What do you think?
Rate this book
Чи бачать небеса котів
Живуть люди поруч… У кожного — своя доля. І тільки смерть для всіх — єдина. Життя триває — в ньому є місце радості навіть у пекельні часи. І людина сподівається, планує, мріє... Але раптом це життя перериває ворожа ракета — мирне життя мирної людини далеко від лінії фронту. Життя маленької дівчинки, молодого хлопця, майбутньої — але, не судилося! — молодої мами, старого… Бабусі й онуки, батьки й діти, кішки й собаки — усі, хто мешкає в будинку, одномоментно перестають існувати… Це — без права на забуття. 36 квартир багатоповерхівки, яку зруйнувала російська ракета. 36 квартир у під’їзді, в який влучила ракета. 36 родин, і безліч нездійснених надій, загублених доль, страчених життів.
195 pages, Kindle Edition
Published March 26, 2024
5 people are currently reading
71 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
January 28, 2025
Було багато сліз💔
Але 2 діда трішки підбісили, так як були проросійські, якщо перший ще якось в кінці його історії виправився, то 2 через свою ненависть до українців, і своїх дій загинув. І завжди дивують ті, хто працює на ворога, коли фотографують якийсь об'єкт, вони справді думають що в їхню оселю не влетить? Або вони йобнуті, або вважають себе безсмертними🙄
Але 2 діда трішки підбісили, так як були проросійські, якщо перший ще якось в кінці його історії виправився, то 2 через свою ненависть до українців, і своїх дій загинув. І завжди дивують ті, хто працює на ворога, коли фотографують якийсь об'єкт, вони справді думають що в їхню оселю не влетить? Або вони йобнуті, або вважають себе безсмертними🙄
July 23, 2024
тг про книги — cozybooksandtea
я вірю, що читати книги про війну — важливо. важливо не забувати, в якій реальності ми живемо. через що проходимо. важливо нагадувати і кричати голосніше, аби нас почули за кордоном.
"Чи Бачать Небеса Котів" від видавництва Богдан — одна з тих книг, які вартувало б перекладати на англійську, щоб показати реалії нашого буття іноземцям. в художній формі, звісно, бо вони надто чутливі для новин.
у нас є дім. велика багатоповерхівка, чиї думки ми чуємо. цей дім любить кожного мешканця, чує всі роздуми, знає кожну історію. він стоїть горою, охороняючи своїх людей, даючи їм відчуття затишку та спокою. і за кожним дверима розгортається своя маленька історія. ми бачимо сім'ї, життя самотніх людей, та навіть чуємо думки домашніх улюбленців.
ці оповідки — про звичайну людську рутину за момент до того, як все зруйнувала ₚосійська ракета. плани, мрії, сподівання — усе поховалося під завалами бетону. хтось так і не встиг сказати слова кохання, деякі не встигли помиритися, хтось проживав моменти найбільшого щастя. не всі загинули, декому вдалося врятуватися, чи вчасно піти по справах. але факт залишається фактом: усе зруйнувала ₚосійська ракета.
мені було боляче читати цю книгу. я не зрахую, скільки разів плакала через несправедливість цього світу. єдине питання: «чому ми?», і воно так і залишиться без відповіді. та все ж дуже раджу придбати собі примірник. таке треба пам'ятати.
я вірю, що читати книги про війну — важливо. важливо не забувати, в якій реальності ми живемо. через що проходимо. важливо нагадувати і кричати голосніше, аби нас почули за кордоном.
"Чи Бачать Небеса Котів" від видавництва Богдан — одна з тих книг, які вартувало б перекладати на англійську, щоб показати реалії нашого буття іноземцям. в художній формі, звісно, бо вони надто чутливі для новин.
у нас є дім. велика багатоповерхівка, чиї думки ми чуємо. цей дім любить кожного мешканця, чує всі роздуми, знає кожну історію. він стоїть горою, охороняючи своїх людей, даючи їм відчуття затишку та спокою. і за кожним дверима розгортається своя маленька історія. ми бачимо сім'ї, життя самотніх людей, та навіть чуємо думки домашніх улюбленців.
ці оповідки — про звичайну людську рутину за момент до того, як все зруйнувала ₚосійська ракета. плани, мрії, сподівання — усе поховалося під завалами бетону. хтось так і не встиг сказати слова кохання, деякі не встигли помиритися, хтось проживав моменти найбільшого щастя. не всі загинули, декому вдалося врятуватися, чи вчасно піти по справах. але факт залишається фактом: усе зруйнувала ₚосійська ракета.
мені було боляче читати цю книгу. я не зрахую, скільки разів плакала через несправедливість цього світу. єдине питання: «чому ми?», і воно так і залишиться без відповіді. та все ж дуже раджу придбати собі примірник. таке треба пам'ятати.
July 24, 2024
водночас важка і легка книга. легка за стилем написання і важка за тематикою. багато історій зруйнованого життя, і хоча вони вигадані, ти розумієш, що це все тією чи іншою мірою було насправді та відбувається досі.
героїв оповідань поєднує один будинок, та всі історії різняться здебільшого тому, що у них різні автори. кожен з них вклав у книгу свій досвід та біль, тому вона стає загальною раною, і читати було нелегко.
якщо ви уникаєте книг про війну, раджу поки що відкласти. але якщо ви таким способом справляєтеся із болем, дуже раджу мати цю книгу - але готуйтеся до сліз та безсилого гніву.
героїв оповідань поєднує один будинок, та всі історії різняться здебільшого тому, що у них різні автори. кожен з них вклав у книгу свій досвід та біль, тому вона стає загальною раною, і читати було нелегко.
якщо ви уникаєте книг про війну, раджу поки що відкласти. але якщо ви таким способом справляєтеся із болем, дуже раджу мати цю книгу - але готуйтеся до сліз та безсилого гніву.
September 8, 2024
Ця книга розібʼє вам серце❤️🩹
December 24, 2025
7/10 🐢
В анотації сказано “Для широкого кола читачів”, що ж, якщо широке коло читачів здатне витримати такий емоційний тиск від втрати, розчарування і горя, то може і так, але я би не зміг порадити прочитати цю книгу нікому з тих, кого знаю (принаймні зараз) і сам її ледве дочитав — занадто багато болю. Рятувало те, що історії з книги короткі і тільки встигаєш познайомитися з героєм того чи іншого оповідання — він вже гине і десь на середині книги вже, на жаль, звикаєш.
Ця книга — про дім і його мешканців, який зруйнувала російська ракета і вбила безліч мрій, надій і сподівань. Історії мені здалися дещо гіперболізованими і не завжди реалістичними. Але загалом книга важлива і я думаю, що потрібно писати і читати про втрату, хоч це до нестями боляче.
В анотації сказано “Для широкого кола читачів”, що ж, якщо широке коло читачів здатне витримати такий емоційний тиск від втрати, розчарування і горя, то може і так, але я би не зміг порадити прочитати цю книгу нікому з тих, кого знаю (принаймні зараз) і сам її ледве дочитав — занадто багато болю. Рятувало те, що історії з книги короткі і тільки встигаєш познайомитися з героєм того чи іншого оповідання — він вже гине і десь на середині книги вже, на жаль, звикаєш.
Ця книга — про дім і його мешканців, який зруйнувала російська ракета і вбила безліч мрій, надій і сподівань. Історії мені здалися дещо гіперболізованими і не завжди реалістичними. Але загалом книга важлива і я думаю, що потрібно писати і читати про втрату, хоч це до нестями боляче.
May 5, 2025
Я довго уникала таких книжок. Не через байдужість — навпаки, через надмірну чутливість. Я знала: якщо прочитаю — болітиме. А ще знала, що біль не вигаданий, не художній — він справжній, живий. Але сьогодні я наважилась.
Я потрапила у невеличкі частинки життя людей із одного будинку. Дізналась про їхні мрії, надії, бажання, плани на майбутнє. Усе те, що було звичним — і, для декого, стало останнім.
«Чи бачать небеса котів» — це не просто книга. Це дзеркало нашої реальності, в якому відбиваємося всі ми — сусіди одного «будинку», що став символом цілого зруйнованого світу. Герої книжки такі близькі, що здається, ніби дійсно з ними знайома. Ніби пила з ними чай, ділилась новинами, жартами, переживаннями. А потім — раптовий удар. І цей будинок, як і мрії всередині нього, зруйновані вщент.
Читаючи, я згадала свій перший день повномасштабного вторгнення. Мене ніби віднесло назад у часі — в ту кімнату, де ми з мамою обіймались і плакали, тримаючись одна за одну, бо іншої опори просто не було. Ми не ховались у підвал, не знали, як реагувати — просто існували у жахливій невизначеності. Потім — евакуація до бабусі, дивна тиша, в якій було незрозуміло, чи можна довіряти спокою.
Книжка відкрила старі рани, але зробила це з ніжністю. Вона не б’є по голові трагедією, а торкається серця. Нагадує, що за кожною статистикою — життя. І смерть. І кохання. І те, що вже не повернути. Вона пробуджує пам’ять, навіть ту, яку ми намагаємось заховати глибоко всередині, бо надто боляче.
Часом здається, що ми вже звикли. Що це стало якоюсь буденністю, невід'ємною частинкою нашого життя. Але ні. Ми просто навчилися виживати. І ця книга — нагадування про те, що не можна звикати. Бо за кожним уламком, за кожним вибухом — наші люди. Такі самі, як ми. І ми зобов’язані пам’ятати.
Я дуже хочу миру. Щоб люди поверталися додому. Щоб діти знову сміялися без страху. Щоб військові обіймали своїх рідних. Щоб більше не було таких книжок — бо не буде нових трагедій, які треба осмислювати.
А поки що — дякую авторкам. За сміливість, за голос тих, кого більше немає. Ця книга залишиться зі мною надовго. Як нагадування. І як обіцянка — що ми вистоїмо.
Я потрапила у невеличкі частинки життя людей із одного будинку. Дізналась про їхні мрії, надії, бажання, плани на майбутнє. Усе те, що було звичним — і, для декого, стало останнім.
«Чи бачать небеса котів» — це не просто книга. Це дзеркало нашої реальності, в якому відбиваємося всі ми — сусіди одного «будинку», що став символом цілого зруйнованого світу. Герої книжки такі близькі, що здається, ніби дійсно з ними знайома. Ніби пила з ними чай, ділилась новинами, жартами, переживаннями. А потім — раптовий удар. І цей будинок, як і мрії всередині нього, зруйновані вщент.
Читаючи, я згадала свій перший день повномасштабного вторгнення. Мене ніби віднесло назад у часі — в ту кімнату, де ми з мамою обіймались і плакали, тримаючись одна за одну, бо іншої опори просто не було. Ми не ховались у підвал, не знали, як реагувати — просто існували у жахливій невизначеності. Потім — евакуація до бабусі, дивна тиша, в якій було незрозуміло, чи можна довіряти спокою.
Книжка відкрила старі рани, але зробила це з ніжністю. Вона не б’є по голові трагедією, а торкається серця. Нагадує, що за кожною статистикою — життя. І смерть. І кохання. І те, що вже не повернути. Вона пробуджує пам’ять, навіть ту, яку ми намагаємось заховати глибоко всередині, бо надто боляче.
Часом здається, що ми вже звикли. Що це стало якоюсь буденністю, невід'ємною частинкою нашого життя. Але ні. Ми просто навчилися виживати. І ця книга — нагадування про те, що не можна звикати. Бо за кожним уламком, за кожним вибухом — наші люди. Такі самі, як ми. І ми зобов’язані пам’ятати.
Я дуже хочу миру. Щоб люди поверталися додому. Щоб діти знову сміялися без страху. Щоб військові обіймали своїх рідних. Щоб більше не було таких книжок — бо не буде нових трагедій, які треба осмислювати.
А поки що — дякую авторкам. За сміливість, за голос тих, кого більше немає. Ця книга залишиться зі мною надовго. Як нагадування. І як обіцянка — що ми вистоїмо.
March 5, 2025
Маленька збірка історій одного будинку. І кожна розповідає про мешканців тієї, чи іншої квартири. Про їх життя, мрії та дії після й до початку війни. Але не всі зможуть їх здійснити, в один із під'їздів влучає ракета. Наче металева акула з зубами, вириваючи останні хвилини життя.
"Ніколи не сподівалася, що війну доведеться не в кіно побачити, а на власній шкірі відчути. Господи, спаси і помилуй!"
Реальні історії створюють тугу за тими, кого вже не повернеш. За тими, хто мав власні плани, кохав, створював нові родини й оберігав вже існуючи. Але вони обірвались, про що автор нагадує наприкінці кожної глави. Дві останні були особливі. Та найбільше мене зачепила "Ангел".
"А ще, Ромчику, в мене виросли крила, величезні крила. І зовсім не важкі.Ними я прикриватиму наших бійців на поле бою, відвертатиму від них кулі, витиратиму солоні сльози вдів і матерів..."
Війна - то страшне, але ми не повинні забувати тих, хто назавжди лишається в нашому серці. Берегти пам'ять про них. Бо з роками згадується тільки найкраще. Вони поглядають на нас зверху.
Мені сподобалось, які почуття зміг викликати автор під час прочитання. Які думки й емоції вірували у той час, десь згадуючи і свої власні. Книга сумна, але, на жаль, зараз це наша реальність.
"Ніколи не сподівалася, що війну доведеться не в кіно побачити, а на власній шкірі відчути. Господи, спаси і помилуй!"
Реальні історії створюють тугу за тими, кого вже не повернеш. За тими, хто мав власні плани, кохав, створював нові родини й оберігав вже існуючи. Але вони обірвались, про що автор нагадує наприкінці кожної глави. Дві останні були особливі. Та найбільше мене зачепила "Ангел".
"А ще, Ромчику, в мене виросли крила, величезні крила. І зовсім не важкі.Ними я прикриватиму наших бійців на поле бою, відвертатиму від них кулі, витиратиму солоні сльози вдів і матерів..."
Війна - то страшне, але ми не повинні забувати тих, хто назавжди лишається в нашому серці. Берегти пам'ять про них. Бо з роками згадується тільки найкраще. Вони поглядають на нас зверху.
Мені сподобалось, які почуття зміг викликати автор під час прочитання. Які думки й емоції вірували у той час, десь згадуючи і свої власні. Книга сумна, але, на жаль, зараз це наша реальність.
October 2, 2025
🐾 «Чи бачать небеса котів» — Ольга Полевіна, Еліна Заржицька
Ця книга - більше, ніж художній твір. Це пам'ять, це голоси, що не можна заглушити, це біль, який має бути почутий. 36 історій, 36 квартир, 36 доль, які обірвала одна російська ракета. У цих сторінках - реквієм за всіма, хто жив, любив, мріяв, але був позбавлений права на завтра.
Читаючи збірку, відчуваєш не лише трагедію конкретного будинку, а й масштаб усієї війни, яка щодня краде життя у мирних людей, у дітей, у старих, у тварин - у кожного, хто просто жив поруч. Автори не дають нам відвернутися чи забути: вони нагадують, що за кожним повідомленням про "приліт" - цілі світи, які більше не існують.
Це болюче, важке читання. Але воно необхідне. Бо ця збірка - акт пам'яті, свідчення і водночас молитва про те, щоб кожна втрата була названа й збережена у серцях.
"Чи бачать небеса котів" - книга, яка змушує зупинитися, подумати й відчути. Це наш спільний біль і наш спільний обов'язок - не дати йому канути в забуття.
#ЧиБачатьНебесаКотів #ОльгаПолевіна #КнигаПроДушу #ТеплаПроза #КотиЛікують #УкраїнськаЛітература
Ця книга - більше, ніж художній твір. Це пам'ять, це голоси, що не можна заглушити, це біль, який має бути почутий. 36 історій, 36 квартир, 36 доль, які обірвала одна російська ракета. У цих сторінках - реквієм за всіма, хто жив, любив, мріяв, але був позбавлений права на завтра.
Читаючи збірку, відчуваєш не лише трагедію конкретного будинку, а й масштаб усієї війни, яка щодня краде життя у мирних людей, у дітей, у старих, у тварин - у кожного, хто просто жив поруч. Автори не дають нам відвернутися чи забути: вони нагадують, що за кожним повідомленням про "приліт" - цілі світи, які більше не існують.
Це болюче, важке читання. Але воно необхідне. Бо ця збірка - акт пам'яті, свідчення і водночас молитва про те, щоб кожна втрата була названа й збережена у серцях.
"Чи бачать небеса котів" - книга, яка змушує зупинитися, подумати й відчути. Це наш спільний біль і наш спільний обов'язок - не дати йому канути в забуття.
#ЧиБачатьНебесаКотів #ОльгаПолевіна #КнигаПроДушу #ТеплаПроза #КотиЛікують #УкраїнськаЛітература
January 2, 2025
«Це - Реквієм по всіх, кого торкнулася війна».
В книзі описуються історії родин, які можуть бути і не вигаданими. В кожного свої мрії, плани, майбутнє. І їх так жорстоко і несправедливо забрала країна-гній.
Дуже щемлива книга ❤️🩹
В книзі описуються історії родин, які можуть бути і не вигаданими. В кожного свої мрії, плани, майбутнє. І їх так жорстоко і несправедливо забрала країна-гній.
Дуже щемлива книга ❤️🩹
August 5, 2025
замальовки з життя кожної квартири в багаквартирному домі досить цікава ідея.
але, як на мене, можна було б поглибити ситуації та персонажів, нехай би це і додало книжці сторінок.
розумію, що ідея була саме в епізодичності життя людей "до", але поглибити психологічність не завадило б.
але, як на мене, можна було б поглибити ситуації та персонажів, нехай би це і додало книжці сторінок.
розумію, що ідея була саме в епізодичності життя людей "до", але поглибити психологічність не завадило б.
August 22, 2025
"Серед уламків лежала бетонна брила, на якій хтось написав :" Тут наше щастя". І це було так дивно: щастя -серед уламків."
"Він стояв, обпалений, напівзруйнований, із вибитими шибками. Його улюблений під'їзд був розтрощений ущент, і це розділило його на дві частини."
"Він стояв, обпалений, напівзруйнований, із вибитими шибками. Його улюблений під'їзд був розтрощений ущент, і це розділило його на дві частини."
May 28, 2024
Поганенько.
September 11, 2024
ніби читаєш новини, але у художній формі. Боляче і потрібно
April 3, 2025
Гарні, сумні історії сповнені болю.
October 13, 2025
Це прекрасна і важка книга🥺
Я розуміла, що читання не буде простим, але не була на всю готова... Проплакала😭
Я розуміла, що читання не буде простим, але не була на всю готова... Проплакала😭
November 25, 2025
Одна з найважчих книг,яку читала
Вигадані історії але в кожній з них реалії нашого життя
В будинку є Душа
Це Реквієм за усіма загиблими…
Вигадані історії але в кожній з них реалії нашого життя
В будинку є Душа
Це Реквієм за усіма загиблими…
June 17, 2024
Мені здається, якби історій було менше кількісно, але в кожній герой/героїня проходили певну арку, персонажі розвивалися (і нам це показували, а не розповідали про це), було би значно ліпше.
Власне, ті історії, де накреслена схема розвитку, запам'ятовують найбільше, решта схожі поміж собою і зливаються в один наратив: це були хороші люди - і вони загинули. Так, на жаль, це наша реальність. Але література працює трохи інакше.
Також забракло зв'язку історій між собою. Він є, але теж доволі схематичний, та й не між усіма.
Словом, на мій погляд, це була гарна ідея, але реалізація провисає.
Власне, ті історії, де накреслена схема розвитку, запам'ятовують найбільше, решта схожі поміж собою і зливаються в один наратив: це були хороші люди - і вони загинули. Так, на жаль, це наша реальність. Але література працює трохи інакше.
Також забракло зв'язку історій між собою. Він є, але теж доволі схематичний, та й не між усіма.
Словом, на мій погляд, це була гарна ідея, але реалізація провисає.
October 25, 2024
Важко і боляче, але варто прочитати
Displaying 1 - 18 of 18 reviews