди: Закат или Новая Заря?

"Глаз чудовища". Космоопера, оммаж "Дневникам Йона Тихого" и "Терминусу" (это про пилота Пиркса, если что) Лема. Межзвездный перелет "Бегемота" (класс тяжелых кораблей, по сути - баржа, толкающая впереди себя биомассу для терраформирования в Глубоком Космосе. Текущий полет осложняется всеобщей подозрительностью, что для подобных рейсов не редкость: один экипаж пал жертвой ипохондрической паранойи, бесконечно тестируя себя на вирусы, другой применял пытки, пытаясь вычислить среди себя вредителя. Герой-рассказчик, судовой врач, застает аномальную активность в самом начале. Намеренное повреждение бортового вычислителя заставляет отклониться от первоначального курса. Как выяснилось, с целью пересечься с орбитой Астроманта, космолегенды вроде Шара Желаний из "Пикника на обочине". Нормальные люди назовут бабкиными сказками, но нормальных там нет. Что ж, они пересекутся с Астромантом. Хотя лучше бы не.

"Школа". Немного "Оливер Твист", немного "Цветы для Элджернона", немного "Заводной апельсин", но в целом совершенно оригинальное по концепции и исполнению роман воспитания. Мальчишку-аспергера из трущоб, чудом дожившего до восьми лет и обреченного на смерть съемками в порно-снаффе, который сбежал от своих "покровителей", берут в закрытую спецшколу, где начинают обучать языкам, высшей математике и всякому такому. Можно подумать - готовят к карьере дипломата или шпиона (что, в общем, одно и то же), и подумав, не ошибешься. С одним, но очень существенным, нюансом.

"Сердце Мрака" снова оммаж, на сей раз, ну, вы поняли. Будущее альтернативного мира, в котором Второй Мировой не было или она закончилась не так, ведущие мировые державы колонизируют Ад (у планеты есть официальное название, но оказавшиеся здесь другим, кроме Ада, не пользуются. Темень, вонь, необычайное многообразие здешней белковой жизни несовместимо с человеческим метаболизмом (жрать местную дичь нельзя, помрешь). Рейхс-офицер со знанием польского языка прибыл с миссией уничтожения беглого унтерменша из поляков, который, вопреки всему, не загнулся в этих джунглях, а умудрился наладить радиовещание и грозит фашистам карами, постоянно меняя позицию. отчего бомбардировки предположительных локаций не дают результата. Он найдет и "Сердце тьмы" вам в помощь для понимания.

Резюмируя: Дукай нечеловечески хорош, ключевую роль во всех вещах сборника играет творение но это творчество, словно бы оспаривающее концепцию Бога и реальность. данную в ощущениях, такое, максимально люденское.

[ksiazkowy_pirat · Rating 1 out of 5]

Czytanie tej historii było intelektualnym wyzwaniem i to nie takim, które dobrze bym wspominał. Książka miała bardzo ciekawe pomysły na temat sposobów przetrwania apokalipsy i prób odtworzenia ludzkiej cywilizacji. Treść jednak została podana w zupełnie nieprzystępny sposób (zarówno pod względem formy jak i języka), a lektura nie była dla mnie w żaden sposób przyjemna.

[Paweł Dembowski · Rating 4 out of 5]

Książka niezła (jak to zwykle Dukaj), ale na pewno nie tak innowacyjna jak głosi hype. Ot, ebook z masą przypisów i ilustracjami.

[Pål Fiva · Rating 2 out of 5]

Ideas better than the writing

The story is a mess, and while the ideas are interesting, they are also confused and confusing. Only at the end does it lead anywhere, and then it ends...

Fittingly/ironically what the story lacks are proper human characters whose emotions and motivations the reader can latch onto.

[Flavia · Rating 3 out of 5]

Ciekawe koncepty, mniej ciekawe wykonanie.

Widać, że Dukaj kieruje się do odbiorcy zainteresowanego fantastyką, sci-fi (czy ogólnie technologią), literaturą jako taką, a także kulturą Japonii i dziedzinami ścisłymi. Z tego synkretyzmu robi się ostatecznie synkretynizm, bo większość tych nawiązań niczemu nie służy.

Doceniam za format (także: obrazki!!), refleksje na temat człowieczeństwa w zestawieniu z mecha(nizma)mi oraz drobne zabawy językowe. Z drugiej strony, myślę, że jak na lekturę o końcu świata była zaskakująco nieemocjonująca— kocham tematykę końca świata, stąd początek powieści wypada dla mnie najlepiej. — Od połowy ta książka była bardziej zmotywowana by mnie wykonczyć niż ja by ją zakończyć, ale ogólnie – w porządku. Zakończenie skleiło wszystko w adekwatną całość.

Nie mam głowy, by porównywać ją Katedry więc postawię moędzy nimi znak przybliżenia (~). Typowy Dukaj, a to dla mnie niestety znaczy 5/10. Więcej nie sięgnę po tego autora (mam nadzieję).

[Leszek Ciesielski · Rating 3 out of 5]

Dukaj, jak to Dukaj - potrzebuje imersji, zanurzenia się czytelnika w prozie. Łatwo o to z książką papierową, nieco trudniej (może to kwestia mojego braku przyzwyczajenia) z Kindlem - najtrudniej czytając na telefonie. Tutaj forma wydania niestety wymusiła taką formę odbioru (tylko epub3 zapewni Ci pełne doświadczenie! multimedialny experience!), nie przynosząc niestety nic w zamian. Ba, przypisy "hipertekstowe" są nachalne, wyraźnie dodane na siłę. Powtarzają się też - a także powtarzają wyjaśnienia podane chwilę później w tekście. Te "naukowe" z kolei ubliżają nieco inteligencji czytelnika - poważnie komuś, kto bierze Dukaja do ręki, trzeba tłumaczyć czym jest np. nanotechnologia?

[Ewa (Fedra) · Rating 4 out of 5]

Przede wszystkim piękne wydanie papierowe, za to dodatkowe pół gwiazdki.
Jeśli chodzi o treść, to będzie to dla mnie nieco mniej lubiany Dukaj. Jak zwykle niesamowity koncept, dużo filozoficznych rozważań, a to wszystko napisane w świetnym stylu. Jest to bardzo spokojna opowieść, wymagająca silnego skupienia uwagi oraz uważnego czytania, gdyż można się w tych senno-rzeczywistych majakach bohatera trochę pogubić.
Do połowy podobało mi się najbardziej. Później miejscami gdzieś to zainteresowanie uciekało.
Książka mocno naszpikowana żargonem informatycznym, także podejrzewam że IT będą z niej mieli największą uciechę :)

[Anna · Rating 5 out of 5]

Do tej pory styczność z Dukajem miałam dwa razy. Przeczytałam Wrońca i Lód. Z pewnością na tym nie poprzestanę.
Jeśli chodzi o Starość Aksolotla mam wrażenia jak najbardziej pozytywne. Książka jest krótka, ale to nie wada. Cena jest dobra tylko 10 zł. Ilustracje piękne zarówno w epubie, mobi i PDFie. Przypisy działają tak jak powinny.
Do tego możemy wydrukować w 3D dwa modele transformerów Grzesia.
Mogę mieć tylko nadzieję, że Alegro nie poprzestanie na tej jednej akcji i dalej będzie promować ebooki w Polsce.
Jedyne do czego mogę się przyczepić to reklamowana wielowartstwość która dla stałego czytelnika ebooków nie jest niczym nowym. Ale to nie do nas ta akcja skierowana.

[Sanjana · Rating 1 out of 5]

What a mess. Why did I even read this. It's so confusing. Most of the time I couldn't even understand if Bartek was playing as a robot in the videogame, or some VR situation or was he controlling a robot. Maybe it's a translation issue and the translator is a guy from Cambridge so I don't know if it's his fault or the author's fault.
I could only understand the annihilation part

[penta]

[12 Books Challenge 2024 - 8/12]

Chociaż nigdy wcześniej Dukaja nie czytałam, jego opinia dotarła nawet do mnie, trudno więc powiedzieć, bym nie wiedziała, na jak głęboką wodę zostaję rzucona. Co więcej, jak na ironię, główny zarzut wobec jego stylu, tj. wrzucanie nas, nieświadomych czytelników, na głęboką wodę, zmuszając do wysiłku umysłowego oraz powolnego rozplątywania świata przedstawionego, mi się podobało. Nie będę tu udawać mądrzejszej niż jestem, że wszystko zrozumiałam, ale nawet to, że do końca nie zrozumiałam wszystkich szczegółów stanowiło dla mnie raczej część wizji Dukaja niż jego niedopatrzenie. Wyraźnie mamy czuć się wyalienowani i zagubieni, bo przecież zostajemy rzuceni w obcy nam świat, świat zbudowany na założeniach, że praktycznie wszystko, co znaliśmy w sposób namacalny i rzeczywisty, zniknęło. W przyswojeniu pomagał też niewątpliwie styl Dukaja - płynny nawet w chwilach filozoficznych dysput, a zarazem aż boleśnie naturalny i znajomy w dialogach.

Nie, ze "Starością aksolotla" mam dwa inne problemy. Większy i główny, który towarzyszył mi przez całą lekturę to to, że choć autor wyraźnie był zainteresowany pomysłami na ten nowy świat i rzeczywistość transformersów, dysputą filozoficzną o naturze człowieczeństwa takoż, nie był zainteresowany swoimi bohaterami. Żadnym, nawet Grzesiem, z którym siedzimy cały ten czas. I chociaż może się nasuwać, że to przecież też może być celowe, że brak wyrazu Grzesia stanowi dowód na "niepełność" jego transferu do wirtualnej rzeczywistości, to i bez dwóch ostatnich scen w to wątpiłam. Bo nawet ograniczona osobowość ludzka byłaby *jakaś*. Ta Grzesia jest żadna. I generalnie tak przedstawia się główny problem nowelki: "Starość aksolotla" działa wyłącznie jako wycieczka z przewodnikiem po nowym świecie wymyślonym przez autora. Bohaterowie, fabuła - to nie tu. I na pewno są ludzie, do których to trafia - ale ja nie jestem jednym z nich. Mnie musi obchodzić los kogoś, kto mnie przez świat przedstawiony za sobą ciągnie.

Drugi, mniejszy problem, który doszedł do mnie już po skończeniu lektury to było to, jak źle się ta historia zdążyła zestarzeć, biorąc pod uwagę podsunięte nam na koniec wnioski. Jak na ironię, w 2019 nie trafił nas śmiertelny promień, ale pandemia jak najbardziej. Nie była może równie drastyczna, ale zmuszała do refleksji w niewiele mniejszym stopniu - i praktycznie wszystko, co Dukaj przepowiedział, że *mogłoby* się stać, stało się na odwrót. Chociaż tej nowelce daleko do optymizmu, poczułam się nagle, jakby wizja, że w obliczu kryzysu możemy odrzucić pewne głęboko zakorzenione w nas wady społeczne, była zdecydowanie zbyt naiwna i optymistyczna. Ale "Starość aksolotla" przestarzała pod pewnymi względami była imho już w chwili publikacji, trwając w tej idealistycznej wizji, że przetrwaliby bywalcy 'starego' internetu, weterani dwudziestoletnich gier; jak na ironię, szał na AI i NFTs chyba nam skutecznie udowodnił, że byliby to głównie raczej gracze Genshina oraz mizogini potrzebujący modów na większe piersi u każdej postaci żeńskiej w każdej grze. Nie będę nawet komentować tego szumu w blurbie wokół faktu, iż jest to EBOOK Z ILUSTRACJAMI I PRZYPISAMI!!! Wow, nowatorskie. Zgaduję, że Venetiia Noks na blogspocie nie miała pojęcia, jakie trendy wyznacza, handlując pdf-em swojgo Dramione w zamian za test wiedzy z opka.

Ostatecznie zostawiam tę książkę bez oceny, ponieważ nie wiem, jak miałabym ją ugryźć. "Starość aksolotla" wydaje mi się, koniec końców, rozprawą filozoficzną ubraną w płaszczyk fabularny, połączoną z najnowszym dokumentem światotwórczym Dukaja. Nie była to książka dla mnie, ale nie mam pięciu lat, by uważać z tego tytułu, że była zła.

[Oleh Bilinkevych · Rating 3 out of 5]

Смертельний промінь стирає органіку з лиця Землі, лиш декілька тисяч людей змогли "врятуватись", зісканувавши свою свідомість та створивши цифровий конструкт за допомогою софта для геймерів, які тащаться від доповненої реальності. Такий от пролог. І якщо бути точним, то весь сюжет (в класичному розуміння) на етапі прологу і завершується. Відповідно, не очікуйте на притомний сюжет із порятунком планети. Автор повністю відійшов від звичного ведення розповіді, присвятивши більшу частина тексту розмислам про те, яке майбутнє спіткає людство після фактичного винищення. Чи цифрова копія розуму, замкнена у металобрухті може вважатись людиною, чи є шляхи для відновлення органічного життя після повної стерилізації планети? Подекуди, надає незначні дані про стан справ: які гільдії виникають, як змінюється технологія через роки чи століття, чи є успіхи із розвитком органічних форм життя. Але подає це епізодично, без особливих акцентів.
На виході отримуємо екзистенціальну фантастику, принаймні я для себе так цей текст охарактеризував. Буде душно, виникне багато питань, відповіді до яких годі знайти , та ця мандрівка вартує вкладеного часу.
В тексті прямо вказано, що на всіх 18 тисяч скопійованих людей припав тільки один! айтівець, відповідно, так мене і не полишає думка, як народ без знань (адже основна частина людей це типовий геймер) зміг організуватись і зрозуміти, яким чином користуватись обширом мережі, не загубившись чорт-зна-де

[Amelia · Rating 4 out of 5]

ministerstwo pseudoedukacji: jesteśmy tacy nowocześni, damy aż sci-fi na LiStĘ lEkTuR, będzie polsko, patrzcie państwo oto Dukaj

ta książka: omg, mimo trudnej czasami do zrozumienia narracji jestem ciekawa, można na mojej podstawie rozważać takie zagadnienia jak to, czym jest człowieczeństwo, czym jest świadomość, czy świadomość mają tylko ludzie, co czyni nas ludźmi, wizja końca świata, znaczenie snów czy chociażby bardzo aktualny problem relacji między człowiekiem a coraz szybciej rozwijająca się technologią!!! ależ ekscytująco!! są nawet nawiązania do romantyzmu, idealnie

"Katedra": hehehehehehehehehe filizofowanie robi brrrrrrr hehehehe wysoki budynek robi brrrr hehehe nudna i niezrozumiała fabuła robi brrr brrr i zniechęca do czytania oh yeah hehehe

[Sabri · Rating 4 out of 5]

I found this book thanks to the Netflix show "Into the night", which was inspired by this work. After loving the show I just needed more and so turn to the book. I was not disappointed by the continuation of society in a world without organic bodies. And the theories of what destroyed everything... just wow. I will stop now before I spoil you and I will go search for more books of this guy.

Four stars for the amazing ideas, but the reading was very slow. If you are looking for hard fiction this is your book but I struggled a bit.

[Olga · Rating 4 out of 5]

Це було на диво комфортне читання, незважаючи на перенасиченісь інформацією про гільдії та альянси геймерів, типи трансформерів, в чому я повний нуль.
Помірна кількість наукових термінів урівноважена філософськими роздумами, культурними відсилками та рефлексіями ГГ.
Не зрозуміла приміток типу слоганів, але нехай буде так.

[Kate Squirrel · Rating 4 out of 5]

Спершу зачепила назва. Аксолотлі ж такі чудернацькі, а тут, чомусь про їхню старість (або ні).
Далі— жанр. Постап, кіберпанк і наукова фантастика. Те, що я читаю доволі рідко, але тут невеликий об'єм, спокусливо спробувати.
І наостанок — це ж Дукай, дві крижані цеглинки у мене досі стоять на полиці недоторкані. Треба надкусити щось інше для тесту.
Тест виявився більш ніж успішний — якби не певна затягнутість і перенасиченість комп'ютерно-фантастичними деталями (хоча, може, це лише мені так, яжгуманітарій), були би всі 5 зірочком, а так 4 з хвостиком.
Отож, раптом (або ні) на Землю падає т.зв. Промінь Смерті і по мірі обертання планети випалює все білкове життя. Дехто встигає скопіювати свою свідомість (або її подобу) на сервери. Потім ці "біженці" заселяють різні машини й роботи, створюють альянси, воюють за ресурси й зони впливу, але не чекайте тут пафосного втомливого епосу, адже все розповідає задовбаний пост-життям сисадмін Гжесь. І це чудове рішення, адже вам не згодовують всі нюанси нового пост-світу, а видають порціями і своєчасно та ситуативно. Спершу Гжесь проживає перші 3 роки після Катастрофи, тоді минає 30, за ними 300, і так далі і далі.
Сподобалося, як гарно змодельований світ (де брати живлення? як переміщуватися між машинами? де тримати пост-свідомість?) і як гарно вплетені фантастичні домисли в технічні можливості сьогодення (тобто якщо припустити, то все цілком може так і розвинутися). Книга — просто готовий варіант для книжкових клубів на обговорення: що таке свідомість, де закінчується людина і починається машина, вічне життя і так далі.
Загалом дуже рекомендую, чудова фантастика.

[Volker Rivinius · Rating 4 out of 5]

Français: cf. infra

Vergesst fliegende Autos. Und meinetwegen auch fliegende Untertassen. In der aktuellen Science Fiction beschäftigen uns ganz andere Probleme; zum Beispiel: was passiert, wenn ein aus dem All kommender Todesstrahl alles organische Leben auf der Erde vernichtet? In Dukajs Roman gelingt es einigen Tausenden Menschen, ihren Geist in Maschinen zu transferieren, was dann zur Konsequenz hat, dass sie von nun an ihr Dasein in Robotern oder anderen mehr oder weniger autonomen Gerätschaften fristen müssen. Abwegig? Mit seinem Metaverse hat Zuckermann zumindest ansatzweise genau das vor, und ich denke, es ist nur eine Frage der Zeit, bis wir tatsächlich die Proteinhülle hinter uns lassen und in Maschinen heimisch werden. Wir würden somit unsterblich werden, zumindest, solange es genug Ersatzteile gibt und vielleicht ein paar anständige Plug-Ins, die einem das Leben erleichtern. Aber die Frage ist doch: wie menschlich sind wir dann eigentlich noch? Was ist mit der Seele?

Man merkt, das Dukaj studierter Philosoph ist. Vieles in dem Roman ist dialogisch strukturiert; wer also einen intergalaktischen Action-Thriller erwartet, ist im falschen Raumschiff. Sprachlich muss man sich übrigens dranhalten: viel Nerd-Sprech, was auch nicht weiter verwunderlich ist; die meisten Überlebenden können nur Nerds sein, die über das technologische Know-How verfügen, um sich rechtzeitig zu transferieren. Aber wird wirklich alles transferiert, oder nur eine Momentaufnahme des menschlichen Geistes? Dann aber müsste erst mal definiert werden, was menschlicher Geist überhaupt ist (viel Glück!). Dukaj lässt die Frage in der Schwebe überlässt es dem Leser, darüber zu spekulieren. Sehr anregend.

Zum Schluss des Romans wird übrigens der Todesstrahl beängstigend plausibel erklärt.

Français:
Oubliez les voitures volantes. Et les soucoupes volantes, par la même occasion. Dans la science-fiction contemporaine, nous sommes confrontés à des problèmes tout à fait différents ; par exemple, que se passerait-t-il si un rayon mortel provenant de l'espace annihilait toute vie organique sur terre ? Dans le roman de Dukaj, quelques milliers de personnes parviennent à transférer leur esprit dans des machines, ce qui signifie qu'elles doivent désormais vivre dans des robots ou autres appareils plus ou moins autonomes. Grotesque ? Avec son Metaverse, Zuckermann prévoit de faire exactement cela, du moins dans une certaine mesure, et je pense que ce n'est qu'une question de temps avant que nous abandonnions réellement notre enveloppe de protéines et que nous installions dans les machines. Nous deviendrions ainsi immortels, du moins tant qu'il y aurait suffisamment de pièces de rechange et peut-être quelques plug-ins décents pour nous faciliter la vie. Mais la question est : à quel point resterions-nous humains? Et l'âme, dans tout ça ?

On s'aperçoit aisément que Dukaj est un philosophe diplômé. Une grande partie du roman est structurée en dialogues, donc si vous vous attendez à un thriller d'action intergalactique, vous êtes dans le mauvais vaisseau spatial. Sur le plan linguistique, d'ailleurs, il faut s'accrocher : beaucoup de langage de nerd, ce qui n'est pas surprenant ; la plupart des survivants ne peuvent être que des nerds qui ont le savoir-faire technologique pour se transférer à temps. Mais tout est-il vraiment transféré, ou simplement un instantané de l'esprit humain ? Il faudrait alors d'abord définir ce qu'est l'esprit humain (bonne chance !). Dukaj laisse la question en suspens; le lecteur quant à lui aura tout le loisir de spéculer là-dessus. Très stimulant.

D'ailleurs, à la fin du roman, le rayon de la mort est expliqué de manière inquiétante et plausible.

[DarkStar · Rating 1 out of 5]

Sam koncept przeniesienia świadomości do maszyny lub innego ciała (klonu) jest mi znany z innych pozycji książkowych (chociażby Petera F. Hamiltona), jednakże tam jest to przedstawione tak, że wierzę, tutaj nie. Nie przekonało mnie takie powierzchowne mapowanie aktywności bioelektrycznej mózgu poprzez jakąś czapeczkę. Wyleciało mi z głowy w którym roku nastąpiła Zagłada, ale na początku świat wydawał mi się bardzo współczesny, a potem nagle nie wiadomo skąd na Ziemi znajduje się pełno mechów, w których żyją sobie świadomości bohaterów. W warstwie literackiej to chyba standardowy Dukaj - bardzo męczące były dla mnie fragmenty, w których Grześ "śni", poziom psychodelii przekracza moje normy, wielokrotnie zadawałem sobie pytanie co ja właściwie czytam i czy autor był pod wpływem jakichś substancji niedozwolonych kiedy to pisał. Nie lubię takich zabiegów i już.

Muszę też odnieść się do samego wydania i wielkiej akcji promocyjnej. Całość można sprowadzić do jednego terminu - marketing. W książce znajdują się grafiki - w innych ebookach także znajdziemy grafiki (ot, chociażby w książkach Jacka Komudy). Grafiki w "Starości aksolotla" są zupełnie nieczytelne na Kindlu, co jest porażką wydawcy, bo przecież książka ta nie istnieje w formie martwych drzew, więc przygotowując takiego ebooka wydawca zna na pewno ograniczenia czytników wynikające z technologii e-ink, jak również rozmiarów standardowego ekranu sześciocalowego. Grafiki przygotowane zostały w ciemnej kolorystyce, co sprawia, że na ekranie monochromatycznym zlewają się one w ciemnoszarą plamę, do tego zamiast umieścić je w pozycji horyzontalnej na osobnej stronie (tak żeby zajmowały pełny ekran), są one osadzone w tekście jak jakieś miniaturki - nieklikalne, niepowiększalne. Nie dość więc, że obrazki w ebooku nie są żadnym novum, to jeszcze zostały osadzone niepoprawnie.

Kolejna sprawa - przypisy. Hipertekst i inne buzzwordy. Czytając marketingowy bełkot Allegro spodziewałem się hiperłącz prowadzących poza książkę - na Wikipedię, na specjalnie przygotowane strony internetowe pod wykupionymi przez wydawcę domenami. Spodziewałem się książki, która wykracza poza ramy czytnika i sięga do świata, w którym żyje czytelnik. Spodziewałem się rewolucji czytelniczej, tego że pokazane zostanie mi czym może być ebook i dlaczego książka papierowa nigdy nie będzie mieć podobnej funkcjonalności (chyba że ktoś przeklepie adres URL z książki na komputer...). Zamiast tego dostałem przypisy wyjaśniające różne hasła. Takie same przypisy jak w dziesiątkach innych ebooków (wspominałem o Komudzie?) i książek papierowych.

Trailer przygotowany przez Platige Image jest dobry. Wszystko co robi Tomasz Bagiński jest dobre. Sam fakt istnienia traileru do książki też nie jest dla mnie nowością. Raczej szkoda pieniędzy na tę formę promocji powieści.

Jeżeli mamy do czynienia z jakąś rewolucją w przypadku tej książki, to na pewno jest to rewolucja cenowa.

[Mike · Rating 4 out of 5]

Po mocno średniej "Extensie" nie paliłem się do kolejnego starcia z Dukajem - koniec końców zbieg okoliczności (koleżanka miała "Aksolotla" na podorędziu a ja właśnie skończyłem oglądać turecki spinoff belgijskiego serialowego spinoffu tej powieści i nabrałem ochoty dowiedzieć się skąd "Into the Night" oraz "Yakamoz S-245" zaczerpnęły inpirację) sprawił że przemogłem się i przeczytałem. Cóż, jak mawia mój kolega - "klucz do szczęścia to brak oczekiwań", bo czytało się całkiem dobrze!

Przede wszystkim Dukajowe pojęciotwórstwo zostało wzięte w karby - prawie na każdej stronie jest minisłowniczek aktulnie omawianych pojęć (wręcz nieoceniony z punktu widzenia czytelnika); pozwoliło to na delektowanie się fabułą a nie roztrząsanie czym Bysie różnią się od heavy metalowców.

Być może nie jestem do końca obiektywny (to znaczy NA PEWNO nie jestem obiektywny) ale trafiła do mnie koncepcja skorzystania z software'u do rozwiążania poważnego problemu (w naszym świecie jest to zwykle odwrotne; to soft generuje problemy) oraz implikacje z tego faktu wynikające. Dukaj świetnie poradził sobie z tematyką post-humanizmu; wątpliwości targające bohaterami nie są zwykłą filozoficzną paplaniną ale czymś co (w kontekście wydarzeń z książki) wydaje się oczywiste; na potawione pytania nie ma (i nie powinno być) jednoznacznej odpowiedzi.

Gdyby nie rozdział "100k po apo" (jednostka czasu stosowana w książce) rozważyłbym pięć gwiazdek - niestety metafizyka od tego momentu robi się trudniej strawna (na szczęście przetykana jest ciekawymi rozmowami oraz próbą rozwikłania jak wogóle doszło do opisanej apokalispy - tutaj nie trudno zauważyć paralelę do "Dark Forest" Liu Cixina (nie jako plagiat ale logiczne dojście do podobnych wniosków). Samo zakończenie jest mocno otwarte i trochę... oklepane - co nie znaczy że nudne; pasuje do wymowy powieści i dylematu "co było pierwsze, jajo czy kura" przewijającego się przez całą powieść (metafora dla problemu-którego-nie-chcę-spojlerować).

Nie zostaje mi nic innego jak dołączyć do chóru osób zdumionych tym jak dużo treści udało się w serialach Netflixa wycisnąć z samej apokalipsy, będącej w powieści jednynie punktem wyjścia - zakończenie pierwszego sezonu Yakamoza pokazuje że seriale poszły w zupełnie innym kierunku; niemniej jednak dla fanów obu seriali książka jest pozycją obowiązkową (tym bardziej że jest - jak na Dukaja - dość zrozumiała; jak już kiedyś wspomniałem, ja na pana Jacka jestem zwykle trochę za głupi).

[Jezier · Rating 4 out of 5]

Podstawowy problem tego opowiadania (bo przecież nie powieści), to przerost formy nad treścią.
Po namyśle - przesadziłem z niską oceną. Nie zmieniam wprawdzie zdania co do jej formy - Niepotrzebne były zapowiedzi co do nowatorstwa formy pozwalającego wejść głębiej w opisywany świat, a które wywołuje jedynie łagodną irytację. Sama historia jednak - warta przeczytania. Ciekawy problem, świetny język (wyjątkowo mało hermetyczny jak na Jacka Dukaja), wciągająca historia. Na pewno warto przeczytać.
All in all - zmieniam liczbę gwiazdek na 4.

[Bart Bubak · Rating 3 out of 5]

Pomysł startowy nawet niezły i przyjemnie się czyta (i w ebooku), i w końcu normalna dystrybucja (i tanio), ale...
No właśnie "ale", zanim się dobrze zaczęło to się skończyło. Temat liźnięty z wierzchu i pozostawiony samopas. Jak dla mnie to wygląda jak szkic do większej powieści, która pewnie nie zyskała przychylnej opinii wydawcy. Stąd te przypisy (zajmujące 1/3 książki?!), loga, ikony, pierdoluty.
Ogólnie 3-3,5 ale 4 liter nie urywa...

[Bogi Takács]

A postapocalyptic novel where a mysterious death ray destroys all organic life on Earth, but a handful of nerds and gamers manage to upload their minds into machines using a weird consumer electronics gizmo - or do they? Now they can spend the following aeons wondering if they are really themselves or just superficial, error-prone duplicates.

This started out interesting, but ultimately didn't cohere for me; my least favorite of Dukaj's novels so far (I read four). A lot of potential, especially for great existential angst :D but with the exception of the last 20-30 pages of so, a rather frustratingly pointless read. I liked the many factions and their interplay, but there was little else to the novel, and we didn't find out that much about the factions either.

The book was also teased as experimenting with form, but it wasn't very experimental at all. It had... footnotes printed on alternating pages...? I thought it was a fun idea to link to printable 3d models of the robots, but it was a minor element.

Bonus points for the Dwarf Fortress faction though. Minus points for the lack of awareness that this kind of future would inevitably lead to multiple factions of trans catgirls (just to mention the most obvious). At one point I felt like the book came so close and then missed it.

I also found the lack of understanding of diasporic existence aggravating, to say the least. I understand that East Asia was hit first as the death ray rolled over the globe, so they could not upload themselves, but there are East Asian people who are not IN East Asia at any given point in time, I promise. I understand that Dukaj wanted to say something about cultural appropriation, but this was one of the worst fictional uses of genocide to make an abstract point in my recent reads at least. (Science fiction does this a lot, so I'm wary of making a blanket statement. But it definitely applies to my recent readings at least.)

____
Source of the book: I asked my mom to send it to me from Hungary and she did (Thank you Mom!)

[Bartosz Sypytkowski · Rating 3 out of 5]

Before I begin: I'm not a fan of Dukaj's newspeak - I find it hard and exhausting to follow. 1/3rd of this edition consist of footnotes explaining the wording used throughout the book. On positive side at least I'm understanding what I'm reading (which I couldn't say about "Król Bólu" - another book of this author). On negative one, it's a very lazy way of introducing a reader to a presented universe at best.

Another issue is that book gets confusing - the more the closer it gets to the end - as jumps between different points in time are often separated just by different paragraphs. This can be made on purpose - as you can understand a growing indifference of main character as ages merge into one - but I'm not sure if that was actually the intent. This book doesn't tend to let the reader to infer motives based on described actions, instead it communicates them directly.

How about the content itself? It brings up some interesting insights and food for thoughts, however gullible at times. As it goes over the timeline, the world evolves and you can see how decisions made earlier directly or indirectly affected it later on. I think it's the best part of the book, also the only one which brings any sort of progression. The problem is that this feels too rushed and quite shallow at places. While I find the topic itself very interesting, here we never stop to push it deeper, instead focusing on presenting the universe and the timeline, which really means that while interesting, this book lacks one thing: a story.

[phero_nike · Rating 3 out of 5]

3.5 to chyba bardzo dukajowe, przedstawić ciekawe idee i mieć gdzieś fabułę (time skipy zawsze, gdy mają dziać się najlepsze momenty?? girl)
metafora ludzkości jako aksolotla ATE
zabawa w boga, ciągłe próby nowej ludzkości ATE
pytanie, co jest ważniejsze w człowieczeństwie dusza czy ciało, a jeśli dusza to właściwie co?? ATE

also słowniczek obok bardzo pomocny, szkoda, że w wszystkie książki dukaja nie zawierają czegoś takiego