What do you think?
Rate this book
Лілі
У маленькому містечку стається дивне вбивство — хтось отруює доньку і дружину міського голови. Капітан Іван Зуб починає слідство. В цей же час у місто приїжджає журналіст, щоб взяти інтерв’ю у колись відомої поетеси Лілії Понаровської. Однак події розвиваються за своїм сценарієм. Загадкові вбивства продовжуються. Підозра падає на журналіста. Поліція його затримує. Містом поширюються панічні настрої — всі бояться маніяка. Розв’язка наступає несподівано. Роман у стилі горору затягне вас у вир подій.
333 pages, Kindle Edition
Published May 31, 2024
1 person is currently reading
33 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
June 27, 2024
Це моя перша прочитана у пана Василя книжка, але явно не остання 🌹 Запам'ятайте цей твіт, як то кажуть!
Читаючи, постійно згадувала детективний курс Жені (https://t.me/harold_blooom): детектив — це комфортний жанр. Слідчий прийде - порядок наведе, три постаті детективу і обов'язкове читацьке самопогладжування "який я молодец! здогадався, хто винний майже одночасно із слідчим!". За це детектив і любимо.
Маленьке містечко, де годинник на ратуші показує правильний час тільки з одного боку - тим, хто приїхав. Місцевим же мешканцям, які там живуть, доводиться миритися із тим, що на видному з міста боці ратуші стрілки годинника завмерли на 3-х годинах. Дня чи ночі - вирішуйте самі.
Ця деталь нічого не дає слідству, але створює атмосферу. Бо навіть в комфортно-схематичних жанрах особливий смак книзі надають деталі.
Отже, у це маленьке містечко приїздять дві постаті: журналіст, який має написати статтю про колись відому поетесу, що доживає віку у містечку, але йому по ходу діла тему доводиться міняти тему на більшу "смажену". Бо другий візітер — слідчий, що має без шуму та пилу розшукати вбивцю маленької доньки міського голови. Поки він шукає вбивцю дитини, мертвих навколо більшає і більшає...
Мені дуже сподобалося #Дафа_радить. І як йшов сюжет, і як у сучасні події впліталися минулі, бо - ну звісно же! - все сьогоднішнє завжди має причину в минулому, і навіть любовна лінія 👀.
Вкотре можна задуматися над тим, як інколи одна імпульсивна дія може стати причиною багаторічного горя для цілої купи людей. Навіть геть тобі чужих.
До мінусів можу віднести хіба що малу горорну складову, яку обіцяли в анотації 😅. Так, вона там є: твір поетеси про спалену відьму, легенда про привід ката, який бродить ночами неупокоєний та шукає чогось. Навіть майже готичний образ доньки поетеси, глибоко травмованої та зламаної людини. Але хотілося більше кровяки 👀.
До речі, нагадую, що цю, а також будь-які інші книги НК Богдан ви можете купувати із знижкою 20% за промокодом daphnia ⏭ https://cutt.ly/jesMHk6t
Читаючи, постійно згадувала детективний курс Жені (https://t.me/harold_blooom): детектив — це комфортний жанр. Слідчий прийде - порядок наведе, три постаті детективу і обов'язкове читацьке самопогладжування "який я молодец! здогадався, хто винний майже одночасно із слідчим!". За це детектив і любимо.
Маленьке містечко, де годинник на ратуші показує правильний час тільки з одного боку - тим, хто приїхав. Місцевим же мешканцям, які там живуть, доводиться миритися із тим, що на видному з міста боці ратуші стрілки годинника завмерли на 3-х годинах. Дня чи ночі - вирішуйте самі.
Ця деталь нічого не дає слідству, але створює атмосферу. Бо навіть в комфортно-схематичних жанрах особливий смак книзі надають деталі.
Отже, у це маленьке містечко приїздять дві постаті: журналіст, який має написати статтю про колись відому поетесу, що доживає віку у містечку, але йому по ходу діла тему доводиться міняти тему на більшу "смажену". Бо другий візітер — слідчий, що має без шуму та пилу розшукати вбивцю маленької доньки міського голови. Поки він шукає вбивцю дитини, мертвих навколо більшає і більшає...
Мені дуже сподобалося #Дафа_радить. І як йшов сюжет, і як у сучасні події впліталися минулі, бо - ну звісно же! - все сьогоднішнє завжди має причину в минулому, і навіть любовна лінія 👀.
Вкотре можна задуматися над тим, як інколи одна імпульсивна дія може стати причиною багаторічного горя для цілої купи людей. Навіть геть тобі чужих.
До мінусів можу віднести хіба що малу горорну складову, яку обіцяли в анотації 😅. Так, вона там є: твір поетеси про спалену відьму, легенда про привід ката, який бродить ночами неупокоєний та шукає чогось. Навіть майже готичний образ доньки поетеси, глибоко травмованої та зламаної людини. Але хотілося більше кровяки 👀.
До речі, нагадую, що цю, а також будь-які інші книги НК Богдан ви можете купувати із знижкою 20% за промокодом daphnia ⏭ https://cutt.ly/jesMHk6t
December 31, 2025
Події тут відбуваються у вигаданому містечку Пригорщі, що начебто має давню історію: йому трохи менше тисячі років. Авжеж, тут є стародавні кам’яниці, міські легенди та локальні традиції. Одна з них — місцеві святкування, доволі колоритні, опис такого свята дає мені нагоду віднести цю книжку і на щомісячні читання #читаємо_своє від #своя_полиця. Воно колоритне і має важливе значення для образного ряду та атмосфери книжки.
Взагалі про детективи Добрянського можна сказати, що тут немає описів «просто так». Пан Василь любить описи, та вони в нього завжди щось означають. Створюють певне враження, атмосферу, наводять на думки. А ще вони просто гарні 🙂
Хто читав багато книжок Добрянського, як-от я, знає, що в нього переважно два типажі розслідувачів: жорсткий консервативний слідак, який працює ще з часів міліції, незручний, безкомпромісний, але досвідчений, і начебто стороння людина, яку дратують «тупі менти, неспроможні розкрити злочин», тож він намагається щось зробити сам. Тут пан Василь зробив хід конем і звів обидва типажі разом :)
Слідчий Іван Зуб розслідує резонансну, вельми неприємну справу: отруєння в родині міського голови. Його маленька донька мертва, дружина — в реанімації. Скидається на те, що вони поїли цукерок з арсеном. Але наскільки ж треба ненавидіти людину, щоб отруїти малу дитину, до того ж доволі безпорадну, зі складною формою ДЦП?
Ситуація ускладнюється тим, що мер — людина місцевого «злодія в законі», якого Зуб давно мріє посадити. Той Колесник давно доріс до бізнесмена, такого собі місцевого олігарха, але в Зуба стара совєцька закалка: «злодій мусить сидіти в тюрмі, і квит». Він багато на що готовий заради цього, а натомість Колесник смикає за свої зв’язки, і з Києва приїздить ДБРівець, щоб тримати справу на контролі і заразом, імовірно, доповідати Колеснику про те, що може його стосуватися.
Тим часом журналіст Володимир Нечай, молодик із надміру багатою уявою, приїздить до Пригорщі з Вінниці. Він тут уперше, і та Пригорща йому сто літ не треба, але має редакційне завдання: написати про поетку, котра колись була дуже відомою, але потім її забули. На місці Володимир з’ясовує, що Лілія Аркадіївна має інвалідність, прикута до колісного крісла та, схоже, вже несповна розуму. Її доглядає донька, буквально прикута до вередливої хворої матері. Володимир обережно, повільними кроками налагоджує стосунки, намагаючись взяти інтерв’ю... аж раптом, вчергове прийшовши до Лілії Аркадіївни, застає її мертвою. Звісно, саме він і стає першим підозрюваним, бо знайшов тіло. А ще поліції вигідно потримати його трохи подалі від подій, адже він цікавиться і вбивством у родині мера, а розголос цього діла в медіа неприпустимий...
Книжка цікава, читається легко, як завжди в пана Василя. Але було й те, що мене засмутило. По-перше, ну дуже багато мізогінних висловів. Жінкам притаманне те, жінкам притаманне се, вона сіла нога на ногу — «це так по-жіночому», на жінок легше тиснути... Було вельми неприємно читати цю стереотипну маячню. І по-друге, сучасний лікар ніколи не скаже про пацієнта «інвалід». І колісне крісло називати «інвалідним візком» не годиться, а надто коли серед персонажів — люди з інвалідністю, члени їхніх сімей, медпрацівники та волонтери, що працюють з людьми з інвалідністю. Вони знають, як правильно. Прикро, що ніхто з команди, яка працювала з книжкою, не вказав на це авторові.
Взагалі про детективи Добрянського можна сказати, що тут немає описів «просто так». Пан Василь любить описи, та вони в нього завжди щось означають. Створюють певне враження, атмосферу, наводять на думки. А ще вони просто гарні 🙂
Хто читав багато книжок Добрянського, як-от я, знає, що в нього переважно два типажі розслідувачів: жорсткий консервативний слідак, який працює ще з часів міліції, незручний, безкомпромісний, але досвідчений, і начебто стороння людина, яку дратують «тупі менти, неспроможні розкрити злочин», тож він намагається щось зробити сам. Тут пан Василь зробив хід конем і звів обидва типажі разом :)
Слідчий Іван Зуб розслідує резонансну, вельми неприємну справу: отруєння в родині міського голови. Його маленька донька мертва, дружина — в реанімації. Скидається на те, що вони поїли цукерок з арсеном. Але наскільки ж треба ненавидіти людину, щоб отруїти малу дитину, до того ж доволі безпорадну, зі складною формою ДЦП?
Ситуація ускладнюється тим, що мер — людина місцевого «злодія в законі», якого Зуб давно мріє посадити. Той Колесник давно доріс до бізнесмена, такого собі місцевого олігарха, але в Зуба стара совєцька закалка: «злодій мусить сидіти в тюрмі, і квит». Він багато на що готовий заради цього, а натомість Колесник смикає за свої зв’язки, і з Києва приїздить ДБРівець, щоб тримати справу на контролі і заразом, імовірно, доповідати Колеснику про те, що може його стосуватися.
Тим часом журналіст Володимир Нечай, молодик із надміру багатою уявою, приїздить до Пригорщі з Вінниці. Він тут уперше, і та Пригорща йому сто літ не треба, але має редакційне завдання: написати про поетку, котра колись була дуже відомою, але потім її забули. На місці Володимир з’ясовує, що Лілія Аркадіївна має інвалідність, прикута до колісного крісла та, схоже, вже несповна розуму. Її доглядає донька, буквально прикута до вередливої хворої матері. Володимир обережно, повільними кроками налагоджує стосунки, намагаючись взяти інтерв’ю... аж раптом, вчергове прийшовши до Лілії Аркадіївни, застає її мертвою. Звісно, саме він і стає першим підозрюваним, бо знайшов тіло. А ще поліції вигідно потримати його трохи подалі від подій, адже він цікавиться і вбивством у родині мера, а розголос цього діла в медіа неприпустимий...
Книжка цікава, читається легко, як завжди в пана Василя. Але було й те, що мене засмутило. По-перше, ну дуже багато мізогінних висловів. Жінкам притаманне те, жінкам притаманне се, вона сіла нога на ногу — «це так по-жіночому», на жінок легше тиснути... Було вельми неприємно читати цю стереотипну маячню. І по-друге, сучасний лікар ніколи не скаже про пацієнта «інвалід». І колісне крісло називати «інвалідним візком» не годиться, а надто коли серед персонажів — люди з інвалідністю, члени їхніх сімей, медпрацівники та волонтери, що працюють з людьми з інвалідністю. Вони знають, як правильно. Прикро, що ніхто з команди, яка працювала з книжкою, не вказав на це авторові.
August 2, 2024
Провінційна Пригорща десь на Вінничині. Містечко невелике, але має власну майже 950-літню історію, легенди та привидів. Не відстаючи від своїх великих братів, містечко може похвалитися мером, який панібратсвує із бандюками, світилом у медицині професором Шульгою, який відомий на весь світ своїми дослідженнями у лікуванні хворих-«спинальників», та, хоч і згаслою, але поетичною зіркою Лілією Понаровською, твори якої свого часу були перекладені багатьма мовами. На жаль вже багато років Лілі, як її називають близькі, прикута до інвалідного візка та втратила жагу до життя. Саме з метою взяти в інтерв’ю у забутої знаменитості до Пригорщі відряджено Володимира Нечая, журналіста вінницького часопису. Звісно, молодому амбітному хлопцю подібне завдання не до вподоби. Але нікуди дітися — треба їхати. І прибуває він у містечко саме тоді, коли у будинку мера скоєно злочин: шоколадні цукерки з точно розрахованою смертельною для дитини дозою цианіду вбивають малу Діанку та відправляють надовго на лікарняне ліжко її мати, дружину мера. Шеф Нечая не може пропустити такої нагоди, а тому у хлопця вже два завдання на сенсацію. Хто б знав, що наступні події і нові вбивства кинуть підозру на самого журналіста, який так «вчасно» з’явився у Пригорщі та цікавиться розслідуваннями…
Читала інші твори автора, але чесно зізнаюся, що на цей роман мене спокусила анотація, яка обіцяла горор. Горору в романі не знайшлося, але знайшлася інтрига, давні таємниці, привид ката та звичайні сучасні реалії життя. Як завжди автор у сюжеті ненав’язливо подає і якість цікавинки як от ефект Зейгарнік, дзеркало Гезелла, отрута Медичі, хвороба вампірів, чи звідки взявся вислів «прокатати на вороних». Мені таке подобається :)
Але є і те, що не сподобалося. Не знайшлося мені у романі героя, за якого б вболівала. Головним подразником був сам Нечай. Зарозумілий та зневажливий до інших, безвідповідальний та легковажний. Їхати на інтерв’ю і не спромогтися прочитати ані біографії, ані творів, проте виставляти себе світилом журналістики. Роздавати поради слідчим, але ображатися на ставлення до себе. Ну, шось таке, молоде і зелене. Про його любовні пригоди краще промовчу. Іван Зуб, ніби досвідчений слідчий, але слідство веде якось незібрано, часто емоції беруть гору. Взагалі у цьому романі, на відміну від інших, поліцейські якісь як малі діти. З ностальгією згадувалися Нагорняк та Чорний… Це привід звернутися до інших творів :)
Справді цікаво було прочитати твір, який навіяла музична композиція. Та і оформлення книги із інтригуючою обкладинкою від Олега Кіналя додало атмосфери. Але про саму Лілі ви мало що дізнаєтеся. Згадок про дві поеми та їхні переклади, неприємного прізвиська «Вовчиха» та кількох фраз під час першої зустрічі із Нечаєм мені не вистачило, щоб змалювати собі в голові образ жінки, ім’я якої винесено у назву роману.
Читала інші твори автора, але чесно зізнаюся, що на цей роман мене спокусила анотація, яка обіцяла горор. Горору в романі не знайшлося, але знайшлася інтрига, давні таємниці, привид ката та звичайні сучасні реалії життя. Як завжди автор у сюжеті ненав’язливо подає і якість цікавинки як от ефект Зейгарнік, дзеркало Гезелла, отрута Медичі, хвороба вампірів, чи звідки взявся вислів «прокатати на вороних». Мені таке подобається :)
Але є і те, що не сподобалося. Не знайшлося мені у романі героя, за якого б вболівала. Головним подразником був сам Нечай. Зарозумілий та зневажливий до інших, безвідповідальний та легковажний. Їхати на інтерв’ю і не спромогтися прочитати ані біографії, ані творів, проте виставляти себе світилом журналістики. Роздавати поради слідчим, але ображатися на ставлення до себе. Ну, шось таке, молоде і зелене. Про його любовні пригоди краще промовчу. Іван Зуб, ніби досвідчений слідчий, але слідство веде якось незібрано, часто емоції беруть гору. Взагалі у цьому романі, на відміну від інших, поліцейські якісь як малі діти. З ностальгією згадувалися Нагорняк та Чорний… Це привід звернутися до інших творів :)
Справді цікаво було прочитати твір, який навіяла музична композиція. Та і оформлення книги із інтригуючою обкладинкою від Олега Кіналя додало атмосфери. Але про саму Лілі ви мало що дізнаєтеся. Згадок про дві поеми та їхні переклади, неприємного прізвиська «Вовчиха» та кількох фраз під час першої зустрічі із Нечаєм мені не вистачило, щоб змалювати собі в голові образ жінки, ім’я якої винесено у назву роману.
March 4, 2025
3,5*/5*
(дещо зняла за обіцянку горору в анотації, ну який там горор, його там на показ немає, це навіть не трилер, "Лілі" ближча до класичного детективу)
Втім, я не розчарована, історія мені сподобалася, "Лілі", це такий олдовий, в хорошому сенсі, детектив, неквапний, із елементами процедуралу, доволі вдало суміщує професійне та "аматорське" слідство, хоча останньому надається перевага.
І хоча місцями мені хотілося трішки прискорити динаміку оповіді, не вважаю це недоліком, то скоріше моя звичка до сучасних формульних трилерів, із вивереною частотністю певних подій на кількість знаків тексту.
Якби мене спитали, як я описала б "Лілі", історію вбивств, які розгорнулися у тихому містечку, де навіть злі справи кояться із сумирною зовнішньою пристойністю (у тому числі, добре оплаченій) - я б процитувала фразу з фільму "Крик 3", який вважаю несправедливо недооціненим:
"Минуле завжди наздожене тебе. І вб'є"
(дещо зняла за обіцянку горору в анотації, ну який там горор, його там на показ немає, це навіть не трилер, "Лілі" ближча до класичного детективу)
Втім, я не розчарована, історія мені сподобалася, "Лілі", це такий олдовий, в хорошому сенсі, детектив, неквапний, із елементами процедуралу, доволі вдало суміщує професійне та "аматорське" слідство, хоча останньому надається перевага.
І хоча місцями мені хотілося трішки прискорити динаміку оповіді, не вважаю це недоліком, то скоріше моя звичка до сучасних формульних трилерів, із вивереною частотністю певних подій на кількість знаків тексту.
Якби мене спитали, як я описала б "Лілі", історію вбивств, які розгорнулися у тихому містечку, де навіть злі справи кояться із сумирною зовнішньою пристойністю (у тому числі, добре оплаченій) - я б процитувала фразу з фільму "Крик 3", який вважаю несправедливо недооціненим:
"Минуле завжди наздожене тебе. І вб'є"
July 4, 2024
Василь Добрянський «Лілі»
Психологічний трилер (2024)
«Лілі була тут. Лілі вже нема. І ніколи не буде. Залишається тільки шкодувати за тим, що не відбулось. Або відбулось, але не так»
Атмосферно, драматично та достобіса заплутано…
Пригорща — це невеличке, сонне містечко на Поділлі, де відбуваються дивні події. Невідомий отруює дочку та дружину мера з не дуже хорошою репутацією. Однак, жінка потрапляє у лікарню, а от дівчинка-інвалід помирає. Але хто б наважився на таке дивне вбивство? Адже трьома отруйними цукерками міг поласувати хто завгодно.
А ще у Пригорщу приїхав молодий журналіст Володимир Нечай із завданням: взяти інтерв’ю в місцевої легенди – поетеси Лілії Понаровської. Проте у містечку її прозивають лишень «Вовчихою», а сама вона, як чверть століття прикута до інвалідного візка. І після короткої розмови через декілька годин Нечай знаходить її теж мертовою.
Історія створена Василем Добрянським – це чудовий зразок інтриги та сюжетних хитросплетінь, з темною атмосферою загадки, приправлений місцевими легендами та дрібкою трагедії. Читач разом з журналістом Володимиром Нечаєм поволі розплутує драматичну історію Лілі. Читач поряд з капітаном Іваном Зубом намагатиметься покарати винних. Хоча для когось трагічні події минулого – це найбільше покарання.
Протягом всієї автор вдало залишає зачіпки, щоб вдумливий читач зміг розплутати історію разом з героями роману. Легенда про ката Казю Пуделка, годинник, який показує «різний час» (для місцевих та туристів), будинок Лілі з мінаретом та навіть генделик «Пиво Кубійовича» надає історії відчуття об’ємності та містичного забарвлення. А драматичний фінал, «скидання масок», розв’язка історії із відповідями на всі запитання, ставлять роман Василя Добрянського на полицю з чудовими зразками світових психологічних трилерів.
Так що, вимкни wi-fi, читай книги.
Психологічний трилер (2024)
«Лілі була тут. Лілі вже нема. І ніколи не буде. Залишається тільки шкодувати за тим, що не відбулось. Або відбулось, але не так»
Атмосферно, драматично та достобіса заплутано…
Пригорща — це невеличке, сонне містечко на Поділлі, де відбуваються дивні події. Невідомий отруює дочку та дружину мера з не дуже хорошою репутацією. Однак, жінка потрапляє у лікарню, а от дівчинка-інвалід помирає. Але хто б наважився на таке дивне вбивство? Адже трьома отруйними цукерками міг поласувати хто завгодно.
А ще у Пригорщу приїхав молодий журналіст Володимир Нечай із завданням: взяти інтерв’ю в місцевої легенди – поетеси Лілії Понаровської. Проте у містечку її прозивають лишень «Вовчихою», а сама вона, як чверть століття прикута до інвалідного візка. І після короткої розмови через декілька годин Нечай знаходить її теж мертовою.
Історія створена Василем Добрянським – це чудовий зразок інтриги та сюжетних хитросплетінь, з темною атмосферою загадки, приправлений місцевими легендами та дрібкою трагедії. Читач разом з журналістом Володимиром Нечаєм поволі розплутує драматичну історію Лілі. Читач поряд з капітаном Іваном Зубом намагатиметься покарати винних. Хоча для когось трагічні події минулого – це найбільше покарання.
Протягом всієї автор вдало залишає зачіпки, щоб вдумливий читач зміг розплутати історію разом з героями роману. Легенда про ката Казю Пуделка, годинник, який показує «різний час» (для місцевих та туристів), будинок Лілі з мінаретом та навіть генделик «Пиво Кубійовича» надає історії відчуття об’ємності та містичного забарвлення. А драматичний фінал, «скидання масок», розв’язка історії із відповідями на всі запитання, ставлять роман Василя Добрянського на полицю з чудовими зразками світових психологічних трилерів.
Так що, вимкни wi-fi, читай книги.
July 14, 2024
На жаль, категорично не заходить ні стиль, ні темп історії. Ледве прочитала перші 50 сторінок - враження, ніби дивлюсь серіал про "ментів".
Шкода, але йде в недочит
Шкода, але йде в недочит
March 13, 2025
Отруєння доньки й дружини міського голови в маленькому містечку привертає увагу журналістів. Попри це, начальник дає завдання взяти інтерв'ю в колись відомої поетеси - Лілії Понаровської. Жінка після аварії знаходиться у візку і дати чіткі відповіді на запитання Володимира - того самого журналіста з Вінниці, з першого разу не вдається. Тому він повертається до розмови у зазначений час і застає її вже мертвою. Свідками стають інші мешканці будинку, а Нечай стає головним підозрюваним вбивства поетеси. З цього і розпочинаються його детективні пригоди в Пригорщі.
Чесно кажучи, книжка мені не сподобалась. Володимир Нечай виявився набагато розумнішим за слідчого. Але обійдемось без спойлерів. Розв'язка була також дивною і нічого у стилі горору, я в тексті знайти не змогла. Може саме так і ведеться справжнє слідство, де потрохи виключаються усі варіанти мотивів і підозрюваних. Та це для мене виявилась перша книжка за великий проміжок часу, яка не викликала жодних почуттів і емоцій. Сподобалось декілька цитат, де було трохи смішно. Мабуть, в тих обставинах, я відповіла б подібним чином. Книжка, загалом, виявилось не моєю.
Чесно кажучи, книжка мені не сподобалась. Володимир Нечай виявився набагато розумнішим за слідчого. Але обійдемось без спойлерів. Розв'язка була також дивною і нічого у стилі горору, я в тексті знайти не змогла. Може саме так і ведеться справжнє слідство, де потрохи виключаються усі варіанти мотивів і підозрюваних. Та це для мене виявилась перша книжка за великий проміжок часу, яка не викликала жодних почуттів і емоцій. Сподобалось декілька цитат, де було трохи смішно. Мабуть, в тих обставинах, я відповіла б подібним чином. Книжка, загалом, виявилось не моєю.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 5, 2024
Стрімкий детективний хід подій розриває спокій сплячого містечка, де час нікуди не поспішає. Молодий журналіст, опинившись в епіцентрі кількох таємничих вбивств, співпрацює зі слідчим Іваном Зубом, вже знайомим з роману "Жереб". Детектив наповнений історією (яка ніколи не буває зайвою)), емоціями, запиленими скелетами у шафах героїв, коханням (а як без нього?), чудовими локаціями містечка, рефлексією героїв. Привокзальна площа як сцена початку та закінчення захопливої історії дає надію на return до Пригорщі та її мешканців. Чекаю!
May 16, 2024
Дуже цікава книга. Читайте!
August 29, 2024
«У Пригорщі дерев нема, є лише деревця. Тут змогли прижитися тільки дивні люди з крученим корінням. На свободі, за межами цього плато, вони, мабуть, умирали або ставали пройдисвітами».
Хороший поліцейський детектив для любителів жанру. Провінційне містечко, загадкова послідовність вбивств, заїжджий журналіст, який всюди суне свого носа.
🏠 Найбільше мені тут сподобалась атмосфера тієї самої Пригорщі, зі своєю внутрішньою неофіційною ієрархією та секретами минулого. Завдяки цьому, сюжет рухається динамічно, періодично підозрюєш чи не кожного, все як ми любимо. Горору тут, слава богу, немає, з цим піарним ходом видавництво трохи перебрало, але для мене це плюс. Хоча, трохи злякати книжка таки може, і це також плюс.
🫣 Є й певні недоліки: дуже дивне і недоречне використання слова «расист» у одному місці (герой вподобав афроамериканку і роздумує чи не расист він, бо вона його зачарувала), несподівано миттєво гарячі стосунки їх же (не дуже правдоподібно і не дуже потрібно для самого сюжету), головний постраждалий (мер) просто зник у певний момент (ввійшов у запій). Це дрібниці, але мені воно трохи різало око.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Хороший поліцейський детектив для любителів жанру. Провінційне містечко, загадкова послідовність вбивств, заїжджий журналіст, який всюди суне свого носа.
🏠 Найбільше мені тут сподобалась атмосфера тієї самої Пригорщі, зі своєю внутрішньою неофіційною ієрархією та секретами минулого. Завдяки цьому, сюжет рухається динамічно, періодично підозрюєш чи не кожного, все як ми любимо. Горору тут, слава богу, немає, з цим піарним ходом видавництво трохи перебрало, але для мене це плюс. Хоча, трохи злякати книжка таки може, і це також плюс.
🫣 Є й певні недоліки: дуже дивне і недоречне використання слова «расист» у одному місці (герой вподобав афроамериканку і роздумує чи не расист він, бо вона його зачарувала), несподівано миттєво гарячі стосунки їх же (не дуже правдоподібно і не дуже потрібно для самого сюжету), головний постраждалий (мер) просто зник у певний момент (ввійшов у запій). Це дрібниці, але мені воно трохи різало око.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Displaying 1 - 10 of 10 reviews